3

Реферат

Політика захисту молодих галузей: аргументи за та проти

2009

Содержание

• 1. Протекціонизм: природа та практику застосування
• 2. Політика захисту молодих галузей
• 3. Аргументи на користь та проти політики захисту молодих галузей
• 4 .Світові приклади політики захисту молодих галузей
• Заключні висновки
• Література

1. Протекціонизм: природа та практика застосування

Наряду з основними інструментами зовнішньоторговельної політики, в останні роки великого поширення набули так звані технічні бар'єри - форма адміністративного регулювання, коли відбувається дискримінація імпортних товарів на користь вітчизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень тощо.

На сьогоднішній день проведено чимало теоретичних досліджень і виконано значний обсяг емпіричної роботи з політекономії торгового протекціонізму. Однозначної думки стосовно впливу протекціонізму на економічний розвиток не існує. В одних випадках протекціонізм сприятливо діє на економічне зростання, в інших -- політика протекціонізму не тільки не дає бажаних результатів, а й завдає шкоди національній економіці. Насправді, як показують дослідження, багато залежить від конкретного застосування протекціоністських заходів і вдалого поєднання протекціонізму і лібералізму у зовнішньоекономічній політиці.

Переважна більшість науковців тлумачить протекціонізм як захист з боку держави національних виробників у їх конкурентній боротьбі з виробниками інших країн. Приміром, Долан і Ліндсей визначать протекціонізм як політику, спрямовану на захист нацональних галузей економіки від конкуренції з боку імпорту Долан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Макроэкономика. -- СПб.: Литера плюс, 1994. С. 165.. Бернар і Коллі тлумачать протекціонізм як економічну політику, теорію і доктрину, що передбачають чи реалізують низку заходів, спрямованих на стимулювання національної економіки та її захист від іноземної конкуренції Бернар И., Колли Ж.-К. Толковый экономический и финансовый словарь. В двух томах. Т. 2. -- М.: Международные отношения, 1994. С. 416..

Конкуренція між національними та іноземними виробниками може мати місце як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. У першому випадку держава шляхом протекціонізму посилює конкурентні позиції національних виробників як на мікроекономічному рівні (за допомогою тарифних і нетарифних обмежень на імпорт), так і на макроекономічному рівні (за допомогою валютної і грошово-кредитної політики). У другому випадку втручання держави в конкурентну боротьбу набуває форм різного роду сприяння національним експортерам, метою якого є зменшення видатків, пов'язаних з реалізацією товарів на закордонних ринках. Варто зауважити, що протекціонізмом прийнято вважати захист виробників лише на внутрішньому ринку. Що стосується підтримки національних експортерів на зовнішніх ринках, то в теорії міжнародної торгівлі вона як форма протекціонізму не розглядається, хоча є такою за своєю суттю.

Незважаючи на те, що будь-який метод державного впливу на зовнішню торгівлю в абсолютній більшості випадків призводить до чистих втрат добробуту, вони широко використовуються практично всіма країнами світу. Це пояснюється тим, що існують групи населення, для яких політика протекціонізму, тобто державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, є вигідною. Ці групи населення можуть чинити тиск на державу з метою обмеження торгівлі, і такий тиск часто має позитивний наслідок, тим більше що й самій державі застосування тарифних та деяких нетарифних методів регулювання торгівлі дає чималий доход.
З іншого боку, наведений вище аналіз базувався лише на кількісній оцінці зміни добробуту в окремій галузі і лише в короткостроковому періоді.

Проте як прихильники, так і супротивники протекціонізму використовують цілий ряд додаткових аргументів, які не завжди можна кількісно перевірити, а тому вони потребують особливої уваги та якісного аналізу. На користь протекціонізму наводяться аргумент стимулювання виробництва і збільшення зайнятості. Прихильники протекціонізму стверджують, що обмеження імпорту є необхідним, по-перше, для того, щоб підтримати вітчизняних виробників, зберегти робочі місця і цим самим забезпечити соціальну стабільність. По-друге, скорочення імпорту збільшує сукупний попит у країні, що стимулює зростання виробництва і зайнятості.

