Витрати виробництва і прибуток

Зміст

Вступ

1. Сутність граничних витрат виробництва та їх роль в ринковій структурі

2. Конкурентна фірма. Правило максимізації прибутку конкурентної фірми

3. Роль граничних витрат в формуванні стратегії фірми

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Метою даної курсової роботи є розкриття сутності граничних витрат фірми, обґрунтування основних положень прийняття фірмою оптимальних рішень та ступінь важливості граничних витрат в процесі функціонуванні фірми. Слово граничний в економічній науці означає те саме, що й у повсякденній мові: "розміщений на границі, або на краю". Це поняття фундаментальне для економічного мислення, тому що економічні рішення, як і взагалі всі ефективні рішення, завжди пов'язані з просуванням уздовж границі, з позитивними або негативними приростами (Пиндайк и др. , 1992; Долан и др. , 1992). Що ж це таке граничні витрати і які сфери використання цього поняття?

Граничні витрати (МС) - витрати, які несе фірма при виробництві ще однієї додаткової одиниці продукції. Поняття граничних витрат є стратегічною категорією для фірми. Якщо фірма вирішує наростити обсяг виробництва, вона повинна нести додаткові граничні витрати. Вони показують, у що обходиться виробництво додаткової продукції. Якщо фірма відмовляється від певної кількості продукції, то граничні витрати показують економію при цьому. У ринковій економіці граничні витрати є одним з головних інструментів управління ефективністю підприємства. Важливо не переплутати поняття граничної величини витрат з поняттям їх середньої величини. Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється. . Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких підприємство (фірма) може контролювати безпосередньо. Адже вони характеризують витрати, які підприємцю доведеться понести при виробництві "останньої" одиниці продукції, і одночасно витрати, які будуть "зекономлені" у разі скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показники середніх витрат не надають такої інформації.

Прийняття рішень щодо обсягу виробництва звичайно носить граничний характер, тобто вирішується питання, виробляти підприємству продукції більше чи менше. Тому дана тема є досить актуальна в даний час, тому що граничні витрати є одним з головних інструментів управління ефективністю підприємства. Саме вони показують яку ціну слід заплатити підприємству(фірмі) щоб виготовити додаткову продукцію, і чи буде вигідно надалі перевищувати випуск продукції.

Розділ 1: Сутність граничних витрат виробництва та їх роль в ринковій структурі

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних витрат. Граничні витрати -- це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції. Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:

де ГВ -- граничні витрати; ДЗВ -- зростання змінних витрат виробництва; ДОВ -- випуск додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється. Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC : Q,

де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції. Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо). Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

В умовах ринку для виробника має істотне значення не просто рівень витрат на виробництво відповідного виду продукції, а головним чином величина середніх і граничних (додаткових) витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах.

Значне місце в розробці проблем граничних витрат належить А. Маршаллу, Дж. Кларку, П. Самуельсону та ін. Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні -- вихідний пункт для аналізу граничних витрат, якими називаються додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. Тобто їх можна виразити як різницю на виробництво n одиниць продукції та витратами на виробництво n-1 її одиниць. Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких підприємство (фірма) може контролювати безпосередньо. Адже вони характеризують витрати, які підприємцю доведеться понести при виробництві "останньої" одиниці продукції, і одночасно витрати, які будуть "зекономлені" у разі скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показники середніх витрат не надають такої інформації.

Прийняття рішень щодо обсягу виробництва звичайно носить граничний характер, тобто вирішується питання, виробляти підприємству продукції більше чи менше.

Порівняння граничних витрат із граничною (додатковою) виручкою, яка характеризує зміну останньої, пов'язане зі збільшенням чи зменшенням обсягу виробництва на одну одиницю, дає змогу підприємству визначити прибутковість (дохідність) тих або інших змін масштабів виробництва.

Однак ринкова кон'юнктура може визнавати необхідність як змін у структурі витрат, так і скорочення масштабів виробництва на окремому підприємстві і навіть у галузі. Але це можливо, як правило, лише в довгостроковому періоді, за який підприємство встигло б змінити кількість усіх використовуваних ресурсів, ут. ч. і свій розмір. Тому в довгостроковому періоді всі виробничі ресурси і витрати розглядаються як змінні. Підприємству життєво необхідно знати межу витрат виробництва в тривалому періоді, стосовно підприємств різної потужності, між якими воно могло б зробити свій вибір щодо зміни масштабів виробництва та забезпечення його ефективності.

