1.1 Неповна зайнятість

Зайнятість - це забезпечення працездатного населення робочими місцями та його участь в суспільно-корисній діяльності, що приносить заробіток чи прибуток. Вона пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і проявляється через систему економічних відносин з приводу визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержання засобів до існування.

Ці відносини охоплюють продавців робочої сили (найману працю), її покупців (працедавців), осіб, що займаються індивідуальною (сімейною) трудовою діяльністю; вони зачіпають такі сторони соціально-економічної діяльності, як заробітна плата, доход, прибуток, динаміка капіталу і робочої сили, підготовка і перепідготовка трудових ресурсів, структура економіки, нагромадження і споживання тощо.

В умовах формування ринкового господарства змінюють погляди на так званий принцип загальності праці і повну зайнятість як атрибут екстенсивного економічного розвитку. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці у будь-якій формі (за винятком випадків, передбачених законодавством країни). Повна зайнятість є важливим фактором економічного захисту населення у трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову соціальну зайнятість у суспільному виробництві.

Повна зайнятість означає використання усіх приданих до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід врахувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначається такими аспектами: суспільно-корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура економіки; професійно-кваліфікаційна структура трудових ресурсів ( структура пропозиції і попиту на ринку праці).

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею соціально-економічних результат.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення трудових ресурсів в економічну систему. Серед них найбільш поширені такі: наймана праця за трудовою угодою (в державному секторі, на об'єктах орендованої, колективної чи приватної власності); особиста праця власника (чи співвласника) засобів виробництва; особиста праця на орендованих засобах виробництва тощо.

Усе це зумовлює існування неповної зайнятості, тобто зайнятості частини трудових ресурсів у суспільному виробництві. При цьому слід враховувати, що певний рівень безробіття характеризує саме повну зайнятість (мова йде про нормальні, виправдані, неминучі форми безробіття).

Зростання пропозиції праці зумовлюється зростанням населення, сукупної робочої сили, втягуванням у виробництво жіночої праці тощо. Пропозиція праці дуже мінлива, вона постійно змінюється внаслідок того, що нове покоління працівників, що вступає на ринок праці, має більше знань і кращу підготовку, але й більші потреби, ніж попереднє покоління. Водночас постійно змінюється й попит на працю під впливом таких факторів: зміна попиту на товари та послуги, поява нових професій і зникнення старих. Внаслідок цього постійно з'являються нові незайняті робочі місця, але й скорочують старі.

Пропозиція праці визначається рівнем її ціни (заробітної плати), а також рівнем податків, потребами працеємця та членів його сім'ї, звичками і традиціями, рівнем культури і релігією, силою профспілок тощо. Попит на працю регулюється потребами виробництва в трудових ресурсах, його технічним рівнем, вартістю робочого місця тощо.

Таким чином, у кожний даний момент на ринку праці є певна кількість продавців робочої сили різноманітних професій і кваліфікації, з одного боку, і вільних робочих місць - з іншого. Якщо кількість бажаючих продати свою робочу силу перевищить кількість незайнятих робочих місць, то виникає неповна зайнятість, або надлишкове безробіття. [№1, 18-29ст.]

Рівновага на ринку праці досягається через збалансованість попиту і пропозиції певним рівнем ціни праці, який стає ціною рівноваги ринку праці (рівноважною ставкою заробітної плати, адже заробітна плата - це ринкова ціна праці). Проте ціна праці (заробітна плата) залежить від багатьох чинників - можливості задоволення нагальних потреб, рівня освіти і кваліфікації, економічної боротьби трудящих тощо. Водночас рівень заробітної плати не може опускатись нижче можливостей фізіологічного забезпечення життя найманого працівника і членів його сім'ї, але він не може бути і надто високим - це приведе до зменшення попиту на працю і зростання безробіття.

До причин неповної зайнятості слід також віднести структурні зрушення в економіці під впливом науково-технічного прогресу, циклічність економічного розвитку, нерівномірне розміщення продуктивних сил, прагнення громадян знайти кращу роботу, яка б відповідала їх можливостям і вище оплачувалась.

Неповна зайнятість - серйозна економічна проблема для ринкового суспільства. Боротьба з нею завжди є одним із найголовніших завдань у сфері мікроекономіки.

1.2 Безробіття та його форми

Безробіття - це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Розрізняють такі форми безробіття:

фрикційне (добровільне)

структурне

циклічне

сезонне

приховане

Проблема фрикційного безробіття - проблема тривалості перебування певної кількості людей без роботи у проміжку, коли вони залишили одну роботу і ще не влаштувалися на іншу. Для оцінки величини фрикційного безробіття необхідно врахувати дві обставини: кількість людей, що добровільно змінили роботу, і тривалість їх перебування " між роботами". Оскільки фрикційне безробіття - це результат добровільного і тимчасового скорочення пропозиції, то в його моделі мають бути відображені зміни у пропозиції праці.

