Економічні витрати фірми

Реферат

На тему

Економічні витрати фірми

План

1. Основи обліку витрат

2. Поняття затрат, видатків, витрат

3. Класифікація витрат по віднесенню на відповідний об'єкт

4. Класифікація витрат залежно від обсягу виробництва

5. Повні і часткові затрати

6. Фактичні і планові витрати. Альтернативні витрати

1. Основи обліку витрат

Облік витрат поряд з фінансовим обліком є однією з центральних сфер бухгалтерського обліку на підприємстві. Він являє собою облік результатів на основі вартісних і натуральних величин витрат і випущеної продукції. На відміну від розрахунку ефективності капіталовкладень побудова обліку витрат базується на короткостроковому періоді. Облік витрат являє собою складання калькуляції, тобто відображені у ньому процеси використання виробничих ресурсів не пов'язані безпосередньо з платежами, як у фінансовому обліку.

Облік витрат на підприємстві може здійснюватися декількома способами. У цілому варто розрізняти облік на рахунках (бухгалтерський) і статистично-табличну форму обліку. У першому випадку операції з відображення витрат та їхнє подальше вирахування здійснюються, як у фінансовому обліку, на рахунках, а в другому - поза системою рахунків, у таблицях.

Завдання (цілі) обліку витрат відрізняються залежно від функцій, виконуваних урахуванням витрат у виробничому обліку. Можна виділити наступні функції обліку витрат:

управління;

документальне обґрунтування;

контроль.

В обліку, орієнтованому на прийняття рішень, головного значення набуває функція управління. Тому найважливішою вимогою до обліку витрат є орієнтація відповідних даних на прийняття оптимальних підприємницьких рішень.

Функція документального обґрунтування полягає в тому, щоб вимірити й обробити дані про витрати, які виникли, і віднести їх на відповідні об'єкти, у першу чергу, на вироблену і реалізовану продукцію.

Функція контролю служить мети спостереження за усіма витратами, а також результатами діяльності підприємства. Основним напрямком контролю є порівняння фактичних витрат із заданими плановими або нормативними показниками. При цьому повинні бути проаналізовані причини відхилень.

Завдання обліку витрат як управлінського обліку полягає у забезпеченні даними, що служать основою для прийняття рішень. Оскільки рішення завжди стосуються майбутніх періодів, функція управління може здійснюватися тільки в рамках планових розрахунків. Це означає, що необхідно установити вплив вартісних факторів на прийняття підприємницьких рішень. З погляду виконуваних обліком витрат завдань управління при цьому варто брати до уваги головним чином такі сфери, як постачання, виробництво і збут.

(1) Для сфери постачання найбільш важливе значення має визначення максимальної ціни, за якою можуть бути закуплені виробничі ресурси. Мова йде про максимальну суму, яку підприємець може витратити на ці цілі, щоб при даних методах виробництва і даній збутовій ціні в результаті виготовлення продукції одержати позитивну суму відшкодування (мова йде про валовий дохід, що покриває витрати) або прибуток.

(2) У сфері виробництва завдання управління поширюється на наступні області:

установлення розміру партії (серії) продукції, що випускається;

визначення інтенсивності використання засобів виробництва;

вибір технології виробництва;

визначення послідовності виконання замовлень.

До завдань управління належить, зокрема, вирішення такої проблеми: чи потрібно робити комплектуючі вироби на самому підприємстві, чи дешевше придбати їх на стороні?

(3) Головне завдання управління у сфері збуту - установлення мінімальної ціни. Під цим показником варто розуміти таку ціну продукції, що випускається, яка забезпечувала б підприємству (при даних цінах на виробництво) позитивну суму відшкодування або прибуток, рівний 0. Одночасно може бути дана відповідь на питання, чи одержить підприємство позитивну або негативну суму відшкодування або прибуток, якщо воно візьметься за виконання замовлення за певною ціною.

Вимірювання і оброблення витрат у рамках документального обліку дозволяють реалізувати наступні цілі:

оцінку запитів відповідно до розпоряджень торговельного і податкового права;

калькуляцію державних замовлень;

облік фактичних витрат при порівнянні їх із заданими плановими показниками.

(1) Оцінка запитів. Об'єкти основного капіталу (у речовій формі) власного виробництва, напівфабрикати і готові вироби оцінюються за витратами їхнього виробництва.

