Довгострокові стратегічні програми повинні конкретизуватись в окремих розділах цих програм -- щорічних програмах сприяння зайнятості. Короткотривалість дії щорічних програм стимулює мобілізацію всіх ресурсів, необхідних для їх виконання, дає можливість підвести підсумки ефективності і скоригувати саму політику зайнятості стосовно тієї чи іншої групи працездатного населення або до економічної ситуації, яка склалась на певний, період.

Фінансування програм сприяння зайнятості може здійснюватись: за рахунок коштів державного бюджету, через державні служби зайнятості, які контактують безпосередньо з учасниками програми; у формі субсидій місцевим органам влади, які в свою чергу, надають їх структурам, які безпосередньо здійснюють програми; через податкову систему (податковий кредит податкові відрахування, повернення податків); шляхом скорочення внесків підприємств у фонди соціального забезпечення за умови участі їх в здійсненні програм; за рахунок утримання спеціальних податків з роботодавців.

В Україні у відповідності до Закону України "Про зайнятість" створено Фонд зайнятості, як самостійну фінансову систему, яка функціонує на республіканському та місцевому рівнях. Фонд зайнятості створюється за рахунок:

* асигнувань республіканського та місцевих бюджетів;

* обов'язкових внесків підприємств, організацій та установ (які займаються комерційною діяльністю), в процентах до заробітної плати. В ряді розвинутих країн, крім підприємців, у фонди зайнятості в обов'язковому порядку відраховують кошти зі своїх доходів також і наймані працівники;

* добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

* штрафів підприємств, які не створюють робочих місць для неконкурентоздатних верств населення, не проводять перепідготовку або підвищення кваліфікації працюючих;

* коштів державної служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам і організаціям.

Державний фонд сприяння зайнятості створюється для фінансування передбачених програмами активних і пасивних заходів.

РОЗДІЛ 2. БІРЖА ПРАЦІ І ЇЇ РОЛЬ В РЕГУЛЮВАННІ РИНКУ ЗАЙНЯТОСТІ

Біржа праці, установа, що здійснює посередництво між робітниками й підприємцями при здійсненні угоди купівлі - продажу робочої сили. Біржі праці виникли в першій половині дев'ятнадцятого століття в Німеччині й Англії, а потім у Франції й інших країнах. На початку 20 століття в Англії була заснована загальнонаціональна біржа праці. В умовах державно-монополістичного капіталізму посередницькі функції при трудовому найманні виконують головним чином державні біржі праці, підлеглі міністерствам праці. З їхньою допомогою буржуазна держава впливає на ринок праці в інтересах монополій. Державні біржі праці роблять посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають перемінити роботу, вивчають попит та пропозиція робочої сили, надають інформацію про потребуючі професії. У їхній функції входить також професійна орієнтація молоді. У ряді країн (Англії, Італії, Франції) біржі праці ведуть облік безробітних і роблять виплату допомоги з безробіття. Відмова від напрямку на роботу, запропонованого біржею праці, звичайно спричиняє позбавлення цього посібника. Державні біржі праці є бюрократичними установами, від керування якими трудящі й профспілки відсторонені. У діяльності біржі праці нерідко процвітає корупція, хабарництво, шантаж, дискримінація працюючі за ознаками раси, національності політичним переконаннями. У касових конфліктах між капіталістами й робітниками біржа праці в ряді випадків надає допомогу підприємцям, поставляючи їм штрейкбрехерів.

Поряд з державною біржею праці в капіталістичних країнах існують приватні агентства (контори) по трудовому посередництву, що обслуговують, як правило, певні категорії робітників (сільськогосподарських робітників, конторських службовців, учителів і т.п.), а також посередницькі бюро по працевлаштуванню при профспілках, релігійних і молодіжних організаціях.

Діяльність бірж праці не робить помітного впливу на стан ринку праці при капіталізмі. Напрямку, що дають біржею праці особам, що складаються в них на обліку, не є обов'язковими для підприємців; останні можуть не вважатися зі спеціальністю осіб, що надходять на роботу через біржі праці. Багато підприємців, і особливо великих і середніх, наймають працівників безпосередньо через відділи кадрів своїх підприємств. Значна частина трудящих, і в першу чергу кваліфіковані працівники, не користуються послугами бірж праці. У США, наприклад через біржу праці працевлаштовуються не більше 15% знову прийнятих на роботу. Біржі праці не можуть істотно зменшити розмір безробіття - цього неминучого супутника капіталізму.

