• Тема 1. Поняття про підприємство і його місце в ринковій економіці

1. Поняття про виробництво і підприємство та мета функціювання підприємства

Поняття “виробництво” згідно довідника може бути:

Процес створення матеріальних благ, який охоплює як продуктивні сили суспільства так і виробничі відносини людей.

Виробнича одиниця в складі великого підприємства або об'єднання.

Виготовлення, вироблення, створення продукції.

“Виробництво”( як економічна категорія) це процес, за допомогою якого люди, які зв'язані економічними відносинами, використовуючи сили та речовини (сировину) природи, створюють продукти, необхідні для існування та розвитку суспільства.

В результаті розподілу праці у виробництві виділяються головні сфери матеріального виробництва - с/г., будівництво, транспорт, промисловість; створюються самостійні галузі, здійснюється розподіл праці в межах окремих підприємств, який повторюючись в одних і тих масштабах - утворює основу простого відтворення.

Виробництво, яке здійснюється на кожному послідуючому етапі в збільшених масштабах - утворює основу розширеного відтворення.

“Підприємство” походить від того ж кореня що і “підприємливість”, яку можливо визначити, як цілеспрямованість, сполучену з розвинутою здібністю використовувати всі можливості для досягнення поставленої мети.

Іншими словами “підприємство” - це людська діяльність, орієнтована на результат.

Центральним елементом сучасної реформи являється підприємство. Закон України про підприємство визначає загальні правові економічні та соціальні основи організації підприємства різних форм власності і його діяльність в умовах розвитку товарно-грошових відносин та ринку.

Підприємство незалежно від форм власності діє на принципах господарського розрахунку.

У відповідності з формами власності можуть діяти підприємства таких видів:

1. Підприємства засновані на власності громадян -- індивідуальні чи сімейні.

2. Засновані на колективній власності - колективні.

3. Засновані на державній власності.

Метою суспільного виробництва в будь-якій державі є задоволення потреб громадян, що проживають на його території. Для досягнення цієї мети суспільство організовує матеріальне виробництво, первинною ланкою якого є підприємство.

Підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, створена для виробництва необхідних суспільних благ. В умовах ринкової економіки, товарного характеру суспільного виробництва підприємства виступають в якості товаровиробників. Продукція, що є результатом їхньої діяльності, є товаром, тобто набуває товарної форми.

Виробляючи необхідні суспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя і розвитку суспільства. Таким чином, підприємство не тільки автономна, а й первинна ланка економічної системи.

Мета виробничої діяльності підприємств носить подвійний характер. Отримати від реалізації виробленої продукції прибуток, зробити його якнайбільшим - така безпосередня мета і спонукальний мотив діяльності підприємств. Але отримати прибуток можливо, лише виробляючи потрібну споживачам продукцію, тобто товари, які користуються попитом. Тому підприємства змушені одночасно добиватися й іншої мети - повніше задовольняти потреби споживачів.

В системі національної економіки підприємство є основною ланкою, що визначається такими обставинами:

На підприємствах виробляється продукція, виконуються роботи, послуги, які складають матеріальну основу життєдіяльності як людини, так і суспільства в цілому.

Підприємство - це форма організації життєдіяльності кожної людини і суспільства в цілому. Тут робітник, реалізуючі свій творчий потенціал, бере участь у суспільному виробництві. Тут він отримує винагороду за свою працю, матеріально забезпечуючи себе і членів своєї родини.

Підприємство виступає головним суб'єктом виробничих відносин, які складаються в процесі виробництва і реалізації продукції між різними учасниками.

Підприємство - не тільки економічна, а й соціальна організація, тому що основу його складає людина або трудовий колектив.

На підприємствах переплітаються інтереси суспільства, власника, колективу і працівника, вирішуються їхні протиріччя.

Підприємство, здійснюючи виробничо-господарську діяльність, впливає на оточуюче природне середовище, визначаючи стан сфери проживання людини.

2. Створення підприємства, принципи його діяльності, управління та майно підприємства

Підприємство може бути створене по рішенню власника майна (чи уповноваженого їм органа), або по рішенню трудового колективу.

Підприємство рахується створеним та набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті і дані держ. реєстрації в 10-денний строк передаються в Міністерство фінансів України для включення в державний реєстр.