Зміна обсягу виготовленої продукції взаємопов'язана з кількістю використаних змінних ресурсів. Таку залежність виражає категорія "граничний продукт". Це -- такий продукт, що отриманий у результаті використання додаткової одиниці змінного ресурсу. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі (продуктивності), або, як його іноді називають, закону спадного граничного продукту.

У загальному розумінні механізм дії даного закону такий: збільшення витрат виробничих ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб веде до збільшення виробництва продукції, тобто одержання нового (додаткового) продукту. Але з часом настає такий момент, коли збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. Ця суперечність характеризує процес спадної віддачі (продуктивності) факторів виробництва. Суть закону спадної віддачі можна сформулювати так: якщо один з факторів виробництва (наприклад, праця) є змінним, а інші -- постійними, тобто фіксованими (наприклад, капітал чи земля) то, починаючи з певного моменту, гранична віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Інакше кажучи, якщо кількість працівників, що обслуговує наявні засоби праці, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до чисельності нових працівників. При цьому слід ще раз наголосити, що величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується згідно з даним законом.

У даному разі існує такий зв'язок граничного продукту і граничних витрат: якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, то граничні витрати мінімальні; у разі, коли показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають. Даний закон має надзвичайно важливе значення для розуміння поведінки виробника. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода -- нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами. У сучасній ринковій економіці розрахунок ефективності виробництва передбачає порівняння граничного доходу і граничних витрат. Йдеться про те, що будь-яке розширення виробництва не завжди призводить до адекватного зростання прибутку, оскільки по-різному складається динаміка витрат, а також обсягів виробництва та рівня цін. Тому підприємство повинно шукати такий обсяг виробництва, за якого воно може отримати найбільший дохід. Проілюструємо ці взаємозв'язки за допомогою умовних даних таблиці 1.

Таблиця 1 Порівняння граничного доходу та граничних витрат для оптимізації обсягів виробництва

З таблиці видно, що з переходом виробництва від першої одиниці до другої граничні витрати (МС) (340-320=20) виросли на 20 одиниць; від другої до третьої одиниці (355-340=15) -- на 15 і т. д. , тому 20 і 15 і є граничними витратами, які пов'язані з виробництвом відповідних одиниць товару.

При визначенні граничного доходу на одиницю товару розглянемо колонку 3. Різниця валового доходу при випуску двох перших одиниць товару порівняно з випуском першої становить 114, а при випуску трьох одиниць товару дає приріст 94. Це і є відповідно приріст валового, або граничного, доходу від виробництва другої і третьої одиниць. Дані таблиці свідчать, що найвигідніший обсяг виробництва -- при шести одиницях товару, а потім граничні витрати перевищують граничний дохід, що явно є несприятливим для підприємства. Таким чином, понад цей обсяг воно не повинно виробляти продукцію (в даному випадку понад шести одиниць).

Зрозуміло, що будь-який вид виробничих витрат, їх обсяг відповідним чином пов'язані також і з характером взаємодії господарюючих суб'єктів з існуючими в суспільстві інститутами, тобто, набором правил, які структурують, упорядковують соціально-економічні відносини, різними формальними і неформальними організаціями -- групами людей, які вкладають свої активи у виробництво, тощо. Для розуміння зв'язку між цими інститутами та ефективністю виробництва істотна роль належить концепції транзакційних витрат. Термін "транзакційні витрати" ввів у науковий обіг Нобелівський лауреат 1991р. Рональд Коуз. Ці витрати пов'язані не з виробництвом, а із супутніми його затратами: пошуком інформації про відповідні ціни та ринки, контрагентів господарських операцій, укладанням угод, контролем за їх виконанням і т. ін. Чітке виконання інституціональних вимог на всіх рівнях сприяє зниженню сукупних транзакційних витрат.

Розділ 2: Конкурентна фірма. Правило максимізації прибутку конкурентної фірми

Підприємницька фірма - це самостійно діючий суб'єкт ринку, метою діяльності якого є отримання прибутку через виробництво одного, або більше товарів для продажу на ринку. Конкурентна фірма - це фірма, яка продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.