У країнах, що розвиваються, Азії, Африки, і Латинської Америки біржі праці в більшості випадків створені після 2-й світової війни 1939 -1945р.р. Найчастіше вони функціонують лише у великих містах, виконуючи головним чином завдання по обліку й працевлаштуванню безробітних. Активізація діяльності біржі праці розглядається в цих країнах як один з важливих засобів поліпшення використання трудових ресурсів.

У Росії біржі праці, створені міськими управами, виникли на початку 20 століття в найбільших промислових центрах (Москва, Петербург, Рига, Одеса). Поряд з ними одержали поширення приватні посередницькі контори, які за надання роботи стягували з безробітних високу плату. Профспілки в організації трудового посередництва через біржі праці не брали участь.

У СРСР біржі праці існували в перші роки Радянської влади. Вони були знаряддям пролетарської держави по планомірній боротьбі з безробіттям - спадщиною капіталізму. Опублікування 31 січня 1918 року за підписом Леніна декрет «Про біржі праці» ліквідував всі приватні й платні бюро й контори по найманню й заснував державні безкоштовні біржі праці, на які покладало працевлаштування безробітних і видача їм посібників, а також облік і розподіл робітників у всіх галузях народного господарства, упорядкування попиту та пропозиції праці, організації суспільних робіт і т.п.. У керуванні біржами праці брали участь профспілки й комсомол. Радянські біржі праці зіграли важливу роль у забезпеченні загальної зайнятості населення. До кінця 1930 року безробіття в СРСР носило планомірно - організований характер і проводилося комітетами Рад Міністрів союзних республік по використанню трудових ресурсів з їхніми органами на місцях, які здійснювали організований набір робітників й їхнє переселення. Набором робочої сили займалися й самі підприємства. Біржі праці в соціалістичних країнах були також у Югославії (1970г).

2.2 Державне регулювання зайнятості в Україні

Зайнятість -- це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід).

Згідно з Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

* виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової пращ (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати -- то там і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнення здоров'я, громадська і благодійницька діяльність, спорт та інші незаборонені види діяльності);

* створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні матеріальну підтримку в разі втрати роботи згідно з Конституцій України.

Зайнятість -- складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є и види, форми і показники.

Форми зайнятості класифікуються за багатьма ознаками.

За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).

За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.

За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) -- вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектору економіки і т. ін. Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих слабка. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:

* відсутність офіційної реєстрації діяльності;

* переважання самозайнятості;

* низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкідливі технології;

* легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;

* низький рівень доходів, безправ'я працівників;

* нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур. Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширення прихованого безробіття стимулює і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах. Часто основну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом в формальному або в неформальному і нетоварному секторах.

За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну зайнятість, що характеризується протилежними ознаками: нестабільністю трудових відносин, нестаціонарністю робочого місця, неповною нормою робочого часу і виявляється як робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота і т. ін.

Одним з різновидів нестандартної зайнятості є нетоварна зайнятість. Вона означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами (наприклад, ремонт квартири, підстригання волосся, чистка чи пошиття одягу тощо). Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору. Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп:

1) порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, тяжкості і шкідливості для здоров'я, використання дитячої праці тощо;

2) соціальна незахищеність працівників на випадок втрати роботи, виробничої травми, хвороби, старості;

3) несплата податків державі.

За мірою охоплення економічно активного населення розрізняють неповну зайнятість, що виявляється, з одного боку, як нестача робочих місць для всіх бажаючих працювати (безробіття), а з іншого боку, -- як вимушена зайнятість неповний робочий час (неповний робочий день або тиждень, поділ робочих місць, неоплачувані відпустки з ініціативи адміністрації), та повну зайнятість.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість.

Враховуючи принцип добровільності праці» повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість -- це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість -- це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнули, але неможливо досягти.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого -- потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить дохід, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й Достойного рівня її оплати.

3. Структура розподілу працівників за галузями економіки, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребує докорінних змін згідно із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно не ефективна і значно відрізняється від аналогічної структури в країнах з високорозвиненою економікою. Серед зайнятих висока частка працівників фізичної праці, низькокваліфікованих робітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це свідчить про збереження в нашій економіці застарілих технологій.

Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структури інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якісної професійної освіти також призводять до погіршення цих показників. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави.

Наведена система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позицій її ефективності. Такі оцінки важливі не лише для виявлення проблем, але і для визначення нових тенденцій у зайнятості населення. Сам зміст цих показників засвідчує, що зайнятість має не лише економічне, а і велике соціальне значення, у зв'язку з чим вона стає важливим елементом соціально-економічної політики держави і пріоритетним напрямом соціально-трудових відносин.

Повна і раціональна зайнятість означає можливості кожного працездатного громадянина забезпечити собі гідний рівень життя сумлінною працею. Іншими словами, маючи пристойний заробіток за висококваліфіковану добросовісну працю, людина зможе задовольнити свої потреби і потреби своєї родини у таких важливих соціальних благах, як раціональне харчування, хороше житло, оздоровлення, отримання і підвищення рівня освіти, самовдосконалення, народження й виховання дітей та багато іншого. Тобто ефективність зайнятості для найманих працівників, які становлять основну активну частину населення» практично означає можливості забезпечення високої якості життя без допомоги держави.

Для держави повна і раціональна зайнятість означає не лише вищі темпи економічного зростання, більші податкові надходження до бюджету, соціальну стабілізацію, а й мінімізацію державних витрат на соціальну допомогу працездатним, але малозабезпеченим з причин нераціональної зайнятості та безробіття громадянам. Таким чином, забезпечення умов для повної і раціональної зайнятості населення має стати найважливішим напрямом соціальної економічної політики держави, основним аспектом соціально-трудових відносин та найголовнішим предметом соціального партнерства.

У процесі переходу нашого суспільства від радянської командно-адміністративної до соціально орієнтованої ринкової економіки має відбутися і відбувається докорінна трансформація зайнятості. Дуже важливо, щоб ця трансформація відбувалася в напрямку забезпечення громадянам можливостей повної, раціональної, вільно обраної зайнятості.

Зайнятість у командно-адміністративній економіці загалом характеризувалася такими основними ознаками: гарантована, примусова, загальна, неефективна, немобільна, рутинна. У процесі кардинальних соціально-економічних перетворень в Україні в 90-х рр. XX ст. характер зайнятості зазнав суттєвих як позитивних, так і негативних змін під дією найрізноманітніших чинників. Основні з цих чинників можна згрупувати у такі блоки:

* ринкові перетворення, що викликали такі позитивні зміни у сфері зайнятості, як розвиток підприємництва, нові форми і види зайнятості, трудова мобільність. Разом з тим під дією конкуренції відбувалося зменшення попиту на працю; суттєво посилилася диференціація трудових доходів та ін.;

* відкритість української економіки, глобалізація соціально-економічного життя призвели до створення спільних підприємств і міжнародних корпорацій, що загалом мало позитивний вплив на сферу зайнятості. Разом з тим активно відбувалося "вимивання" робочих місць, передусім таких, які потребують кваліфікованої праці; дедалі збільшувалося незатребування людського капіталу; наростала інтелектуальна еміграція та ін.;

* науково-технічний прогрес чинить переважно позитивний вплив на сферу зайнятості: відбувається швидка комп'ютеризація трудової сфери, поширення інформаційних технологій, засобів телекомунікації й т. ін. Це спричиняє поступове виникнення нових робочих місць і професій висококваліфікованої праці, нових вимог до знань та умінь працівників, потребує високого рівня та постійного підвищення кваліфікації у нових видах діяльності на передових підприємствах. З'являються умови для поширення нестандартних видів зайнятості, домашніх і дистанційних робочих місць, самозайнятості. Поступово зростає значення людського капіталу;

* під впливом державного регулювання відбулася небачена раніше на радянському просторі демократизація зайнятості, і це є найвагомішим здобутком 90-х рр. у сфері праці. Громадяни отримали значні трудові права і свободи: вільно обирати зайнятість (чи незайнятість), її форму, місце роботи, займатися підприємництвом і організовувати власну справу, вільно їздити по світу, в тому числі і з метою заробітку, працювати одночасно на кількох роботах і багато ін. Водночас результатом державного регулювання (або перегулювання) стали і такі негативні наслідки у соціально-трудовій сфері, як зменшення трудових доходів і посилення податкового тиску на громадян, критичне вменшення соціальних гарантій, скорочення фінансування соціальної сфери. Все це викликало різке падіння доходів та рівня життя більшості населення, а на сфері зайнятості відобразилося суттєвим збільшенням пропозиції праці, економічно вимушеною надмірною зайнятістю та ін. негативними тенденціями.

