Інфляція: причини, форми і наслідки

Національний банк України

Українська академія банківської справи

Харківська філія

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

на тему “Інфляція: причини, форми і наслідки”

з курсу “Політична економія”

Харків

2004 рік

Зміст

Вступ

1. Причини інфляції

1.1 Інфляція попиту

1.2 Інфляція витрат

1.3 Імпортна інфляція

1.4 Фіскальна інфляція

2. Форми інфляції

2.1 Повзуча інфляція

2.2 Галопуюча інфляція

2.3 Гіперінфляція

3. Наслідки інфляції

3.1 Економічні

3.2 Соціальні

4. Методи регулювання інфляції

4.1. Дефляційна політика

4.2. Політика доходів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В своїй курсовій роботі я хочу освітити тему “Інфляція: причини, форми і наслідки ” я вважаю, що ця тема дуже важлива та актуальна, тому що в першій половині 90-х років, а особливо в 1992-1993 роки, Україна неодноразово відчувала на собі інфляційні шоки - різкі підвищення загального рівня цін. Тому, вивчення інфляції в сучасній Україні набирає дуже важливого значення. Хоча цей феномен не отримав належного вивчення та об'єктивної оцінки і зараз залишається мало зрозумілим для сучасного суспільства. Термін “інфляція” (від латинського “inflatio”) - з'явився в другій половині ХІХ ст. і буквально перекладається як “розбухання”. І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій, тощо) за допомогою паперово-грошової емісії, призводило до “розбухання грошового обігу”, зростання цін та знецінення паперових грошей. Інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та у суспільному виробництві. Найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. Відтак, незалежно від причини початкових імпульсів будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збільшення обсягів грошової маси, і навпаки. Взагалі, збільшення грошової маси часто буває не причиною зростання цін, а його наслідком. Інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку вона відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії. Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді. Взагалі то, період інфляції буває дуже важким періодом для сімей, підприємств, економіки та суспільства в цілому. Цінова нестабільність економічно та психічно виснажує багатьох людей, знищує їх збереження та руйнує їх надії, паралізує діяльність багатьох підприємств, створює велику соціальну напруженість в суспільстві. Таким чином, нестабільність загального рівня цін в економіці складає одну з найважливіших макроекономічних проблем. Багато хто вважає, що інфляція приносить найбільшу шкоду економіці. Крім цього, боротьба з інфляцією завжди важка та болюча. Тому, наш уряд повинен зробити усе, щоб уникнути інфляції в подальшому майбутньому.

На виникнення інфляції впливає багато факторів, як внутрішніх так і зовнішніх. До внутрішніх треба віднести:

- надмірну емісію грошей, тобто наднормальну потребу;

- надмірні військові витрати;

- перебільшені капітальні вклади, що відволікають на тривалий час грошові і матеріальні ресурси від споживання населення;

- кризи державних фінансів, коли уряд витрачає грошей більше, ніж має доходів, збільшуючи дефіцит державного бюджету;

- кредитна експансія з боку банків які видають кредити понад нормальні потреби, що призводить до переповнення грошима сфери обігу;

- необґрунтоване підвищення цін на товари і послуги підприємствами, організаціями;

- активізацію “тіньової” економіки, представники якої нечесними операціями вилучають з обігу величезні суми грошей.

Зовнішніми причинами інфляції можна назвати:

- зростання цін на світовому ринку;

- збільшення зовнішнього боргу;

- структурні світові кризи, пов'язані зі зменшенням природних ресурсів і зростанням цін на важливі види сировини й палива.

- війни між державами, коли воєнні витрати й руйнування ведуть до великих фінансових і матеріальних витрат.

Усе це є поступовими кроками до інфляції. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельні спроможності грошей. Взагалі, інфляція - складне явище, досягти якого легко, а боротись з яким - тяжко.

Але, економічною теорією доведено, що основними причинами інфляції є перевищення товарного попиту над пропозицією - інформація попиту та зростання грошових витрат виробництва: “інформація витрат”. Ці дві класичні причини спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До них належать: інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії і фіскальна інфляція, що пов'язана із дефіцитом бюджету, інфляція спричинена зростанням виробничих витрат і доходів, імпортована інфляція тощо.

Інфляція - процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей

1. ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ

В сучасній ринковій економіці виділяють такі основні причини інфляції (схема 1).