Припущення про максимізацію прибутку продавцями лежить в основі моделі пропозиції конкурентної фірми її раціональної економічної поведінки. Дохід підприємства утворюється передусім від реалізації виробленого прибутку, тобто це грошова виручка від реалізації товарних фондів. Розрізняють такі види доходів фірми: звичайний, капітальний, дивідендний. Звичайний дохід фірми формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності. Капітальний дохід - це дохід фірми від перепродажу виробничих фондів, землі, майна та фінансових активів. Дивідендний дохід - це дохід від акцій інших фірм, яким володіє фірма. Основним видом доходу фірми є звичайний дохід. Валовий дохід - уся сума доходу фірми. Чистий дохід - це валовий дохід, без суми повних витрат, тобто це прибуток фірми. Для характеристики доходу фірми важливим є показники середнього і граничного доходу, пов'язані із сукупним доходом. Сукупний дохід, який одержує фірма, дорівнює ціні продукту (Р), помноженій на кількість реалізованого товару (Q):

R = P · Q.

Сукупний дохід інколи позначається через R (Q), щоб показати, що його розмір залежить від обсягу випуску продукту (Q).

Граничний дохід MR - це приріст доходу (DR) як результат приросту виробництва на одну одиницю товару (DQ):

.

Середній дохід фірми AR - це дохід в середньому на одну одиницю проданого товару:

.

Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару. Суть прибутку (чистого доходу) як економічної категорії проявляється у його функціях: по-перше, він є критерієм господарської діяльності підприємства; по-друге, він здійснює розподіл чистого доходу нації; по-третє, він економічно стимулює підприємство. Основна мета будь-якого підприємства - максимізація прибутку. Вона досягається шляхом зменшення середніх, повних, і граничних витрат підприємства при зростанні обсягу виробництва, тобто при підвищенні його ефективності. У найбільш загальному вигляді економічну ефективність діяльності підприємства можна визначати ти через норму прибутку:

Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність виробництва. Значення норми прибутку полягає у тому, що вона є мірою корисності вкладення капіталу, ефективності його використання. Мета підприємця - це максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Остання виступає регулятором інвестицій у виробництво. У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, у якої його нема, є нерентабельною, збитковою. Розрізняють показники загального прибутку і чистого прибутку. Тому виділяють загальну і розрахункову рентабельність. Загальна рентабельність розраховується так:

Розрахункова рентабельність обчислюється інакше:

Прибуток - це різниця між сукупним доходом (TR) і сукупними витратами (ТС) за період продажу:

Прибуток = ТR - ТС.

Фірма прагне максимізувати прибуток, намагаючись максимізувати різницю між валовим доходом (ТR) і валовими витратами (ТС).

Для конкурентної фірми валовий дохід дорівнює ціні проданого товару (Р), помноженій на обсяг продажу (Q): ТR = P · Q. Оскільки конкурентна фірма - це фірма, що приймає ціну, а не встановлює її, ціна знаходиться поза впливом конкурентної фірми.

Передбачається, що фірма враховує зміни величини витрат у процесі випуску продукції і вибирає той його обсяг, який дасть максимум прибутку, що і буде відповідати максимальній різниці (ТR - ТС).

Основні підходи до визначення максимізації прибутку.

Сукупний аналіз використовує зіставлення сукупних величин.

Граничний аналіз використовує зіставлення граничних величин.

Графік 1. Максимізація прибутку конкурентною фірмою.

Максимізація прибутку досягається, коли відрізок між TR і ТС найбільший (відрізок АВ (TR >TC), обсяг випуску Q*). Точки С і D - точки критичного обсягу випуску продукції, коли (ТС = TR). Коли обсяги виробництва менші, ніж Q1, або більші ніж Q2, виробництво стає збитковим (ТС>TR). При випуску Q*, що відповідає max прибутку, нахил кривої валових витрат (ТС) дорівнює нахилу кривої валового доходу (ТR'). Оскільки нахил кривої ТС - це граничні витрати (МС), а нахил кривої TR - це граничний доход (МR), то рівність нахилів цих кривих у точках, що відповідають обсягу виробництва Q*, означає і рівність їх граничних витрат і граничного доходу (тобто МС = МR).

Графік 2. Максимізація прибутку конкурентною фірмою.

Обсяг виробництва Q*, який максимізує прибуток, визначається при умові рівності граничних витрат (МС) і граничного доходу (МR) в точці Е (точці максимізації прибутку).