Проте суть проблеми полягає в тому, що вітчизняне виробництво потребує захисту, бо воно є не досить ефективне, і політика протекціонізму, обмежуючи конкуренцію, створює умови для збереження такого стану. Окрім того, хоч імпорт скорочує зайнятість в імпортозамінних галузях, водночас він створює і нову зайнятість (пов'язану, наприклад, із закупкою, продажем, післяпродажним обслуговуванням імпортної продукції). Нарешті, держава може забезпечити підтримку вітчизняних виробників і ефективнішим, ніж протекціонізм, методом, з меншими втратами для добробуту суспільства.

2. Політика захисту молодих галузей

Одним із найпоширеніших аргументів на користь протекціонізму є необхідність захисту молодих галузей промисловості. Цей аргумент зводиться до того, що нові види виробництва, які мають потенційні порівняльні переваги, потребують тимчасового захисту від іноземної конкуренції на час свого становлення та розвитку. Прибічники захисту молодих галузей доводять, що у довгостроковому періоді все суспільство виграє від тарифу, оскільки національні виробники досягнуть ефекту масштабів виробництва та економії на навчанні, від чого ціна, врешті-решт, знизиться і стане нижчою навіть за світову ціну. Забороняючий тариф тоді можна буде зняти, а уряд компенсуватиме його вищими податками, накладеними на доходи, що збільшилися в національних виробників. Загальноприйнятий стандарт в сім років (згідно з ГАТТ/СОТ) дасть змогу виявити в країні «точки росту», спираючись на які, в майбутньому стане можливим перейти до наступного етапу розвитку -- вільної торгівлі.

Однак, існує серйозна проблема визначення і вибору перспективних видів виробництва. У світовій практиці протекціонізму існують приклади галузей, які перетворилися на конкурентоспроможні завдяки державному захисту, і водночас приклади галузей, що залишилися слабкими навіть після багатьох років державного захисту. Приміром, успіх розвитку автомобілебудування Південної Кореї та Бразилії безпосередньо пов'язаний з активною державною підтримкою, у той час як протекціоністська політика в автомобільних промисловостях Аргентини та Австралії бажаних результатів не дала.

Навіть якщо політики зможуть встановити, які галузі найімовірніше досягнуть зрілості, це не означатиме, що цим галузям буде надано державну підтримку у вигляді протекціонізму. На заваді правильному вибору може стати тиск з боку промисловців-конкурентів, які в парламенті утворюють потужне лоббі для підтримки своєї галузі. Крім того, часто трапляється так, що тимчасовий протекціонізм перетворюється на постійний. Це призводить до неефективного розподілу ресурсів. На практиці початкове неефективні галузі і підприємства користуються високим ступенем протекціоністського захисту досить довго, тоді як ефективні (наприклад експортні) є недостатньо захищеним, а стимули їх розвитку -- нестійкими. Приклади різних країн свідчать про неухильне погіршення продуктивності показників (зростання виробничих витрат, падіння якості, використання неефективних технологій тощо) у періоди тривалої ізоляції від світових ринків через політику протекціонізму (наприклад сталеливарна, скляна і багато машинобудівних галузей Індії) Томас В., Нэш Дж. и др. Внешнеторговая политика: опыт реформ: Пер. с англ. / Ин-т экон. развития Всемирного банка. -- М., 1996. -- С. 236.

Як відомо, протекціонізм реалізується за допомогою тарифних і нетарифних обмежень на вільну торгівлю. Перші, відповідно до характеру їх впливу на конкуренцію і ціни, звуться інструментами економічного характеру; другі -- адміністративними засобами, які обмежують чи забороняють ввіз або вивіз товарів. Хоча в умовах ринкової економіки логічно було б очікувати переважання серед регулюючих інструментів засобів економічного характеру (мита, податки тощо), зарубіжні тенденції застосування протекціонізму молодих галузей, навпаки, висувають на перший план адміністративні засоби регулювання зовнішньої торгівлі. Це пов'язано передусім з істотним зниженням рівня митного обкладання в ході восьми раундів тарифних переговорів в рамках ГАТТ (з 40% у середньому після Другої світової війни до 3,5% сьогодні), що робить мито недостатнім знаряддям захисту за сучасної гострої монополістичної конкуренції, а також із широко розвиненими процесами регіональної інтеграції, яка починається зазвичай зі скасування тарифних обмежень у взаємній торгівлі (ЄС, НАФТА, АСЕАН та ін.). Нетарифні бар'єри в торгівлі зазнали такої лібералізації меншою мірою. Вони носять характер прямих обмежень, які не можна подолати економічним шляхом, тобто на конкурентній основі. Крім того, частина колишніх протекціоністських функцій тарифного захисту, в обхід домовленостей ГАТТ, перейшла до внутрішніх податків і зборів, які накладаються на експорт і імпорт, оскільки існуючі міжнародні правила регулюють не розмір цих зборів, а лише однаковість їх застосування до всіх імпортних товарів. Отже, роль нетарифних обмежень в міжнародній торгівлі значно зросла, і вони перетворилися на один з найпопулярніших і найдинамічніших інструментів протекціонізму.