(2) Калькуляція державного замовлення. Ціни обчислюються за собівартістю в наступних випадках: для замовлень, що не мають попиту на ринку і на які не встановлені державні ціни; дефіцитної продукції або послуг; такої продукції, на ринкові ціни якої здійснює значний вплив обмежена конкуренція пропозиції. Ціни за собівартістю встановлюються також на основі документованого обліку витрат.

(3) Облік фактичних витрат. Якщо на підприємстві ведеться планування обліку витрат, то перед початком відповідного планового періоду або виробництва наміченої до випуску продукції складається планова калькуляція витрат. Завдання документування витрат у цьому випадку полягає у відображенні фактичних витрат, що дійсно виникли в даному плановому періоді. По закінченні періоду планові і фактичні витрати можуть порівнюватися між собою. Документування як відображення фактичних витрат у цьому розумінні ставить перед собою мету забезпечити можливість такого порівняння.

Завдання контролю, покладені на облік витрат, полягають у вимірюванні й аналізі відхилень між заданими плановими і документально підтвердженими фактичними витратами. При цьому основний наголос робиться саме на аналіз зазначених відхилень.

Даний аналіз становить інтерес для підприємства тільки у тому випадку, якщо за ним підуть які-небудь висновки і прогнози. Вони стосуються головним чином можливості зниження зазначених відхилень, що виникли на окремих стадіях виробництва. Для досягнення бажаних результатів необхідно провести класифікацію відхилень за ділянками і причинами їхнього виникнення. Розділені таким чином, вони потім повинні бути більш докладно досліджені і проаналізовані у світлі причин їхнього виникнення.

Контрольна функція обліку витрат дозволяє виявити фактори, що впливають на цінові і кількісні показники випуску продукції.

Основні напрямки аналізу відхилень полягають у визначенні перевищення витрат у вартісному і натуральному вираженні. При цьому обов'язково встановлюється, чи була ця перевитрата:

- неминучою через вплив зовнішніх факторів (наприклад, простої машин, відключення електроенергії, страйк) або

- переборною (виникла, наприклад, унаслідок перевищення заданого робочого часу, перевитрати матеріалів, підвищеної кількості відходів і браку).

2. Поняття затрат, видатків, витрат

Зміст поняття «витрати» у виробничому обліку залежить від застосовуваного варіанта тлумачення цього терміна; різноманіття варіантів тлумачення в теорії економіки й організації виробництва пов'язано з неоднаковою інтерпретацією ознак, що визначають загальне поняття витрат.

Затрати. Основними ознаками поняття «затрати» є такі.

1. Споживання виробничих факторів.

2. Зв'язок спожитих виробничих факторів з виробництвом продукції.

3. Оцінка споживання виробничих факторів.

Можна виділити наступні основні поняття затрат:

1) затрати, орієнтовані на прийняття рішень: «Це затрати, що виникають як некомпенсовані витрати (платежі) за рахунок прийняття певних рішень про деякий об'єкт»;

2) вартісні затрати: «Затрати являють собою відображену в обліку вартість матеріальних цінностей, безпосередньо спожитих для випуску даної продукції»;

3) платіжні затрати: це некомпенсовані витрати на виготовлення і збут одиниці продукції, зроблені у певному періоді. Дане поняття поєднує всі ті витрати підприємства, що не компенсуються, як, наприклад, витрати на погашення або надання кредиту з одержанням відповідних доходів;

1) реально-господарські затрати: це споживання власних і придбаних матеріальних цінностей у ході виробничого процесу за певний період, оцінене в грошовому вираженні (реальні затрати за період).

Таким чином, затрати - це оцінене у грошовому вираженні споживання виробничих факторів з метою виготовлення і збуту продукції та підтримки працездатності підприємства.

Примітка

При цьому зазначені затрати не слід плутати з видатками в цілому і витратами.

Видатки. Поняття «видатки» ідентично з поняттям «виплати». Іноді розбіжності між цими двома термінами інтерпретуються в такий спосіб: виплати являють собою фактичну витрату грошей (наприклад, покупка за наявні кошти), а видатки - як оплата грішми, так і виникнення фінансових зобов'язань (наприклад, покупка за наявні кошти або в кредит). Якщо видатки і платежі розглядати як синоніми (з погляду потоку платежів), можна дати наступне визначення видатків.

Видатки - це «негативний потік платежів», тобто зменшення платіжних засобів.

Примітка

Відповідно до даного тлумачення затрати і видатки можуть як збігатися, так і не збігатися між собою, причому відповідні розбіжності можуть носити як тимчасовий, так і предметний характер.