Держ. реєстрація підприємства повинна бути проведена не пізніше 30-ти днів з моменту подачі заяви. За реєстрацію береться платня.

Підприємство має право створювати дочірні підприємства з правами юридичної особи.

Підприємство діє на основі статуту, в ньому визначаються:

- назва, адреса, та місце знаходження підприємства;

- предмет та цілі діяльності;

- органи управління та контролю і їх компетенція;

- порядок утворення майна;

- розподіл прибутку;

умови реорганізації та закриття діяльності підприємства.

Діяльність підприємства базується на слідуючих принципах:

1.Плановості - тобто, підприємство самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку, вивчає кон'єктуру ринку, споживчий попит на продукцію, заключає договори з споживачами та постачальниками.

2.Повного господарського розрахунку та самофінансування - тобто, виробнича та соціальна діяльність підприємства, а також оплата праці здійснюється за рахунок коштів зароблених колективом.

3.Самоуправління - тобто, трудовий колектив тільки тоді може активно господарювати коли він сам вирішує питання використання зароблених коштів.

4.Конкуренції - тобто, підприємство, яке забезпечує виробництво та реалізацію кращої продукції з меншими витратами одержує і більший прибуток.

5.Законності - тобто підприємство може по власній ініціативі приймати всі рішення, якщо вони не суперечать діючому законодавству.

Управління підприємством здійснюється у відповідності з його статутом на основі поєднання принципів самоуправління та прав власника по господарському використанню свого майна. Підприємство самостійно визначає структуру управління та штат.

Назначати керівника має право власник майна підприємства, чи сам чи через уповноважених.

Рішення по соціальних питаннях приймаються органами управління за участю трудового колективу.

Трудовий колектив складають ті громадяни. з якими підприємство уклало трудовий договір. Основною формою здійснення повноважень трудового колективу є збори. Вони вирішують питання :

-- пов'язані з викупом майна підприємства;

--про необхідність заключення договору з адміністрацією;

--вибирають працівників в раду підприємства та заслуховують звіти про їх діяльність.

Колективним договором регулюються виробничі та трудові відносини, питання охорони праці та інше.

Рада підприємства складається з рівної кількості працівників назначених власником майна та обраних трудовим колективом.

Рада підприємства визначає загальний напрямок економічного та соціального його розвитку, порядок розподілення прибутку, приймає рішення по випуску цінних паперів, розглядає конфлікти між адміністрацією та трудовим колективом.

При наймі (призначенні або виборах) керівника підприємства з ним укладається контракт, в якому заключають ся його права, обов'язки та відповідальність, умови його матеріального забезпечення та звільнення з урахуванням гарантій, які дає законодавство.

На підприємстві основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток. Прибуток, який залишається на підприємстві після оплати податків та інших платежів самостійно використовується для розвитку підприємства.

Майно підприємства складають основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в балансі підприємства.

Джерелом формування майна підприємства є :

1. Грошові та матеріальні внески засновників.

2. Прибуток отриманій від реалізації продукції;

3. Доходи від випуску цінних паперів.

4. Кредити банків та інших кредиторів.

5. Капітальні вкладення та дотації з бюджету.

6. Благодійні внески громадян.

3. Класифікація підприємств , виробнича їх характеристика та структура

Сьогодні підприємства класифікують за рядом ознак:

Галузева і предметна спеціалізація;

Структура виробництва;

Потужність виробничого потенціалу (розмір підприємства).

При створенні підприємств чітко визначається, для якого конкретного виду продукції вони визначені. Залежно від цього підприємства поділяються на:

Промислові підприємства по випуску машин, обладнання, інструментів, видобутку сировини, виробництву матеріалів;

Сільськогосподарські підприємства;

Підприємства будівельної індустрії, транспорту.

За структурою підприємства поділяються на:

Вузькоспеціалізовані - це підприємства, які виготовляють невеликий асортимент продукції масового або багатосерійного виробництва, наприклад виробництво чавуну, прокату сталі, ливарне виробництво тощо.

