План

1. Продуктивність та оплата праці

1.1 Структура організації оплати праці. Основні її форми, види та системи.

1.2 Поняття про продуктивність праці. Економічне та соціальне значення

1.3 росту продуктивності праці.

1.4 Методика визначення продуктивності праці.

1.5 Планування підвищення продуктивності праці.

2 Витрати виробництва та собівартість продукції

2.1 Поняття економічних категорій “валова продукція”, “ товарна продукція”, “ витрати виробництва”, “собівартість”, “вартість”, “ціна”, “прибуток”, “чистий доход”.

2.2 Два способи визначення собівартості виробленої продукції.

2.3 Ділення прямих витрат на постійні та перемінні і визначення основних факторів залежності собівартості від часу використання.

2.4 Визначення собівартості одиниці роботи при експлуатації машин



1. Продуктивність та оплата праці

1.1 Структура організації оплати праці. Основні її форми, види та системи

Основою організації заробітної плати є тарифна система, тобто система нормативів, які визначають міру оплати праці різних груп робітників і вона включає три основні елементи:

- єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник, який призначений для тарифікації різних видів робіт і вміщує перелік професій по яких дано характеристику робіт та визначений об'єм вимог до знань працівникам для того, щоб присвоїти йому кваліфікаційний розряд;

- тарифна сітка - це сукупність розрядів та коефіцієнтів тарифікації, які визначають співвідношення між часовими тарифними ставками різних розрядів;

- годинна тарифна ставка, яка показує розмір оплати робітника визначеної кваліфікації за одну годину робочого часу.

У водогосподарських підприємствах застосовується основна і додаткова оплата праці.

Основна заробітна плата має дві форми :

1. Відрядна - при якій праця оплачується за об'єм виконаної роботи;

2. Погодинна - за відпрацьований час та кваліфікацію.

Відрядна заробітна праця в свою чергу складається з декількох видів:

1. Виходячи із способів встановлення розцінок її розділяють на :

- пряму необмежену зарплату за кожну одиницю продукції, незалежно від степеня виконання норми;

- прогресивну при якій праця оплачується в межах норми по незмінних , а понад норми - по зростаючих розцінках;

- акордну - при якій оплата праці проводиться не за кожну, а за декілька виконаних робіт в одиницях кінцевої продукції.

2. По способах розстановки людей, обліку їх праці її розділяють:

- індивідуальну - яка передбачає облік їх праці окремо кожного виконувача;

- колективну - спільний облік праці групи робітників і окремі нарахування зарплати, виходячи з кваліфікації, чи коефіцієнта участі.

Погодинна заробітна плата різновидностей немає і розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду працівника на фактично відпрацьований час.

Додаткова зарплата застосовується у формі доплати та надбавок до основного заробітку в процесі виконання чи після завершення роботи у формі премій за кінцеві результати праці.

На поєднані різних форм та видів основної та додаткової зарплати і в залежності від умов виробництва будуються системи оплати праці, які являють собою сукупність правил та показників і визначають співвідношення між мірою праці та мірою нагороди за неї.

У водогосподарських підприємствах розповсюджені такі види оплати:

- відрядно преміальна;

- погодинно преміальна;

- акордно преміальна;

1.2 Поняття про продуктивність праці. Економічне та соціальне значення росту продуктивності праці

Продуктивність працi як економічна категорія визначає здатність конкретної живої працi виробляти споживчу вартість. Показує співвідношення маж затратами робочого часу та кількості виробленої продукції.

Продуктивність праці - це ефективність (результативність) затрат працi на підприємстві. Вона залежить вiд багатьох факторів: професійної майстерності працiвника, рівня організації виробництва та праці, колективної та особистої зацікавленості працiвникiв.

Розрізняють продуктивність: живої працi, суспільної працi .

Продуктивнiсть живої працi визначається кількістю продукції, що виробляється в одиницю робочого часу, або затратами працi на виготовлення одиниці продукції.

