Теорія виробництва

23

Вступ

Мікроекономіка - як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об'єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки - ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки - аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб'єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки - основа законості функціонування ринкової системи на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч. механізм прийняття рішень об'єктами мікроекономіки, які прагнуть максимального задоволення своїх потреб в умовах обмежених ресурсів і мінімальних затрат.

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін.

Ще один важливий аспект мікроекономіки - аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури.

Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX - на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці.

Мета нашої роботи: на теоретичних засадах розглянути та проаналізувати таке питання, як підприємницька діяльність та поведінка виробника.

1. Теорія виробництва

Теорія виробництва і витрат є однією з центральних в економічній теорії.

Виробництво

Процес виробництва в мікросистемі розглядається як перетворення ресурсів у кінцеві продукти.

Виробництво - це процес використання робочої сили; обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення товарів, послуг, інформації.

Фактори виробництва - виробничі послуги праці, капіталу і природних ресурсів. Кожна з цих категорій включає в себе більш вузьке групування:

=> Праця як виробничий фактор за показниками трудомісткості поєднує кваліфіковану, некваліфіковану працю, а також підприємницькі зусилля керівників фірм.

=> Капітал: включає в себе споруди, обладнання, товарно-матеріальні елементи (реальний) та фінансові ресурси (фіктивний).

=> Природні ресурси і матеріали - мають багато різновидів.

Рис. 1. Схема виробничої системи

Підприємницька діяльність пов'язана з пошуком найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів.

Умови виробництва товарів та послуг

- Наявність комбінацій факторів виробництва даного обсягу продукції за певний період часу.

- Аналіз структури витрат, необхідних для виробництва певного обсягу продукції.

- Урахування обмежень. Основні обмеження - це існування границі обсягу продукції, яка може бути одержана при використанні будь-якої комбінації ресурсів.

Виробництво менш гнучке і чутливе до будь-яких змін у межах короткого проміжку часу при умові, що один із факторів виробництва залишається фіксованим порівняно з довгостроковим періодом (коли є можливість зміни всіх факторів виробництва або утворення їх нової комбінації).

Основною метою підприємницької діяльності є:

Максимізація прибутку

=> Максимізація прибутку вимагає здійснення вибору:

- що виробляти?

- яким чином виробляти?

- хто повинен виробляти?

- для кого призначені результати виробництва?

=> Головним способом досягнення максимізації прибутку є ефективність виробництва.

2. Технологічна та економічна ефективність

Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини.

Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можливостями персоналу фірми.

Технологія

Це сукупність методів і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стану, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ (Технологія походить від грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння).

Завданням технології є виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів.

Технологічна ефективність:

=> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів.

=> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Приклад

У таблиці 2.1 наведені різні способи виробництва однакової кількості продукції. Очевидно, що спосіб Г - найменш ефективний, тому що потребує більшої кількості техніки і міндобрива.

Оскільки ж ресурси платні, фірма, крім визначення найкращої технології, повинна зосередитись на пошуку економічно ефективного способу виробництва, щоб мінімізувати свої витрати.

Економічна ефективність

=> Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

=> Технологія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

3. Поняття і параметри виробничої функції

Виробнича функція

Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

- Виробнича функція будується для певної технології.

- Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати:

- праці (L);

- капіталу (К);

- матеріалів (М),

то виробнича функція може бути визначена таким чином:

Q =f (L, К, М),

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (К), матеріалів (М).

Властивості виробничої функції

=> 1. Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнено шляхом збільшення витрат одного ресурсу при незмінності інших.

=> 2. Існує певна комплементарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взаємозамінність цих факторів.

=> 3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

Короткостроковий період

- Це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені.

Довгостроковий період

- Це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.

Довгостроковий і короткостроковий періоди - категорії економічні, а не часові.

Постійний фактор

Виробничі можливості вибору фірми обмежені у короткостроковому періоді внаслідок того, що деякі види витрат є фіксованими і не можуть бути змінені, навіть коли змінюється їх вартість. Такі види витрат являють собою постійний фактор (будівлі, засоби виробництва).

Змінний фактор

Витрати, які можуть бути змінними у короткостроковому періоді, відносяться до змінних факторів.