Багатопрофільні - це підприємства, які випускають продукцію широкого асортименту і різного призначення. Найчастіше зустрічаються в промисловості та сільському господарстві. В промисловості вони можуть спеціалізуватися одночасно на виготовлені морських суден, автомобілів, верстатів, інструментів.

Комбіновані - суть їх в тому, що один вид сировини або готової продукції на одному й тому ж підприємстві перетворюється паралельно або послідовно в другий а потім в третій. Найчастіше зустрічаються в хімічній, текстильній і металургійній промисловості. Наприклад, виплавлений чавун поряд з його реалізацією споживачам переплавляється на власному підприємстві в сталеві злитки, частина яких продається споживачам, а частина йде на подальшу переробку в сталевий прокат на власному заводі.

Класифікація підприємств за потужністю виробничого потенціалу ( розміру підприємства) набула найбільш широкого розповсюдження. Як правило, підприємства діляться на три групи: малі, середні, великі. При віднесенні підприємств до однієї із вказаних груп використовуються такі показники:

чисельність працюючих,

вартісний обсяг випуску продукції,

вартість основних виробничих фондів.

Виробнича характеристика залежить від сфери діяльності підприємства. Розглянемо її на прикладі промисловості. Виробничі фактори, що тут діють, можна поділити на три великі категорії: працю, матеріали і капітал. У ринковій теорії ці фактори називають “вхідними”. В різних видах виробництва вони використовуються у різному поєднанні. Так, виробництво де велика роль у створенні продукту належить основному капіталу, характеризують як “капіталомісткістне” виробництво ( за класифікацією, прийнятою у вітчизняній системі обліку, капіталомісткі підприємства і вироблювана ними продукція називаються “фондомісткими”). Приклад таких підприємств - підприємства хімічної промисловості.

В залежності від частки витрат на різні елементи матеріальних ресурсів розрізнюють матеріаломісткі (наприклад, виплавка сталі) і трудомісткості ( в яких використовуються висококваліфікована праця) підприємства.

Сьогодні особливо розрізнюють наукомісткі виробництва, тобто підприємства, що випускають продукцію на основі найновіших досягнень науки і техніки (наприклад, виробництво комп'ютерів, лазерного обладнання, сучасного медичного обладнання тощо).

Виробнича характеристика підприємств включає також визначення масштабів виробництва. В цьому плані розрізняють підприємства багатосерійного, серійного, індивідуального виробництва, У першому випадку - це підприємства, що виробляють дуже великі обсяги однорідної продукції, розрахованої на масового споживача ( наприклад, підприємства по виробництву двигунів, тракторні заводи, виробництво карданних валів тощо).

У другому - це середні і навіть малі, що виробляють обсяги продукції, коли необхідна велика модифікація продукції з урахуванням особливих умов її застосування ( наприклад, виробництво обладнання для нафтовидобутку). Індивідуальне виробництво означає виготовлення продукції за спеціально розробленими проектами і орієнтованої на конкретного виробника.

Виробнича характеристика підприємства може розкривати й інші аспекти діяльності підприємства ( наприклад, ступінь використання факторів виробництва, їх стан тощо).

Структура підприємства - це склад і співвідношення його внутрішніх ланок: цехів, відділів, лабораторій та інших компонентів, що складають єдиний господарський об'єкт. Структура підприємства визначається такими основними факторами:

розміром підприємства,

галуззю виробництва,

рівнем технології і спеціалізації

Якоїсь стійкої стандартної структури не існує. Вона постійно коригується під впливом виробничо-економічної кон'єктури, науково-технічного прогресу і соціально-економічних процесів.

Існують такі типи виробничої структури промислового підприємства:

Предметна спеціалізація - це зосередження в окремих цехах основної частини або всього виробничого процесу по виготовленню конкретних виробів готової продукції. Може бути одно предметною і багатопредметною.

Подетальна ( по агрегатна) спеціалізація, яка найбільш поширена в машинобудуванні, - це закріплення за кожним цехом виготовлення окремих деталей або агрегатів машин.

Технологічна ( стадійна) спеціалізація - це поопераційний розподіл праці між цехами. При цьому в процесі виготовлення готової продукції в кожному цеху використовуються різні технології виробництва. Стадійна спеціалізація цехів і підрозділів широко використовується майже в усіх галузях промисловості.

