Ринок праці

21

Міністерство праці та соціальної політики України

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Кафедра державного управління і політики зайнятості

Контрольна робота

З дисципліни «Ринок праці»

Зміст

1. Роль суспільних служб зайнятості у регулюванні ринків праці у світі

2. Наведіть загальноприйняті визначення і ознаки підходящої роботи для безробітних, проаналізуйте її значення для для соціального захисту безробітних та оптимізації зайнятості

Список використаних джерел

1. Роль суспільних служб зайнятості у регулюванні ринків праці у світі

Ринок праці є системою суспільних соціальних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію. Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці, об'єктом політики ринку праці повинне бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу та інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантії зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили.

Служби зайнятості займають певне місце в економічній і соціальній структурах своїх країн залежно від соціального устрою і рівня розвитку. Проте багато що в їх роботі є спільного. Як свідчить досвід багатьох країн, еволюція і тенденції розвитку служб зайнятості були в основному наслідком їх прагнення чіткого визначення своєї ролі як інструмента політики зайнятості та забезпечення функціональної ефективності.

Метою даного питання є послідовне вивчення досвіду діяльності служб зайнятості зарубіжних країн у регулюванні ринків праці у світі та розробка пропозицій щодо вдосконалення діяльності державної служби зайнятості України.

У зв'язку з цим заслуговує на глибокий аналіз досвід діяльності служб зайнятості зарубіжних країн на різних етапах їх становлення і організації практичної діяльності, з метою його використання як важливого фактору підвищення функціональної ефективності служби зайнятості України в нових умовах.

Служби зайнятості займають різні місця в економічній і соціальній структурах своїх країн у залежності від відмінностей соціального устрою і рівня розвитку. Проте, багато що в їх роботі є спільного. Як свідчить досвід, еволюція і тенденції розвитку служб зайнятості були в основному наслідком їх прагнення чіткого визначення своєї ролі як інструмента політики зайнятості та забезпечення власної функціональної ефективності.

Як свідчить аналіз, більшість з служб зайнятості, зіткнувшись, - з одного боку із швидкими і динамічними змінами на ринках праці і новими завданнями, а з іншого - із об'єктивною неможливістю забезпечення швидких адекватних ситуації змін своїх структур, постійно намагаються визначитись в інституційному та функціональному плані щодо перспектив свого подальшого розвитку. Спектр різноманітних підходів до визначення стратегії діяльності варіюється при цьому в широких межах, від удосконалення традиційної системи організації діяльності служб зайнятості до її приватизації, як це зроблено, наприклад в Австрії.

Постійні пошуки моделей інноваційного розвитку служб зайнятості здійснювались за п'ятьма основними напрямками:

- перетворення служби зайнятості в дієву опору економічної політики країни;

- розробка та реалізація ефективних заходів активної політики по підтримці зайнятості населення;

- аналіз ринку праці з метою підвищення ролі служби зайнятості як інструменту його структурних перетворень;

- створення системи ефективної співпраці з соціальними партнерами;

- визначення меж компетенції служби зайнятості в сфері формування і реалізації політики зайнятості.

Аналогічні завдання поставлені перед державною службою зайнятості України:

- подальший розвиток активних програм сприяння зайнятості населення;

- реалізація заходів, спрямованих на підвищення мотивації населення до працевлаштування;

- забезпечення працевлаштування вразливих верств населення на заброньовані робочі місця;

- запровадження інноваційних методів співпраці з роботодавцями;

- вплив на роз'язання існуючих проблем ринку праці.

З моменту свого створення служба зайнятості України активно брала на озброєння досвід та інструменти, які використовуються в сфері регулювання ринку праці та зайнятості населення в інших країнах. Це дозволило їй активно розвиватись в рамках загальносвітових тенденцій, адекватно реагуючи на зміну пріоритетів та ситуації на ринку праці.

Актуальність даного дослідження обумовлена необхідністю стабілізації ситуації на ринку праці України в умовах світової фінансової кризи, так як державна служба зайнятості є одним з головних органів по забезпеченню соціального захисту в умовах загострення ситуації на ринку праці на засадах соціального страхування. Вона єдина в українському суспільстві надає широкий спектр послуг громадянам, які звертаються у пошуках роботи, і роботодавцям щодо забезпечення їх робочою силою.