4. Ізокванта. Карта ізоквант

Приклад

Проаналізуємо технологію виробництва, при якій можуть змінюватися обидва виробничих фактори - праця (L) та капітал (К).

Таблиця 4.1. Випуск продукції при різних комбінаціях факторів

Дані таблиці 4.1 можна показати на графіку 4.1.

Графік 4.1. Випуск продукції при зміні двох виробничих факторів.

L - витрати праці;

К - витрати капіталу.

Кожен результат таблиці 4.1 являє собою максимальний випуск продукції при відповідних комбінаціях факторів (К, L).

Ізокванта

Ізокванта - крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

- Ізокванта засвідчує наявність багатьох варіантів для виробництва певного обсягу продукції.

- Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.

- Ізокванта показує альтернативні варіанти комбінації витрат для виробництва певної кількості продукції.

Карта ізоквант

Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.

Властивості ізоквант

=> Ізокванта має від'ємний нахил.

- Це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення годин споживання праці обумовлює збільшення годин роботи машин, щоб не допустити зменшення обсягів виробництва.

- Позитивний нахил означав би, що збільшення використання одного фактора обумовлює збільшення використання іншого.

=> Ізокванта має вигляд вигнутих кривих.

=> Ізокванти, які розташовані далі від початку координат, відповідають більшому обсягу випуску. (див. графік 4.1).

Для аналізу виробничого вибору в короткостроковому періоді необхідно проаналізувати сукупний, середній і граничний продукти виробництва.

5. Сукупний, середній і граничний продукт виробництва

Розглянемо випадок, при якому один із факторів фіксованим, а інший - змінним. K - постійний фактор; L змінний фактор.

Таблиця 5.1. Результати виробництва з одним змінним фактором

К = 400 год. маш. часу

Використання живої праці при незмінності витрат капіталу у виробничому процесі можна описати такими категоріями:

Сукупний продукт ТР (Total Product) змінного фактора виробництва

Це кількість продукції, що виробляється при певній кількості фактора (L) і при незмінності інших факторів.

TPL - сукупний продукт праці

Середній продукт АР (Average Product) змінного фактора виробництва

Це співвідношення обсягу сукупного продукту змінного фактора (L) і використаної кількості цього фактора.

APL = TPL /L

APL - середній продукт праці;

TPL - сукупний продукт праці;

L - кількість годин праці.

Граничний продукт MP (Marginal Product) змінного фактора виробництва

Це зміна (при інших рівних умовах) сукупного продукту цього фактора (L) у відповідності зі зміною його кількості

що використовується.

23



MPL - граничний продукт праці;

- зміна обсягу випуску; відповідає зміні L одиниць

23

спожитої праці при постійній кількості інших факторів виробництва.

Графік 5.1. Сукупний, середній і граничний продукти змінного фактора

L - кількість годин праці;

Q/L - випуск продукції на одиницю L.

Графік кривої сукупного продукту (TPL)

Крива сукупного продукту певного фактора виробництва показує зміну випуску продукції при зміні одного з факторів (L), коли інші залишаються незмінними.

При русі по кривій сукупного продукту виробництво може бути збільшене, якщо збільшується співвідношення між змінними і постійними факторами (L/K). З таблиці 5.1 видно, що це співвідношення постійно збільшується з 0,25 до 1,5.

Крива TPL показує, що максимальна кількість випуску досягається в точці А, коли кількість праці дорівнює L3 при К = 400 год. Якщо додавати більшу, ніж L3, кількість годин - виробництво зменшиться (на графіку 4.2 позначено пунктиром).

Графік кривої середнього продукту (APL)

Середній продукт праці (APL) досягає максимуму у точці В (графік 5.1, а), коли кількість годин праці, що відповідає точці дотику кривої сукупного продукту (ТРL) і прямій, що виходить з початку координат дорівнюють (L2).

У точці В1 середній продукт праці дорівнює Q/L (див. графік 5.1, 6).

Графік кривої граничного продукту (MPL)

Нахил дотичної у кожній точці кривої сукупного продукту (ТРL) визначає зміну обсягу випуску продукції для дуже малих значень змін витрат праці Ця величина показує граничний продукт, отриманий від кожної одиниці виміру праці.

