Організація управління витратами на підприємстві

План

1. Організація управління витратами на підприємстві

2. Практичне застосування класифікації витрат в управлінні їх динамікою і прийнятті господарських рішень

3. Управлінський і фінансовий (фіксальний) аспекти формування витрат, його нормативна база

4. Особливості діяльності допоміжних і обслуговуючих підрозділів, система їх зв'язків у формі надання взаємних послуг

5. Калькулювання у комплексних (сумісних) виробництвах

6. Значення управління прибутком і факторами його формування

7. Порядок складання і призначення бюджету адміністративних витрат

8. Функції ціни та їх особливості

9. Механізм розрахунку зовнішньоторговельних цін

10. Економічні наслідки запровадження ввізного мита в цінах на імпортну продукцію



1. Організація управління витратами на підприємстві

Організаційно-правовою основою формування витрат підприємства та визначення собівартості продукції (товарів, робіт,послуг) є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави,зокрема : Закони України «Про підприємство», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про власність», «Про оплату праці», «Про відпустки», « Про оподаткування прибутку підприємств», « Про податок на додану вартість», « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт,послуг) у промисловості; Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень(робіт,послуг) на транспорті; Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції(робіт,послуг) сільськогосподарських підприємств; Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт; Методичні рекомендації з планування,обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства; Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, та Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку.

Водночас, кожний господарюючий суб'єкт визначає власні правила економічної політики в сфері формування, витрат через систему внутрішніх документів.

Закон України «Про підприємства в Україні» надає право підприємству за його внутрішніми нормативними документами самостійно визначати витрати, а також:

порядок використання чистого прибутку

Важливе місце у сфері формування витрат підприємства належить бухгалтерському обліку. Сутність Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» полягає в тому, що він надає право підприємству самостійно:

визначати облікову політику підприємства - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для узагальнення інформації про витрати підприємства та собівартість продукції (робіт,послуг). Найбільш суттєві аспекти економічної політики підприємства у сфері формування витрат - це амортизація, оцінка виробничих запасів, визначення об'єктів і статей калькуляції та центрів відповідальності, методика розподілу загальновиробничих витрат тощо;

обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначати права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджувати правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені структурні підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік витрат.

Основними принципом формування витрат є відповідність їх доходам. Для визначення фінансового результату порівнюють доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження активів.

Витрати підприємства формуються в процесі використання ресурсів при здійсненні певної його діяльності. Вони мають різну цільову спрямованість,але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на операційні, фінансові, інвестиційні та надзвичайні витрати, а також податок на прибуток і дивіденди.

В процесі господарської діяльності формуються витрати підприємства в цілому та його структурних підрозділів. Витрати підприємства в цілому визначаються як сума зменшення вартості активів або зменшення власного капіталу(збиток). Джерелом покриття витрат підприємства є його доходи, які збільшують вартість активів на суму витрат, здійснених для отримання цих доходів, і суму одержаного чистого прибутку.

Витрати структурного підрозділу - це вартість ресурсів, використаних в технологічному процесі, яка складає виробничу собівартість створеної в структурному підрозділі продукції (робіт, послуг). У виробничих структурних підрозділах, які за технологічним процесом безпосередньо приймають участь у створенні об'єкта підприємницької діяльності (продукції, робіт, послуг), вартість використаних ресурсів формує виробничу собівартість, тобто ресурси перетворюються в об'єкти підприємницької діяльності.

2. Практичне застосування класифікації витрат в управлінні їх динамікою і прийнятті господарських рішень

Витрати класифікуються за ознаками, наведеними в таблиці.

Ознаки	Характеристика витрат
1	2
1.За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)	Виробництво, цех, дільниця, технологічний переділ, служба
2. За видами продукції, робіт,послуг	На вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну,реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	Одноелементні та комплексні
4. За видами витрат	За економічними елементами та за статтями калькуляції
5. За способами перенесення вартості на продукцію	Прямі та непрямі
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Змінні та постійні
7. За календарними періодами	Поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	Продуктивні та непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	На продукцію та відповідного періоду

За місцем відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами підприємства.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне (підсобне).

До основного виробництва належать виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії(парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції формують ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами(елементами), інші - за комплексними статтями(включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові та одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу(передоплати).

Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

3. Управлінський і фінансовий (фіксальний) аспекти формування витрат, його нормативна база

В управлінському обліку витрат виробництва одним із найважливіших аспектів є їхня класифікація. Саме розчленування загальної суми витрат та групування їх за певними ознаками дає змогу оцінювати їх поведінку та залежність від обсягу виробництва або вплив на нього. Об'єктивний аналіз та оцінка поведінки різних елементів витрат дає змогу менеджерам приймати рішення щодо регулювання виробництва, що зводиться, як правило, до вибору з кількох альтернативних варіантів такого, котрий у цій ситуації є оптимальним. При цьому не завжди можна віддати перевагу нарощуванню обсягів виробництва навіть за сприятливої кон'юнктури на ринку, оскільки воно, як правило, здійснюється при певній обмеженості ресурсів.

В управлінському обліку застосовується поділ витрат підприємства на вичерпані та невичерпані. Невичерпаними вважають витрати, пов'язані з придбанням запасів чи основних засобів, неспожитих у виробничому процесі (невведених в експлуатацію). При витрачанні запасів на виробництво та експлуатації основних засобів їхня вартість (амортизація) є вичерпаними витратами.

Однією з найважливіших в управлінському обліку є класифікація витрат за впливом на їх формування обсягів виробництва, що зумовлено співвідношенням витрат до виробничого процесу. За останньою ознакою витрати поділяють на виробничі та невиробничі. Виробничі витрати безпосередньо пов'язані з технологічними особливостями переробки сировини й матеріалів (чи їх обробки) в готову продукцію (виконанням робіт і послуг).

Саме виробничі витрати відображають поєднання трьох факторів виробництва: сировини й матеріалів, робочої сили, основних засобів, завдяки чому відбувається створення нової вартості, що матеріалізується в готовій продукції. Оскільки витрати виробництва власне ним і зумовлюються, очевидно, що між ними є певний взаємозв'язок. Вивчення поведінки витрат за їх складовими елементами показує, що їхня реакція на зміну обсягів виробництва неоднакова. Одні витрати змінюються майже адекватно щодо збільшення чи зменшення обсягу виробництва, інші ж залишаються незмінними протягом доволі значного діапазону кількості виробленої продукції. Тому залежно від поведінки витрат щодо динаміки обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) їх поділяють на змінні та постійні. Як правило, змінними є такі витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції: сировина й матеріали, оплата праці основних робітників з нарахуваннями тощо. Постійними здебільшого є витрати на збут, накладні витрати, витрати на утримання й експлуатацію приміщень і споруд, їхня амортизація тощо. Як невиробничі витрати у вітчизняній практиці відображають адміністративні витрати та витрати на збут.

Перехід економіки України до ринку, поява приватної форми власності в суспільному відтворенні вплинули га виникнення суттєвих змін у методології і методиці ведення бухгалтерського обліку, а також аудиту як форми зовнішнього та внутрішнього контролю за господарською діяльністю підприємства.

Попередня система бухгалтерського обліку в Україні була повністю орієнтована на державну власність і виключала таке поняття, як « комерційна таємниця» , а тому й поділ обліку на фінансовий (облік « для всіх») і управлінський (облік « для себе»).

Фінансовий облік, або, як прийнято говорити, фінансова бухгалтерія, характеризує майновий стан підприємства, його фінансове становище і прибутковість. За даними фінансової бухгалтерії складаються всі форми офіційної звітності (баланс, звіт про власний капітал, примітки до звіту). Часто фінансову бухгалтерію називають зовнішньою, тому що її інформацією користуються сторонні юридичні та фізичні особи, а саме : державні органи, банки, акціонери, ділові партнери, кредитори і т.д.

В основі побудови фінансового обліку розвинених зарубіжних країн лежить метод « витрати - випуск». Сутність цього методу полягає в тому, що фінансовий результат діяльності підприємства визначається шляхом зіставлення всіх доходів підприємства з його витратами без калькулювання фактичної собівартості випущеної і реалізованої продукції. При цьому облік витрат ведеться за елементами, а облік доходів - за видами. Очевидно, що такий підхід впливає насамперед на побудову планів рахунків бухгалтерського обліку і методику відображення за ними господарський операцій.

