Сукупний попит та пропозиція

-

Оптова торгівля і посередництво у торгівлі

913171,74

993,03

Машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування)

578869,85

6145,40

Транспорт і зв'язок

487382,69

55781,36

Фінансова діяльність

442987,60

7900,34

Металургія та оброблення металу

330048,32

2524,14

Хімічна та нафтохімічна промисловість (хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів)

310353,34

4058,91

Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам

305957,79

64017,39

Будівництво

192191,04

3305,76

Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення

189223,91

11,71

Готелі і ресторани

179467,86

557,93

Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги

168688,01

-

Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів

137700,38

-

Добувна промисловість

136414,06

34,56

Охорона здоров'я та соціальна допомога

123314,41

-

Целюлозно-паперова промисловість;

109210,90

443,90

видавнича справа

Колективні, громадські та особисті послуги

104549,49

45,30

Торгівля транспортними засобами та їх ремонт

103308,20

2,78

Виробництво деревини та виробів з деревини

93468,18

-

Легка промисловість (текстильна промисловість, пошиття одягу, виробництво шкіри та шкіряного взуття)

92163,60

28,44

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

82264,62

0,24

Роздрібна торгівля побутовими товарами та їх ремонт

66513,28

1,46

Лісове господарство та пов'язані з ним послуги

5600,65

-

Освіта

3468,35

3,27

Інші

109911,94

13356,23

Аналізуючи рис. 2.5. інтерес у нерезидентів також викликають підприємства машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування) - 597,3 млн.дол. (9,0%), транспорту і зв'язку - 524,8 млн.дол. (7,9%), металургії та оброблення металу - 338,0 млн.дол. (5,1%), хімічної та нафтохімічної промисловості (хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів) - 319,3 млн.дол. (4,8%), а також організації, що здійснюють фінансову діяльність - 490,9 млн.дол. (7,4%), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 347,9 млн.дол. (5,2%).

Слід зазначити, що підприємства промисловості отримали майже половину загального обсягу інвестицій - 3314,6 млн.дол.

У підприємства колективної форми власності спрямовано іноземних інвестицій на суму 4970,2 млн.дол. (74,7% загального обсягу), у підприємства, що є власністю інших держав, - 1567,9 млн.дол. (23,5%), державної форми власності - 52,1 млн.дол. (0,77%), приватної та комунальної - відповідно 65,2 млн.дол. (1,0%) та 2,2 млн.дол. (0,03%).



Рис. 2.5 Прямі інвестиції нерезидентів в економіку України

Іноземні інвестиції вкладено у 9442 підприємства України. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій продовжують утримувати м.Київ - 2123,4 млн.дол., Дніпропетровська - 598,4 млн.дол., Київська - 473,7 млн.дол., Запорізька - 442,0 млн.дол., Донецька - 434,2 млн.дол., Одеська - 361,7 млн.дол., Львівська - 304,9 млн.дол., Харківська - 267,9 млн.дол. області та Автономна Республіка Крим - 224,2 млн.дол. У зазначені регіони спрямовано 78,5% обсягу інвестицій.

Рис. 2.6 Прямі інвестиції з України

Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 01.01.2004р. склала 385,7 млн.дол. Найбільші їх обсяги надійшли з Кіпру - 91,2 млн.дол., США - 64,7 млн.дол., Сполученого Королівства - 58,7 млн.дол., Польщі - 49,2 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, включаючи позичковий капітал, на 01.01.2004р. становив 7043,2 млн.дол.

Загальний обсяг портфельних інвестицій нерезидентів, що входять до статутного фонду підприємств України, становить 260,6 млн.дол.

У 2003 році з України в економіку інших країн світу спрямовано 17,7 млн.дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у формі рухомого і нерухомого майна - 10,3 млн.дол. (58,1%) та грошових внесків - 7,3 млн.дол. (41,2%).

Обсяг інвестицій з України на 01.01.2004р. склав 163,5 млн.дол., у т. ч. у країни СНД - 90,0 млн.дол. (55,0%), в інші країни світу - 73,5 млн.дол. (45,0%).

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, обсяги інвестицій яких склали 66,4 млн.дол. (40,6%), транспорт - 55,1 млн.дол. (33,7%), державне управління - 14,8 млн.дол. (9,0%), фінансова діяльність - 8,3 млн.дол. (5,1%), машинобудування - 6,3 млн.дол. (3,8%), хімічна та нафтохімічна промисловість - 4,3 млн.дол. (2,6%), будівництво - 3,4 млн.дол. (2,1%), металургія та оброблення металу - 2,5 млн.дол. (1,6%).

