Міжнародний рух капіталів

Міжнародний рух капіталів

Вивіз капіталу за кордон, його активна міграція між країнами стали важливою відмітною рисою сучасного світового господарства і міжнародних економічних взаємин.

Вивіз капіталу розбив монополію вивозу товарів в епоху поглибленого розвитку світового господарства. Доповнюючи та опосередковуючи вивіз товарів, він стає визначним у системі міжнародних економічних взаємин. Згідно оцінці організації економічної співдружності та розвитку (ОЕСР) у 80-ті роки (з 1983 р.) середньорічний темп приросту прямих інвестицій склав приблизно 34 %, тобто майже у 5 разів перевищував темп збільшення світової торгівлі.

Вивіз капіталу являє собою процес вилучення частини капіталу з національного обороту у даній країні та переміщення його у товарній або грошовій формі у виробничий процес і обіг іншої країни. Спочатку вивіз капіталу був властивий для невеликої кількості промислово розвинених країн, які здійснювали експорт капіталу на перефирію світового господарства. Розвиток світового господарства. Розвиток світового господарства істотно розсунуло рамки цього процесу : вивіз капіталу стає функцією будь-якої економіки, що успішно, динамічно розвивається. Капітал вивозять і ведучі промислово розвинені країни, і середньо розвинені країни, і країни, що розвиваються, а особливо «нові індустріальні країни».

Які ж причини вивозу капіталу ?

Основною причиною і передумовою вивозу капіталу являється відносний лишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. З метою одержання підприємницького прибутку, або відсотка, він переводиться за кордон. Характерно, що експорт капіталу може здійснюватися і при нехватці капіталу для внутрішнього інвестування. На початку 90-х років загальносвітовий лишок капіталу оцінюється у 180-200 млрд. доларів.

З другої половини ХХ-го сторіччя вивіз капіталу безперервно росте. Експорт капіталу випереджає по темпах росту як товарний експорт, так і валовий внутрішній продукт промислово-розвинених країн. На фоні різкого зростання масштабів вивозу капіталів посилюється його міжнародна міграція.

Міжнародна міграція капіталу - зустрічний рух капіталів між країнами, який приносить їх власникам прибуток. Кожна з країн одночасно являється імпортером і експортером капіталу: відбувається т.з. перехресне інвестування.

Важливими причинами вивозу капіталу заради більшого прибутку являються :

Перенакопичення капіталу з країни, з якої він вивозиться;

Незбіжність попиту на капітал і його пропозиція у різних ланках світового господарства;

Наявність можливості монополізації місцевого ринку;

Наявність у країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини та робочої сили;

Стабільна політична обстановка і у цілому сприятливий інвестиційний клімат.

Які фактори, що сприяють вивозу капіталу і стимулюють його ?

Рухомою силою, активізуючою вивіз капіталу являються ростучій взаємозв'язок і взаемоув'язка національних економік. Інтернаціоналізація виробництва сприяє на міжнародний рух капіталів. Експорт капіталу, в особливості у формі прямих інвестицій, являється головним фактором, сприяючим перетворенню виробництва у міжнародне і створенню т.зв. міжнародної продукції. Міжнародна продукція, яка реалізується на глобальному міжнародному ринку. Вона являється уніфіцированою і реалізується поза залежності від географічних, або інших особливостей (автомобілі, літаки та ін.).

Міжнародна промислова кооперація, вкладення транснаціональних корпорацій у дочірні компанії. Так, окремі юридично самостійні підприємства з різних країн у рамках однієї міжнародної корпорації установлюють тісне співробітництво у галузевій, технологічній, подетальній спеціалізації. Експорт капіталу забезпечує ці зв'язки.

Економічна політика промислово-розвинених країн направлена на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного росту, підтримки рівня зайнятості.

Економічна поведінка країн, що розвиваються, які намагаються за допомогою залучення іноземного капіталу дати істотний імпульс для свого економічного розвитку, вирватися з «порочного кола бідності».

Помітний вплив мають екологічні фактори. Міжнародні корпорації з-за жорстоких економічних норм переводять виробництво з промислово-розвинених у країнах,що розвиваються.

Важливу роль відіграють міжнародні фінансові організації, які направляють та регулюють потік капіталів.

Які основні форми вивозу капіталу ?

Вивіз капіталу здійснюється у формі :

прямих інвестицій у промисловості, торгові та інші підприємства;

портфельних інвестицій (в іноземній облігації, акції) ;

середньострокових і довгострокових міжнародних кредитів (або позик) судного капіталу промисловим і торговим корпораціям, банкам та іншим фінансовим установам ;

економічної допомоги : безкоштовно і у вигляді пільгових кредитів (безвідсоткових, низько відсоткових).

