Макроекономіка як економічна наука

107

Міністерство освіти і науки України

Донбаська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра “Економіка підприємств”

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни “Макроекономіка”

к.е.н., доцент Ращупкіна В.М.

Макіївка 2003 р.

Зміст

Вступ

Тема 1. Макроекономіка як економічна наука.

1.1 Головне завдання макроекономіки.

1.2 Національна економіка її сутність та суб'єкти.

1.3 Економічна політика як об'єкт макроекономіки.

1.4 Предмет макроекономіки.

1.5 Історія формування макроекономічної науки.

Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних розрахунків.

2.1 Макроекономічні показники в системі БНГ.

2.2 Основні принципи побудови СНР.

2.3 Методика обчислення макроекономічних показників у СНР.

2.4 Роль цін в обчисленні макроекономічних показників.

Тема 3. Макроекономічна нестабільність.

3.1 Суть та структура економічного циклу.

3.2 Причини циклічних коливань.

3.3 Довгострокові цикли в економіці.

3.4 Безробіття: основні визначення та вимірювання.

3.5 Інфляція: її поняття та види.

3.6 Антиінфляційна політика

Тема 4. Сукупний попит і сукупне пропонування.

4.1 Сукупний попит.

4.2 Сукупна пропозиція.

4.3 Ринкові ціни та рівень національного виробництва.

Тема 5.Споживання, заощадження та інвестиції.

5.1 Споживання та заощадження.

5.2 Інвестиції та фактори інвестування.

Тема 6. Сукупні видатки та ВВП

6.1 Методи визначення рівноважного ЧНП.

6.2 Вплив інвестицій на рівноважний ЧНП та ефект мультиплікатора.

6.3 Рівноважний ЧНП в умовах повної зайнятості.

6.4Зовнішня торгівля і рівноважний ЧНП.

6.5 Рівноважний ЧНП з урахуванням цінового чинника.

Тема 7. Держава в системі макроекономічного регулювання.

7.1 Необхідність і сутність державного регулювання економіки.

7.2 Форми та інструменти державного регулювання економіки.

7.3 Класична та кейнсіанська теорії макроекономічного регулювання.

7.4 Альтернативні теорії макроекономічного регулювання

Тема 8. Фіскальна політика держави.

8.1 Фінансова система і її основні поняття.

8.2 Державний бюджет і його структура.

8.3 Фіскальна політика і її види.

8.4 Бюджетний дефіцит і надлишок. Методи фінансування бюджетного дефіциту.

8.5. Державний борг.

8.6 Вплив бюджетного дефіциту і державного боргу на економіку

Вступ

В умовах переходу до ринкових відношень роль макроекономіки має рішуче значення для проведення економічної політики уряду. Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних коливань і взаємозв'язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та безробіття.

Макроекономіка має тісний зв'язок з економічною теорію і мікроекономікою.

Макроекономічна теорія України та інших країн СНД тільки зароджується, тому цій конспект лекцій відображає насам перед світовий досвід і спирається на учбові видання, що ураховують умови перехідної економіки.

Такий підхід можна вважати обгрунтованим, так як реалізація теоретичних концепцій макроекономіки стосовно умов України буде здійснюватися при вивчені дисциплін “Економічна політика”, “Державне регулювання економіки”.

Склад, зміст та структура конспекту лекцій з дисципліною “Макроекономіка” відповідає робочій програмі, що затверджена на засіданні кафедри “Економіка підприємств” ДонДАБА.

Тема 1. Макроекономіка як економічна наука

1.1 Головне завдання макроекономіки

Макроекономіка - це одна з наук, що вивчає економіку. Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні “рецепти”, методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес з'ясування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо впливає на зміст економічної політики держави, і тому макроекономіка виступає її теоретичною основою.

Макроекономіка вивчає агреговану економічну поведінку реального сектору економіки і його співвідношень з номінальним сектором (фінансовим ринком). Завдяки агрегації макроекономіка розглядає не індивідуальні економічні суб'єкти, а їх об'єднання у типи (сектори):

Сектор домашніх господарств, які є власниками усіх факторів виробництва, що знаходяться у особистій власності.

Підприємницький сектор складається з усіх фірм, що зарегістровані в країні.

Державний сектор, що об'єднує усі державні установи та інститути.

Фінансові посередники.

Зовнішній сектор.