Найбільші обсяги інвестицій здійснено підприємствами Харківської - 52,2 млн.дол. (31,9%), Одеської - 36,5 млн.дол. (22,3%), Вінницької - 17,1 млн.дол. (10,5%) областей, міст Києва - 19,4 млн.дол.США (11,9%) та Севастополя - 18,9 млн.дол. (11,6%).

У 2005 році в Україну іноземними інвесторами вкладено 7868,1 млн.дол.США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД - 88,9 млн.дол. (1,1% до загального обсягу), з інших країн світу - 7779,2 млн.дол. (98,9%). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на 375,2 млн.дол.

Рис. 2.7 Структура іноземних інвестицій за видами економічної діяльності

Найбільше зріс капітал нерезидентів з Німеччини - на 4851,8 млн.дол., Австрії - на 1062,5 млн.дол., Кіпру - на 460,6 млн.дол., Сполученого Королівства - на 199,9 млн.дол., Сполучених Штатів Америки - на 183,5 млн.дол., Віргінських островів, Британських - на 106,5 млн.дол., Нідерландів - на 84,6 млн.дол., Російської Федерації - на 78,9 млн.дол., Белізу - на 49,2 млн.дол., Гібралтару - на 36,0 млн.дол., Польщі - на 29,3 млн.дол., Данії - на 24,0 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, включаючи обсяги, отримані на підставі даних НБУ та ФДМУ (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств), станом на 1 січня 2006р. становив 16375,2 млн.дол., що складає 349,0 дол. на одну особу.

Упродовж 2006 року українська економіка продемонструвала позитивну динаміку розвитку, переборюючи наслідки істотного підвищення вартості енергоресурсів на початку року, про що свідчить прискорення темпів економічного росту: реальний ріст ВВП за 2006 рік склав 7,1 відс., ріст обсягів промислового виробництва - 6,2 відсотка (додаток А).

Показники першого кварталу 2007 року свідчать про продовження позитивної динаміки росту економіки. Реальний ВВП виріс на 8 відс. у порівнянні з аналогічним періодом минулого року (додаток Б).

Активізація економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 01.04.2007 року склав 22433,70 млн.дол.США, в т.ч. з країн - членів Європейського Союзу -16912,80 млн.дол.США, що становить 75,4 відс. від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, здійснених країнами світу в українську економіку.

Приріст прямих іноземних інвестицій, здійснених країнами світу в українську економіку з 01.04.06 по 01.04.07 становить 5034,49 млн.дол.США, в т.ч. з країн членів Європейського Союзу - 4223,58 млн.дол.США.

Серед країн ЄС перше місце за обсягами інвестицій в Україну посідає Німеччина (5690,10 млн.дол.США), що складає 25,4 відс. від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України або 33,6 відс. від обсягу інвестицій з країн ЄС.

Частка інвестицій, які надійшли в українську економіку із Кіпра, що посідає друге місце серед країн ЄС за обсягами інвестицій, становить 3236,60 млн.дол.США, що складає 14,4 відс. від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну (19,1 відс. від обсягу інвестицій з країн ЄС). Третє місце посідає Австрія з обсягом інвестицій 1782,30 млн.дол.США, що складає 7,9 відс. від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну (відповідно від обсягу інвестицій з країн ЄС 10,5 відс.). На четвертому місці знаходиться Сполучене Королівство з обсягом інвестицій 1699,90 млн.дол.США, їх частка у загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в Україну становить 7,6 відс. (відповідно 10,1 відс.).

Німеччина, Кіпр, Австрія та Сполучене Королівство є не лише найбільшими інвесторами серед країн ЄС, але входять і до десяти країн світу, що здійснюють найбільші за обсягами інвестиції в Україну, посівши відповідно перше, друге, третє та четверте місця.

Найбільший приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України із країн ЄС за період з 01.04.2006р. по 01.04.2007р. становить 1167,14 млн.дол.США із Кіпру, 803,40 млн.дол.США із Нідерландів та 780,76 млн.дол.США із Франції.