MR = MC,

MR

DTR=D(PQ)

DTR = PDQ - вплив конкурентної фірми на ціну Р відсутній;

МR = P (DQ)/ DQ = P.

Тому граничною умовою для фірми, що максимізує прибуток на ринку досконалої конкуренції, буде:

Р = МС.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме тоді, коли валовий доход виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво.

5) Варіанти рівноваги конкурентної фірми в короткостроковому періоді

Графіки 3-4. Графіки А і Б являються рівновагою конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

Для конкурентної фірми, що отримує прибуток (графік а) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми більша, ніж середні витрати на її виробництво АС при тому його обсязі (Q*), який максимізує прибуток. Фірма отримує економічний прибуток:

Прибуток = (Р - АС) · Q*.

Для конкурентної фірми на рівні самоокупності (графік б) ринкова ціна (Р) на продукцію фірми дорівнює мінімальним середнім витратам (АС) при обсязі випуску Q*. Це дозволяє їй лише покрити витрати. Фірма отримує нульовий економічний прибуток.

Р = МС = min AC.

Конкурентна фірма, що несе збитки.

Для конкурентної фірми, що несе збитки (графік а) ринкова ціна (Р) нижча за мінімально можливі середні витрати (АС) при обсязі випуску продукції Q* (AC>P), фірма не покриває свої витрати на виробництво продукції і несе збитки.

Графік 5. Конкурентна фірма, що несе збитки.

Збитки = (АС - Р) · Q*.

Графік 6. Рівновага конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

Для конкурентної фірми, що мінімізує збитки (графік б), ринкова ціна (Р) нижча за мінімально можливі середні витрати (АС) при обсязі випуску продукції (Q*)(P<АС), але перевищує мінімум середніх змінних витрат (АVC) при цьому ж обсязі випуску (Р>АVС). Мінімізуючи збитки, фірма коригує обсяг випуску продукції таким чином, щоб він був встановлений відповідно до точки (Р=МС), що забезпечить їй покриття змінних витрат (АVС) і частково постійних витрат (FC).

Графік 7. Конкурентна фірма, що припиняє виробництво

Конкурентна фірма, що припиняє виробництво. Якщо ринкова ціна (Р) буде нижчою, ніж мінімальні змінні витрати (АVС), фірма припинить виробництво (графік г). Ціна припинення виробництва: Р = МС = min AVC.

6) Довгострокова рівновага.

Досконало конкурентна фірма виробляє продукцію на довгостроковому інтервалі тільки у тому випадку, коли ціна Р буде не нижчою, ніж довгострокові середні витрати (LAC) (графіка).

Графік 8. Рівновага конкурентної фірми в довгостроковому періоді.

LMC - довгострокові граничні витрати.

LAC - довгострокові середні витрати.

Довгостроковий період - це період, достатній для входу нових фірм у галузь або виходу з галузі. В довгостроковому періоді всі види витрат розглядаються як змінні витрати; в довгостроковому періоді фірми можуть як збільшувати, так і зменшувати масштаби виробництва; в галузь можуть ввійти нові фірми, частина фірм може покинути галузь. Конкурентна фірма знаходиться в стані короткострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі випуску продукції ціна Р дорівнює граничним витрата там МС, і тоді досягається ефективність розподілу.

Р = МС.

Конкурентна фірма знаходиться в стані довгострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі випуску продукції ціна (Р) дорівнює граничним витратам (МС), а також дорівнює середнім сукупним витратам (АС). Коли це відбувається фірма також досягає виробничої ефективності:

Р = МС = АС.

Розглядаючи попереднє питання, ми з'ясували, що рівновага у довготерміновому періоді при встановленні такої рівності:

MR = P = MC = ATC.

Конкурентна фірма може мати економічний прибуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вона просто покриватиме свої витрати. Більшість дослідників сходяться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншої моделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неї головні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яка, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого - забезпечує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів. Економіка конкурентних цін спрямована на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб. Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізуються в тому, що зрештою ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва. Конкурентна фірма керуючись мотивами максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожен товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розприділено найефективніше.