В основі макроекономіки, як і будь-якої іншої економічної науки, лежить суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють люди для них, задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси для їх задоволення - обмежені.

Матеріальні потреби - це бажання людей володіти товарами та послугами, здатними приносити їм користь у вигляді як предметів споживання, так і засобів виробництва. Головною особливістю матеріальних потреб є те, що в кінцевому підсумку вони не можуть бути задоволені повністю, тобто є невтолимими, безмежними.

Матеріальні потреби безпосередньо пов'язані з економічними ресурсами, під якими розуміють всі природні, людські та вироблені людиною засоби, що використовуються для виробництва товарів та послуг. Економічні ресурси можна поділити на такі види:

Матеріальні ресурси (земля, сировинні матеріали, розвідані родовища корисних копалин, капітал).

Людські ресурси (праця, підприємницька діяльність).

Основна властивість економічних ресурсів - це їх відносна обмеженість, або рідкість.

Оскільки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити свої потреби. Досягти цього можна тільки одним способом - підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом піднесення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами й затратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Є багато способів підвищення ефективності національної економіки на макрорівні:

Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг

Досягнення повного обсягу виробництва. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються найповніше.

Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів.

Зростання технічного рівня виробництва.

Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання є головною проблемою суспільства. З цього випливає практична функція макроекономіки, або її головне завдання. Воно полягає в тому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу на економіку, за допомогою яких вони забезпечуватимуть її найефективніше функціонування з метою найповнішого задоволення матеріальних потреб.

1.2 Національна економіка її сутність та суб'єкти

Виробництво товарів і послуг здійснюється в межах національної економіки.

Національна економіка - це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території.

Сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну продукцію називають галуззю. Співвідношення між обсягами продукції, які створені в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. У галузевій структурі можна виділити галузі матеріального і галузі нематеріального виробництва. Національна економіка поділяється на дві сторони:

матеріальну - речову, або фізичну економіку;

монетарну, або грошову економіку.

Фізична економіка - охоплює ресурси - працівників, природні багатства, капітал ( засоби виробництва) та виготовлені життєві блага.

Монетарна економіка - основною складовою є гроші й ціни. Монетарна економіка обслуговує фізичну але має власні закономірності розвитку.

У національній економіці діють три основні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.

Домогосподарство - економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів.

Фірма - це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами.

Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правове середовище. Через податки й трансферти держава перерозподіляє доходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку. Спосіб організації національної економіки називається економічною системою.

1.3 Економічна система як об'єкт макроекономіки

Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, які базуються на існуючих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати економічної діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто засіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

Регулювання процесу відтворення здійснюється на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в економічній практиці через систему ринкових інститутів та органів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів, які його реалізують, залежить від характеру виробничих відносин і насамперед від форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головною ознакою, яка відрізняє одну економічну систему від іншої.

Можна виділити такі основні типи економічних систем:

1. Ринкова економіка характеризується приватною власністю на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки.

2.Перехідна економіка - характеризується поєднанням ринкової та командної економіки та сильною регулятивною роллю держави.

3.Командно-адміністративна (або планова) економіка, яка заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування, що має обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно суб'єктів економічної діяльності.

4.Традиційна економіка - це така економічна система, яка базується на відсталої технології, широкому розповсюдженні ручної праці, багатоукладної економіці. У житті суспільства домінують традиції, звичаї, релігіозні і культурні цінності, кастове і сословне поділення, що завдає труднощі соціально-економічному прогресу.

5.Змішана економіка - це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний.

Можна виділити такі найтиповіші моделі змішаної економіки:

Американська модель, основу якої становить система всілякого заохочення підприємництва та досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення.

Японська модель, для якої характерним є значне втручання держави в економіку за допомогою економічного індикативного планування.

Шведська модель, характерною особливістю якої є її соціальна спрямованість на рівні державної політики.

Французька модель характеризується різноманітністю економічних інструментів: стратегічним плануванням, стимулюванням конкуренції, регулюванням, гнучкою системою оподаткування.

Югославська модель, головним змістом якої є здійснення господарсько-політичних реформ, приватизація власності, свобода підприємництва, розвиток конкуренції.

Польська модель була заснована на концепції “Шоку”, яка передбачала припинення дотацій збитковим підприємствам, стсування правомірності банкрутства та виникнення в країні безробіття. Суть “Шоку” у тому, що уряд знімає із себе відповідальність за добробут народу і перекладає цю проблему на його власні плечі.