Розходження в тимчасовості затрат і видатків полягає у віднесенні їх до різних звітних періодів: видатки відбиваються в обліку на момент платежу, а затрати - на момент споживання у виробничому процесі.

Предметний характер обумовлюється різною вартісною оцінкою видатків і затрат на виробництво конкретної продукції і тим, що або видатки не пов'язані з виробництвом, або затрати не пов'язані з платежами. Відмінності у вартісній оцінці можуть бути обумовлені тим, що видатки перевищують затрати, які повинні бути відбиті в обліку або, навпаки, затрати перевищують видатки, наприклад, при переоцінці споживання виробничих ресурсів за відновленою вартістю в умовах інфляції. Взаємозв'язок між видатками і затратами характеризує наступна схема (рис. 1.1).

Видатки, що не є затратами:

- повернення отриманих позик, засобу, вилучені власником;

- оплата сировини, придбаного в запас;

- виплата заробітної плати персоналу за минулі або майбутній періоди.

Затрати, що не є видатками:

- нарахування розрахункових відсотків на власний капітал;

- перероблення раніше купленої сировини;

- видача заробітної плати персоналуі за роботу в минулому або майбутньому періоді.

Видатки, що є затратами:

- оплата сировини, допоміжних матеріалів, що перероблені в даному періоді;

- заробітна плата персоналу, праця якого буде використана у даному періоді;

- витрати на інструмент в даному періоді;

- оплата пакувальних матеріалів, фрахту і комісійної винагороди торговельному представникові в даному періоді;

- платежі за технічне обслуговування і ремонт у даному періоді;

- сплата відсотків за позиковим капіталом, які належать до даного періоду.

Рис. 1.1 - Розмежування між видатками і затратами

У той час як затрати є безпосереднім чинником, що впливає на результати виробничої діяльності підприємства, витрати впливають на його кінцеві фінансові результати. Їм можна дати наступне визначення.

Витрати - це видатки, які розподілені за періодами та впливають на результати господарської діяльності підприємства, а їх грошова оцінка відповідає основним розпорядженням про складання звітності.

Відповідно до даного визначення затрати і витрати можуть збігатися, а можуть і відрізнятися одне від одного, причому розбіжності між ними мають переважно предметний характер. Ці розбіжності обумовлені, головним чином, трьома причинами:

1) різні варіанти оцінки: витрати, що відбиваються у зовнішньому обліку, мають платіжну природу; затрати ж, що повинні знайти відображення у внутрішньому обліку, залежать від застосовуваних систем обліку затрат (повних, часткових затрат) і необов'язково пов'язані з потоками платежів, тобто вони мають калькуляційну (розрахункову) природу;

2) відсутність у затрат ознак витрат: ряд затрат у виробничому обліку не має аналогів серед витрат (наприклад, розрахункові ризики, розрахункова заробітна плата підприємця в індивідуальних підприємств і товариств). Такі затрати, що одночасно не є витратами, називають додатковими затратами;

3) відсутність у витрат прямого зв'язку з виготовленням продукції: у цих випадках витрати за даний період хоча і виникають у рамках виробничого процесу, однак вони не пов'язані з виготовленням продукції, що має місце, наприклад, у таких випадках:

- витрати, що не стосуються даного підприємства;

- витрати, що не належать до даного періоду;

- надзвичайні витрати. Хоча вони і пов'язані з виготовленням продукції і належать до розглянутого періоду, однак їхній розмір не відповідає звичайному.

Витрати, які не можна віднести до затрат, називають нейтральними витратами. Якщо затрати і витрати збігаються, говорять про основні затрати і цільові витрати. Взаємозв'язок між розглянутими поняттями пояснює наступна схема (рис. 1.2).

Рис. 1.2 - Розмежування між витратами і затратами

Нейтральні витрати:

- витрати, що не мають виробничого характеру, наприклад, ремонт майнових об'єктів, які не входять до необхідного для виробничої діяльності майно підприємства, пожертвування;

- витрати, що не належать до даного періоду, як, наприклад, доплата податків (майнового, поземельного, промислового, із власників транспортних засобів);

- витрати, позв'язані з надзвичайними обставинами, наприклад, відновлення збитку, нанесеного катастрофою.