Основні напрямки вдосконалення виробничої структури:

пошуки раціонального співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими цехами,

розвиток комбінування виробництва,

створення без цехової структури управління підприємством.

4. Мета та завдання дисципліни “Економіка підприємства”

Основною метою вивчення дисципліни “Економіка підприємства ” є вивчення студентами найбільш раціональних об'єктивних законів та закономірностей господарювання водогосподарських підприємств в нових ринкових умовах на рівні виробничого колективу дільниць та ланок. Глибоке вивчення студентами теорії та практики організації, управління та планування виробництва, визначення ефективних шляхів його розвитку, встановлення впливу об'ємів робіт, рівня технічної оснастки, якості технологічних процесів експлуатації та ремонту будівельних машин та механізмів, рівня організації праці та методів господарювання на економічні показники його роботи, є обов'язковою умовою їх успішної діяльності в умовах ринкової економіки.

У відповідності з кваліфікаційною характеристикою за спеціальністю 6.090500“Теплоенергетика” в процесі навчання студент повинен набути знання не тільки технічних предметів, але й отримати відповідну економічну підготовку.

Метою вивчення дисципліни “Економіка підприємства” є забезпечення у студентів спеціальності 7.090500“Теплоенергетика ” знань та навиків, необхідних для успішного виконання ними в майбутньому своїх функціональних обов'язків у практичній роботі.

1.2. Завдання вивчення дисципліни

Завдання вивчення дисципліни - це навчити студентів знаходити оптимальні рішення завдань при самостійному виконанні техніко-технологічних, організаційних та управлінських рішень, пов'язаннях з різними господарськими ситуаціями у виробництві.

В результаті вивчення предмету фахівець повинен:

ЗНАТИ: дію економічних законів в нових умовах виробничо-господарської діяльності , а також часткових закономірностей та взаємозв'язків, які присутні тільки підприємствах та шляхи і способи використання цих законів та закономірностей в господарській практиці; організацію, методологію та методику розробки перспективних, поточних, і оперативних планів водогосподарського підприємства, системи управління ними, виробничу структуру та організацію діяльності окремих служб управління, їх функції та взаємовідносини функціонування підприємства в умовах ринку, фактори виробництва і підвищення ефективності їх використання; витрати виробництва та економіку технічного переоснащення підприємства, наукові методи організації праці та заробітної праці робітників, ремонтних робітників і інших працівників підприємства і організацію матеріального стимулювання їх роботи.

ВМІТИ: узагальнювати та розробляти шляхи раціональної організації основних і допоміжних виробничих процесів на підприємствах та способи більш повного використання його матеріальних, технічних і трудових ресурсів; знаходити найбільш економічні варіанти технічних рішень по використанню будівельних та меліоративних машин , шляхи підвищення продуктивності праці, скорочення витрат; обґрунтовувати технічне переоснащення підприємства, впровадження нової техніки та технології.

Тема 2. Виробничі інвестиції

1. Інвестиції, їх види і характеристика

Значну частину фінансових коштів підприємств становлять інвестиції. Інвестиції - це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку. Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами.

Всі інвестиції можуть поділятись на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів ("капітальних" матеріальних благ). Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

Капітальні вкладення - це ресурси (грошові витрати) суспільства чи окремих підприємств, які направлені на подальше розширення і зміцнення виробництва, розширення відтворення основних фондів у відповідності з вимогами технічного прогресу і з метою підвищення ефективності виробництва, розширення ефективності виробництва.

Матеріально-речовий склад капітальних вкладів різноманітний і залежить від специфічних особливостей розвитку галузі. Для водного господарства це меліоративні системи , машини та механізми, різного роду будівлі, споруди та обладнання.

В ремонтному виробництві - це будівлі і споруди, силові машини, технологічне обладнання , вимірювальні прилади, різного роду стенди, інвентар та нові ремонтні майстерні.

2. Поняття виробничих інвестицій (капіталовкладень), їх склад, структура планування ,та джерела фінансування

Капітальні вкладення - це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання).

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта.

В залежності від класифікаційних ознак та напрямків використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

1. Галузеву.

2. Територіальну.

3. Технологічну.

4. Відтворювальну.

5. Структуру за формами власності.

