ПЛАН

1. Фактори виробництва

1.1 Види, типи і функції факторів виробництва

1.2 Фактори виробництва: склад, класифікація

1.3 Інші можливі фактори виробництва

2. Суть факторів виробництва

2.1 Основні фактори виробництва

2.2 Розвиток земельного ринка факторів виробництва

2.3 Роль і функції ринка праці факторів виробництва

3. Особливості розвитку факторів виробництва на сучасному етапі

3.1 Особливості формування ринку капіталу

3.2 Сучасні фактори виробництва

ВСТУП

Ціллю цієї курсової роботи являється аналіз особливостей функціонування факторів виробництва, аналіз проблем взаємодії цих факторів у процесі виробництва і рішення питань їх найбільш оптимальної взаємодії в умовах ринкової економіки. Для реалізації цілі роботи необхідно вирішити наступні задачі:

- вивчити сутність всіх основних видів ринків факторів виробництва та їх складаючи елементів;

- проаналізувати особливості функціонування ринків факторів виробництва в Україні;

- виявити проблеми та шляхи рішення формування і функціонування ринків факторів виробництва в Україні на сучасному етапі.

Процес виробництва завжди є результатом взаємодії певних факторів, які в економічній науці називають факторами виробництва або виробничими ресурсами.

Результативність використання факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та інших витрат. Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при перевантаженій ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних сил.

I.ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Види ,типи і функції факторів виробництва

Види факторів виробництва зумовлені різноманітністю виробничої діяльності людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори виробництва сільськогосподарського призначення, або такі, що належать до промисловості, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (матеріально-речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці.[1, ст.10]

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості - суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в сукупному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва - однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особливого).

Матеріально-речові фактори поділяються на засобі виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об'єднуються поняттям “земля”. Особисті фактори визначається поняттям «праця».

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст Уільям Петті ще у XVII столітті підкреслював, що земля - мати багатства. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: вона є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля - це й основний засіб праці, і предмет праці.

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тих, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що з розвитком суспільного виробництва вдосконалюються і істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване і роботизовано виробництво, нетрудомістські технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у віщій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв'язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв'язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу. По-п'яте, зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.[1 ст.11]

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді коли його власниками одержуються доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу - засоби та предмети праці - перебуває у процесі постійних змін.

Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Вони є своєрідним продовженням людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція виробництва як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи.

Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, є засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку інформації та інші комунікаційні системи.[1, ст. 12]

Друга частина засобів виробництва - предмет праці - це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт.

Усі зазначені функції засобів виробництва і працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенційний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючого та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили - людини.

1.2 Фактори виробництва: склад, класифікація

Ресурси факторів виробництва, які необхідно витратити для виробництва товару:

- праця - фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;

- технологія - наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;

- земля - все, що дала природа у розпорядження людині для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

- капітал - накопичений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Кожний із факторів виробництва має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології - ліцензійна або патентна плата, землі -- земельна рента, капіталу -- банківський відсоток. Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього як в рамках окремої держави, так і у взаємовідношеннях держав одна з одною.

За походженням фактори виробництва поділяються:

- основні - ті, що дістались країні від природи або стали результатом довготривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);

- розвинуті - ті, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків и капіталовкладень (сучасні технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура).[2, cт. 15]

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються:

- загальні - ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення

різної продукції;

- спеціальні - ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі бо для створення однієї або для дуже вузької групи продукції.

За мобільністю фактори виробництва поділяються:

- специфічні - ті, які характерні тільки для даної галузі і які не в змозі

переміщуватися між галузями;

- мобільні - ті, які вільно переміщуються між галузями.

1.3 Інші можливі фактори виробництва

В простішому уявленні сукупність факторів виробництва сводять до трьох основних: “землі”, “праці” та “капіталу”. Четвертим фактором виробництва ряд авторів книг по економіці називають “підприємництво”. Але і розширення кількості факторів виробництва з трьох до чотирьох не вичерпує їх можливий перелік.

