Суспільний поділ та відносини обміну

Для того щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільністю, необхідно подолати асиметрію в поділі праці між Західною та Східною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейську інтеграцію.

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, у розвитку своєї суверенної економіки великі надії покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. У всіх урядових та альтернативних програмах антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки підкреслюється необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у категорію зовнішньоекономічних, розширення поля господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту у загальному обсязі виробництва України ще до проголошення її незалежності не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання.

Україна поки що не готова зі своїм невідпрацьованим господарським механізмом на паритетних принципах взаємодіяти з лідерами світової економіки. Перед нею нині не тільки відкриваються широкі можливості, а й виникають нові проблеми й труднощі.

На шляху формування інтернаціонального виробництва на грунті міжнародної спеціалізації та кооперування зроблені лише перші кроки, які виявилися передусім у створенні на території України кількох сотень спільних з іноземним капіталом підприємств, а також у підписанні поки що незначної кількості контрактів із зарубіжними фірмами на поставку українським підприємствам комплектуючих деталей тощо.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури необхідно брати до уваги такі обставини:

по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: технологічний фактор, світові норми та ємність ринку. Виходячи із ємності ринку, його вимог, визначаються розміри, структура та продуктивність промислового підприємства. Економічний потенціал країни в таких випадках практично не відіграє ніякої ролі, оскільки за визначальну величину береться суто технологічний фактор. Якість продукції, її асортимент, відповідність моді, а також рівень затрат - все це уніфікується незалежно від розмірів країни, її специфічних можливостей. Підприємство "вбудовано" в нішу світової господарської структури і виконує відведену йому роль;

по-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної раціональності промислового підприємства, тобто його здатності "йти в ногу" з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності. Звичайно, цього досягти може далеко не кожне підприємство. Керуватися світовими критеріями у своїй діяльності має насамперед експортно-орієнтований сектор економіки, покликаний стати мостом, що з'єднає національне господарство із світовим;

по-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшого числа країн, що мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це - загальна умова економічного і науково-технічного прогресу. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво й туризм. Практичне здійснення цієї мети - нелегке й капіталоємне завдання, яке потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки;

по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовий ринок, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, котрі або створили новий товар, або мають переваги в затратах виробництва. Крім того, жодна країна в сучасних умовах не може довго залишатися монополістом у виробництві передової технології, рано чи пізно досягнення НТП, у тому числі й найпрогресивніші відкриття, стають здобутком багатьох;

по-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цю тенденцію необхідно враховувати, розробляючи стратегію виходу України на міжнародний ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці.

У складі колишнього Радянського Союзу економіка України розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці, міждержавні господарські зв'язки були відсутні майже повністю. У цього явища були такі причини:

а) ідеологічні особливості радянської економіки;

б) обмеженість виходу на світовий ринок, особливості формування цін, обмеженість розвитку прогресивних форм, зовнішньоекономічної діяльності, тобто закрита ринкова економіка;

в) багаті природні ресурси союзних республік і загальносоюзний поділ праці;

г) політична ізоляція Радянського Союзу;

д) командно-адміністративна система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототожнювалася з суспільною; державний план без врахування ефективності використання ресурсів;

Монополізація багатьох галузей виробництва;

е) система зовнішньоекономічних зв'язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.

Сьогодні склалися об'єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяє:

значна зміна системи економічних відносин;

прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність;

прискорення світового науково-технічного прогресу;

необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо;

структурна перебудова галузей народного господарства;

визнання України та входження її в міжнародні організації.

Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МПП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку народного господарства.

2.3 Форми міжнародного поділу праці

Міжнародна спеціалізація як форма міжнародного поділу праці передбачає підвищення економічної ефективності виробництва тієї чи іншої продукції. В цьому зв'язку міжнародний поділ праці має доцільність тільки при наступній кооперації виробництва. Кооперація виробництва - це об'єднання господарських зусиль країн-партнерів з метою випуску кінцевої готової продукції на одному з головних підприємств.

Форми міжнародного поділу праці. Існують три основних форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного поділу праці: 1) загальна, 2) часткова і 3) одинична.

Загальна форма міжнародного поділу праці -- поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості.

Тому в міжнародному поділі праці країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні. Часткова форма міжнародного поділу праці поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо.

У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Одинична форма міжнародного поділу праці -- спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна.