Галузева структура характеризує розподіл капіталовкладень по галузях і видах виробництв.

Територіальна структура - це співвідношення їх розподілу по економічних районах, областях країни.

Технологічна структура - це співвідношення між основними їх

складовими частинами: затратами на будівельне - монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар. В цьому криються резерви підвищення ефективності використання капітальних вкладень, оскільки на сьогоднішній день майже половина їх йде на будівельно-монтажні роботи.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про значне переважання державних інвестицій над приватними. Поки що вони є домінуючими, але з ростом приватизації, акціонування державних підприємств має зростати частка приватного капіталу в загальному його обсязі.

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

1) Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період.

2) Визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

* зведені техніко-економічні показники;

* заходи по окремих напрямках технічного, технологічного та організаційного розвитку;

* потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних затрат, можуть бути:

* власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

* довгострокові кредити банків;

* залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

* засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Основним джерелом КВ є прибуток. Водогосподарські будівельні, експлуатаційні та ремонтні підприємства мають різні рівні прибутковості. Розмір прибутку визначає можливості підприємства виділяти капіталовкладення на розширення виробництва і забезпечення його розвитку на основі самофінансування.

Крім прибутку джерелом КВ є амортизаційні відрахування (від зношення основних фондів). У зв'язку з переходом підприємств на господарський розрахунок роль амортизаційних відрахувань підвищується і підприємства зацікавлені за рахунок амортизаційних відрахувань здійснювати не тільки просте, але й розширене відтворення основних фондів.

Особливу роль грають кредити банків як джерело КВ. Вони дають можливість здійснювати капіталовкладення у відповідності з потребами в них окремих підприємств незалежно від результатів їх виборчої діяльності за поточний рік.

Кредити на КВ дозволяють прискорити використання особистих засобів підприємства не чекаючи коли вони будуть накоплені в об'ємі необхідному для завершення робіт чи придбання обладнання.

Кредити слід своєчасно повернути. За використання береться процентна ставка.

3. Поняття та планування капітального будівництва, способи здійснення будівельно-монтажних робіт

Капітальне будівництво - це процес створення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства. Воно характеризується тривалим циклом, складністю споруджуваних об'єктів, великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. До сфери капітального будівництва відносяться:

* спорудження будівель і об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

* монтаж устаткування;

* проектне пошукові та інші роботи ;

* капітальний ремонт обладнання і споруд.

Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні капітальні вкладення, називаються забудовниками.

Для управління господарською діяльністю по капітальних вкладеннях у забудовника створюється спеціальний апарат. Керівництво будівництвом нових підприємств здійснює дирекція новостворюваного підприємства, а на діючих підприємствах створюються відділи капітального будівництва.

Капітальне будівництво може здійснюватись підрядним та господарським способом.

Підрядний спосіб передбачає виконання будівельно-монтажних робіт постійно діючими спеціалізованими організаціями на основі підрядних договорів.

При господарському способі будівництво ведеться самим забудовником, роботи на об'єкті будівництва ведуться поряд із основною виробничою діяльністю власними силами та засобами. Підприємство-забудовник в цьому випадку одночасно виконує функції керівника будівництва і виконавця будівельно-монтажних робіт.

Кінцевий результат капітального будівництва - введення в дію виробничих потужностей. Планування обсягів здійснюється в такій послідовності;

* проводять розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства;

* оцінюють можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення технічного переоснащення, реконструкції;

* визначають необхідні обсяги введення в дію додаткових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих об'єктів і будівництва нових.

При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва. Вона є ціною на спорудження об'єкта і розраховується згідно із встановленими цінами, тарифами, розцінками на будівельно-монтажні роботи.

Титульний список - це плановий документ, в якому зазначені перелік об'єктів, включених в план капітального будівництва підприємства, строки будівництва, потужність об'єктів, витрати на будівельно-монтажні роботи, інші дані.

4. Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку

Як поняття економічна ефективність -- це міра доцільності проведення будь-якого заходу на підприємстві, яка вимірюється співставою отриманих результатів з витратами.