Світовий досвід господарювання свідчить про необхідність виділення п'яти домінантних моделей зайнятості: американська (або ліберальна), німецька (або неоліберальна), англійська (або європейська кейнсіанська), шведська і японська, кожна з яких у свою чергу, має багато різновидів, які відрізняються за вихідними принципами, методами і цілями формування. Зупинимось на їх характеристиці.

Як зазначають Фан Туй, Еллен Хансен і Девід Прайс, американська модель -- це типовий приклад децентралізації ринку праці. Система регулювання зайнятості, що склалася у країні -- це, по-перше, державне підприємство, пов'язане з наймом робочої сили, яку не використовують у приватному секторі; по-друге, регулювання попиту на робочу силу з допомогою фінансово-кредитної політики; по-третє, безпосереднє регулювання зайнятості з допомогою системи законодавства штатів про зайнятість і допомогу безробітним зі своїх фондів страхування на випадок безробіття і спеціальних федерально-штатних програм працевлаштування.

Доволі позитивним є досвід Німеччини. Тут питаннями зайнятості займається Федеральне відомство праці. Німецька (або неоліберальна) модель зайнятості базується на активній політиці зайнятості. Держава заохочує всіх виробників (роботодавців і найманих працівників), які створюють нові робочі місця, а також підтримують існуючий рівень зайнятості при модернізації підприємств, надає пільги підприємствам, що утримуються від масових звільнень працівників. У Німеччині основну частину субсидій спрямовують кооперативам, що утворилися на базі підприємств--банкрутів із безробітних, які мають певні знання, але не мають навичок в організації бізнесу.

Для англійської моделі характерне державне стимулювання зайнятості. Законодавча система надає можливість місцевим владним структурам самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу. Урядові рішення передбачають бюджетні асигнування регіонам для розвитку мережі малих підприємств. При цьому держава залишає за собою право виробляти і координувати заходи щодо регулювання зайнятості шляхом гнучкішого перерозподілу фондів страхування з безробіття на стимулювання виробництва, вдосконалення технологій для збільшення робочих місць, зайнятості молоді, жінок та осіб похилого віку з допомогою систем професійної підготовки, перенавчання і працевлаштування вдосконалення системи соціального забезпечення.

Для нас особливо важливим є досвід Швеції, де політиці у сфері зайнятості приділяється велика увага. На заходи, пов'язані з її проведенням, витрачається майже 3% ВВП і 7% бюджету. Головною особливістю цієї політики у сфері зайнятості є те, що більшу частину коштів (70%) витрачають на проведення «активної політики», а саме: 1) професійну підготовку і перепідготовку осіб, які залишилися без роботи, чи тих, кому загрожує безробіття; 2) створення нових робочих місць в основному у державному секторі економіки; 3) забезпечення географічної мобільності населення і робочої сили; 4) забезпечення населення інформаційними послугами на базі комп'ютерних банків даних про вакантні місця по регіонах країни; 5) заохочення розвитку дрібного підприємництва шляхом надання державних кредитів і субсидій.

Не менш цікавим є досвід Японії, де Міністерство праці виступає координатором політики зайнятості в країні. Центри зайнятості вивчають потреби в кадрах підприємств, здійснюють для них набір кадрів, в основному із числа випускників середніх шкіл і вузів, реєструють безробітних, займаються їх працевлаштуванням і виплачують допомогу по безробіттю.

Виплати по безробіттю виплачуються центром зайнятості за рахунок централізованого фонду міністерства праці, який створюється із внесків робітників і підприємств відповідно у розмірі 0,55% і 0,9% із заробітної плати робітника і фонду оплати праці підприємства.

У Франції реалізація політики зайнятості покладається на Національне агенство зайнятості, яке своїми структурними підрозділами охоплює всю територію країни. Головним фінансовим органом, що забезпечує субсидії політики зайнятості є Національний фонд підтримки зайнятості. Практичні питання, що пов'язані із зайнятістю і працевлаштуванням на місцях вирішують управління по праці департаментів. Кожний центр працевлаштування прийняв набір з п'яти основних принципів: по--перше, головна увага приділяється задоволенню клієнта; по--друге, керівництво здійснює контроль над стандартами якості; по--третє, розроблений план дій із забезпечення якісних послуг і досягнення гарних результатів; по--четверте, метод і засоби повинні бути знайомі кожному; нарешті, необхідно забезпечити чіткість зовнішніх зв'язків.