Так, у зарубіжних планах рахунків немає рахунка, аналогічного рахунку 23 - « Виробництво», в якому облік витрат ведеться за статтями стосовно об'єктів калькулювання. Замість нього на кожен елемент витрат відкривається окремий синтетичний рахунок, за дебетом якого витрати відображаються в момент їх здійснення, а за кредитом списуються в кінці звітного періоду. Списання витрат робиться на рахунок « Фінансовий результат». За дебетом рахунка відображаються витрати за період, що пройшов.

4. Особливості діяльності допоміжних і обслуговуючих підрозділів, система їх зв'язків у формі надання взаємних послуг

Особливу групу підрозділів сільськогосподарського підприємства становлять промислові, допоміжні й обслуговуючі виробництва. Їхня особливість зумовлена характером організації виробництва в них, взаємовідносинами з іншими підрозділами господарства та його дирекцією, а головна відмінність від рослинницьких і тваринницьких підрозділів полягає у відсутності в них таких специфічних активів, як земля й тварини, крім гужового транспорту.

Особливістю цих підрозділів є той факт, що вони можуть виступати як автономні, незалежні безпосередньо від інших підрозділів господарства і мають закінчений цикл виробництва, який може бути побудований лише на зовнішніх зв'язках як з підрозділами господарства, так і з суб'єктами господарської діяльності за його межами. Тому вони є не тільки центрами витрат, а й центрами прибутку. Таким чином, ці підрозділи крім завдань, визначених підприємством, можуть надавати послуги іншим підприємствам і спрямовувати отримані кошти на свій розвиток та матеріальне стимулювання працівників.

Специфіка діяльності цих підрозділів зумовлює й особливі підходи до планування, обліку та контролю їхньої роботи. Зокрема, у більшості з цих підрозділів спостерігається безпосередня залежність між кількістю отриманої готової продукції та кількістю витраченої сировини. Так, у переробних підрозділах кількість вершків або сметани залежить від кількості молока, що надійшло на переробку, кількість олії визначається кількістю переробленого насіння тощо.

В допоміжних і обслуговуючих виробництвах спостерігається дещо інший підхід. Тут відсутня сировина, але визначальну роль відіграють основні матеріали, без яких діяльність підрозділів у більшості випадків неможлива. Так, без запасних частин неможлива діяльність ремонтної майстерні, без паливно-мастильних матеріалів -- надання транспортних послуг тощо.

Отже, витрати промислових, допоміжних та обслуговуючих підрозділів складаються з трьох частин: основні матеріали, оплата праці та інші витрати підрозділу. На особливу увагу заслуговує третя група витрат, яка безпосередньо пов'язана з діяльністю підрозділу. З огляду на це такі витрати становлять окремий об'єкт планування й контролю. Це дозволяє при калькуляції ціни одиниці продукції або послуг визначати її як суму основних матеріалів та вартості послуг підрозділу, поділену на фізичний обсяг робіт чи послуг. Вартість послуг підрозділу характеризується як пряма оплата праці, безпосередньо пов'язана з наданням послуг або виробництвом, плюс інші витрати, розподілені на одиницю продукції.

Розглянемо особливості впровадження системи управління витратами у промислових, допоміжних і обслуговуючих підрозділах на прикладі цеху з ремонту двигунів. Основними видами робіт, які виконує цех, є ремонт двигунів, паливної апаратури та форсунок. Виходячи з трудомісткості й вартості різних видів ремонтів, для проведення розрахунків з планування виробничої програми та бюджету різні види ремонтів переводяться в умовні за узгодженими коефіцієнтами: двигуна -- 1,0; паливної апаратури -- 0,2; форсунки -- 0,01.

Виробничо-господарські відносини цеху й дирекції господарства регламентуються внутрігосподарським договором, у якому зазначається, що для здійснення виробничої діяльності цеху передаються приміщення, верстати, обладнання та інше майно, необхідне для проведення ремонтів. Крім того, на замовлення цеху господарство забезпечує його необхідними запасними частинами, ремонтними та технологічними матеріалами за ринковими цінами. Ціни на послуги цеху визначають виходячи з того, що вони мають не тільки покривати витрати, а й приносити прибуток. Ціна на послуги цеху визначається без вартості запасних частин, необхідних для проведення ремонту. Тобто вартість ремонту включає вартість запасних частин та ціну послуг цеху з ремонту. Визначені ціни є однаковими як для внутрішніх, так і для зовнішніх споживачів.

