Виробнича потужність та виробнича програма підприємства

РОЗДІЛ І: ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ТА ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА

Виробнича потужність підприємства

Всебічна інформація про виробничі потужності підприємства є важливим фактором наукового управління їх діяльністю. Використовуючи цю інформацію, можна розв'язувати завдання, пов'язані з ефективним функціонуванням підприємств.

Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна частина -- знаряддя праці, треба вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємства. Варто зазначити, що виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) -- це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.

Особливістю виробничої потужності є динамічність, її величина встановлюється тільки на певний момент.

Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов'язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.

Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що одні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень її використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду, що в кожному конкретному випадку визначає вплив на збільшення та використання виробничих потужностей і допоможе встановити існуючі між ними зв'язки й джерела утворення резервів підвищення ефективності виробничих потужностей підприємств. Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до основних елементів процесу виробництва -- засобів праці, предметів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи: фактори, які впливають на розширення фронту роботи, і фактори, які позначаються на підвищенні продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробничих площ. Їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устаткування і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існувати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства.

Отже, виробнича потужність не відображує сумарної енергетичної потужності підприємства і не складається із сум потужностей окремих робочих машин. Вона залежить від рівня пропорційності, який визначається відповідністю структури устаткування і робочих місць в структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, що виготовляються.

Таким чином, однією із найважливіших умов виробництва, яке здійснюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства зумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції багатостадійний і здійснюється шляхом комбінування різнорідних машин, робочих місць, дільниць та цехів.

Отже, визначаючи виробничу потужність, систему машин потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.

Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить також від рівня досконалості, конструкції виробів, які виготовляються. Чим простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів та вища їхня технологічність у виробництві, тим нижча машиномісткість (трудомісткість) продукції і вища продуктивність машин.

На продуктивність машин також впливає кваліфікація працівників. Систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їхньої кваліфікації створює сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівниками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максимально використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси і таким чином систематично збільшувати виробничі потужності підприємств.

Отже, фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею -- тільки в якісному.

Зростання виробничих потужностей підприємства, зумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині машиномісткості (трудомісткості) продукції, яка виготовляється. Знаючи величину і структуру машиномісткості (трудомісткості) продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

У загальному вигляді класифікація факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, зображена на рис.1. Особливістю цих факторів є те, що для здійснення заходів, пов'язаних з ними, потрібні капітальні вкладення.

Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.

Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють у сфері організації функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.

Рис.1. Класифікація факторів, які позначаються на величині виробничої потужності підприємства

Аналіз суті й особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей машинобудівних підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні та внутрішні (мал.2). Така класифікація може бути застосована при оцінці внутрішньозаводських резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви в їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.

Аналіз і класифікація факторів дають змогу чітко розмежувати такі поняття, як «випуск продукції», «використання виробничої потужності», «розвиток виробничої потужності», а також сформулювати більш досконалі методологічні принципи обґрунтування величини виробничої потужності.

Закономірність вияву і дії факторів на рис.1,2, що впливають на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, не зазнає змін у зв'язку з переходом до роботи в ринкових умовах. Більше того, вони є методологічною передумовою виявлення ефективного використання наявних резервів в обох аспектах (величини і рівня використання), оскільки саме в ринкових умовах мобілізація внутрішніх резервів, збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей підприємств виступає важливим фактором підвищення ефективності їх роботи.

Рис.2. Класифікація факторів, що впливають на рівень використання виробничої потужності підприємства

Обчислення виробничої потужності. Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зумовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів.

Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в практику якісно нових методів обчислення виробничих потужностей із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки.

У свою чергу, використання електронно-обчислювальних машин і нових методів, обчислення виробничих потужностей зумовлюють необхідність розв'язання комплексу задач, пов'язаних з формуванням вхідної і вихідної інформації, введення в обіг нових понять. Серед них треба виділити такі: потужнісні ресурси підприємства, форми виробничо-технологічної організації потужнісних ресурсів, централізація інформації.

Основу потужнісних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізованого інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається пропускною здатністю устаткування, а в другому - обсягом, робіт, які виконує робітник. Отже, потужнісні ресурси - це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі.