Цікавим є австралійський експеримент з приватизації Державної служби зайнятості. Зокрема у 1998 році службу зайнятості тут замінили мережею працевлаштування, що складалася з 310 приватних, громадських і державних організацій, які отримували плату за працевлаштування клієнтів. Функції, які здійснювала ця мережа, включали в себе посередництво у працевлаштуванні та інтенсивну допомогу з працевлаштування безробітних. Оскільки ці організації отримували винагороду за кожного безробітного, якого вони влаштовували на роботу (з додатковою винагородою за працевлаштування тривалого безробітного), то система значною мірою залежала від результатів. Зрозуміло, що за цих умов роль відповідних організацій державного сектору (національна зайнятість) скорочується, а найбільший внесок тепер будуть робити неприбуткові організації, якими керує церква та інші добровільні органи.

Більш поміркований підхід до конкуренції відображає канадський досвід. Там Державній службі зайнятості було доручено більше використовувати громадські та інші організації в наданні програм і послуг через партнерські відносини. Такі відносини, звичайно, складаються з докладних і юридично здійснюваних контрактних взаємовідносин між службою зайнятості і цими організаціями. Проте, хоча відповідальність і перекладається, не перекладається підзвітність. Державна служба зайнятості залишається підзвітною щодо ефективності програм і послуг, від неї вимагають щорічно представляти парламенту докладний звіт про моніторинг руху на шляху до реалізації завдань.

Заслуговує на увагу і оцінка негативного досвіду інституціалізації служб зайнятості, зокрема в Російській Федерації. З другої половини 90--х років держава фактично відсторонилась від політики захисту безробітних, переклавши її на регіони. З 1996 року Федеральна служба зайнятості як самостійна державна структура була ліквідована, а її співробітники і функції були передані Міністерству праці і соціального розвитку з втратою їх працівниками статусу державного службовця. В 2001 році, у зв'язку з введенням єдиного соціального податку, тут був ліквідований державний фонд зайнятості, а фінансування всіх заходів з працевлаштування стало здійснюватись з державного бюджету.

Як свідчить аналіз зарубіжного досвіду, трьома найбільшими змінами, які характеризують зміну пріоритетів та підвищення функціональної ефективності служб зайнятості є: децентралізація, інтеграція послуг і конкурентне надання послуг.

Базуючись на аналізі зарубіжного досвіду та тенденціях становлення і розвитку служб зайнятості зарубіжних країн можна зробити деякі висновки, які могли б бути корисними для функціонування Державної служби зайнятості України:

1. Досвід передових країн переконливо свідчить, що державні служби зайнятості, це не тимчасові структури, які виникають в екстремальних ситуаціях, а інститут іманентний ринковій економіці, одна з несучих конструкцій ефективної економічної політики. Саме таке бачення ролі служби зайнятості повинно визначати ставлення до неї, характер і спрямованість майбутніх реформ, реорганізацій тощо.

2. Службі зайнятості необхідно прагнути стати корисною і потрібною саме в процесі формування та реалізації політики зайнятості, але в межах своєї компетентності, як технічної служби, виходячи з того, що в широкому спектрі проблем, пов'язаних з управлінням працею в цілому вона займає лише вузький сектор.

Проаналізуємо вплив світової економічної кризи на зайнятість громадян України і роль Державної служби зайнятості України у регулюванні ринку праці.

Починаючи з жовтня 2008 року, внаслідок негативного впливу фінансово-економічної кризи на стан ринку праці активізувалися процеси вивільнення працівників через зменшення обсягів виробництва, передусім, у металургійній і хімічній промисловості, будівельній галузі, обсягів надання послуг у фінансовій сфері, інших сферах економіки. Збільшується кількість працівників, які перебувають у вимушених неоплачуваних відпустках. Зростає чисельність осіб, які звертаються до державної служби зайнятості за допомогою у пошуках роботи, зменшується кількість вакансій.

Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у СОТ, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців з позиції визначення їх місця у соціумі країни.

Перебіг подій, який відбувається на ринку праці у 2009 році, зумовлений як соціально-економічними перетвореннями в країні у рамках набуття Україною членства у СОТ, так і функціонуванням економіки країни в умовах світової фінансової кризи. Інтенсифікація національного ринку праці призводить до скорочення як неефективних, так і конкурентоздатних робочих місць, вивільнення працівників. Підвищення попиту на робочу силу на підприємствах може очікуватись лише за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції та/або збільшення обсягів виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг).