Втім, практика застосування захисту молодих галузей різних країн показує, що ліквідація нетарифних бар'єрів і заміна їх на тарифні сприяє зростанню державних доходів (приклад Кенії, Маврикія, Ямайки). У тих країнах, які насамперед провели реформу нетарифних бар'єрів, надходження від тарифів зросли від 2,7 до 3,4% ВВП Томас В., Нэш Дж. и др. Внешнеторговая политика: опыт реформ: Пер. с англ. / Ин-т экон. развития Всемирного банка. -- М., 1996. -- С. 236..

Міжнародні економічні експерти Джон-Ва Лі та Філіп Свейгел у 1997 р. дослідили практику застосування захисту слабких галузей економіки 41 країни світу. Дослідження показало, що, незважаючи на специфіку окремих галузей і країн, існують загальні тенденції в протекціоністській політиці. Зокрема, країни мають тенденцію захищати слабкі галузі, що перебувають у занепаді, але є політичне важливими, або які не витримують конкуренцію з імпортними товарами. І, як правило, протекціонізм відсутній в галузях, які виробляють товари на експорт.

На політику захисту молодих галузей великий вплив справляє структура політичної системи країни. Адже саме політична система визначає групи споживачів і виробників і проводить різницю між ними. Переваги протекціонізму зазвичай дістаються невеликій групі акціонерів у галузі, яку захищено торговельними бар'єрами, у той час як витрати розподіляються між набагато більшою кількістю споживачів, кожен з яких витрачає лише невелику суму грошей. Ця асиметрія означає, що, незважаючи на неефективність протекціонізму молодих галузей з точки зору економіки, він може бути досить ефективним з точки зору політики. В протекціонізмі безпосередньо зацікавлені державні органи. Адже в умовах вільної торгівлі рух товарів, капіталів і робочої сили минає державний апарат і позбавляє його необхідних економічних важелів для перетворення в господаря становища. Груповий економічний інтерес державного апарату потребує обмеження вільної торгівлі і заміни її державним розподілом усіх матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

По суті, захист молодих галузей має політичну спрямованість і багато в чому визначається загальним курсом політики держави. Це відрізняє протекціонізм як явище від інших процесів, які відбуваються в економіці, для яких досить лише об'єктивних економічних умов виникнення. Розвиток протекціонізму молодих галузей тісно пов'язаний зі ступенем державного втручання в економіку країни. Чим сильніша й активніша участь держави в економічних процесах, тим більша ймовірність застосування протекціонізму, оскільки існує об'єктивна можливість директивного втручання зацікавлених осіб у сектори економіки, що представляють для них певний інтерес.

Свого часу в економічній літературі набув поширення стереотип, згідно з яким економічні функції держави вважались аналогічними до завдань нічного сторожа. Виникло таке порівняння не випадково, що неважко встановити, звернувшись до суперечки між прибічниками державного втручання і захисниками вільної торгівлі. Оскільки фрітрейдерство деякий час панувало в ряді країн, складалося враження, неначе протягом цього періоду держава була абсолютно вільною від виконання економічних функцій. Такої позиції дотримувалася, зокрема, так звана манчестерська школа (асоціація підприємців). Вона на перших порах протестувала проти протекційних мит, хлібних законів, фабричного законодавства, розраховуючи на те, що вітчизняні підприємці власними силами, без державної підтримки впораються зі своїми конкурентами. Проте практика довела протилежне. На кінець 70-80 років XIX ст. в англійської буржуазії, що стояла на «манчестерських» позиціях, намітився відхід від цих принципів, зумовлений саме усвідомленням реальних умов господарювання. Останні полягали в тому, що британська держава ніяк не була подібною до нічного сторожа в умовах «дикого» капіталізму.