Сам фактор “підприємництво” не володіє на відміну від праці і капіталу загально прийнятими кількісними вимірювачами. Він розглядається як “здатність до підприємництва”. Ця риса людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва - у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. Щоб справа процвітала, хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво, приймати інші рішення. Всі ці здібності й охоплюються поняттям “підприємництво”.[3, ст.22]

Ще один значний фактор виробництва - науково-технічний рівень виробництва. За своєю економічною суттєвістю науково-технічний рівень виражає ступінь технічної та технологічної досконалості виробництва. Високий науково-технічній рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового фактора і капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно науково-технічний рівень виробництва представляє і самостійно діючий фактор. Сприяння збільшенню технічного рівня і якості продукції, яку виробляють. Техніко-технологічний процес дозволяє збільшити попит на неї, а це призводить до зростання цін і об'єму продажу, вартості продукту виробництва, який реалізовується. Отже, науковий, технічний, технологічний прогрес, підвищуючи технологічний рівень виробництва, утворює ще один значний фактор виробництва.

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передає їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва - це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних відносин, а у способі поєднання - конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил.

У характері відбивається соціально-економічне, а у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому - організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил.[4, ст.25]

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

- забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

- формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

- забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

- досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

- пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничій процес;

- створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання фактора виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.[5, ст.27]

II.СУТЬ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Основні фактори виробництва

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Воно має в основі єдині три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (продукту, послуг і т. ін.), виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.[7, ст.12]

Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим узагальнення праці, історично склалися формами організації та стимулювання праці, традиціям в мотиваційній поведінці працюючих. Краще зрозуміти структуру ринку, виявити його стійку сегментацію та відповідно відпрацювати диференційовані методи його регулювання дозволить комплексний аналіз дій факторів, які обумовлюють його сегментацію.

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування є невід'ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання мають стати:

- боротьба проти подальшого спаду виробництва;

- недопущення масового безробіття, прийняття мір для підвищення рівня життя населення та інші;

- Стосовно рівня заробітної плати ,слідувало б зосередитися на наступних мірах, які є першочерговими: - перегляд мінімального розміру оплати праці як в якісному аспекті (вивільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному;

- зміни тарифної системи, прийняття законів про державну службу та регулювання трудових відносин в приватному секторі;

- переорієнтація фінансово-кредитної та податкової з відступом від сьогоденних принципів, і також «опори на зарплату», при визначенні прибутку підприємства.

Фактори - це сили, причини, зовнішні обставини, діючі на будь який процес або явище.

В залежності від ступеню та характеру впливу на рівень виробництва праці, фактори можна об'єднати у три групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні та соціально-психологічні.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, прогресивної технології, нових видів сировини та матеріалів.[7,ст.15]

Рішення задач вдосконалення виробництва досягається шляхом:

- модернізації обладнання; заміни морально застарілого обладнання новим, більш виробничим;

- підвищення рівня модернізації виробництва, установки станків-автоматів, автоматизованого обладнання, використання автоматичних ліній, автоматизованих систем виробництва;

- введення нових прогресивних технологій;

- використання нових видів сировини, прогресивних матеріалів, та іншими мірами.

Науково-технічний прогрес - головний виток всестороннього та послідовного росту виробництва. Тому для використання у виробничому процесі досягнень науково-технічного прогресу в сучасних умовах потребується напрямок інвестицій в першу чергу на реконструкцію та технічне переозброєння діючих виробництв, впровадження прогресивних технологій та новітньої техніки, підвищення долі затрат на активну частину основних виробничих фондів - машин, обладнання.

Важливий матеріально - технічний фактор - підвищення якості продукції, задоволення громадських потреб меншими затратами труда, тому що вироби кращої якості замінюють більшу кількість виробів низької якості. Підвищення довгостроковості виробів рівнозначно додатковому підвищенню їх випуску.