Усі витрати цеху у виробничому бюджеті поділяють на змінні й постійні. До змінних відносять витрати, які безпосередньо залежать від кількості проведених ремонтів. Це оплата праці, вартість нафтопродуктів, електроенергії та транспортних послуг. До постійних належать витрати, які не залежать від кількості проведених ремонтів і являють собою загальні витрати підрозділу, що виникають у результаті діяльності підрозділу. Особливу групу постійних витрат становлять орендна плата та реноваційний резерв -- амортизація основних засобів цеху, зумовлених договором.

Облік і контроль роботи цеху здійснюють на основі первинних документів (нарядів, накладних, лімітно-забірних карток тощо). Прийняття вузлів і агрегатів у ремонт від замовника, їх дефектування, погодження кошторису ремонту та його ціни відображають в акті-замовленні. Оперативний контроль за дотриманням виробничого бюджету цеху та визначення фінансових результатів його поточної діяльності здійснюють за допомогою «Звіту про роботу цеху». Відповідальність за організацію обліку витрат і доходів цеху покладають на керівника підрозділу, а за якісне ведення облікових реєстрів та складання звітності -- на бухгалтера.

У звіті відображають прямі витрати замовника (вартість запасних частин та ремонтних матеріалів), фактичні й планові (визначені у виробничому бюджеті) витрати цеху, а також надходження виручки від реалізації послуг, прибуток чи збиток цеху за кожним замовленням та загалом за звітний період. Облік витрат і виконаних робіт цеху ведуть на рахунку 91, субрахунку «Цех ремонту двигунів». За дебетом рахунка відображають витрати, а за кредитом -- вартість наданих послуг. Фактичні витрати на виробництво продукції обліковують з деталізацією за групами (змінні, постійні) та за кожним ремонтом.

5. Калькулювання у комплексних (сумішних) виробництвах

Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.96 р. №473 Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Держкомпромполітики України від 02.02.2001 р. №47

Виробництво вважають комплексним, якщо в одному технологічному процесі, а часто й у одному агрегаті (печі, ректифікаційній колоні, реакторі тощо), одночасно виготовляють кілька продуктів, які іноді мають різні ринки збуту, різну споживчу цінність і, отже, різні ціни. Передбачені Типовим положенням (п.173 - 177) методи калькулювання витрат у комплексному виробництві цілком можна застосовувати і в нових умовах. Це підтверджують і Методичні рекомендації (п.351 - 355). Але на відміну від порядку, який Існував раніше, між окремими продуктами розподіляють не всі витрати, а лише ті, які утворюють виробничу собівартість. Відомо три основні методи калькулювання витрат у комплексному виробництві:- метод виключення;- метод розподілу;- комбінований метод.Спільним для них є те, що у розрахунках враховують лише придатну продукцію. Метод виключення витрат Суть цього методу полягає у тому, то спочатку визначають виробничу собівартість процесу (переділу, стадії), а потім від цієї собівартості віднімають виробничу собівартість попутної продукції. Отриману величину вважають виробничою собівартістю основного продукту.

Виробничу собівартість попутної продукції приймають на рівні твердої оцінки, яку визначають за допомогою одного з методів, викладених у попередній консультації.Цей метод застосовують у разі наявності чітко вираженого основного продукту (тобто продукту, заради виробництва якого здійснюють технологічний процес). Метод розподілу витрат Цей метод застосовують у тих виробництвах, де одночасно одержують кілька основних продуктів, але немає попутної продукції. Так само, як і у попередньому випадку, спочатку визначають виробничу собівартість процесу (переділу, стадії) або, інакше кажучи, виробничу собівартість усієї випущеної продукції. Виробничу собівартість окремих продуктів визначають шляхом розподілу загальної суми витрат пропорційно до економічно обґрунтованих коефіцієнтів.При застосуванні цього методу визначається умовна вага всієї випущеної продукції, для чого натуральна вага кожного продукту множиться на коефіцієнт розподілу, а отримані результати додаються.

У разі правильного проведення розрахунків виробнича собівартість усього процесу дорівнюватиме сумі виробничої собівартості окремих продуктів1.

