ЗМІСТ

• Вступ 2
• 1. Основні поняття і визначення 3
• 2. Об'єкти та суб'єкти інвестиційної діяльності 4
• 3.Експлуатационна фаза - відшкодування витрачених засобів 5
• 4. Законодавча база інвестицій 5
• 5.Економічна сутність інвестицій 6
• 6. Інвестиції в економічній системі 10
• Висновок 17
• Список використаної літератури 18

ВСТУП

Дослідження проблем інвестування завжди знаходилося в центрі економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. Конкретно в Україні всі терміни, зв'язані з інвестиціями, сталі уживатися відносно недавно. Тому, їхнє з'ясування є необхідною умовою подальшого опису даної проблеми.

Поняття інвестиції (від лат.іnvestіo - удягаю) практично в будь-якому словнику трактується як вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни і за кордоном¹ . Це визначення уточнюється цілим поруч інших, котрі зазначені в таких законах, як "Про інвестиційну діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про режим іноземного інвестування", "Про зовнішньоекономічну діяльність підприємства". Отже, зробимо короткий огляд даних понять по вітчизняному законодавству.

Інвестиції - усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток(доход) чи досягається соціальний ефект .

Небагато детальніше розглянута сутність процесу вкладення інвестицій у Законі України "Про оподатковування підприємств" (ст.1.28):

Інвестиція - господарська операція, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на чи засоби майно.

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ

Під чи цінностями засобами обміну по українському законодавству мається на увазі наступне:

- кошти , цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

- спонукуване і нерухоме майно;

- майнові права, зв'язані з авторським правом, досвідом і іншими видами інтелектуальних цінностей;

- інші цінності .

Виходячи з даного вище визначення інвестицій, слід зазначити, що не усяке вкладення заощаджень (майнових і інтелектуальних цінностей) являє собою інвестиції. Наприклад, якщо фізична особа здобуває в іншої фізичної особи цінні папери, то інвестиції такого роду носять обмежений характер, оскільки при цьому відбувається тільки зміна їхніх власників, тобто має місце акт передачі коштів і придбання прав на одержання в майбутньому доходів компанії, акції якої були придбані.

Наступне, не менш важливе визначення, що уточнює сутність інвестицій - це інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій .

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і суспільствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування;

- іноземного інвестування;

- спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України й іноземних держав.

2. ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-як майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України й іноземних держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових і притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори, за законом, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівне і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхнім невід'ємним правом, охоронюваним законом.

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни і юридичні особи інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці чи замовлень на підставі доручення інвестора.

Інвестор визначає мети, напрямки й обсяги інвестицій і залучає для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.

Інвестиційний цикл - комплекс заходів від моменту ухвалення рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, зокрема , наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

1.Передінвестиційна фаза.

2.Фаза інвестицій - власне витрати, вкладення засобів.

3.ЭКСПЛУТАЦИОННАЯ ФАЗА - ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАЧЕНИХ ЗАСОБІВ

Інвестиційний процес¹ - ряд повторюваних інвестиційних циклів. За останні роки в Україні значно збільшилося число активних учасників інвестиційного процесу. Через величезну кількість фінансових посередників, що з'явилися, він сильно ускладнений.

Інвестиційним комплексом² називається система підприємств і організацій, що виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій усіх галузей народного господарства. До складу інвестиційного комплексу входять:

1. Інвестори - вкладники капіталу.

2. Промисловості і підприємства, зв'язані з виробництвом і постачанням предметів для інвестиційного комплексу (створення основних фондів, постачання, будівництво).

3. Інвестиційні банки.

4. Ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу.

5. Органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

4. ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ІНВЕСТИЦІЙ

Законом України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 року і декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року, визначені наступні поняття:

Іноземні інвестиції - усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Іноземні інвестори:

юридичні особи, створені по законодавству іншому, чим законодавство України;

фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

іноземні держави, міжнародні державні і недержавні організації;

інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, що визнаються такими чинним законодавством України.

5.ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

Як уже говорилося, інвестиції в найбільш широкому трактуванні являють собою вкладення капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинний бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмовлення від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати утрати від інфляції в поточному періоді.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержувана від них прибуток. Ці два процеси - вкладення капіталу й одержання прибутку - можуть відбуватися в різній тимчасовій послідовності. При послідовному протіканні цих процесів прибуток виходить відразу ж після завершення інвестицій у повному обсязі. При рівнобіжному їхньому протіканні одержання прибутку можливо ще до повного завершення процесу (після першого його етапу). При интервальном протіканні цих процесів між періодом завершення інвестицій і одержання прибутку проходить визначений час, тривалість якого залежить від особливостей конкретного інвестиційного проекту. Для більшої наочності ці три процеси можна представити графічно:

Автор "Інвестиційного менеджменту", Бланк відзначає, що при характеристиці економічної сутності інвестицій у сучасній літературі цей термін іноді трактується чи помилково занадто вузько. З усіма наданими їм доводами важко не погодитися.

