Нагромадження капіталу
Первісне нагромадження капіталу як основа становлення капіталістичних відносин, форми та передумови нагромадження капіталу. Особливості первісного нагромадження капіталу на Україні та його особливості, роль держави в процесі нагромадження капіталу.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.11.2009 |
| Размер файла | 38,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
31
Зміст
Вступ
Розділ 1. Первісне нагромадження капіталу як основа становлення капіталістичних відносин
1.1 Передумови нагромадження первісного капіталу
1.2 Форми первісного нагромадження капіталу
1.3 Роль первісного нагромадження капіталу на формування капіталістичних відносин
Розділ 2. Сучасні форми первісного нагромадження капіталу
2.1 Особливості первісного нагромадження капіталу на Україні
2.2 Характеристика сучасного рівня первісного нагромадження
2.3 Роль держави в процесі первісного нагромадження капіталу
Розділ 3. Формування капіталістичних відносин ринкового типу на Україні
3.1 Концентрація і централізація капіталу
3.2 Капіталістичний закон народонаселення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Особливості первісного нагромадження капіталу в нашій країні обумовлюють такі риси корпоративного управління. По-перше, воно націлюється не на узгодження інтересів зацікавлених осіб, а на збереження механізмів, які дозволяють продовжити процес перерозподілу власності. По-друге, зберігається та зміцняється мотивація інсайдерів, пов'язана не зі збільшенням вартості підприємств, а з контролем над грошовими потоками та «виведенням» активів поза межі компаній. По-третє, для акціонерних товариств не притаманні звичайні механізми корпоративного контролю - через ринок капіталу, банкрутство тощо. По-четверте, особливості первісного нагромадження заклали основи інформаційної закритості, непрозорості внутрішніх відносин, недоступності підприємств для сторонніх.
Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії.
Через прямі субсидії держава стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств (фірм) здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).
Розділ 1. Первісне нагромадження капіталу як основа становлення капіталістичних відносин
1.1 Передумови нагромадження первісного капіталу
На певному етапі розвитку товарної форми виробництва просте товарне виробництво перетворюється на капіталістичне, що означає якісно вищий рівень розвитку суспільства -- виникнення історично нового, капіталістичного способу виробництва благ у межах речової (товарної) форми зв'язку (відносин) між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Виникнення капіталістичного способу виробництва означає розвиток речової форми виробничих відносин. Зміст цього розвитку полягає у тому, що капіталістичний спосіб виробництва, успадковуючи основні властивості товарної форми виробництва, з якої він виходить, породжує нові виробничі відносини, притаманні лише капіталістичній формі товарного виробництва. Зокрема, капіталістичний спосіб виробництва інтегрує у свою економічну систему ті виробничі відносини і економічні процеси товарного виробництва, які позначаються поняттями «суспільний поділ праці», «економічна відокремленість товаровиробників», «приватна власність», «товар», «споживча вартість», «вартість», «конкретна праця», «абстрактна праця», «суспільне необхідна праця», «гроші» тощо. Поряд з ними в економічній системі капіталістичного способу виробництва з'являються нові виробничі відносини, сутність яких відображають поняття «капітал», «товар робоча сила», «наймана праця», «додаткова вартість», «норма додаткової вартості», «маса додаткової вартості», «абсолютна додаткова вартість», «відносна додаткова вартість» тощо. Внаслідок виникнення капіталістичного способу виробництва його економічна; система стає не лише набагато складнішою від економічної системи простого товарного виробництва, а й якісно іншою за соціально-економічною сутністю [12; 171].
З огляду на те, що просте товарне виробництво передує і є загальною основою капіталістичного товарного виробництва, товар, як елементарна клітинка і основна категорія товарної форми виробництва і гроші як найрозвинутіша форма вартості товару і в історичному, і в логічному аспектах передують капіталу як основі капіталістичного способу виробництва. На користь цього свідчать й історичні факти: гроші виникають у V-VII ст. до н. е., а капітал -- у XV-XVI ст. н. е. (на останній стадії розвитку феодалізму). Це підтверджує нетотожність змісту капіталу і грошей як певних соціально-економічних явищ і наукових понять.
Окрім того, не випадково й те, що поняття «капіталізм» і «капіталістичний спосіб виробництва» є похідними від поняття «капітал». Це зумовлено тим, що капітал за своєю сутністю є основним виробничим відношенням капіталістичного способу виробництва і тому його основною категорією. Як основа капіталістичного способу виробництва, капітал містить у собі всю сукупність капіталістичних виробничих відносин. Самі ж виробничі відносини певного способу виробництва утворюють економічний зміст його відносин власності [12; 172].
Отже, капітал як основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва утворює економічний зміст капіталістичної власності.
Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу -- історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин як економічного змісту капіталістичної власності.
Виникнення капіталістичної власності є процесом заперечення приватної власності, заснованої на власній праці, тобто процесом відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, перетворення їх на найманих працівників, і водночас процесом перетворення грошей і засобів виробництва на капітал, тобто процесом формування капіталістів -- людей, яким належать засоби виробництва та гроші і які організовують виробництво товарів на основі найманої праці. Внаслідок цих процесів утворюються історично особливі виробничі відносини, які ґрунтуються на відношенні «наймана праця (найманий працівник) -- капітал (роботодавець-капіталіст)». Це основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва, основа капіталістичної власності.
Вихідним пунктом виникнення капіталістичної власності є просте товарне виробництво, властиві йому економічні закони. Зокрема, закон вартості диференціює товаровиробників на тих, хто, витрачаючи на виробництво товарів більше праці, ніж суспільно необхідно, розорюється, стає найманим працівником, і тих, у кого індивідуальні витрати праці менші за суспільно необхідні, атому вони збагачуються, розширюють виробництво, залучаючи найманих робітників.