В дійсності суспільство і держава утворюють суцільну взаємодіючу систему, що спрямовується економічно пануючим прошарком суспільства. Він і визначає обсяг і види функцій держави в економіці, які змінюються в ході оновлення інтересів цього прошарку.

Втім, протекціонізм щодо молодих галузей далеко не завжди в історії був прогресивним явищем: в деяких випадках він був навіть небезпечним.

Якщо до середини XX ст. практично всі провідні країни світу були яскравими прибічниками протекціоністської політики, після Другої світової війни ситуація кардинально змінилася. США, як і Англія за часів «майстерні світу», досягнувши провідного положення у світовому виробництві, запропонували всім країнам відкрити свої внутрішні ринки і в подальшому поступово розширювати сферу дії ліберальних принципів світової торгівлі. В результаті, економісти-теоретики американського походження згадали про вже майже забуті ліберальні ідеї класичної школи Адама Сміта, пропагуючи принципи вільної торгівлі під постулатами неокласичної школи, а практики міжнародної торгівлі, звісно також з розвинених країн, ініціювали підписання Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), місію якої -- втілення в життя прагнення країн до подолання протекціоністських бар'єрів у взаємній торгівлі -- сьогодні перейняла Світова організація торгівлі (СОТ). Що стосується самих США, то, незважаючи на їх надто ідеологізоване ставлення до ринку та принципів вільної торгівлі, вони у своїй внутрішній і зовнішній політиці надавали і надають пріоритет конкретним національним інтересам, не нехтуючи жодними формами втручання в міжнародну торгівлю, якщо вважають це необхідним з економічних, соціальних чи політичних міркувань. Сполучені Штати схильні до реалізації вільної торгівлі в тих сферах господарства, в яких мають відчутну конкурентну перевагу, і захищають від іноземної конкуренції ті галузі, які є слабкими. При цьому США дуже рідко визнають, що вони, по суті, вдаються до протекціоністських заходів.

У 60-ті роки XX ст. стало зрозумілим, що відмова від протекціонізму не сприяє економічному зростанню країн «третього світу». У той час як промислово розвинені країни вже бачили в протекціоністських обмеженнях перешкоду для висхідного розвитку своїх економік, країни, що розвиваються, дедалі більше переконувалися у марності своїх спроб відродити національні господарства у жорсткій конкуренції з імпортними товарами, виробленими у сприятливих умовах розвиненої промисловості. Слід додати, що для країн, що розвиваються, протекціонізм необхідний ще й для захисту від ризику, пов'язаного з коливаннями ринкової кон'юнктури на світових ринках. Особливо це важливо для країн, експорт яких носить монопольний характер (Замбія -- мідь, Куба -- цукор тощо).

3 Аргументи на користь та проти політики захисту молодих галузей

Незважаючи на те, що будь-який метод державного впливу на зовнішню торгівлю в абсолютній більшості випадків призводить до чистих втрат добробуту, вони широко використовуються практично всіма країнами світу. Це пояснюється тим, що існують групи населення, для яких політика протекціонізму, тобто державна політика захисту національного виробника від іноземної конкуренції, є вигідною. Ці групи населення можуть чинити тиск на державу з метою обмеження торгівлі, і такий тиск часто має позитивний наслідок, тим більше що й самій державі застосування тарифних та деяких нетарифних методів регулювання торгівлі дає чималий доход.

Аргументи на користь.

Стимулювання виробництва і збільшення зайнятості. Прихильники захисту молодих галузей стверджують, що обмеження імпорту є необхідним, по-перше, для того, щоб підтримати вітчизняних виробників, зберегти робочі місця і тим самим забезпечити соціальну стабільність. По-друге, скорочення імпорту збільшує сукупний попит у країні, що стимулює зростання виробництва і зайнятості.

