Організація бізнесу
Підприємницька діяльність на фондовому ринку. Аналіз основних проблем розвитку малого бізнесу в Україні. Розміщення підприємств сфери торгівлі. Особливість виробничого менеджменту підприємств малого бізнесу. Послідовність створення підприємства.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.12.2009 |
| Размер файла | 176,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Зміст
1. Визначте підприємницьку діяльність на фондовому ринку
2. Проаналізуйте основні проблеми розвитку малого бізнесу в Україні
3. Вкажіть послідовність створення підприємства
4. Визначите особливість виробничого менеджменту підприємств малого бізнесу
5. Охарактеризуйте основні обов'язки орендаря
6. Розміщення підприємств сфери торгівлі
7. Діагностика банкрутства
Список використаних джерел
1. Визначте підприємницьку діяльність на фондовому ринку
Підприємницька діяльність на фондовому ринку - це підприємницька діяльність, спрямована на перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів, а також на організаційне, інформаційне, технічне, консультаційне та інше обслуговування випуску й обігу цінних паперів. Підприємницька діяльність на фондовому ринку є, як правило, виключним або переважним видом діяльності суб'єкта ринку.
Підприємницьку діяльність на фондовому ринку можна поділити на такі види:
- перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво (діяльність з організації торгівлі цінними паперами, посередницька діяльність з випуску цінних паперів, торгівля цінними паперами або діяльність з обігу цінних паперів);
- організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами (депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська, консультаційна, інформаційна діяльності).
Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів, що полягає в сприянні укладенню угод з цінними паперами між професійними учасниками ринку на регулярній та впорядкованій основі, здійснюють на біржовому ринку біржі, а на позабіржовому ринку -- різного типу торговельно-інформаційні системи.
Торгівля цінними паперами -- це здійснення угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на основі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність). Торгівлю цінними паперами та посередницьку діяльність з випуску цінних паперів (андерайтинг), а також діяльність з управління цінними паперами на фондовому ринку України здійснюють фінансові посередники -- торговці цінними паперами.
Підприємницька діяльність на фондовому ринку, у тому числі посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на основі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї саморегульованої організації.
У процесі здійснення підприємницької діяльності на фондовому ринку особи, які здійснюють таку діяльність, зобов'язані додержуватися встановлених чинним законодавством України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, що обмежують ризики за операціями з цінними паперами.
Діяльністю з випуску та обігу цінних паперів визнається згідно із законодавством України посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів, що здійснюється на основі відповідного дозволу комерційними банками та юридичними особами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності. Тих, хто мають дозвіл і здійснюють на вітчизняному ринку таку діяльність, називають торговцями пінними паперами. Основними видами діяльності, що можуть здійснювати торговці цінними паперами, є:
- діяльність з випуску пінних паперів;
- комісійна діяльність щодо цінних паперів;
- комерційна діяльність щодо пінних паперів.
Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.
Комісійною діяльністю щодо цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.
Комерційною діяльністю щодо цінних паперів вважають купівлю-продаж цінних паперів, яку провадить торговець цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.
При здійсненні діяльності з випуску та обігу цінних паперів як виключної торговці цінними паперами можуть здійснювати окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів, насамперед надавати консультаційні послуги власникам цінних паперів, управляти активами інвестиційних фондів та пінними паперами інших учасників ринку.
Юридичні особи, що прагнуть отримати дозвіл на здійснення посередницької діяльності з випуску та обігу пінних паперів, мають бути засновані у формі акціонерного товариства, статутний капітал якого сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою, з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства.
2. Проаналізуйте основні проблеми розвитку малого бізнесу в Україні
Узагальнення висновків проведених соціально-економічних досліджень дає можливість у цілому оцінити економічні умови становлення підприємництва в Україні як негативні.
Якщо індекс економічної свободи є показником, зумовленим в основному об'єктивними (зовнішніми) чинниками, то "адміністративний тягар" - це явище, яке викликається, виключно суб'єктивними чинниками. Тому один із першочергових кроків на шляху становлення і розвитку підприємництва в Україні - подолання перешкод, зумовлених саме суб'єктивними чинниками, до яких належать:
-- проблеми з реєстрацією;
-- недосконалість системи ліцензування;
-- бюрократичні дії органів державної виконавчої влади;
-- занадто велика кількість контролюючих органів, які дублюють функції;
-- слабка підготовленість населення до підприємницької діяльності.
Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить, що головні причини гальмування розвитку малого підприємництва в Україні такі:
-- немає дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;
-- неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва піти в тіньову економіку. Про це, зокрема, свідчить той факт, що неухильно зменшується питома вага діючих малих підприємств у кількості зареєстрованих. У 1992 році цей показних становив 49,5 %, у 1993 р. -- 47,7 %, у 1996 р. -- 37,7 %, у 2000 р. -- 32,6 % у 2008 р. з майже 650 тис. зареєстрованих в Україні малих підприємств та кооперативів діяло лише 197 127, тобто лише 30 %. Найгірший стан справ у м. Києві, Кіровоградській, Одеській, Вінницькій та інших областях [12];
-- низькі темпи та перекоси у процесі реформування власності. Усього станом на 1 січня 2009 року було приватизовано 67 998 підприємств, у тому числі 53 694 об'єктів малої приватизації [16]. На жаль, у багатьох випадках приватизація має формальний характер. Цей процес не завжди створював "реального" власника;
-- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані відносини суб'єктів підприємницької діяльності з органами влади й управління, немає законодавчого механізму державної фінансової підтримки малого підприємництва, немає єдиного трактування понять: "підприємництво", "малий бізнес", "суб'єкти підприємницької діяльності" тощо;
-- обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність за браком достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;
-- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.
До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого бізнесу, слід віднести передусім такі:
-- обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;
-- вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів із фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.
Разом з тим, мале підприємництво в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:
-- низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;
-- низький управлінський рівень, брак знань, досвіду та культури ринкових відносин;
-- прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працюють на умовах франчайзингу, субпідряду тощо, а в нас цього немає);
-- поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість у більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;
-- немає системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;
-- немає повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;
-- практично немає державної фінансово-кредитної підтримки;
-- недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.
Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.
Зовсім інша ситуація спостерігається сьогодні в економіці України. У цілому правове, соціально-економічне середовище для малого підприємництва стає, на жаль, дедалі несприятливішим. Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним встановленням фінансового й управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних угруповань.
3. Вкажіть послідовність створення підприємства
Термін "створення" - це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств.
Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. Відповідно до Господарського кодексу України таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками (співзасновниками) можуть бути "фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України".
Уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади: міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх додержання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження. Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради, а також місцеві державні адміністрації. Засновники реалізують засновницькі права шляхом [7]:
- обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності;
- прийняття рішення про його створення; затвердження у встановленому порядку статуту;
- передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та оборотних коштів;
- формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.
Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.
Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом України (статті 19, 21, 23, 32, 34 та ін.). Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.
Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу.
Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Рішення про примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців.
Підприємство може створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи - свої відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо з правом відкриття поточних та інших рахунків. Відокремлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки [14].
Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України, правом створювати дочірні підприємства наділені господарські товариства. Дочірні підприємства мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємств.
4. Визначите особливість виробничого менеджменту підприємств малого бізнесу
Сучасна економічна теорія менеджменту дає таке визначення виробничого менеджменту.
Виробничий менеджмент - цілеспрямована діяльність щодо організації процесу виробництва чи надання послуг споживачам відповідно до задуму власника (засновника) підприємства
Виконувати функції виробничого менеджменту може або сам власник підприємства, або наймані спеціалісти з організації виробництва - менеджери.
Отже, виробничий менеджмент - це діяльність людині відповідного фаху щодо організації виробничого процес будь-якого змісту, форми організації і господарювання.
Структурно виробничий менеджмент містить у собі розгалужену у просторі і різноманітну за змістом функціонально чітко визначену організаційну діяльність щодо створення виробничих можливостей задоволення потреб споживачів.
Рис.4.1. Виробничий менеджмент
Підприємства малого бізнесу мають свої особливості, чим обумовлюються особливості виробничого процесу і особливості виробничого менеджменту малих підприємств:
- незначна кількість менеджерів і прозорість менеджменту;
- поєднання функцій менеджменту;
- велика залежність від навколишнього середовища, обставин тощо.
Економіка виробничого процесу складається з поєднання, комбінації, взаємодії виробничих факторів, необхідних для виробництва товарів і надання послуг (робітники потрібних спеціальностей і кваліфікації, приміщення, обладнання, сировина, фінансові кошти тощо).
Менеджмент виробничого процесу складається з дій щодо організації забезпечення виробництва продукції чи надання послуг, організації виробництва продукції та її реалізації споживачеві.