Основна проблема при застосуванні цього методу - визначення коефіцієнтів розподілу. Відповідно до п.176 Типового положення та п.354 Методичних рекомендацій ці коефіцієнти встановлюють виходячи з:- норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини;- співвідношення витрат на обробку;- сукупних споживчих властивостей одержаних продуктів;- фізико-хімічних властивостей отриманої продукції тощо. Згідно із п.354 Методичних рекомендацій допускається "також розподіл загальних витрат пропорційно до собівартості таких же або аналогічних продуктів, одержаних у відокремлених виробництвах".Коефіцієнти розподілу, встановлені виходячи з норм виходу окремих продуктів, дорівнюють питомій вазі кожного окремого продукту в загальному випуску. Комбінований метод Цей метод застосовують у разі отримання у комплексному виробництві кількох основних і попутних продуктів. У такому методі об'єднано два описані вище методи: спочатку методом виключення визначають собівартість усієї основної продукції, а потім методом розподілу загальну суму розподіляють між окремими видами основних продуктів відповідно до встановлених коефіцієнтів.

6. Значення управління прибутком і факторами його формування

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально - технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток - це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву - чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами(собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції(послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів(матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціню продажу та балансовою(залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж(демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, завдання майна в оренду(лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'єктом оподаткування.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування(чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розподілити на дві частини:

прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи(як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо(розподілений прибуток);

прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку(нерозподілений прибуток).

7. Порядок складання і призначення бюджету адміністративних витрат

На рахунку 92 “Адміністративні витрати” відображають і накопичують протягом року витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати), на відміну від попереднього порядку, не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати основної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком з початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 “Результати основної діяльності”.

Раціональна організація аналітичного обліку витрат взагалі та аналітичний облік адміністративних витрат зокрема мають важливе значення для визначення їх рівня, контролю й аналізу, а також об'єктивного визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

До адміністративних витрат належать:

* витрати на основну i додаткову заробітну плату, включаючи будь-які види грошових i матеріальних доплат відповідно до штатного розпису та встановлених будівельною організацією систем оплати праці:

* працівників апарату управління (керівників, спеціалістів, службовців) та робітників, які здійснюють господарське обслуговування (телефоністів, телеграфістів, радіооператорів, операторів зв'язку, операторів електронно-обчислювальних машин, двірників, прибиральниць, гардеробників, кур'єрів тощо);

* оплату праці адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу, оплату за невідпрацьований ним час, оплату щорічних та учбових відпусток, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності тощо;

* відрахування за встановленими законодавством нормами на соціальні заходи;

* витрати на транспортне обслуговування працівників будівельної організації, пов'язане з управлінням підприємством;

* витрати на утримання та експлуатацію службових легкових автомобілів, що перебувають на балансі будівельної організації (орендуються) та обслуговують працівників апарату управління, включаючи:

* основну i додаткову заробітну плату водіїв та інших робітників, що обслуговують легкові автомобілі;

* вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, вартість та ремонт автомобільної гуми;

* витрати на утримання гаражів та місць стоянки легкових автомобілів (енергопостачання, водопостачання, каналізація тощо);

* амортизаційні відрахування (орендна плата), витрати на поточний ремонт, технічний огляд, технічне обслуговування легкових автомобілів та поточний ремонт гаражів i місць стоянки автомобілів;

* витрати на матеріально-технічне забезпечення апарату управління будівельної організації;

* витрати на придбання канцелярських товарів i приладів, бланків обліку, звітності; витрати на виготовлення i придбання бланків цінних паперів, а також інші витрати, пов'язані з емісією цінних паперів;

* витрати на утримання, експлуатацію та поточний ремонт будинків, споруд, приміщень, що використовуються для апарату управління;

* амортизаційні відрахування за основними фондами, призначеними для обслуговування апарату управління (крім легкових автомобілів);

* вартість швидкозношуваного інвентаря та малоцінних предметів, що використовуються в управлінні підприємством;

* витрати на утримання i експлуатацію усіх видів зв'язку та радіо, що використовуються для здійснення управління i перебувають на балансі будівельної організації; оплату послуг зв'язку, обчислювальних центрів, засобів сигналізації та інших технічних засобів управління;

* витрати, пов'язані з нарахуванням i виплатою дивідендів учасникам та засновникам будівельної організації (оплата повідомлень у засобах масової інформації, конвертів, послуг зв'язку);

* витрати на утримання, ремонт та експлуатацію лічильно-обчислювальної, машинописної, розмножувальної та іншої оргтехніки, що перебуває на балансі будівельної організації;

* оплату консультаційних та інформаційних послуг, аудиторських перевірок;