У світовій практиці проводиться чітке розмежування між переміщенням капіталу та іноземними інвестиціями.

Переміщення капіталу включає : платежі по операціях із зарубіжними партнерами, надання позики (на строк не більше 5-ти років), придбання акцій, облігацій та інших паперів іноземних компаній виключно з метою розміщення капіталу, диверсифікацію портфеля цінних паперів тощо.

Під іноземними інвестиціями розуміється таке переміщення капіталу, яке переслідує мету установлення контролю та участі в управлінні компаній у країні, яка приймає капітал .

Вивіз капіталу у формі прямих інвестицій являє собою організацію експортером капіталу виробництва на території країни, приймаючої капітал. Це також підготовка та навчання робочої сили, конкурентне давлення на місцевих виробників.

Прямі інвестиції складають основу панування міжнародних корпорацій на світовому ринку. Вони забезпечують їм або повне володіння зарубіжними підприємствами, або володіння такою частиною акціонерного капіталу,яка забезпечує фактичний контроль з боку інвестора. Як правило, це такі інвестиції, при яких у іноземного інвестора знаходиться не менш 25 % акціонерного капіталу компанії. Статистика США,ФРГ, Японії прямими інвестиціями вважають ті, які охоплюють 10 і більше відсотків акціонерного капіталу і дають можливість контролювати підприємство.

У 1990 році потік прямих інвестицій за рубіж виявився рекордним - біля 234 млрд. доларів, прийшовши за цим спад змінився новим ростом. Світовий обсяг прямих зарубіжних інвестицій у 1995 році збільшився на 235 млрд. доларів і досяг 2.6 трлн. доларів.

Портфельні інвестиції - важливе джерело залучення іноземного капіталу для фінансування облігаційних позик, які випускаються найбільшими корпораціями, центральними та приватними банками. Посередниками у здійсненні зарубіжних портфельних інвестицій виступають, як правило, великі інвестиційні банки.

На рух портфельних інвестицій значний вплив має різниця у нормі відсоткових ставок, виплачуваних по облігаціях в окремих країнах.

Різко зросла роль судного капіталу.

Міжнародний ринок судних капіталів розподіляється на :

Грошовий ринок ;

Ринок капіталів.

Грошовий ринок - це, в основному, ринок короткострокових кредитів (до одного року). Такі кредити використовуються для поповнення нехватки коштів. Ринок капіталів являє собою банківські кредити та довгострокові займи. Вони надаються переважно шляхом випуску і придбання облігацій.

Середньо і довгострокові кредити використовуються для поповнення основного капіталу, кредитування та фінансування операцій по придбанню акцій, заснуванню філіалів, будівництву і реконструкції зарубіжних інвестицій. У ролі головних позичальників виступають, перш за все, міжнародні корпорації.

Стосуючись питання про вплив вивозу капіталу у формі портфельних інвестицій та кредитів, слід відмітити його подвійний вплив на світове господарство. З одного боку, забезпечується народне відтворення капіталу. В умовах його інтернаціоналізації та інтеграції фінансових ринків збільшується ефективність механізму міжнародних економічних зв'язків. З другого боку, переливи капіталу, що не контролюються, викликають порушення рівноваги платіжних балансів країн і ведуть до істотних коливань валютних курсів. У свою чергу, значний імпорт іноземного капіталу здатний привести до витіснення національного капіталу.

Сучасні особливості (тенденції) у вивозі капіталу

Активізований на початку 70-х років і набираючи силу процес інтернаціоналізації ринків капіталу проявляється у постійно зростаючих обсягах переливу капіталу між державами ринкової економіки. Про це свідчить ріст прямих і портфельних інвестицій збільшення обсягів довгострокових та короткострокових кредитів, зростання масштабів операцій на ринку євровалют тощо.

З територіально-географічної точки зору, переважні потоки вивозу капіталу здійснюються з промислово-розвинених країн. Відбувається активна міграція капіталу між самими промислово-розвиненими країнами.

Міграцію капіталу у рамках промислово-розвинених країн слід розглядати у кількох рівнях :

між країнами «триади» США - Західна Європа - Японія ;

між окремими промислово-розвиненими країнами ;

між одними і тими ж галузями промислово-розвинених країн.