Виробничий менеджмент підприємств малого бізнесу організовує процес виробництва чи надання послуг при вкрай обмеженому економічному просторі:
- невелика, як в Україні, законодавчо обмежена кількість працюючих;
- невеликі обсяги і вкрай важкі шляхи отримання ресурсів;
- недостатність фінансових джерел;
- обтяжлива конкурентна боротьба;
- сегментація ринку тощо.
Малі підприємства змушені використовувати не сучасні, не пристосовані приміщення, застаріле обладнання, неефективне сумісництво спеціальностей і професій, фізично і морально зношені транспортні засоби і таке інше.
Все це негативно позначається на результатах діяльності малих підприємств і подекуди призводить їх до краху.
Сучасний світовий досвід країн, де малий бізнес набув значного розвитку і переважає у створенні національного продукту (наприклад, США, Японія), свідчить про те що менеджмент попри всі обмежені можливості малого бізнесу використовує свої, «менеджерські», важелі розвитку (скажімо, національні особливості).
5. Охарактеризуйте основні обов'язки орендаря
Наймачі та орендарі, як володільці квартири, зобов'язані використовувати приміщення жилих будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир і технічного обладнання будинків, дотримувати правил пожежної безпеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємств, які обслуговують житло.
Наймачі та орендарі квартир зобов'язані: відшкодовувати наймодавцю (орендодавцю) у встановленому законом порядку збитки, пов'язані з пошкодженням квартири, жилого будинку і обладнання, заподіяним з вини наймача (орендаря) або осіб, які разом з ним проживають; при виїзді з членами родини із квартири на інше місце проживання, для повторного її заселення, відремонтувати за власні кошти приміщення і обладнання або відшкодувати вартість ремонту наймодавцю (орендодавцю) за його згодою і здати приміщення за актом прийому-передачі.
Вартість робіт, пов'язаних з поліпшенням упорядження квартири або встановленням нового обладнання, виконаних наймачем (орендарем), демонтаж якого неможливий без пошкодження квартири, відшкодуванню не підлягає.
Отже, обов'язки орендаря:
- користуватися природними ресурсами відповідно до умов договору-оренди;
- своєчасно вносити орендну плату;
- ефективно і раціонально, економне використовувати природні ресурси згідно з їх цільовим призначенням;
- здійснювати комплекс заходів щодо відтворення и охорони природних ресурсів;
- не допускати погіршення якості природних ресурсів, їх забруднення, засмічення та виснаження;
- виконувати роботи щодо підтримання якості ресурсів, поліпшення їх якості;
- відновлювати корисні властивості природних ресурсів;
- не порушувати прав орендодавця та інших осіб тощо.
6. Розміщення підприємств сфери торгівлі
Торгівля - галузь економіки, що однією із перших перейшла до ринкових механізмів господарювання. У короткий термін було скасовано централізований розподіл товарних ресурсів, адміністративну управлінську вертикаль замінено горизонтальними зв'язками між суб'єктами ринку, підприємства торгівлі змінили форму власності та отримали повну господарську самостійність. Держава залишила за собою лише регулівні функції.
В рамках окремої країни торгівля виконує суспільно необхідну функцію - доведення товарів до споживача. Вона поділяється на оптову торгівлю й роздрібну торгівлю. Характер і роль торгівлі визначаються пануючим способом виробництва.
Внутрішня торгівля в умовах ринкової економіки розвивається на базі приватної власності на засоби виробництва, є сферою торговельного капіталу. В умовах монополістичного ринку пануючу роль у внутрішній торгівлі отримують великі монополії, що виступають у специфічних організаційних формах (синдикатні об'єднання, ланцюгові, філіальні, великі універсальні й посилкові фірми й т.п.). Панування монополій є основою отримання монопольних торговельних прибутків як за рахунок високих цін на реалізовані товари, так і за рахунок низьких цін на закуповувану в дрібних виробників продукцію. Монополії захоплюють насамперед галузь оптової торгівлі, все більше поширюють свій вплив на роздрібну торгівлю завдяки використанню таких форм торгівлі, як "торгові центри", "універсами" із самообслуговуванням, магазини "низьких цін" й "єдиних цін" й ін. Особливою формою контролю над роздрібною торгівлею є так зване сприяння продажу, при якому підприємство-виробник або банк приймає на себе фінансування заходів щодо рекламного оформлення роздрібного підприємства, показу товарів на виставках і т.д. Таким шляхом монополістичний капітал підкоряє собі роздрібних торговців, які без фінансової підтримки монополій виявляються беззбройними в конкурентній боротьбі, що вимагає більших витрат на рекламу й ін. Між виробниками й кінцевими споживачами стоїть величезне число різних посередників, що значно підвищує витрати обігу. Найбільш велику групу посередників становлять оптові торговці.