Отже, капіталістична власність виростає з простого товарного виробництва, перетворює його на капіталістичне, тобто на виробництво товарів на основі найманої праці, яка характерна саме для капіталістичного способу виробництва, капіталу. Як капітал не може існувати без найманої праці, так наймана праця не може існувати без капіталу. Вони органічно пов'язані протилежності основного виробничого відношення капіталістичного способу виробництва, два протилежні суб'єкти капіталістичної власності. Це означає, що капітал і, отже, капіталізм виникають тоді і там, коли і де виробництво товарів починають здійснювати на основі найманої праці [12; 173].
Особливу роль у становленні капіталістичної власності відіграло скасування кріпосного права в Західній Європі в XV-XVIII ст. У різних країнах воно здійснювалося різними методами і супроводжувалося масовим, у тому числі насильницьким, обезземелюванням селян. Його сутністю було усунення відносин феодальної земельної власності та створення умов для розвитку капіталістичної власності.
У процесі скасування кріпосного права відбувається перетворення кріпаків на особисто вільних людей, але позбавлених землі як основного засобу виробництва та існування. Це змушувало їх здобувати засоби для існування, наймаючись до власників підприємств (ремісничих цехів, мануфактур), тобто ставати найманими працівниками. За економічним змістом це було перетворенням їх робочої сили на товар. Адже особисто вільна людина, не будучи власником засобів виробництва, за товарної форми господарства може присвоїти засоби свого існування лише через їх обмін на свої товари чи гроші. Але найманий працівник не є власником ні звичайних товарів, ні грошей, оскільки він не має засобів виробництва, за допомогою яких міг би виробити своєю працею певні товари та обміняти їх на потрібні йому або продати. Єдине, що йому належить, -- це здатність до праці, тобто робоча сила, яку він може продавати і продає, знайшовши на неї покупця -- роботодавця, капіталіста. Як об'єкт купівлі-продажу у відносинах між капіталістом і найманим працівником його робоча сила є товаром.
Перетворення робочої сили на товар -- історична віха переходу від позаекономічного (примусового) способу поєднання особистісного і речового факторів виробництва, притаманних рабовласницькому та феодальному способам виробництва, до економічного способу, властивого капіталістичному способу виробництва. Його змістом є відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим працівником і капіталістом. Не знайшовши покупця на свою робочу силу, найманий працівник не зможе заробити собі на життя. З перетворенням робочої сили на товар товарне виробництво набуває найвищого ступеня розвитку -- стає загальною формою виробництва. Відтоді не тільки продукти праці, а й здатність людей до праці стає товаром.
Отже, просте товарне виробництво перетворюється на капіталістичне товарне виробництво лише тоді, коли в суспільстві існує приватна капіталістична власність на засоби виробництва, тобто відчуження засобів виробництва від безпосередніх виробників, відбувається їх перетворення на найманих працівників, а їх робочої сили -- на товар [14; 201].
Суттєвою особливістю капіталістичного товарного виробництва е зосередження грошей у руках небагатьох осіб, використання їх на купівлю засобів виробництва і робочої сили, внаслідок чого вони набувають властивостей капіталу -- стають засобом виробництва додаткової вартості. Основні джерела накопичення грошей у період первісного нагромадження капіталу такі: збагачення лихварів та купців; збагачення конкурентоспроможних простих товаровиробників (ремісників тощо); державна податкова система і система відкупів; державні позики; державна політика протекціонізму (високі ставки імпортного мита та експортних премій); грабіж колоній.
Своїм змістом поняття «первісне нагромадження капіталу» відображає історичний процес формування капіталістичної власності в єдності її економічного та юридичного змісту. Складовими цього процесу є:
-- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;
-- утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин (двох суспільних класів) -- найманих працівників і капіталістів;
-- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;
-- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;
-- перетворення грошей на капітал.
За юридичним змістом капіталістична власність зводиться до належності капіталістам засобів виробництва і грошей, а найманим працівникам своєї робочої сили, а також до їх права володіти, розпоряджатися і використовувати ці об'єкти власності. Економічний зміст капіталістичної власності становлять реальні виробничі відносини капіталістичного товарного виробництва -- відносини між капіталістами і найманими працівниками, в межах і завдяки яким гроші як найрозвинутіша форма вартості, перетворюються на капітал, тобто відбувається самозростання вартості -- виробництво найманими працівниками додаткової вартості та присвоєння її капіталістами.
1.2 Форми первісного нагромадження капіталу
Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий тощо) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей.
В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою Ф -- Г -- Ф, гроші -- лише посередник в обміні одного товару на інший. В обігу товарів і грошей кінцевою метою товаровласників і грошей є не гроші як такі, а товари, які вони купують за гроші, отримані від продажу своїх товарів. Формула обігу товарів і грошей свідчить, що її крайні полюси -- це кількісно рівні за величиною вартості товари, оскільки їх купівля-продаж здійснюється, як правило, за принципом еквівалентності, тобто за законом вартості. За своєю споживчою вартістю крайні полюси цієї формули -- якісно різні товари, оскільки немає сенсу продавати товар з метою купівлі товару з аналогічною споживчою вартістю. Економічний сенс обігу товарів полягає в заміні товару однієї споживчої вартості товаром з іншою споживчою вартістю. Зовсім інший економічний зміст має обіг капіталу.
На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г -- Ф -- Г. Це загальна формула капіталу, оскільки будь-який капітал починає і завершує свій обіг у формі грошей [12; 174].
Крайні полюси загальної формули капіталу якісно однорідні -- це гроші, тобто власник грошей купує товари з метою їх подальшого продажу та одержання знову грошей. Економічний сенс обігу капіталу полягає не в заміні товару однієї споживчої вартості на товар з іншою споживчою вартістю, а в одержанні внаслідок купівлі-продажу товарів більшої суми грошей, ніж та, що була пущена в обіг.