Схема 1 Причини інфляції

1.1 Інфляція попиту

Інфляція попиту генерується надмірним зростанням товарного попиту порівняного з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсуватиметься підвищенням цін і рівень інфляції зростатиме. Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних чинників. Ідеться передовсім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. У цьому разі безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу - Ms=Md.

Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою “рівняння обміну”:

MV=PQ , (1)

нальна грошова маса (кількість грошей в обігу);

V - швидкість, або норма обороту грошової маси;

Q - реальні доходи, або товарне забезпечення грошей;

P - ціна.

Із формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається зміною рівня цін.

З огляду на це можна стверджувати, що пропорційне до пропорції грошей зростання цін можна мати лише в умовах максимального (повного) використання чинників виробництва. При їх неповній завантаженості утворюється сфера інфляційного розриву, яка відображає асиметрію в реалізації цього рівняння. Ця асиметричність, де пропорційність росту цін відповідно до збільшення грошової маси порушується

Описана ситуація не є чисто теоретичною конструкцією. Вона має реальне втілення в умовах циклічного спаду виробництва, коли існує не- завантаженість його чинників.

1.2 Інфляція витрат

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання компонентів виробництва і збільшення собівартості продукції. Ідеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі, ніж інфляція попиту.

Інфляція витрат для виробництв в Україні зумовлена, насамперед, постійним підвищенням цін на енергоносії, що мають питому вагу в собівартості і, таким чином, в ціні.

Інфляція витрат відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну MV=PQ, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва, а відтак (через підвищення цін на товари) і збільшення грошової маси.

В основі інфляції витрат лежить взаємозв'язок витрат і цін, рівень яких підвішується під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль “зарплата - ціни” підвищення цін зріст вартості життя, вимоги збільшення заробітної платні та його реалізація

Значення кривої Філіпса полягає в тому, що вона дає концептуальні орієнтири стовно вибору принципів економічної політики держави.

Також, важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає певний товар і діє за ринкових умов (вільного ціноутворення), під час зростання ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) буде прагнути утриматися “на плаву”, а тому в ціну свого продукту включатиме як реальні витрати на виробництво, так і ті, що визначатимуться інфляційними очікуваннями, щоб забезпечити собі майбутній прибуток та зарплату своїм працівникам.

Через взаємопов'язаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання ціни на сировину спричинятиме зростання цін на всі інші товари.

Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію економічних агентів у відповідь на збільшення ставок податків чи плати за кредит, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва. За високих ставок податків включаються механізми, які обмежують зростання виробництва. В економічних суб'єктів з'являються все більші проблеми з фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобов'язань. Більше того, послаблюється сама схильність до інвестицій, оскільки виробництво продукції стає економічно невигідним.

В економічній науці добре відомі співвідношення між ставками оподаткування та величиною надходжень податків у бюджет - крива Лаффера

У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) виокремлюють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію. Ясна річ, що в межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і в кожній країні він розвивається по-своєму.

1.3 Імпортна інфляція

Рівень валютного курсу національної валюти до іноземних може бути як інфляційним, так і антиінфляційним чинником. Низький курс національної валюти робить дорожчим імпорт і дешевшим (за межами країни) експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому існує пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Отже, зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпортованих товарів та сировини на внутрішньому ринку. А це збільшує загальну собівартість виробництва, у тім числі й виробництва продукції на експорт.

Існує відповідна залежність (еластичність) рівня цін на продукцію вітчизняного виробництва від рівня цін на імпортовану продукцію (сировину, енергоресурси тощо). Підвищення цін на світовому ринку істотно впливає на загальний рівень цін на внутрішньому ринку. Так, динаміка інфляційного процесу, що розпочався в Україні у зв'язку з лібералізацією цін 1992 р. та вимушеним переходом до світових цін на енергоносії, які закуповують за кордоном, спричинила загальне підвищення цін на внутрішньому ринку. Інфляція мала яскраво виражений витратний характер, хоча на початку 1992 р. була досить помітною також інша її складова - інфляція попиту через наявність зайвої грошової маси в обігу. З підвищенням світових цін на енергоносії українські товари подорожчали і стали неконкурентоспроможними. У даному разі відбулася суто імпортована інфляція витрат, оскільки разом із товарами було імпортовано високі ціни.