Точка С - це точка перегину кривої сукупного продукту, їй відповідає максимальне значення граничного продукту в точці C1. Граничний продукт досягає максимуму раніше, ніж середній продукт праці. Граничний продукт зменшується до нуля в точці L3 і в подальшому має від'ємне значення.

Залежність між середнім та граничним продуктом змінного фактора

Згідно з графіком 5.2 максимальна величина середнього продукту відповідає точці В, що є точкою дотику прямої ОВ до кривої сукупного продукту TPL. У точці В кут нахилу дотичної і кривої сукупного продукту співпадає.

- Тангенс кута нахилу прямої ОВ дорівнює граничному продукту змінного фактора (MPL) в даній точці (В).

- Тангенс кута нахилу кривої сукупного продукту теж дорівнює граничному продукту (MPL), тому MPL = APL в точці В1.

- Середній продукт у точці свого максимуму B1 дорівнює граничному продукту праці.

Графік 5.2. Вплив технологічних змін на обсяг випуску продукції

Q - обсяг випуску продукції;

L - кількість годин праці.

Закон спадної доходності від використання фактора виробництва

Якщо при фіксованих факторах (наприклад К, М) зростає використання виробничого фактора L, то досягається точка А, в якій додаткове використання змінного фактора веде до зниження обсягу випуску продукції.

=> Закон спадної доходності діє у короткостроковому періоді, коли принаймні один фактор залишається незмінним.

=> Закон спадної доходності залежить від певної технології виробництва (зміна технологій може привести до зростання всієї кривої випуску продукції). Див. графік 4.3.

Точка зменшення граничної продуктивності змінного фактора L

Це границя використання змінного фактора, після якої його граничний продукт починає скорочуватися. На графіку 5.2 це відповідає точці С1 на кривій граничного продукту. Ця точка показує максимальну величину граничного продукту змінного фактора L - MPL.

6. Взаємозаміна виробничих факторів

Кут нахилу кожної ізокванти, або кутовий коефіцієнт ізокванти дозволяє визначити можливість заміни одного виробничого фактора іншим у процесі їх використання.

=> Кутовий коефіцієнт показує, на яку величину (К) може бути скорочено використання капіталу за рахунок введення у виробництво однієї додаткової одиниці праці (L) при фіксованому обсязі випуску продукції. Тобто визначається рівень використання обох факторів, при якому можливо залишатися на тій же ізокванті.

Числове значення кутового коефіцієнта має назву: Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом MRTSLK (Marginal Rate of Technical Substitution) визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

=> MRTSLK дорівнює від'ємному значенню відношення зміни величини використаного капіталу до зміни витрат праці.

Від'ємний нахил ізокванти (Q = 100) показує, що скорочення кількості робочого часу (L) для незмінності обсягу випуску, вимагає збільшення витрат капіталу (К).



Графік 6.1. Скорочення граничної норми технологічного заміщення праці капіталом (MRTSLK).

Рух вниз по ізокванті (графік 6.1) показує, що необхідно все менше кількості машинного часу, щоб замінити одиницю праці

=> Гранична норма технологічного заміщення зменшується при русі вниз по ізокванті.

=> Гранична норма технологічного заміщення залежить від граничних продуктів пращ MPL і капіталу МРК

=> Зменшення граничної норми технологічного заміщення одного фактора іншим свідчить про те, що ефективність використання будь-якого ресурсу обмежена. При заміщенні капіталу працею віддача останнього (тобто продуктивність) зменшується.

Аналогічна картина відбувається при заміщенні праці капіталом. Це означає, що

де MPL - граничний продукт праці;

?L - зміна кількості L;

?К - зміна кількості К;

МРК - граничний продукт капіталу.

Тоді рівність буде мати вигляд:

Звідси гранична норма технологічного заміщення капіталу працею MRTSKL матиме вигляд:

А гранична норма технологічного заміщення праці капіталом MRTSKL

7. Ефект масштабу

Для усвідомлення особливостей процесу виробництва фірми на довгостроковому етапі необхідно проаналізувати залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення використання всіх виробничих факторів.

