16

Зміст

Вступ

1. Суть ефективності національної економіки

2. Технокультура

3. Технокультура в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Національна економіка - це економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Сучасну національну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декілька груп:

- національний суверенітет;

- ресурсо-виробничі;

- господарсько-організаційні;

- товарообмінні.

В цілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.

Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв'язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить від експорто- та імпорто-орієнтації економіки.

В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва.

Система національних рахунків як нормативна база макроекономіки.

Система національних рахунків в найбільш широкому розумінні - це система показників та понять, яка виражає зв'язки між процесами та явищами макроекономіки. Предметом національного рахівництва є створення, розподіл і перерозподіл національного доходу та продукту в межах економічної системи.

Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних економічних показників та особлива форма їх представлення яка відображає найзагальніші і найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язане з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів і формуванням національного багатства країни.

1. Суть ефективності національної економіки

Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені. Зі збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів залишалися відносно невеликими. Пояснювалось це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку, - обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі проживало 230-250 млн.чол., у 1800 р. - трохи більш 900 млн., у 1900 - 1,5 млрд., 1960 - близько 3 млрд., 1995 - 5,5 млрд.людей. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII ст. молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон зменшуваної прибутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.

У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок-п'ятдесят років у господарський оборот було втягнено стільки природних ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу. Обґрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання.

Результатом господарювання в будь-якій економічній системі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

Друга цінність суспільного продукту полягає в тому, що він має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль зроблений цей продукт.

У радянській статистиці цей продукт одержав назву сукупного чи валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:

C + Y + m = K 

де: З - вартість витрачених засобів виробництва;

Y - заробітна плата;

m - прибавочна вартість.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунка.

Чистий національний продукт (НП) по американській статистиці складає ринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунка (наприклад, з вартості хліба виключається вартість тесту, з вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна вимірити трьома способами:

1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.

2. Як суму доходів, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.

3. Як суму витрат на кінцеві блага, що здобуваються споживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.

По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень розвитку націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни.

Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати (З), тобто витрати упредметненої праці минулого років, то одержимо чистий доход суспільства. В економічній теорії і сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт суспільства одержав назву національного доходу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що мають місце в самім виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва суттєвий свій спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості його прискорювача.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладнаність у всьому господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Він являє собою купівлю-продаж сукупного продукту. Як продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту.

2. Технокультура

Перетворення в українській економіці повинні розглядатись у межах цілісного соціально- орієнтованого механізму господарювання. Традиційний науковий підхід до економічних досліджень, пов'язаний з генетичним аспектом діалектичного методу пізнання та аналізом причинно - наслідкових взаємозв'язків між економічними явищами, дозволяє вивчати закономірності виникнення та зміни суспільно - економічних формацій, але він повинен бути доповнений функціональним аспектом, який пов'язаний із вже усталеним відтворенням економіки в даний історичний момент.

Інструментарій сучасного макроекономічного прогнозування не має яскраво вираженої національної специфіки. Національна специфіка виявляється в межах елементів моделей та програмно- цільових заходів.

Соціальна спрямованість способу виробництва якісно залежить як від технологічного стану, так і формується в залежності від процесів соціально- економічного характеру, що в сукупності визначає еволюцію технокультури.

Технокультура - це:

1) історично визначений із можливістю програмувати рівень науково - технічного розвитку суспільства й здібностей людини, виражений у типах та на основі реалізаціі технічних можливостей у сфері виробництва, його організаціі та управління;

2) рівень технічної безпеки у межах економічної безпеки територіі;

3) сполучення техніки з передбачуваними виробничими функціями людини, вміння створювати корисні засоби виробництва і засоби споживацького призначення;

4) технічна освіта та виховання;

5) можливість як адаптуватись в науково - технічних реаліях, що змінюються, так і розвивати передові напрямки у науці та вихованні.

Головною особливістю парадигми економічного розвитку стає системна інтеграція різних теорій, які зараз відокремлені. Метою людства є органічне поеднання природних умов середовища проживання, науково - технічного прогресу, вільної дії економічних законів та переважання моральних цінностей, тобто досягнення соціально - економічного континіума.

Монополія на єдино правильну методологію є помилковою і виконує роль гальма для нових винаходів, не сприяє вдосконаленню науки і техніки.

Рушійною силою розвитку науки і техніки виступають суспільні потреби у вигляді сукупності соціально детермінованої потреби суспільства та суспільно необхідних витрат праці на ії задоволення. Під інтегрованою категорією соціально - економічної ефективності нововведень автори розуміють виробничі відносини щодо досягнення у кінцевому результаті оптимальної кількості матеріальних і духовних потреб, благ для задоволення комплексу суспільних та індивідуальних потреб і, як наслідок, стабілізація економіки з найменшими витратами живої й суспільної праці у процесі розробки, впровадження і технологічного функціонування нововведень з урахуванням середовища проживання.

Глобалізація господарчих зв'язків розширює можливості становлення ринкових відносин і відкриває нові горизонти для науково - технічного та економічного прогресу. Створювати нові виробництва під силу лише лідерам. Перехід до п'ятого технологічного ладу означає перехід до нового режиму економічного розвитку з його новими загрозами; можливістю невписуваності до глобальних технологічних ланцюжків; формуванням глобальних монополій, можливістю накопичення структурних диспропорцій. Тому економічна політика, спрямована на подолання технічного відставання і підвищення економічної безпеки, повинна включати:

державне регулювання економічних процесів взагалі, та інвестиційних зокрема;

розумне сполучення форм власності (особливо в умовах розвитку ринкових відносин);

збереження та цільове використання науково - технічного потенціалу;

випереджувальний розвиток конкурентоздатних галузей та виробництв при відповідальному захисті внутрішнього ринку та платоспроможність попиту.