Розрахунок економічної ефективності будь-якого рішення дає можливість визначити його значення для країни в цілому, а також вплив на розвиток галузі, підприємства чи підрозділу. Розрахунки та обґрунтування економічної будь-яких планових рішень проводиться на всіх стадіях планування -- довгостроковому, річному, та на всіх рівнях -- галузь, підприємство, об'єднання.

При знаходженні найбільш економічних методів використовують вартісні та натуральні показники.

Вартісні показники є узагальнюючими, так як в них в грошовому виразі подані витрати як живої так і уречевленої праці, що пов'язані з процесом виробництва. До них відносять капітальні вкладення (одноразові витрати), експлуатаційні витрати (річні поточні витрати), собівартість одиниці роботи і питомі капіталовкладення.

Натуральні показники використовують для більш повного обліку особливостей порівнювальних варіантів.

Сюди відносять:

-- затрати матеріалів;

-- чисельність працюючих;

-- рівень продуктивності праці;

-- енерго- і металоємкість.

Економічна ефективність КВ це показник , який характеризує кількісне співвідношення між затратами на розширене чи просте відтворення основних фондів та отриманими від цього результатами.

В практиці КВ розрізняють абсолютну(загальну) та порівняльну економічну ефективність. Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат

або

де - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у

реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.;

К - загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість

проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

2. Строк окупності капіталовкладень (Тр), який є оберненим показником до Ер:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. У наших розрахунках прийматимемо Е„= 0.15. Якщо Ер>Ен, то вкладення капіталу вважають доцільним. При плануванні та проектуванні визначається загальна економічна ефективність заходів або рішень як відношення ефекту до всієї суми капіталовкладень.

Після того як КВ будуть здійснені важливо встановити ефект використання вкладених засобів , які після введення об'єкта в експлуатацію виступають в якості діючих основних фондів. Тому розрахунок загальної економічної ефективності супроводжується розрахунками :

--коефіцієнта фондовіддачі -- який показує скільки вироблено продукції в гривнях, на затрачену гривню капіталовкладень

-- коефіцієнт рентабельності-- визначається як відношення прибутку до капіталовкладень

-- рентабельність фондів -- це прибуток , віднесений до середньорічної вартості виробних фондів

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанту капіталовкладень над іншими, і показує степінь оптимальності вибраного варіанту.

Розрахунки порівняльної економічної ефективності капіталовкладень застосовуються при виборі варіантів технічних рішень , впровадження нових видів техніки, будівництва чи реконструкції діючих підприємств.

Роздивимося простіший спосіб вибору найбільш ефективного варіанту вкладень капіталу. Допустимо, що є 2 об'єкти А і Б, які потребують вкладень капіталу на будівництво. Необхідно капіталовкладення Ка і Кб при собівартості однакового об'єму річного випуску продукції С. і С.

Якщо необхідність випуску продукції визначеного асортименту чи ремонту доказано, то стоїть завдання обрахувати, що ефективніше:

- вкласти в будівництво Ка чи Кб (грн.) при умові Ка Кб вкладення Кб підтверджується зниженням собівартості Сб, тоді Сб Са.

Додаткові капіталовкладення Кд=Кб-Ка ,а економія від зниження собівартості Се=Са-Сб. Після цього ці величини зіставляють, щоб взнати за скільки років додаткові КВ вернуться (окупляться) за рахунок економії поточних витрат:

Де Т-строк окупності додаткових вкладень капіталу.

Розрізняють нормативний і фактичний строк окупності. Нормативний - граничний, для забезпечення ефективного вкладення засобів в різні об'єкти. Якщо капіталовкладення не окупаються за нормативний строк, вкладати їх недоцільно. Фактичний - це коли окупність КВ проходить з моменту витрат до їх повного повернення, тобто

Тф=Тп+То,

Де Тп- період, на протязі якого КВ вложуються в об'єкт, але економії

поточних витрат не дають.

То- період безпосередньої окупності КВ.

При встановленому нормативному строку окупності і нормативі ефективності КВ формула для розрахунку строку їх окупності прийме вигляд:

Тобто додаткові КВ більше капіталоємкого варіанту окупається економією поточних витрат за строк більший або менший ніж передбачено нормативом.