Німецька модель характеризується тим, що у центрі державних перетворень знаходиться чоловік з його інтересами, як вільна людина, яка усвідомлює свою відповідальність перед суспільством.

Для того щоб вивчити економіку, макроекономісти складають та розглядають макроекономічні моделі, які в спрощеній формі, за багатьох припущень, встановлюють основні залежності між економічними показниками. В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу продуктів та доходів). В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів - домогосподарства та фірми - і не передбачає державного втручання в економіку, а також будь-яких зв'язків із рештою країн світу (мал.1.1).



1 - товари, 2 - сукупні витрати, 3 - ресурси, 4 - доходи домогосподарств, 5 - ресурси, 6 - плата за ресурси, 7 - товари, 8 - витрати на національний продукт.

Малюнок 1.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів.

Із схеми видно, що економіка є замкненою системою в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:

споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).

Таким чином, для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом, без державного втручання в економіку) величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливо є рівність доходів і сукупних витрат. Враховуючи сказане, національний продукт можна визначити як:

суму вартості вироблених товарів і послуг;

сукупні витрати;

сукупні доходи.

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів щорічні витрати домогосподарств дорівнюють величині доходів. Проте насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів що домогосподарства заощаджують. Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як заощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на мал.1.2.

Ця модель кругообігу знову ж спрощена: не всі фірми насправді є позичальниками; не всі категорії домогосподарств належать до категорії заощаджуваних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й інші агенти, у тому числі й такі, що перебувають за межами даної системи.

Наступним кроком в аналізі кругообігу доходів та продуктів є введення до моделі державного сектора економіки, під яким розуміють як центральні, так і місцеві органи влади.

Державний сектор, пов'язаний з іншими елементами економічної системи через:

*чисті податки, які кількісно показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою у домогосподарств;

*державні закупки товарів і послуг, до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;

*державні позики на фінансових ринках, які здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету.



1 - сукупні витрати, 2 - витрати на національний продукт, 3 - плата за ресурси, 4 - національний дохід, 5 - заощадження, 6 - інвестиційні кошти, 7 - інвестиційні витрати.

Малюнок 1.2. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу.

Таким чином, на мал.1.3, який відображає подальше ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор - “держава” - і три нових стрілки-взаємозв'язки.



1 - сукупні витрати, 2 - витрати на національний продукт, 3 - плата за ресурси, 4 - національний дохід, 5 - заощадження, 6 - інвестиційні кошти, 7 - інвестиційні витрати, 8 - чисті податки, 9 - державні позики, 10 - державні закупки.

Малюнок 1.3. Модель кругообігу з урахуванням ролі державного сектору.

Оскільки в нашій моделі на мал.1.4 зображено тільки грошові потоки (а не реальні), то:

експорт як потік грошових платежів, а не товарів і послуг, на внутрішні ринки продуктів;

платежі по імпорту направляються із внутрішньої національної економіки за кордон;

різниця між величиною грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту називається чистим експортом;

коли експорт не покриває імпорту, то різниця має бути оплачена або шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям;

коли ж експорт перевищує імпорт, то є відтік капіталу - ситуація, коли економічна система надає позички іноземцям, або купує іноземні фінансові та реальні активи.

Існує певний зв'язок між потоками платежів по імпорту-експорту товарів та послуг та потоками платежів по міжнародних фінансових операціях. Так, наприклад, імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж притоком капіталу. Тобто, коли країна імпортує більше, ніж експортує, тоді матиме місце, чистий притік капіталу.

1.4 Предмет макроекономіки

Макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи.

Макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властиві національній економіці, називають позитивною, або макроекономічним аналізом. Макроекономіку, що має справу із суб'єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, концепцій моделей спрямованих на вирішення певних проблем розвитку національної економіки на формування способу досягнення цілей і пріоритетів економічної політики, називають нормативною, або макроекономічним регулюванням.

Макроекономіка -це галузь економічної науки, яка визначає ефективність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції усталеного економічного зростаня, повної зайнятості ресурсів, рівня інфляції та зовнішньої переваги.

Функції макроекономіки: теоретико-пізнавальну, практичну, світоглядно-виховну, методологічну.

Теоретико-пізнавальна функція -це коли пояснюється закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя. Вона спрямована на виявлення закономірностей, притаманних функціонуванню економічної системи, яка ґрунтується на товарній формі виробництва.