Додаткові затрати:

- розрахункові затрати, які за своїм видом не мають аналогів у фінансовому обліку, наприклад, розрахункова заробітна плата підприємця та індивідуальних підприємств і товариств, розрахункова орендна плата за користування приміщеннями, що перебувають у приватній власності підприємця, розрахункові відсотки на власний капітал;

- розрахункові затрати, які за своїм обсягом не мають аналогів у фінансовому обліку, наприклад, розрахункові амортизаційні відрахування на об'єкти основного капіталу, що уже цілком списані відповідно до розпоряджень про складання звітності;

- розрахункові затрати, які за своєю величиною (вартістю) не мають аналогів у фінансовому обліку. Сюди також належать розрахункова заробітна плата, розрахункова орендна плата, розрахункові відсотки, розрахункові амортизаційні відрахування.

Цільові витрати, які дорівнюють основним затратам: однакове трактування видатків на утримання персоналу, матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та інших витрат у звіті про прибутки і збитки й в обліку затрат.

3. Класифікація витрат по віднесенню на відповідний об'єкт

Поділ витрат на прямій і непрямі у цілому здійснюється за ознакою віднесення витрат на їхні носії (виріб, групу виробів, замовлення). При цьому використання понять «прямі витрати» і «непрямі витрати» найчастіше буває неточним. Для уточнення необхідна додаткова характеристика витрат у розумінні їхнього розподілу за відповідними об'єктами. У цьому відношенні більш точно було б говорити про «прямі витрати носіїв» і про «непрямі витрати носіїв».

Прямі витрати. Стосовно носіїв витрат можна дати наступне визначення.

Прямі витрати - це ті витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний носій (продукт, групу виробів, замовлення).

Витрати є тільки в тому випадку безпосередньо віднесеними витратами, якщо вони можуть бути віднесені до деякого носія без будь-яких допоміжних розрахунків.

Часто відповідні витрати списуються на носій безпосередньо з рахунків обліку за видами витрат. Проте остання обставина не є необхідною передумовою наявності прямих витрат. Прямі витрати можуть мати місце також у тому випадку, якщо витрати списуються з рахунків обліку за видами витрат через облік витрат за місцями їхнього виникнення, наприклад, з метою контролю.

Типовими прямими витратами носіїв є, наприклад, матеріальні витрати (сировина) носії (виробу, група виробів, замовлення). Для співвіднесення матеріальних витрат носієві не потрібно ніяких допоміжних розрахунків. Воно здійснюється головним чином за допомогою специфікації (перелік матеріалів із указівкою їхнього виду і кількості на одиницю продукції).

Непрямі витрати. Визначення непрямих витрат стосовно носіїв витрат формулюється в такий спосіб.

Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути безпосередньо віднесені на носій (продукт, групу продуктів, замовлення), а тільки за допомогою допоміжних розрахунків.

Таким чином, непряме віднесення характеризується тим, що відповідні витрати з рахунків обліку за видами витрат через рахунки витрат за місцями їхнього виникнення відносять на носії за допомогою застосування розрахункових коефіцієнтів калькуляції.

Характерною рисою непрямих витрат є віднесення їх не тільки на окремі види продукції, але і на більш широкі об'єкти, наприклад, місце виникнення витрат або сфера виробництва.

Типові непрямі витрати - це плата персоналу, амортизаційні відрахування на будівлі, технічні споруди і машини, пальне і витрати на енергію, орендна плата, страхування. Для їхнього віднесення на носій необхідні допоміжні величини (наприклад, коефіцієнти машинного часу, часу виготовлення продукції, пропускна здатність), що дозволяють визначити кількісні витрати факторів виробництва для окремих носіїв. Сума непрямих витрат являє собою результат множення цих величин на ціни виробничих факторів.

Відносні прямі витрати. У системі обліку прямих витрат і витрат відшкодування відносні (умовні) прямі витрати визначаються в такий спосіб.

Відносні прямі витрати - це витрати, що у предметному і тимчасовому відношенні можуть бути однозначно віднесені на строго визначений об'єкт, оскільки витрати й об'єкт пов'язані загальним місцем походження.

Особливість даного тлумачення в порівнянні з традиційним полягає в наступному: витрати тільки тоді можуть бути визначені як прямі витрати, коли вони мають загальне з об'єктом місце походження.

4. Класифікація витрат залежно від обсягу виробництва

Поділ витрат на змінні і постійні здійснюється за ознакою їхньої залежності від обсягу виробництва (кількості продукції, обсягу випуску). Використання цих понять, так само як прямих і непрямих витрат, часто вимагає уточнення у тому розумінні, щоб були чітко задані вихідні величини, стосовно яких витрати виявляють постійний або змінний характер. Змінні витрати. Змінні витрати - це витрати, які залежать від обсягу виробництва. Констатація залежності витрат від обсягу виробництва свідчить лише про те, що змінні витрати зростають одночасно з його збільшенням і навпаки; при цьому ступінь «чутливості» витрат до зміни масштабів виробництва може бути різним. Відповідно до даного визначення розрізняють пропорційні, прогресивні і дегресивні витрати.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Якщо загальна крива має лінійний характер, пропорційним витратам відповідають граничні витрати.