В останній період найбільш інтенсивним регіоном міграції капіталу стає Західна Європа. Лідируючі позиції у Європі по імпорту капіталу займає Великобританія. Вона фактично захопила велику долю іноінвестицій, які поступають у Європу із Заходу, так і зі Сходу. В Англії в кінці 80-х років сконцентрувалось більш 40 % усіх американських активів у станах ЄС і 50% японських інвестицій. Щорічно понад 300 зарубіжних компаній розширюють інвестиції у англійську економіку.

На іноземні фірми приходиться більш 20 % виробничої чистої продукції, 15 % зайнятих, 21 % капітальних вкладень переробної промисловості країни. У той же час ці 300 зарубіжних компаній складають лише 2 % загального числа англійських фірм.

Найбільш великими експортерами на Європейськім континенті залишаються країни ЄС, Скандинавія, Швейцарія. Їх іноземні інвестиції до1991 року складали 634 млрд. доларів. Західна Європа направляла свої капітали головним чином у Північну Америку. У свою чергу США лідирують серед інших промислово-розвинених країн по обсягах залучення інвестицій та вивезеного капіталу. Майже 1/3 внутрішніх потреб інвестицій США покривається за рахунок імпорту капіталу. При обчисленні у відсотках інвестицій до валового внутрішнього продукту найбільший прилив капіталу в 1994 році був у Бельгії і Люксембурзі, великим інвестором стали Нідерланди. Характерно, що взаємні інвестиції двох регіонів США і Західної Європи займають одні й ті ж ведучі галузі : машинобудування та хімічну промисловість.

У світовій класифікації найбільшими «донорами» капіталу у першій половині 90-х років являлись Японія (53%), Швейцарія і Тайвань. А найбільш крупними позичальниками - США (27%), Великобританія, Мексика і Саудівська Аравія.

Серед сучасних тенденцій вивозу капіталу слід виділити зростаюче значення експорту виробничого капіталу. Відбувся відхід від участі у підприємницькі діяльності через портфельні інвестиції до прямих інвестицій. Починаючи з 50-х років спостерігаються послідовна переорієнтація прямих закордонних інвестицій здобуваючи на переробну промисловість, а також у сферу послуг, на яку зараз приходиться 50% щорічного обсягу нових вкладень.

Дуже помітною тенденцією 90-х років являється те, що у 1990 році сума банкових позик складала 468 млрд. Доларів проти 756 млрд. доларів, які одержали на ринках цінних паперів. До кінця 1993 року це співвідношення сильно змінилось на користь фондового ринку, де обґрунтувався величезний приватний капітал: 555 млрд. доларів банківських грошей проти 2,3 трлн. Доларів на ринках капіталу.

У 90-і роки проявилась основні особливість процесу інтернаціоналізації ринків капіталу. Вона полягає у тому, що якщо у 70-80-х роках процес інтернаціоналізації охоплював переважно розвинені держави ринкової економіки,то у 90-і роки він розповсюдився на країни, перш за все держави Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Це пов'язано із зростом їх внутрішнього фінансового потенціалу, укріплення валютного стану та ростом їх кредитоспроможності, розвитком національних фінансових ринків.

Важливою рисою 80-х і початку 90-х років є активізація міграції капіталу між «новими індустріальними країнами» і рештою країн, що розвиваються. Як і раніше, активна на ринку капіталів Організація країн експортерів нафти. Так, інвестиції приватного сектора Кувейту складали у 1995 році 100 млрд. доларів. У свою чергу державні вкладення досягли 30 млрд. доларів.

У 90-і роки рекордні обсяги прямих інвестицій поступили у країни, що розвиваються, головним чином з промислово-розвинених країн. У 1993 році обсяг прямих інвестицій в економіку країн,що розвиваються склав 65 млрд. доларів, у 1994 році-74 млрд. доларів. Це у 2 рази більше рівня 1991 року. Подавляючи прилив інвестицій сконцентрований у 10-15 країнах Азії і Латинської Америки,що розвиваються. Досяг успіхів Китай у залученні іноземних інвестицій. По цьому показнику він займає друге у світі місце після США-26 млрд. доларів у 1993 році (це у 6 разів більше, ніж у 1991 році.

Іноземний капітал прибавляє перш за все надійність, яка забезпечується високими темпами економічного розвитку Китаю, та політичну стабільність. Судіть самі, зростання валового національного продукту (ВНП) Китаю коливається між цифрами 10-13 %. Також бурно розвиваються азіатські «дракони» і деякі латиноамериканські «нові індустріальні країни».

