Підприємство та підприємництво в економіці

Підприємство та підприємництво в економіці



ВСТУП

Вихідною ланкою економіки є підприємства (фірми). Саме вони вирішують проблему створення сотень і тисяч видів товарів і послуг для задоволення потреб членів суспільства. Ефективна діяльність підприємств визначальною мірою залежить від знань, організаторських здібностей та ініціативи підприємців.

Умовами діяльності підприємств і підприємців є наявність таких чинників, як інтелектуальний, речовий (фізичний) і природний капітал. Результат підприємницької діяльності виявляється у створенні нових благ і якостей.

1. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА, УМОВИ ЙОГО ІСНУВАННЯ. ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМЕЦЬ» І «ПІДПРИЄМНИЦТВО»

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців -- немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р. Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені його психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує І свою власну вигоду. При цьому він часто дійовіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато, і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат -- прибуток. Одержати його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Прагнення проявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства -- це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, є рушієм його поступу.

Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а підприємництво -- локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у господарську діяльність, а не на власні потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є суб'єкт, що має свою ферму або майстерню, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи можна його назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді і великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, прибутки якого невеликі, а то й на межі банкрутства, -- підприємці?



Рис. 1. Найхарактерніші риси підприємця

Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певною справою, одержуючи від неї певний доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття більш широке і об'ємніше, ніж «підприємець».

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед господарюючих суб'єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації (рис. 1).

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінування ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (рис. 2).

Рис. 2. Якості підприємця



Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинання, що так характерно для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним, коли перетворюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності ігрового дому, важко чекати добрих результатів.

Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед Україною, визначальною умовою виходу її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови економічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець -- суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво -- це тип господарської поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого -- до найбільш ефективного використання чинників виробництва, намагання реалізувати творчі потенції людини.

Функції та умови існування підприємництва. Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції: творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (рис. 3).

Рис. 3. Передумови підприємництва

Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарських контрагентів. Тому шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це ' можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, '. експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи ) організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, 1 проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права І повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

* вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

* самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

* вільне наймання працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

* вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

* самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зов? нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТИ, ОБ'ЄКТИ І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідуми) виступають у цій якості як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використовується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залученням найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у споживанні);

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у суспільстві всі бути не можуть.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише державні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу -- ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (рис. 4) можна виділити такі основні види підприємництва:



Рис. 4. Види підприємництва за формами власності та організації

* індивідуальне -- засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

* сімейне -- ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

* приватне, або партнерське, -- зі створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

* акціонерне -- засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів -- індивідууми, юридичні особи);

* орендне -- береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право бути власником результатів праці, добі ходів та розпоряджатися майном;

* колективне (народне) -- засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

* інноваційне -- ґрунтується на інтелектуальній власності;

* спільне -- створюється об'єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

Права, обов'язки і відповідальність підприємця. В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке визначення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Права підприємця:

* створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

* купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

* самостійно формувати господарську діяльність, обирати поста чальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

* укладати з громадянами трудові договори на використовування їхньої праці (контракти, угоди);

* самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на основі найму;

* отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;

* брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.

Обов'язки підприємця:

* укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

* здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

* дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів;

* забезпечувати високу якість і надійність вироблених товарів (наданих послуг);

* отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця полягає в тому, що він персонально відповідає: за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того майна, на яке згідно з законодавством України не може бути поширене стягнення; за охорону навколишнього середовища, додержання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни і санітарії, за завдані шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства.

Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та порядності, дотриманню слова, збереженню комерційної таємниці. Етика підприємця -- невід'ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавче забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й економічну, матеріально-технічну та організаційну підтримку.

Економічна підтримка передбачає:

* запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва завдяки створенню мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

* відкриття доступу до іноземних кредитів;

* формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами;

* запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади;

* встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка охоплює:

* передавання або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

* комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування;

* корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки;

* передавання в оренду недовантажених потужностей підприємств;

* продаж на конкурсній основі об'єктів незавершеного будівництва, нежилих приміщень та невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, якщо це відповідає інтересам розвитку економіки;

* створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка має сприяти:

* налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій виробленням раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва;

* доступності до документів, що регулюють створення, порядок реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва;

* підготовці підприємницьких кадрів, інформованості їх з цих питань, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів; перепідготовці викладачів, організації інформаційних центрів, проведенню наукових досліджень з питань підприємництва у державних наукових та навчальних закладах.

Отже, закони України створюють умови для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічного життя і виявляється як економічна категорія, метод господарювання, тип економічного мислення.