Пізнавальна - суть її у виробленню рекомендацій для проведення економічної політики.

Світоглядно-виховна - її сутність є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей.

Методологічна - формування наукових уявлень про механізм функціонування національної економіки

Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить макроекономічна політика держави.

До загально визначених цілей економічної політики можна віднести такі:

*Економічне зростання.

*Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу.

*Економічна свобода.

*Повна зайнятість.

*Справедливий розподіл доходів.

*Соціальний захист.

Економічна діяльність держави є невід'ємною частиною ринкової економіки. Його основні економічні функції такі:

*забезпечення правової бази функціонування ринка;

*захист вільної конкуренції й інформаційної прозорості економіки;

*частковий перерозподіл доходів та багатства шляхом трансфертних платежів (допомога по безробіттю, хворобі);

*зміна у перерозподілу ресурсів для зміни структури випуску;

*стабілізування економіки (контроль за рівнем зайнятості і інфляції, регулювання грошового обігу, стимулювання економічного росту).

1.5 Історія формування макроекономічної науки

Свій початок макроекономічна наука бере ще у XVI столітті. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це були перші спроби макроекономічного аналізу цін з використанням кількісної теорії грошей. Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. в працях французької школи фізіократів. Глава цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану економічну таблицю.

Розроблюючи свою економічну таблицю, Кене виходив з двох принципів:

господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного втручання;

аналогія процесів з кровообігом сама собою підводила Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ.

Але головний недолік економічної таблиці Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечується “природний порядок”, тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.На це питання відповіли представники класичної теорії. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Під впливом конкуренції й залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється, або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної ціни, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб'єктів переміщувати капітал у прибутковішу галузь. І навпаки, якщо попит нижчий за пропозицію, ринкова ціна менша за природну, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі. Таким чином, ринок за допомогою цінового механізму автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку міститься в марксистській теорії. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту - моделі простого й розширеного відтворення. Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основний постулат класичної теорії. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Істотно вплинуло на авторитет кейнсіанської теорії криза 70-х років XX ст. На цьому фоні почала інтенсивно розвиватися “неокласична теорія”. Неокласична теорія виникла у 70-х роках XIXст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого - спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Неокласична теорія має багато різних напрямів. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обороту поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П.Самуельсон). на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики.

Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних розрахунків

2.1 Макроекономічні показники в системі балансу народного господарства

В економічній практиці використовують для державного регулювання і прогнозування національної економіки систему балансу народного господарства (БНГ) і систему національних рахунків (СНР). Баланс народного господарства протягом багатьох років використовувався у нашій країні.

Баланс народного господарства - це система найбільш загальних економічних показників, об'єднаних у балансові таблиці, що характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в усіх галузях і секторах, а також обсяги, темпи й основні пропорції розвитку економіки. БНГ дає змогу визначити основні макроекономічні показники й складні народногосподарські пропорції: співвідношення між виробництвом, споживанням, нагромадженням суспільного продукту; між виробництвом, основними фондами і трудовими ресурсами; між двома підрозділами суспільного виробництва; соціальними секторами й групами населення в процесі відтворення доходів. Отже, у БНГ узагальнюються й поєднуються процеси економічного розвитку, визначаються напрями підтримання пропорційності у розвитку економіки.

Головним завданням БНГ є забезпечення збалансованості обсягу й структури суспільних потреб з обсягом, структурою суспільного виробництва.

У найбільш загальному вигляді система макроекономічних показників, що розраховуються на основі балансової системи, включає: сукупний суспільний продукт; вироблений національний доход, у тому числі в структурі його первинного розподілу та перерозподілу; національний доход, використаний на споживання й нагромадження; кінцевий продукт; валовий національний продукт; чистий національний продукт; реальні доходи населення та ін. Кожний з цих показників, взаємодоповнюючі інші, має чітко визначену скерованість у структурі цілей економічного аналізу, прогнозування й регулювання соціально-економічних процесів.

Для визначення основних методів макроекономічних показників на попередньому етапі використовуються такі методи розрахунків:

1) визначення динаміки суспільного продукту і національного доходу через її залежність від змін у динаміці й пропорціях використання трудових ресурсів і можливого зростання продуктивності праці;

2) обгрунтування темпів зростання суспільного виробництва за рахунок підвищення ефективності використання основних фондів, капітальних вкладень та фонду нагромадження;

3) обгрунтування фонду споживання та даних про розвиток невиробничої сфери економіки.