Найбільший відтік прямих іноземних інвестицій з країн ЄС до економіки України за період з 01.04.2006р. по 01.04.2007р становить 11,01 млн.дол.США до Бельгії.

Сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших пріоритетів державної політики на сучасному етапі.

Значний вплив на поліпшення інвестиційного клімату буде здійснено за умови реалізації пріоритетних завдань Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2007 рік.

За 9 місяців 2006 року у розвиток економіки держави спрямовано 79711,9 млн. гривень капітальних інвестицій. Найвагомішу частку з них (85,6 відсотка загального обсягу) становлять інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і обладнання).

Таблиця 2.2

Капітальні інвестиції

Освоєно	всього	в тому числі
		інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)	витрати на інші необоротні матеріальні активи	витрати, пов'язані з поліпшенням об'єкта (капітальний ремонт)	інвестиції в нематеріальні активи	витрати на формування основного стада
у фактичних цінах, млн.грн.
2002	46563	37178	704	4065	4223	393
2003	59899	51011	971	6006	1424	487
2004	89314	75714	1786	9221	2146	447
2005	111174	93096	2928	11533	3040	577
2006	148972	125254	2523	15966	4584	645
2007	222679	188486	3454	23645	6389	705
у % до загального обсягу
2002	100,0	79,8	1,5	8,7	9,1	0,9
2003	100,0	85,2	1,6	10,0	2,4	0,8
2004	100,0	84,8	2,0	10,3	2,4	0,5
2005	100,0	83,7	2,6	10,4	2,8	0,5
2006	100,0	84,1	1,7	10,7	3,1	0,4
2007	100,0	84,6	1,6	10,6	2,9	0,3

Аналізуючи табл. 2.2. за цей період суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування було освоєно 68201,4 млн. гривень інвестицій в основний капітал, що на 16,1 відсотка більше, ніж за 9 місяців 2005 року.

Найбільшу частку інвестицій в основний капітал (58,5 відсотка) освоєно за рахунок власних коштів підприємств та організацій, проте порівняно з відповідним періодом минулого року вона знизилась на 3,1 відсоткового пункта.

Приросту інвестицій в основний капітал у січні - вересні ц. р. досягнуто в усіх регіонах, крім Сумської області. Найбільш активно освоювалися капіталовкладення у Чернівецькій області, де обсяги порівняно з відповідним періодом минулого року зросли в 1,8 раза, у Закарпатській та Рівненській (в 1,7 раза), Волинській та Вінницькій (в 1,5 раза) областях, місті Севастополі (в 1,4 раза), Херсонській та Хмельницькій (в 1,3 раза) областях. У Дніпропетровській, Київській, Тернопільській, Харківській областях та в Автономній Республіці Крим темпи освоєння капіталовкладень перевищували загальнодержавний рівень.

За технологічною структурою інвестицій в основний капітал 48,1 відсотка усіх обсягів становили витрати на придбання машин, обладнання та устатковання (у січні - вересні 2005 року - 48,6 відсотка). Значно вищою була частка цих витрат у Рівненській (62,9 відсотка), Черкаській (61,5), Дніпропетровській (60,1) та Кіровоградській (59,5 відсотка) областях.

За січень - жовтень 2006 року будівельниками країни виконано робіт на суму 29137,8 млн. гривень, що на 8,4 відсотка більше, ніж за відповідний період попереднього року.

У регіональному розрізі обсяги робіт збільшили будівельники 23 регіонів (у січні - жовтні 2005 року - 6 регіонів). У м. Києві, де виконано 27,4 відсотка загальнодержавного обсягу робіт, приросту (8,1 відсотка) досягнуто за рахунок будівництва житла, мосту Київ-Московський - Дарниця, а також ремонтно-будівельних робіт на автомобільних дорогах.

Більш як на чверть зросло будівництво у Чернівецькій (в основному за рахунок проведення будівельних робіт на Дністровській ГАЕС), Волинській (за рахунок будівництва та ремонту мостів, автодоріг, житла та реконструкції Луцького автомобільного заводу) та Кіровоградській областях (будівництво житла, автозаправних станцій, реконструкція ліній електропередачі та об'єктів залізниці).

