Ефективність відтворення і використання основних фондів підприємства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні виробничі фонди

1.1 Поняття, склад і структура основних фондів

1.2 Оцінювання основних виробничих фондів

1.3 Знос основних фондів та його види

Розділ 2. Методи розрахунку основних засобів

2.1 Амортизація основних засобів

2.2 Ремонт основних фондів та його види

2.3 Показники та основні шляхи покращення використання основних фондів

Розділ 3. Розрахунок амортизації, середньорічної вартості та залишкової вартості основних фондів на токарному заводі «Чайка»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Підприємство - основна господарська ланка народного господарства країни, від результатів господарювання яких залежить економічний розвиток держави в умовах ринкових відносин; підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансованості, і тому воно саме в першу чергу зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшенні прибутковості.

У вирішенні цього завдання велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства, які підвищують рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяги виробництва продукції. Проте ефективність виробництва продукції на підприємстві залежить не тільки від забезпечення його основними виробничими фондами, але і від ступеня їх використання в часі. Крім того, поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства є важливою резервом підвищення ефективності виробництва. Покращення використання основних виробничих фондів також зменшує потреби підприємства у капітальному вкладенні для розвитку матеріально-технічного обсягу виробництва продукції; тобто відбувається економія коштів на усі цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання; ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалізується значно швидше, ніж від нових капітальних вкладень. Таким чином, в умовах ринкової політики, коли підприємство відтворення основних виробничих фондів підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності використання основних виробничих фондів, на основі якого можна зробити висновки про рівень їх використання і передбачити заходи по поліпшення забезпечити збільшення виробництва продукції, обсяг якої знаходять реалізацію на ринку, та підвищення ефективності виробництва.

Розділ 1. Основні виробничі фонди

1.1 Поняття, склад і структура основних фондів

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі. До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди - це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.

Відповідно до податкового обліку основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України "Класифікація основних фондів", який був затверджений 19 серпня 1997 р.). До першої групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої. До другої групи належать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.

До третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Видова класифікація основних фондів представлена на рис.1.1.:

Рис.1.1. Видова класифікація основних фондів

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну структуру основних фондів.

Структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації невикористовуваного або маловикористовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

1.2 Оцінювання основних виробничих фондів

Планування відтворення основних фондів, амортизації, використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання основних фондів. Облік основних фондів здійснюється у натуральних та вартісних показниках.

Кожний об'єкт основних фондів обчислюється у натуральних одиницях (штуках), які характеризують певні його параметри (продуктивність, вагу, габарити тощо). Натуральні показники основних фондів використовуються для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану основних фондів.

Вартісні показники основних фондів дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.

Залежно від часу оцінювання, характеру і стану основних фондів розрізняють:

балансову вартість основних фондів на рівні їх первісної (реальної) вартості;

балансову вартість основних фондів на рівні їх первісної вартості.

Первісна вартість основних фондів -- це фактична собівартість основних фондів, сплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Первісна вартість складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам засобів праці (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставляння основних фондів;

витрати на установлення, монтаж, налагодження основних фондів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість основних фондів, придбана в обмін, дорівнює їх справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їх переоцінці.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об'єктів, тобто використання для ведення одного й того самого або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визначається професійними оцінювачами. У разі неможливості отримання інформації про ринкову вартість яких-небудь об'єктів через їх специфічний характер вони переоцінюються за відновленою вартістю з урахуванням фактичного зносу.

Сума коштів (їх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку не-обхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складення звітності, називається відновленою вартістю.

Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість -- це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення періоду їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Показники ліквідаційної вартості є розрахунковими, оскільки вони визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості дає змогу більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об'єкта, яка має бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості).

Підприємство здійснює переоцінку об'єктів основних фондів, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату складення балансу. Під час переоцінки об'єкта основних фондів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних фондів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних фондів визначаються множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних фондів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки обчислюється діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

1.3 Знос основних фондів та його види

Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів -- це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу -- фізичний та моральний.

Фізичний знос -- це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Унаслідок фізичного зносу основних фондів погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики -- знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість основних фондів, їх технічна досконалість (конструкції, вид і якість матеріалів); особливості технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подання тощо), режим роботи, організація догляду, якість і своєчасність ремонту, якість перероблюваної сировини, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності, атмосферних опадів) тощо.