Хоч у теорії розмежування чинників інфляції є можливим, але насправді вони настільки глибоко взаємопов'язані, що намагатися виокремити їх - марна справа. Це наочно демонструє інфляційний процес в Україні, де переплелися структурна; фіскальна, імпортна інфляція, інфляція витрат та її різноманітні різновиди. Тут спостерігаємо цілу низку чинників, які впливають або виключають один одного, надаючи інфляційному процесові особливої складності та непередбаченості. Одне слово, проблеми, породжені інфляцією, виникають не тому, що цінність грошей падає, а тому що майбутню їхню цінність передбачити неможливо.

1.4 Фіскальна інфляція

Ланкою, яка з'єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з іншого - зростання рівня цін, стає, як правило, хронічним та надто великий за розміром дефіцит державного бюджету, котрий покривається переважно за рахунок кредитної емісії. Жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться оголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що є в його розпорядженні. Будь-яка держава вдається до емісії грошей у тому разі, коли вона не може розв'язати проблему бюджетного дефіциту відповідною податковою політикою або випуском цінних паперів.

Кредитна емісія означає, що центральний банк як агент уряду покриває державний борг чи фінансує державну програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів, джерела яких знаходяться* у пасиві балансу центрального банку, внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може спричинити надмірне зростання грошового попиту порівняно з реальною пропозицією товарів і як наслідок - черговий виток інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції. До того ж це явище є нелінійним і динаміка його має тенденцію до прискорення.

Крім того, фінансування бюджетного дефіциту з допомогою грошової емісії є своєрідною формою оподаткування - «інфляційним податком». Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустімо, ви маєте на руках 200 доларів за річної норми інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартість ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі стають «інфляційним податком». Саме він поглинає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну плату, стає причиною несправедливого перерозподілу багатства. На думку Дж. Кейса, уникнути цього податку майже неможливо, бо навіть найслабкіший уряд може запровадити його, не будучи здатним ні на що інше.

Отже, основна причина фіскальної інфляції - дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони - основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, які створили інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

Проте повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту, тобто суто монетарними методами, неможливо. Обмеження грошової маси хоч і гальмує зростання цін, але водночас пригнічує виробництво, не дає змоги розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

2. Форми інфляції

2.1 Повзуча інфляція

Вона настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.

Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв'язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обороту грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

Ці процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і збільшення пропозиції товарів і послуг. Отже, за умов неповної зайнятості (наявності не завантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економіці більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.

Водночас, за повзучої інфляції відбувається поступове нарощування інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх “вибухом”.

За умов певної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на “інфляційне фінансування” за обмеженої пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну - MV=PQ. Виникає ситуація, за якої дальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а призводить до

безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція переходить на вищий щабель і перетворюється на гальмо економічного розвитку.

Повзуча інфляція на цей час - найбільш характерна для економіки України. Подальше зростання цін, що має місце, - не зумовлено ні чим: ні світовими цінами, ні курсом валют, ні монетаристською політикою уряду, ні іншими чинниками. Це, дійсно, - гальмо для зростання виробництва (зважаючи на брак обігових коштів та жорстокості умов кредитування).

2.2 Галопуюча інфляція

Ця інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена, або галопуюча, інфляція.

Вона спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін.

За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги.

Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно тримати свої активи у грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження чи заощадження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” - гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбутися “гарячих грошей” прискорює їх оборот, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обороту грошей стає додатковим стимулятором інфляційного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізовувати товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і переходять на бартерні операції або на продаж за іноземну валюту. В результаті чого, гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково втрачають навіть свою робочу функцію - засобу обігу.

За умов галопуючої інфляції, особливо на фінальній стадії настає платіжна криза - “грошовий голод”. Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції на галопуючу, а галопуючої - на гіперінфляцію.

Для сучасної економіки України галопуюча інфляція не є характерною. Її час минув. Але і до цього часу чи не єдиним методом її усунення - є монетарна політика Національного банку, що не можна вважати доброю ознакою.

2.3 Гіперінфляція

Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється під час гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають до 50% за місяць (у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття - суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають тисячу і більше процентів за рік).

Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. Такі ситуації виникали в перші десятиріччя двадцятого століття, після другої світової війни та після розвалу СРСР. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон” і не відчула його руйнівного впливу.