Україні характерне нерівномірне територіальне розміщення закладів торгівлі. Так за кількістю торгівельних закладів переважають наступні області: Київська область, Донецька; Дніпропетровська; Запорізька та Одеська області.
Заклади торгівлі як одна з важливих галузей соціальної інфраструктури забезпечують людей товарами народного споживання. Нині спостерігається тенденція зменшення кількості підприємств торгівлі в Україні (з 145,7 тис. у 1990 р. до 133,7 тис в 1995 р. та 121 тис. у 2008 р.).
Кількість підприємств масового харчування (кафе, бістро, ресторани та ін.) у 1990 р. становила 62,7 тис, у 1995 р. - 121 тис. За 1990 - 2008 pp. внаслідок економічної кризи товарооборот як торгівлі, так і масового харчування скоротився утричі. Нині значна частка підприємств торгівлі належить приватному сектору на міських ринках як в організованих, так і в стихійних формах продажу товарів. В обласних центрах середнього розміру таких ринків налічується по кілька десятків.
Загальний рівень забезпеченості закладами торгівлі в Україні низький - 49%, а в Івано-Франківській та Львівській областях - менше 30%; у Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській, Волинській областях - 32-38%. У Харківській, Дніпропетровській і Черкаській областях цей показник вищий за середній (54 - 60%), у Київській - 84%.
Забезпеченість сільського населення закладами торгівлі та інженерними спорудами є надзвичайно низька. Так з 28834 сільських населених пунктів в Україні (станом на 01.01.09 p.), забезпеченість закладами торгівлі становила 19% (від 6% у Закарпатській області до 15% - у Тернопільській, від 13% у Львівській області до 19% у Херсонській областях), з яких працювали 10% (відсутні у Миколаївській області, 3% - у Вінницькій і Тернопільській, до 6% - у Чернівецькій областях).
Як показують наведені дані, соціальна інфраструктура села перебуває в катастрофічному стані і практично гальмує піднесення продуктивності праці не тільки нині, але й на віддалену перспективу.
7. Діагностика банкрутства
Існуючі в даний час методи діагностики банкрутства в основному базуються на використанні показників, що характеризують фінансовий стан підприємства і його фінансові результати, а отже, його фінансову безпеку. Тобто, рішення даної задачі актуальне як для підприємств, де криза очевидна і необхідно приймати антикризові заходи, так і для решти підприємств, оскільки дозволяє виявити і усунути (або зменшити) на ранній стадії вплив негативних чинників розвитку.
Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і моніторинг чинників, що визначають стійкість фінансово-економічного положення на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної безпеки; визначення їх порогових значень. При визначенні порогових (бар'єрних) значень індикаторів економічної безпеки використовуємо наступну класифікацію, що характеризує стан підприємства:
1. Нормальне, що характеризує високий рівень економічної безпеки, при якому ступінь використання потенціалу максимальна або близька до обґрунтованих нормативів, що визначають здібність підприємства до відтворення.
2. Критичне, при якому рівень економічної безпеки є мінімально допустимим. Подолання цього рівня означає перехід підприємства в економічно небезпечну зону, що характеризується недостатністю ресурсів для здійснення фінансової і виробничої діяльності, неефективним використанням ресурсів і т.д.
Дана класифікація припускає вибір двох порогових значень: критичного і нормального. Вибір найменувань характеристик стану господарюючого суб'єкта проведений аналогічно з класифікацією типу фінансової стійкості, прийнятої в практику фінансового аналізу.
Від правильного вибору вимірників прояву погроз або системи показників для моніторингу (тобто індикаторів) залежить адекватність оцінки економічної безпеки підприємства. Критичні значення індикаторів є кількісними параметрами, що обкреслюють межу між безпечною і небезпечною зонами в різних напрямах діяльності підприємства. Діагностика рівня економічної безпеки за системою показників в необхідних випадках повинна враховувати специфічні галузеві особливості підприємств, а порогові значення показників слід визначати з урахуванням періодів розвитку економіки. Система оцінних показників повинна включати не тільки показники-критерії, але і додаткові аналітичні показники, що формують цілісне уявлення про стан господарюючого суб'єкта.