Розрізняють фізичний частковий та фізичний повний знос основних фондів. Частиковий знос можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повний знос не можна усунути, він зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Рівень зносу основних фондів та оцінку їхньої придатності визначають під час інвентаризації та переоцінки основних фондів. Мірилом фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу, який обчислюється за формулою (1.1)

К_ф.з = , або К_ф.з = _, (1.1)

де ?А-- сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації (сума зносу) основних фондів;

ОФ_п -- первісна вартість основних фондів;

В_к.р. -- витрати на капітальний ремонт основних фондів від початку їх експлуатації.

Відсоток фізичного зносу можна обчислити за формулою (1.2)

К_ф.з = (1.2)

де Т_ф, Т_н -- відповідно фактичний та нормативний (корисний) строк служби основних фондів;

Л -- ліквідаційна вартість основних фондів у відсотковому виразі.

Моральний знос, як правило, настає раніше фізичного зносу, тобто основні фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні. Моральний знос -- це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.

Таким чином, моральний знос виявляється у двох формах. Перша полягає в знеціненні старих засобів у результаті зниження вартості їх відтворення, друга -- як наслідок знецінення старих основних фондів через створення нових, більш ефективних. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває врахування морального зносу. Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговування та експлуатації обумовлює неефективність подальшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється більш дорога і гіршої якості продукція (нижча продуктивність праці, більші амортизаційні відрахування). Тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби.

Моральному зносу другої форми підлягає в основному активна

частина основних фондів.

Вимірником морального зносу першої форми є коефіцієнт морального зносу першої форми, який обчислюється за формулою (1.3)

К_м.зн.1 = 1 - (1.3)

де С_в, С_п -- відповідно відновлена і первісна вартість основних фондів. Коефіцієнт морального зносу другої форми обчислюється за формулою (1.4)

К_{м.зн. 2} = 1 - (1.4)

де ОФ_з, ОФ_н -- повна вартість (ціна) відповідно застосовуваного і нового засобу праці;

П_з, П_н -- продуктивність або інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник тих самих засобів праці.

Розділ 2. Методи розрахунку

2.1 Амортизація основних засобів

Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація -- це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно балансової вартості об'єкта основних фондів. Норма амортизації -- це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норма амортизації розраховується за формулою (2.1)

Н_а = (2.1)

де ОФ_п -- балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн.;

Л -- ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, грн.;

Т_н -- амортизаційний період (нормативний термін, або термін корисної експлуатації основних фондів).

Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розрахунку дуже важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс. Визначаючи цей термін, слід ураховувати такі чинники:

очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

фізичний та моральний знос, що передбачається;

правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Термін експлуатації об'єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством економічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об'єкта основних фондів. Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу.

Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо.

Відомі такі основні методи амортизації.

Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою (2.2)

 А_р = (2.2)

де А_р -- річні амортизаційні відрахування, грн.;

ОФ_п -- балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн.;

Н_а -- норма амортизації, %.

Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби. Водночас цей метод має низку недоліків.

По-перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування зношується нерівномірно (простої, поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерівномірно.

По-друге, прямолінійний метод амортизації не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує можливу їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш досконалих, ефективних машин та устаткування. Це обумовлює дострокове виведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамортизацію цієї техніки, величина якої обчислюється за такою формулою (2.3):

Н _о.ф. = (ОФ_з + Д)-Л, (2.3)

де Н _о.ф. -- недоамортизована частина основних фондів, грн.;

ОФ_з -- залишкова вартість основних фондів, грн.;

Д -- витрати, пов'язані з ліквідацією, демонтажем недоамортизованігх фондів, грн.

Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Методи прискореної амортизації. Ці методи дають змогу протягом першої половини корисного строку використання основних фондів відшкодувати до 60 -- 70% їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації.

Прискорена амортизація означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань, тому методи прискорення амортизації -- це методи дегресивної амортизації.

Доцільність застосування методів прискорення амортизації пояснюються такими обставинами:

найбільша інтенсивність використання основних фондів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими;

накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується, у разі його швидкого морального старіння та інфляції.

Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод зменшення залишкової вартості та методу суми чисел (кумулятивний метод).

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках), яка визначається за такою формулою (2.4):

Н_а = 1 - (2.4)

де п -- тривалість корисного використання об'єкта основних фондів, років.