Трансформація господарчого комплексу України авторам бачиться у межах світового вектора розвитку з урахуванням впливу регіонального фактора у напрямку суспільства постіндустрійного типу з сучасними характеристиками якості життя в середовищі проживання на основі сучасної технополітики при відповідній ролі державних регуляторів.

3. Технокультура в Україні

Відповідно до розробки, впроваження та функціонування нововведень в межах механізму трансформації технокультури в Україні виділяємо такі моменти:

1. Формування цілісності та широкомасштабності науково - технічної політики не можна відкладати на постстабілізаційний період, це призведе до втрати національного науково - технічного потенціалу і відкидання сучасною цивілізацією.

2. Процес формування сучасної політики повинен мати еволюційний характер і починатись зі створення сучасних інститутів інноваційної діяльності.

3. Бюджетне фінансування науково - технічної діяльності повинне сполучуватись з множинністю та поліцентричністю джерел фінансування.

4. Реалізацію науково - технічної політики необхідно компенсувати збільшенням навантаження на людину і збільшенням ролі соціальних гарантій.

5. У процесі реформування слід враховувати специфічні властивості України, зокрема сировинну базу, з одного боку, з другого - відставання у галузі раціонального використання ресурсів.

6. Інтереси регіональної науково - технічної політики повинні розумно сполучуватися з національними інтересами.

Основна структура економічної парадигми при формуванні сучасної технокультури наведена у таблиці.

Таблиця. Основна структура економічної парадигми при формуванні сучасної теxнокультури

Використання положень системної структуризації та різних методів аналізу дозволяє сформулювати цілі, розкрити зміст та специфіку трансформації регіонального господарчого комплексу Одеської області у напрямку підвищення економічної безпеки.

1. Тотальне перевищування порогів індикаторів економічної та технічної безпеки призвело до утворення в регіоні територій економічного лиха.

2. Регіональні можливості недостатні для виходу економіки з ситуації, що склалась і вимагає значної державної підтримки. В економічній практиці країни слід офіційно визнати кризові території з наданням їм статусу ”території економічного лиха”.

3. Старопромисловий регіон Одеської області страждає широким спектром ”хвороб”, які потребують комплексного підходу до ”лікування”, тобто недоцільно проводити інтенсивну ”терапію” тільки в напрямку локалізації та нейтралізації окремих ”осередків” (або екологія, або АПК, або конверсія військово - промислового комплексу). Вперше виникла ситуація, коли треба докладати зусиль для підтримання територіального господарчого комплексу хоча б у його теперішньому стані і недопущення в бік малорегульованого стану жодної зі сфер життєдіяльності.

4. Подолання територіального технічного відставання повинне здійснюватись перманентно і тільки в комплексі з розвитком інших сфер життєдіяльності.

5. Для старопромислового регіону процес виходу із кризи носить затяжний характер і кореспондується з переходом на модель територіального розвитку.

6. У період виходу з кризи підвищуеться роль державного регулювання на території (як на обласному, так і на місцевому рівнях), особливо в галузі адресної фінансової безповоротної допомоги та забезпеченності соціальної захищеності тих, хто мешкає на даній територii.

Висновки

Людство упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання. У цій темі з(ясуємо суть економічної системи та її основні компоненти, а також ознаки товарного господарства. Це допоможе нам зрозуміти, чому, наприкінці ХХ ст.. значна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки. Економічні ресурси використовують у Національна економіка рамках національної економіки. Основне її завдання -- виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства. Національна економіка, або господарство країни -- це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, банківська система, охорона здоров'я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна -- на важку й легку і т.д. Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів -- усередині суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Великий поділ праці відбувся між племенами ще в умовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші -- на землеробстві. Спеціалізація обов'язково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. Людство не випадково поглиблює поділ праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду -- підвищують продуктивність. Класичний приклад впливу поділу праці на зростання її продуктивності знаходимо в Адама Сміта, який аналізував виробництво голок. Один робітник упродовж дня міг виготовити кілька дюжин недосконалих голок, зазначив учений. Невелика ж група робітників, у якій кожен завдяки поділу виробничих функцій виконував прості повторювані операції, виготовляла тисячі голок за день. Поділ праці відбувається не лише між окремими працівниками чи підприємствами, а також між регіонами країни та між країнами. Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств. . Поглиблення поділу праці є важливою умовою нагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ, інтелектуальної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погіршується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці XXст.

1. Запоточний І.В., ЗахарченкоВ.І. Державне регулювання регіональної економіки. -Харків: Одіссей. -2003 . -592с.

2. Гринів Л.С., Кічурчак М.В. Національна економіка: Навч. посібник. - Львів: "Магнолія 2006", 2008. - 464 с.

-Одесса: Наука и техника. -2004. -80с.

3. Чистов С.М. Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. та ін Державне регулювання економіки. - К,:КНЕУ, 2004

4. Национальная экономика: Підручник / Під редакцією П.В. Савченка. - М.: Экономист, 2005.