Найбільш типова помилка, на його думку, полягає в тім, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення засобів, що може і не приводити ні до росту капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так називані "споживчі інвестиції" (покупка телевізорів, автомобілів, квартир, дач і т.п.), що по своєму економічному змісті до інвестицій не відносяться - засоби в придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на безпосереднє довгострокове споживання (якщо їхній не здобувають для наступного перепродажу). Помилковим є також ідентифікація терміна "інвестиції" з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів (будинків, устаткування, транспортних засобів і т.п.). Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різні фінансові інструменти (акції, облігації і т.п.), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій і т.п.). Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, на не як їхній аналог.

Бланк також не погоджується з тим, що в деяких джерелах інвестиції визначають як вкладення коштів . Він указує, що інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошової, але й в інших формах - спонукуваного і нерухомого майна, різних фінансових інструментів, нематеріальних активів і т.п.

І, нарешті, у ряді визначень відзначається, що інвестиції являють собою довгострокові вкладення коштів . Безумовно, окремі форми інвестицій (у першу чергу, капітальні вкладення) носять довгостроковий характер, однак інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифікати і т.п.).

Для закріплення поняття "інвестиції", як категорії, що поєднує в собі різні види підприємницької діяльності приведемо найбільш розповсюджену його класифікацію:

1. По об'єкті вкладень:

а)фінансові інвестиції - придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів і інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, у свою чергу підрозділяються на прямі (внесення засобів у статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів і інших фінансових активів на фондовому ринку);

б)реальні/капітальні інвестиції - вкладення засобів у реальні активи, - придбання будинків, споруджень, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації .

2. По характері участі в інвестуванні:

а)прямі інвестиції - безпосереднє засобів інвестором в об'єкти інвестування (даний вид інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування);

б)непрямі інвестиції - інвестування, опосередковане іншими обличчями (інвестиційними чи фінансовими посередниками). Ці інвестиції здійснюють інвестори, що не мають достатню кваліфікацію для вибору об'єктів інвестування і подальшого керування ними. У цьому випадку вони здобувають цінні папери, що випускаються інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні, зібрані в такий спосіб інвестиційні засоби розміщають за своїм розсудом - вибирають найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів .

3. По періоду інвестування:

а)короткострокові інвестиції - вкладення капіталу на період, не більш одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.);

б)довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більш одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб:

до 2 років;

від 2 до 3 років;

від 3 до 5 років;

більше 5 років.

4. По регіональній ознаці:

а)внутрішні інвестиції - вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані в границях даної країни;

б)інвестиції за кордоном - вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані за межами даної країни.

5. За формою власності:

"частки - вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності;

"державні - вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і керування за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами за рахунок власних і позикових засобів;

"іноземні - вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

"спільні - вкладення, здійснювані обличчями даної країни й іноземних держав.

6. ІНВЕСТИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

У системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, отже, і забезпеченні визначених темпів економічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. іnvestіo - удягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни і за кордоном1. Розрізняють фінансові (покупка цінних паперів) і реальні інвестиції (вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, будівництво, утворення й ін.).

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в яку-небудь галузь чи економіки підприємство, результатом чого є утворення нового чи капіталу збільшення наявного капіталу (будинку, устаткування, товаро-материальные запаси і т.д.). Фінансові ж - вкладення капіталу (державного чи частки) в акції, облігації, інші цінні папери. Тут приросту реального капіталу не відбувається, відбувається лише покупка, передача титулу власності. В наявності, таким чином, трансферні (тобто передатні операції).

Поняття інвестиційних ресурсів охоплює всі зроблені засоби виробництва, тобто усі види інструмента, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову мережу, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням.

Інвестиційні товари (засобу виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Фактично, по своєму змісті, інвестиції представляють той капітал, за допомогою якого збільшується національне багатство. При цьому варто мати на увазі, що термін "капітал" не має на увазі гроші. Правда, менеджери й економісти часто говорять про "грошовий капітал", маючи у виді гроші, що можуть бути використані для закупівлі машин, устаткування й інших засобів виробництва. Однак, гроші, як такі, нічого не роблять, а, отже, їхній не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал - інструмент, машини, устаткування, будинки й інші виробничі потужності - це економічний ресурс, гроші, чи фінансовий капітал, таким ресурсом не є.