Різновидом розглянутого методу є метод прискорення зменшення залишкової вартості (метод подвійно залишкової амортизації), за яким сума амортизації визначається множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на подвоєну норму річної амортизації, яка застосовується при прямолінійному методі амортизації (2.5):

А_р = (2.5)

де А -- знос (накопичена амортизація).

Слід зазначити, що в ряді країн норма амортизації збільшується не в 2, а в 1,5, 3 або 4 рази. Так, у Франції застосовуються такі коефіцієнти: 1,5 -- у разі терміну служби засобу праці 3 -- 4 роки; 2 -- якщо цей термін становить 5 -- 6 років; 2,5 -- якщо строк служби об'єктів перевищує 10 років.

Кумулятивний метод (метод суми чисел) характеризується також більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут -- величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишились до кінця амортизаційного строку служби) на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії (від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служби устаткування.

Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації основних фондів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механізмом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гарантією від втрат унаслідок знецінення основних фондів, посилюють роль амортизації як джерела нагромадження.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) (Q_р) на виробничу ставку амортизації (А_с) - формула (2.6):

А = Q_р А_с (2.6)

Виробнича ставка амортизації обчислюється за формулою (2.7)

А_с = (2.7)

де Q_пл - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з допомогою цих засобів.

Виробничий метод амортизації застосовується на промислових підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

Підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством, згідно з яким амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною з трьох груп основних фондів, визначених за функціональним призначенням. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норми амортизації на балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду - формула (2.8):

А = (2.8)

де А - амортизаційні відрахування за звітний період, грн.;

Б_в - балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.

Річні норми амортизації для кожної з груп основних фондів установлені такі:

група 1 - 5% (квартальна 1,25%);

група 2 - 25% (квартальна 6,25%);

група 3 - 15% (квартальна 5,75%).

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується як залишкова вартість за формулою (2.9)

Б_в = Б_{в -1} + П_в-1 - В_в-1 - А_в-1, (2.9)

де Б_в -- балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б_{в - 1} -- балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П_в-1 -- сума витрат на придбання основних фондів, капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші удосконалення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В_в-1 -- сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А_в-1 -- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Згідно зі згаданим вище податковим законодавством підприємства України можуть застосувати прискорену амортизацію основних фондів третьої групи, придбаних після 1 липня 1997 р., за такими нормами:

перший рік експлуатації -- 15%,

другий рік -- 30%,

третій рік -- 20%,

четвертий рік -- 15%,

п'ятий рік -- 10%,

шостий рік -- 5%,

сьомий рік -- 5%.

Рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів підприємства приймають самостійно.

2.2 Ремонт основних фондів та його види

У процесі використання основні фонди піддаються фізичному зносу. Різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі об'єкти основних фондів, їх складові елементи зношуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених конструктивних елементів засобів праці з метою відтворення їх споживних вартостей та підтримування у робочому стані до закінчення строку корисної експлуатації. Здійснюється все це за допомогою ремонтних робіт.

Ремонт -- це комплекс робіт щодо підтримування основних фондів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Залежно від ролі у відтворенні та оновленні основних фондів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні. З допомогою поточного ремонту усуваються дрібні неполадки, ушкодження, замінюються окремі деталі, попереджається прогресуючий фізичний знос. Отже, поточний ремонт не відновлює основних фондів, а лише підтримує їх у робочому стані.

Капітальний ремонт зумовлений нормальним закономірним зносом основних фондів. Під час капітального ремонту об'єкти основних фондів повністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли; максимально відновлюються їх первісні техніко-експлуатаційні параметри. Цей вид ремонту веде до оновлення основних фондів і на відміну від поточного набагато складніший за обсягом виконуваних робіт, потребує значних одноразових витрат і здійснюється один раз на кілька років.

Особливим видом найскладніших ремонтів є відновний ремонт основних фондів, спричинений їх зруйнуванням унаслідок стихійних лих (пожежі, повені, землетрусу), досить тривалою бездіяльністю.

У міжремонтний період працездатність основних фондів підтримується за допомогою таких профілактичних заходів, як усунення незначних поломок, чищення, змащування, регулювання тощо. Усі організаційні та технічні заходи з догляду, обслуговування та ремонту здійснюються в певній послідовності відповідно до типових систем технічного обслуговування та ремонту основних фондів, що застосовуються на підприємствах.

Протягом усього фактичного періоду експлуатації устаткування капітально ремонтують кілька разів, у зв'язку з цим виникає необхідність економічної оцінки доцільності капітальних ремонтів, особливо наступних після першого.