Матеріально - технічні фактори - найважливіші, вони забезпечують економію не тільки труда, але і сировини, матеріалів, обладнання, енергії та інші.

Організаційно-економічні фактори визначаються рівнем організації труда виробництва та управління. До них відносяться:

- вдосконалення структури апарату управління;

- вдосконалення систем управління виробництвом;

- покращення оперативного управління виробництвом;

- вдосконалення організації виробництва, у тому числі;

- покращення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва;

- вдосконалення організації допоміжних служб і господарств, транспортного, складського, енергетичного та інших видів виробничого обслуговування;

- вдосконалення організації праці, в тому числі:

- покращення відокремлення і кооперації праці, використання багатоверстачного обслуговування;

- використання передових методів і прийомів праці;

- вдосконалення організації і обслуговування робочих місць;

- застосування технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці працівників та службовців;

- використання гнучких форм організації праці;

- покращення професіонального підбору кадрів, покращення їх підготовки і підвищення кваліфікації;

- покращення умов праці, раціоналізація режимів праці і відпочинку;

- вдосконалення систем оплати праці підвищення їх стимулюючої ролі.

Без використання цих факторів неможливо одержати певний ефект від матеріально-технічних факторів.

Соціально-психологічні фактори - це якість працюючих колективів, їх соціально-демографічний склад, рівень підготовки, дисциплінованості, працьової активності і творчої ініціативи робітників, система ціннісних орієнтацій ,стиль керівників в підрозділах і на підприємствах в цілому і, головне, правильна мотивація робітників.

Окрім того, виробництво праці обумовлено звичайними і суспільними умовами ,в яких протікає праця. [8, ст.35]

Наприклад, на підприємствах видобувної промисловості, якщо знижується зміст металу в руді, то виробництво праці подає пропорційну цьому зниженню, хоча видобування руди може зростати.

В умовах розвитку в нашій країні ринкових відносин загострюється також загальні умови, які, з однієї сторони, гальмують, а з іншої - стимулюють зріст виробництва праці. Серед них: підвищення рівня безробіття, посилення конкуренції товаровиробників, розвиток малого бізнесу та інші.

Класифікація факторів дозволяє виявляти причини, котрі визвали зміни виробництва праці. Вивчення факторів росту виробництва необхідно, щоб точніше оцінити вплив кожного, бо їх дії нерівноцінні. Одні дають стійкий приріст виробництва праці, а вплив інших виявляється перехідним. Окремі фактори потребують різних зусиль та затрат для приведення їх в дію. Класифікація факторів зросту виробництва праці створює умови для проведення економічних розрахунків за виявленням ступеню дії їх на зміну виробництва праці.

Фактори підвищення виробництва праці можна класифікувати за трьома напрямками:

- фактори, створюючи умови для зросту виробництва праці: рівень розвитку науки, підвищення кваліфікації робітників, закріплення трудової дисципліни та інші;

- фактори сприяючі зросту виробництва праці матеріальне і моральне стимулювання, вдосконалення сплати праці, впровадження науково та технічно зумовлених норм праці та інші;

- фактори, безпосередньо виявляючи рівень виробництва праці на підприємстві: механізація і автоматизація виробничих процесів, покращення якості праці, вдосконалення управління і організації праці та інші.

Базою підвищення рівня виробництва праці являється науково-технічний прогрес. [8,ст.36]

2.2 Розвиток земельного ринка факторів виробництва

Проголошення - а швидше «відновлення» приватної власності на землю в Україні сталося вже досить давно, ще в 1991році. Але земельний ринок не працює й сьогодні.

Спочатку необхідно було перетворити 60 млн. га землі на масив приватного земельного ринку, обіг якого і повинен був відбутися на ринку. Для цього Держава почала процес безкоштовної приватної землі. Час від часу з'являються чутки , що безкоштовна приватизація землі завершилась, але насправді вона лише почалась. Приблизно 20% громадян, котрі приватизували ділянки, мають на руках Державні акти.

Юридичні особи поки ще володіють незначними площами земель.