Отже, гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли вони повертаються до їх власника з приростом. Тому точніша загальна формула обігу капіталу є такою: Г --Ф -- Г' або Г -- Ф -- Г + г, де г означає приріст початкове авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. В утворенні додаткової вартості полягає одне з трьох сутнісних визначень капіталу.
Капітал -- самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.
Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом. Прагнення до збільшення розмірів свого багатства через присвоєння додаткової вартості спонукає його весь час пускати в обіг гроші, які він одержує з приростом внаслідок їх руху як капіталу.
Буденна свідомість, а також ненаукові погляди пов'язують цей приріст зі сферою обігу товарів -- їх продажем за цінами вище, а купівлею -- нижче вартості. Проте приріст грошей капіталіста через надбавку до ціни, коли він виступає як продавець, втрачається; тільки-но він стає покупцем. Втрачається він і тоді, коли товари купуються за цінами нижче вартості в цьому випадку виграш капіталіста-покупця зникає, як тільки він стає продавцем.
Неможливість виникнення додаткової вартості у сфері обігу товарів і грошей обумовлюється тим, що тут відбувається не створення, а реалізація вартості через зміну її форми -- в актах продажу-купівлі товарів товарна форма вартості змінюється на грошову, а грошова форма -- на товарну. Тому сума грошей, що є виграшем для особи, яка продає товар за ціною вище вартості, втрачається особою, яка його купує. Отже, ні надбавка до ціни товару, ні купівля його за ціною нижче вартості, ні взаємний обман продавців і покупців не можуть дати загального приросту вартості і грошей у всіх капіталістів як продавців і покупців товарів. Бо якщо ціни на окремі товари і відхиляються за законами попиту і пропозиції від вартості, то сума цін усіх товарів завжди дорівнює сумі їх вартості [12; 175].
І все-таки за неможливості загального приросту вартості і грошей у сфері обігу приріст капіталу в усіх капіталістів насправді існує. Навіть тоді, коли товари купують і продають на еквівалентній основі, тобто за їх вартістю. У цьому виявляється суперечність загальної формули капіталу, яка полягає в тому, що капіталіст як власник грошей купує (Г-Т) товари, як правило, за їх вартістю, продає їх (Т-Г), як правило, за їх вартістю і при цьому одержує більше грошей (Г+г), ніж вклав. Зміст суперечності загальної формули капіталу зводиться до того, що додаткова вартість не може виникнути з обігу і також не може виникнути поза обігом, вона повинна виникнути в обігу і водночас не в обігу. У з'ясуванні способу розв'язання суперечності загальної формули капіталу полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.
Суперечність загальної формули капіталу може бути розв'язана позитивно за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Такий товар з'являється на ринку внаслідок виникнення капіталістичної власності у процесі первинного нагромадження капіталу. Ним є робоча сила.
1.3 Роль первісного нагромадження капіталу на формування капіталістичних відносин
Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу. Воно було пов'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, поневоленням колоній, работоргівлею, державними позичками, податковою системою, протекціонізмом. Ці насильницькі заходи проводилися при активній підтримці держави.
Велику роль у виникненні капіталістичного виробництва відіграв торговий капітал, який у період розкладу феодального способу виробництва був панівною формою капіталу. Світова торгівля призвела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, перш за все, купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва [10; 111].
Разом з капіталізмом виникла і розвивалася буржуазна економічна думка. Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталістичного укладу зачіпали інтереси усіх верств населення і надавали питанням економічного розвитку у період пізнього феодалізму більшого значення. Ліквідація монополії церкви у сфері ідеології, зростання наукових знань створили сприятливі умови для вивчення і узагальнення явищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що ставила своєю головною метою визначення характеру та завдань економічної політики.
Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.
Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала Англія, Франція, Португалія, Іспанія.
Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу, відзначався практицизмом і вирішував актуальні проблеми свого часу [10; 112].
Урядами країн СНД (під виглядом ринкової лібералізації) створені сприятливі умови для розтринькування і розкрадання державних товарних і фондових ресурсів, для розпродажу їх переважно за демпінговими цінами за кордоном. За рахунок цього відбулося збагачення мафіозно-спекулятивних структур під гаслом методу і засобу первісного нагромадження капіталу і швидкого формування прошарку активних підприємців. Це лише посилило економічну кризу, загострило дефіцитність внутрішнього ринку і криміногенну ситуацію, ні на йоту не зрушивши підприємницьку активність у розвитку конкурентоспроможного товарного виробництва. Навпаки, обсяги промислової і сільськогосподарської продукції різко скоротилися. Ці сфери прийшли до занепаду, а іноземні конкуренти почали витісняти їх з власних внутрішніх ринків, не кажучи вже про широкий вихід на нові зовнішні ринки.
Стабільний економічний розвиток завжди має під собою ґрунтовну наукову стратегію і тактику дії систем управління і організації, регулювання макро- і мікроекономічних процесів, включаючи політику регулювання ринкової лібералізації і кон'юнктури, бюджету і платіжного балансу, доходів і податків, формування інвестиційних фондів, фінансово-кредитних ресурсів, фондів нагромадження і споживання, споживчих сімейних бюджетів різних соціальних верств населення, загальногрошового обігу і курсу грошової одиниці. Без всебічно обґрунтованої соціально-економічної стратегії новим країнам аж ніяк не обійтися. Для цього потрібні модельні розрахунки різних стратегічних варіантів, їх порівняльний аналіз і вибір найбільш результативного на кожний етап розвитку.
