Статистика України

Особливо продумано і глибоко це зробив В.М. Навроцький, якого вважають першим статистиком-економістом Галичини. Сказане вище підтверджується науковим новаторством і тернистим життєвим шляхом видатних земських статистиків на терені Російської імперії - П.П. Чубинського, О.О. Русова, представників чернігівської школи, Ф.А. Щербини та інші. Всі вони зробили помітний внесок у розвиток статистичної науки в Україні, сприяли її авторитету в інших країнах, однак зазнали і переслідувань. Так П.П. Чубинський зібрав статистичний і етнографічний матеріал, цінність якого, на думку М.П. Драгоманова, варта "європейського виміру". Але за це невтомний дослідник був виселений з України і помер у тяжких муках на чужині. Був нагороджений і покараний О.О. Русов, якого називали "батьком української земської статистики". Його опис Чернігівської губернії справжній статистичний подвиг. Фундатором бюджетної статистики був Ф.А. Щербіна, якого спершу відзначили золотими медалями за наукові здобутки, а на початку XX століття відправили на Кубань, бо в центрі він виявився небажаним. У середині XIX ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах. Значний внесок у справу розвитку статистики в Україні і у всій Російській імперії зробив український статистик Д.П. Журавський, який брав активну участь у складанні зводу її законів. У праці "Про джерела і використання статистичних відомостей" (1846 р.) він розробив теоретичні основи статистики і створив систему статистичних показників. Пореформений період (1861-1917 рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі. Чернігівський статистик О.П. Шликевич розробив так звані комбінаційні статистичні таблиці, які стали важливим внеском у статистику, складовою частиною статистичного аналізу.

Статистичним бюро Переяславського земства одним із перших у світі узагальненого і опублікованого у 1898 р. матеріали про селянські бюджети Полтавщини. На українських землях в Австрійській імперії статистичну роботу спрямувала Центральна статистична комісія у Відні, у численних виданнях котрої ("Die osterreichische Statistik" та ін.) містилося чимало статистичних матеріалів про Галичину й Буковину. У Львові діяло статистичне бюро Галицького крайового відділу, яке видавало журнал "Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych" та довідник "Podrecznik statystyki Galicji". При науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка діяла (з 1908 р.) статистична комісія, яка видавала "Студії з поля суспільних наук і статистики". У 30-х рр. ця комісія функціонувала під назвою "Комісія з національної економіки, соціології і статистики". Український науковий інститут у Варшаві опублікував статистичні дані про населення всіх українських земель в СРСР, видав, зокрема, збірник "Українська людність СРСР". Кафедра статистики діяла також при Українському вільному університеті. Українське економічне бюро у Варшаві з 1933 р. видавало українською та англійською мовами українські статистичні щорічники (ред.комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Гловінський). Статистичні дані на Закарпатті збирало і публікувало Угорське статистичне відомство у Будапешті (з 1874 р.), питаннями національної статистики займалися С. Томашівський, В. Гнатюк. На початку ХХ століття великий внесок у розвиток статистичної думки зробив економіст-статистик Є.Є. Слуцький, який вважав статистику вілгалудженням математичної науки.

Його наукові розробки у математичній статистиці здобули світове визнання. Із проголошенням 80 років тому назад створення незалежної держави - Української Народної Республіки, яка проіснувала недовго, діяльність губернських бюро (відділів) статистики була спрямована на організацію і проведення збору данних про національне майно, природні і трудові ресурси, населення. Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводилась значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці першого радянського десятиліття допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду. Ця інтенсивність статистичної діяльності, пошуки нових форм обстежень, опитувань, технічного оснащення впродовж 20-х рр. Предметно показана на сторінках цих нарисів. Хоча і в той, відносно ліберальний період радянського виробництва, вже мав місце певний диктат владних структур, що зумовлювало особливий характер статистичної практики. В основі своїй витримувалась традиційна система збору, перевірки й опрацювання статистичних даних, що відображали хід виконання державних програм розвитку економіки, культури, освіти, розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки.