* оплату вартості ліцензій та інших державних дозволів на провадження господарської діяльності будівельної організації;

* оплату передбаченого законодавством збору за реєстрацію будівельної організації в органах державної виконавчої влади;

* витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, зі здійсненням факторингових i довірчих операцій, обліком боргових вимог i зобов'язань, включаючи цінні папери, надання поштово-телеграфних послуг та інші витрати, пов'язані з грошовим обігом;

* витрати на оприлюднення річного звіту;

* витрати на службові відрядження робітників апарату управління; одноразова допомога, що виплачується працівникам згідно з чинним законодавством під час переведення, прийому i направлення на роботу в іншу місцевість;

8. Функції ціни та їх особливості

Ціна як важлива складова ринкової економіки є еквівалентом обміну товарів. У загальному вигляді це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець - купити його.

Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин.

Значення ціни зумовлюється її місцем у системі відносин розширеного відтворення.

Економічна суть ціни проявляється насамперед через виконання нею окремих функцій:

облікової;

збалансування попиту та пропозиції;

стимулюючої;

розподільчої;

засобу розміщення виробництва.

За допомогою облікової функції визначаються витрати суспільної праці, а також вартість потреби суспільства в товарі. Виконуючи цю функцію, ціна дає змогу визначити вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, праці, інших ресурсів, що були використані для виробництва товару. До складу ціни крім витрат на виробництво та реалізацію товару входить і певний розмір прибутку.

Завдяки облікової функції ціна є засобом визначення кількісних і якісних показників. До кількісних показників належать валовий внутрішній продукт, національний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту, обсяг продукції, виготовленої різними підприємствами та галузами загалом.

Функція збалансування попиту та пропозиції відбиває зв'язок між категоріями попиту та пропозиції ринку. Якщо в суспільстві створюється диспропорція між ними, то ціна є гнучким інструментом для досягнення рівноваги. З одного боку, ціна повинна стимулювати виробництво товарів, попит на які не задоволено, спонукати виробника випускати якісні товари в розширеному асортименті. З іншого боку, ціна може коригувати попит на окремі товари, насамперед такі, що не є товарами першої необхідності (наприклад, модні вироби, вироби з дорогоцінного металу). Здебільшого підвищення ціни має супроводжуватися поліпшенням якості товару, появою нових споживчих властивостей.

Стимулююча функція виявляється у впливі ціни на пропозицію та споживання різних товарів. Стимулюючий вплив ціни відбувається через рівень прибутку. Як наслідок, обсяги виробництва можуть збільшуватись або зменшуватись.

Завдяки ціні може також уповільнюватися науково-технічний прогрес держави(якщо встановлюються завищені закупівельні ціни або надаються пільги щодо податків, гарантується збут товарів, встановлюються надбавки, знижки тощо). У такий самий спосіб забезпечуються зменшення витрат, поліпшення якості продукції, зміна асортименту і структури виробництва. Велике значення має стимулювання раціональної структури власного споживання. Важливо встановити співвідношення цін на споживчі взаємозамінні товари, що забезпечують однакову або різну ціну в перерахунку на одиницю споживчої вартості. Це досягається також диференціацією ставок податків та обов'язкових платежів, різних методів оцінки сировини при калькулюванні продукції, встановлені або регулюванні цін на окремі товари для споживачів (наприклад, зниження ціни з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції або збільшення обсягів виробництва).

Розподільча функція зумовлена відхиленням ціни від вартості під впливом різних чинників і пов'язана з розподілом і перерозподілом національного доходу між галузями, різними секторами економіки, підприємствами різних форм власності, фондами нагромадження та споживання.

Високі роздрібні ціни на вироби з дорогоцінних металів і предмети розкоші забезпечують перерозподіл грошових доходів між окремими верствами населення за рахунок формування соціальних фондів. Особливо виразно розподільча функція проявляється тоді, коли на окремі товари встановлюються ціни, що перевищують їх вартість, і ця частина перевищення спрямовується на соціальні заходи.

Функція ціни як засобу розміщення виробництва. Зміст цієї функції полягає в переміщенні капіталу з одних галузей в інші, де прибутковість більша. Підприємство як суб'єкт ринкових відносин має обирати сферу найприбутковішої діяльності, найбільш економного використання ресурсів та капіталу.