Фінансову безпеку як комплексне поняття слід характеризувати інтегральним показником або інтегральною оцінкою, розрахованою на базі приватних оцінних показників.
Розглядаючи методи побудови такого показника, необхідно врахувати ряд аспектів:
*в склад індикаторів, що визначають рівень комплексної оцінки, в першу чергу слід включати ті показники, які характеризують різні сторони фінансового стану підприємства і дозволяють оцінити його фінансові результати за різними напрямами;
* можливість кількісної оцінки приватних показників і аналіз їх взаємозв'язку. Ізольований розгляд індикаторів не дозволяє обґрунтовано визначати їх порогові значення;
* при відборі показників необхідно передбачати можливість розрахунку їх прогнозних величин;
* прогнозування рівнів показників повинно припускати оцінку надійності залежно від даного часового інтервалу;
* методика розрахунку комплексного показника, що характеризує фінансовий рівень економічної безпеки підприємства, повинна бути достатньо простою і доступною, що базується на облікових даних.
Для оцінки фінансових результатів діяльності і фінансового стану підприємства за вищеназваними напрямами, відповідно, слід застосовувати 14 показників. Наприклад, при аналізі ліквідності: коефіцієнти абсолютної, швидкої і поточної ліквідності і величину чистого оборотного капіталу (власних оборотних коштів). При аналізі фінансової і ринкової стійкості розглядаються: коефіцієнт автономії (фінансовій незалежності), коефіцієнт фінансування (співвідношення позикових і власних засобів), коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (робочим капіталом), коефіцієнт маневреності робочого капіталу. При цьому в роботах, присвячених аналізу даного питання, як правило, коло таких показників значно розширюється. Разом з тим, необхідно враховувати взаємозв'язки даних показників, у тому числі і при визначенні їх порогових значень.
Пояснимо дане положення на прикладі. Одним з основних показників, який вживається у фінансовому аналізі і використовується для оцінки ліквідності активів, є коефіцієнт поточної ліквідності або коефіцієнт покриття, який визначається відношенням поточних активів до поточних зобов'язань
де Кп - коефіцієнт покриття, АТ - величина поточних активів підприємства (оборотних коштів), тис., Кt - величина поточних зобов'язань підприємства, тис.грн.
Для оцінки фінансової стійкості рекомендується розраховувати показник забезпеченості власними оборотними коштами (робочим капіталом), який визначається як відношення чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства.
де Корк - коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами: Рк - величина чистого оборотного капіталу підприємства (робочий капітал, власні оборотні кошти), тис. грн.
Відомо, що величина робочого капіталу може бути визначена як різниця між оборотними активами підприємства і його поточними зобов'язаннями .
Тоді
Отже, з двох даних показників в систему індикаторів необхідно включити тільки один. Як індикатор був відібраний коефіцієнт покриття, який набув широкого поширення в аналітичній практиці нашої країни і ближнього зарубіжжя. Зрозуміло, що даний показник дає характеристику не тільки ліквідності активів, але і фінансової стійкості підприємства. Більш того, при аналізі ліквідності з системи індикаторів можна виключити показник чистого оборотного капіталу, при обчисленні якого використовуються ті ж складові, що і при розрахунку коефіцієнта покриття.
Встановивши критичне значення коефіцієнта покриття, можна визначити межу зміни взаємозв'язаних показників. Очевидно, що при Кп>1, значення Корк>0 і Рк >0. Нормативний документ встановлює співвідношення Корк>0,1 і Рк>0. Тобто перше співвідношення суперечить взаємозв'язку показників. Визначимо, якою повинна бути величина Кп, щоб виконувалися обидва співвідношення.
;
.
При цьому величина Рк>0,1Ат>0 і Кt<0,9Ат
У світовій практиці прийнято обмеження Кп>2. Тоді Корк>0,5; Рк > 0,5Ат і Kt<0,5Ат.
Крім того, встановивши порогові значення індикаторів, можна визначити порогові значення взаємозв'язаних показників, дотримуючись збалансованої структури капіталу, що було проілюстроване вище.
Розглянемо ще один приклад, що підтверджує даний висновок. У число індикаторів фінансової безпеки, що характеризують ліквідність його активів, доцільно включити показник швидкої (критичній) ліквідності, що відображає платоспроможність підприємства щодо погашення поточних зобов'язань за умови своєчасного розрахунку з дебіторами. Його можна визначити за формулою:
,
де З - вартість товарно-матеріальних запасів, тис. грн.