У результаті дії перерахованих та інших чинників відбулася істотна трансформація зайнятості. На кінець 90-х років зайнятість в Україні загалом характеризувалася такими основними ознаками: негарантована, економічно вимушена, неповна, мобільна, нераціональна, неефективна. Основним здобутком перехідного періоду у сфері зайнятості стала її демократизація та поширення ринкових форм зайнятості. Основними втратами -- недовикористання людського потенціалу, критичне зменшення соціальних гарантій, різке падіння рівня життя значної частини населення, соціальне розшарування, високий рівень безробіття.

На етапі економічного відродження, що розпочалося в Україні на межі тисячоліть, забезпечення повної, продуктивної зайнятості, постійне підвищення її ефективності може і має стати тією провідною силою, яка призведе до поступового переходу України від сучасної перехідної до соціально орієнтованої високоефективної ринкової економіки. Основна роль у забезпеченні прогресивних перетворень у сфері зайнятості належить таким групам чинників:

* Виважене державне регулювання стає основним чинником забезпечення соціальної орієнтації економіки загалом і, зокрема, ринку праці. Можна виділити такі основні напрями впливу держави на підвищення ефективності зайнятості: створення сприятливого економічного клімату, сприяння економічному зростанню; державний протекціонізм на ринку праці; створення нових ефективних робочих місць у державному секторі й заохочення цих процесів у недержавному секторі економіки; послаблення податкового тиску як на найманих працівників, так і на роботодавців; збільшення державних інвестицій в людський капітал шляхом розвитку соціальної сфери; заохочення громадян та роботодавців до здійснення таких інвестицій; посилення соціальних гарантій; детінізація економіки та ін.

* Науково-технічний прогрес на наступному етапі має стати ще активнішим позитивним чинником трансформації зайнятості. Під його дією відбуватиметься подальше поширення інформаційних технологій, впровадження нових технологічних процесів, видів виробництва й т. ін. Розумова, творча роль людини на виробництві зростатиме. Це спричинить подальше зростання попиту на інтелектуальну творчу працю, висококваліфікованих працівників, здатних постійно навчатися, засвоювати і створювати нове. Людський капітал стане найефективнішим ресурсом і визначальним чинником економічного розвитку. Це обумовить необхідність і економічну вигідність людського розвитку, спричинить суттєве збільшення соціальних інвестицій. Разом з тим зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників може викликати проблеми зайнятості низькокваліфікованих та недостатньо мобільних громадян.

* Глобалізація економіки й суспільного життя загалом як процес, що сприяє поглибленню поділу праці, ефективнішому розподілу та використанню ресурсів у світовому масштабі, потенційно має супроводжуватися посиленням на ринку праці позицій висококваліфікованих працівників, підвищенням продуктивності праці й життєвого рівня населення. Однак потрібно передбачити відвернення потенційних загроз глобалізації, що вже виявляються у нашій країні "вимиванням" робочих місць, інтелектуальною еміграцією, "розмиванням" економічної структури і навіть способу життя, що формувалися десятиліттями.

* Структурна трансформація економіки матиме позитивний вплив на зайнятість за умови, що відбуватиметься на основі інноваційного оновлення, спрямовуватиметься на пріоритетний розвиток тих галузей і видів виробництва, які визначають перехід до постіндустріального суспільства. У такому випадку вона супроводжуватиметься подальшою диверсифікацією форм і видів зайнятості; збільшенням зайнятості у сфері нематеріальних (інтелектуальних) послуг; підвищенням мобільності зайнятості; поліпшенням освітньо-кваліфікаційної структури зайнятих та ін.

За умови успішної дії названих чинників характерна для 90-х років XX ст. економічно вимушена, неефективна зайнятість в Україні загалом має докорінно трансформуватися. Зайнятість у соціально орієнтованій ринковій економіці характеризується такими основними ознаками: добровільна, ефективна, мобільна, регульована державою.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови не лише реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення, але й загального соціально-економічного прогресу країни.