Переходити до сучасної високорозвиненої ринкової економіки необхідно системно і комплексно, використовуючи для цього новітні розробки державного і господарського управління, жорсткого менеджменту, охоплюючи стратегію і тактику дій, забезпечуючи високий ступінь їх організаційної досконалості і правопорядку. Разом з тим вирішальну роль, безумовно, відіграють економічна мотивація високопродуктивної праці, підприємницька ініціатива, ринкові каталізатори інвестиційної й інноваційної діяльності, створення нових і якісне оновлення (модернізація) діючих господарських систем на базі новітніх технологій. Форми власності можуть бути різними, але функціонувати на рівних економічних умовах і засадах. У ході вільної ринкової конкуренції формується життєздатний великий, середній і малий бізнес. Проте слід зрозуміти, що наприкінці XX сторіччя - епохи бурхливого науково-технічного прогресу - регулюючі функції виконує не тільки кон'юнктура вільного ринку, як це було в епоху його первісного зародження, але поряд з ним активними і дійовими регуляторами виступають також загальнодержавна, регіональна і місцева економічна політика, сучасна система наукового менеджменту [10; 113].
Ідеться про здійснення такої політики, яка б надавала широкий простір і можливості активній підприємницькій діяльності Для всіх форм господарювання, мала не руйнівний, а створювально-оновлюючий, не гіперінфляційний, а навпаки, антиінфляційний характер. У стратегічному аспекті економічна політика повинна спиратися на фундаментальну теорію управління макро- і мікроекономічними відтворювальними процесами, об'єктивного прояву довго- і короткотермінових циклів економічного розвитку.
Будь-яка країна, що опинилася в гостро кризовому стані, може і мусить за допомогою державної політики забезпечити якомога швидший перехід до чергових фаз циклу - оновлення, економічного пожвавлення і наступного зростання. Для цього і здійснюється докорінна зміна або часткове коригування всього політичного й економічного курсу. Без відповідних управлінських рішень і дій ніяких позитивних зрушень не буває. Ринкові каталізатори лише прискорюють процеси стабілізації, пожвавлення і виходу на високі темпи економічного зростання.
У новому стратегічному курсі потрібно точно визначити його цілі, а також методи і засоби їх досягнення. Свідомий вибір ідеалу соціально-економічного устрою з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішня енергія якого стає могутньою рушійною силою прогресу, є найважливішою складовою стратегічної політики, що відповідає соціальним і духовним потребам людини і суспільства. Майбутнє економіки України пов'язане з відповідним досягненням збалансованості її внутрішнього попиту, що швидко змінюється, необхідною товарною масою і послугами за рахунок високоефективного господарювання, використання наявного ресурсного потенціалу, науково-технічного прогресу і ринкової відкритості на взаємовигідних засадах із країнами світового співтовариства [10; 114].
Стратегічна мета соціального розвитку - забезпечити достойне життя людини, її вільний вибір активної створювальної діяльності, умови для надбань і прояву професійних, фізичних і духовних здібностей. Формування і відтворення високих якісних властивостей особи, сім'ї, працездатних колективів та всього суспільства, умов для нормального демографічного розвитку, створення надійного трудового потенціалу, що відповідає сучасній і перспективній структурі, новітнім технологічним і організаційно-управлінським надбанням є загальнолюдською проблемою будь-якого соціально-економічного устрою. Розвиток активного підприємництва щільно пов'язаний з високим ступенем мотивації праці та її ринком, можливостями своєчасного підбору необхідних для розгортання справи професій робітників, інженерно-технічних працівників, менеджерів, службовців тощо. При вмілому підборі, крім фахового рівня, доводиться ретельно враховувати психологію людини, її національні і соціальні традиції, духовні переконання, а також такі важливі якісні характеристики, як наполегливість у досягненні мети, самоорганізованість і самодисципліна, порядність і комунікабельність, знання і вміння високопродуктивне працювати індивідуально або колективно.
Слід визнати, що, незважаючи на теоретичні й прикладні пошуки, марксистська думка не змогла знайти реальних, більш дохідливих, зрозумілих і практично вагомих мотивів до створювальної діяльності і прогресу, ніж економічний інтерес, що традиційно пов'язаний з природою багатовікової еволюції людини, її прагнення жити все краще, підвищуючи інтенсивність, технічну й організаційну досконалість створювальної праці на себе, на своє власне збагачення. В основі такої мотивації лежать приватна власність і її високодоходне використання, а також ринкова конкуренція. Націоналізація і монополізація власності на засоби виробництва і виробничі ресурси в єдиних руках держави з відривом її (власності) від конкретного виробника одночасно підриває і мотивацію його до активних дій, постійних пошуків все більш прогресивних рішень і їх практичної реалізації [10; 115].
Суспільна (державна) власність одночасно опиняється в управлінській системі бюрократизованих і корумпованих державних структур, які на ній паразитують, як було і раніше, коли трудівники працювали в приватній фірмі, або, як нас вчили, на капіталіста. Але ж останній є безпосереднім господарем - прагне і вміє досягти найвищої ефективності і конкурентоспроможності, тобто постійно ініціює прогресивні зрушення, щоб не збанкрутувати. Монополістична ж державна бюрократія діяти так не здатна - не хоче, не знає і не вміє, бо ніякої ринкової конкуренції і банкрутства не припускає, діє за принципом адміністративного, далеко не безкорисливого позаринкового перерозподілу товарів, коштів і капіталу, минаючи обмін за вільною ціновою кон'юнктурою і одночасно державну казну.