З цього погляду на сучасному етапі розвитку економіки України найпривабливішою є торговельно-посередницька діяльність, де найвища швидкість обігу капіталу й досить висока норма прибутку.

Усі розглянуті функції ціни взаємопов'язані. Однак між ними можуть виникати певні суперечності. Так, завдяки стимулюючій функції ціни посилюється збалансованість попиту та пропозиції, збільшуються обсяги виробництва товарів, що відповідають рівню попиту. Однак зниження ціни може призвести до зменшення обсягів виробництва, а отже, і пропозиції товару.

9. Механізм розрахунку зовнішньоторговельних цін

Ціноутворення у зовнішній торгівлі дещо відрізняється від формування цін на внутрішньому ринку. Однак формування зовнішньоторговельних цін також починається з рівня підприємства-виробника.

В основі розрахунку експортних цін на продукцію лежать передусім власні витрати виробництва експортера, до яких згодом додаються витрати на транспортування вантажів одержувачам, митні збори у розмірі 0,15% від вартості вантажу, вивізне мито, яке диференційоване щодо видів продукції, а іноді дорівнює самій ціні. Як правило, в експортну ціну закладається рентабельність у розмірі не нижче 30%.

Формування імпортних цін також має свою специфіку і відрізняється від практики формування експортних цін. Ціна імпорту складається насамперед з ціни держави-постачальника та тих елементів, які до неї включає держава - отримувач . Держава - отримувач до ціни імпорту з вивізним митом додає ще свої складові, у тому числі ввізне мито та ін. У зв'язку з цим на імпортну продукцію існує такий склад ціни: митна вартість товару, митні збори, мито, акцизний збір (для підакцизних видів продукції) , податок на додану вартість, збір на обов'язкове державне пенсійне забезпечення, єдиний збір. Митна вартість товару визначається відповідно до Закону України « Про Митний тариф», а також до Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон України. Ставки митних зборів та митна також визначаються згідно з цим законом і є різними для різних видів продукції, що буде розглянуто нижче. Зараз же зупинимось на особливостях розрахунку інших складових імпортної ціни.

В Інструкції про порядок стягнення акцизного збору при ввезенні товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України передбачені дві формули для розрахунку сум акцизного збору:

якщо ставка акцизного збору встановлена у відсотках до митної вартості товару, сума акцизу розраховується за формулою:



Са = (Вм + Свм) * Cmaз/ 100%,

де Са - сума акцизу;

Вм - митна вартість товару;

Свм - сума ввізного мита;

Сmаз - ставка акцизного збору.

якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товару, сума акцизу розраховується за формулою:

Са = N * Cmaз,

де Са - сума акцизу;

N - кількість товару у фізичних одиницях виміру;

Сmaз - ставка акцизного збору.

Декретом КМУ « Про акцизний збір» встановлено, що від сплати акцизного збору звільняються лише операції з імпорту призначених для власного використання органами розвідки України техніки, обладнання, майна та матеріалів. Також акцизний збір не стягується з предметів, які не є об'єктами купівлі - продажу або обміну і які ввозяться на митну територію України в режимі тимчасового ввезення (крім легкових транспортних засобів, що ввозяться фізичними та юридичними особами - резидентами), майна, яке ввозиться згідно з договорами оренди (лізингу), заставки та іпотеки.

Базою оподаткування ПДВ товарів які ввозяться на територію України, є договірна (контрактна) вартість імпортованих товарів, визначена за вільними або регульованими цінами, але не менша від митної вартості, вказаної у вантажній товарній декларації з урахуванням витрат, які входять у ціну товарів, акцизного збору, ввізного мита та інших податків та зборів, що входять в ціну товару.

Не сплачується ПДВ при ввезенні на митну територію України товарів, вартість яких менша 100 доларів США. Крім того, сьогодні діє перелік російських товарів, ввезення яких в Україну з митної території Російської Федерації звільняється від сплати ПДВ. Це, зокрема, нафта сира, газовий конденсат природний , газ природний, неопромінені паливні елементи, стержні із вигоряючими поглиначами.

Українські зовнішньоторговельні об'єднання повинні застосовувати ціни конкурентів для експортних поставок відповідно до умов « ФОБ - український порт», для імпортних товарів - « ФОБ - порт держави - постачальника» . Якщо робиться розрахунок експортної ціни, до ціни конкурентного матеріалу на умовах « ФОБ - іноземний порт» додається (або віднімається) різниця вартості фрахту та страхування. Якщо поставки на експорт здійснюються наземним транспортом, розрахунок ціни виконується на умовах « франко-кордон» відповідної держави.

