Безробіття та ціна у ринковій економіці

Безробіття та ціна у ринковій економіці

1. Безробіття як явище соціально-економічного життя суспільства

Циклічність розвитку економіки, періодичне повторення економічних криз породжують у суспільстві такі негативні явища, як безробіття та інфляцію, що суттєво впливають на становище членів суспільства, зумовлюють гострі соціальні проблеми.

Безробіття тісно пов'язане із зайнятістю. У сучасному суспільстві громадяни мають право на працю, що декларується конституціями майже усіх країн світу. Кожна особа має право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, примусова праця забороняється. Реалізація права на працю пов'язана із зайнятістю. Це діяльність осіб, спрямована на задоволення особистих та суспільних потреб через одержання від неї доходу, яка суворо регламентується законодавством. В Україні правові норми у сфері зайнятості встановлені у Конституції, Законі «Про зайнятість населення» та інших законодавчих і нормативних актах.

Зайнятість пов'язана з такими поняттями, як працездатне та непрацездатне населення, економічно активне населення і безробіття. Усе населення будь-якої країни поділяється на працездатне і непрацездатне. До працездатних належать особи певної вікової групи, що не мають протипоказань до участі у трудовій діяльності, незалежно від того, беруть вони участь у суспільному виробництві чи ні. Склад працездатного населення визначається у кожній країні законодавством. В Україні це чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки віком від 16 до 55 років. До нього не належать особи, які мають фізичні чи інші вади, що виключають можливість участі у праці. Це непрацюючі інваліди першої та другої груп, та непрацюючі особи, які одержують пенсію на пільгових умовах. Оскільки не всі працездатні займаються трудовою діяльністю, виділяють економічно активне і економічно неактивне населення. До складу економічно неактивного населення входять такі групи:

1) учні, студенти і курсанти, що навчаються стаціонарно в навчальних закладах;

2) пенсіонери;

3) особи, зайняті веденням домашнього господарства, в т. ч. ті, хто здійснює догляд за дітьми та хворими;

4) ті, хто втратив надію на роботу і перестав її шукати;

5) особи, яким немає необхідності працювати (незалежно від джерела їх доходу).

Економічно активне населення (у західній економічній літературі нерідко використовується термін «робоча сила») -- це та частина працездатного населення, яка пропонує свою здатність до праці для виробництва товарів та послуг (табл. 11). Вона включає осіб, що зайняті в економіці, та тих, хто не має роботи в даний момент, але бажає її отримати, тобто шукає роботу. До цієї категорії належать усі наймані працівники, що мають роботу, зайняті власною справою та військовослужбовці. Це -- зайняте населення. Другу групу складають працездатні особи, які не мають роботи або заняття, що приносять доход, шукають роботу і готові до неї приступити та навчаються за направленням служби зайнятості.

Таблиця 11 Економічна активність населення України

Основу економічно активного населення становить зайняте населення. Саме воно здійснює економічну діяльність, створює товари та послуги. Залежно від статусу у системі трудових відносин у складі зайнятого населення виділяють дві групи: ті, які працюють за наймом і ті, які самостійно забезпечують себе роботою. В Україні серед зайнятого населення у 2001 р. працюючі за наймом складали понад 90 %. Серед працюючих не за наймом майже 4/5 складали самозайняті.

Другою складовою економічно активного населення є безробіття. Це таке соціально-економічне явище, коли працездатне населення не може знайти роботу. Відповідно до методології Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи у віці від 15 до 70 років, які не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи. Частку безробітних визначають як різницю між; кількістю економічно активного та кількістю зайнятого населення. Облік безробітних здійснюється шляхом обстеження домогосподарств, реєстрації безробітних або обліку виплат по безробіттю. У більшості країн, в т.ч. і в Україні, до безробітних відносять осіб, зареєстрованих у державних органах зайнятості як таких, що шукають роботу і в даний момент її не мають. У нашій країні, згідно із законодавством, статус безробітного з визначенням права на допомогу по безробіттю надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, який шукає роботу. Громадяни, які були звільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів з моменту звільнення.