Узгодивши три викладені вище розрахунки, визначають основні прогнозні макроекономічні показники: суспільний продукт, національний доход, валовий обсяг продукції кожної з великих галузей економіки

На наступних етапах обгрунтування показників суспільного продукту і національного доходу використовують:

виробничий метод;

розподільний метод;

метод кінцевого використання.

За виробничим методом суспільний продукт визначають за місцем його виробництва як суму валової продукції галузей матеріального виробництва.

Національний доход, обчислений за виробничим методом, як сума чистої продукції галузей матеріального виробництва, називають виробленим

Національний доход, визначений як сума первинних доходів працівників матеріального виробництва й підприємств усіх форм власності або як сума кінцевих доходів держави, підприємства усіх форм власності й населення, називають розподіленим. Він утворюється внаслідок розподілу й перерозподілу доходів, утворених у сфері матеріального виробництва.

Відповідно до цього методу обсяг національного доходу обчислюють як суму національного доходу й виробничого споживання. Національний доход, визначений методом кінцевого використання як сума фондів споживання матеріальних благ, коштів з урахуванням зовнішньоекономічних звґязків іншими країнами, називають використаним на споживання і нагромадження

Кінцевий продукт - це та частина суспільного продукту, яка остаточно виходить за межі поточного виробництва й використовується для невиробничого споживання, нагромадження, а також для відшкодування зношених у виробництві засобів виробництва, нагромаджених у минулі роки. Вартість кінцевого продукту складається з вартості, створеної у поточному році живою працею трудящих, і вартості, перенесеної й нагромаджених у минулі роки засобів виробництва. Найважливішою частиною кінцевого продукту є національний доход, від якого кінцевий продукт, більший на обсяг фондів та на розмір експортно-імпортного сальдо.

Виходячи зі змісту національного багатства і його складових частин, обсяг національного багатства може бути обчислений на основі показників розроблюваних балансів основних фондів і капітальних вкладень (нагромадження основних виробничих і невиробничих фондів), зведеного фінансового балансу (нагромадження оборотних фондів), матеріальних балансів (нагромадження різних запасів та резервів), балансів природних ресурсів (залучених до економічного обороту природних ресурсів)

2.2. Основні принципи побудови системи національних рахунків

В СНР враховуються всі види діяльності, пов'язані з виробництвом матеріальних благ і послуг. Перехід до принципів СНР вирішує проблему міжнародних зіставлень важливих макроекономічних показників, що застосовуються у країнах із ринковою економікою.

Система національних рахунків - це система взаємопов'язаних економічних показників та особлива форма їх представлення, яка відображає найзагальніші й найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

СНР базується на таких методологічних принципах:

в основу покладена концепція господарського кругообороту, згідно з якою виробництво, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства розглядаються як різні, але взаємопов'язані аспекти процесу відтворення;

СНР спирається на “розширювальне” трактування продуктивності праці, згідно з яким продуктивною є будь-яка діяльність виробництва матеріальних благ і послуг, що приносить доход;

в основу СНР покладені припущення про еквівалентність продукту й доходу.

Отже, принципова відмінність між методологією СНР і БНГ насамперед стосується визначення сфери виробництва. У СНР під виробництвом розуміють соціально організовану діяльність щодо створення благ і послуг. Блага й послуги, які є предметом виробничої діяльності, визначаються при цьому двояко: вони або призначені для обміну на ринку, або отримані в обмін на фактори виробництва. Таким чином, у виробничу діяльність, окрім товарного виробництва, включається нетоварне виробництво державних органів і домашніх господарств.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є добавлена вартість.

Добавлена вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому.

Технічно мікроекономічне рахівництво базується на принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є взаємозв'язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним.

Базовою одиницею обліку у СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності

Національна економіка у цілому визначається як сукупність усіх інституційних одиниць-резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік).

Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з економічною теорією даної країни.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Одним із базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за їх змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи; операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові.

Для економіки у цілому розподіляють 10 рахунків. Вони покликані відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення на макроекономічному рівні. При цьому складаються такі рахунки: продуктів і послуг, виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для зовнішньоекономічних звґязків).

Таким чином, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх звґязків між елементами на основі методології балансового методу й принципу подвійного запису кожної економічної операції.