Критичне значення даного показника складає Ккл0,6. Припустимо, критичне значення Кп2 (при цьому Kt0,5Ат). Тоді
Встановлено, що критичні значення Кп2 і Ккл0,6 зумовлюють обмеження вартості товарно-матеріальних запасів величиною не більше 70% від величини поточних активів (оборотних коштів).
Список використаних джерел
1. Кістерський Л.Л., Бурляй А.Б., Липова Т.В., Пустовойтова Т.Л. Управління бізнесом: доступно про складне / Леонід Л. Кістерський (відп.ред.), Кшиштоф Павловські (відп.ред.). -- К. : Знання України, 2001. -- 245с.
2. Колено Ирина Васильевна, Чернобай Александр Васильевич. Управление малым бизнесом: Учеб. пособие для студ. вузов / Донбасская гос. академия строительства и архитектуры. -- Макеевка : ДонГАСА, 2002. -- 189c.
3. Лысенко Ю.Г. Эффективное управление бизнесом / Донецкий национальный ун-т. Кафедра экономической кибернетики. -- Донецк : Юго-Восток, 2004. -- 208с.
4. Управление бизнесом: Экспресс-курс для деловых людей / Межрегиональная Академия управления персоналом (МАУП) / Г.В.Щекин (авт.- сост.). - 3-е изд., перераб. и доп. - К., 1998. - 201с.
5. Федулова Л.І., Федоренко В.Г., Гриньов В.Ф., Сладкевич В.П., Воротін В.Є. Бізнес-менеджмет: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом / Любов Іванівна Федулова (заг.ред.). -- К. : МАУП, 2007. -- 632с.
Подобные документы
Теоретичні засади розвитку малого бізнесу. Характеристика ринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу. Нормативно–правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні. Стан та перспективи розвитку малого бізнесу.
курсовая работа [60,0 K], добавлен 30.03.2007Сутність та особливості підприємницької діяльності як основи туристичного бізнесу, сучасний стан туризму в Україні. Роль та місце малого бізнесу у розвитку туризму, перешкоди розвитку та фактори, що впливають на розвиток малого туристичного бізнесу.
дипломная работа [530,6 K], добавлен 13.09.2010Поняття ринкової економіки та місце малого бізнесу в ній. Аналіз малого бізнесу в Україні. Значення діяльності малого підприємства в ринкових умовах на прикладі діючого підприємства ТОВ "Лекс Консалтінг". Зарубіжний досвід підтримки малого бізнесу.
курсовая работа [3,1 M], добавлен 17.12.2012Малий бізнес як самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців, характеристика функцій. Знайомство з особливостями державної підтримки розвитку малого і середнього бізнесу в Україні.
курсовая работа [260,5 K], добавлен 20.05.2014Економічні основи розвітку підприємництва в Україні. Малий та середній бізнес в Україні. Розвиток, труднощі та перспективи становлення малого та середнього бізнесу в Україні в 90-ті роки. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.
курсовая работа [31,2 K], добавлен 27.07.2003Роль малого бізнесу в економіці. Державне регулювання та нормативно-правове забезпечення розвитку дрібного підприємництва в Україні. Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності.
дипломная работа [166,5 K], добавлен 02.06.2011Малий бізнес і його роль у ринковій економіці. Характеристика підприємства малого бізнесу згідно із Законом України "Про підприємства". Особливості малого бізнесу в Україні. Поняття, види і значення інфраструктури підприємства, умови його продуктивності.
контрольная работа [64,6 K], добавлен 01.05.2009Шляхи створення та розвитку малого бізнесу. Аналіз ринку кінологічних послуг регіону. Вивчення конкурентної ситуації. Розробка рекламної компанії. Цінова політика підприємства. Заходи менеджменту та маркетингу в кінології. Способи залучення клієнтів.
курсовая работа [3,0 M], добавлен 14.11.2014Методологія виникнення та становлення малого бізнесу. Зарубіжний і вітчизняний досвід його розвитку. Аналіз діяльності підприємства "Підгір’я". Елементи регіональної інфраструктури і модель функціонування фінансової стратегії підтримки малих підприємств.
курсовая работа [299,1 K], добавлен 20.10.2012Характерні особливості діяльності малого та середнього бізнесу, класифікація факторів його розвитку. Порядок створення та реєстрації підприємницької діяльності в Україні. Розрахунок амортизації основних фондів пропорційним і прискореним методами.
контрольная работа [81,2 K], добавлен 24.04.2011