Безробіття має складну структуру. Воно включає тих, хто втратив роботу в результаті звільнення; тих, хто добровільно залишив роботу; осіб, які прийшли на ринок праці після тривалої перерви у роботі, та тих, хто вперше вийшов на ринок праці. Визначається як загальна кількість безробітних, так і рівень безробіття, яке є відношенням кількості зареєстрованих безробітних або виявлених у процесі обстеження безробітних до економічно активного населення. Так, в Україні у 2001 р. безробітних було 2,5 млн, а економічно активного населення -- 21,3 млн осіб. Рівень безробіття склав 11,8 % (2,5 : 21,3 х 100). Цей показник називають ще нормою безробіття.

Щодо суті та причин безробіття серед економістів немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія пов'язує безробіття з процесами нагромадження капіталу, що супроводжується відносним скороченням потреби у робочій силі, у результаті чого частина працездатного населення не може застосувати свою робочу силу.

Класична політична економія не вбачала у безробітті серйозної економічної проблеми, її представники виходили з того, що безробіття є тимчасовим явищем, пов'язаним із рівнем заробітної плати. Останню вони вважали гнучкою, що автоматично урівноважувала попит на працю з її пропозицією. Якщо заробітна плата була високою, що призводило до появи безробіття, то конкуренція між безробітними на ринку праці спричинювала її зниження до рівня, коли на ринку праці встановлювалась рівновага і забезпечувалася повна зайнятість.

Однак криза 1929--1933 pp. зумовила новий підхід до трактування причини безробіття, започаткований Д. Кейнсом і його послідовниками. Вони вважали, що безробіття -- не тимчасове явище. І пов'язане воно, в кінцевому підсумку, з обмеженістю сукупного попиту. Наймані робітники успішно протистоять зниженню грошової заробітної плати, бо безробітні з різних причин не мають змоги активно впливати на її рівень, зумовлений колективними договорами. До того ж зниження заробітної плати означає зменшення доходів працюючих, що зрештою, зменшує сукупний попит і призводить до скорочення обсягів виробництва, а отже, збільшує безробіття. Тому впливати на безробіття можна лише через сукупний попит, його регулювання. Але це, як показала практика, не розв'язуючи проблеми безробіття, призводить до інфляції.

Тому, починаючи з 80-х років минулого століття, такий підхід був підданий критиці і виникла нова трактовка суті і причин безробіття. Прибічники її виходять з того, що неможливо забезпечити абсолютно повну зайнятість. У зв'язку з цим вводиться поняття природного безробіття, або природної норми безробіття. До нього включається так зване фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене переходом з однієї роботи на іншу або пошуком нової роботи. Тобто, це безробіття під час пошуку роботи. Його вважають рівним кількості вакансій з тих самих професій на місцевому ринку праці. Таке безробіття неминуче.

Структурне безробіття -- це безробіття, при якому є вільні робочі місця, але вони не можуть бути зайняті безробітними через невідповідність їх кваліфікації вакантним робочим місцям. Така невідповідність, насамперед, зумовлюється структурними змінами в економіці.

Отже, фрикційне та структурне безробіття і утворюють те, що засновник монетаризму Мілтон Фрідмен назвав природним безробіттям. Сам термін невдалий, бо складається враження, що це безробіття зумовлене силами природи, тоді як його причини -- соціально-економічні. Деякі економісти пропонують назвати його неінфляцій-ним рівнем безробіття. Таке безробіття, на думку неокласиків, не можна усунути жодними засобами. До того ж воно відіграє в економіці позитивну роль, бо, по-перше, є резервом готової робочої сили у випадку зростання попиту на неї, а, по-друге, служить стимулом підтримання трудової дисципліни і чинником стримування підвищення заробітної плати.

З природним безробіттям пов'язана повна зайнятість. Якщо безробіття обмежується його природним рівнем, то в економіці забезпечується повна зайнятість. При перевищенні цього рівня зайнятість стає неповною, виникає безробіття, що називається циклічним. Це безробіття зумовлене спадом в економічному циклі, коли зайнятість у зв'язку з цим зменшується. Реальний обсяг національного продукту, що виробляється при повній зайнятості, називається виробничим потенціалом економіки, або потенційним обсягом виробництва.

Таким чином, за сучасних умов більшість економістів схиляється до думки про негнучкість безробіття у ринковій економіці. Його види різноманітні. Крім розглянутих фрикційного, структурного та циклічного безробіття виділяють такі види, як добровільне і вимушене, приховане і застійне, технологічне, сезонне, відкрите та очікуване безробіття.