Створення СНР в Україні має велике значення як для виконання аналізу на основі міжнародних стандартів управління процесом відтворення.

2.3 Методика обчислення макроекономічних показників у СНР

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Одним із них є обсяг річного виробництва товарів і послуг, тобто валовий випуск. Він визначається різними способами:

- як сума валового випуску товарів, нетоварних продуктів послуг (плюс імпортне мито);

- як сума проміжних і первинних витрат (плюс імпортне мито);

- як сума проміжного споживання й кінцевих видатків (мінус імпорт).

Проміжне споживання включає поточні витрати підприємств і організацій в обох сферах народного господарства на придбання товарів та сплату послуг.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу. ВВП , обчислений у поточних ринкових цінах називається номінальним ВВП.

ВВП обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП.

Валовий внутрішній продукт отримують шляхом виключення з валового випуску проміжних витрат (вартості сировини, матеріалів, палива, енергії та інший матеріальних ресурсів, а також наданих господарськими одиницями послуг), тобто цей показник відображає виробництво матеріальних благ і надання послуг господарськими одиницями на території країни.

Головним макроекономічним показником у СНР є валовий національний продукт. Він визначається як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік незалежно від того продані вони чи витрачені на збільшення запасів.

Валовий національний продукт (ВНП) - це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміж уток часу, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу ( прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні)

Щоб уникнути багаторазового обліку (тобто подвійного рахунку) окремих частин продукту при визначенні ВНП, враховується тільки ринкова вартість кінцевих продуктів. При цьому під кінцевими продуктами розуміють товари й послуги, що купуються для кінцевого використання, а не для перепродажу як подальшої обробки й переробки.

Вартість кінцевих продуктів - це добавлена вартість кожної виробничої ланки.

У процесі визначення ВНП із його обсягу виключають різні непродуктивні операції (угоди), що мають місце протягом року і не пов'язані з поточним виробництвом продукту. Ці операції включають суто фінансові угоди (трансферні виплати з державного бюджету, приватні трансферні платежі, угоди з цінними паперами), а також продаж старих речей.

В економічній практиці використовують три методи розрахунку ВНП;

*виробничий;

*за витратами;

*за доходами.

Відповідно до першого методу ВНП обчислюється як сума добавленої вартості всіх галузей економіки, тобто за місцем її створення. Це можна представити за допомогою формули:

ВНП=?(ВВ-МВ) + (НП-С) ЗР

де ВВ - валовий випуск окремих галузей; МВ - матеріальні витрати окремих галузей; НП - непрямі податки; С - субсидії; ЗР - сальдо зовнішньоекономічних розрахунків

У багатьох країнах крім ВНП, обчислюють валовий внутрішній продукт. Він дорівнює ВНП за мінусом сальдо зовнішньоекономічних розрахунків.

За другим методом ВНП визначається як сума всіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку весь обсяг виробництва. Згідно з третім методом ВНП вимірюється її точки зору доходу, отриманого або створеного в процесі виробництва даного року.

ВНП, визначений за витратами, вимірюється як сума всіх витрат, пов'язаних із створенням кінцевого продукту й послуг. Він включає:

споживчі витрати домашніх господарств (С), які пов'язані із закупівлею предметів споживання довгострокового використання, товарів поточного споживання й сплатою послуг;

валові внутрішні інвестиції (І), які пов'язані з витратами фірм, підприємців на закупівлю інвестиційних товарів, призначених для заміщення собою засобів виробництва поточного року, а також інші добавлення до обсягу капіталу в економіці;

державні закупки товарів і послуг (G), які охоплюють усі витрати держави на закупівлю кінцевої продукції підприємств і ресурсів, у тому числі робочої сили, виключаючи при цьому трансферні платежі як такі, що не пов'язані зі збільшенням поточного виробництва;

чистий експорт (Хп) - різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

Отже, ринкова вартість річного виробництва може бути визначена за формулою:

ВНП=С+І+G+Хп

ВНП, визначений за доходами, вимірюється як сума доходів, що їх отримали домашні господарства. Ці доходи включають заробітну плату, рентні платежі, проценти й прибуток. Водночас вартість ВНП уміщує й два види розподілу коштів, не пов'язаних із виплатою доходів. Це - відрахування на споживання капіталу (амортизація) і непрямі податки на бізнес та деякі ін.