3. Підприємство і підприємництво

Поняття "підприємництво"

Появі підприємства передує ділова активність окремих людей або груп людей, яка є основою для організації процесу виробництва із створення матеріальних та інших благ і сприяє зростанню добробуту кожного члена суспільства і держави загалом. В економіці ділову активність пов'язують з поняттями "підприємництво" і "бізнес". Перші спроби теоретично осмислити підприємництво було зроблено ще в XVII ст., згодом ці дослідження продовжили Ф. Кєне, Ж. Сей, А. Сміт, К. Маркс та інші видатні економісти. Термін "підприємництво" ввів у науковий обіг Р. Кантіллон, розуміючи під ним економічну функцію особливого роду, зміст якої тісно пов'язаний з ризиком ведення господарської діяльності. Ж. Сей розумів під підприємництвом організацію людей у межах конкретної виробничої ланки, в центрі якої перебуває підприємець. В основу сучасних досліджень підприємництва покладено ідеї провідних економістів світу Й. Шумпетера, Ф. Хайєка та їх послідовників. Згідно з їх поглядами:

* статус власника не є визначальною ознакою підприємця;

* підприємництво розглядається як функція господарсько-політичного середовища, що і визначає його можливості, типи, мотивації;

* змістом підприємництва є одержання нових комбінацій факторів виробництва та обігу, реформування виробництва за допомогою використання різноманітних можливостей для випуску нових або вже існуючих товарів (послуг) із застосуванням нових методів, відкриття нових джерел сировини, ринків, поліпшення організації виробництва тощо.

Розуміння суті підприємництва ґрунтується на загальних закономірностях розвитку економіки та значенні в цьому процесі людини. Закономірним є виокремлення підприємця і його таланту ведення підприємницької діяльності в окремий фактор виробництва та надання йому статусу центрального. Адже саме підприємець приймає остаточне рішення про організацію виробництва, поєднуючи всі інші фактори виробництва (капітал, працю, землю) в єдиний виробничий процес. У науковій літературі виокремлюють базові (організаційно-господарське новаторство, економічні знання, економічна воля) і похідні (ризик, володіння ресурсами, можливість прийняття рішень) характеристики підприємництва, яке можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей. Форми і види підприємництва виникають відповідно до структури форм власності в економічній системі. У ринковій економіці фактор "підприємництво" проголошується обов'язковим компонентом ринку, без наявності якого економічна система не може існувати.

Структурна перебудова економіки України і перехід на нові умови господарювання зумовили необхідність становлення підприємництва і створення класу підприємців у країні. Адже ще недавно в нашому суспільстві переважали негативні оцінки наслідків підприємницької діяльності і саме підприємництво ототожнювалось з таким негативним явищем, як спекуляція. Громадська думка про підприємництво та підприємців, мотиви і способи їх поведінки формувались під впливом марксистської доктрини -- офіційної ідеології соціалістичного суспільства. Її сутність можна виразити цитатою з "Капіталу" К. Маркса: "...Капітал боїться відсутності прибутку, як природа боїться пустоти. Але якщо є прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 %, і капітал згоден на будь-яке застосування, при 20 % він стає жвавим, при 50 % готовий зламати собі голову, при 100 % він зневажає всі людські закони, при 300 % немає такого злочину, на який би він не зважився, хоч і під страхом шибениці".

Нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня. Більш того, підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва, таку, що пов'язана з шахрайством, протизаконними діями. Такі хибні уявлення потрібно долати.

Створення в Україні альтернативного державному підприємницького сектору економіки почалося наприкінці 80-х -- на початку 90-х років. Ухвалення Декларації про незалежність відкрило шлях до його повного відродження та реабілітації. В березні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про підприємництво", яким на державному рівні було визнано законність підприємницької діяльності, визначено поняття підприємництва, його форми, види і принципи розвитку в країні. Згідно зі ст.1 зазначеного закону підприємництво -- це самостійна, ініціативна діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати. Саме в такому формулюванні це поняття ввійшло в теорію вітчизняної економічної науки.

Поняття "бізнес"

У західній економічній літературі поняття "підприємництво" має свої особливості і традиційну назву -- "бізнес". Бізнес у вузькому розумінні -- це справа, підприємництво; у широкому -- здійснення будь-якої діяльності в економічній сфері, характеристика ділових відносин у країні загалом. Бізнес -- це сукупність ділових відносин, що склалися для задоволення потреб суспільства. Суб'єктами бізнесу є:

* безпосередньо підприємці, тобто особи, що займаються підприємницькою діяльністю, їх ділова зацікавленість реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг тощо;

* колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

* індивідуальні та колективні споживачі (так званий споживчий бізнес);

* працівники, трудова діяльність яких здійснюється за найманням на контрактній або іншій основі;

* державні структури, ділова зацікавленість яких зумовлена потребою у виконанні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних програм, як правило, капіталомістких.

У сучасній Україні бізнес у широкому розумінні цього поняття ще не набув системного характеру, тому його здебільшого ототожнюють з підприємницькою діяльністю. Зі становленням здорових ринкових відносин у країні з часом ситуація зміниться на краще, підставою для цього є реалізація основних принципів розбудови підприємництва в країні та надання їм правового статусу.