Щодо сільськогосподарських земель реформованих іншим шляхом. Спочатку ці землі були передані в колективну власність членів колгоспів, які отримали назву «колективні сільськогосподарські підприємства». За сутністю і сукупністю функцій вони залишились тими ж колгоспами. Виявилось, сама лише зміна назви не змогла подолати напівфеодальну організацію земельної власності на села тоді землі були розподілені між членами колишніх колгоспів, які швидко перетворилися на приватні товариства різних видів і позбавились різноманітних обов'язків щодо підтримки соціального розвитку сільських місцевостей. Ці зміни були все більш відчутними. Статистика сільського господарства свідчить, що з 1991 року кількість виробництва постійно й драматично зменшувалась. Таким чином аграрна та земельна реформи на селі, виявились згубними - і для виробництва і для села.

«В 2002 році» в лексиконі українських політиків і юристів з'явилось слово «мораторій» - саме тоді вперше на рівні закону заборонявся обіг приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення [9, ст. 28].

За три роки ця спеціальна правова база так і не була створена. Далі прос- тої заборони торгувати землею державний розум нашого парламенту не пішов. Мараторій продовжили ще на два роки. Правду кажучи, мараторій зупинив не всіх. Ті, хто хоча б раз в житті тримали в руках Земельний кодекс, знали що мараторій легко обійти, примінивши процедуру зміни цільового призначення. Ринок почав працювати одночасно з його забороною.

В 2006 році після парламентських виборів та різних коаліційних несподі- ванок, український політикум в решті решт вирішив що, мараторій затягнувся.

У парламенту було майже півтора роки для того, щоб нарешті опрацювати давно очикувані закони про кадастр, ринок земель, особливості обігу земель, особливості обігу земель сільськогосподарського призначення.

19 грудня 2006 року парламент 354 голосами проголосував за продовження мараторію до 1 січня 2008 року, але купівля продаж ділянок дозволялася за версією Парламенту, тільки після отримання сили законами про державний кадастр та ринок земель.

До початку 2007 року була підписана коаліційна угода відповідно до якої мараторій припинив свою дію. До 9 січня 2007 року, до першої сесії парламенту ринок землі діяв, до цього часу зацікавлені особи змогли придбати все, що українські селяни бажали продати. Таким чином на ринку землі України потрібно навести порядок: прийняти закон проекту про його вдосконалення, провести земельну реформу, що відрізняється від попередньої послідовністю та якістю.

2.3 Роль і функції ринка праці факторів виробництва

В нових, більш ефективніших організаційних умовах відбулося з'єднання робочої сили і робочих місць, включення в іноваційно-виробничий процес творчого потенціалу працюючих, підготовка і перепідготовка кадрів рішення проблем соціального захисту працюючих.[10,ст.48]

Інтенсивна економіка яка знаходиться в режимі періодичного, технологічного і організаційного оновлення, поступово переходить в економіку безперервного розвитку, якому характерно практично постійне вдосконалення методів виробництва, принципів управління, експлуатаційних характеристик товарів і форм обслуговування населення.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, здійснюючи повсякденну еволюцію суспільства. Мова йде про ту або іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, потяг до вдосконалення технологій і методів обслуговування населення.

Дослідження показують, що активна праця на цей час в той чи іншій мірі входить в зміст діяльності більшої частини працюючого населення, перш за все спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою адміністративно-управлінського персоналу, висококваліфікованих робітників, робітників послуг.

Це передовий загін національної робочої сили, який охоплює в західних країнах від 40 до 50% народному господарстві.

В наш час попит на працю головним чином визначається:

- державною політикою по відношенню до низькорентабельних та збиткових підприємств;

- розмірами державних, приватних та іноземних інвестицій; активністю та позицією профспілок;

- масштабами тіньової економіки.