Крім показника ВНП, що характеризує річний випуск продукції й послуг в економіці, в СНР є ряд взаємозв'язаних показників, які можуть бути розраховані на основі ВНП. До таких показників слід внести чистий національний продукт, національний доход, особистий доход і доход після сплати податків (використаний доход)

Чистий національний продукт (ЧНП) визначають як різницю між ВНП і сумою амортизаційних відрахувань поточного року.

Обсяг ЧНП можна розрахувати також за формулою:

ЧНП=С+Іс+G+Хп

де С - споживні витрати домашніх господарств; Іс - чисті інвестиції даного року; G - державні закупки; Хп - чистий експорт товарів та послуг.

Національний дохід - це весь дохід, зроблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються - у власній країні чи за кордоном.

Національний доход розраховується як різниця між ЧНП та сумою непрямих податків на бізнес.

НД=ВНП-НПб

Національний доход можна визначити шляхом розрахунку ВНП за доходами як суму всіх видів розподілу за винятком амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес.

Національний доход поділяють на два фонди споживання й фонд нагромадження.

Фонд споживання - це частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом.

Фонд нагромадження - це частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.

Особистий доход, що є фактично отриманим доходом. Його розраховують шляхом виключення із національного доходу доходів зароблених, але не отриманих (внески з соціального страхування, податки на прибуток корпорацій) і включення доходів отриманих, але не пов'язаних з поточної трудової діяльності (трансферні платежі й виплати населенню).

Використаний доход. Його розраховують шляхом вилучення з особистого доходу індивідуальних (особистих) податків (особистого прибуткового податку, податків на особисте майно й спадщину).

2.4 Роль цін в обчисленні макроекономічних показників

ВНП різних років може бути зіставлений для визначення фізичних обсягів національного виробництва тільки за умови, що ціни були незмінними. Але насправді ціни з року в рік як правило змінюються, зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВНП впливають зміни як фізичних обсягів національного виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора виробництва в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВНП: номінальний і реальний.

Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва у ринкових цінах, що складалися на момент створення цього обсягу продукції, й обчислений у національній валюті за її поточним курсом.

Реальний ВНП не враховує зміну рівня цін. Він відображає вартість загального обсягу виробництва у різні роки за умов незмінного рівня цін, починаючи з базового року. Таким чином, реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, яка визначена у постійних цінах базового року й обчислена у національній валюті за її незмінним курсом.

Індекс цін визначає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (“ринкового кошика”) для певного періоду часу й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому періоді.

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ), за допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, котрий включає до 300 споживчих товарів та послуг, які купує типовий громадянин.

Індекс цін ВНП (або дефлятор ВНП) більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін.

У зв'язку з цим дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням номінального обсягу ВНП з урахуванням зміни цін.

Якщо за базовий прийняти 1990 р., то індекс цін ВНП 2002 р. виражається співвідношенням;

Приклад. Якщо сукупна ціна обсягу ВНП, виробленого у 2002 р. становить 64млн.грн (4 товари), а ці ж товари, вироблені в 1990 р. за цінами 1990 р. (базовий рік) коштували 30млн.грн.; то індекс цін ВНП 2002 р. дорівнює 211 (64:30 * 100).

Отже, за допомогою індексу цін ВНП можна зіставляти ціни обсягу виробництва кожного даного року з цінами аналогічного обсягу виробництва за цінами базового року. Набір індексів цін для різних років дає змогу зіставляти рівні цін у різні роки. Підвищення індексу цін ВНП у поточному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зниження - про дефляцію

Процес коригування номінального ВНП з урахуванням інфляції або дефіляції пов'язаний з використанням дефлятора ВНП (індексу цін ВНП). Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВНП з урахуванням динаміки цін) обсяг номінального ВНП. Результатом цього коригування є те, що ми отримаємо реальний ВНП для кожного року у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і найпрямішим методом дефілювання та інфліювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятинній формі, то

За допомогою показника реального ВНП визначається вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін є незмінним, починаючи її базового року і протягом усього періоду, що аналізується.

Приклад. У 1994 р. номінальний обсяг ВНП становив 4861,8млн.грн. а індекс цін дорівнював 121,7, або був на 21,7% вищим порівняно з базовим 1992 р.

У 1980 р. номінальний обсяг ВНП становив 2732,0 млрд. грн., а індекс цін 85,7, або був на 14,3% -нижче порівняно з базовим 1992 р.