Добровільне безробіття -- це безробіття, пов'язане з пошуком роботи, яка б відповідала запитам особи, що її шукає. Воно виникає тоді, коли працівник добровільно відмовляється від роботи, переважно у зв'язку з тим, що його не влаштовує пропонований рівень заробітної плати або умови праці. З підвищенням рівня освіти робочої сили цей вид безробіття має тенденцію до збільшення.

Вимушене безробіття пов'язане з низькою еластичністю заробітної плати. Коли вона висока, пропозиція праці буде високою і частина працівників стане вимушено безробітними. До вимушеного безробіття належить і циклічне безробіття, коли працівників звільняють з роботи за умов циклічного спаду. Певною мірою до вимушеного належить і структурне безробіття, оскільки відбувається скорочення робочих місць і працівники, що їх займали, за попередньою професією не можуть влаштуватися на роботу.

Приховане безробіття включає людей, які працюють неповний робочий день або тиждень, маючи бажання працювати у повну силу, а також працівників, які втративши роботу, не стають на офіційний облік безробітних або припиняють пошук роботи. Особливо поширений цей вид безробіття в аграрному секторі економіки.

Застійне безробіття охоплює частину працівників, які мають випадкові заробітки без постійної зайнятості. Це, як правило, некваліфіковані працівники. Особливо значна частка таких безробітних у слаборозвинутих країнах. Безробіття, що є результатом запровадження в процесі економічного зростання працезберігаючих технологій, називається технологічним. Сезонне безробіття пов'язане із сезонним характером економічної діяльності в деяких галузях виробництва. До них, насамперед, належать сільське господарство, будівництво та туризм.

Стосовно країн, що розвиваються, використовується термін відкритого безробіття. Він означає ситуацію, за якої особа визнає, що у неї немає роботи, та реєструється у відповідних органах зайнятості. Цей термін використовується, щоб відрізнити повністю безробітних від тих, хто може розглядатись як безробітний через низьку продуктивність.

Безробіття -- складне соціально-політичне явище, що негативно впливає як на економіку, так і на соціальну сферу суспільства. Негативний вплив на економіку пов'язаний із тим, що із діючих виключається частина такого чинника виробництва, як праця. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, а суспільство несе втрати через недобір продукції. Американський економіст А. Оукен виявив емпіричний зв'язок між. циклічними змінами ВВП і безробіттям. Він полягає у тому, що підвищення рівня безробіття на 1 % понад його природну норму призводить до того, що реальний обсяг ВВП зменшується порівняно з потенційно можливим на 2--2,5 %. Ця залежність отримала назву закону Оукена.

Наслідки безробіття виявляються і у його впливі на інфляцію. Цей зв'язок вперше був виявлений англійським економістом Е. Філліпсом у 1958 р. і одержав назву «крива Філліпса». Суть його у тому, що підвищення цін супроводжується зменшенням рівня безробіття і навпаки. Цей висновок використовувався в економічній політиці для регулювання безробіття шляхом підвищення цін. Однак пізніше представники монетаризму показали, що цей зв'язок характерний лише для короткострокового періо'ду, а в довгостроковому періоді зміна цін на рівень безробіття не впливає і крива стає вертикальною.

Негативні наслідки безробіття виявляються і в соціальній сфері. Насамперед, його зростання спричинює зменшення доходів людей найманої праці, погіршення їх матеріального становища. Зростають і моральні втрати. Люди, які втратили роботу, нерідко втрачають і життєві інтереси, що виявляється у збільшенні психічних захворювань і випадків суїциду, поширенні алкоголізму і наркоманії. Дослідження вчених показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга. Загальним наслідком цих негативних явищ є зростання страху та втрата людської гідності. А масове безробіття може призвести до соціальних катаклізмів, про що свідчить приклад Німеччини 30-х років і Чілі -- початку 70-х років минулого століття. І не випадково відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Семюелсон вважає безробіття головною соціальною бідою ринкової економіки.

Такий вплив безробіття на соціально-економічне життя суспільства зумовлює потребу у заходах щодо його регулювання, або політику зайнятості. Вона включає систему заходів, що здійснюються державою щодо регулювання зайнятості і надання потерпілим від безробіття певної допомоги -- збільшення робочих місць, скорочення тривалості робочого дня і робочого тижня, обмеження пропозиції на ринку праці тощо. В Україні подібні заходи здійснює Державна служба зайнятості.