Для характеристики ефективності виробництва в масштабах народного господарства розраховується продуктивність суспільної працi, яка визначає величину національного доходу, що припадає на одного працівника в галузях матеріального виробництва.

Суть підвищення продуктивностi працi полягає в підвищенні її технічної оснащеності та технологічного рівня виробництва, внаслідок чого знижуються сукупні затрати живої та уречевленої працi на виробництво одиниці продукції. Підвищення продуктивності працi означає скорочення затрат робочого часу для виробництва одиниці продукції. Це досягається в тих випадках, коли затрати живої працi будуть зменшуватись в більшій мiрi, ніж будуть зростати затрати уречевленої працi.

Економічне значення росту продуктивностi працi полягає в тому, що збільшується обсяг продукції та національний доходу, скорочується потреба робiтникiв на виконання робіт, i тому зростання продуктивностi працi виступає як один з основних резервів зниження собівартості робіт (продукції послуг). Соціальне значення підвищення продуктивності праці полягає в тому, що збільшується заробітна плата працівника.

1.3 Методика визначення продуктивності праці

Продуктивність праці - це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Під продуктивністю праці - розуміють здібність працюючих створювати за одиницю робочого часу відповідну кількість матеріального достатку.

Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції , виробленої за одиницю часу, або кількістю часу. затраченого на виробництво одиниці продукції. Перший вимірювач - виробіток, а другий - трудомісткість, і ці два показника застосовуються при плануванні обліку та аналізу виробничо-господарської діяльності водогосподарського підприємства.

На практиці є три види показників виміру рівня продуктивності праці:

- натуральний показник - який показує об'єм продукції в натуральному вигляді;

нормативний - показує продуктивність праці в спів ставі фактичних витрат праці з нормативними і він характеризує ступінь виконання робітниками норми виробітку у процентному відношенні і визначається:

де Т_н - нормативна трудомісткість, Т_ф - фактична.

грошовий показник - при якому об'єм продукції враховується по кошторисній вартості, тобто скільки продукції у грошовому виразі виробляється одним працівником за годину:

,

де ВВП - вартість валової продукції відповідного виду; n - кількість працюючих; t - час виробництва продукції.

Цей показник на відміну від натурального можна застосовувати у господарствах з виробництвом різних видів продукції .

Крім того грошовий показник продуктивності праці враховує і якісну сторону вираженої продукції , а його недолік у тому, що ускладнюється об'єктивна оцінка рівня продуктивності праці , оскільки впливає фактор коливання цін, який не має відношення до трудових витрат.

Для планування та аналізу рівня продуктивності працi використовують різні показники та методи вимірювання продуктивності працi. Для визначення рівня продуктивності працi використовують показники виробітку та трудомісткості.

Виробіток - це кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу (людино-годину, людино-день). В залежності вiд того, в яких одиницях вимарюється обсяг продукції, розрізняють два методи визначення виробітку: натуральний метод, вартісний метод.

Натуральний метод застосовується тоді, коли обсяги продукції визначаються у натуральних одиницях (метр куб., метр кв., тонах, штуках). У цьому випадку виробіток розраховується як відношення обсягу продукції у натуральному виразі до затрат праці.

Переваги натурального методу: 1. Натуральні показники наочні для робітників i придатні для використання при розподілі колективного заробітку.

2. Натуральні показники не зазнають на собі вплив зміни цін, структури робіт та інфляційних процесів.

Недолiком використання натурального виробітку є неможливість його застосовування у випадку, коли підприємство виробляє різні види продукції (робіт, послуг).

Вартісні показники більш універсальні i дозволяють оцінити рівень продуктивності працi при виробництвi різнорідної продукції (робіт, послуг). Вартісні показники зазнають на собі вплив матеріаломісткості продукції та фактора цін. Вартісний виробіток визначається як відношення обсягу продукції у грошовому виразі до затрат праці, або до одного середнього працівника.

