Організація виробництва

24

1. Характеристика різних типів виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:

де п - кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху;

mi - кількість операцій, що проходить i_та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху;

РМmj - кількість робочих місць на даній j_й операції, дільниці, у цеху.

Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня серійності (Кс):



Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення операцій (Кзо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного - 0,2…0,8 і для одиничного - < 0,2.

Тип виробництва - це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях.

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами.

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.

Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена в табл. 3.3.

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40.

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями.

За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і великосерійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випуском продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт 40. Кзо закріплення операцій становить 20

Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт 20. Кзо закріплення операції обмежується діапазоном 10

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому 10. Таке виробництво Кзо коефіцієнт закріплення дорівнює 1 характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює Кзо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

2. Поняття трудомісткості продукції та шляхи її зниження

Трудомісткість - один з показників продуктивності праці, він являє собою суму затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткість одиниці продукції визначається відношенням затрат на виробництво до обсягу випущеної продукції за певний період відповідно до формули:

ТЕ = Тж / V

де ТЕ - трудомісткість (повна); Тж - працезатрати на випуск продукції (проведення робіт, надання послуг) у відповідних одиницях; V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях.

Залежно від цілей аналізу розраховують трудомісткість окремих робіт, операцій, виробів.

Технологічна трудомісткість (Тт) визначається затратами праці основних робітників - відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.

Трудомісткість обслуговування (Т0) являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.

Виробнича трудомісткість (Тв) складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:

Ф = Ф + Ф.

Трудомісткість управління (Ту) складається із затрат праці керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість розраховується на підставі діючих норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження працезатрат, запланованих у поточному періоді, за рахунок реалізації організаційно-технічних заходів.

Фактична трудомісткість визначається як сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.

Необхідно відзначити, що при визначенні трудомісткості на підставі розрахунку суспільних затрат праці суттєве значення має редукція праці, яку треба враховувати. Затрати живої і минулої праці можуть бути приведені до співставленого виду в тому випадку, якщо вони приведені до простої праці: відносно складна праця означає тільки возведену в степінь або помножену просту працю, або меншу кількість складної праці, яка дорівнює більшій кількості простої. Оскільки виміряти і оцінити складність праці безпосередньо не вдається, рекомендується встановлювати редукцію на підставі заробітної плати, тарифних розрядів або тарифних ставок, рівня продуктивності праці за даними про затрати на підготовку кваліфікованої робочої сили.

Незважаючи на різноманітність методологічних і методичних розробок щодо визначення повної трудомісткості в народному господарстві, вони поки що не отримали широкого застосування. У промисловості, наприклад, це пояснюється широкою номенклатурою виробництва виробів, наявністю галузей, які випускають складну продукцію зі значною питомою вагою кооперованих поставок, що створює перешкоди при розрахунку повної трудомісткості.

Метод повної трудомісткості найбільш прийнятний в умовах великосерійного промислового виробництва з обмеженою номенклатурою продукції, в галузях видобувної, целюлозно-паперової промисловості, в металургії, електроенергетиці, сільському господарстві.

Показники продуктивності праці, що розраховані на підставі віднесення обсягу продукції в натуральному вигляді або умовно-натуральному виразі до затрат живої праці, мають перевагу перед вартісними і трудовими показниками - вони не піддані впливу цін, рентабельності, змінам асортименту продукції, що випускається. Безумовно, показники продуктивності праці, що розраховані за повною трудомісткістю, не можуть бути загальними для всіх галузей матеріального виробництва, але у певних галузях повинні включатися до системи показників поряд з вартісними показниками продуктивності суспільної праці. конецформыначалоформыЗ огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

· соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

· впровадження комплексної механізації та автоматизації;

· удосконалення технології виробництва;

· хімізація виробництва;

· зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

· екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

· інтенсивним - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.

3. Організація непотокового виробництва

Організація виробничого процесу вивчає також розташування робочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересування предметів праці технологічними операціями найкоротшим маршрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях оброблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між технологічними операціями.

Проте непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко використовується в промислових дискретних процесах. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів.

4. Визначення потреби підприємства в інструменті

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, Інших засобів пращ; своєчасне забезпечення робочих місць матеріалами, інструментом.

Інструментальне господарство підприємства - це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Від його правильної організації значною мірою залежать успіх роботи всього підприємства, якість продукції, ритмічність і рентабельність виробництва. Так, витрати, що пов'язані зі зношуванням, заточенням, ремонтом і відновленням інструменту, коливаються в межах 8-15% від собівартості продукції; запас їх становить до 30-40% від загальної суми виробничих оборотних фондів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві досягають 25-30% вартості обладнання, у великосерійному - 10-15%, у дрібносерійному й одиничному - близько 5%.