На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секторах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

За умов гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводять до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежена кількість товарів. Агенти ринку намагаються якомога скоріше “отоварити” гроші, що буквально на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в обіг нові купюри все вищих номіналів, тобто ще більше “розкручує” спіраль цін і грошей.

Інфляція негативна впливає на якість активів. Вона принципово змінює розподіл доходів і майна. Ті, хто має тверді заробітки, відчувають зменшення їхньої купівельної спроможності. Ті, хто має заощадження, також відчувають вплив інфляції - їхні заощадження постійно знецінюються. Особи, що змогли вкласти свої гроші в реальні цінності (нерухомість, коштовності), бачать, що вартість їх зростає швидше, ніж інфляція. Високий темп зростання цін робить грошові заощадження настільки незахищеними, що ті, хто може це собі дозволити, переключаються на “безпечні” об'єкти вкладання грошей.

Інфляція “роз'їдає” реальну вартість активів, бо знецінюються не тільки гроші, а й цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Боржники, котрі раніше отримали позику, розплачуються за неї грішми, які в процесі інфляції помітно втратили свою вартість. (купівельну спроможність). Відбувається перерозподіл багатства за рахунок кредиторів чи власників грошових активів на користь боржників, серед яких основним боржником є держава, пасиви котрої (гроші, державні облігації, скарбницькі векселі) втратили вартість. Отже, програють кредитори, а виграють позичальники (дебітори) передовсім держава, оскільки інфляція значно зменшує реальну величину державного боргу. Усе це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення. Інфляція також звужує внутрішній ринок, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, породжує «тіньовий бізнес».

Інфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів унаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень у державну скарбницю та одночасного зростання видаткової частини бюджету. Через інфляцію реальна вартість доходів бюджету постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватись до друкарського верстата, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що додатково загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На

останній стадії інфляції зростання емісії стає вже не тільки фінансове невигідним, а й соціальне небезпечним.

Узагалі на хвилях інфляції часто виринають украй небажані соціальні явища. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція в Німеччині на початку 20-х років, коли розмір інфляції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. У результаті заощадження середніх верств населення перетворилися на ніщо. І це, на думку багатьох істориків, значно полегшило Гітлеру прихід до влади. У 80-х роках навіть такі економічно міцні країни, як Ізраїль, Югославія, не кажучи вже про більшість латиноамериканських країн, потрапили в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну.

3. Наслідки інфляції

В ринковій економіці виділяють такі основні наслідки інфляції:

- економічні;

- соціальні.

3.1 Економічні

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад -- до простої, або випадкової, форми вартості.

По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

3.2 Соціальні наслідки інфляції

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

-- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

-- структурну та конверсійну перебудову економіки;

-- обмеження емісії грошей;

-- скорочення дефіциту державного бюджету;

-- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

-- приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

-- скорочення ставок податків;

-- регулювання валютного курсу;

-- ослаблення інфляційних очікувань;

-- роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;

-- проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

Дефляція -- загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

У результаті проведення грошової реформи у вересні 1996 р. тимчасова грошова одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою -- гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні стало одним із важливих факторів значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обігу в країні.

4. Методи регулювання інфляції

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію тільки негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що “повзуча” інфляція справляє позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набирає руйнівного

характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією вирішується її регулюванням з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тім, щоб утримати інфляцію в розумних межах і не допустити прискорення її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Зміна ставлення до інфляції пояснюється тим, що за глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорційність її розвитку стає неминучою, а інфляція - внутрішньо зумовленою. Тому об'єктивно можна лише стримати інфляцію на певному рівні, а не припинити її взагалі.

У розвитку інфляційного процесу завжди є якась “критична точка”, за якою інфляція вступає в якісно іншу стадію, коли дальше зростання грошової маси та грошових доходів окремих економічних суб'єктів стає недоцільним. Це зумовлюється тим, що темпи знецінення грошей у певний момент починають випереджати темпи збільшення грошової маси і тоді реальна вартість її зменшується, незважаючи на номінальне зростання. Відповідно й реальні доходи економічних суб'єктів (у середньому) меншають, хоч номінальне зростають.