На попит праці можуть діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (при інших рівних умовах пропонування праці росте);

- поява альтернативних витоків доходу у визначеній частині населення (при інших рівних умовах пропонування праці скорочується);

- природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя на Україні призводить до обмеження споживацького попиту, що стримує пропозицію товарів та послуг. Співвідношення попиту та пропозицій товарів та послуг в країнах з розвинутою ринковою економікою характеризується трьома обставинами:

- об'єми пропозицій товарів та послуг на ринку, повністю задовільняючи платездатний попит, дуже близькі або навіть вище раціональних норм споживання на душу населення;

- рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує споживацьку здатність на дуже високому рівні задоволення потреб;

- антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність жорсткої конкуренції між продавцем (виробником) за покупця (заказника).

Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживацькі товари та послуги загально доступні.

В Україні в теперішній час не діє не один вищезазначених факторів.[10,ст49]

Як показав аналіз, формуючий на Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації за рядом критеріїв: форми власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості та трудоємкості виробництва (різноманітні темпи вивільнення та якісний склад робітників),особливостями технологій виробництва, кваліфікація зайнятих, рівня розділення та узагальнення праці, історично склавшимися формам організації та стимулювання праці, традиціям в мотиваційній поведінці працюючих. Краще зрозуміти структуру ринку, виявити його стійку сегментацію та відповідно відпрацювати диференційовані методи його регулювання дозволить комплексний аналіз дій факторів, які обумовлюють його сегментацію.

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування є невід'ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання мають стати:

- боротьба проти подальшого спаду виробництва;

- недопущення масового безробіття, прийняття мір для підвищення рівня життя населення та інші. Стосовно рівня заробітної плати, слідувало б зосередитися на наступних мірах, які є позачерговими:

- перегляд мінімального розміру оплати праці як в якісному аспекті(вивільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному;

- зміни тарифної системи, прийняття законів про державну службу та регулювання трудових відносин в приватному секторі;

- переорієнтація фінансово-кредитної та податкової з відступом від сьогоденних принципів, вчасності «опори на зарплату», при визначенні прибутку підприємства.

Щоб виміряти виробництво праці можна притінити (1) та (2) формули, виходячи з кількості продукції виробленої в одиницю часу або в кількості часу, затраченого на виробництво одиниці продукції:

де ПТ - виробництво праці працюючих;

N - кількість продукції виробленої в одиницю часу (зміну, місяць, рік);

t - трудомісткість одиниці продукції;

ППП - чисельність промислово-виробничого персоналу задовольнившого випуск продукції.

Виробництво праці може обчислюватись за об'ємом виробництва (N), вираженому у валової продукції (Nвал), товарної продукції (Nтов) або реалізовані продукції (Nреал).

Обчислення виробництва праці за валовою продукцією недостатньо повно характеризує її дійсний рівень, так як залежить від об'єму незавершеного виробництва, від вартості матеріалів і комплектуючих виробів, не зв'язаних з виробництвом праці.[10, ст.50]

Обчислення виробництва за товарною продукцією відображає її дійсний рівень і не залежить від об'єму незавершеного виробництва, але залежить від вартості матеріалів і комплектуючих виробів. За незмінних затратах на цій статті витрат і при обчисленні праці за товарної продукції, вираженій в натуральних одиницях, цей показник правильно відображає виробництво праці, якщо розрахунок виробництва праці ведеться в натуральних одиницях.

В знаменнику формули (1) фігурує чисельність промислово-виробничого персоналу. Це дозволяє урахувати вплив на виробництво праці не тільки основних виробничих працівників, але й інших категорій працюючих (допоміжних працівників, інженерно-технічних працівників, службовців та інших). В окремих випадках може обчислюватись виробництво праці тільки виробничих працівників.

3.ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 Особливості формування ринку капіталу

Ринки капіталів - це група взаємопов'язаних ринках на яких формується попит, пропозиція та ціни на фінансові інструменти, у тому числі, базовим активом котрих являються енергетичні і товарно-сировинні ресурси, а також відбувається перерозподіл вільних грошей інвесторів на користь тих суб'єктів, котрі мають в них потребу.