У ст. 5 Закону України "Про підприємництво" визначено основні принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін згідно з законодавством; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством; розпорядження на свій розсуд доходом після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Декларування зазначених принципів не є запорукою організації підприємницької діяльності в Україні. Необхідно створити сприятливі умови її розвитку, надійний і ефективний механізм реалізації та захисту.

Світовий досвід переконливо свідчить, що розвиток підприємницької діяльності та її позитивний вплив на економіку країни та добробут її громадян можливий лише за таких наявних умов:

* стабільність державної економічної і соціальної політики;

* позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

* пільговий податковий режим;

* наявність розвиненої інфраструктури;

* ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної;

* дебюрократизація регулювання господарської діяльності (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації).

Ці положення є завданнями стратегічного значення у розбудові Української держави.

З метою запобігання криміналізації підприємницької діяльності Закон України "Про підприємництво" встановлює певні обмеження для тих, хто бажає займатися такою діяльністю. Так, військовослужбовці, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх прав, державного арбітражу та нотаріату не мають на це дозволу.

Поняття "спекуляція" в умовах ринку

Сьогодні найбільшого розвитку в Україні набули такі напрями підприємницької діяльності, як торгівля і посередництво. Виникла нагальна потреба відокремити ці види діяльності від спекуляції, яку традиційна громадська думка ототожнює з посередництвом. І в разі посередництва, і в разі спекуляції має місце перепродаж товару з метою отримання прибутку. Однак відмінність зазначених напрямів діяльності істотна. Вони відрізняються насамперед етичною поведінкою учасників процесу і мають різну суспільну оцінку. З огляду на це потрібно розглядати посередницьку діяльність з точки зору її корисності для інших членів суспільства.

Спекуляція (від лат. speсulatio -- вистежування, підглядання) -- це купівля і перепродаж різноманітних товарів за завищеними цінами з метою збагачення. У результаті такої діяльності споживач втрачає право вибору. У практичній діяльності країн з ринковою економікою спекулятивні дії розривають акти купівлі і продажу у часі, тобто посередник-спекулянт очікує виникнення дефіциту на ринку. В розвинених країнах найуразливіші щодо спекуляції ринки сільськогосподарської продукції.

Посередництво -- це купівля і перепродаж товарів на різних ринках. Тобто в цьому разі акт купівлі та продажу розривається не у часі, а за місцем. Наявна позитивна функція посередництва -- зменшення диференціації цін, їх вирівнювання відповідно до принципу: "єдина ціна для всіх угод на одному ринку в один і той самий час". Посередництво є особливою специфічною галуззю підприємництва, яка забезпечує функціонування ринкової економіки відповідно до дії об'єктивних економічних законів. Ситуація, за якої в ринковому господарстві посередницька діяльність може трансформуватися у спекулятивну, можлива тільки у разі встановлення державних фіксованих цін на дефіцитні види товарів, особливо на товари першої потреби. При цьому посередництво переходить до сфери "чорного ринку". Тонка межа між посередництвом і спекуляцією за спільної їх загальної мети -- отримання максимального прибутку, а також взаємопроникнення цих видів діяльності ускладнює проблему їх аналізу й дослідження, проте не зменшує важливості посередницької діяльності і посередників у ринковому господарстві. Організаційні форми підприємницької діяльності

Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу класифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльності: залежно від напрямів її здійснення -- виробнича, комерційна, фінансова, консультативна, посередницька та інші; за формами власності -- державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників -- індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння -- форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними володіннями (це 10-14 % фінансового обороту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий стартовий капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого перепрофілювання підприємства у разі зміни кон'юнктури, простота організації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок -- низьку фінансову стійкість. Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій формі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кількість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2-3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і підтримують цю форму підприємництва за допомогою прямого фінансування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з'являтися і розвиватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору економіки -- стратегічний напрям економічної політики в будь-якій країні. З'являються нові форми ведення цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) -- франчайзинг.

Франчайзинг -- метод ведення бізнесу, заснований на використанні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов'язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послуги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сторона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і зобов'язується здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших формах обслуговування населення.

Товариство (партнерство) -- це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.

У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосередньо залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов'язаннями фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеженої відповідальності зобов'язання засновників обмежуються їх пайовими внесками. Товариство з додатковою відповідальністю -- це різновид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в засновницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство -- вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (командитистів), які безпосередньо не пов'язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей унаслідок об'єднання кількох капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, користуються податковими пільгами.

Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) -- провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне товариство) -- організаційно-правова форма підприємства, капітал якого створюється об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у великих розмірах можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпорації. Її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвласників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансовий ризик.

До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інтересів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова могутність; можливість використовувати різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціонерами (дивіденди), підприємством (рефінансування).

Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою економікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, основну масу яких було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за допомогою акціонування державних підприємств. При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об'єднання (класичний тип утворення корпорації). Тому для акціонерних товариств України характерна відсутність "живих" грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Україні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх корпорацій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.