Розділ 2. Сучасні форми первісного нагромадження капіталу
2.1 Особливості первісного нагромадження капіталу на Україні
Суспільство, завдяки тому що розвивається не по прямій лінії на шляху або до комунізму (комуністичні ідеологи) або до Царства Божого (християнство), а циклічно, по спіралі, переживає знов і знов одні й ті ж форми устрою: рабовласництво, феодалізм, капіталізм (дикий, потім розвинений), соціалізм, за яким знов наступає рабовласництво й далі по колу. Досить важко це показати на прикладі України, бо вона в майже завжди в минулому різними частинами належала до різних держав, суспільства яких часто знаходились в станах різних формацій. Для прикладу можна навести приклад Росії, коли яка, пройшовши шлях від пізнього періоду рабовласництва через феодалізм, в ХІХ - початку ХХ сторіччях, коли Україна була в її складі, перейшла до капіталістичного строю, потім через соціалізм (середина 20-х років ХХ сторіччя) - знов до рабовласницького строю, який перетворився на щось, наближене до феодалізму наприкінці 80-х років, одночасно з розпадом Радянського Союзу. Україна в її теперішніх межах стала самостійною державою, перейнявши від СРСР в 1991 році тенденцію до переходу суспільства в епоху феодалізму. І тоді ж вона почала інтегруватися в, так зване, західне суспільство, яке до того часу вже почало перехід від розвинутого капіталізму в напрямі соціалізму, (або в інформаційного суспільства). Далі, в майбутнє, розвинене інформаційне суспільство являтиме собою аналог комунізму (наприклад, грошей не буде і т.п.) і в кінці, якщо не трапиться чогось надзвичайного, приведе окрему людину знов до залежності. Тепер - від машин (тобто, різновид рабовласницького строю на черговому витку спіралі розвитку цивілізації) [15; 145].
Тобто, в Україні на початку 90-х років ХХ сторіччя створилися умови для створення на її теренах феодального устрою, коли дуже заможні і майже незалежні від голови виконавчої влади васали, яких назвали олігархами, стали вести між собою криваві війни за владу, користуючись слабкістю виконавчої влади і почали формувати свою політику, тобто, володарювати на відведених їм територіях. Але вони мали в руках багато влади, та не дуже багато, в порівнянні із світовим капіталом, грошей. Але під їх контролем знаходились багато націоналізованих підприємств і інших організацій, які належали державі в особах призначаємих керівників і трудових колективів. Отже, від самого початку переходу до феодалізму створилися всі умови для початку первісного нагромадження капіталу через так звану "прихватизацію", або просто крадіжки народного, або нічийного, майна. "Первісне нагромадження капіталу є ніщо інше, як історичний процес відділення виробника від засобів виробництва" - резюмує К. Маркс 24-ту главу свого "Капіталу". Отже, з політекономічної точки зору, приватизація, яка відбувалася в Україні останні 12 років, мала на меті саме первісне нагромадження капіталу. Ось як Маркс описує стан речей в Україні (пост-СРСР) в ці роки: "Стару феодальну власть поглотили великі феодальні війни, а нова була дітищем свого часу, для якого гроші були силою всіх сил. Перетворення пашні в пасовище для овець стало лозунгом феодалів." Тут Маркс під процесом перетворення має на уяві процеси повальної приватизації підприємств, які ставали складовими імперій "старих" феодалів, і керувалися їхніми дітьми й ставлениками ("новими"). Заради свого прибутку "нові феодали", звільнюючи працівників, мали змогу не платити їм нічого, а з залишених працівників вижимали, як вміли, додану вартість. Тим самим, дуже загострюючи соціальну напруженість в суспільстві. Звільнені робітники й селяни були вимушені найматися на роботу до нових власників засобів праці, а ті хто залишався - не мали ніякого впливу на всі процеси, пов?язані з цими засобами і, таким чином, через бездієвість псевдопрофсоюзів, були теж відокремлені від засобів праці. "На зміну не дуже ситому рабству прийшов голодний феодалізм".
Зараз процеси первісного нагромадження капіталу майже закінчилися в Україні, бо більшість підприємств змінило форму власності на акціонерну, земля вже теж не належить виробнику. Під владою держави лишились тільки небагато стратегічних об'єктів, на яких в недалекому майбутньому теж чекає "роздержавлення". Але там теж не можна сказати, що засоби праці належать трудівникам. Отже, можна назвати й особливості нагромадження капіталу в Україні наприкінці ХХ сторіччя [9; 206].
Порівнювати будемо з класичною формою (Англія). Найголовніша особливість - це швидкість. Те, що в старі часи відбувалося за декілька століть, зараз майже умістилося в одне десятиріччя. Тобто, якщо раніш не було змоги знати куди все йде і до чого, то зараз на людство "звалилась" історично цікава можливість жити одночасно в усіх формаціях. Так, народившись в 70-і роки в СРСР (рабовласництво), людина освідомлює себе в феодалізмі (і то - пізньому) лише тоді , коли того вже змінили капіталістичні відносини (дикий капіталізм). Якщо вона зможе прожити ще років з 10-15, то доживе до розвиненого капіталізму, а якщо зараз іммігрує до Німеччини або Скандинавії - поживе в соціалізмі, а якщо зможе там освоїтися і прожити все життя, то, ймовірно, зустріне свою старість в незнайомій формі знайомого рабовласницького суспільства.
Інша особливість - Україна інтегрується в західний світ, який прожив ці процеси років 200-300 назад і може давати її уряду конкретні рекомендації неконкретного змісту й спрямування. (МВФ, МБЄРР). Це, звісно, прискорює процеси переходу до капіталістичних відносин, від яких самі ці країни мають тенденцію відходити. При цьому в межах держави створюється така ситуація, в якій в одночасно і поряд можуть існувати підприємства усіх формацій: колгосп (рабовласництво); державне підприємство стратегічного характеру, за володіння яким борються клани олігархів (феодалізм); 2 перукарні або 3 невеличкі крамниці на першому поверсі одного будинку (дикий капіталізм), новостворене ВАТ, що випускає конкурентоздатну продукцію і входить до холдингу відомого бізнесмена (розвинений капіталізм), й взірцево-показне державне підприємство, створене і контрольоване державою, з належними умовами праці, й з високим гарантованим заробітком (соціалізм).