Для експортних операцій оптимальним рівнем ціни прийнято вважати середню величину з цін конкурентів. Якщо передбачається вихід у промислово розвинуті держави, то доцільно приймати не середню, а нижчу з цін, які наводяться.

При обґрунтуванні ціни експорту та підготовці цінових документів слід враховувати такі умови:

розрахунок ціни повинен бути зроблений на підставі не менше як трьох конкурентних пропозицій;

при визначенні ціни слід використовувати різні поправки у вигляді коригуючи коефіцієнтів, які враховують різницю між комерційними та техніко-економічними умовами поставок;



10. Економічні наслідки запровадження ввізного мита в цінах на імпортну продукцію

Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито -- податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існує три основних види митних податків:

* адвалерне мито -- запроваджується у вигляді відсотка від митної

вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна

імпортного

товару (Pd) складатиме:

де -- ставка адвалерного мита;

- ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);

* специфічне мито -- визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 ЕКЮ за 1 куб. см двигуна; 5 ЕКЮ за 100 штук. Внутрішня ціна імпортного товару (Pd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:

де Ts - ставка специфічного митного податку;

* комбіноване мито -- визначається як поєднання ставок адвалерного

та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше ніж 6 ЕКЮ за 1

штуку; 20%, але не менше ніж 8 ЕКЮ за 1 кг.

Для того щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат кривих попиту і пропозиції.

Вплив імпортного мита на добробут споживачів. Підвищення цін на імпортні та вітчизняні товари. Скорочення виграшу споживачів.

Розглянемо ринок цукру в Аргентині (мал. 10.1, де -- крива попиту на цукор, a SD -- крива внутрішньої пропозиції). Припустімо, що світова ціна на цукор Pw нижча за внутрішню рівноважну ціну, а тому Аргентині вигідно імпортувати цей продукт.

Де перебуватиме рівновага на ринку цукру в Аргентині за умов вільної зовнішньої торгівлі? В такій ситуації національні виробники зможуть забезпечити пропозицію цукру лише в розмірі тоді як величина попиту на нього виявляється набагато більшою і дорівнює Різниця між попитом та пропозицією за внутрішньою ціною, яка дорівнює світовій, покривається імпортом цукру, обсяг якого в цьому випадку дорівнює Купуючи цукор за відносно низькою світовою ціною, споживачі отримують виграш, розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією світової ціни.

Припустімо тепер, що уряд Аргентини з метою захисту внутрішнього виробника від іноземної конкуренції запроваджує адвалерне імпортне мито в розмірі Ціна імпортного цукру зростає на внутрішньому ринку на величину Pwt. В цих умовах споживачі, які раніше купували імпортний цукор за світовою ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня доходів змушені купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче.

Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту на цукор залишається незадоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов'язане зі зростанням витрат, тому аргентинським виробникам буде вигідно збільшувати обсяги виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію.

Отже, паралельно з подорожчанням імпортноґо цукру, відбувається підвищення цін і на цукор вітчизняного виробництва. Через певний час рівноважна (з урахуванням імпорту) ціна на внутрішньому ринку встановиться на вищому рівні: PD=Pw+Pwt. Таким чином, запровадження імпортного мита і пов'язане з ним наступне підвищення цін призводять до того, що:

а) вітчизняне виробництво цукру зростає

б) внутрішнє споживання скорочується І

в) імпорт скорочується до величини Мг

Легко помітити, що від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі, оскільки вони змушені тепер платити дорожче за весь цукор (вітчизняний та імпортний) і, відповідно, споживати його менше. Через те що внутрішня ціна товару піднімається з рівня до рівня надлишок споживача як вимірник його вигод скорочується, і тоді чисті втрати споживачів від запровадження імпортного мита утворюють область (a+b+c+d).



Література

Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перепоб. та доп. -К.: КНЕУ, 2001 - 528с.

Литвиненко Я.В. - Сучасна політика ціноутворення : Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

Цал-Цалко Ю.С. - Витрати підприємства : Навч. посібн. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 656 с.

Шкварчук Л.О. - Ціни і ціноутворення : Навч.посібник . 3 - тє вид., виправл. - К.: Кондор, 2005. - 214 с.