Друга група заходів стосується соціальної підтримки безробітних. Основним серед них є страхування по безробіттю. У більшості розвинутих країн формуються фонди страхування по безробіттю (в Україні це Державний фонд зайнятості населення). Кошти до цих фондів надходять за рахунок внесків підприємців, самих працівників та держави. Розміри допомоги нараховуються за двома методами: як фіксовані виплати або як відсоток до заробітної плати, яку безробітний отримував на останньому місці роботи. В Україні, згідно з чинним законодавством, особам, які зареєстровані безробітними у службі зайнятості, матеріальна підтримка надається у вигляді виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійного навчання, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, тощо. Розмір допомоги по безробіттю коливається у межах 75-- 50 % середньої заробітної плати, яку безробітний одержував на останньому місці роботи. В усіх випадках він не повинен бути меншим за мінімальну заробітну плату.

Нещодавно прийнятий Закон «Про державне соціальне страхування на випадок безробіття», яким регулюється соціальний захист частково безробітних. А їх лише у 2001 р. нараховувалося майже 2,2 млн осіб. Обмеженість фінансових ресурсів не тільки зумовлює малий розмір допомоги по безробіттю, а й не дає змоги забезпечити нею всіх, хто потрапив до категорії безробітних. Потреба у розв'язанні цієї проблеми загострюється тим, що в Україні переважна частина безробітних офіційно такими не зареєстрована. Так, у 2001 р. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив 3,7 %, тоді як, за розрахунками Міжнародної організації праці, він становить 11,8 %.

Сутність і причини безробіття. Протилежною стороною ринку робочої сили є безробіття.

Безробіття -- соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України «Про зайнятість» зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920--1929 pp. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. осіб, а в 30-х роках -- до 20% найманої праці.

Теорія безробіття Т. Мальтуса. Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Мальтус вбачав у біологічному законі, властивому всім живим істотам, -- розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль НТП, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Мальтуса не підтвердила практика.

Технологічна теорія безробіття. Виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Кейнсіанська теорія безробіття. Є найпоширенішою в наш час. Згідно з нею причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у зростанні інвестицій відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія. Пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.

У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження. Його сутність полягає у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії -- з іншого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми -- умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід називати всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою -- НТР, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Розрізняють: 1) поточне, 2) аграрне і 3) застійне перенаселення. Поточне перенаселення породжують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення -- це коротко- і середньотермінове безробіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки); фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями); структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність); циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції); регіональне. У розвинутих країнах світу майже 50% приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А. Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн осіб на початку XXI ст. Якщо у США під повною зайнятістю в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років -7%. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію знайти її. У США таких осіб майже 2 млн. Лише у США за 1946--1966 pp. особи найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних сягає понад 800 млн осіб. В Україні у 1994--2000 pp. налічувалося майже 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 40% від сукупної робочої сили. Наведені дані свідчать про дію капіталістичного закону народонаселення. Його особливістю є зростання інших загонів резервної армії праці -- працівників сфери освіти, охорони здоров'я, сфер нематеріального виробництва.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х років 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В останні роки система професійно-технічної освіти майже не розвивається, її матеріальна база не оновлюється, недостатня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.

2. Ціна у ринковій економіці

Аналіз попиту і пропозиції показав, що вони тісно пов'язані з ціною. Остання може як сприяти збільшенню попиту та пропозиції, так і призводити до їх зменшення. Тобто між попитом, пропозицією і ціною існує певна взаємозалежність. Розглянемо її.

Почнемо з визначення ціни. Ціна -- це кількість грошей, які потрібно заплатити за право власності на товар. Вона є грошовим виразом вартості, цінності товару. В ринковій економіці ціна виступає тією ланкою, що пов'язує виробника товару і його споживача, тобто сполучною ланкою між: виробництвом і споживанням. Від її рівня залежить реалізація інтересів як виробників, так і споживачів. Висока ціна сприяє реалізації інтересів виробника і продавця товару, бо приносить йому високий доход. У той самий час вона негативно впливає на інтерес споживача, покупця, бо він за придбання товару має платити більшу частину свого доходу, ніж за нижчої ціни. Отже, ціна повинна бути на такому рівні, щоб забезпечувати реалізацію інтересів як продавця, виробника, так і покупця, споживача. Тому необхідний механізм, який би дозволив встановлювати ціну саме на такому рівні.