Оцінюючи ефективність капітального ремонту, порівнюють два варіанти витрат: перший -- капітальний ремонт зношеного устаткування, другий -- придбання нового устаткування, що замінить старе, яке потребує ремонту. Витрати за першим варіантом будуть складатись: з витрат на ремонт (Р_к) -- вартість замінюваних елементів, витрати на заробітну плату при проведенні ремонтних робіт тощо та експлуатаційних втрат (С_р) протягом одного ремонтного циклу на капітально відремонтовану машину. Ремонтний цикл охоплює період від початку експлуатації до першого капітального ремонту або період між двома капітальними ремонтами.

Витрати за другим варіантом охоплюють вартість придбання та встановлення нової машини (К_н), експлуатаційні витрати по новій машині (С_н) та втрати від недоамортизації діючої машини (С_а). Крім цього, необхідно врахувати відмінність у продуктивності і тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованого та нового устаткування.

Для визначення ефективності капітального ремонту можна застосувати таку нерівність (2.10):

Р_к + С_р < (К_н + С_н) б в + С_а (2.10)

де б -- коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючого та нового устаткування;

в -- коефіцієнт, що відображає співвідношення ремонтного циклу того самого устаткування.

Зазначену нерівність можна перетворити у вираз (2.11)

Е_р = 1 - (2.11)

де Е_р -- коефіцієнт ефективності витрат на здійснення капітального ремонту.

Якщо розрахунковий коефіцієнт Е_р має плюсове значення, капітальний ремонт доцільний, за мінусового значення -- недоцільний, за нульового -- порівнювані варіанти рівноцінні.

Капітальний ремонт устаткування найчастіше поєднується з його модернізацією -- удосконаленням засобів з метою повного або часткового усунення морального зносу (другої форми) та підвищенням техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять до поточних витрат, що включаються до собівартості продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує значно більших одноразових витрат, які визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу. Витрати на капітальний ремонт, що забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжується строк корисного використання, підвищується продуктивність засобів праці), входять до балансової вартості основних фондів.

Відновний ремонт фінансується з державного резервного фонду. За характером та обсягом робіт, що виконуються, його відносять до капітального будівництва.

2.3 Показники та основні шляхи покращення використання основних фондів

Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів й удосконалення планування капітальних вкладень необхідно проаналізувати показники, які характеризують використання засобів праці на підприємстві. Ці показники умовно можна поділити на дві групи: узагальнюючі й окремі (індивідуальні).

До узагальнюючих показників відносять фондовіддачу. Фондовіддача основних фондів визначається відношенням обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних фондів (2.12):

f = (2.12)

де f -- фондовіддача;

Q -- обсяг виготовленої продукції;

ОФ -- середньорічна вартість основних фондів, грн.

Обсяг виробленої продукції визначається в натуральних або вартісних показниках. Найчастіше узагальнюючим вартісним показником обсягу виробництва є товарна або чиста продукція. Для зіставлення рівня і динаміки фондовіддачі обсяг продукції обчислюють у фіксованих цінах, а обсяг основних фондів -- за відновленою вартістю, оскільки залишкова вартість змінюється непропорційно до зміни виробничої потужності.

Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції (2.13):

f ' = (2.13)

де f ' -- фондомісткість.

Показник фондомісткості визначає необхідну величину основних фондів для виготовлення продукції заданої величини.

При аналізі рівня й динаміки фондовіддачі, обчисленої за товарною продукцією, треба мати на увазі, що товарна продукція, виготовлена на підприємстві, містить і ту частину вартості, яка створена за межами підприємства (уречевлена праця) і перенесена живою працею з засобів виробництва на виготовлену продукцію. Ця обставина може істотно змінити динаміку фондовіддачі без зусиль з боку підприємства. Для того щоб виключити вплив уречевленої праці на фондовіддачу, при визначенні обсягу виробництва слід застосовувати показник чистої (нормативно-чистої) продукції.

Незважаючи на те, що фондовіддача є узагальнюючим показником використання основних фондів, вона не може розкрити всіх потенційних можливостей поліпшення планування відтворення основних фондів та інтенсифікації виробництва. Тому при плануванні та обліку використовують систему окремих (індивідуальних) показників, кожний з яких відображає окремий бік ефективності використання основних фондів.

До системи окремих показників використання основних виробничих фондів відносять: показники їх екстенсивного та інтенсивного використання.