Фірма змінює масштаб виробництва, коли всі фактори, що використовуються, змінюються в однаковій пропорції.

Додатний ефект масштабу виробництва

Додатний ефект масштабу виробництва має місце, коли обсяг випуску продукції фірмою збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення витрат ресурсів. Наприклад, коли обсяг випуску продукції збільшується більш, ніж у два рази, при подвоєнні виробничих факторів.

=> Якщо діє додатний ефект масштабу виробництва, то виробляти продукцію вигідніше на одній великій фірмі, ніж на декількох малих. З графіка 7.1 видно, що для виготовлення 200 одиниць необхідно мати витрати 50К і 50L на кожну фірму, що виготовляє 100 одиниць (тобто 100К і 100L разом), але при такому рівні витрат однією фірмою може бути досягнений випуск Q = 300.

Графік 7.1. Додатний ефект масштабу виробництва

=> Додатний ефект масштабу виробництва базується і на тому, що збільшення масштабу виробництва здебільшого не потребує пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, при збільшенні присадибної ділянки вдвічі периметр огорожі не збільшується у два рази.

Незмінний ефект масштабу виробництва

Незмінний ефект масштабу виробництва має місце, коли обсяг випуску продукції збільшується пропорційно витратам ресурсів (графік 7.2). Збільшення витрат вдвічі викликає подвоєння випуску продукції.



Графік 7.2. Постійний ефект масштабу виробництва.

Економія, що обумовлена зростанням масштабу виробництва

Полягає в тому, що в результаті розподілу праці і економії ресурсів підвищується продуктивність факторів виробництва.

Але через деякий час фірма може вичерпати можливості економії за рахунок зростання масштабу виробництва.

У такому випадку економічні умови фірми стають нормою виробництва у суспільстві. Тому збільшення вдвічі витрат на виробництво певного блага шляхом створення ще однієї такої фірми лише збільшить виробництво продукції вдвічі.

Від'ємний ефект масштабу виробництва

Від'ємний ефект масштабу виробництва має місце тоді, коли зростання обсягу продукції відбувається у меншій пропорції, ніж зміна витрат ресурсів (графік 7.3).



Графік 7.3. Від'ємний ефект масштабу виробництва.

Від'ємний ефект масштабу виробництва існує, як правило, при умові, що економія, яка обумовлювалась його зростанням, нівелюється додатковими витратами на управління, координацію проміжних ланок, обмін інформацією і т. ін.

=> Можливість досягнення того чи іншого ефекту зростання виробництва залежить від виробничої функції.

=> Визначення ефекту зростання масштабів виробництва потребує емпіричного дослідження виробництва в окремих галузях економіки.

=> Для визначення ефектів зростання виробництва використовуються економіко-статистичні методи дослідження.

Висновки

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання «що виробляти?».

У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва.

Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - «як виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу.

Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання «кому і які результати принесе виробництво?».

Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого позитивного аналізу.

До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на запитання «як має бути?». Однак такий підхід тісно пов'язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб'єктів в різних ринкових структурах.

Список використаної літератури

1. Бугулов В.М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч.посібник. - К.: МАУП, 1996. - 52 с.

2. Єрухимович І.Л. Ціноутворення: Навч.-метод. посібник. - К.: МАУ, 1998. - 104 с.

3. Гальперин В.М. и др. Микроэкономика - СПб: Экономическая школа, 1993. - 351 с.

4. Долан, Єдвин Дж., Линдсей, Дейвид Е. Микроекономика: Пер. с англ. Составил Б. Лисовик, В. Лукашевич - СПб: Санкт-Петербург оркестр, 1994. - 448 с.

5. Макконнол С., Брю Л. Экономикс. - М., 1992: В 2т. - Т.1. - 400 с., Т.2. - 400 с.

5. Макконнол, Брю, Кемпбелл Р., Стенлі Л. Економікс: Пер. с англ. - 11_е изд. - К: Хагар-Демос, 1993. - 785 с.

6. Піндайк Роберт, Рубінфельд Даніел. Мікроекономіка: Пер. З англ. - К: Основи, 1996. - 646 с.