Інвестиції¹ - це те, що "відкладають" на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, що не використовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина інвестицій - це ресурси, що направляються на розширення виробництва (вкладення в будинки, машини і спорудження).

У системі національних рахунків України статистика інвестицій (капітальних вкладень) включає тільки матеріальні витрати (на машини, будинки, спорудження), але не враховує найважливіші інвестиції в "знання", "інтелект", наукові дослідження й утворення. Подібний підхід, при якому в інвестиції включається лише безпосередньо матеріальні компоненти, не дозволяє точно визначати дійсний обсяг інвестицій. 1

Таким чином, під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, що направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на чи розширення модернізацію виробничого апарата. Це може бути зв'язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів і інших інженерних споруджень. Сюди варто включати і витрати на утворення, наукові дослідження і підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в "людський капітал", що на сучасному етапі розвитку економіки здобувають усе більше і більше значення, тому що, у кінцевому рахунку, саме результатом людської діяльності виступають і будинку, і спорудження, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічному суперництві галузі і підприємства найбільшою мірою задовольняючі попит на ті чи інші товари і послуги. Отриманий приріст національного доходу частково знову накопичується, відбувається подальше збільшення виробництва, процес повторюється безупинно. Таким чином, інвестиції, що утворяться за рахунок національного доходу в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При цьому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного доходу, тим значніше абсолютні розміри нагромадження (при даній його частці), що можуть бути знову вкладені у виробництво. При досить високій ефективності інвестицій приріст національного доходу може забезпечити підвищення частки нагромадження при абсолютному росту споживання.

З проведеного дослідження випливає, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.

Становлення національної економіки України не заперечує ряду дуже важливих загальних закономірностей в інвестиційній діяльності, разом з тим, воно породжує загальні сутнісні риси, обумовлені зміною економічних пріоритетів, формуванням національного ринку, прагненням до інтеграції економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів.

Сформована в даний час в Україні кризова ситуація фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- так і макрорівні. Це проявилося в абсолютному скороченні обсягу капітальних вкладень і деформації джерел їхнього формування, різкому зниженні реального виробничого нагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, у першу чергу, припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед , повинна бути зорієнтована на корінні структурні перетворення. Це, у першу чергу, стосується такої основної пропорції відтворення як співвідношення між фондами нагромадження і споживання в складі національного доходу. Якщо виходити з фактичних даних, то можна зробити висновок, що нинішній спад в економіці, породив значне підвищення норми нагромадження, але цей висновок є помилковим, тому що до нагромадження прилічені величезні запаси готової нереалізованої продукції. Реальне нагромадження засобів виробництва, починаючи з 1990р., має тенденцію до постійного зменшення, що негативним образом позначається на виробництві і рівні споживання населення. Тому стабілізація національної економіки неминуче повинна буде супроводжуватися підвищенням норми реального виробничого нагромадження. Крім іншого, про цьому переконливо свідчить і досвід інших країн, що пережили подібні економічні потрясіння, наприклад, США, де подолання кризових явищ 1929-1934 року було однозначно зв'язане з підвищенням норми реального виробничого нагромадження.

Світова практика і здоровий глузд показують, що істотне підвищення народного добробуту досягається не на шляхах зниження норми нагромадження, а, навпаки, при її досить високому рівні і високих темпах росту національного доходу. Але для підтримки норми виробничого нагромадження на досить високому рівні потрібні відповідні умови, а саме: високий чи постійно зростаючий рівень ефективності виробництва. Тому головною особливістю сучасної інвестиційної стратегії повинне стати підвищення ефективності національної економіки, яка б дозволила розширити границі нагромадження, призупинила б зниження, а потім і стабілізувала норму виробничого нагромадження. Частка фонду нагромадження в національному доході завжди повинна встановлюється на такому рівні, щоб економіка могла його ефективно освоїти і який дозволяв би також реалізовувати найвищий на даний момент, рівень досягнень науково-технічної революції. Формування більш прогресивного типу інвестицій обумовлює необхідність удосконалювання структури капітальних вкладень в основне виробництво, виробничу і соціальну інфраструктури.

З аналізу інвестиційної діяльності, у сфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.