Кожна група потужнісних ресурсів повинна характеризуватися цільовою спрямованістю і створюватися з метою виконання певного виду робіт. З урахуванням цієї специфіки групи об'єднуються у виробничі підрозділи.

Виробнича потужність того чи іншого підрозділу визначається пропускною здатністю провідної групи його потужнісних ресурсів. Такою групою є устаткування і робочі місця залежно від їхньої технологічної значимості: виконання найбільш відповідальних операцій, прогресивність устаткування, коефіцієнт завантаження якого повинен бути не менший, ніж нормативний.

Показники використання виробничих потужностей. Оцінка рівня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.

Як система показників загалом, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного з показників, які входять до тієї чи іншої групи і системи в цілому.

Серед показників першої групи виділяється коефіцієнт використання проектної потужності (ПП), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом (у грн., т, шт.), до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.

На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомостей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей, досягнуті техніко-економічні показники в межах нормативного строку, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.

Зовсім інше значення має коефіцієнт використання виробничої потужності (ВП).

Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу, виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування й організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної і фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність, заводу, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами.

Рівень використання середньорозрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності Кн

,

де Мн - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства. Багато підприємств з року в рік практично повністю використовують виробничу потужність. Але досягнутий високий рівень коефіцієнта не завжди свідчить про її повне використання. Це пояснюється тим, що при визначенні виробничої потужності підприємство орієнтується на потужність слабких підрозділів. Значить, виробнича потужність занижується і дати правильну оцінку раціональності використання технологічного устаткування, а також наявним резервам підвищення його, завантаження неможливо.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать два коефіцієнти (змінності роботи та завантаження обладнання) і показник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:

,

де - сумарна розрахункова планова або фактична машино місткість продукції, маш./год.; Свст - кількість одиниць встановленого обладнання; Фд - дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.

У результаті порівняння планового або фактично досягнутого коефіцієнта змінності роботи обладнання, який обчислений за запропонованим методом, з оптимально можливим або нормативним можна оцінити резерви підвищення завантаження обладнання.

Для оцінки використання реального фонду роботи обладнання використовується коефіцієнт завантаження обладнання Кз. Він показує відношення сумарної машиномісткості до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі роботи підприємства або його підрозділів:

,

де Р - режим роботи заводу, цеху, дільниці.

При обґрунтуванні проектів машинобудівних заводів коефіцієнт завантаження обладнання визначається як відношення розрахункової кількості верстатів або машин до прийнятої їх кількості.Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:

Інша група показників (коефіцієнт змінності роботи обладнання, коефіцієнт його завантаження і показник, що характеризує середній час роботи одиниці обладнання) значною мірою відповідає цій вимозі. За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, і досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва; які відображають наявні ресурси і їх використання в часі.

Будь-який із показників відображає насамперед використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшення її використання.

Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів і груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної: характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності Кпр, який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, яке зайняте у виготовленні продукції, до загальної кількості встановленого, обладнання Свст:

Якщо

Спр = Свст,

то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнтові завантаження обладнання. У всіх інших випадках вонивідрізняються за величиною.

Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності означає використання обладнання в часі, акоефіцієнт завантаження -- ступінь використання дійсного фондучасу роботи обладнання при заданому обсягу виробництва, токоефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботіпарку машин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машині структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.

Характеризуючи виробництво при існуючому рівні узгодженості, пропускних здатностей окремих видів обладнання, груп взаємозамінного обладнання, коефіцієнт пропорційності дає змогу оцінити резерви

Р=МсгК-Мсг

збільшення виробничої потужності підприємств і випуску продукції при наявних виробничих площах за рахунок збільшення кількості машин у загальному парку обладнання, технологічні можливості яких найбільшою мірою відповідають структурі машиномісткості виробів, які виготовляються.

Визначивши за допомогою Кпр рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.

У деяких галузях промисловості встановлюється норматив завантаження обладнання. Це дає змогу значно ширше використовувати на практиці оцінки резервів використання діючих виробничих потужностей, коефіцієнтів пропорційності.

Найбільш доцільно використовувати таку робочу формулу визначення Кпр:

,

де Кзм.вст. - коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування; Кзм.н. - нормативний коефіцієнт змінності.

Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Він має прямий зв'язок з показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.

Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за такою формулою:

де ДФ - приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання, грн./грн.; Кз.з, Кз.б - коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах; Фб - фондовіддача у базовому періоді, грн./грн.

За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідальності фактичної і проектної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу з прийнятою потужністю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовіддачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які своєю чергою характеризують резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондовіддачі можна обчислити за формулою:

,

де Кпр.ф - проектне значення фондовіддачі, грн./грн..; Км - фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю, грн./грн..

Ефективність використання активної частини основних фондів характеризує такий вартісний показник, як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником є коефіцієнт, що характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств і його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.

Резерви виробничої потужності. В сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничої програми підприємства є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.

У складі виробничої потужності відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужності, то це позначається на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології.

Отже, мова йде про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничої потужності підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування і формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користується підвищеним попитом у споживачів.

Проте підвищувати завантаження устаткування треба до якогось оптимального рівня. За такий рівень беруть нормативний коефіцієнт завантаження обладнання устаткування Кн, який відображає економічне обгрунтування недовантаження верстатного парку. Цей показує, що для кожної групи взаємозамінного устаткування правильним повинно бути використання її дійсного річного фонду часу Фі не повністю, а в межах ФіКн. Значення Фі(1- Кн) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужностей для своєчасного регулювання на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і насамперед для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.

Отже, функціонування системи машин вважається стійким, якщо використання виробничої потужності цієї системи і зв'язки між елементами підтримуються на нормативному рівні. Але це тільки один із варіантів розв'язання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних резервів з тим, щоб у кожному конкретному випадку домогтися нормативного завантаження і мати реальні резерви потужностей для динамічного освоєння нових видів продукції.

Наявність таких потужностей тісно пов'язана з формуванням комплектних резервів. Під комплектними резервами поліпшення використання ВПП слід розуміти можливість збільшення випуску певного виду продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності у виробничій потужності, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.

Підтримання на кожному організаційному рівні ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення структурної системи регулювання пропорцій у виробничій потужності, яка є дійовим інструментом формування комплексних резервів. Під регулюванням пропорцій у виробничій потужності треба розуміти комплекс робіт, який охоплює сукупність організаційно-технічних заходів і координацію роботи відповідних служб та підрозділів підприємства з метою їх впровадження. В основу такого регулювання повинно бути покладено удосконалення організації побудови системи машин підприємства і його підрозділів.

Розробка річного плану на підприємстві

В умовах стихійної переорієнтації з директивно-планових методів господарювання на ринкові виникла помилкова тенденція до заперечення необхідності планування діяльності. Однак світова практика засвідчує абсурдність подібного абсолютизму, адже вдало розроблений річний план підприємства (виробнича програма) є суттєвим джерелом збільшення прибутку.

Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості строках і вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.

Процес розробки річного плану підприємства прямо чи опосередковано охоплює роботу фактично всіх служб і підрозділів.

З точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємства найсуттєвішим є взаємозв'язок економічної служби, виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту плану на наступний рік (рис.3).

Рис.3 Взаємозв'язок виробничих підрозділів і служб підприємства з розробки проекту плану: 1-зв'язки першого рівня(прямі, зворотні); 2-зв'язки другого рівня (прямі, зворотні).

До показників, що підлягають плануванню, належать:

Обсяг виробництва (у тому числі виробнича потужність);

Чисельність працюючих;

Фонд зарплатні;

Зростання продуктивності праці (у т.ч. зниження трудомісткості - умовне вивільнення працюючих);

Співвідношення між темпами приросту продуктивності праці і середньою заробітною платнею;

Собівартість (у т. ч. втрата матеріальних ресурсів);

Фонд матеріального заохочення(преміювання);

Нормативи відрахувань у ФМЗ(преміювання за досягнення показників), тощо.

Завдання щодо зростання продуктивності праці повинні бути взаємопов'язані між всіма виконавцями, тобто вони мають задовольняти умову

(1.1);

(2.2)

де - завдання на зниження трудомісткості продукції, що виготовляється на і-тому виробничому підрозділі - те ж саме по j-му підрозділу технічної служби підприємства (відділу бюро); - Відповідні значення показника умовно вивільненої чисельності працюючих.