Прогресивні витрати збільшуються в більшій пропорції, ніж обсяг виробництва; відповідно при падінні вони зменшуються в більшому обсязі.

Дегресивні витрати збільшуються при зростанні обсягу виробництва або скорочуються при його зменшенні відповідно в меншій пропорції.

Постійні витрати. Постійні витрати (стосовно обсягу виробництва) - це витрати, що не залежать від його зміни.

Констатацію залежності витрат від обсягу виробництва варто приймати винятково у тому розумінні, що при заданих загальних умовах (наприклад, за наявності виробничих фондів, облікового складу працівників у даному періоді) постійні витрати не залежать від обсягу випуску продукції.

При зміні зазначених умов (наприклад, при змінах у виробничих фондах, скороченні облікового складу працівників або розширенні розглянутого періоду) постійні витрати також можуть відповідно змінюватися. Термін «постійні витрати стосовно обсягу виробництва» не означає, що мова йде про абсолютно не змінювані за величиною витрати. Його варто розуміти тільки так, що при заданих загальних умовах витрати не залежать від обсягу випуску продукції.

5. Повні і часткові витрати

Поділ витрат на повні і часткові здійснюється залежно від ступеня віднесення їх на той або інший об'єкт (продукт, групу продуктів, замовлення, місце виникнення витрат, сферу виробництва). Для уточнення витрат необхідно охарактеризувати приведені категорії витрат в ув'язуванні з відповідним об'єктом (наприклад, повні витрати на продукцію, часткові витрати на замовлення). Повні витрати. Стосовно об'єкта списання витрат визначення повних витрат формулюється в такий спосіб.

Повні витрати - це віднесена на певний об'єкт (продукт, групу продуктів, замовлення, місце виникнення витрат, сферу виробництва) загальна сума залежних і не залежних від обсягу виробництва витрат.

Розрахунок обсягу повних витрат у системі обліку повних витрат здійснюється на всіх ступінях обліку, тобто при:

- розподілі видів витрат (наприклад, матеріали, заробітна плата, амортизаційні відрахування) за місцями їхнього виникнення;

- внутрішньовиробничому віднесенні витрат допоміжного місця виникнення (наприклад, з електроенергії) на головне місце виникнення витрат (наприклад, до основного виробництва);

- формуванні калькуляційних статей у головних місцях виникнення витрат;

- віднесенні витрат головних місць виникнення витрат на носії витрат;

- розрахунку короткострокових результатів діяльності підприємства.

Часткові витрати. Часткові витрати - це віднесені на певний об'єкт (продукт, групу продуктів, замовлення, місце виникнення витрат, сферу виробництва) частини витрат, виділені за певними ознаками (як правило, витрати, що залежать від обсягу виробництва).

Поняття «часткові витрати» у найбільш загальній формі виражає тільки те, що на об'єкт відносять не всю суму витрат. Поряд із залежними від обсягу виробництва витратами як часткові витрати можуть виступати також прямі витрати (прямі витрати на виготовлення виробу, прямі витрати в місцях з виникнення). Розрахунок часткових витрат здійснюється на всіх ступінях обліку, тобто при:

- розподілі окремих витрат (наприклад, матеріали, заробітна плата, амортизаційні відрахування) за місцями виникнення витрат;

- внутрішньовиробничому віднесенні витрат допоміжного місця виникнення на головне місце виникнення витрат;

- формуванні калькуляційних статей у головних місцях виникнення витрат;

- віднесенні витрат головних місць виникнення витрат на носії витрат;

- розрахунку короткострокових результатів діяльності підприємства.

6. Фактичні і планові витрати. Альтернативні витрати

Поділ витрат на фактичні і планові здійснюється за ознакою часової співвіднесеності витрат (віднесення до минулих або майбутніх періодів). До минулих періодів, поряд з фактичними витратами, належать також нормальні (середні) витрати. До витрат, орієнтованих на майбутні періоди, можуть бути віднесені, поряд із плановими, також умовно-планові витрати.