Формування цін у ринковій економіці здійснюється під впливом багатьох чинників. По-перше, ціна визначається витратами на виготовлення товару. За інших рівних умов збільшення витрат викликає зростання ціни товару і навпаки. По-друге, на рівень ціни впливає співвідношення попиту та пропозиції. Якщо товару пропонується багато, а попит з боку покупців невисокий, то ціна, як правило, знижується. І навпаки, якщо бажаючих придбати товар багато, а пропозиція невелика, то це призводить до зростання ціни. По-третє, на рівень цін впливають психологічні чинники, під якими розуміють сприйняття певних залежностей між; ціною товару та деякими його властивостями чисто суб'єктивно. Так, багато покупців вважають: що вища ціна, то товар якісніший. Престижність товару також спричинює підвищення ціни на нього. Покупці з більшою довірою ставляться до цін, які не заокруглені, визначаються не лише цілими грошовими одиницями, а й їх частинами. Так, покупець сприймає ціну в 99 грн. 10 коп. як справедливішу порівняно з ціною 100 грн.

Розглянемо, як встановлюється ціна на ринку. Як уже з'ясували, зміна ціни зумовлює зміну як попиту, так і пропозиції. Причому -- в протилежних напрямах: при зростанні ціни, за інших рівних умов, попит зменшується, а пропозиція збільшується і навпаки. Це зумовлює існування на ринку двох видів цін: продавця і покупця. Ціна продавця -- це ціна, нижче якої він продавати свій товар на ринку не хоче, бо тоді не отримає нормального доходу. Ціна покутня -- це та максимальна ціна, яку покупець може заплатити за товар. Купівля-продаж товару може відбутися лише за умови, що ціна покупця і ціна продавця співпадають. Як лее досягається така ситуація? Розглянемо на рис. 4 проаналізовані раніше криву попиту і криву пропозиції.

Рис. 4. Графік попиту та пропозиції

З рис. 4 видно, що величина попиту та пропозиції збігаються лише в одному випадку: коли ціна 1 кг масла дорівнює 8 грн.. За цією ціною виробники можуть і хочуть продати 25 кг масла, а покупці хочуть і можуть купити також 25 кг масла. Якщо ж ціна становить 6 грн. то на ринку виникає ситуація, яку економісти називають дефіцитом, бо покупці за цією ціною можуть купити 60 кг масла, а продавці -- продати лише 10 кг (різниця у 50 кг масла і є дефіцитом). Інша ситуація за ціни 9 грн. за 1 кг: покупці можуть купити лише 15 кг масла, тоді як продавці пропонують 40 кг. Різниця в 25 кг масла буде виступати у формі надлишку пропозиції над попитом.

Отже, величина попиту і пропозиції співпадають лише в одному випадку: в точці А, де перетинаються крива попиту і крива пропозиції. Цій точці відповідає ціна 8 грн.. за 1 кг масла. Це і є ринкова ціна масла, за якої попит і пропозиція урівноважуються, тобто рівноважна ціна. Саме в ній збігаються ціна продавця і ціна покупця. Вона визначає і рівноважний обсяг масла, що характеризує кількісний збіг попиту та пропозиції.

Слід зауважити, що встановлення рівноважної ціни відбувається стихійно, без впливу зовнішніх сил. Коли ціна дорівнює 6 грн., значна частина покупців не може купити товар, бо пропозиція менша за попит. У цій ситуації продавці будуть підвищувати ціну, бо це дасть їм більший доход. Та якщо вони підвищать її до 9 грн., значна частина покупців купити товар не зможе, а частина продавців не зможе продати його за такою ціною, а отже -- не отримає ніякого доходу. Це примусить їх змінити ціну, щоб продати товар. При цьому рішення вони приймають самостійно, виходячи лише з власних інтересів. І коли ціна знизиться до 8 грн., будь-який продавець зможе продати товар, і в той самий час будь-який покупець, здатний заплатити таку ціну, зможе купити товар. Отже, стихійно, шляхом змагальності за реалізацію своїх інтересів покупці і продавці на ринку створюють ситуацію, за якої їхні інтереси узгоджуються і встановлюється ціна, що задовольняє усіх суб'єктів даного ринку. Така ціна і є рівноважною ціною, a ситуація на ринку називається ринковою рівновагою.