Остання особливість - через такі незвичайні для історії умови розвитку в результаті накопиченого капіталу і правильних дій уряду й держави, Україна має змогу "перескочити" через стадію капіталізму і опинитися з усіма провідними державами одразу в посткапіталістичному (інформаційному) суспільстві. Але краще цього не робити. Бо що не природно, то потворно. Так в Афганістані в 70-х роках минулого сторіччя була зроблена спроба "перескочити" через формацію - з феодального до соціалістичного строю, навіть, через дві - до комуністичного. Що з цього вийшло, всім добре відомо.
Питання нагромадження капіталу не розглядається в курсі економікс, бо він вивчає економічні процеси без їх оцінки з суспільно-політичної точки зору. Тому, те що в політекономії називається експлантацією, в економіксі - просто підприємницькі здібності, які полягають в тому, щоб змусити багато факторів, в тому числі, й людський, працювати за спеціально розробленими планами задля суспільного добробуту. При цьому байдуже, яким буде при цьому добробут окремої людини [9; 129].
Звідси й висновок Маркса - національне багатство тотожно з народною бідністю, тобто не однозначно добре, а для економіксу - однозначно. Маркс так детально вивчає цю проблему, бо вбачає в ній дійсно велику проблему людства; а для засад економіксу, не заснованому на діалектичному матеріалізмі, важлива тільки кількість, а не якість процесів, що відбуваються взагалі.
2.2 Характеристика сучасного рівня первісного нагромадження
Розширене відтворення і нагромадження супроводжується істотними змінами , що відбуваються у самому капіталі. Для пізнання цього, по-перше, розглянемо розпиток змісту капіталу з його кількісного боку.
Пізнання кількісного боку капіталу дозволяє розглядати склад його будови у речовій та вартісній формах.
Перша називається технічною будовою капіталу, а друга - вартісною будовою капіталу.
Технічна будова капіталу - це співвідношення кількості матеріалізованої у засобах виробництва минулої праці до кількості задіяної у виробництві робочої сили. Кількісною характеристикою (мірою) технічної будови капіталу є всі відомі показники озброєності праці.
31
Вартісна будова капіталу - це теж саме співвідношення матеріалізованої і живої праці, тільки у вартісній формі, тобто відношення вартості постійного капіталу до вартості змінного капіталу (с : v). Вартісна будова капіталу відображає зміни технічної будови капіталу, але вона зазнає впливу поточних цінових ринкових коливань. Для того, щоб відокремити вплив таких цінових факторів на реальну вартісну будову капіталу, К.Маркс застосовував поняття органічної будови капіталу. Органічна будова капіталу - це вартісна будова капіталу (с : v), яка визначається технічною будовою і відображає н собі зміни виключно технічної будови капіталу [16; 202].
Нагромадження капіталу обов'язково супроводжується зростанням органічної будови капіталу, внаслідок чого відбувається відносне зменшення змінного капіталу, тобто зменшення відносної потреби виробництва у робочій силі. Цей процес набуває сили економічного закону. Він г важливим фактором скорочення робочих місць і зростання безробіття.
2.3 Роль держави в процесі первісного нагромадження капіталу
На сучасному етапі державне регулювання економіки, як свідчить практика, має поєднуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності. Сьогодні не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Тільки їх діалектичне поєднання дає можливість розкрити економічну теорію в усій її багатогранності.
Одвічним суттєвим питанням є те, як вирішити проблему зростання суспільного багатства водночас з його використанням в інтересах тих, хто його створює. Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті є вивчення виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління господарським процесом і системи ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства [16; 205].
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку (як специфічну продуктивну силу),тобто перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу і підвищенням ролі суб'єктивних, духовних здібностей людей в процесі виробництва (йдеться про епоху комп'ютеризації і інформації), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили - це складна система, що включає матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.
У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин.
Утворення перехідних відносин - це продукт взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Виникнення нової системи здійснюється на основі певних матеріальних передумов, що створюються в надрах попередньої суспільної системи. І саме капітал створює матеріальні умови більш високої форми виробництва [16; 209].
Йдеться про створення систем індустріальних і науково-технічних продуктивних сил та відповідної кваліфікованої робочої сили.
Отже, ефективне функціонування виробництва потребує робочої сили високої кваліфікації, з навичками управління сучасними технічними засобами і з відповідним інтелектуальним рівнем. Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами , що включаються у процес виробництва. Дедалі більшої ваги набувають особистісні чинники, які залежать від духовного багатства суспільства.
Розділ 3. Формування капіталістичних відносин ринкового типу на Україні
3.1 Концентрація і централізація капіталу
Кількісний аспект процесу нагромадження можна розглядати як у вартісній, так і в натурально-речовій формі. Розглянемо взаємозв'язок цих процесів.
|
Вартісна форма |
||||||||
|
Нагромадження капіталу |
Концентрація капіталу |
+ |
Централізація капіталу |
|||||
|
Концентрація виробництва |
||||||||
|
Натурально-речова форма |
Концентрація капіталу - це процес зростання окремих капіталів шляхом капіталізації частини додаткової вартості. В цьому розумінні концентрація капіталу тотожна його нагромадженню.
Концентрація виробництва - це зростання виробництва окремих видів споживних вартостей, що супроводжується нагромадженням речових і суб'єктивних факторів виробництва, які тісно пов'язані в спільну технологічну систему. У цьому розумінні зростання господарських одиниць (підприємств) не слід ототожнювати з концентрацією виробництва. Підприємства - це господарські одиниці, які можуть не вмішувати такий комплекс, а складати лише його частину. Оптимальний розмір підприємства (господарської одиниці) визначається параметром оптимальною рівня управління виробництвом, а також його максимальною економічною ефективністю [15; 125].
У своєму розвитку концентрація виробництва значно випереджає концентрацію капіталу (зростання індивідуальної власності). Ця суперечність вирішується шляхом об'єднання власності. Централізація капіталу - це добровільне або примусове злиття індивідуальних (окремих) капіталів шляхом утворення форм спільної власності (наприклад, форм акціонерної власності) або шляхом експропріації капіталу капіталом.