Проектом постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 р. № 799 (щодо основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2009 рік) у 2009 році передбачається:

- зменшення чисельності населення віком 15-70 років, зайнятого економічною діяльністю, до 20,4-20,3 млн. осіб;

- зростання рівня безробіття, визначеного за методологією МОП, до 8,5-9,0% економічно активного населення віком 15-70 років.

З метою підвищення економічної активності населення, запобігання стрімкому зростанню безробіття внаслідок фінансово-економічної кризи, сприяння продуктивній зайнятості у 2009 році здійснюються заходи щодо державного регулювання ринку праці, які спрямовані на забезпечення реалізації, зокрема, таких пріоритетних завдань у сфері зайнятості населення, як:

-мінімізація впливу фінансово-економічної кризи на стан національного ринку праці;

- переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців;

- підвищення якості робочої сили;

- сприяння у працевлаштуванні незайнятого населення, зокрема осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, включаючи осіб з обмеженими можливостями, забезпечення соціального захисту безробітних.

За даними моніторингів, які здійснює державна служба зайнятості, відбувається стрімке зростання чисельності незайнятих осіб, які звертаються до центрів зайнятості. Так, якщо в першій половині листопада 2008 року щоденний приріст осіб, що шукають роботу за сприяння служби зайнятості, становив 5-7 тис. осіб, то наприкінці місяця та на початку грудня 2008 року - вже 10-12 тисяч.

Станом на грудень 2008 року чисельність осіб, які шукали роботу через державну службу зайнятості становила 806,8 тисяч і порівняно з даними на початок місяця, зросла на 112,0 тисяч. Найвищий приріст незайнятих громадян спостерігається у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Полтавській, Харківській областях.

У січні-листопаді 2008 року 245,1 тис. роботодавців співпрацювало з державною службою зайнятості в підборі кадрів, зокрема, було зареєстровано 2021,4 тис. вакансій.

Інформування населення здійснюється не тільки при індивідуальному обслуговуванні шукачів роботи в центрах зайнятості, а й через різноманітні сучасні засоби масової інформації, зокрема, Інтернет-ресурси державної служби зайнятості, інформаційно-довідкову телефонну систему.

Протягом 11 місяців 2008 року 861,2 тис. шукачів роботи за допомогою безкоштовного для населення телефонного сервісу "Пошук роботи" за номером 730 отримали на свої мобільні телефони СМС-повідомлення з вакансіями. Майже 3,0 млн. громадян скористалися послугами інформаційно-довідкової інтерактивної багатоканальної телефонної системи "Пошук роботи" (8-800-5050600), до якої можуть звертатись всі шукачі роботи, включаючи осіб, що працюють або навчаються, пенсіонерів тощо.

Послугами офіційного інтернет-порталу Державної служби зайнятості (www.dcz.gov.ua) скористалося майже 638,7 тис. громадян та 515,5 тис. осіб шукали роботу за допомогою порталу „Труд"(www.trud.gov.ua).

На обліку в службі зайнятості у січні-листопаді 2008 року перебувало 2213,9 тис. незайнятих громадян. Чисельність працевлаштованих склала 1032,3 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям з коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 42,0 тис. безробітних; 29,4 тис. безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організували власну справу. Рівень працевлаштування незайнятих громадян збільшився з 45,8% у січні-листопаді 2007 року до 46,6% у січні-листопаді 2008 року.

Працевлаштуванню громадян сприяє організація професійного навчання, до якого було залучено 229,7 тис. безробітних, що на 17,1 тис. більше, ніж у січні-листопаді 2007 року. Рівень охоплення безробітних професійним навчанням зріс з 13,2% до 15,1%.

Організація оплачуваних громадських робіт дозволяє окремим категоріям громадян, особливо тим, хто знаходиться в стані безробіття тривалий час, відновити трудові навички, іноді отримати постійну роботу, а також є можливістю поліпшити своє матеріальне становище. Чисельність громадян, які брали участь в оплачуваних громадських роботах у січні-листопаді 2008 року становила 415,7 тис. осіб, або майже кожен п'ятий від загальної чисельності громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості.

Забезпечується постійне збільшення мінімальних соціальних виплат безробітним. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для незастрахованих осіб зріс з 210 гривень за станом на початок року до 360 гривень з 1 жовтня 2008 року. Для застрахованих осіб з числа безробітних громадян розмір допомоги по безробіттю за станом на початок року становив 290 гривень, а з 1 жовтня 2008 року - розмір допомоги було збільшено до 500 гривень.

Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що Державна служба зайнятості України розвивається в рамках загальносвітових тенденцій, адекватно реагуючи на зміну пріоритетів, ситуації та відіграє важливу роль у регулюванні ринку праці.

На сьогодні український ринок праці перебуває в стані глибокої кризи, яка охопила переважну більшість галузей і професій. В Україні здійснено ряд важливих заходів прикладного характеру, які спрямовані на розвиток ринку праці, становлення механізмів його функціонування, що мають забезпечити проведення гнучкої політики у сфері зайнятості.

2. Наведіть загальноприйняті визначення і ознаки підходящої роботи для безробітних, проаналізуйте її значення для для соціального захисту безробітних та оптимізації зайнятості

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" від 25 грудня 2008 року N 799-VI, стаття 7 Закону України «Про зайнятість населення» викладена в такій редакції:

Стаття 7. Підходяща робота

1. Для громадян, які втратили роботу і заробітну плату (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць. При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність громадянина, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, вік, досвід, а також стан ринку праці.

2. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, у тому числі безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за професією, яку вони мали за останнім місцем роботи, або робота, що потребує попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням державної служби зайнятості.

3. Для громадян, які працювали не за основною професією понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією може бути підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.

4. У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці у відповідних працівниках. 5. У разі зміни громадянином професії за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота і за новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи. 6. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда. 7. Для громадян, які не мають професії, або таких, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки та перебувають на обліку як безробітні більш як 9 місяців, а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах.

8. Для громадян, які до настання безробіття понад 6 місяців були зайняті в особистому селянському господарстві, підходящою вважається робота за наявною у них професією (спеціальністю), у тому числі якщо умовою їх працевлаштування є підвищення кваліфікації за цією професією. У разі неможливості надання громадянинові роботи за наявною у нього професією підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки з урахуванням потреб ринку праці. У разі відсутності у такого громадянина професії (спеціальності) підходящою роботою для нього вважається робота, яка потребує попередньої професійної перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості, наявних професійних знань, умінь та навичок.

9. Підходящою не може вважатися робота, якщо: вона пов'язана із зміною місця проживання громадянина без його згоди; місце роботи розташоване за межами доступності послуг транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та про охорону праці; на запропонованому місці роботи заробітна плата нижча за встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати або не забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати; умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою. Видами соціальних послуг за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття” та Законом України "Про зайнятість населення" є:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;

- профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

- фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням. У разі необхідності для проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа: направляється до закладів охорони здоров'я для проходження попереднього медичного та наркологічного огляду відповідно до законодавства; забезпечується місцем проживання на період проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та їй компенсуються витрати на проїзд до місця проходження навчання та у зворотному напрямку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття".

Основні показники стану ринку праці та обсягів соціальних послуг, що надавалися незайнятим громадянам Вінницькою обласною службою зайнятості за період 2004 - 2008 рр.

Якщо проаналізувати стан ринку праці Вінницької обласної служби зайнятості попередніх років з 2008 роком, то у ІУ кварталі 2008 року ситуація на ринку праці, під впливом світової фінансово-економічної кризи, зазнала суттєвих змін. Обсяги реєстрації незайнятого населення у базових центрах зайнятості зросли, порівняно з відповідним періодом 2007 року, на 46%. На початок 2009 року чисельність незайнятого населення на обліку в службі зайнятості зросла, порівняно з відповідною датою минулого року, на 10,7 тис. осіб або 32,8%.

Серед безробітних, як і у попередні роки, переважає сільське населення: станом на 1 січня 2009 року на обліку перебувало 41,5 тис. безробітних (на цю дату торік - 31,4 тис.), з них 27,8 тис. або 66,8% - мешканці сільської місцевості (торік - 21,0 тис. або 67,0%).

Чисельність вільних робочих місць, дані про наявність яких надійшли до центрів зайнятості від підприємств, організацій та установ протягом року, скоротилася, порівняно з 2007 роком, з 67,5 до 58,3 тис. або на 14%. Станом на 1 січня п. р. на одне вільне робоче місце претендувало 39 осіб з числа тих, що перебували на обліку в центрах зайнятості (на цю дату минулого року - 15).

Вплив фінансово-економічної кризи проявився також у збільшенні обсягів вивільнення працівників, переведенні частини підприємств таких галузей, як будівництво, промисловість будматеріалів, сільське господарство, наземний транспорт (залізничний), машинобудування та ін, на роботу у режимі скороченого робочого дня (тижня), упровадженні відпусток без збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації.