Проте суть проблеми полягає в тому, що молоде вітчизняне виробництво потребує захисту, бо воно є не досить ефективне, і політика протекціонізму, обмежуючи конкуренцію, створює умови для збереження такого стану. Окрім того, хоч імпорт скорочує зайнятість в імпортозамінних галузях, водночас він створює і нову зайнятість (пов'язану, наприклад, із закупкою, продажем, післяпродажним обслуговуванням імпортної продукції). Нарешті, держава може забезпечити підтримку вітчизняних виробників і ефективнішим, ніж протекціонізм, методом, з меншими втратами для добробуту суспільства.

Досить часто наводиться аргумент, що протекціонізм є тимчасово вкрай необхідним, аби молоді перспективні галузі промисловості, які мають високий рівень витрат, змогли сформуватися та закріпити свої позиції. Як тільки їхня ефективність почне зростати, рівень протекціоністського захисту може зменшуватися.

Проте, по-перше, досить важко точно визначити, яка саме галузь є перспективною з погляду формування нових порівняльних переваг країни. По-друге, такого роду протекціонізм значною мірою підриває стимули до підвищення ефективності молодих галузей, внаслідок чого період "становлення" може затягнутися на довгі роки. Нарешті, по-третє, і у випадку з молодими галузями виробництва надання субсидій або інших пільг виявляється ефективнішим засобом підтримки, аніж зовнішньоторговельний протекціонізм.

Забезпечення економічної безпеки. Аргумент на користь протекціонізму щодо нових галузей, які почали виготовляти стратегічну та військову продукцію, має не економічний, а швидше за все військово-політичний характер. Стверджується, що надмірна залежність країни від імпорту може поставити її в скрутне становище у випадку виникнення надзвичайних ситуацій.

Проте й цей на перший погляд справедливий аргумент вимагає ретельного конкретного аналізу. Зокрема, серйозні труднощі можуть виникнути при визначенні, які саме молоді галузі мають стосунок до "забезпечення національної безпеки": до них можна віднести виробництво озброєння, продуктів харчування, комп'ютерів, одягу, автомобілів, енергоносіїв та багато іншого. Важко назвати галузь, яка б не робила свого внеску в забезпечення безпеки країни. Врешті-решт, і стратегічні галузі можна захищати ефективнішим, ніж зовнішньоторговельний протекціонізм, способом (наприклад, субсидіями).

Аргументи проти

Загострення міждержавних протиріч. Найчастіше політика протекціонізму, яку проводить одна країна, спричиняє вживання відповідних заходів з боку її торговельних партнерів. Іншими словами, наслідком скорочення імпорту в результаті введення країною тарифних або нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі найімовірніше стане скорочення і її експорту, а отже, зменшення зайнятості, скорочення сукупного попиту і т.ін. Економічні протиріччя між країнами можуть загостритися настільки, що розпочнуться справжні торговельні війни, які матимуть дуже серйозні негативні наслідки для всіх причетних до цього сторін. Такий сценарій розвитку подій у реальній дійсності зустрічається досить часто.

Скорочення експорту і погіршення платіжного балансу. Протекціоністська торговельна політика, скорочуючи імпорт та збільшуючи чистий експорт країни, неминуче впливає на рівень обмінного курсу національної валюти, призводячи до його підвищення. У свою чергу, підвищення обмінного курсу стимулює імпорт і стримує експорт. В кінцевому наслідку погіршується стан платіжного балансу країни, що має серйозні негативні макроекономічні наслідки.

4 Світові приклади політики захисту молодих галузей

Приклад активної політики захисту молодих галузей показує Латинська Америка. Історично зложилося так, що латиноамериканські економіки ґрунтувалися на експорті сировинних товарів у Європу й США. Експорт сировини в обмін на імпорт промислових товарів Півночі в економічній науці одержав назву залежності від експорту сировини, зазнаючи критики з боку вчених. Згідно Раулю Пребишу й Хансу Зингеру, країни Латинської Америки не будуть здатні перейти до індустріального розвитку доти, поки надходження валюти будуть бути залежним від експорту сировинних товарів внаслідок структурних нерівностей в обміні сировинних і промислових товарів. Емпіричні факти підтверджують цю тезу.