Потреба підприємства в інструменті визначається на підставі: номенклатури інструменту, що використовується; технологічних витрат його за кожним з найменувань (типорозмірів); запасів або оборотного фонду на підприємстві в цілому і по цехах.

Номенклатура універсального (стандартного) інструменту встановлюється: за картами застосовності - у серійному і масовому виробництвах, за картами типового оснащення робочих місць - в одиничному і дрібносерійному виробництвах. Номенклатура спеціальних видів інструменту визначається за картами технологічних процесів.

Потреби підприємства в оснащенні розраховуються, виходячи з обсягу виробництва, номенклатури оснащення, яка визначена в технологічній документації, а також норм витрат.

Потреба підприємства в інструменті певного виду на плановий період часу розраховується за формулою:

;

де - кількість інструменту на плановий період, шт.;

- кількість інструменту, що витрачається за плановий період, шт.;

- оборотний фонд інструменту;

- норматив оборотного фонду інструменту на кінець планового періоду;

- фактична кількість інструмента на початок планового періоду.

Витрата інструменту розраховується за методами: статистичним; за нормами оснащення робочих місць; за нормами витрати (розрахунковий).

При статистичному методі фактична витрата інструменту за минулий період співвідноситься з певною величиною товарної (валової) продукції в грошовому виразі або на 1000 год роботи устаткування тієї групи, на якій використовується відповідний інструмент.

Витрата різального інструменту певного типорозміру на програму виробництва визначається за нормами витрати і кількістю деталей, що обробляються, за формулами:

У великосерійному і масовому виробництві



де N_д - кількість деталей, що обробляються даним інструментом;

Н_р - норма витрати різального інструменту на 100, 1000, 10 000 деталей;

N - кількість деталей, на яку визначена норма витрати;

у дрібносерійному і одиничному виробництвах:

де t_p - час роботи устаткування, який витрачається на обробку даної групи деталей, год;

H_p - норма витрати різального інструменту на 100, 1000 год роботи устаткування, шт.;

t_уст - час роботи устаткування, на яке розраховується норма витрати.

У серійному і масовому виробництвах норму витрати різального інструменту певного типорозміру (H_p) розраховують за формулою:

,

де N_д - кількість деталей, що обробляється даним інструментом за річною програмою, шт.;

t_м - машинний час на 1 деталь-операцію, хв;

n_н - кількість інструментів, що одночасно працюють на верстатах, шт.;

Т_зн - машинний час роботи інструменту до повного зносу (спрацювання), год;

К_вт - коефіцієнт випадкової втрати, зносу раніше строку експлуатації (береться К_вт = 0,05).

Машинний час роботи інструменту до повного зносу визначається за формулою:

,

де L - допустима загальна величина заточування робочої частини інструменту, мм;

l - середня величина шару поверхні ріжучої частини, що знімається під час кожного заточування, мм;

t_ст - стійкість інструменту, машинний час його роботи між двома переточуваннями, год.

Потреби в універсальному вимірювальному, слюсарно-монтажному інструменті визначаються дослідно-експериментальним методом, виходячи зі середнього строку його служби, а в штампах і абразивному - аналогічно різальному інструменту.

5. Планування енергопостачання та аналіз використання енергії та палива

На підприємствах в зв'язку з ростом виробництва, а також його вдосконалення, введенням нової технології росте потреба в паливо - енергетичних ресурсах. Тому потребу в цих ресурсах треба добре прогнозувати і планувати.

Процес прогнозування передбачає дослідження впливу економічних, технологічних і організаційних факторів в залежності від прийнятя планових рішень, які повинні відображати тенденції зміни енергоспоживання і враховувати їх на найближчу перспективу.

За 15 років аналіз даних про розхід енергоресурсів показав, що розхід електроенергії плановий і фактичний майже ніколи не співпадає, відхилення досягають 10 - 15%, а іноді доходять до 30-50%.

Основна причина відхилень в тому, що авртість і енергомісткість продукції знаходиться не в однаковому співвідношенні. Тому навіть якщо облік продукції ведеться в незмінних цінах, то зміна номенклатури визиває коливання питомого розходу е /е.

Крім того, вагомими фактами, які вплвають на зміни в споживанні е /е є зміна основних фондів, чисельності, встановлених енергопотужностей.

Надійнеі економічне забезпечення потреби в енергоресурсах необхідної якості являється однією з умов ефективної і ритмічної роботи промислоих підприємств і залежить від багатьох факторів, серед яких головну роль відіграє організація технічного обслуговування і ремонту обладнання.