Про подетальну спеціалізацію, яка пов'язана з випуском вузлів, комплектуючих виробів, окремих деталей, йшлося в попередніх темах.
Поопераційна спеціалізація -- спеціалізація, яка здійснюється не на виробах, а на певних видах робіт (видобуток сировини, ливарне виробництво, штампування, складання).

Форми міжнародного поділу праці:

- міжнародна спеціалізація;

- міжнародне виробниче кооперування;

- міжнародне кооперування праці;

- міжнародний поділ факторів виробництва.

Міжнародна спеціалізація

- форма поділу праці між країнами, в яких зростання концентрації однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв.

Міжнародне виробниче кооперування

- включення країни в міжнародний поділ праці в рамках “вертикальної моделі міжнародного поділу праці”, тобто за умови збереження автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Міжнародне кооперування праці

- стійкий обмін (базується на міжнародному поділі праці) між країнами продуктами, які виробляються ними з найбільшою економічною активністю.

Міжнародний поділ факторів виробництва

- концентрація окремих факторів виробництва, що склалася історично і є передумовою до виробництва ними певних товарів, які економічно більш ефективні, ніж в інших країнах.

У другій половині ХХ століття вивіз капіталу за межі національних кордонів спричинив інтернаціоналізацію економіки, набравши форм:

· інтеграції національних господарств у регіональні комплекси з міждержавним регулюванням;

· транснаціоналізації або виходу виробничої та комерційної діяльності компаній за національні кордони.

Міжнародний поділ праці базується:

- на предметній спеціалізації;

- спеціалізації на виробництві продуктів певного роду;

- спеціалізації на виробництві готових виробів;

- спеціалізації на виробництві деталей та вузлів;

- технологічній спеціалізації.

Розділ 3

Відносини обміну при суспільному поділі праці

Відносини обміну досить незначні за обсягами і значно пов'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо.

Суспільні продуктивні сили виникли в результаті історичних процесів об'єднання (кооперації) і поділу праці, тобто в результаті росту суспільного характеру виробництва.

Ця форма продуктивних сил одержала глибокий антагонізм. Розумова праця, духовне виробництво і розвиваючі людину форми споживання матеріальних і духовних благ закріпилися за деякими людьми. Це досягалося ціною найважчого, часом згубної фізичної праці мас людей, позбавлених доступу до досягнень культури, а також за рахунок хижацького відношення до багатств і сил природи.

Суспільні продуктивні сили розвивалися в надрах вторинних продуктивних сил. Вони відтіснили на другий план природні продуктивні сили.

У рамках формацій продуктивні сили, у свою чергу, проходять ряд технологічних способів виробництва, перетерплюють технологічні революції. Наприклад, для капіталістичних продуктивних сил це проявилося в переході (якісних стрибках) від простої кооперації до мануфактури, далі до великого машинного виробництва, поточно-конвеєрному й автоматизованому виробництву.

Це привело до прискорення процесів розвитку промислових міст і інтернаціоналізації продуктивних сил. Виник світовий ринок і світове господарство, а потім і тісна економічна інтеграція багатьох країн світу.

Виробничі відносини -- це необхідна сторона суспільного виробництва. У виробництві люди вступають у відносини не тільки з природою. Вони не можуть робити, не з'єднуючись відомим образом для спільної діяльності і для взаємного обміну результатами своєї діяльності. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, і тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво.

Система виробничих відносин охоплює усі фази суспільного відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ.

Відносини, що складаються в процесі безпосереднього виробництва, впливають на всі інші виробничі відносини. Це положення має принципове економічне значення. При цьому важливе місце у виробництві займають відносини з приводу економії робочого часу. Економія часу характеризує ріст продуктивності праці, відбиває владу суспільства над силами природи.

Відносини, що складаються в сфері розподілу, підрозділяються на два види:

1) частина з них входить у відносини безпосереднього виробництва. Сюди відноситься розподіл засобів виробництва і робочої сили по різних видах і галузям виробництва;

2) частина з них охоплює відносини розподілу. Сюди належить розподіл продуктів праці між класами, соціальними групами ті індивідами.

Розподіл як за своєю соціальною формою, так і по змісту визначається виробництвом. Разом з тим відносини розподілу мають відому самостійність. Вона виявляється, зокрема, в активному зворотному впливі розподілу на виробництво.