Значно зросли обсяги робіт у Львівській області (на 22,2 відсотка), що пов'язано з будівництвом житла і волоконно-оптичних ліній зв'язку, капітальним ремонтом доріг та роботами з розвідувального буріння, Харківській (на 19 відсотків) - з будівництвом житла і метрополітену у м. Харкові та облаштуванням Кобзівського газоконденсатного родовища, а також Хмельницькій області (на 17,9 відсотка) - за рахунок будівництва житла, станцій стільникового зв'язку та реконструкції автомобільних доріг.

На 11 - 13,7 відсотка перевищили обсяги будівництва січня - жовтня попереднього року підприємства Автономної Республіки Крим, Миколаївської та Вінницької областей.

Скоротили обсяги робіт порівняно з відповідним періодом попереднього року підприємства Житомирської (на 7,5 відсотка), Полтавської (на 2,9) та Закарпатської (на 0,6 відсотка) областей.

За 9 місяців 2006 року забудовниками всіх форм власності введено в експлуатацію 5046,6 тис. м2 загальної площі житла, що на 11,6 відсотка більше, ніж за відповідний період попереднього року. У міських поселеннях, де збудовано 76,6 відсотка загального обсягу житла, житлове будівництво зросло на 12,4 відсотка, у сільській місцевості - на 8,9 відсотка.

За звітний період обсяги введеного житла зросли у 18 регіонах країни, найбільше - в Одеській області (на 74,5 відсотка) та м. Севастополі (на 69,2 відсотка). Скорочено житлове будівництво у 9 регіонах країни, значно (на 6,8 - 12,1 відсотка) - у Чернігівській, Житомирській, Чернівецькій, Запорізькій та Кіровоградській областях.

Більше половини (53,8 відсотка) загального обсягу житла введено у 7 регіонах: м. Києві, Київській, Одеській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській та Івано-Франківській областях. Найбільше житла збудовано у столиці - 896,9 тис. м2 загальної площі, або 17,8 відсотка загального обсягу, введеного в країні.

Переважну частку (58,9 відсотка) житла введено індивідуальними забудовниками. У Волинській, Житомирській, Закарпатській, Луганській та Чернівецькій областях питома вага житла, введеного індивідуальними забудовниками, становила 90,6 - 96,2 відсотка.

Прямі іноземні інвестиції характеризуються такими показниками: у січні - вересні 2006 року в Україну іноземними інвесторами вкладено 3238,7 млн. доларів США прямих інвестицій. У той же час нерезидентами вилучено капіталу на 347,8 млн. доларів США.

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за січень - вересень 2006 року склав 3071,7 млн. доларів США, що становить 18,2 відсотка до обсягів інвестицій на початок року та у 3,3 раза більше приросту за відповідний період попереднього року.

Серед регіонів провідні місця за обсягами таких інвестицій продовжують утримувати м. Київ - 5006,8 млн. доларів США (4264 підприємств та 25,1 відсотка обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська - 1891,7 млн. доларів (770 та 9,5), Донецька - 975,2 млн. доларів (368 та 4,9), Харківська - 920,4 млн. доларів (521 та 4,6), Київська - 813,8 млн. доларів (525 та 4,1) та Одеська - 681,3 млн. доларів (734 підприємства та 3,4 відсотка відповідно) області.

2.3 Проблеми врівноваження попиту і пропозиції на інвестиції

Починаючи з 2002 р. загальних обсяг капітальних інвестицій в державі почав зростати. У 2003 р. порівняно з 2002 р. обсяг інвестицій зріс на 22,3 % (з 46,6 млрд. грн. до 59,9 млрд. грн.), у 2004 р. порівняно з 2003 р. - на 32,9 % (до 89,3 млрд. грн.), у 2005 р. - на 19,7 % (до 111,2 млрд. грн.). В той же час, неоднорідність за господарсько-економічним потенціалом, природними ресурсами та умовами життя формує у регіонах різну інвестиційну активність.

За підсумками 2005 р. 58,2 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, що складає близько 9525,2 млн. дол. США, вкладено в економіку 11 з 27 регіонів (при цьому 32,2 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій або 5266,2 млн. дол. США не розподілені за регіонами). Це м. Київ, АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Луганська, Одеська, Полтавська, Харківська області. Ситуація залишалася незмінною з середини 90-х років. В цих же регіонах освоєно понад 76,6 % загальних капітальних інвестицій за 2005 рік, що складає близько 85179,5 млн. грн. Для порівняння, станом на початок 1996 р. в 11 регіонів було вкладено 85,5 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, 2003 р. - 84,5 %, 2004 р. - 82,9 %, 2005 р. - 83,6 %. Тобто, ситуація залишається незмінною з середини 90-х років - понад 80 % іноземних інвестицій вкладається в економіку менш ніж половини регіонів.

