Економічна система підприємства. Планування витрат

15

1. Економічна модель підприємства як відкрита системи

Згідно з основними положеннями теорії систем будь-який об'єкт, явище чи процес можна розглядати як систему.

Система - це сукупність взаємопов'язаних у єдине ціле елементів.

Елемент системи - це частина цілого, яку при даному розгляді не треба роз'єднувати на елементи.

Особливості будь-якої системи:

1. Будь-яка система складається з двох або більше елементів.

2. Кожен елемент має характерні лише для нього особливостей.

3. Між елементами системи існують зв'язки за допомогою яких вони впливають один на одного.

Особливості підприємства як системи:

1. Підприємство є відкритою системою, яка може існувати за умов активної взаємодії з оточуючим середовищем.

Вхід у системи Вихід із системи

Капітал Продукція

Земля Підприємство Відходи

Праця Інформація

Підприємницька (трансф.процеси) Доходи

Промислове середовище вивчає споживачів, постачання, воно включає банки, страхові компанії, включаючи ділових партнерів і конкурентів.

Під загальним зовнішнім середовищем розуміють економічне, політичне, правове, соціально-культурне, екологічне, міжнародне та інше.

Підприємство являє собою штучну систему, яка створюється людиною заради її власних інтересів і перш за все спільної праці.

Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Існує 2 форми поділу праці:

1. Горизонтальна - це поділ на складові частини загальної діяльності шляхом розкладання робіт на окремі завдання.

Результатом даного поділу є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального завдання.

2. Вертикальна - оскільки робота на підприємстві поділена між окремими підрозділами і виконавцями, то виникає необхідність створення підрозділів, які координували дії всіх інших підрозділів підприємства, контролювали ці дії та здійснювали загальне управління підприємства.

Результатом даного поділу є створення адміністративного управляючого апарату.

З організаційної точки зору підприємство є виробнича одиниця економіки країни з певною внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірних функцій та розвитку.

Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організаційну структуру управління підприємством та його підрозділами.

З соціального погляду підприємство є соціальною підсистемою суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних колективних і особистих інтересів.

З технічного погляду підприємство являє собою комплекс техніки, технологічну систему робочих машин і механізмів, який відповідає його потужності та видами продукції, що випускається.

З точки зору економіки підприємство - є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фінансовою та економічною самостійністю.

Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства, державою, державним бюджетом, організацією ринкової структури, населення, а також внутрішні відносини, які а також між підрозділами і апаратом управління.

З інформаційної точки зору підприємство є складною динамічною системою, яка характеризується великим обсягом та інтенсивністю різноманітних інформаційних зв'язків між підсистемами, елементами і зовнішнім оточуючим.

Інформативна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічна та інша інформація

В екологічному аспекті підприємство є виробничою екологічною системою, яка взаємодіє із зовнішнім середовищем шляхом матеріального енергетичного обміну.

З погляду адміністративно правового статусу підприємство є юридичною особою із встановленою державою в законодавчому порядку, правами та обов'язками.

Підприємство на вході споживає ресурси певного виду, щоб потім в результаті виробничого процесу на виході отримані трансформаційні ресурси або ресурси іншої споживчої якості.

Співвідношення ресурсів на вході та виході лежить в основі такого поняття як економіка підприємства. Для якого в певній мірі не має значення, який продукт вироблено, склад і кваліфікаційний рівень кадрів та технологія виробництва.

Єдине, що цікавить економіку це співвідношення у використанні ресурсів.

а) перевищення доходної частини над витратною

- доходна робота

б) перевищення витратної частини над доходною

- збиткова робота

в) витрати = ресурси на виході - робота самоокупності, беззбиткова.

Як саме працює підприємство, прибуток, збиток, чи в умовах самоокупаємості, можна визначити за допомогою цілого ряду показників економічної ефективності (фондовіддача, фондооборот, продуктивності праці).

2. Поняття про витрати виробництва, підрозділу

Будь-яка діяльність, у тому числі й виробнича, потребує затрат ресурсів. Затрати ресурсів підприємства у грошовому виразі для досягнення певної мети -- це його витрати. Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) і поточні. Інвестиційні витрати, чи просто інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю доходних активів або соціальних благ. Ці особливі витрати розглядаються окремо.