Відносини, що складаються в сфері обміну, також підрозділяються на два види:

1) частина з них безпосередньо входить до складу відносин виробництва. Це відносини до обміну засобами виробництва, трудовими навичками, рух яких не залишає сферу виробництва;

2) частина з них утворить відносини обміну, що виникають у процесі руху продуктів праці, що надходять у колективне чи особисте споживання членів суспільства. Обмін, як і розподіл, впливає на розвиток виробництва, чи прискорюючи сповільнюючи його.

Відносини споживання також розділяються на дві великі групи:

1) одна з них належить до сфери виробництва, де споживаються засоби виробництва. Це так назване продуктивне споживання;

2) інша з них утворює самостійну область і виражає ті відносини, що складаються між людьми в процесі і з приводу споживання матеріальних благ. Це так назване особисте споживання.

У процесі історичного розвитку суспільства, державності і права, в індустріальну епоху відбулося відокремлення політичних та економічних відносин, сфери політичної влади і сфери власності. Сфера відносин обміну стала відносно незалежною від державно-владного втручання, виникає феномен громадянського суспільства, в якому відносини між приватними особами безпосередньо не регулюються політичною владою і в якому всі члени суспільства в рівній мірі формально рівні.

Та якщо поновити розуміння функціональної суті грошей, то вимальовується така можливість, а саме. Модель ринкових відносин базується на обміні особистою власністю з допомогою грошей. Гроші є загально прийнята суспільством мірка оцінки користі товару або послуги. Гроші є обов'язковим об'єктом власності однієї особи (фізичної/юридичної) в процесі обміну(купівлі/продажу) на власність іншої особи, а саме, товару або послуги. Тобто - якщо я продав товар/послугу, або украв гроші, то получив право у суспільства поміняти їх на товар/послугу. При цьому суспільство отримало обов'язки до мене - забезпечити своєю працею мої гроші. І чим більше у мене грошей - тим більше буде на мене працювати сучасних рабів. Так в функціональну суть грошей закладена зацікавленість кожної особи суспільства захищати себе від шахрайства грошима.

Висновки

Одним з основних історичних здобутків людського суспільства є така організація суспільної праці, за якої окремі особи (колективи, країни) спеціалізуються на виробництві певних товарів та послуг, а потім обмінюються здобутками своєї праці, користуючись механізмом ринкових відносин.

Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні по. лягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом економічного зростання, а від його глибини залежав рівень розвитку виробництва і господарства в цілому.

Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали: відокремлення скотарства від землероб¬ства; відокремлення ремесла від землеробства; виникнення торгової діяльності.

У результаті цього були створені умови для регулярного обміну між людьми, товарами та послугами, а відтак і умови для формування ринку. В суспільних процесах це спричинило виникнення приватної власності, відокремлення міста від села, формування істотних відмінностей в організації фізичної та розумової праці. З часом і виробнича, і обслуговуюча діяльність ставали дедалі більш ди¬ференційованими, самостійного значення набула наука.

Поділ праці -- це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особ-ливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть по-казані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними яви-щами -- в межах одного підприємства. Це певна система суспіль-ної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудо-вої діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного вироб-ництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбу-вається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що ви-робники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задо-вольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важли-вим процесом розвитку ринкової економіки. Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолан-ня суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх еко-номічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не віднов-люються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробни-чих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

Список використаної літератури

1. Державний класифікатор України Класифікатор професій ДК 003-95, затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. N 257 зі змінами (розділи 1-4).

2. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. N 336.

3. Багрова І. В. Нормування праці: Навч. посіб. --Київ: Центр навчальної літератури, 2003.

4.Бойчик І. М. Політекономія.--К.:Каравела, 2001-298с.

5. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб. --К.: Знання - Прес, 2000.

6. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. Основи економіки праці: Навч. посіб. --К.: Знання, 2004.

7.Економічна теорія \За ред. С. Ф. Покропивного -К.: КНЕУ,2001--558с.

8. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб.-- К.: КНЕУ, 2000.

9.Опарін В. М. Фінанси - К.: КНЕУ, 1999.--164 с.

10. Абрамов В. М., Канюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. І. Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. -- К.: 1995.

11. Генкин Б. М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. - М.: ИНФА-М, 1998.

12. Калина А. В. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів -- К., МАУП, 2004 (стор. 92).

13.Титаренко Н. О. Теорія інвестицій - К.: КНЕУ , 2000 - 160 с.

14. Підрак Р.С. Мікроекономіка. -К: Основи, 1996 - 646 с.

15. Фель У. Основи мікроекономіки - К.: КНЕУ, 1999 - 478 с.