Такій же умові повинні відповідати завдання щодо зниження витрат матеріалів, куплених виробів, палива та енергії:

(1.3)

Реакція цих умов зображена у вигляді матриці (табл.1).

Таблиця 1

Взаємозв'язок завдань виробничим підрозділам і службам підприємства щодо умовного вивільнення чисельності працюючих

Виробничий підрозділ	Підрозділи технічної служби	Разом
	ВГК	ВГТ	ВГМ	ВГЕ	ВМА	...
Цех №1						...
Цех №2						...
Цех №3						...
...	...	...	...	...	...	...	...
Разом

Взаємозв'язок завдань визначається необхідністю досягти загального рівня умовного вивільнення чисельності, тобто виконання умови (2). Клітини всередині матриці будуть заповнені відповідними значеннями після розробки всіма підрозділами і службами підприємства плану оргтехзаходів для виконання встановленого завдання. Роботу по вертикалі організують відділи, а по горизонталі - цехи.

Для кожної виробничої одиниці встановлюється фактичне співвідношення між темпами зростання продуктивності Д0 та технічною озброєністю праці W0. На основі досягнутого на кінець року, який передував плановому, рівня технічної озброєності праці W1 і встановленого співвідношення обчислюється плановий рівень зростання продуктивності праці Д1. Це мінімально необхідне зростання продуктивності праці, бо воно не враховує збільшення технічної озброєності праці в плановому періоді.

Якщо взяти до уваги результати всіх організаційно-технічних заходів, які треба буде здійснити у виробничих підрозділах, то продуктивність праці буде вища за Д1. Орієнтовно значення приросту обчислюється шляхом множення запланованого на майбутній рік приросту технічної озброєності праці на фактичне співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та її технічною озброєністю:

(2.4)

Отже,

(2.5)

Інший спосіб визначення зростання продуктивності праці грунтується на аналізі якості норм праці.

Вихідні дані для розрахунку: відсоток виконання норм часу К робітниками і питома вага технічно обгрунтованих норм часу в середньому по підприємству та його виробничих підрозділах. Знаючи приріст продуктивності праці в цілому по підприємству , визначаємо його значення для кожного підрозділу:

(2.6)

Зіставивши цей приріст з одержаним раніше (Д2 - Д 0), приймаємо рішення про завдання виробничому підрозділові щодо зростання продуктивності праці.

Можливе поєднання цих двох способів.

Для кожного підрозділу першим способом визначаємо Д1, а другим - Д/. У цьому випадку формула матиме вигляд:

(2.7)

де (Д1-Д2)сер - наявний резерв зростання продуктивності праці по підприємству як результат обсягу резервів по вироб6ничих підрозділах.

Розробка плану діяльності підприємства проводиться щорічно. Позитивно розглядаються тенденції до поступового збільшення планових показників (відповідно і фактичних) кожного наступного періоду. Одним із шляхів позитивної динаміки виступає особиста зацікавленість персоналу, що досягається шляхом матеріального стимулювання приросту продуктивності праці.

Організація матеріального стимулювання на підприємстві ґрунтується на оцінці трудового вкладу кожного внутрішнього підрозділу в загальні досягнення з урахуванням напруженості планових завдань, на таких формах заохочення колективів за високі результати, які виключають зрівняльний розподіл коштів матеріального заохочення.

Так, на етапі розробки проекту плану до виробничих підрозділів не наводяться всі вище перераховані показники, а лише один - обсяг виробництва та нормативи утворення ФМЗ (преміювання), наприклад, за приріст продуктивності праці та зниження собівартості продукції. Звідси випливає, що виробничі підрозділи повинні «набирати» собі премію за рахунок включення до проекту планів наявних резервів виробництва. Подібна система внутрішньовиробничого планування є логічним продовженням нової системи народногосподарського планування, зумовленої умовами ринкової економіки.

Розробка річного плану - доволі клопіткий та трудомісткий процес, що охоплює ряд взаємопов'язаних стадій : прогнозування розвитку підприємства, виявлення напрямків розвитку виробничих потужностей, проведення техніко-економічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства та його підрозділів, поточне (річне) планування роботи підприємства і його структурних підрозділів з конкретизацією завдання по кварталах і місяцях тощо.