Поточні виробничі та пов'язані з виробництвом витрати є циклічними або безперервними. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і тощо) або потрібні постійно для управління і підтримання виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.). Поточні витрати (далі - витрати) формують собівартість продукції і таким чином безпосередньо впливають на величину прибутку -- головний показник діяльності підприємства. На рівні підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності (у зіставленні з обсягом виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Ураховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у тому числі планувати за місцями, видами і носіями.

Поточні витрати формують собівартість продукції і таким чином, безпосередньо впливають на величину прибутку, яка характеризує результати виробничо-господарської діяльності.

На рівні підрозділу внутрішньої кооперації, які є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним економічним показником ефективності їхньої діяльності.

Оскільки, показник рівня витрат є надзвичайно важливим для виробничо-господарської діяльності підприємства, витрати слід планувати за місцями, видами та носіями.

При плануванні витрат підрозділів важливе значення має розподіл на прямі і непрямі змінні постійні. У зарубіжній практиці використовують поділ витрат на основні та накладні.

Склад витрат, які плануються підрозділом залежить від специфіки його діяльності та місця у загальній структурі підприємства.

Найбільш повний і розгорнутий склад витрат властивий відносно самостійним підрозділам, які випускають готову про функцію на ринок. По своєму складу він наближається до складу витрат як до підприємства в цілому.

План витрат у складі показників-кошторисів і планових калькуляцій виробу розробляється на основі вироблення програми підрозділу і норм витрат ресурсів.

Вартість продукції і послуг допомога та обслуговування підрозділів завжди входить до собівартості продукції основних підрозділів. Розподіл цих витрат між основними підрозділами здійснення пропорційного обсягу наданих послуг.

Планування витрат як і їх фактичне формування здійснюється знизу-вверх, починається з місць виникнення. Закінчується процес виникнення витрат складанням загального кошторису підприємства і визначення собівартості продукції.

Основною формою планування витрат підрозділів як центральна відповідальність є складання її кошторису. Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції, робіт чи послуг незалежно від ступеня готовності продукції.

У підрозділі з коротким виробничим циклом виготовленої продукції кошторис витрат і виробничої собівартості кінцевої продукції за певний період є однаковий.

Кошториси витрат підрозділу виконує ряд важливих функцій:

1. Організуючу

2. Контролюючу

3. Стимулюючу

Організуюча функція полягає в тому, що працівник маючи встановлену планову величину витрат намагається дотримуватись таких норм використання ресурсів.

Контролююча функція здійснюється через порівняння фактичних і планових витрат які передбачені нормами. Наявні відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо окремих працівників.

На основі виробничої програми підрозділів відповідність нормативної бази, та цін і тарифів на ресурси складаються кошториси підрозділів.

На практиці для підрозділів вищого рівня (цех, відділення) прийнята постатейна структура кошторисів.

Направлення може включати такі статті.

1. Матеріали за мінусом зворотного відхилення.

2. Куповані вироби і напівфабрикати.

3. Паливо та енергія для технологічних потреб.

4. Основна зарплата виробничих робітників.

5. Додаткова зарплата виробничих робітників.

6. Відрахування на соціальні витрати.

7. Загальновиробничі витрати.

У тому числі утримання і експлуатація машин і устаткування.

Витрати на організацію і управління виробництвом.

8. Витрати від браку (відображається у фактичних кошторисах) разом витрат.

Витрати на матеріали розраховують на основі нормально витрачених основних і допоміжних матеріалів, цін на матеріали і виробничими планами.

Крім ціни придбання матеріалів враховується транспортні заготівкові витрати.

Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування виготовленої продукції і потребуючих витрат на їх установку чи складання. Куповані напівфабрикати - це вироби, які додатково обробляються на підприємстві.

Паливо та енергія на технологічній цілі сюди включають витрати палива і енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів, обчислюють ці витрати за нормами і встановленими цінами чи тарифами. Коли ці витрати займають незначну частку в загальних витратах, або коли відсутня належна нормативна база їх розвитку, їх включають у кошторис загально виробничих витрат як витрати на утримання і експлуатаційне устаткування.