Критика Пребиша-Зингера привела до формування політики, відомої як импортозамещающая індустріалізація (ИЗИ), спеціально розробленої з метою індустріалізації Латинської Америки. Стратегія ИЗИ ґрунтувалася на захисті молодих галузей, що розвиваються, від конкуренції Півночі за допомогою державного втручання в процес розвитку. Імпортовані раніше товари замінялися внутрішнім виробництвом. Захист молодих галузей, відповідно до моделі, здійснюється за допомогою тарифів, твердого контролю за обмінним курсом, і промисловий сектор росте, створюючи високооплачувані робітники місця й нові можливості для бізнесу.

До нещастя, ИЗИ заміняла залежність від сировинного експорту новою залежністю від імпорту технологій і капіталу. Будь-яке збільшення внутрішнього виробництва вимагає доступу до зовнішніх технологій, а інвестиції на індустріалізацію можуть бути отримані тільки трьома шляхами: переоцінкою національних валют, прямими іноземними інвестиціями й енергійними запозиченнями в Північних країнах і комерційних банках. Латиноамериканські країни використали кожний із цих шляхів, що й привело до дефіцитів торговельних балансів і величезних боргів комерційним банкам, іноземним урядам і МВФ.

Проблеми, породжені залежністю від імпорту технологій і капіталу, успадковані з ИЗИ, і борговими кризами, що пішли, привели до підвищення зовнішнього втручання в сфері економіки. Крім Чилі, що почали неоліберальні перетворення до боргової кризи, саме в періоди найбільшої уразливості в економічному плані латиноамериканські країни вступили на шлях неоліберальної реструктуризації своїх економік. У випадку Чилі, економічні перетворення в рамках неоліберальних ідей відбувалися під впливом чилійських економістів, що пройшли навчання в Чиказькому Університеті в Штатах під керівництвом Милтона Фридмана, найбільш затятого прихильника ринку, і більше відомих як "чиказькі хлопчики". У період правління Пиночета не менш п'ятнадцяти із цих "чиказьких хлопчиків" займали високопоставлені пости в сфері економічної політики в уряді.

У всіх випадках застосування неоліберальних політик зовнішній вплив зіграв значну роль в області рішення про перехід до цих політиків Там же..

Протекціоністська політика зіграли велику роль в економічному розвитку Японії і нових індустріальних країн Південно-Східної Азії. Протекціоністські заходи захистили новонароджені виробництва від конкуренції з боку якісних західних товарів. Високими тарифними і нетарифними бар'єрами в Японії була захищена сталеливарна промисловість, у Південній Кореї -- виробництво цементу й автомобілів, на Тайвані -- текстильна галузь. При цьому в Японії високі протекціоністські бар'єри не привели до ізоляції вітчизняної промисловості від зовнішнього світу. Країна витратила величезні кошти на імпорт патентів, «ноу-хау» для своєї промисловості.

Пізніше протекціонізм почав слугувати Японії скоріш не як засіб для захисту національних виробників, а як інструмент, покликаний забезпечити завоювання зовнішніх ринків. Значна орієнтація японської промисловості на експорт і висока якість її продукції давали змогу безболісно відкривати японський ринок для іноземних товарів. У свою чергу, в ході переговорів Японія домагалася послаблення обмежень, введених іншими державами на імпорт японських товарів, які завдяки високій якості і низьким цінам успішно витісняли продукцію національних виробників.

Таким чином, незважаючи на сучасні процеси глобалізації, які обіцяють світ без кордонів і характеризуються зростанням економічної взаємозалежності країн та інтернаціоналізацією бізнесу, жодна з країн світу сьогодні не може сказати про повну відкритість ринку та незастосування інструментів протекціоністської політики захисту молодих галузей. Під впливом змін, які сталися у світі, протекціонізм змінився, з'явилися нові інструменти і форми його прояву, але він широко застосовується всіма країнами світу.