Для кожного окремого суб'єкта “критична точка” інфляції настає не однозначно. Адже інфляційне зростання цін на різні групи товарів істотно різниться за темпами, що зумовлює таку саму різницю темпів знецінення доходів різних груп економічних суб'єктів. Найшвидше інфляція досягає “критичної точки” для суб'єктів з фіксованими доходами та найвищою питомою вагою витрат для придбання товарів першої необхідності, найпізніше - для економічних суб'єктів, які мають можливість підвищувати свої номінальні доходи швидше, ніж зростають ціни на товари їхнього попиту. Це насамперед великі монопольні підприємства, котрі мають можливість активно підвищувати ціни на товари, які вони продають, і протидіяти зростанню цін на товари, які вони купують, підприємства, що спроможні постійно збільшувати заробітну плату своїм працівникам. Проте і для них колись настає “критична точка”. Тоді вони стають прихильниками стримування інфляції і вимагають від уряду проведення відповідної політики.

Ідея “контрольованої” інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки втручанням у платоспроможній попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тім числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництво товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов:

1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли дія механізму ціни рівноваги не обмежується. Тоді підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів випереджаючими темпами;

2) наявність на ринку резервів засобів виробництва й робочої сили (неповна зайнятість), які внаслідок збільшення попиту втягуються у сферу виробництва;

3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його, випускаючи в обіг додаткову масу грошей. Це приводить, у свою чергу, до зростання інвестицій і послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках, а відтак робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.

Кейнсіанська ідея регульованої інфляції широко використовується на практиці в 50-60і років у більшості країн з ринковою економікою. На цій підставі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем. Практикувалася політика кредитної експансії, лібералізація доходів і цін.

Економічна думка застерігала практику не стільки від інфляційної загрози, скільки від загрози кризового спаду і депресії, зниження платоспроможного попиту, тобто підтримувала ідею регульованої інфляції. Особливо інтенсивними регулювальні заходи ставали за виникненням ознак економічної кризи та в період депресії. У період “перегрівання” економіки вживались конкретні антиінфляційні заходи, розроблялися спеціальні “плани стабілізації”.

Усе це відіграло позитивну роль у пом'якшенні коливань економічного циклу і сприяло успішному розвитку економіки. Було досягнуто тривалого стримування інфляції на “повзучому” рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї “контрольованої” інфляції.

Проте вже спочатку 70х років у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Якщо в 1956-1965 роках середньорічні темпи зростання роздрібних цін становили у США 1,7 %, в Англії 3,1 %, а у Франції 5 %, в Італії 3,4 %, то в 1975-1980 роках - 9,3 %, 15,8 %, 10,5 % і 17,9 % відповідно. Такі зміни були зумовлені низкою об'єктивних процесів, які виключили можливість регулювати інфляцію згідно з кейнсіанськими ідеями.

Це, по-перше, надзвичайне “розбухання” державних витрат, унаслідок чого вони перестали реагувати на заходи урядів щодо їх скорочення з метою подолання інфляції. По-друге, сфера обігу в усіх країнах була остаточно переповнена грошовою масою, а інфляція досягла своєї “критичної точки”. По-третє, успішний післявоєнний розвиток економіки призвів до створення великих монополій, високої монополізації виробництва і ринку, що заважало вільні дії механізму ціни рівноваги. По-четверте, у даний період загострилась економічна й енергетична криза, що значно погіршало умови виробництва та призвело до зростання виробничих витрат. Перекласти додаткові витрати на трудящих не вдавалося завдяки зміцненню економічної могутності та організованості профспілок. Тому підприємці не тільки не змогли заморозити зростання заробітної плати, а й змушені були підвищувати її в міру зростання

цін. Розпочався могутній розворот спіралі “зарплата-ціни”, який зумовив галопуючий характер інфляції.

За нових умов кейнсіанська ідея регульованої інфляції зазнала серйозної критики з боку представників монетаристської школи. Головним недоліком її вважали те, що кейнсіанці, оцінюючи наслідки інфляційних заходів уряду, не брали до уваги свідомої реакції економічних агентів (підприємців і найманих працівників) на майбутню інфляцію. Так, М. Фрідмен висунув положення про “природний рівень безробіття”, який визначається умовами ринку робочої сили і не може бути штучно змінений. Якщо ж уряд своїми заходами (стимулювання попиту бюджетною і кредитною експансією) зменшить безробіття понад цей природний рівень, то це тільки прискорить інфляцію. Адже підприємці, прогнозуючи зростання цін, забезпечать свої доходи відповідними заходами в ділових контрактах, трудових угодах тощо. Тому

очікуваного урядом перерозподілу доходів та посилення стимулювання виробництва не відбудеться. Уряд змушений буде ще більше стимулювати попит, а це - прямий шлях до розкручування інфляційної спіралі. Позитивний ефект від таких дій уряду може бути тільки короткочасним. У перспективі вони містять у собі загрозу гіперінфляції.