Однак вже наприкинці 20-х рр. ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи. Згодом почались масові репресії, які завдали непоправної шкоди українській економічній науці і особливо статистиці. На зміну об'єктивній інформації і науковому аналізу статистичних даних прийшла інформація регульована, суворо контрольована і підпорядкована владі, залежна від ходу виконання державних планів. Отож, у 30-х рр. і в наступні десятиліття аналітичні функції статистики використовувалися на догоду тоталітарній системі, все ширше практикувались фальсифікація даних, затушовування справжнього стану економіки і соціальної сфери, помилок у плануванні і здійсненні програмних завдань. В окремих випадках статистичні дані за різні роки неможливо було порівнювати, оскільки методика ведення обліку змінювалась залежно від виконання чи невиконання широко розрекламованих планів і програмних завдань, які грунтувались не на об'єктивних, визнаних світом законах розвитку суспільства і економіки, а на нерідко вольових рішеннях владних структур. Прив'язана до центру статистика України мусила знову і знову пристосовуватись до всіх перипетій змін економічних курсів, реорганізацій системи керівництва і планування. Серйозним випробуванням для статистики України стали роки Великої Вітчизняної війни. Уже в перші дні війни багато працівників органів державної статистики України стали на боротьбу з фашистською навалою, ціною життя захистивши свою землю від неволі. Водночас велася велика статистична робота з питань мобілізації людських і матеріальних ресурсів.

Статистичні дані, правдиві, а не фальсифіковані, були необхідні для прийняття важливих рішень уряду, що примусило повернути статистиці її справжнє призначення. Складна і тяжка робота випала на долю старшого покоління статистиків по відбудові і налагодженню функціонування системи статистичних державних органів у післявоєнний період. Новий етап у статистиці України було обумовлено змінами планування народного господарства (1956 р.), скороченням кількості міністерств, створенням територіальних раднаргоспів. Було розгорнуто балансові роботи, привернуто увагу до розробки індексного методу, впровадження економіко - математичних моделей і методів. Однак з роками (70-80рр.) з погіршенням справ в економіці і суспільному житті, хронічним невиконанням планових завдань за багатьма важливими показниками, перш за все у розвитку соціальної сфери, почалося обмеження важливої функції статистики - гласності, суворе дозування, а то й замовчування даних для засобів масової інформації, широких верств населення і міжнародних організацій. Багато важливих показників підпали під гриф "Для службового користування", що не давало змоги мати справжню уяву про стан справ у країні. Це збіднювало інформацію по Україні, яка надсилалась ЦСУ до різних статистичних видань і у відповідях на запитальники органів ООН, що викликало з їхнього боку здивування, а то й негативну реакцію. Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям Україною віками омріяної нашим народом незалежності почалася нова ера розвитку статистики в умовах всебічного реформування і поступової адаптації її економіки до ринкових відносин, інтеграції з європейським і світовим співтовариством. Нині статистика переживає період кардинальних змін цільового, теоретичного і практичного характеру. Прийнято закон "Про державну статистику", укази Президента України "Про заходи щодо поліпшення роботи органів державної статистики України" та про

Національну раду з питань статистики при Президентові України, постанову Кабінету Міністрів України "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики", яка поступово впроваджується в життя. Ці та інші законодавчі нормативні акти та положення створили правові засади розвитку національної статистики і її реформуванню відповідно до світової практики. Ці нариси є першою спробою висвітлити основні етапи складного, часом драматичного шляху розвитку національної статистики України, як і становлень в цілому нашої держави. Ця копітка праця обтяжувалася ще й обмеженістю багатьох архівних матеріалів, відсутністю важливих документів з історії України і статистики зокрема, яких немала було знищено і сплюндровано за минулі століття. В першу чергу це відноситься до архівів часів гетьманщини, громадянської війни, особливо стосовно діяльності Центральної ради і УНР. На жаль, автори нарисів не мали змоги використати (через її відсутність), без сумніву, багатющу і цікаву інформацію про діяльність видатних статистиків - представників української діаспори, а також про їхні фундаментальні дослідження з історії вітчизняної економіки і статистики. Будемо сподіватись, що у подальшому, завдяки додатковим дослідженням, такі матеріали знайдуть відображення в історії статистики України що дасть змогу ліквідувати її білі плями.