2.3 Безробіття як соціально-економічне явище

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, -- це особи у віці 15--70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством¹ безробітними визнаються громадяни працездатного віку, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Безробіття -- складна і багатоаспектна економічна категорія, що відображає дуже важливі соціально-економічні відносини. Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його види, форми і показники. На рис. 6.3 показано класифікацію безробіття за різними ознаками.

Як бачимо з мал. 2, за повнотою обліку безробітних розрізняють безробіття офіційне (зареєстроване державною службою зайнятості) і реальне (виявлене в результаті обстежень економічної активності населення. За характером вияву розрізняють безробіття відкрите і приховане (його проаналізуємо нижче). За поширеністю розрізняють безробіття загальне (що охопило всю країну), галузеве (що виявляється у певній галузі), регіональне (поширене в певному регіоні). Часто класифікують безробіття і за соціально-професійним складом безробітних. За такого підходу розрізняють безробіття професійне (за певною професією, наприклад безробіття серед шахтарів), етнічне (серед представників певної етнічної групи), молодіжне (серед громадян віком 15--28 років), жіноче, серед соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян предпенсійного віку, з великою перервою у трудовому стажі, багатодітних батьків і т. ін.).

У вивченні явища і проблем безробіття велика увага приділяється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, які створюються цією працею. Оскільки з часом структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років).

В результаті структура пропозиції праці не відповідає структурі попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати. Структурне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності працівників. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування працівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття буде у динамічній економіці завжди.

19

Мал. 2. Класифікація безробіття за різними ознаками

Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої ринкової економіки є свобода вибору працівниками роду діяльності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рішення, або підшукують роботу в зв'язку з закінченням терміну контракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називаєтеся фрикційним (від латинського frictio -- тертя), тому що відображає "неповороткість" ринку праці у зведенні вакантних робочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачувану і продуктивнішу роботу, що і підвищує їхній добробут, і збільшує користь для суспільства.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, за визнанням більшості економістів, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динамічності ринку праці, структурне виникає з причин територіальної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття ? де той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості. Його рівень постійно зростає в розвинених країнах, оскільки загальний високий рівень життя дає працівникам більше економічної свободи, включаючи і можливість довше перенавчатися або міняти роботу. На сьогодні цей рівень коливається в різних країнах від 3 до 7 %.

В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон'юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і "незнайденістю" робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди економічних криз рівень циклічного безробіття нерідко перевищує 10 %, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою.

Ще один вид безробіття ? сезонне ? викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове виробництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в "сезон" змінюється простоями в інший час. Відповідно працівники то масово набираються, то масово звільняються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.

Важливою проблемою зайнятості в Україні (як і в інших постсоціалістичних країнах) є приховане безробіття. Основна причина цього явища -- спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або повинні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття існує в таких формах:

* надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безробітними, але від звільнення їх робота підприємства не погіршиться, а от утримання їх є важким тягарем для економіки підприємства, веде до подорожчання продукції, в кінцевому підсумку до розкручування інфляційної спіралі;

* утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості. Зазначимо, що ця форма прихованого безробіття називається частковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах повної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною неповною зайнятістю, що є рівноправною формою задоволення трудових потреб громадян;

* оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця форма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вторинну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час залишаються з мінімальною або і без заробітної плати;

* наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо).

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безробіття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім'ї, в результаті чого вони активно шукають різну роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно визнати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частковим безробітним допомогу в зв'язку із втратою частини заробітку. Виплата такої допомоги передбачена Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Деякі автори виділяють також поняття добровільного безробіття, але ми вважаємо його нелогічним, оскільки при добровільній зайнятості людина, що не хоче працювати, не може вважатися безробітною. У протилежному випадку до добровільних безробітних можна було б зарахувати всіх непрацюючих працездатних людей, оскільки теоретично кожен погодився б працювати в хороших умовах за певну привабливу для нього зарплату.

Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття. Згідно із законом Оукена щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічно скорочення реального ВНП на 2 % збільшує кількість безробітних на 1 процентний пункт. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 процентний пункт над природним рівнем дає 2--2,5 % втрати ВНП порівняно з потенційним.

Таким чином, із цього закону випливає, що певні темпи приросту ВНП необхідні для того!Щоб утримувати норму безробіття на попередньому рівні. Це пояснюється тим, що оскільки продуктивність праці постійно зростає, то, щоб зайняти ту саму кількість працівників за інших однакових умов, слід розширювати виробництво. З цих причин щорічно певна частина реального ВНП повинна використовуватися для створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття.