Із загального обсягу інвестицій, спрямованих за кордон, за підсумками першої половини 2005 р. найбільша частка у Харківській області (26,4%), далі йдуть м. Київ (20,2 %) та Одеська область (17,3 %). Загалом 94,3 % прямих інвестицій за кордон, що складає 193,4 млн. дол. США, були вкладені з 7 регіонів - крім зазначених це Дніпропетровська, Вінницька, Донецька області та м. Севастополь. Порівняно з серединою 90-х років, відбулася ще більша концентрація експортованих інвестиційних ресурсів: якщо на початок 1996 р. на 7 регіонів припадало 87,3 % таких ресурсів, то у 2003 р. - 94,2 %, 2004 р. - 93,1 %, 2005 р. - 93,1%.

Головними причинами, що зумовлюють подальшу деформацію показників інвестиційної діяльності по регіонах та невисоку інвестиційну привабливість України, є:

1) вузькість внутрішнього ринку;

2) надмірний податковий і адміністративний тиск на бізнес;

3) слабка розвиненість ринкових інститутів - корпоративного сектора, ринку цінних паперів, ринку землі, ринку нерухомості;

4) низька конкурентноздатність багатьох українських товарів, що робить невигідними вкладення в їх випуск;

5) недостатня інтегрованість у світову економіку;

6) відсутність чіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації на державному та місцевому рівнях;

7) нестача оперативної інформації і внаслідок цього зменшення ефективності співпраці між суб'єктами ринку;

8) інертність місцевої влади при залученні інвестицій, відсутність стимулів і механізмів для залучення інвестицій.

Очевидно, що низька інвестиційна привабливість регіонів України, небажання вкладати кошти в її економіку, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій.

Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змогу розширювати виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера. Регіони стають утриманцями щодо держави і не мають економічних стимулів розвивати свій господарський комплекс.

Незважаючи на прийняті законодавчі акти, нормативно-правовій базі, що регламентує процеси інвестиційної діяльності, не вистачає системності. Головним її недоліком є відсутність законодавчих актів, які б чітко прописували роль центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у процесі залучення інвестицій. Такі повноваження є розмитими і визначаються у різних законодавчих актах, що зменшує ефективність їх виконання.

Успішність інвестиційних проектів багато в чому залежить від відкритості органів влади та місцевого самоврядування до діалогу із громадськістю та виробничою сферою (бізнесом).

Головна роль у процесі підвищення інвестиційної привабливості регіонів України має належати державі, яка володіє для цього необхідними коштами бюджету та позабюджетних фондів і здатна в масштабах усієї країни визначити перспективні напрямки та об'єкти інвестування. Водночас, органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади мають розробляти основні напрямки інвестиційної політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, сприяти у визначенні основних пріоритетів інвестування регіону, координувати інвестиційні проекти, контролювати раціональне використання отриманих фінансових ресурсів.

Для активізації інвестиційної діяльності потрібна інвестиційна політика з чіткими механізмами реалізації на державному та регіональному рівнях. Необхідна загальна стратегія інвестиційного розвитку регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного й одноразового, а перспективного і стабільного.

Окреслюються два напрями впливу органів влади та органів місцевого самоврядування на інвестиційну привабливість окремої території: через законодавчі акти і через громадський сектор.

1. Зміни у нормативно-правовій базі мають передбачати:

1) розробку й ухвалення декількох рамкових нормативних актів, зокрема, про роль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у підвищенні інвестиційної привабливості територій, про оцінку діяльності органів влади та місцевого самоврядування через зміну показників інвестиційної діяльності;

2) внесення доповнень до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації" стосовно розширення прав і зобов'язань місцевих органів по регулюванню інвестиційної діяльності;

3) розробку та ухвалення законодавчих актів, що регулюють проведення реального дерегулювання підприємницької діяльності, розвиток пенсійної системи у напрямку збільшення інвестиційних ресурсів на фінансовому ринку України, розвиток іпотечного кредитування, а також удосконалюють механізми амортизаційної політики;

4) ухвалення Податкового кодексу України.