3.2 Капіталістичний закон народонаселення
Тепер розглянемо якісну сутність нагромадження капіталу, тобто соціально-економічні наслідки розширеного відтворення відносин капіталу.
Соціально-економічні наслідки відтворення будь-яких сутнісних економічних відносин концентруються в законі народонаселення цього суспільства. На рівні загального, закон народонаселення будь-якого суспільства відображає іманентний (внутрішньовластивий) зв'язок між відтворенням суттєвих економічних відносин цього суспільства і особливостями відтворення його населення.
В умовах суспільства з переважним розвитком буржуазних економічних відносин, суть яких - відносини капіталу, безумовно існують специфічні, суперечливі особливості, які складають відповідні їм особливості відтворення або зайнятості трудящого населення. Вони заповнюють зміст процесів народонаселення цього суспільства. Отже, можна зробити висновок, що капіталістичний закон народонаселення відбиває суттєвий зв'язок між нагромадженням капіталу (як головної системи економічних відносин) і відтворенням специфічних ірраціональних форм зайнятості працездатного населення.
Механізм дії закону полягає у регулюванні процесів праці і зайнятості людей відповідно до потреб капіталу. Капітал відтворює не людину, а робочу силу. До людини як носія робочої сили він не мас і не хоче мати відношення, залишає її сам на сам зі своїми проблемами. Це відокремлює дію економіки від дійсних інтересів і цінностей людей, нав'язує суспільству хибні або імітовані економічні і соціальні орієнтації та цілі [15; 128].
Розглянемо форми прояву капіталістичного закону народонаселення.
1. Розвиток ірраціональних форм діяльності населення у сферах некорисних, а інколи навіть і шкідливих для людей і суспільства. Така ірраціоналізація соціально-економічної діяльності, яка часом імітується і вважається за норму, відбувається в мілітаризованих галузях і сферах, в надмірно зростаючому держапараті, в інших паразитуючих або кримінальних структуpax, в тих багатогранних формах діяльності, які утворюють екологічну проблему або іншу загрозу людству. Не потребує доведення, що, наприклад, виробництво танків або підводних човнів не збільшує реального суспільного багатства, не збагачує людей, не підвищує рівня їх споживання, а діє навпаки. Вкробннцтво зброї пуста, імітована під корисну економічну діяльність, І праця багатьох мільйонів людей.
2. Розвиток відносного перенаселення або безробіття. Ніхто ніколи не чув про проблеми безробітних рабів, кріпаків або просто селян. Вперше в світі виникло суспільство, де з'явились люди, які не можуть отримати роботу.
Іноді вважають, що причина розвитку безробіття в НТП і циклічності відтворення. Дійсно, вони породжують умови, завдяки І яким частина робочої сили виштовхується з робочих місць, але ·> вони створюють тільки умови для розвитку безробіття.
Причина безробіття - це розширене відтворення капіталу як системи буржуазних економічних відносин суспільства. Відносне перенаселення розвивається, коли провідною системою економічних відносин стають відносини капіталу, які враховують робочу силу, а не людину, і продукують відносини самотності і відчуження людей, відносини, в яких власні проблеми особи не вирішуються суспільством, а залишаються власними проблемами людини. Зараз розвиток відносного перенаселення спостерігається в країнах, які виникли з розпадом СРСР, в тому числі і в Україні. Тут набули сили інтенсивні процеси первісного нагромадження капіталу з усіма його наслідками, у тому числі і безробіттям.
З іншого боку, проблема гострого безробіття майже вирішена в країнах Західної Європи незважаючи на те, що вищеозначені умови утворення безробіття залишились. Причини в тому, що економічно розвинуті країни переросли економічну систему з переважними відносинами капіталу. Зараз там набувають переваги економічні відносини, які націлені на людину з її потребами та інтересами, на розвиток реальної розгалуженої системи соціального захисту.
Тепер визначимо фактори розвитку відносною перенаселення, або умови, які сприяють розвитку безробіття [15; 130].
1. Зростання органічної будови капіталу. Супроводжується відносним зменшенням змінної частини функціонуючого капіталу, тобто відносним зменшенням потреби капіталу у робочій силі.
2. Пролетаризація дрібних товаровиробників, фермерів та інших соціальних прошарків населення. Цей процес збільшує кількість людей, які претендують на робочі місця.
3. Економічні кризи, які супроводжуються тимчасовим скороченням економічних процесів, і, як наслідок, скороченням робочих місць.
4. Прискорення мобільності виробничої та галузевої структури і промисловості, що супроводжується "старінням" традиційних і галузей та професій.
В навчальній літературі визначаються три основні форми ; відносного перенаселення, які розмежовував ще К.Маркс.
1. Плинне перенаселення, яке представлено тимчасовим безробіттям, переважно міського пролетаріату в зв'язку з економічними кризами.
2. Приховане, або аграрне перенаселення, яке представлено особами, що працюють у сезонних галузях виробництва, насамперед у сільському господарстві.
3. Застійне перенаселення представлене особами повністю безробітними, які опустилися на дно суспільства і втратили можливість, надію і навіть бажання до роботи і гідного життя.
В західній економічній теорії визначаються такі форми безробіття:
1. Фрикційне безробітна, представлене особами, які шукають, або чекають роботу. Воно вважається неминучим, тому що стосується осіб, які міняють місце проживання або переходять на кращу роботу.
2. Структурне безробіття, пов'язане із зміною структури загального попиту на робочу силу. Інакше кажучи, внаслідок швидких змін галузевої структури економіки попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. В українській економічній - літературі така форма безробіття мас іншу назву - технологічне безробіття.
3. Циклічне безробіття, пов'язане з економічними кризами.