Важлива особливість сучасних процесів міграції капіталу пролягає у тому, що капітал не нав'язнеться країнам, а навпаки відбувається жорстока конкуренція, боротьба за його залучення. Особливо за залучення капіталу у текстильну і швацьку промисловість країн, що розвиваються, та колишніх соціалістичних країн.

У 90-ті роки збільшується прилив іноземного капіталу у країни Східної Європи та СНД. Основний прилив йде в Угорщину, Польщу,Чехію.

Так, у 1990-1995 роках ці країни одержали 2.4 млн. доларів. З них біля 50 % прийшлось на Угорщину. У 1995 році загальний обсяг інвестицій Заходу у східноєвропейській економіці склав порядку 10 млрд. доларів. З них Росія одержала 1 млрд. 130 тисяч. Політична стабільність, мінімальний економічний ризик, максимальний прибуток являються непорушними орієнтирами для приватного капіталу поза залежності від часу та місця його застосування. Цей підсумок стверджується і поведінкою приватного капіталу в країнах, що розвиваються.

Однією з важливих тенденцій у процесі вивозу капіталу у післявоєнний період стало активне втручання держави з регулюючими, контролюючими, стимулюючими функціями у цей процес.

Вплив промислово-розвинених країн на міграцію капіталу здійснюється, наприклад, шляхом стимулювання експорту - імпорту капіталу на національному і міждержавному рівнях. Політика держави у відношенні капіталу у формі позик, портфельних інвестицій та ін. Будується на основі усунення усіх можливих обмежень у його русі. У відношенні прямих іноземних інвестицій держава залишає за собою право приймати будь-які обмеження, направлені на захист національних інтересів в економіці. Характерно,що вивіз капіталу за кордон регулюється у меншій мірі, ніж прилив іноземних капіталів.

Держава використовує такі міри регулювання :

методи фінансового впливу - прискорена амортизація, податкові пільги, надання субсидій, позик, страхування і гарантування кредитів ;

не фінансові методи - надання земельних ділянок, забезпечення необхідної інфраструктури, надання технічної допомоги.

Важливим практичним документом по регулюванню іноземних капвкладень являється розроблений у рамках Організації Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва (1994 р. Джакарта). «Добровільний кодекс» прямих іноземних інвестицій. У цьому «Кодексі», як думають спеціалісти, буде у перспективі використаний Всесвітньо торговою організацією (ВТО). Заключні такі інвестиційні принципи :

транспарентність ;

недискримінаційний підхід до країн-донарів ;

національний режим для іноземних інвесторів ;

інвестиційні стимули не повинні виключати послабленні вимоги у галузі охорони здоров'я,безпеки і охорони навколишнього середовища ;

мінімізація регулюючих інвестицій вимог, що обмежують торгівлі капіталовкладень ;

відмова від експропріації інвестицій крім як у громадських цілях і на недискримінаційній основі у відповідності з національними законами і принципами міжнародного права при умові виплати достатньої та ефективної компенсації ;

забезпечення реєстрації та конвертованості ;

дозвіл на виїзд і тимчасове перебування ключового іноземного персоналу у зв'язку із реалізацію інвестиційного проекту ;

вирішення суперечок шляхом консультацій та переговорів сторонами або через арбітраж.

Економічна свобода, безборонна дія ринкових механізмів являються важливим критерієм у залученні зовнішніх інвестицій.

Розроблений американськими економістами інтегральний показник економічної свободи являє собою агрегіровану характеристику 10 різних приватних показників того, наскільки у тій чи іншій державі активно втручається у взаємини господарюючих суб'єктів.

Приватні показники, у свою чергу, відбивають ситуацію у таких галузях:

- торгова політика;

- оподаткування;

- монетарна політика;

- правове регулювання іноземних інвестицій;

- права власності;

- політика економічного стимулювання;

- масштаби існуючих у країні «чорних ринків»;

- ціноутворення та регулювання заробітної плати.

По кожному з 10 показників країна може одержати від 1 до 5 балів (відповідно, найменша і найбільша ступінь втручання держави в економіку).

По результатах дослідження за 1995 рік найбільш вільною визнана економіка Гонконгу, який одержав одиницю по всіх показниках, крім банківської справи та монетарної політики. У той же час Китай займає останнє місце. Однак це не заважає Китаю щорічно залучати багатоміліардні cуми іноземних інвестицій. Отже, ступень економічної свободи не завжди являється істотною перешкодою для зарубіжного капіталу.

Не стоїть осторонь від процесів міжнародної міграції капіталів і Україна. Які її позиції у відношенні вивозу капіталу?