Ринки капіталу включають в себе ринок цінних паперів (фондовий ринок) та інших фінансових інструментів (окрім інструментів грошового ринку).

Починаючи з 1995 року і до теперішнього часу, ринки капіталів в Україні розвиваються дискретно та фрагментарно, недостатньо виконують основні свої функції - зосередження попиту та пропозиції інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання фінансових інструментів для забезпечення розвитку економіки.

На ринках капіталу зібралися проблеми які потребують невідкладного вирішення. В першу чергу це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення угод купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розвиток Національної депозитарної системи, вдосконалення механізму захисту прав інтересів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та оборотів фінансових інструментів.[11,ст.11]

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини.

Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту в 2006 році в цих країнах складав 69%, коли в Україні - 41.6%.

Україна має свої об'єктивні умови для динамічного вступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, котрі постійно виникають через невдосконалення та безсистемності реформ значних недоліків в правовому забезпеченні розвитку ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів негативно впливає на економічний стан країни відображається на формуванні економічної політики та фінансової безпеки держави.

Основними причинами відставання національних капіталів є:

- відсутність зкординованої державної політики, яка направлена на зміну ринків капіталу в один їхній головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

- невдосканалення законодавства яке регулює діяльність на ринках капіталу;

- недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу;

- низький рівень торгової активності на вітчизняному ринку акцій внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, котрі незацікавленні у додаткових їхніх випусках;

- відсутність належної концентрації торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами в системі біржової торгівлі.

Таким чином на даному етапі ринок капіталів не достатньо розвинений.

Однак держава створила програму модернізації ринків капіталу, котра повинна допомогти в їх розвитку. Альтернативними варіантами формування ринків капіталу після перетворення в реальність можуть бути:

- варіант пасивної державної політики, котрий передбачує незважання державою у розвитку ринків капіталу та надання пріоритету законам ринку;

- варіант іноземних грошей, котрий передбачає відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без всіляких законодавчих обмежень для розвитку в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій;

- варіант, котрий передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу і дасть можливість забезпечити конкурентоздатність національної економіки та її розвиток.

Найбільш близьким є третій варіант.[10 ст.11]

3.2 Сучасні фактори виробництва

В сучасному світі відбувається надзвичайне зростання ролі науково-технологічного фактора в процесі економічного розвитку. Саме це стає підґрунтям для розгортання в кінці минулого століття інформаційної революції, яка принципово змінює сучасну економіку, загострення глобальної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, а також нерівномірності темпів економічного зростання в окремих країнах.

Розглядаючи динаміку розвитку НТП та його цільову направленість в розвинених країнах в останньому столітті, можна виділити декілька етапів цього процесу. На першому етапі (40-50-ті роки) вона була націлена перш за все на створення систем озброєності, забезпечення воєнно-технічного лідерства. На другому етапі (60-80-ті роки) ця мета не була знята, але до неї додали якісно нове завдання - забезпечення стабільних темпів економічного зростання, підвищення глобальної конкурентоспроможності ключових галузей. На цьому етапі вклад фактора НТП стає вирішальним, його значимість більша, ніж вклад капіталу землі, та трудозатрат. Третій, сучасний етап характеризується тим, що розвинені країни приступили до постановки та вирішення комплексу нових, переважно соціально-економічних завдань, які потребують зміщення пріоритетів в науково-технічній політиці в сторону інформаційних послуг, медицини, екології та інших аспектів стійкого зростання і підвищення якості життя. 

Постійне зростання впливу науково-технологічного фактору на економічний розвиток країн спонукає вчених-економістів теоретично обґрунтовувати та моделювати процеси, які дозволяють оцінити та спрогнозувати значення окремих складових технологічного прогресу в економічній динаміці. 