В цьому випадку формула прийме вид

Величина носить назву приведені витрати і вони є критерієм для порівняльної ефективності капітальних вкладень. Кращим варіантом рахується той по якому приведені витрати будуть найменшими.

Визначення порівняльної економічної ефективності капіталовкладень проводиться по приведеним витратам:

С_пр=С+КЕ_н ,

де С-- річна сума експлуатаційних витрат; К -- капіталовкладення одноразові в основні та оборотні фонди; Е_н -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень.

Найбільш ефективним варіантом рахується той у якого приведені витрати прямують до мінімуму, крім того порівняльна економічна ефективність оцінюється по строку окупності додаткових капіталовкладень:

,

де К₁ і К₂ -- капіталовкладення по зрівнюваним варіантам , С₁ і С₂ --

собівартість продукції по цим же варіантам.

При порівнянні економічної ефективності необхідно забезпечити спів ставу даних по умовах виробництва, тобто по цінах, по продуктивності, і по умовах роботи машини.

Річний економічний ефект від впровадження варіанту при якому забезпечується мінімальна сума експлуатаційних витрат і капіталовкладень визначається, як різниця між приведеними затратами для двох варіантів:

Э_річ=(С₁+К₁Ен)-(С₂+К₂Е_н) .

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених витрат (Зприв):

де Сі - собівартість річного випуску продукції по і-тому варіанту капітало-

вкладень, грн.;

К,- капіталовкладення по і-му варіанту ,грн.

Зприв можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капітальних затрат (Ток.р) по певному варіанту обчислюється:

де К1, К2 - сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С1, С2 - собівартість річного випуску продукції по першому і другому

варіанту, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Ер, відповідно, обчислюється:

При Ток. р< Ток.н або Ер>Ен кращим вважається, більш капіталомісткий варіант; якщо Ток.р > Ток.н або Ер<Ен, то кращим є менш капіталомісткий варіант.

Якщо перед підприємством стоїть проблема вибору між будівництвом нового об'єкту і реконструкцією діючого, то її можна вирішити також за допомогою розрахункового коефіцієнта економічної ефективності капіталовкладень (Ер):

де Сд,Ср,Сн- відповідно собівартість річного обсягу продукції до реконструкції, після реконструкції діючого підприємства і на новому підприємстві, грн.;

Кн,Кр- капітальні вкладення відповідно у нове будівництво і реконструкцію, грн.

Якщо Ер<=Ен, то ефективна реконструкція, якщо ж Ер>Ен, то ефективним є нове будівництво.

Економічний ефект від прискореного введення в дію основних виробничих фондів і виробничих потужностей (Е приск) розраховується:

де Кф- вартість основних фондів, достроково введених в дію, грн.;

Тнорм- нормативний (або плановий) строк будівництва, років;

Тфакт- фактичний строк будівництва, років.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу.

Повні витрати на будівництво складаються із абсолютної суми капіталовкладень і втрат від їх "заморожування".

Капітальні витрати, які визначені з врахуванням строку їх "заморожування" і недоотриманою у зв'язку із цим віддачею, називають приведеними капітальними витратами (Кприв). Приведення капітальних вкладень до певного року здійснюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень

де Епр- норматив приведення різночасових витрат, що дорівнює 0.1 (ставка дисконту);

t - кількість років, що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

Якщо капітальні вкладення мають місце до розрахункового року. то вони приводяться до нього шляхом множення на :



де Кt, - капітальні витрати у t -ому році їх освоєння, грн.;

Т- загальний термін освоєння капіталовкладень, років. Якщо капіталовкладення здійснюють після розрахункового року, то вони приводяться до нього шляхом ділення на :

визначають по кожному із можливих варіантів розподілу капіталовкладень по роках і найкращим вважається той варіант, в якому є мінімальними.

Співстава капітальних витрат і ефекту досягається шляхом врахування розриву в часі (лагу) між здійсненням капітальних вкладень і одержанням ефекту.

Тривалість будівельного лагу (Лб) обчислюється за формулою:

,

де а1. а2. ... аі - доля капітальних вкладень в процентах до кошторисної вартості за 1, 2 ... Т-ий рік загальної тривалості будівництва.

Визначення економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку повинно враховувати притаманні ринковій економіці рівень інфляції та ступінь ризику.