Основне завдання ремонту - це постійна підтримка обладнання в робочому стані зі збереженням нормальних експлуатаційних характеристик.

На кожен технологічний процес ремонту складаються технологічні карти для всього основного і допоміжного енергообладнання.

Ремонтна служба в енергогосподарстві вирішує широкий круг завдань, серед яких важливе значення має вибір раціонального способу ремонту, організація праці на ремонтних роботах, технологічна і матеріальна підготовка ремонтів.

Як і для всіх ремонтів ремонт енергообладнання проводять:

Централізованим

Децентралізованим способами.

Змішаним

Капітальний ремонт на енергообладнання проводить на спеціалізованих ремонтних підприємствах.

Комплексний підхід до організації раціонального використання енергоресурсів передбачає техніко - економічний аналіз резервів економії енгергоресурсів, розробку планів організаційно - технічних міроприємств і їх реалізацію.

Економія енергоресурсів досягається за рахунок інтенсифікації технологічних роцесів і впровадження нової техніки і прогресивної технології, скорочення норм розходу на виробництво продукції, зменшення витрат енергії, робота обладнання в економних режимах, використання вторинних енергоресурсів.

Резерви економії розподіляють:

60-70% дає розробка і використання нової більш економного енергоспоживання обладнання, застосування менше енергомістких технологій, застосування засобів автоматизації і контролю;

20-25% можна отримати шляхом зниження енергоресурсів на стадії споживання і при передачі, транспортуванні і зберіганні енергоресурсів;

10-15% можуть давати організаційно - технічні міроприємства, в т.ч. використання вторинних енергоресурсів.

Оцінка ефективності енергозбереження повинна проводитися при обов'язковому співставленні деяких варіантів: якість готової продукції, продуктивність обладнання, конструктивно-технологічні особливості, ступінь забруднення навколишнього середовища.

Серел економічних показниеів треба виділити коефіцієнт попиту:

К_с = К_з • К_о

К_з - коефіцієнт загрузки, який показує, яку частину від максимально можливої потужності складає загрузка електроприйомників;

К_о - коефіцієнт одночасності, який показує, яка частина всіх встановлених прийомників знаходиться в роботі.

Цей коефіцієнт використовуєтьяс при проектуванні нових об'єктів для визначення максимальної погрузки.

Поряд з організаційно-технічним міроприємствами по економії паливно-енергетичних ресурсів велике значення має стимулювання персоналу за їх ефективне використання.

В теперішній час необхідне комплексна система стимулювання, яка передбачає:

посилення дії стимулювання (премії, доплати, надбавки) на підвищення ефективності енерговикористання, прискорення впровадження енергозберігаючих технологій і обладнання і поліпшення якості продукції

забезпечення єдності інтересів робітників, спеціалістів, службовців і керівників

стимулювання персоналу за підтримку на оптимальному рівні показників роботи обладнання

колективні форми стимулювання

Основними показниками для нарахування винагороди є квартальні дані бухобліку і статистичних звітів про досягнення економій енергоресурсів. Стимулювання повинно проходити за:

економію топлива, теплової і електричної енергії

компенсація реактивної потужності

перевиконання норм повернення конденсату

проведення міроприємств по регулюванню нагрузки в години пік.

6. Автоматизовані склади, їх організаційні особливості

Що ж можна вкласти в поняття «підготовка до автоматизації складу»? В мінімально необхідному обсязі - це ряд організаційно-технічних заходів, що сприяють організаційному упорядкуванню та інформаційної прозорості проходження процесів. Спробуємо їх сформулювати.

Організаційна структура склада

Аналіз організаційної структури необхідно провести з точки зору визначення ролей у технологічному процесі, відсутність дублювання функцій, наявності посадових інструкцій та механізмів їх виконання. Необхідно проаналізувати потоки керуючих впливів (розпоряджень), їх адресність та способи контролю виконання. Одночасно визначається і кількість робочих місць у виробничому процесі, їх функції та точки відповідальності. Персонал повинен працювати добре, тому необхідно організувати можливість врахування всіх робіт, виконаних персоналом, а також час їх виконання. Це дасть інформацію для планування системи заохочень і, в подальшому, розраховувати собівартість операцій і процесів.

Документообіг

Чітко визначений документообіг для складу фактично визначає інформаційний потік, що супроводжує товар на протягом його життєвого циклу на складі, в тому числі фіксує точки передачі матеріальної відповідальності за товар. Не від усіх паперових документів можна буде відмовитися після завершення процесу автоматизації. Тому аналіз та оптимізація документообігу необхідні для визначення складу інформаційних потоків та підготовки друкованих форм.