Основна зарплата виробничих робітників включає оплату праці робітників безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції.

Додаткова зарплата виробничих робітників - включає додаткові виплати понад встановлених норм за певні трудові успіхи, особливі умови праці (робота в нічний час, відпускні і т.д.)

Відрахування на соціальні заходи - складає 37% і спрямовані в пенсійний фонд, соціальне страхування і сприйняття зайнятості.

Загальновиробничі витрати узагальнюються в окремому кошторисі, який складається на рік з поквартальною розбивкою. Ці витрати за своїм функціональним призначенням розподіляються на 2 групи:

1. витрати на утримання і експлуатацію устаткування.

2. витрати на організацію і управління виробництвом.

Витрати на утримання і експлуатацію устаткування включає багато різних витрат, які необхідні для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримання його в стані готовності до експлуатації:

- амортизаційні відрахування на реновацію (відновлення) машин і устаткування. Нарахування по цій статті здійснюється за певним методом амортизації згідно встановлених оптимальним терміном служби. Амортизаційні відрахування відносні до постійних витрат.

- витрати на експлуатацію устаткування включають витрати на електроенергію для приведення в дію машин, витрати на мастила, витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу (основні, додаткові, з відрахуванням). За своїм змістом ці витрати є змінними.

- витрати на оплату праці з відрахуванням на соціальні потреби іншого обслуговуючого персоналу. Ці витрати є постійними.

- витрати на внутрішні переміщення вантажів включають витрати на утримання і експлуатацію власних і залучених ТЗ. Які не є органічною частиною технологічної системи машин, а також оплату праці робітників, які найняті не цих процесах. Ці витрати є змінними, але не завжди пропорціональними.

- витрати на ремонтне устаткування і ТЗ. Ці витрати обчислюються ремонтною службою і відносно на дану статтю, згідно з установленим порядком,їх відшкодування. Порядок відшкодування витрат пов'язаний з ремонтом може бути різний з огляду на різні види ремонту і ступеня рівномірності виконання робіт. Капітальний ремонт може фінансуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Також витрати на ремонт за ін. методом відносять на собівартість продукції певного періоду. Але в цьому випадку можливі різні коливання собівартості продукції по календарних періодах у зв'язку з нерівномірними ремонтними роботами. Цей недолік можна усунути, якщо разові ремонтні роботи відносити на собівартість продукції як витрати майбутніх періодів. Фінансування усіх видів ремонту може здійснюватись за рахунок так званого ремонтного фонду, який утворюється керівництвом за рахунок рівномірних відрахуваннях згідно з установленими % до ОФ. Ці витрати - змінні.

- витрати на швидко зношуючи інструменти і пристосування. Включає вартість цього інструмента та вартість робіт, що пов'язані з заточувальним ремонтом цього інструменту (< 1 року). Змінні витрати - інші витрати: орендна плата, лізинг, послуги сторонніх організацій, консультації пов'язані з експлуатацією устаткування.

Витрати на організацію і управління виробництвом.

- витрати на управління виробництвом. Включають: оплату праці управління персоналу з нарахуванням, а також витрати на інформаційне забезпечення управління.

- витрати на службові відрядження, які стосуються роботи даного підрозділу

- амортизаційні відрахування по ОЗ підрозділу, які не беруть безпосередньо участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування).

- некапітальні витрати на удосконалення технології і організації виробництва та підвищення якості продукції (оплата праці інженерів, вартість необхідних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій).

- витрати на потребує ремонт і утримання будівель, споруд.

- витрати на швидкозношувальний інвентар

- витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці + відповідні матеріальні послуги сторонніх організацій)

- страхові платежі, зі страхування майна і окремих категорій працівників, які зайняті на роботі з підвищеною небезпекою.

- інші витрати: орендна плата за будівлі, споруди і приміщення - вартість матеріалів, які витрачені при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, втрати від простоїв та недостачі матеріальних цінностей. Ці витрати вказуються лише у звітності калькуляції. Є постійними і на практиці їх план найчастіше визначається з коригуванням фактичного рівня за попередній період.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартості окремих виробів (калькуляція) і собівартості загального обсягу готової (кінцевої) продукції підрозділу. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками незавершеного виробництва собівартості готової продукції співпадає з кошторисом.