Дослідженню економічних проблем науки та високих технологій в останньому столітті було присвячено багато робіт зарубіжних авторів. В 1956 році в статті американського вченого М. Абрамовіца було відмічено вплив на приріст валового продукту не тільки уречевленого капіталу та праці але й ще одного фактору - нематеріального, який втілює науково-технічний прогрес [11,ст.19]. За нею прослідували праці інших широко відомих економістів - Я.Тінбергена, Р.Солоу, З.Харрода та інших. В працях цих авторів проводились інші дослідження, які були виконані в рамках трьохфакторної неокласичної моделі зростання. Економісти намагалися пояснити економічне зростання неокласичного підходу, але збільшення затрат факторів виробництва пояснювало лише частину економічного зростання. Р.Солоу пояснював цей “залишок” як результат НТП. Визначеність виробничих функцій в рамках заданої кількості технологічних можливостей суперечить стохастичному характеру інноваційної активності. Таким чином, неокласична теорія зробила висновок про важливу роль НТП в економічному зростанні, але не пояснила його внутрішні закономірності. 

Ця обставина послужила стимулом переходу до побудови моделей економічного зростання, заснованих на ідеї накопичення людського капіталу, в яких НТП розглядається як ендогенний процес. Ці моделі трактують технологічні зміни як результат проведення НДДКР економічними агентами, які прагнуть максимізувати свій прибуток на достатньо великому відрізку часу.

Важливу роль у виявленні природи нерівномірного економічного зростання відіграли дослідження Н.Д.Кондратьєва, проведені ним в 20-ті роки минулого століття. В розробленій ним теорії “довгих хвиль” існування великих циклів економічної кон'юнктури (50-60 років) пояснюється поширенням нових технологій. Країни, які здійснюють прорив в науці і техніці, переходять на новий технологічний етап, що свідчить про початок нового циклу. 

Особливе місце у вивченні закономірностей науково-технічного прогресу займає теорія Й. Шумпетера про інновації як фактора нерівномірного економічного зростання, згідно якої нововведення порушує рівновагу, а підприємець, який його впровадив, отримує підвищений прибуток, який зменшується в міру впровадження нововведення іншими фірмами. Після періоду нерівномірності, економічна система приходить в рівновагу, але вже на новому рівні розвитку науки та техніки.

Дослідження проблем нерівномірності НТП розглядається в роботах А.І. Анчишкіна, який розглядав прогрес у комплексі різних технологічних, економічних та соціальних аспектів.

Важливий вклад в дослідження природи науково-технічного прогресу внесла теорія довгострокового техніко-економічного розвитку С.Ю.Глазьєва. В результаті досліджень технологічних укладів, розкрито механізм взаємодії нових технологій з соціально-економічним середовищем. Кожен такий уклад являє собою цілісне та стійке утворення, в рамках якого здійснюється замкнутий цикл, який включає видобуток та отримання первинних ресурсів, всі стадії їх обробки та випуск набору кінцевих продуктів, які задовольняють відповідний тип суспільного споживання [11, ст.25].

Таким чином, в кінці ХХ століття НТП став одним із найважливіших факторів економічного зростання. На долю нових знань, втілених в технологіях, устаткуванні, кваліфікації кадрів, організації виробництва в промислово розвинених країнах, припадає 70-85% приросту валового внутрішнього продукту. Інноваційні технології, в яких втілені досягнення НТП, виступають вирішальними чинниками формування конкурентних переваг як окремих підприємств, так і національних економік в цілому. 

Формування домінуючого сьогодні п'ятого технологічного укладу почалось у другій половині ХХ століття. До 1980-1990 років п'ятий технологічний уклад став цілісною відтворювальною системою. Важливою особливістю цього укладу являється перехід до безперервного інноваційного процесу, постійного скорочення періоду від фундаментального відкриття до реалізації нововведення у вигляді товару чи послуги. На думку Глазьєва, межа стійкого росту п'ятого технологічного укладу буде досягнута у другому десятилітті ХХІ століття. На даний час вже формується відтворювальна система новітнього (шостого) технологічного укладу. Найбільш ймовірними факторами цього технологічного укладу будуть ще більша інтелектуалізація виробництва, глобальні інформаційні системи та системи штучного інтелекту.