Іще далі пішли представники монетаристської школи “раціональних очікувань” (Р. Лукас, Н. Уоллес, Т. Сарджент). Вони вважають, що економічні суб'єкти завжди можуть передбачити будь-які регулювальні заходи уряду і захистити свої доходи, а тому заперечують навіть короткочасний ефект від регулювання емісії й зайнятості. На їхню думку (і це головний висновок монетаристської доктрини), стабілізаційна політика є цілком безплідною, оскільки ринкова система здатна сама себе підтримувати в постійній рівновазі.

Отже, політика регулювання інфляції в Україні на початку 70х років змінилася на антиінфляційну політику. Для стабілізації економічного розвитку потрібно постійне додержання цієї тези.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти - дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

4.1 Дефляційна політика

Вона включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Ця політика проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно) тиском зайвих грошей у каналах обігу.

Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Для вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовуються посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не трапилося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. З метою вилучення частини зайвих грошей часто випускаються державні позики.

Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів , держава скорочує банківське кредитування народного господарства і стримує тим самим зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній центрального банку за обґрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Також, дефляційна політика діє щодо проблем державного регулювання платіжного балансу. Вона спрямована на скорочення внутрішнього попиту через стримування бюджетних витрат на соціальні потреби, замороження цін і заробітної платні, а також на деякі фінансові й грошово-кредитні заходи: зменшення бюджетного дефіциту, зміну облікової ставки Національного банку, кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси.

У світовій практиці накопичено багатий досвід використання дефляційної політики з метою збалансування платіжних балансів. Аналіз основних методів дефляційної політики свідчить, що вони спрямовані на зниження інфляції і стабілізації економіки через сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, приватне і державне інвестування. Але використання цієї політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

Що стосується кредитів для покриття дефіциту Державного бюджету, то в умовах інфляції та кризового стану економіки їх використання є негативним явищем. За цих умов доцільнішим було б розширення випуску цінних державних паперів і прискорення розвитку фондового ринку України. Звичайно, потрібна продумана політика щодо їх розміщення, строків погашення, прибутковості та оподаткування доходів по них. Розповсюдженим шляхом покриття дефіциту Державного бюджету є зовнішній борг. Наприклад, у 1995 році Україна одержала 1,9 млрд. дол. кредитів. Як уже зазначалося, 20% кредитної емісії йшло на закупівлю валюти в офіційний резерви. Це викликало парадоксальну ситуацію, коли створення стабілізаційного фонду обернулося появою додаткового чинника дестабілізації економіки, бо 1/5 частина зростання цін була зумовлена кредитною емісією. Така політика НБУ дорого обійшлася нашим імпортерам. Слід зазначити, що й кредити комерційним банкам у цей час надавалися не так для підвищення загального рівня їх ліквідності, як для фінансової підтримки ними окремих підприємств. Первинна емісія, як і база грошової системи, є одним із провідних факторів, що визначають інфляцію. Що стосується бази грошової системи України, то вона з 1993 р. зросла більш ніж у 13 разів. Водночас темпи зростання оптових цін підприємств значно перевершували темпи зростання бази грошової системи.

Така тенденція призводить до запланованого скорочення обсягів виробництва і реальних доходів населення, що свого часу не може негативно не позначитися на зовнішньоекономічній діяльності юридичних та фізичних осіб і на стані платіжного балансу України.

Політика дефляції за послідовного і жорстокого її проведення може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з великими труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, банкрутством підприємств, зменшенням зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи дефляційні та інфляційні методи.

4.2 Політика доходів

Цей напрям антиінфляційної політики передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні (“заморожування”), або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосувати його, зважаючи на можливі негативні економічні й соціальні наслідки. Адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації його механізму. Першим негативним наслідком цього є товарний дефіцит і розвиток “чорного ринку”. Заморожування зарплати спричиняє незадоволення трудящих, посилює соціальне напруження.