За характером змісту та послідовності розв'язання всі задачі поділяються на три блоки : план виробництва та реалізації продукції; план праці та заробітної плати; план собівартості продукції.

Провідним розділом техніко-економічного плану служить «План виробництва та реалізації продукції». Складання цього розділу розпочинається з розрахунку оптимальної виробничої програми, тобто такої, яка забезпечує максимально можливу для підприємства економічну ефективність.

Завершальним етапом внутрішньозаводського планування є оперативне планування виробництва. Воно є продовженням ТЕП і органічно з ним пов'язане. Особливість оперативного планування полягає в тому, що розробка планових завдань для виробничих підрозділів поєднується з організацією їх виконання.

Задачі оперативного планування такі:

організація рівномірного і комплексного виконання виробничої програми та дотримання договірних строків випуску товарної продукції;

забезпечення повного і доцільного використання робочої сили при найбільш ефективному використанні засобів виробництва;

створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об'ємних і календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.

Оперативне планування складається з календарного планування і диспетчеризації. Календарне планування - це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками випуску - в основних виробничих підрозділах першого рівня (цехах), а всередині - на виробничих дільницях і робочих місцях. Диспетчеризація забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку і контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення неполадок і відхилень, які виникають.

Оперативне планування за місцем його здійснення розділяється на міжцехове і внутрішньоцехове. Міжцехове планування спрямоване на підтримання злагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх постачання й обслуговування допоміжними цехами та службами.

Ґрунтуючись на виробничій програмі підприємства, органи оперативного планування встановлюють планове завдання - програму випуску продукції в плановому періоді для кожного цеху, обґрунтовуючи її відповідними об'єктивними розрахунками. Календарний план регламентує строки руху продукції в цехах заводу, не розриваючи часткових, внутрішньоцехових післяопераційних строків виробництва по кожному предмету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль і оперативне регулювання робіт між цехами. Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.

Внутрішньоцехове планування спрямоване на ритмічне виконання на дільницях та робочих місцях заданої місячної програми. Внутрішньоцехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує виробничо-диспетчерське бюро (ВДБ), а на дільниці - майстер за допомогою ВДБ.

Межі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть змінюватись в міру розвитку або впровадження АСУВ з метою оперативного планування.

Оперативне планування виробництва розпочинається з обсягових розрахунків або з так званого обсягового планування, яке має такі цілі: визначення номенклатури продукції, яка включається в програму цехів і дільниць відрізками планового року; перевірку шляхом обсягових розрахунків відповідності номенклатури, яка планується, ресурсам дільниць і цехів (трудовим, по устаткуванню, площах).

Програма цеху, дільниці, повинна містити: номенклатуру готової (в конкретному цеху) продукції; кількість і строки випуску по кожній позиції компанії; обсяг робіт, який повинен виконати цех (дільниця).

Ступінь деталізації об'ємного планування і розрахунків, а також їх характер зумовлені: трудомісткістю виготовлюваних виробів, масштабом і ступенем регулярності випуску по окремих позиціях програми, тобто типом виробництва; тривалістю виробничого циклу виробу; рівнем предметної спеціалізації підрозділів підприємства.

Основна мета календарного плану - побудувати складну систему строків виробництва по виробу в цілому, окремих вузлах, деталях і в деяких випадках - окремих операціях.

Зміст і методи побудови календарного плану змінюються залежно від ступеня незмінності виробничих умов на робочих місцях дільниць і цехів, які беруть участь у виготовленні виробів, що плануються, тобто зумовлені основним типом виробництва (масовим, серійним та одиничним). У той же час суть і цільове призначення розробки календарного плану для будь-якої сукупності виробничих умов незмінні.

Календарний план в умовах будь-якого типу виробництва ґрунтується на побудові плану-графіка виробництва окремого предмета, який є цикловим графіком виготовлення виробу, залежить від календарного строку.

Отже, завдання, які розв'язує планування, дуже тісно пов'язані з усіма сторонами економічного і соціального розвитку колективу, з процесом безпосереднього створення матеріальних благ.

План організаційно-технічних заходів на підприємстві

Основним завданням планування є розробка техніко-економічних показників, які треба розглядати як систему показників за їх змістом і як систему -- за рівнями управління. Визначення ключових (з точки зору обчислення) показників треба здійснювати, використовуючи дані інших (щодо системи техніко-економічного планування на рівні підприємства) систем (вищого, того ж або нижчого порядку) планування: НТП, соціального розвитку підприємства, внутрішньозаводської системи та ін.