Рівноважна ціна, сприяючи встановленню рівноваги на ринку, виконує функцію, яку називають врівноважуючою, або нормувальною, її дія спричинює встановлення відповідності між; попитом і пропозицією, тобто синхронізацію рішень покупців і продавців про покупку та продаж товарів. Створюється ситуація, за якої суб'єкти ринку не мають бажання її змінювати, бо кількість товару на ринку достатня для задоволення потреб усіх споживачів даного товару і в той самий час задовольняє потреби усіх постачальників його на ринок. За такої ситуації ринок забезпечує найвищу економічну ефективність, бо всі витрати на виробництво запропонованих на ринку товарів окупаються і приносять їх виробникам доход, що відповідає їх інтересам. У той самий час при рівновазі ринку реалізуються й інтереси покупців, бо за рівноважною ціною вони мають змогу отримати ту кількість товару, що забезпечує їм найбільшу корисність. Крім того на ринку у стані рівноваги не створюється ні дефіциту товарів, ні їх надлишку.

Аналізуючи встановлення рівноважної ціни, ми абстрагувалися від нецінових чинників. Однак у реальному житті вони постійно існують і впливають на обсяги як попиту, так і пропозиції. Розглянемо, як цей вплив позначається на встановленні рівноважної ціни і ринкової рівноваги.

Нехай під впливом нецінових чинників відбулися зміни у попиті, покупці почали купувати за незмінної ціни менше товару. Це означає, що за діючої до цього ціни той обсяг пропозиції, який здійснювали продавці і який забезпечував ринкову рівновагу, покупці не будуть купувати. На ринку створиться надлишок, і щоб його уникнути, продавці змушені будуть знижувати ціну. Зниження буде здійснюватися до того моменту, коли обсяг пропозиції урівноважиться із новим обсягом попиту. Це і викличе встановлення нової рівноважної ціни, яка буде нижчою за попередню.

При збільшенні попиту під впливом нецінових чинників ситуація буде протилежною. При незмінній ціні ринковий обсяг попиту збільшиться, і наявна пропозиція буде недостатньою для його покриття. Утвориться дефіцит товару, на який продавці відреагують підвищенням ціни до того рівня, при якому пропозиція урівноважить зрослий попит, а відтак встановиться і нова рівноважна ціна, вища за попередню. Отже, при зміні у попиті під впливом нецінових чинників рівноважна ціна буде змінюватись у одному напрямі із зміною попиту (за умови, що на пропозицію не впливають нецінові чинники).

Рівноважна ціна буде змінюватись і за умови, коли відбуваються зміни у пропозиції під впливом нецінових чинників. Якщо пропозиція збільшиться, то при незмінній величині попиту на ринку з'явиться надлишок товарів, що за діючої рівноважної ціни не може бути реалізований. Щоб його реалізувати, продавці змушені будуть знижувати ціну до того рівня, при якому пропозиція урівноважиться з попитом. Ця ціна й буде новою рівноважною ціною, бо саме за нею покупці зможуть купити весь обсяг запропонованого товару. При зменшенні обсягу пропозиції під дією нецінових (факторів ситуація на ринку змінюється таким чином, що при попередній ціні обсяг попиту перевищить пропозицію, а це призведе до дефіциту товарів. Щоб його уникнути, необхідно збільшити обсяг пропонованого товару. Але це може бути здійснене лише при підвищенні ціни. Саме за такої умови продавці поставлять на ринок дефіцитний обсяг товару. Ціна буде зростати до того рівня, за яким пропозиція урівноважить попит. На цьому рівні і встановиться нова рівноважна ціна, за якої на ринку утвориться рівновага. Отже, при зміні у пропозиції під впливом нецінових чинників рівноважна ціна буде змінюватися, причому вектор цієї зміни співпадає із вектором зміни пропозиції (за умови незмінності нецінових чинників попиту).

Таким чином, аналіз взаємодії попиту, пропозиції та ціни показує, що в результаті такої взаємодії на ринку встановлюється рівновага. Саме під впливом цієї взаємодії ринок здатний встановлювати порушену рівновагу, зумовлену зовнішніми чинниками. Попит, пропозиція і ціна складають той механізм, який зумовлює рух ринку до рівноваги, пристосовуючи його до нових умов. Рівновага ринку досягається в результаті стихійної дії суб'єктів ринку, кожен з яких дбає, насамперед, про свої інтереси. Саме боротьба за їх реалізацію і виступає тією силою, що змушує ринок підтримувати рівновагу, пристосовуючись до зумовлених різними чинниками змін. Цю силу економісти називають конкуренцією.