Разом з тим, було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, надаючи йому нехарактерних властивостей. Передусім слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробництва лише дзеркально відображає структуру доходів суспільства. Конкурентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура доходів на користь заможних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. Розв'язати цю суперечність ринок просто нездатний. Обмеженість ринкового механізму саморегулювання проявляється проявляється також у тому, що він готовий пропонувати лише ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти товари громадського користування, за які немає можливості отримати відшкодування від споживача. Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва, які втілюються в продукті. Останній характеризується корисністю (споживною вартістю) та трудомісткістю, тобто затраченою певною В реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. В основі цього лежить економічна відособленість. Підприємства (виробники) відособлені як власники засобів виробництва та створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відображає різний рівень усуспільнення виробництва. Щоб задовольняти вимоги різних користувачів бухгалтерською інформацією, витрати і прибутки повинні бути класифіковані. Для правильної класифікації треба визначити, до якого напряму обліку вони відносяться, або, іншими словами, які цілі їх обліку. Групування витрат за економічним змістом здійснюється незалежно від форми використання у виробництві того або іншого виду продукції і місця здійснення цих витрат. Це групування застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї продукції, що випускається. Складання кошторису необхідне для того, щоб не тільки знати величину собівартості, але і планувати зниження собівартості по елементах витрат. Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції встановлена єдина для всіх підприємств (організацій) незалежно від форм власності і організаційно-правових форм номенклатура економічних елементів витрат, створюючих собівартість продукції: матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних фондів; інші витрати. Відношення кожного вказаного вигляду витрат до загальної величини відображає їх структуру за певний період. . Ці показники використовують для розрахунку частки витрат живого і матеріалізованого праці, встановлення кошторисних і фактичних витрат на виробництво по підприємству загалом - при визначенні фонду оплати праці, об'єму закупівель матеріальних ресурсів, амортизації як джерела вдосконалення основних фондів і т. д. Інформація про елементи витрат дозволяє виявити якісні показники діяльності підприємства, здійснювати контроль за витратами відповідно до їх цільового призначення в процесі виробництва продукції. У Положенні про склад витрат велика увага приділена угрупуванню витрат, створюючих собівартість продукції відповідно до їх економічного змісту. Визначення собівартості залежить від кількості видів продукції, що випускається. Підприємства діляться на спеціалізовані і багатономенклатурні. По перших собівартість одиниці продукції визначають шляхом розподілу фактичних витрат за звітний період на кількість випущеної продукції. При випуску різноманітної продукції по документах встановлюють прямі витрати, потім розподіляють непрямі витрати. Підраховані витрати ділять на кількість випущених виробів і так визначають фактичну собівартість окремого виду продукції.

Таким чином, розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється в залежності від того, як відносяться витрати на певний вид продукції або підрозділ підприємства - прямо або шляхом розподілу. Такий розподіл витрат спрощує їх аналіз і прийняття рішення на його основі.

Розділ 3: Роль граничних витрат в формуванні стратегії фірми

Показник граничних витрат містить надзвичайно важливу інформацію. Він показує не тільки те, у що обходиться виробництво кожної додаткової одиниці продукції, а й той виграш, що одержить фірма, відмовившись від виробництва останньої одиниці випуску. Це дуже важливо для прийняття рішення про те, яку кількість продукції випускати, збільшувати чи скорочувати виробництво. Фірмі потрібно, наприклад, вирішити, випускати їй три одиниці продукції чи чотири. Середні витрати на виробництво четвертої одиниці -- 100 дол. США. Може здатися, що, відмовившись від виробництва четвертої одиниці, фірма заощаджує саме таку суму. Проте розрахунок граничних витрат показує, що додаткові витрати на виробництво четвертої одиниці складають лише 60 дол. США, и саме таким буде "виграш" у разі скорочення виробництва.

Співвідношення загальних, середніх та граничних витрат видно з таблиці.

Таблиця 2 Співвідношення загальних, середніх та граничних витрат

Ці співвідношення можна зобразити й графічно, у вигляді кривих виробничих витрат.

Графік 9 Співвідношення загальних, середніх та граничних витрат

Із графіка видно, що крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх загальних (АТС) і середніх змінних (AVC) витрат у точках їхніх найменших значень. Це не випадковість, а наслідок дії правила взаємозв'язку граничних і середніх величин. Суть у тім, що якщо в будь-якій точці граничні витрати наступної одиниці продукції менші за середні витрати попередньої одиниці, то крива змінних середніх витрат буде спадною, а якщо граничні витрати вищі середніх змінних витрат, то крива буде зростаючою. Саме тому крива граничних витрат перетинає криву середніх змінних витрат у її найнижчій точці. Те саме стосується і взаємодії з кривою загальних питомих витрат.