З метою запобігання впливу матеріаломісткості робіт на продуктивність працi доцільно розрахувати виробіток по добавленій вартості або чистій продукції.

В залежності вiд прийнятих одиниць затрат робочого часу розрізняють: середньорічний, середньоденний, середньомісячний, середнього динний виробіток.

Трудомісткість - це показник рівня продуктивності працi, до показника виробітку. Характеризує рівень трудовитрат на виготовлення одиниці продукції, використовується на підприємствах, які виробляють один вид продукції (робіт, послуг). Визначається як відношення затрат праці на виробництво продукції до обсягів виробленої продукції у натуральному виразі.

Рівень виконання норм виробітку визначається співвідношенням фактичного i нормативного (планового) виробітку у натуральному виразі:

1.4 Планування підвищення продуктивності праці

Планування зростання продуктивності праці заключається у визначенні рівня продуктивності на плановий період, при цьому аналізуються слідуючи фактори росту продуктивності праці :

1. Відносини скорочення росту кількості працюючих , яке буде досягнуто внаслідок впровадження орг. заходів. Зростання продуктивності праці при цьому

де: - розрахункова кількість працюючих, яка необхідна для виконання планового об'єму робіт, при збереженні виробітку на 1-го робітника базового періоду; - відносна економія робочої сили , яка буде отримана внаслідок впровадження організаційно-технічних рішень.

2. Зменшення витрат робочого часу - зростання продуктивності праці за рахунок скорочення робочого часу - визначаються по формулі:

де Н_ПЛ і Н_БПЛ - витрати робочого часу відповідно в плановому та базовому періодах, %.

3. Підвищення рівня механізації робіт.

Зростання продуктивності праці за рахунок підвищення рівня механізації

де Н - зниження витрат праці на однорідних роботах в плановому періоді в порівнянні з базисним в % ;



де - середній виробіток одного робітника за зміну по визначеному виду робіт відповідно для базового та планового періоду в натуральних показниках.

1.5 Шляхи підвищення продуктивності праці

Темпи i рівень продуктивності працi визначається багатьма факторами, основними з яких є: розвиток науки i техніки; вдосконалення організації працi, управлення і господарського механізму в цілому; підвищення професiйно-квалiфiкацiйного рівня працівників.

Між ростом продуктивності працi i економією затрат працi існує залежність:

,

де В - ріст продуктивності праці, %; ЗП - економія затрат праці, %.

В сучасних умовах підприємство самостійно здійснює планування продуктивності працi i визначає рівень продуктивності працi, але при цьому слід забезпечити випередження темпів росту продуктивності працi у порівнянні з темпами росту обсягів підрядних робіт i темпів росту середньої заробітної плати.

Шляхи підвищення продуктивності праці

1. Удосконалення знарядь працi, предметів праці та технології виробництва, в яких втілюються досягнення НТП.

2. Підвищення рівня механізації робіт.

3. Поліпшення організації виробництва за рахунок впровадження нових технологій, поліпшення матеріально-технічного постачання i ліквідації сезонності в галузях з сезонним виробництвом.

4. Підвищення рівня індустріалізації виробництва за рахунок застосування нових ремонтних матеріалів.

5. Удосконалення організації працi за рахунок нормування оплати працi.

6. Використання соціальних резервів які спрямовані на підвищення ква-лiфiкацiї робітників, покращання умов працi.



2.Витрати виробництва та собівартість продукції

2.1 Поняття економічних категорій “валова продукція”, “ товарна продукція”, “ витрати виробництва”, “собівартість”, “вартість”, “ціна”, “прибуток”, “чистий доход”.

Валова продукція - це продукція , вироблена на підприємстві за певний період часу, яка знаходиться на складі підприємства і не реалізована. валова продукція відображає обсяг витрат живої та уречевленої праці в галузі матеріального виробництва і оцінюється в обсязі по діючих оптових цінах на даний період часу.