Розвиток світового господарства інноваційним шляхом та революційні зміни в науці і техніці стали фундаментом "економіки, заснованої на знаннях" або "інтелектуальної економіки". Поняття "інтелектуальної економіки" знайшло своє відображення у визнанні того, що наукові знання безпосередньо визначають параметри економічного зростання, створюючи основу для інновацій та формування висококваліфікованої робочої сили.

В інтелектуальній економіці відбувається заміщення праці знаннями, коли знання залучаються до безпосередньої обробки ресурсів і саме знання, а не праця, стають джерелом вартості. Визначальними факторами інтелектуальної економіки виступають знання, які на відміну від інших ресурсів характеризується невичерпністю, та творчий потенціал працівників. Змінюються форми організації виробництва і праці, відбувається розширення функцій працівника, перехід від його вузької кваліфікації до "універсального" працівника, здатного творчо аналізувати і синтезувати інформацію, розуміти сутність проблеми, коригувати технологічний процес. В інтелектуальній економіці справжня влада належить невеликій групі людей, яка визначається не правом народження чи майновим станом, а виключно інтелектуальним потенціалом та здатністю генерувати нові знання. В ній вирішальне значення відіграє наука та вся її інфраструктура, яка дозволяє перетворювати ідеї та наукові розробки в конкретні досягнення.[11,ст.26]

Основну роль у розвитку соціальної та економічної сфери відіграють наукові галузі і високі технології. В них матеріалізується основна частка результатів НДДКР, вони визначають попит на досягнення науки і створюють базу пропозицій матеріально-речових та інформаційних нововведень майже для кожної галузі економіки. Тому основу інтелектуальної економіки створюють високотехнологічні компанії, процес виробництва в яких ґрунтується на інформаційних можливостях глобальних телекомунікацій. Масштаби наукомісткого сектора та ступінь використання високих технологій характеризують науково-технічний та економічний потенціал країни.

ВИСНОВОК

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори(засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайнятті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країн тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Істотні відмінності в характері та джерелах зростання капіталу спричиненні умовами його функціонування.

Зробивши аналіз взаємодії попиту та пропозиції на ринках факторів виробництва, можна зробити висновок, що тут діють такі ж закони попиту і пропозиції, як і на ринку кінцевих продуктів і послуг. Але є одна суттєва відмінність. Попит на фактори виробництва з боку бізнесу має принципово іншу структуру, ніж попит домашніх господарств на товари та послуги, які пропонує бізнес.

Головним мотивом виробничої діяльності фірми є отримання прибутку і від того, наскільки фактори виробництва сприяють отриманню прибутку залежить попит на них.

Якщо очікуваний приріст випуску знаходиться в межах суми витрат фірми, тобто віддача на грошову одиницю одного фактора, перебільшує віддачу інших факторів, то фірма збільшує витрати на даний фактор і знижує на інші фактори. В цьому смислі фактори для фірми взаємозамінювані: грошова одиниця, яка залучена у виробництво, повинна давати однакову віддачу, куди б вона не була спрямована. Це визначає оптимальну поведінку фірми, яка максимізує прибуток на ринку факторів виробництва в практичних умовах.

список використаної літератури

1. Політична економія: Навч. Посібник // К.Т.Кривенко, В.С.Савчук та ін.;За ред. Д - ра екон. Наук, проф. К.Т. Кривенка.- К.:КНЕУ, 2001р.

2. Ринок праці і заробітньої плати. Лекції - К.:Політекономія, 2000р.

3. http: /myland.org.ua/

4. Башнянин Г.І. та ін.Політекономія. в 2-х частинах. Частина 1.- К.,2001р.

5. Курс економічної теорії// під редакцією проф. М.Н.Чепурина, - К.:1998р.

6. Ринок праці та процеси його регіональної трансформації//Економіка України. - 1999р. - № 5

7. Конкуренція Державної цільової економічної програми модернізації ринку капіталу в Україні (Схвалено розпорядженням Каб. Мін. Укр. від 8 листопада 2007 р., № 976 - р.)