2.4 Біржі праці в регулюванні ринку зайнятості

Біржа праці - це установа, що здійснює посередництво між робітником і підприємцем при здійсненні угоди купівлі-продажу робочої чинності. Біржа праці також реєструє безробітних. У цей час ці функції виконують головним чином державні біржі праці. Функції біржі праці в Україні виконує державна служба зайнятості, що складається з Державного центра зайнятості Міністерства праці України, а також обласних, міських і районних (у містах) центрів зайнятості.

До основних функцій центрів зайнятості ставляться:

: облік непрацюючих (у тому числі безробітних);

: облік незайнятих робочих місць;

: призначення й виплата допомога з безробіття;

: організація перепідготовки кадрів;

: кваліфікаційна експертиза.

Існують також частки (комерційні) бюро по працевлаштуванню. Однак комерційні біржі праці й бюро по працевлаштуванню на відміну від державної служби зайнятості здійснюють лише підбор кадрів і роботи, причому на платній основі. Всі частки бюро по працевлаштуванню повинні одержати ліцензію Міністерства праці України на здійснення своєї діяльності.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття. Фонд державного соціального страхування на випадок безробіття є цільовим страховим фондом, самостійною фінансовою системою й створюється на державному й місцевому рівнях за рахунок зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Порядок розподілу коштів фонду затверджується КМУ разом з Державною програмою зайнятості населення на поточний рік.

Всі підприємства, незалежно від форм власності, крім сплати зборів на випадок безробіття, зобов'язані щомісяця подавати в районні центри зайнятості відомості про прийняті в поточному місяці на роботу працівниках, а також про наявних у них вільних робочих місцях-вакансіях (від лат. vaco - бути вільним, пустувати) - на наступний місяць. Порушення законодавства з питань надання відомостей по вакансіях і прийнятим на роботу спричиняє накладення адміністративних стягнень на відповідальних осіб, тобто керівників підприємств.

Відношення числа офіційно зареєстрованих безробітних до загальної чисельності економічно активного населення визначає рівень безробіття.

Офіційною статистикою рівень безробіття в Україні визначається в межах 0,3-0,4% усього працездатного населення. У той же час кількість вакансій перевищує кількість офіційно зареєстрованих безробітних (137 тис. вакансій на 120 тис. безробітних), а коефіцієнт навантаження на одне робоче місце дорівнює 0,9%.

Реальне безробіття в Україні по оцінках експертів становлять не менш 25-30%. Просто вона ховається змушеними відпустками, неповним робочим тижнем й іншими хитруваннями. Крім того, далеко не всі реальні безробітні реєструються в центрах зайнятості».

Така невідповідність виникла через те, що мова йде про два різні поняття - фіксований ринок праці й реальний ринок праці. Державна статистика має у своєму розпорядженні дані тільки про перший, з яким працює служба зайнятості, і рівень безробіття визначає по кількості тільки офіційно зареєстрованих безробітних. Реальний ринок праці включає також і тих, хто в невстановленому порядку (без трудових книжок) оформлений на роботу, і тих, хто офіційно вважається зайнятим, але практично не має роботи, перебуває в неоплачуваній відпустці.

Сьогодні споживачами праці в Україні виступають три основні категорії роботодавців: державний апарат, бюджетні підприємства й приватний сектор.

Перший має потребу в заповненні виконавських вакансій у рядах зростаючої в процесі формування державних органів бюрократії, другі внаслідок догляду працівників (найчастіше кращих фахівців) не побажали сидіти на низькій зарплаті, що до того ж ще й виплачується із запізненням, шукають їм заміну. У той же час усе активніше діє на ринку праці приватний бізнес, постійно відчуваючи потребу в робочій чинності. Причому відношення його до підбора персоналу й пріоритети відбору істотно змінилися. Якщо на зорі підприємництва ступінь лояльності працівників цінувалася більше, ніж їхня кваліфікація, а підбор персоналу вівся серед родичів і знайомих, то зараз із посиленням конкуренції почалася боротьба за фахівців.

Сьогодні на фіксованому ринку праці попит на робітників значно перевищує попит на працівників розумової праці, висококваліфікованих фахівців.