Товарна продукція - це частина або вся валова продукція , яка вже отоварена (відправлена) зі складу споживачу, і на яку понесені ще додаткові витрати на її реалізацію.

Витрати виробництва - це грошовий вираз всіх витрат, пов'язаних з виробництвом даного виду продукції і включає в себе сукупні затрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції.

Собівартість продукції - це всі витрати у грошовому виразі, пов'язані з виробництвом даного виду продукції, тобто витрати виробництва плюс витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

Вартість продукції - це собівартість плюс вартість, створена додатковою працею.

Ціна - це грошовий вираз вартості продукції, але не завжди ціна відповідає вартості товару, а коливається навколо вартості товару.

Прибуток - це є різниця між вартістю валової продукції і її собівартістю.

Чистий доход - це різниця між оптово-відпускною ціною і витратами виробництва валової продукції.

Собівартість продукції - це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

В залежності від часу формування затрат розрізняють:

планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану);

фактичну собівартість (відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);

нормативну собівартість (затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм витрат ресурсів);

кошторисну собівартість (характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконуються в разовому порядку).

Собівартість поділяють в залежності від місця формування затрат на:

цехову (сума витрат на виробництво продукції в межах цеху);

виробничу (грошові витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства);

повну (сукупність виробничої собівартості і поза виробничих

витрат). За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість:

* місячну;

* квартальну;

* річну.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної;

валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

2.2 Два способи визначення собівартості виробленої продукції.

На практиці роботи водогосподарських і ремонтних підприємств діють два способи визначення собівартості виробленої продукції:

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки:

І. Ступінь однорідності витрат.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на :

* одноелементні (прості)- сировина і матеріали, заробітна плата тощо ; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

* комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (утримання і експлуатація обладнання, цехові і загальнозаводські витрати, втрати від браку).

II. Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

* прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

* непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатація основних фондів тощо).

ІІІ. Зв'язок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

* постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

* змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

* пропорційні - змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

* непропорційні - поділяються на прогресуючі і регресуючи.

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями. »

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат включають:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

2. Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3. Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд. Державний фонд сприяння зайнятості, фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

4. Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормам від балансової вартості).

5. Інші грошові витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку тощо).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні потреби.

5. Утримання і експлуатація обладнання.

6. Цехові витрати.

7. Загальнозаводські витрати.

8. Підготовка і освоєння виробництва.

9. Інші виробничі витрати.

10. Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Калькулювання собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Є такі методи калькулювання:

* нормативний - (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

* параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

* розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі).

В цьому випадку, коли підприємство випускає один вид продукції, або виконує одну роботу, тоді собівартість цієї продукції або роботи визначається прямим шляхом, тобто групуванням виробничих затрат по економічних елементах, а це означає, що всі витрати підприємства зводять до однорідних груп за економічними елементами а саме:

- заробітна плата всіх працюючих;

- всі матеріали основні і додаткові;

- паливо та електроенергія;

- амортизація;

- інші витрати.

Тоді собівартість одиниці роботи

грн./од.прод.

Q - кількість продукції за звітний період.

В тому випадку , коли на підприємстві випускається декілька видів продукції і виникає необхідність визначити собівартість кожного з них, тоді користуються другим способом визначення собівартості по статтях калькуляції. При такому способі визначення собівартості всі затрати діляться на дві групи: прямі витрати і накладні витрати.

Прямі затрати - це ті, які ідуть безпосередньо на випуск даного виду продукції, а накладні витрати - це витрати, які не пов'язані з виробництвом лише даного виду продукції, а розподіляються пропорційно по кожному виду виробленої продукції більш всього прямо пропорційно об'єму робіт або заробітної плати.

;

С_ПЗ - прямі затрати; С_НВ - накладні витрати; Q - кількість продукції.



2.3 Ділення прямих витрат на постійні та перемінні і визначення основних факторів залежності собівартості від часу використання.