Заключні висновки

Економічна теорія і міжнародний досвід дають змогу сформулювати низку закономірностей, відповідно до яких виробляється конкретна зовнішньоекономічна політика тієї чи іншої держави. Серед таких закономірностей можна виділити наступні найбільш загальні положення:

1) співвідношення протекціонізму і лібералізму в кожній країні залежить від рівня її економічного розвитку і ступеня державного втручання в економіку;

2) державна політика здебільшого орієнтована на вільну торгівлю в економічно розвинених країнах, які досягли високого рівня конкурентоспроможності своєї продукції на зовнішніх і внутрішніх ринках;

3) протекціонізм, як правило, застосовується для захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових виробництв, структурної перебудови економіки, має тимчасовий характер і є результатом компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами -- з іншого, відповідно до ступеня їх впливу на владні структури, які визначають зовнішньоекономічну політику;

4) найбільш широко протекціоністська політика застосовується в країнах, де відбуваються структурні і ринкові перетворення економіки або де мають місце економічна депресія і швидке зростання конкуруючого імпорту.

Досить часто наводиться аргумент, що протекціонізм є тимчасово вкрай необхідним, аби молоді перспективні галузі промисловості, які мають високий рівень витрат, змогли сформуватися, закріпити свої позиції. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції більш зрілих і тому на даний момент більш ефективних іноземних фірм дозволяє новонародженим галузям окріпнути і стати ефективними виробниками. Як тільки їхня ефективність почне зростати, рівень протекціоністського захисту може зменшуватися.

Цей аргумент на користь протекціонізму базується на сумнівному запереченні проти вільної торгівлі. Заперечення полягає в тому, що при наявності зрілої іноземної конкуренції в жодної галузі не буде можливості для здійснення довгострокових заходів, спрямованих на розширення виробництва і підвищення ефективності. Захист молодих галузей з допомогою мита скоректує існуюче неправильне розміщення світових ресурсів, а також відмінності в рівнях економічного розвитку вітчизняної та іноземної промисловості.

Хоча така позиція логічно вірна, необхідно зробити наступні застереження. По-перше подібні аргументи не мають відношення до індустріально-розвинених країн. По-друге, досить важко точно визначити, яка саме галузь є перспективною з погляду формування нових порівняльних переваг країни. По-третє, такого роду протекціонізм значною мірою підриває стимули до підвищення ефективності молодих галузей, внаслідок чого період “становлення” може затягнутися на довгі роки. Нарешті, і у випадку з молодими галузями виробництва надання субсидій або інших пільг виявляється ефективнішим засобом підтримки, аніж зовнішньоторговельний протекціонізм.

Література

1. Амбарцумова А.А., Стерликов Ф.С 1000 терминов рыночной экономики: Справ.-учеб, пособие. -- М.: Крон-Пресс, 1993. -- 300 с.

2. Бернар И., Колли Ж.-К. Толковый экономический и финансовый словарь. В двух томах. Т. 2. -- М.: Международные отношения, 1994. -- 720 с.

3. Гончарова О. Торговые барьеры на пути к свободной международной торговле // Российский Экономический Журнал. 1994. №8.

4. Долан Э.Дж., Линдсей Д.Е. Макроэкономика. -- СПб.: Литера плюс, 1994. -- 402 с.

5. Ларина Л.С., Сергеев С.В. Макроэкономика. Учебный минимум -- Москва: Юриспруденция, 2006. -- 40 с.

6. Логачев В.А., Осокина Н.В., Ксургашева Л.В., Давыдова В.Н., Погорелая Т.А., Коваленко Л.В., Сидорова Т.Д. Экономическая теория. Часть 2. Макроэкономика: Учебное пособие. -- Кемерово: КузГТУ, 2006. -- 162 с.

7. Мировая экономика / Под ред. И. П. Николаевой. -- М: Юнити, 2005.

8. Портер М. Международная конкуренция. -- М.: Международные отношения, 1993.

9. Раундз Д. Неолиберализм в странах латинской Америки. Критика с позиций Карла Поланьи // http://rusref.nm.ru/pollat.htm

10. Самнер У.Г., Новиков Я.А. Заблуждения протекционизма. -- М., Челябинск: Социум, 2002. -- 254 с.

11. Томас В., Нэш Дж. и др. Внешнеторговая политика: опыт реформ. Пер. с англ. / Ин-т экон. развития Всемирного банка. -- М., 1996.