Під впливом немонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої дії на подолання причин інфляції створенням сприятливих умов для вільної дії законів ринку і активним стимулюванням приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорстокої антимонопольної політики, заохочення ринкових конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, запровадження гнучкої податкової політики, що стимулює підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення. Усі ці заходи позитивно впливали на розвиток та ефективність виробництва, підвищення продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики. Унаслідок цього країни

Заходу змогли перебороти галопуючу інфляцію, утримати її на рівні “повзучої”.

Нині особливості економічного розвитку знову поставили на порядок денний кейнсіанські ідеї регульованої інфляції. Проте й досвід 80х років, що ґрунтувався на концепціях неомонетаризму, має велике значення для теорії і практики.

По-перше, інфляція може легко з регульованої перетворитися на нерегульовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків.

По-друге, антиінфляційна політика має тим більший ефект, чим менше вона втручається у виробництво, чим ліпші умови створюються в крайні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися тільки дефляційними заходами, а має бути комплексною, включати й заходи, спрямовані на всебічне стимулювання розвитку виробництва.

По-третє, загрозливі соціальні наслідки може мати не тільки розкручування інфляції до високих рівнів, а й антиінфляційна політика держави, якщо вона недостатньо продумана та здійснюється непослідовно.

Висновки

Стабільність цін є однією з найважливіших макроекономічних проблем.

Інфляція традиційно існує у двох видах: як інфляція попиту і витрат. Інфляція попиту може бути ініційована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастіше - збільшенням державних витрат), або ж зростанням грошової маси. А інфляція витрат спричиняється раптовим підвищенням цін на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносії, працю.

Монетаристське пояснення інфляції зводить її проблему, насамперед, до зростання грошової пропозиції. Основою такого пояснення є формула макрорівноваги MV=PQ. “Виключення” швидкості обертання грошей V, як чинника інфляції у монетаристському поясненні досягається доведенням існування залежності між швидкістю обертання та ставкою процента.

Кейнсіанське пояснення інфляції ґрунтується на зв'язку: “зарплата-граничні витрати- ціни”. Його узагальнення є крива Філіпса, яка, відображає “компроміс” між інфляцією та безробіттям: зменшення безробіття “компенсується” збільшенням інфляції.

В результаті інфляції у більшості домашніх хазяйств знижуються реальні доходи, падає життєвий рівень, знецінюються усі збереження, а у суспільстві починає зростати нервозність та соціальна напруга.

Інфляція дезорганізує підприємства, негативно відображується на об'ємах виробництва, порушує інвестиційний процес.

Від інфляції можуть виграти ті економічні суб'єкти, яким вдається в умовах інфляції збільшувати свої доходи більш швидкими темпами, ніж зростають ціни, а також ті люди які займають гроші, в тому ж числі й уряд, у випадку не передбачуваного прискорення інфляції.

Список використаних джерел

1. Задоя А.А., Петруня Ю.Є. //Основи економічної теорії. Учбовий посібник // - М.: ВД “Рибарі”, 2000.-479с.: іл

2. Івасіва Б.С //Гроші та кредит підручник// - Т.:ВД “Карт-бланш”, 2000.-510с.

3. Радіонова І.Ф. //Макроекономіка та економічна політика: підручник// - К.:ВД “Таксон”, 1996.-240с

4. Р. Макконелл Стенлі Л. Брю //Макроекономіка: підручник//, : ВД “Просвіта”, 1997.-671с.

5. Журнал “Економіка України”, - 2001, № 11; стаття Мельник О. с. 30-35

6. Журнал “Фінанси України”, - 1999, № 2; стаття Величко Г.О., Хомутенко В.П. с. 38-40

7. Журнал “Фінанси України”, - 1997, № 2; стаття Савлук М.І. с. 20-28

8. Журнал “Економіка України”, - 1994, № 2; стаття Савлук М.І. с 9-18

9. Статистичний щорічник України, - 1996 р. - К: ВД “Українська енциклопедія”

10. Журнал “Вісник НБУ”, - 2003, № 2; стаття Бобров В.І. с. 50-51

11. Базилевич В.Д. //Економічна теорія: Політекономія: Підручник