До показників екстенсивного використання належать такі: коефіцієнт залучення у виробництво устаткування; коефіцієнт використання устаткування в часі; коефіцієнт змінності режиму роботи устаткування.

Усе устаткування на виробництві поділяють на наявне, установлене та діюче. Наявне устаткування -- це устаткування, зараховане на баланс і внесене до інвентарних списків незалежно від стану і місцезнаходження. Установлене устаткування -- це устаткування, яке змонтоване на місці його експлуатації. Діючим називається устаткування, залучене до виробництва, незалежно від тривалості його роботи. Відношення встановленого та діючого устаткування до наявного і буде характеризувати коефіцієнт залучення устаткування до виробництва.

Визначення коефіцієнтів використання устаткування в часі здій-снюється за даними календарного, режимного, планового (максимально можливого) і фактично відпрацьованого (робочого) фонду часу. Коефіцієнт використання календарного (режимного, планового) фонду часу розраховується як відношення робочого фонду часу до календарного (режимного, планового) фонду часу.

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи.

Коефіцієнт змінності, обчислений за кількістю не лише працюючого, а й установленого устаткування, більш повно відбиває резерви підвищення ефективності використання основних фондів підприємства.

Показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, як правило, відображають внутрішньо-змінні, цілодобові простої устаткування і не характеризують ефективності його використання під час його фактичного завантаження.

Устаткування може бути не повністю завантаженим або працювати, але не випускати продукцію, або випускати неякісну продукцію. Тому виникає необхідність показники екстенсивного використання доповнювати показниками інтенсивного використання основних фондів. Особливо важливим серед них є коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно обґрунтованої, прогресивної (2.14):

К_ін = або К_ін = (2.14)

де К_ін -- коефіцієнт інтенсивного завантаження;

Q_ф -- фактичний випуск продукції устаткування за одиницю часу у натуральному виразі, шт.;

Q_н-- технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу (цей показник визначається на основі паспортних даних устаткування), шт.;

t_ф-- фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год;

t_н -- технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування, важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд. Раціональне використання виробничих площ дає можливість отримати приріст випуску продукції без капітального будівництва і в такий спосіб скоротити обсяг капіталовкладень.

Серед показників використання виробничих площ найважливішими є: коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху, дільниці, коефіцієнт використання промислово-виробничих площ під устаткування і показник зняття продукції з 1 м² виробничої площі. Використання споруд оцінюється на основі виробничих характеристик об'єктів -- зазвичай за пропускною здатністю або потужністю (водонапірні башти, бункери, резервуари тощо).

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Основними напрямками збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньо-змінних простоїв шляхом: підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи. На підприємствах України з дискретним характером виробництва кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15 -- 20%, коефіцієнт змінності в середньому в промисловості становить 1,4 (з урахуванням внутрішньо-змінних простоїв ще менше - 1,2), що свідчить про значні резерви кращого використання засобів праці.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.

Слід підкреслити, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

Інтенсивне використання основних фондів підвищується також через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва й управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності робітників.

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у провідних основних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства -- важливий напрямок кращого використання основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного викорис-тання основних фондів та виробничих потужностей -- швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить п'ять-шість і більше років. Разом з тим технічно й економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від галузі та виду підприємства.

Розділ 3. Розрахунок амортизації, середньорічної вартості та залишкової вартості основних фондів на токарному заводі “Чайка”

Токарний завод “Чайка” може застосувати прискорену амортизацію основних фондів групи 3, зокрема нових токарних верстатів. Визначимо, яким саме методом краще скористатись при нарахуванні амортизації, якщо початкова вартість верстата 100 тис. грн, а нормативний строк служби 5 років. А також середньорічну вартість основних фондів всіх груп заводу в плановому періоді та залишкову вартість на кінець планового періоду за даними, розміщеними в таблиці 1.

Табл. 1

Показники	Звітний рік	Плановий рік
Вартість основних фондів на початок року, тис. грн, в тому числі	1000	...
групи 1	450	...
групи 2	190	...
групи 3	360	...
Введено токарних верстатів у жовтні, тис. грн	10	-
Вибуло верстатів у травні, тис. грн	5	15
Придбано вантажний автомобіль для виробничих потреб у червні, тис. грн	-	50
Введено в дію гараж в липні, тис. грн	-	20

Розрахуємо прискорену амортизацію за допомогою методу зменшуваного залишку. Для цього збільшимо норму амортизації вдвічі - Н_а = 40%, і далі знайдемо річні суми амортизації:

1-ий рік - 100 0.4 = 40 тис. грн ;

2-ий рік - (100 - 40) 0.4 = 24 тис. грн;

3-ій рік - (60 - 24) 0.4 = 14.4 тис. грн;

4-ий рік - (36 - 14.4) 0.4 = 8.64 тис .грн;

5-ий рік - (21.6 - 8.64) 0.4 = 5.18 тис. грн.