Цю залежність можна проілюструвати і на прикладі якоїсь звичайної ситуації, що не стосується сфери економіки. Якщо середній зріст чоловіків, що знаходяться в кімнаті, становить 1 м 75 см і до цієї кімнати входить людина, зріст якої 1 м 90 см, то середній зріст усіх присутніх у приміщенні підвищиться, якщо ж той, хто увійшов, має зріст 1 м 60 см (гранична величина, менша за середню), то середній зріст зменшиться.

Важливу роль у прийнятті фірмою рішень відіграє можливість комбінувати різні види витрат -- прямі, непрямі, постійні, змінні, змінюючи їхню загальну структуру. Можливі комбінації, які дають або однаковий обсяг випуску, або спричиняють його збільшення чи зменшення. Такі залежності, як і у випадку зі споживчими перевагами, можуть бути досліджені за допомогою кривих байдужості, а також за допомогою виробничих функцій

При маржинальному підході встановлюється оптимальне співвідношення величин граничних витрат, граничного прибутку і ціни. Теоретично оптимальне становище на немонополізованих ринках досягається при рівності граничних витрат і ціни товару, поза межею якого фірмі невигідно нарощувати обсяг виробництва, оскільки ціна не буде відшкодовувати величину витрат. Така ситуація можлива при високій еластичності попиту. Зі зростанням монополізації еластичність попиту знижується. У результаті точка оптимуму зсувається до позначки, де граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Фірма отримує великий прибуток, оскільки величина граничного доходу явно менша від ціни. Граничні та середні витрати -- найважливіші поняття в теорії фірми. Граничні витрати показують, як дорого обійдеться підприємству випуск ще однієї додаткової одиниці продукції або ж скільки воно може "заощадити", якщо відмовиться від збільшення випуску. Порівняння середніх сукупних і середніх змінних витрат із ринковою ціною продукції дає змогу судити про збитковість або прибутковість продукції і є базою для обґрунтування ринкової поведінки підприємства в коростроковому періоді. Якщо потрібно підкреслити, що йдеться про короткостроковий період, то до позначень короткострокових середніх і граничних витрат додають літери SR: SRATC, SRAVC, SRMC. У табл. 6. 2 наведено значення середніх загальних (ATC), середніх постійних (AFC), середніх змінних (AVC) і граничних (MC) витрат, розраховані за даними

Таблиця 3. Середні та граничні витрати

Середні постійні витрати (AFC) відбивають розмір постійних витрат підприємства у розрахунку на одиницю виробленої продукції. Зрозуміло, що за збільшення обсягу виробництва середні постійні витрати знижуються, асимптотично наближуючись до нуля. Однак із цього не варто робити висновок про необхідність усілякого (максимально можливого) збільшення випуску продукції, оскільки слід враховувати значення середніх змінних і середніх загальних витрат. З табл. 6. 2 видно, що мінімальне значення середніх постійних витрат -- 3,8 грн. -- досягається за максимального обсягу виробництва -- Q = 106 од. за період. При цьому середні сукупні витрати значно вищі за мінімальні, що засвідчує недоцільність випуску такого обсягу продукції. Мінімальне значення середніх загальних витрат (21 грн.) забезпечується у разі виробництва 60 од. продукції.

Графік10. Динаміка середніх і граничних витрат

На рис. 6. 3 наведено динаміку згаданих вище показників. Звертає на себе увагу той факт, що лінії середніх змінних витрат (AVC), середніх загальних витрат (ATC) і граничних витрат (МС) мають точки мінімуму, тобто витрати спочатку знижуються, досягають мінімуму, а потім збільшуються. Такий характер динаміки граничних і середніх витрат (крім AFC) пояснюється дією закону спадної продуктивності змінного ресурсу. При цьому висхідна гілка кривої граничних витрат МС перетинає криві середніх змінних і середніх загальних витрат в точках їхнього мінімуму, що буде доведено нижче. Взаємозв'язки між граничним продуктом і граничними витратами, середнім продуктом і середніми змінними витратами. Між кривими граничного продукту і граничних витрат, середнього продукту і середніх змінних витрат існують чіткі взаємозв'язки. Спробуємо подати їх математично і графічно. Крива граничного продукту (див. тему 2, рис. 2. 2) перетинає криву середнього продукту за максимального значення останнього. Це унаочнює рис. 6. 4, а.