Структурне безробіття, на відміну від фрикційного, стосується зрушень лінії попиту на працю.

Розглянемо явище структурного безробіття на умовному прикладі, що дасть змогу побудувати графічну модель.

Деякі країни, зокрема Швеція, мають великий досвід у подоланні структурного безробіття. Він засвідчує, що як запобіжні та протидіючі безробіттю засоби ефективно спрацьовують:

а)гнучка система освіти, здатна орієнтуватись на змінюваний попит;

б)територіальна мобільність робочої сили;

в)бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць;

г)доступність інформації про стан ринку праці;

д)широка мережа закладів, де ведеться перекваліфікація працівників відповідно до нового типу.

Циклічне безробіття прийнято розглядати як безпосередній наслідок недостатнього попиту.

Фактично модель циклічного безробіття вже була розглянута тоді, коли аналізувався кейнсіанській погляд на безробіття. Розміщення лінії сукупного попиту (AD) нижче того рівня, який забезпечує повну зайнятість, пояснювало феномен циклічного безробіття.

Періоди збільшення споживчих витрат збігаються із зменшенням рівня безробіття, а у період скорочення витрат рівень безробіття збільшувався.

Особливих рис набуває безробіття у постсоціалістичних країнах. Це невідповідність визнаного(офіційного) і реально існуючого безробіття та у хронічному незаповненні вакантних робочих місць.

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.

Рівень безробіття визначається за такою формулою.

Рівень безробіття =х 100

До складу робочої сили включають усіх працюючих і безробітних, які активно шукають роботу (без дітей до 16 років*⁶, учнів, студентів, інвалідів, пенсіонерів, домогосподарок, ув'язнених, недієздатних тощо). Слід підкреслити, що до складу робочої сили не включають тих безробітних, які втратили надію знайти роботу, а тому перестали її шукати, чи тих, хто взагалі не бажає працювати*⁷. Це відповідно значно занижує офіційний рівень безробіття.

Важливе значення має обчислення природного рівня безробіття:

 Природне безробіття

Природний рівень безробіття = х 100

Обсяг робочої сили

Цей рівень обчислюється для визначення обсягу втраченого для суспільства внутрішнього продукту у зв'язку з безробіттям. Економісти визначають цей втрачений продукт як відставання обсягу ВВП, яке показує на скільки фактичний обсяг ВВП(ВНП) менший від потенційного ВВП (ВНП).

Неповна зайнятість - біда для економіки, вона є однією з причин макроекономічної нестабільності. Тому держава намагається в рамках антициклічного регулювання досягти рівня повної зайнятості, яка б відповідала пропорціям макроекономічної динаміки. Таке регулювання здійснюється через біржу праці (національну службу зайнятості) в рамках насамперед кейнсіанської макроекономічної моделі. [№2, 338-346ст.].

1.3 Напрями основних потоків праці та їх зв'язок із видами безробіття

Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем. [№3, 203-212ст.]

1.4 Причини безробіття

Економічна наука неодноразова зробила спроби з'ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б. Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Графічно ринок праці Ж.Б. Сея можна побачити на графіку №1, який ми розглядали в питанні “Неповна зайнятість”

Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття - у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М.Кейнсом. він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття - у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб'єкти заощаджень та інвестори - це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит - як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б. Сеєм

Жорсткість зарплати. Ідея жорсткості зарплати є розвитком і конкретизацією ідеї класиків про завищеність зарплати. Жорсткість, тобто нездатність зарплати бути гнучкою і регулювати ринок праці в напрямі забезпечення повної зайнятості, пояснюється принаймні трьома причинами: законодавством про мінімальну зарплату, монополізмом профспілок, намаганням використати зарплату з метою стимулювання ефективності виробництва.

Як відомо, кейнсіанські рекомендації щодо обмеження безробіття зводились до пропозиції стимулювати сукупний попит з боку держави.

2. Негативні соціально-економічні наслідки, які породжує безробіття, та методи боротьби з безробіттям

2.1 Негативні соціально-економічні наслідки безробіття

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов'язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

2.2 Методи боротьби з безробіттям

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Висновок

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою зовнішніх чинників.

Таким чином, безробіття залишається проблемою, що вимагає негайного державного втручання як на законодавчому рівні, так і на рівні практичного втілення законопроектів.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. - К. «Просвіта» , 2003р., 290ст.

2. Баличенко В.В. Загальна економічна теорія - Харків «Фоліо». 2004.- 418ст.

3. Кіровський П.Р. «Політекономія». - Львів «Гайдамаки», 2002р, 342ст.

4. Лудаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. - К., «Перо», 2004р., 360ст.

5. Ростиш В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К. «КНЕУ», 1996.