Аналіз також показує, що в даний час капітальні вкладення, в основному, зосереджуються в сфері основного виробництва. Відсутність розвитий сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.

В останні роки відбулося різке скорочення витрат на соціально-культурні потреби, а також науку і наукове обслуговування, що привело до прямого упадку даної сфери.

Представляється доцільним при визначенні пріоритетів капітальних вкладень в основне виробництво, виробничу і соціальну інфраструктури виходити з основного критерію - показника ефективності інвестицій. Але при цьому необхідно розробити методику обліку створюваного продукту в сферах матеріального і нематеріального виробництва.

Глобальні народногосподарські пропорції формуються на основі визначеної галузевої структури інвестицій. В даний час, в Україні, високий питому вагу займають сировинні галузі, а також виробництво проміжного продукту. У нинішній період завдання полягає в тім, щоб із проміжного продукту робити більше готових засобів праці і предметів споживання. Проведений аналіз показав, що останнім часом велика частина інвестиційних ресурсів концентрується в промисловості. Разом з тим, спостерігається істотне ослаблення інвестиційної діяльності в таких найважливіших галузях народного господарства як сільське господарство і будівництво. Логічно, в умовах зростаючої економіки, галузева структура інвестицій повинна змінюватися таким чином, щоб у ній підвищувалася частка тих галузей, де більш висока капиталоотдача. Якщо виходити з цього показника, то можна зробити висновок, що в даний час, пріоритетними напрямками інвестиційної політики держави повинна стати визначена переорієнтація капіталовкладень на користь інвестиційних галузей і сільського господарства, але це лише загальний висновок, тому що усередині кожної галузі є свої подотрасли і різні підприємства з неоднаковою ефективністю виробництва, тому пріоритетний розвиток самих прогресивних з них може зробити вирішальний вплив на поліпшення економічної ситуації в галузі в цілому.

Сформовану в даний час в Україні галузеву структуру інвестицій, не можна вважати оптимальної, тому що вона постійно відтворює далеко не зроблену галузеву структуру економіки в цілому. Для подолання подібного положення, першорядне значення має розвиток ринкових відносин, становлення приватного підприємництва, насамперед , у сферах фінансової і виробничої інфраструктур, в області надання послуг виробничого і споживчого характеру, приватизації підприємств побутового обслуговування і становлення ринкових форм інвестування галузей цих сфер.

З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:

- поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

- удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

- зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування¹;

- пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоемкости виробництва і підвищенню якості продукції;

- збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

- збалансованість інвестиційного циклу.

ВИСНОВОК

В даний час використання власних засобів як джерело інвестицій доступно тільки порівняно великим, стійко працюючим підприємствам, а їх небагато. Як правило, це підприємства-монополісти зі стабільним чи ринком збуту, що розширюється. Амортизація як джерело інвестування, навіть в умовах переоцінки основних фондів, не грає помітної ролі. А в зв'язку з тим, що останнім часом темпи інфляції неухильно зростають, їхня роль зменшується ще більше.

Порівняно нове джерело фінансування - прибуток від непрофільних видів діяльності, особливо для підприємств, що виникли ще на початку перебудови у формі чи кооперативів малих підприємств, основна діяльність яких зв'язана з виробництвом (часто наукомісткої продукції). Такі підприємства намагаються торгово-посередницькою діяльністю заробити засобу для розширення основної діяльності. Однак більшість таких підприємств ліквідуються тим чи іншим способом, що залишилися або цілком переходять до комерційної діяльності, або продовжують займатися найчастіше торгівлею, у тому числі зовнішньої. Прикладом непрофільної діяльності може послужити фондова біржа, що будучи не в змозі покривати свої видатки збором від угод (тому що оборот по біржових угодах з цінними паперами малий), основний доход одержує від проведення бізнесів-шкіл і семінарів.

Природно, що при недоліку власних засобів основна увага підприємств спрямована на можливості залучення зовнішніх інвесторів і інвестиційних ресурсів. Тут для кожного підприємства актуальним стає проблема залучення іноземних інвесторів і, у першу чергу, розробки інвестиційних проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Економіка, Фінанси, Право//Механізм державного регулювання інвестування в Україні. Наскільки він досконалий?, Я. Шестакова, - 6, 2002

2. Проблемы теории и практики управления//Проблемы повышения инвестиционной активности в Украинской экономике, В. Косов - 5, 2001

3. Розробка державної політики. Аналітичні записки//Вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України, О. Шараєнко.

4. Политическая экономия. Экономическая энциклопедия. т.1. М. Наука. 1968, с.548

5. http://www.refine.org.ua