Отже, нагромаджена за 5 років експлуатації сума амортизаційних відрахувань становитиме

А = 40 + 24 + 14.4 + 8.64 + 5.18 = 92.22 тис. грн.

Тепер порахуємо ліквідаційну вартість верстата:

100 - 92.22=7.78 тис. грн

При використанні методу суми чисел (кумулятивного методу) спочатку просумуємо цифрові значення з років експлуатації верстата:

1+2+3+4+5=15.

Далі утворюємо ряд чисел типу 1/15...5/15. і розміщуємо його в зворотному порядку: 5/15; 4/15... 1/15.

Річні амортизаційні суми обчислюються:

1-ий рік - 100 (5/15)=33.3 тис. грн;

2-ий рік - 100 (4/15)=26.6 тис. грн;

3-ій рік - 100 (3/15)=20 тис. грн;

4-ий рік - 100 (2/15)=13.3 тис. грн;

5-ий рік - 100 (1/15)=6.67 тис. грн.

Нагромаджена сума амортизації становитиме:

А = 33.3 + 26.6 + 20 + 13.3 + 6.67 = 99.87 тис. грн.

Отже, ми дійшли висновку, що при нарахуванні амортизації на токарний верстат краще використовувати кумулятивний метод прискореної амортизації, оскільки він дає змогу майже повністю замортизувати вартість верстата за 5 років і за три роки експлуатації повернути підприємству майже 80% його вартості. Далі ми будемо визначати середньорічну вартість основних фондів всіх груп заводу в плановому періоді та залишкову вартість на кінець планового періоду.

Для початку визначимо вартість основних фондів на початок планового року, вона становитиме:

S_{поч план} = 1000 + 10 - 5 = 1005 тис.грн.

Обчислимо середньорічну вартість основних фондів у звітному періоді по групах основних фондів.



Визначимо суми нарахованої амортизації за звітний рік по групах основних фондів:

Зношення основних фондів за звітний рік становить

22.5 + 47.5 + 54.78 = 124.78 грн.

Залишкова вартість основних фондів на початок планового року

1005 - 124.78 = 880.22 грн.

Обчислимо середньорічну вартість основних фондів на початок планового року.



Середньорічна вартість основних фондів у плановому році становить:

458.3 + 215 + 365.5 = 1038.83 тис.грн.

Сума нарахованої амортизації за плановий рік по групах основних фондів дорівнюватиме:

Зношення основних фондів за плановий рік:

22.92 + 53.75 + 54.38 = 131.05 тис. грн.

Залишкова вартість основних фондів на кінець планового року дорівнюватиме

880.25 - 131.05 = 749.2 тис. грн.

Висновки

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається повсюдний і глобальний спад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що достались у спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що їсти, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей.

Список використаної літератури

1. Бойчик І. М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. - Навчальний посібник. - Львів: Сполом, 1998.

2. За ред. Базилевича В.Д. Економічна теорія - Політекономія. Підручник. К.: ”Знання-Прес”, 2006.

3. Закон України "Про підприємства в Україні". Нове законодавство України. Випуск З.К., 1992.

4. Закон України “Про систему оподаткування” від 25. 06. 1991 р. №1251.

5. Економіка підприємства. За ред. Покропивного С. Ф. в 2 т.- К.: Хвиля-Прес, 1995.

6. Економіка підприємств. За ред. Вихруща В. П., Харіва П. С. - Тернопіль, 1995

7. Економіка підприємства. Навч. посібник. За ред. А.В. Шегди - К.: Знання-Прес, 2000.

8. Економічний словник - довідник. За ред. Мочерного С. В. - К.: Феміна, 1995.

9. Положення про порядок віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу). Разом, 1996, № 32.

10. Примак Т.О. Економіка підприємства. - К.: МАУП, 1999.

11. Шегда А. В., Литвиненко Т. М., Нахаба та ін. Економіка підприємства. 2-ге видання. - К.: Знання-Прес, 2002.