Фактичні і нормальні витрати. Стосовно об'єкта витрат (носій, місце виникнення, період) можна дати наступне визначення: фактичні витрати - це витрати, що дійсно припадають на даний об'єкт у розглянутому періоді при фактичному обсязі виробництва і дорівнюють обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси.

Виходячи з того, що витрати визначаються як оцінений у грошовому вираженні обсяг споживання виробничих ресурсів, можна зробити такий висновок: при розрахунку фактичних витрат як обсяг спожитих виробничих ресурсів, так і їхня ціна відбиваються у фактичних величинах. Якщо для спрощення завдання не брати до уваги індексування виробничих факторів, фактичні витрати З_ф при фактичному споживанні ресурсів R залежно від фактичного обсягу виробництва Q_ф і цін Ц_ф визначаються за формулою

З_ф (Q_ф) = R (Q_ф) Ц_ф . (1.1)

Альтернативою фактичним витратам є витрати, що базуються на даних минулого періоду і можуть бути визначені за допомогою застосування середніх цін до виробничих факторів. Для відповідного об'єкта (носія витрат, місця виникнення витрат, періоду) їх можна визначити в такий спосіб.

Нормальні витрати - це середні витрати, що припадають на об'єкт у розглянутому періоді при фактичному обсязі виробництва і дорівнюють фактичному обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на їхні середні ціни.

Нормальні ціни - це середні ціни на виробничі ресурси, виведені на основі даних минулих періодів.

Як метод визначення середніх цін застосовується головним чином метод ковзної середньої. Наприклад, орієнтиром виступає середня ціна на виробничі ресурси за останні 12 періодів.

Нормальні витрати K на виробничі ресурси визначаються за наступною формулою, виходячи з кількості спожитих ресурсів r, що залежить від фактичного обсягу виробництва і середньої ціни q:

K (b) = r (b) q. (1.2)

Планові і номінальні витрати. Стосовно до об'єкта розрахунку (носія, місця виникнення витрат, періоду) планові витрати можна визначити в такий спосіб.

Планові витрати - це витрати, розраховані для певного об'єкта і для певного періоду, при заданій виробничій програмі, обсязі виробництва, виробничій технології і такі, що дорівнюють запланованому обсягу споживання виробничих ресурсів, помноженому на їхні планові ціни.

Планування обсягу виробничих ресурсів та цін на них здійснюється заздалегідь перед настанням планового періоду з обліком запланованого виробничого завантаження (планового випуску продукції в кількісному вираженні). Тому визначені вище планові витрати можна охарактеризувати як ex ante (очікувані) планові витрати.

Якщо не брати до уваги індексування, планові витрати K при плановому споживанні r залежно від планового завантаження b і планової ціни q на виробничі ресурси визначаються за формулою

K (b) = r (b) q. (1.3)

Фактичні результати досить часто не відповідають встановленому у плані виробничому завантаженню того або іншого підрозділу підприємства (місце виникнення витрат, сфера виробництва). Щоб зберегти масштаб для оцінки фактичних витрат, які припадають на виробничий підрозділ, відповідні витрати, установлені на базі планового обсягу виробництва, повинні бути скориговані з урахуванням фактичного обсягу. Таке коригування приводить до визначення номінальних витрат.

Номінальні витрати - це добуток планового обсягу споживання виробничих ресурсів, розрахованих на основі фактичного обсягу виробництва, і планових цін на них.

Планування кількості виробничих ресурсів здійснюється по закінченні планового періоду з урахуванням фактичного обсягу виробництва (завантаження, фактичної кількості продукції, фактичного випуску). З цього погляду визначені вище номінальні витрати можна охарактеризувати як ex port (реалізовані) планові витрати.

Номінальні витрати K для виробничого фактора h при плановому споживанні r залежно від фактичного завантаження b і планової ціни виробничого ресурсу qr визначаються за формулою

K (b) = r (b) * q. (1.1)

Альтернативні витрати. Витрати упущених можливостей (альтернативні) виникають у зв'язку з недостачею виробничих ресурсів (наявністю «вузьких місць»). Їх можна визначити в такий спосіб.

Витрати упущених можливостей - це упущена вигода (утрата прибутку). Вона пов'язана з тим, що обмежений обсяг виробничих ресурсів може бути використаний тільки певним чином, що виключає застосування іншого можливого варіанта, який забезпечує одержання прибутку.

Якщо існує більше двох варіантів застосування виробничих ресурсів, то витрати упущених можливостей являють собою загублену вигоду для кращого з можливих, але ще не реалізованого варіанта.