Регламент проходження процесів

Регламент тут розуміється як визначення суворою і однозначної послідовності дій над предметом праці і заборона його порушення. Тому необхідно проаналізувати всі процеси на наявність механізмів захисту від навмисного (або не умисного) зміни певного перебігу процесу, можливості фіксації причин та оперативного реагування на них. Наприклад, повинна бути неможливо покласти товар на зберігання, не прийнявши його від перевізника, не можна проводити будь-які дії над товаром під час інвентаризації і т. д. Строго розроблений регламент дозволить легко передбачити та реалізувати відповідні блокування в програмному забезпеченні і таким чином керувати процесами.

Склад

Тепер перейдемо безпосередньо до розгляду складу як архітектурної споруди - тобто місця, де проводиться робота над предметом праці. Необхідно проаналізувати, наскільки добре опрацьовані поділ складу на зони. Воно має бути здійснено так, щоб, по-перше, забезпечувалась наблюдаемость товару протягом усього його життєвого циклу на складі, по-друге, враховувалася б специфіка зберігання і по-третє, було б досить зручно вести розмітку склада в майбутній програмі. Маються на увазі такі зони як, наприклад, зони приймання / видачі товару, зберігання, температурні зони, зони шлюбу та повернення, зони зберігання тари і т. д. Необхідно також проаналізувати та визначити характеристики груп комірок зберігання: - габаритно-вагові, температурні, координатні і т. д. Всі ці дані дозволять чітко алгорітмізіровать і, відповідно, реалізувати в програмі правила управління розміщенням товару і виключити помилки при визначенні місць зберігання. Після вирішення питання розбивки складу на зони необхідно визначитися з поячеечной адресацією, тобто кожна комірка повинна мати свій унікальний, але при цьому інтуїтивно зрозумілий адресу. Сьогодні існує набір досить стандартних правил адресації з якого можна просто вибрати найбільш підходящий для конкретного складу. При цьому бажано не випустити з уваги, що метод повинен дати можливість в майбутньому перейти на технологію штрихового кодування. На даному етапі внутрішнього аудиту складу непогано поставити і вирішити для себе питання методу візуалізації. Не завжди і не всім необхідна об'ємна картинка стелажів, яка, за великим рахунком, не є достатньо інформативною, але зате дорожче в розробці. У більшості випадків буває досить деревоподібного або координатного методів візуалізації заповнюваності рядів та осередків.

Товар

Товар є одним з найбільш важливих об'єктів на складі, він же предмет праці. Вірний та інформативна кодування товару є обов'язковою умовою чіткої роботи складського комплексу. На різних типах складів навіть для аналогічних товарів вона може серйозно відрізнятися. Наприклад, для дистриб'юторів важливі облікові ціни товару за партіями, а для складів тимчасового зберігання вони не є обов'язковими. Тому вид кодування, перелік атрибутів, що характеризують товар, визначаються по своєму в кожному конкретному випадку і залежать від завдань, розв'язуваних складом та компанією. Два слова з приводу автоматичної ідентифікації товару (АІ). Необхідно дуже ретельно оцінити об'єктивну потребу цього кроку. Перехід на АІ потребуватиме досить великих інвестицій, а організувати чітку роботу складу можна і на етикеточний технологіях, коли товар маркується етикеткою. Бувають випадки, коли без штрихового кодування не обійтися - наприклад, у випадку передпродажної підготовки товару в роздріб. А в інших випадках, воно може тільки ускладнити технологічний процес. Сьогодні навіть багато великих многономенклатурние склади обходяться без штрихового кодування та інших методів АІ. Однак, при підготовці до впровадження систем автоматизації бажано все ж таки закласти можливість переходу в майбутньому на передові технології. Все це - питання розмірів (і можливостей) одноразових інвестицій.

Список використаної літератури

1. Громова Р.А. Организация и планирование машиностроительного производства: Учебное пособие. - М.: Высш. школа, 1986. - 318 с.

2. Економіка виробничого підприємства. Навч. Посібник/ Петрович Й.М., Будіщева.-К., 2001.-405 с.

3. Економіка підприємства./ Грещак.-КНЕУ._К. - 2001.-526 с.

4. Економіка підприємства.: Підручник. - в 2т. За ред. С.Ф. Покропивного. _ К.: Вид-во «Хвиля-Прес», Донецьк: Мале підприємство «Поиск»., 1995.-400 с.

5. Економіка підприємства: Навч. Посібник.\А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. _ К.: Знання-Прес, 2001.-335 с.

6. Ипатов М.И., Туровец О.Г. Экономика, организация и планирование технической подготовки производства: Учебное пособие для студентов спец. Вузов._М.: Высшая школа, 1987.-319 с.