Реальний обсяг ВНП з урахуванням індексу цін дорівнює:

для 1994 р. - 3994,9 млрд. грн.,

для 1980 р. - 3187,8 млрд. грн.,

Отримані показники реального ВНП можна безпосередньо зіставляти з показником ВНП для базового року, оскільки всі відображають тільки зміни обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з номінальним ВНП він є більш точною характеристикою результатів функціонування економіки.

Тема 3. Макроекономічна нестабільність

3.1 Суть та структура економічного циклу

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є закономірним. Воно перепивається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Період швидкого зростання економіки переривається інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям)

Циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів.

У чому ж полягає суть економічного циклу?

Економічний цикл означає піднесення і спади рівня економічної активності протягом декількох років підряд, тобто рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, що постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, що повторюються. Це означає, що кожна з його фаз повинна мати здатність до відтворення наступної. У підсумку цикл набуває здатності до само відтворення.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при зародженні нового циклу (криза) відбивається погіршенням показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення, піднесення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д.

Отже економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом. Обсяги валового національного продукту, зайнятості й виробництва скорочуються. За спадом виникає депресія. Врешті-решт досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. При цьому рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін починає підвищуватися до тих пор, поки не виникає повна зайнятість і виробництво не почне працювати на повну потужність, тобто пожвавлення може бути не повним і, навпаки настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може почати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня населення або ж швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за яким настає нова важка криза.

У. К. Мітчелл, учений, що глибоко вивчає економічні цикли, а також багато інших економістів поділяють цикли на чотири фази, дві з яких, найважливіші, називають періодами піднесення і спаду (кризи), що показано на графіку (мал. 3.1)

Фаза піднесення завершується і змінюється фазою спаду (кризи) на так званій верхній поворотній точці, або “вершині” (процвітання або бум). Таким само чином фаза спаду (кризи) завершується й відкриває шлях піднесенню на ніжний поворотній точці, або депресії.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги приділялося дослідженню природи і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки.

Велике значення для розвитку теорій економічних циклів мали дослідження Дж. М. Кейнса та його послідовників Р. Харродо, Дж. Хікса, А. Хансена та інших, в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання й нагромадження капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій. Стійкі зв'язки між нагромадженням, споживанням і рівнем національного доходу розглядають через залежність приросту національного доходу від приросту капітальних вкладень, і навпаки, через залежність капітальних вкладень від приросту національного доходу.

Протягом тривалого часу рекомендації для анти циклічного державного регулювання, засновані на кейнсіанських моделях, давали позитивні наслідки.

Проте, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси.

У 70-80-ті роки в умовах значних темпів інфляції коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені так званою монетарною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить із того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідно циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції , надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації економіки відповідно до монетарної теорії циклу повинна зосередити основну увагу на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.

3.2 Причини циклічних коливань

Основними критеріями, що використовуються для характеристики економічних циклів, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються на такі:

цикли Кондратьєва, або довгострокові цикли, тривалість яких дорівнює 40-60 рокам. Їхня головна рушійна сила - радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

цикл Кузнеца - їхня тривалість дорівнює 20 рокам, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

цикл Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів

цикл Китчина з тривалістю 3-5 років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Цикл Кузнеца називають, звичайно, циклами відтворення. Вони, у свою чергу поділяються на чотири групи. До першої належать цикли, зумовлені особливостями економічної політики держави (фінансової, цінової, податкової та ін.) Друга група циклів утілює залежність структурних піднесень циклічного характеру від криз в економічній динаміці. До третьої групи належать цикли, пов'язані з ендогенними факторами (надмірним інвестуванням, низьким рівнем платіжного балансу, демографічними зрушеннями. І, нарешті, четверта група, яка охоплює циклічність викликану виробничими факторами: тривалістю відтворення основного капіталу, зміною поколінь техніки, устаткування тощо.

Деякі дослідники вважають, що головними причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: виникнення сонячних плям, війни, революції, політичні перевороти, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових земель та родовищ корисних копалин, поява наукових і технічних винаходів і нововведень. Не всі ці фактори є причиною економічних циклів, а деякі з них (сонячні плями, політичні події тощо) мають відносний характер і впливають на економічні цикли. Водночас економічна система у багатьох випадках сама впливає на зовнішні фактори.