Одним з основних розділів плану технічного розвитку підприємства є план організаційно-технічних заходів. Це комплексний план заходів по збільшенню випуску продукції, підвищенні праці, зменшенні питомих норм витрат матеріалів, палива, енергії, підвищенні якості і зниженні собівартості продукції, покращенні використання основних і оборотних засобів.

План організаційно-технічних заходів (ОТЗ) розробляється при активній участі робітників та інтенсивно-технічного персоналу і служить засобом виявлення і використання резервів виробництва. Розробка перспективного плану розвитку підприємства з виділенням основних завдань по рокам дозволяє забезпечити вирішення корінних задач підприємства по збільшенню випуску продукції та освоєнню виробництва більш уніфікованих виробів на основі поглиблення спеціалізації і кооперування виробництва, впровадження механізації та автоматизації виробничих процесів, підвищення кваліфікації робітників.

На сучасному етапі для забезпечення безперервності в плануванні завдань перспективне планування стає основним видом планування. Таким чином ліквідується практика щорічного складання плану кожен раз з початку по всьому колу показників на довготерміновий період.

Базою перспективного планування є глибокий техніко-економічний розрахунок можливостей підприємства, його цехів і виробничих дільниць. При цьому початкове значення має складання перспективного плану важливих організаційно-технічних заходів, на основі яких стає можливим провести наступні розрахунки:

розрахунок зменшення трудомісткості виготовлення основної та нової продукції, освоєння якої намічається в перспективному плані;

розрахунок завантаження наявного обладнання і виробничої площі підприємства з виявленням ступеню використання наявних ОФ і необхідністю їх розширення;

розрахунок зменшення матеріалоємності (по основним матеріалам) виготовлення продукції і встановлення норм їх витрат на новостворену продукцію.

Широке обговорення колективом підприємства важливих організаційно-технічних заходів, а також матеріалів вказаних розрахунків дозволяє розробити основні показники перспективного плану підприємства, якими є наступні:

валова продукція підприємства в незмінних оптових цінах, діючих в плановому році, і товарна продукція в поточних відпускних цінах;

випуск основних видів продукції в натуральному вираженні;

випуск продукції з 1м2 виробничої площі (в грн., штуках, тоннах і ін.);

витрати основних матеріалів на одиницю основних виробів (при широкій номенклатурі -- на 1 млн. грн. валової продукції );

виробництво валової продукції на одного робітника в незмінних оптових цінах, діючих в плановому році;

трудомісткість виробів (по основним виробам);

витрати в грошовому виразі на 1 грн. товарної продукції в діючих оптових відпускних цінах підприємства;

розрахунок приросту виробничої потужності і розмір необхідних капіталовкладень, що є заключним розділом перспективного плану підприємства.

План організаційно-технічних заходів є одним з основних розділів плану технічного розвитку підприємства. Це комплексний план заходів по збільшенню продукції і покращенню умов праці; зменшення питомих норм витрати матеріалів, палива, енергії, підвищення якості і зменшення собівартості продукції, покращення використання основних і оборотних засобів.

План організаційно-технічних заходів розробляється за активною участю робітників та ІТП і є засобом вияву і використання резервів виробництва.

План організаційно-технічних заходів розробляється на підприємствах систематично і не може обмежуватись короткостроковою компанією. Підготовка до розробки плану заходів починається з аналізу діяльності цехів, дільниць і служб підприємства.

Вся робота по складанню плану організаційно-технічних заходів здійснюється в декілька етапів.

На першому етапі увагу керівництва підприємств і цехів, а також комісії концентрують на визначенні кожній із ланок підприємства конкретних задач і доведення їх до робітників даної ланки.

На другому етапі, коли колективи цехів і дільниць безпосередньо включають в розробку заходів, вирішальна роль належить комплексним бригадам. Останні безпосередньо організовують розроблення організаційно-технічних заходів на дільниці.