На виконання Програми зайнятості населення Вінницької області на 2008-2009 роки, обласна служба зайнятості, спільно з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, роботодавцями та профспілками, вживала заходів щодо зниження напруженості на ринку праці. За сприяння служби працевлаштовано 46,5 тис. незайнятих громадян, що становить 42% загальної їх чисельності на обліку, з них 3168 - на додаткові робочі місця, створені роботодавцями за сприяння дотацій з коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, 1899 осіб започаткували власний бізнес після одноразової виплати їм допомоги з безробіття.

З метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, за направленням центрів зайнятості проходили професійне навчання 10,9 тис. безробітних або 12,1% загальної їх чисельності на обліку (за цей період 2007 р. - 11,7%). Забезпечено тимчасову зайнятість 21,8 тис. незайнятих громадян на оплачуваних громадських роботах, з них 670 чол. брали участь у ліквідації наслідків стихійного лиха, що трапилося 23-27 липня у Могилів-Подільському, Мурованокуриловецькому і Ямпільському районах.

Профорієнтаційною роботою охоплено 104,0 тис. незайнятих громадян або 94% їх загальної чисельності на обліку (у 2007 році - 88%).

Середня тривалість перебування безробітних на обліку в службі зайнятості скоротилася майже на місяць і становила 6 місяців, питома вага безробітних, які перебували у цьому статусі понад 1 рік, у їх загальній кількості -з 15,8 до 12,5%.

Зростають обсяги матеріального забезпечення безробітних, зокрема, середній розмір допомоги з безробіття збільшився, порівняно з січнем-груднем 2007 р., на 147,5 грн. або 51,2% і становив 435,4 грн. На кінець грудня отримували допомогу близько 83,7% безробітних, які перебували на обліку в центрах зайнятості.

Таким чином, зусилля служби зайнятості спрямовані на підвищення якості обслуговування безробітних і роботодавців, зменшення терміну укомплектування наявних вакансій та новостворених робочих місць, підвищення готовності безробітних до мобільної зміни робочого місця та видів зайнятості, надання їм психологічної підтримки, соціальний захист осіб, які є неконкурентоспроможними на ринку праці, посилення взаємодії зі сторонами соціального діалогу.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Конвенція МОП 1948 року №88 про організацію служби зайнятості // ёЗ. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965 - 1999. - Т.І.Женева. - с.439-449.

3. Конвенція МОП 1964 року №122 про політику в галузі зайнятості // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965 - 1999. - Т.І.Женева. - с.750-791.

4. Конвенції МОП 1988 року №168 про сприяння зайнятості і захист від безробіття. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965 - 1999. - Т.І.Женева. - с.1373 - 1384.

5. Закон України «Про зайнятість населення» від 31 березня 1991 року № 665/97-ВР.

6. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" від 25 грудня 2008 року N 799-VI. 

7. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року

№ 1533-III.

8. Бюлетень Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості №2, 2004.

9. Васильченко В.С., Василенко П.М. Ринок праці. Теоретичні основи та державна практика. - В 2-х част. - К.: ІПК ДСЗУ, 2000. - 317с.

10. Васильченко В.С., Василенко П.М. Ринок праці та зайнятість: Навч.посіб. - В 2-х част. - К.: ІПК ДСЗУ, 2005. - 461с.

11. Державне управління в сфері ринку праці України та зайнятості населення. Матеріали науково-практичної конференції 27 січня 2005 р. в ІПК ДСЗУ. - К.: ІПК ДСЗУ, 2005. - 328с.

12. Маршавін Ю.М. Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості. Навчально-методичний посібник. - К.: ІПК ДСЗУ, 2001. - 176с.

13. Маршавін Ю., Ляміна Л., Фокас Л. Методичні рекомендації щодо надання центрами зайнятості соціальних послуг роботодавцям. - К.: ІПК ДСЗУ, 2004. - 56с.

14. Маршавін Ю., Ляміна Л., Фокас Л. та інші. Єдина технологія обслуговування населення в центрах зайнятості України. - К.: ІПК ДСЗУ, 2000. - 300с.

15. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1997.

16. Показники стану ринку праці Вінниччини та надання соціальних послуг службою зайнятості у 2004 - 2008 рр.

17. Фан Туй, Еллен Хансен, Девід Прайс. Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється - Міжнародне бюро праці, Женева, 2001.Профспілки України № 6, 2005.