В прямі витрати при експлуатації машин входять витрати, що збільшуються прямо-пропорційно зростанню об'єму виконання робіт, тобто перемінні витрати , і витрати, які не залежать від об'єму виконаних робіт, тобто постійні витрати.

До перемінних витрат відносяться:

- 80 - 85% витрат на ТО і Р;

- 85 - 90% - на паливо і мастильні матеріали;

- 60% одноразових витрат;

- 20% амортизаційних витрат.

Решта витрат відносяться до постійних витрат.

Чим більше машина працює на одній площадці, тим інтенсивніше вона використовується і тим менша собівартість виконаних робіт.

Якщо взяти формулу собівартості машино-години

,

де t - час роботи, то звідси видно , що при збільшенні t собівартість машино-години буде знижуватися. це видно на графіку.

На графіку є три зони.

Перша - коли зниження часу роботи машини дуже впливає на собівартість, друга - де із збільшенням часу використання повільно знижується собівартість роботи машини, третя - де з подальшим збільшенням часу собівартість практично не понижується , а машина працює на знос.

Отже, використання машини в часі має граничний стан, який індивідуальний для кожної машини і підвищувати продуктивність за критичний стан не доцільно тому, що внаслідок зносу деталей витрати на їх відновлення стають більшими за вартість виробленої продукції.

2.4 Визначення собівартості одиниці роботи при експлуатації машин

Собівартість одиниці продукції на ремонтному підприємстві

,

де N_ум.рем. - кількість умовних ремонтів.

Як видно з формули на ремонтному підприємстві собівартість визначається по статтях калькуляції і складається з прямих та накладних витрат. Один умовний ремонт в середньому складає 300 л.-год. витрат праці.

В ремонтному підприємстві в прямі витрати входять:

- загальна зарплата робітникам, яка складається з основної, додаткової та нарахувань по страхуванню.

Основна зарплата виробничих робітників за формулою :

З_ОСН=Т_ЗАЧ С_Ч К_д ,

де Т_зач - загальна трудомісткість ремонтного підприємства в л.-год; С_Ч - середня годинна тарифна ставка робітника; К_д - коефіцієнт доплати за понаднормовий час та інші добавки.

Додаткова зарплата складає 13% від основної , а нарахування на соц. страхування 37% від суми додаткової та основної зарплати

С_З.Ч. - вартість запчастин.



С_З.Ч.= ,

де t₁ ...t_n - кількість годин роботи кожної марки машини за рік, год.; с₁ ... с_n - нормативна вартість витрати запасних частин на годину роботи машини;

n₁ ... n_n - кількість машин кожної марки; К - коефіцієнт подолання ремонту.

Накладні витрати в ремонтному підприємстві складають значно більшу питому вагу ніж при експлуатації машин і вираховуються

С_Н.В=С_ЗВ + С_ЗГ + С_ПЗ.В,

де С_ЗВ - загально виробничі витрати, куди входять тринадцять статей витрат:

1. Зарплата ІТР, службовців, МОП;

2. Допоміжні матеріали;

3. Амортизація обладнання;

4. Біжучий ремонт основних фондів;

5. Утримання основних фондів;

6. На електроенергію;

7. На пар і воду;

8. Витрати на побутові потреби;

9. На опалення;

10. На охорону праці;

11. Витрати на раціоналізацію;

12. Витрати на пошту, телеграф і відрядження;

13. Інші витрати.

С_ЗГ - загальногосподарські витрати включають:

1. витрати на утримання адміністрації;

2. транспорт;

3. витрати на будівлі та споруди адміністрації;

4. витрати на утримання охорони, лабораторій, пожежників.

Вони приймаються 60 - 80% від загально-виробничих витрат.

С_ПЗ.В - поза виробничі витрати:

1. на науково-дослідну роботу;

2. на підготовку кадрів;

3. виплата штрафів;

Вони складають 5 - 8% від загальної суми зарплати виробничим працівникам.