Парадоксально,але Україна, прибігаючи до зарубіжних позик, являється одним із великих у світі донорів капіталу.

За рубежем діють тисячі фірм з українськими капіталами. Частина з них була заснована ще у радянський час, однак більшість останні роки.

Українські зарубіжні підприємницькі інвестиції розміщенні здебільш на Заході, у тому числі в офшорних центрах і податкових гаванях. Там же переважно розміщені і зарубіжні капіталовкладення українських фізичних і юридичних осіб у судній формі (банківські депозити, кошти на рахунку інших фінансових інститутів тощо). Частина з них розміщена там на короткий строк для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Вивіз капіталу з України здійснюється двома шляхами: законним шляхом і не законним способом, прийнявши форму «утечі капіталу».

Легальний спосіб вивозу капіталу базуються на постанові Радміну СРСР від 18 травня 1989 року № 412 «Про розвиток господарської діяльності радянських організацій за рубежем».До законного вивозу капіталу відносяться всі державні і не державні підприємства із зазначеною постановою і у Держреестр зарубіжних підприємств,створених з українською участю.

До законних способів вивозу можна віднести збільшення активів українських уповноважених банків.

Основна маса приватного капіталу з України вивозиться у рамках так званої «утечі капіталу», яке почалось у 1989 році, коли уряд СРСР прийняв рішення про надання підприємствам, об'єднанням і організаціям права прямого виходу на зовнішні ринки.

Зараз відплив капіталу став приймати занадто витончені форми, які не завжди піддаються контролю у рамках діючого законодавства. Цей процес включає в себе:

1. не переведену в Україну експортну виручку;

заниження експортних і завишення імпортних цін, які особливо активно використовуються у бартерних операціях;

авансові платежі під фіктивні імпортні контракти без наступної поставки товару і зачислення на зарубіжні рахунки українських резидентів.

контрабандний вивіз СКВ та інші хитрування.

У поняття «відплив капіталів» деякими економістами включити також упущену вигоду для української економіки у рамках зовнішньоторгових операцій, а також іноземну валюту у внутрішнім обороті української економіки. «Утеча капітали» враховується у платіжнім балансі по статті «Пропуски і помилки».

Приватний капітал вивозиться за рубіж не стільки з класичних причин,скільки з-за прагнення тікаючи з України його власників помістити його у більш стабільній економіці, безпеці бути експропрійованим. Одночасно, пам'ятаючи про значний ступень криміналізації нашого суспільства у 90-і роки, слід відмітити, що немалу частину «утечі капіталу» складають кошти нажиті не законним шляхом, вивіз яких за рубіж є одним із способів їх «відмивання». Цей процес властивий не тільки для України, а і для багатьох країн, де є значні кримінальні структури.

Уряд України намагається обмежити, взяти під контроль процес утечі капіталу за рубіж, перетворити його на контролюючий вивіз капіталу.

Уряду України треба встановити контроль за рухом валютних засобів-це в першу чергу контроль за банківськими установами, які здійснюють операції по їх переводу. Такий рух за межі України може здійснюватись у двох формах: готівкою і безготівкою. Перша форма - це компетенція митних органів, друга - переважно Центробанка України.

Слід відмітити, що будь-яка система контролю та регулювання повинна бути комплексною і впроваджуватись цілком, щоб не наробити нових розпірок і дір для відпливу капіталу.

У рамках створення комплексної системи по запобіганню або значному скороченню «утечі капіталу» пропонуються такі заходи. Перш за все, посилення державного регулювання українських зарубіжних інвестицій, направлення їх у найбільш прибуткові, сприятливі в інвестиційному відношенні країни,зони, регіону.

Обмеження процесу «утечі капіталу» може здійснюватись шляхом таких конкретних мір:

1.единого митно-валютного контролю за репатріацією від експорту і імпорту товарів та послуг. Особливий контроль за бартерними операціями;

ліцензування вивозу капіталу;

інвентаризація українських інвестицій за рубежем, вияснення дійсної кількості підприємств і обсягів капвкладень.

Значення адміністративних мір не можна перебільшувати, бо спонукальним мотивом діяльності підприємств за рубежем являється економічний інтерес,і як раз він визначає напрям і характер руху капіталу.

Як що ми хочемо чогось досягти, то треба, щоб у підприємстві був інтерес працювати гривнею. Особливою мірою по скороченню «утечі капіталу» за рубіж повинно стати створення такого інвестиційного клімату в Україні, який би став привабливим як для внутрішніх українських капіталів, так і для зарубіжних інвестицій, шукаючих прибуткового застосування.