В усіх інших випадках собівартість готової продукції відрізняється від кошторису і в цьому випадку собівартості кінцевої продукції Ск буде дорівнювати:

Ск=Сз1 + Сн1 - Сн2;

Сз - загальні витрати підрозділу по кошторису.

Сн1,Сн2 - собівартість залишків незавершеного виробництва на початку і кінець планування періоду.

Собівартість незавершеного виробництва на початку періоду береться за очікуваними даними.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на кінець планування періоду приймають в залежності від специфіки типу виробництва.

Планування собівартості окремих виробів є найбільш складним моментом у системі планових обчислень. По кожному виду виробів склад. калькуляції які потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності техніки і організації рішень і т.д.

Існують різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосовують в залежності від перш за все номенклатури виготовлення продукції.

В умовах однопродуктового виробництва (підрозділ виробляє один вид продукції) калькулювання є найпростішим, найточнішим, оскільки всі витрати підрозділу розглядаються як прямі.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат (загальновиробничі витрати, які включають витрати по утриманню і експлуатації устаткування і витрати на організацією управління виробництвом).

Ці витрати традиційно в Україні розподілялися як окремі статті витрат. З переходом на нову систему бухгалтерського обліку ці витрати об'єднують на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва.

На практиці найбільш поширеним є метод розподілу зазначених витрат.

Перевага - простота використання.

Основні недоліки полягають в тому, що зарплата не може бути точною базою розподілу таких витрат, оскільки за умовою різного рівня механізації робіт точно не відображаються. Затрати машинного часу. Крім того, при такому розподілу витрати на кожен виріб обчислюється як середні по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні вироби обробляються.

При високих вимогах до точності калькулювання розподіл Взв доцільно здійснювати за їх частинами, тобто окремо ВЕУ і ЦВ. При цьому найточнішим є обчислення витрат на утримання і експлуатації устаткування на один виріб залежно від часу роботи і собівартості однієї маш\год роботи конкретного устаткування. Відмінність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванні собівартість маш\год.

3. Контроль якості продукції, трудової дисципліни, повних витрат

У системі управління підприємством і його підрозділами важливу роль відіграє контроль. У широкому розумінні контроль -- це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об'єктів) установленим вимогам (обмеженням). Контроль є обов'язковою функцією управління будь-якою складною системою. На підприємстві контролю підлягають усі матеріальні та грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрат ресурсів і результати. Такий глобальний контроль дає змогу з'ясувати, наскільки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту, установленим завданням і наскільки вона ефективна.

У процесі контролю збирається й аналізується необхідна інформація, виявляються відхилення фактичних показників від установлених (планових, стандартних) та їх причини. Поряд з терміном «контроль» досить поширене поняття «контролінг» яке, будучи близьким за змістом, охоплює ширше коло функцій. Однак ці функції чітко визначені лише на окремому підприємстві (контроль, аналіз, забезпечення інформацією всіх заінтересованих менеджерів, координація, а часто й планування).

Контроль на підприємстві має різні напрямки і форми. Це передусім контроль матеріалів і продукції на всіх стадіях її обробки, а також технологічних процесів. Цей вид контролю тісно пов'язаний з технологічним процесом, тому в нас він має традиційну назву технічного контролю. Технічний контроль є важливою складовою системи управління якістю продукції на кожному підприємстві.

Велике дисциплінуюче значення має контроль трудової дисципліни, дотримання організаційного регламенту та якості виконання своїх функцій працівниками (якості праці).

Особливу роль у системі внутрішнього контролю виконує контроль результатів виробництва і витрачених ресурсів, які разом характеризують ефективність діяльності. Для внутрішніх коопераційних підрозділів, що є витратними центрами відповідальності (місцями витрат), результати виражаються в кількості виготовленої продукції певної номенклатури, а витрати ресурсів - у кошторисі. У підрозділах -- центрах прибутку ці два показники трансформуються в єдиний цільовий показник результату -- прибуток.