У західній економічній науці вважається, що повне подолання безробіття неможливе. Існує природний рівень безробіття (4-6%), який складається з фрикційного і структурного безробіття. Тому за повну зайнятість враховується навіть такий стан, коли поряд існує природне безробіття. Збільшення безробіття за межі його природного рівня вважається небажаним, оскільки це істотно ; зменшує ефективність економіки. Згідно із Законом Оуксна, один відсоток понадприродного рівня безробіття зменшує потенцінний валовий національний продукт (ВНП) на 2,5%. Крім того, надлишковий рівень безробіття, як і інші соціально-економічні і лиха, дестабілізує суспільство, зрушує його політичні орієнтації у лівому напрямку.
Висновки
На певному етапі розвитку товарної форми виробництва просте товарне виробництво перетворюється на капіталістичне, що означає якісно вищий рівень розвитку суспільства -- виникнення історично нового, капіталістичного способу виробництва благ у межах речової (товарної) форми зв'язку (відносин) між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Виникнення капіталістичного способу виробництва означає розвиток речової форми виробничих відносин. Зміст цього розвитку полягає у тому, що капіталістичний спосіб виробництва, успадковуючи основні властивості товарної форми виробництва, з якої він виходить, породжує нові виробничі відносини, притаманні лише капіталістичній формі товарного виробництва. Зокрема, капіталістичний спосіб виробництва інтегрує у свою економічну систему ті виробничі відносини і економічні процеси товарного виробництва, які позначаються поняттями «суспільний поділ праці», «економічна відокремленість товаровиробників», «приватна власність», «товар», «споживча вартість», «вартість», «конкретна праця», «абстрактна праця», «суспільне необхідна праця», «гроші» тощо. Поряд з ними в економічній системі капіталістичного · способу виробництва з'являються нові виробничі відносини, сутність яких відображають поняття «капітал», «товар робоча сила», «наймана праця», «додаткова вартість», «норма додаткової вартості», «маса додаткової вартості», «абсолютна додаткова вартість», «відносна додаткова вартість» тощо. Внаслідок виникнення капіталістичного способу виробництва його економічна; система стає не лише набагато складнішою від економічної системи простого товарного виробництва, а й якісно іншою за соціально-економічною сутністю.
Отже, капітал як основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва утворює економічний зміст капіталістичної власності.
Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу -- історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин як економічного змісту капіталістичної власності.
Виникнення капіталістичної власності є процесом заперечення приватної власності, заснованої на власній праці, тобто процесом відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, перетворення їх на найманих працівників, і водночас процесом перетворення грошей і засобів виробництва на капітал, тобто процесом формування капіталістів -- людей, яким належать засоби виробництва та гроші і які організовують виробництво товарів на основі найманої праці. Внаслідок цих процесів утворюються історично особливі виробничі відносини, які ґрунтуються на відношенні «наймана праця (найманий працівник) -- капітал (роботодавець-капіталіст)». Це основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва, основа капіталістичної власності.
Подобные документы
Сутність нагромадження капіталу як економічної категорії, його основні форми та фактори. Способи та методи нагромадження капіталу, його роль і значення в економіці держави. Особливості та характеристика етапів процесу нагромадження капіталу в Україні.
курсовая работа [52,7 K], добавлен 11.11.2009Первісне нагромадження капіталу - необхідна умова виникнення і розвитку ринкових відносин. Відокремлення засобів виробництва від виробника. Суть капіталу та його види. Створення додаткової вартості. Робоча сила як товар. Авансований промисловий капітал.
курсовая работа [39,1 K], добавлен 22.11.2013Первісне нагромадження капіталу та його основні ознаки. Виникнення меркантилізму в Західній Європі. Оцінка вкладу Й. Шумпетера в розвиток економічної теорії, особливості його поглядів та аналіз тези "Підприємницька функція пов’язана з нововведеннями".
контрольная работа [26,8 K], добавлен 07.01.2013Економічна думка епохи первісного нагромадження капіталу. Розвиток класичної політекономії, економічної думки на початку XIX ст. (ліберальний напрямок). Виникнення історичної школи. Основи математичного напряму в політичній економії в Росії та Україні.
лекция [75,6 K], добавлен 12.11.2014Споживанння і нагромадження як функції прибутку. Фактори споживання і нагромадження. Теорія життєвого циклу споживання і заощадження. Заощадження та їх витрачання. Основні наслідки інфляції. Інфляція. Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера.
реферат [24,1 K], добавлен 10.12.2003Теоретичні основи формування капіталу підприємства. Сутність капіталу підприємства. Особливості формування складових власного капіталу підприємства. Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг). Форми реалізації структури капіталу.
курсовая работа [140,0 K], добавлен 28.08.2010Теоретичні засади структури капіталу підприємства. Види капіталу підприємства, його кругообіг. Поняття структури капіталу: будова, складові частини, особливості обертання у виробництві. Вплив різних форм капіталу на фінансування підприємства.
курсовая работа [143,8 K], добавлен 02.11.2007Сутність і поняття капіталу в сучасній економічній літературі. Поняття і форми міжнародного руху капіталу, його масштаби, динаміка, географія. Національний капітал України: оцінки і тенденції. Вдосконалення соціально-економічних основ людського капіталу.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 23.09.2011Стратегия й тактика управлення фінансами. Управління інвестиційним процесом. Принципи процесу оцінки вартості капіталу. Оптимізація структури капіталу. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Аналіз капіталу підприємства.
контрольная работа [37,6 K], добавлен 07.11.2008Нагромадження капіталу й збільшення речовинного багатства та збільшення кількості рантьє. Філософія рантьє в глобальну епоху, зростання прибутків від оренди нерухомості, майна, банківських депозитів, дивідендів. Формування рантьє в інтернет-суспільстві.
реферат [21,6 K], добавлен 12.05.2010