На третьому етапі роботи здійснюють збір ідей робітників, перевірка їх доцільності і ефективності, призначення виконавців і строків здійснення заходів. Всі запропоновані ідеї виносять на розгляд комплексних бригад, дільниць і цехових комісій і затверджують керівника дільниці, цеху. Прийняті ідеї оформлюються через бюро робочого винахідництва. Це оформлення необхідне для обліку ідей, визначаються ефективність і встановлення подальшого контролю за їх впровадженням і виплата авторської винагороди.

На підприємствах разом з технічними та організаційними заходами виробничим і допоміжним цехам встановлюються сумарні завдання по економії, яку вони повинні отримати в результаті розробки і впровадження плану організаційно-технічних заходів.

Прийняті громадськістю і керівництвом цеха заходи включають в план організаційно-технічних заходів. Всі заходи, які не потребують особливої підготовки, як правило, впроваджуються відразу або в найближчий час. При підготовці і впровадженні складних пропозицій може бути встановлено декілька відповідальних осіб і декілька строків по етапах підготовки і впровадження.

Після складання плану організаційно-технічних заходів в цехах і на підприємстві в цілому проводиться робота по впровадженню прийнятих і розробці нових раціоналізаторських заходів, і здійснюється необхідний контроль за впровадженням прийнятих пропозицій як зі сторони адміністрації цехів і підприємства, так і громадськості. Виникаючі в процесі впровадження заходів складнощі при відсутності контролю і своєчасної допомоги виконавцем нерідко приводять до зриву строків впровадження і не виконання плану заходів.

Результати розроблення плану організаційно-технічних заходів дають можливість визначити, як забезпечене виконання запланованих техніко-економічних показників організаційно-технічними заходами і вони дозволяють також намітити шляхи подальшого технічного і організаційного вдосконалення виробництва.

Ступінь покращення якісних і кількісних показників виробництва в результаті впровадження технічних і організаційних заходів складає ефективність заходів.

Форми прояву економічної ефективності організаційно-технічних заходів досить багатоманітні. Вони можуть бути виражені в покращеному використанні виробничої потужності, і в збільшенні випуску продукції і підвищенні її якості, в зменшенні трудоємкості виробництва, в покращенні умов праці. і т. д. Багатоманітність форм вияву ефективності породжує багато їх вимірників. Це потребує відбору найважливіших показників ефективності процесу техніки, здійснюваного шляхом проведення організаційно-технічних заходів.

Практичним виразом збереження робочого часу і зведення до мінімуму витрат виробництва є зменшення трудоємкості виготовлення продукції і зниження собівартості продукції. Ці два показники економічної ефективності прогресу техніки, які досягаються за допомогою впровадження організаційно-технічних заходів і відповідно ним вимірники ефективності є найважливішими.

Зменшення трудоємкості продукції. Звичайно зменшення трудоємкості виробництва продукції розраховується лише по нормативах робочого часу. Однак це не дає певної уяви про зниження всіх витрат живої праці на виготовлення продукції, так як витрати нормативного часу не відображають:

всіх витрат робочого часу основних робітників;

витрат праці допоміжних робітників.

Необхідно також уточнити базу при розрахунку зменшення трудоємкості виробу, тобто ту фактичну трудоємність виробу, з якою порівнюється трудоємність після проведення організаційно-технічних заходів. В якості бази можуть бути прийняті:

фактична трудоємність на підприємстві, де здійснюються організаційно-технічні заходи;

трудоємність виготовлення даного виробу на передовому вітчизняному підприємстві;

трудоємність виготовлення даного виробу на передових закордонних підприємствах.

Зниження собівартості продукції. Розрахунок цього показника здійснюється шляхом калькуляції собівартості виробу і може бути виконаний в 2 варіантах:

за всіма статтями витрат на виготовлення виробу;

за тими статтями витрат, сума яких змінюється в наслідок проведених заходів.

Окупність витрат на проведення заходів

Під окупністю витрат розуміють строк, протягом якого витрати, пов'язані з проведенням заходів, компенсуються економією, яка отримана в результаті проведення цих заходів, від зниження собівартості виробництва продукції. При розрахунку окупності витрат, пов'язаних з проведенням заходів, в їх суму включаються тільки одночасні витрати, безвідносно до джерел їх фінансування. Поточні експлуатаційні витрати в розрахунок не приймаються, так як вони враховуються при визначенні розміру економії.