Технологія контролю витрат і результатів полягає в порівнянні фактичних показників з плановими, виявленні причин відхилень та їх аналізі, що є основою для прийняття певних рішень відповідальними працівниками. Отже, контроль тісно пов'язаний з плануванням і через функцію регулювання впливає на нього. Так, відхилення фактичних показників від планових, виявлені в процесі контролю, можуть привести до двох різних регулюючих дій. У більшості випадків уживаються заходи для приведення фактичних результатів у відповідність із планованими показниками. Але, оскільки планові показники завжди є певною мірою ймовірними величинами, результати контролю можуть бути підставою для їх коригування з наближенням до фактичного рівня (наприклад, деякі витрати, які важко нормувати, втрати від браку та ін.). Таким чином, контроль є важливим елементом у системі управління зі зворотним зв'язком.

Порівняння фактичних і планових показників у процесі контролю, аналіз відхилень повинні проводитись упорядковано і систематично згідно з календарним розподілом планових завдань. На основі результатів аналізу розробляються і впроваджуються заходи з адаптації роботи підрозділів і робочих місць до тих змін, які відбулися або очікуються на підприємстві. Вони повинні забезпечити ліквідацію пов'язаних з цими змінами негативних наслідків або допомогти усвідомити нові можливості. Але це вже стосується організації планомірної роботи підприємства, у якій контроль є лише однією із функцій.

Ієрархічно контроль організується в тому самому порядку, що планування: контроль робочих місць, підрозділів певного ієрархічного рівня і підприємства в цілому. У цьому ж порядку показники контролю інтегруються, трансформуються із численних конкретних величин у більш загальні, й на рівні підприємства керівництвом контролюються найважливіші показники, що характеризують ступінь досягнення поставленої мети згідно зі стратегією його розвитку, становище на ринку та фінансовий стан.

Контроль здійснюється в різних формах щодо методів збору не обхідної інформації та частоти контрольних операцій. Стосовно певних об'єктів і операцій контроль може здійснюватися, як візуально, так і інструментально. Економічні процеси, що нас цікавлять насамперед, контролюються документально. Це стосується руху матеріальних цінностей, витрат, виготовлення продукції та ін.

Частота контрольних операцій буває різною залежно від показників, ступеня їх календарного узагальнення і призначення результатів контролю. З огляду на це виділяють контроль поточний, періодичний і разовий.

Поточний контроль здійснюється щоденно як систематичний моніторинг за рухом матеріальних цінностей, незавершеним виробництва і продукції. Його основним інструментом є оперативний облік у системі диспетчерського регулювання виробництва. Поточний контроль відіграє важливу профілактичну роль, оскільки дає змогу оперативно реагувати на небажані відхиленні в ході виробництва.

Періодичний контроль здійснюється у формі усталеної регулярної звітності підрозділів підприємства. Звіти про основні показники роботи підрозділів з належними поясненнями (аналізом) подаються, як правило, за ті періоди, на які встановлюються планові завдання. До таких періодів належать місяць, квартал, рік тощо. У звіті зазначаються планові, фактичні показники діяльності за певний період, а також підсумкові дані з початку року (кварталу). Звіти підрозділів складаються на основі оперативного й бухгалтерського обліку показників, що є об'єктами контролю.

Разовий контроль не має усталеного змісту і попередньо встановленої регулярності. Його мета та діапазон контрольованих показників визначаються в кожному окремому випадку керівництвом підприємства чи іншим компетентним органом. Разовий контроль має здебільшого такі форми, як інвентаризація матеріальних і фінансових активів, ревізія діяльності та аудиторська перевірка.

Література

1. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник/ за ред. М.Г. Грещака.-К.: КНЕУ, 2001.-192 с.

2. Грещак М.Г., Гребешкова О.М. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч.- метод. Посібник для самостійного вивчення дисц.-К.: КНЕУ, 2001.- 103 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ за ред.С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ. 2000.- 528 с.

4. Кашин В.Н., Ионов В.Я. Хозяйственный механизм и эффективность промышленного производства.- М.: Наука,1997.- 367 с.

5. Методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості.

6. Тижневик “Галицькі контракти”.

7. Часопис “Бізнес”.

8. Часопис “Економіка України”.

9. Часопис “Економіка АПК”

10. Часопис “ Экономика предприятия»

11. Часопис “БИЗНЕС-ИНФОРМ”