Зворотна ситуація на реальному ринку праці. Тут великий попит на фахівців, які мають так називані ринкові спеціальності, вище утворення, досвід і стаж роботи. До таких спеціальностей ставляться менеджери різного рівня, секретарі-референти, фінансисти різних профілів (бухгалтери, економісти, касири), юристи, програмісти, брокери, агенти по торгівлі нерухомістю, комерційні й рекламні агенти, водії й охоронці. Найменший попит на звичайних інженерів-механіків, хіміків, технологів, конструкторів. Одним словом, досить кваліфікований фахівець завжди має можливість знайти роботу, оскільки сьогодні багато фірм розширюються й мають потребу в професіоналах.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ З ПІДПРИЄМСТВАМИ

Діяльність держави через свої органи по забезпеченню зайнятості населення є соціальною діяльністю. Але органи державної служби зайнятості не могли б вирішувати поставлені перед ними завдання без участі підприємств. Тому створення підприємствами робочих місць і надання їх бажаючим здійснювати трудову діяльність громадянам також носить соціальний характер.

Взаємовідносини підприємств з органами державного управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до законів України «Про підприємства в Україні», «Про зайнятість населення», «Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве самоврядування» та інших законодавчих актів України, які встановлюють компетенцію цих органів.

Підприємство на добровільній договірній основі бере участь в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою радою. Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої ради створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою правоздатністю та організовувати їх професійну підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів України, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями.

Підприємства, незалежно від форм власності, їх службові особи сприяють: проведенню державної політики зайнятості на основі додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов, договорів та угод; організації професійної підготовки перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштуванню визначеної місцевою державною адміністрацією кількості осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Підприємства, що активно сприяють розв'язанню проблемі зайнятості населення в регіоні, одержують певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників. Проблеми зайнятості підприємства можуть розв'язувати шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

За квотами, що встановлені органами місцевої державної адміністрації та виконавчими комітетами відповідних рад народних депутатів, органи державної служби зайнятості направляють на ці підприємства громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки.

Органи державної служби зайнятості за дорученням підприємств укладають договори з громадянами про їх працевлаштування з попереднім, якщо це необхідно професійним навчанням, оплативши вартість проїзду, добові, а також надають допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств.

Підприємства, розташовані на території регіону, незалежно від відомчої підпорядкованості щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і у десятиденний строк ? про всіх прийнятих працівників.

Відповідно до Указу Президента України від 30 грудня1995 року ряд повноважень державної виконавчої влади було делеговане головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, і селищних і міських рад. Зокрема, головам і виконавчим комітетам передано право контролювати подання підприємствами всіх форм власності даних про наявність вільних робочих місць (посад), організовувати інформування населення про потребу підприємств усіх форм власності у працівниках, розробляти і затверджувати перспективні і поточні програми зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організовувати їх виконання, а також проведення оплачуваних і громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні

При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці в письмовій формі державній службі зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника.

Державна служба зайнятості має право вносити пропозиції до місцевої державної адміністрації та відповідної ради народних депутатів про припинення на строк до шести місяців рішення підприємств про вивільнені працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою.

Активна роль у розробці державної політики зайнятості, реалізації і контролі за заходами по її забезпеченню належить також профспілкам. В усіх країна) профспілки вважають безробіття соціальним злом.

Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються колективним договором, державною та територіальними угодами профспілок з органами державного управління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до чинного законодавства.

З метою забезпечення продуктивної зайнятості населення та соціальних гарантій у разі безробіття за участю профспілкових об'єднань слід розробити довгострокову програму зайнятості населення України та концепцію розвитку ринку праці з урахуванням проведення структурної перебудови економіки, приватизації, інвестиційної та податкової політики.

Професійні спілки, органи державного управління,, власники підприємств проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення. Повинна вдосконалюватись також система інформаційного забезпечення вивчення та аналізу стану ринку праці на основі об'єктивного прогнозування його розвитку.

При укладенні Генеральної угоди сторони заявили, що в умовах переходу до ринкової економіки договірне регулювання суспільно-економічних процесів на принципах соціального партнерства є об'єктивною необхідністю.

Висновки

Досвід показує, що держава може позитивно впливати на розширене природне відтворення населення своєю демографічною політикою, яка є складовою частиною загальної соціально-економічної політики суспільства.