Графік 12. Взаємозв'язки між кривими. А-MP та AP, б-MC та AVC/

Припустимо, що праця є єдиним змінним фактором і його ціна (тариф заробітної плати W) залишається постійною. Тоді, пам'ятаючи, що

Як бачимо, між МР і МС існує зворотна залежність: коли МР зростає, МС знижується, максимальному значенню МР відповідає мінімальне значення МС; аналогічний характер має взаємозв'язок між АР та AVC. Звичайно криві МС і АС будують як функції обсягу випуску Q. Величина Q1, яка відповідає заданій величині L, може бути визначена з виразу APl=Q/;Q=L*APl. Максимальне значення МР відповідає L = L1 (див. рис. 6. 4), мінімальне значення МС має місце за рівня виробництва Q = Q1, що відповідає L = L1. Аналогічні міркування й щодо APL та AVC. У такий спосіб криві середніх змінних і граничних витрат є дзеркальним відбитком кривих середнього і граничного продукту. Поки граничні витрати менші за середні змінні витрати, останні знижуватимуться; коли ж МС перевищать AVC, AVC зростатимуть. Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то й середні сукупні витрати АТС знижуються, поки МС менші АТС, і зростають, як тільки МС перевищать АТС. Отже, лінія МС перетинає лінії AVC та АТС у точках їхнього мінімуму.

Висновки

Отже, граничні витрати відіграють важливу роль у процесі діяльності фірми, вони мають за мету показати чи ефективним буде збільшувати обсяги виробництва і чи доцільно буде витрачати кошти на придбання додаткових ресурсів. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку. Інакше кажучи перед підприємством (фірмою) стоїть питання: виробляти підприємству більше чи менше продукції? У загальному розумінні механізм дії даного закону такий: збільшення витрат виробничих ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб веде до збільшення виробництва продукції, тобто одержання нового (додаткового) продукту. Але з часом настає такий момент, коли збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. На теперішньому етапі ринкової економіки розрахунок ефективності виробництва передбачає порівняння граничного доходу і граничних витрат. Йдеться про те, що будь-яке розширення виробництва не завжди призводить до адекватного зростання прибутку, оскільки по-різному складається динаміка витрат, а також обсягів виробництва та рівня цін. Тому підприємство повинно шукати такий обсяг виробництва, за якого воно може отримати найбільший дохід. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода -- нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами.

Список використаних джерел

1. Гальчинський А. Г. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К. : Основа, 2004.

2. Голуб А. Г. Основи мікроекономічного аналізу. Навчальний посібник. - Львів. : Центр Європи, 2001.

3. Гриньова В. М. Витрати підприємства : Навчальний посібник. - Х. : Видавничий дім "ІНЖЕК", 2003.

4. Демківський А. Витрати та прибуток фірми . -Підручник. - К. : Дакор, К. : р. Вара, 2003.

5. Костіна Н. І. Стратегічна діяльність підприємства. - Навчальний посібник. - К. : НІОС, 2001.

6. Мороз А. М. Економічна теорія . Підручник - К: КНЕУ, 1999.

7. ”Економика малого предприятия” В. В. Глухов С. -Петербург “Спец. лит” 1997 г.

8. ”Мале підприємництво: основи, теорія і практика” З. С. Варналій Київ “Знання” 2001р.

9. ЯрмоленкоВ. П. Про склад і класифікацію виробничих витрат // Бухгалтерія в с/г. -2000. -№11

10. Загальна економічна теорія. І ч. / за ред. І. В. Буяна. -Тернопіль: Лідер, 2000. -378 с.

11. Лобанів О. Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства // Вісник податкової служби України. -2000. -№24

12. Мельниченко Л. Використання методу грошових потоків в управлінні витратами підприємства // Економіка. Фінанси. Право. -1999. -. №10

13. Основи економічної теорії / за ред. С. В. Мочерного. -К. : Академія, 1997. -464 с.

14. Основи економічної теорії / за ред. С. В. Мочерного. -Тернопіль: Тарнекс, 2005. -688 с.

15. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / за ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. -К. : Вища школа, 2003. -559 с.

16. Основы предпринимательской деятельности / под ред. Ю. М. Осипова. -М. : Изд-во МГУ, 1999

17. Экономика. Учебник / под ред. А. О. Булатова. -М. : БЕК, 2001. -с. 79-95.