2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають посилити свою роль у створенні умов для покращання інвестиційної привабливості регіону шляхом співробітництва із громадськими організаціями та підприємствами шляхом:

1) сприяння підприємствам у розробці інвестиційних проектів;

2) проведення тренінгів для службовців місцевого рівня, зокрема, з приводу формування інвестиційної карти регіону;

3) рекламно-інформаційної підтримки внутрішнього ринку, активного рекламування природно-ресурсного та економічного потенціалів території;

4) створення рад із питань залучення іноземних інвестицій, які мають розробляти паспорти територій із зазначенням виробничих ланцюжків;

5) проведення опитування керівників компаній з метою виявлення їх інвестиційних уподобань;

6) сприяння розвитку ринкової інфраструктури (консалтингових груп, юридичних, аудиторських фірм, маркетингових компаній);

7) створення Агентств регіонального розвитку, що надаватимуть іноземним інвесторам інформаційні, консультаційні послуги, допомагатимуть в отриманні дозволів для реалізації проектів, акумулюватимуть інвестиційні пропозиції.

Інвестиційна привабливість регіонів - незаперечний чинник стабільного соціально-економічного розвитку регіону і країни. Держава в цьому процесі відіграватиме роль координуючого центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. Тільки у співпраці виробничих структур та органів влади центрального та місцевого рівнів і органів місцевого самоврядування можливо досягти максимально ефективних результатів.

Доки ще не створено сприятливий інвестиційний клімат, який залежить безпосередньо від низки факторів економічного і політичного характеру, таких як макроекономічна нестабільність, складність соціально-політичної обстановки, повільний характер лібералізації реформування економіки при відсутності дієвої та стабільної програми здійснення цих процесів, неврегульованість та нестабільність чинної правової бази, криміналізація економічних відносин, корупція тощо, галузі і регіони можуть розраховувати тільки на свій виробничий потенціал. При цьому ефект чинників інвестиційного клімату проявляється не ізольовано, а у комплексі взаємодій, посилюючи тим самим їхній негативний вплив.

Як відомо, капітал прямує туди, де його дохідність буде найвищою. Інакше кажучи, приплив капіталу визначається прибутковістю реальної економіки. В Україні ж рентабельність промисловості та сільського господарства низька і продовжує неухильно зменшуватися.

Така ситуація, об'єктивно обумовлюючи нагальну необхідність стимулювання як внутрішнього, так і зовнішнього інвестування, водночас не приваблює сумлінного інвестора, якому важко знайти вигідне застосування для свого капіталу в економіці із застарілими фондами та низькою рентабельністю. В інвестиційній діяльності утворилося своєрідне "замкнене коло": недоінвестування господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Капітал спрямовується в окремі високоефективні галузі, наприклад, харчову промисловість, а також у комерційну сферу, яка до того ж приваблює значними "тіньовими" доходами. Ухил зарубіжного капіталу у невиробничу сферу підтверджується і його регіональним розподілом: близько 45 % усіх іноземних інвестицій зареєстровано у м. Києві, зосереджуючись там у високорентабельних банківських, торговельних і посередницько-комерційних структурах. Між тим, ситуація, коли доходи від непродуктивної діяльності стають більшими, ніж від продуктивної, є однією із фундаментальних причин інфляції. Інфляція знецінює накопичення вже у процесі інвестування, що також є стримуючим фактором для іноземного інвестора.

Ще одна проблема - відплив чималої частки капіталу за кордон. Не знайшовши ефективного застосування, вивозяться як новостворені капітали, так і частина залучених. Економіка країни, з якої капітал "витікає", фактично фінансуючи економіку зарубіжних країн, не є привабливою для стратегічних інвесторів.

Нарешті, негативний вплив на розвиток інвестиційних процесів в Україні створює недостатній рівень для розвитку багатьох елементів інфраструктури, і передусім - недосконалість національного інвестиційного менеджменту. Йдеться про відсутність у нашій державі налагодженої системи моніторингу попиту, пропозиції та використання іноземних інвестицій, інформаційних і консалтингових фірм, а також інвестиційних банків, які обслуговували б закордонні та вітчизняні інвестиції, здійснювали зв'язок між українським підприємством - потенційним реципієнтом і можливим закордонним інвестором, який володіє інвестиційним капіталом.

Все це обумовлює необхідність розв'язання однієї із найскладніших проблем управління економікою - стимулювання інвестиційної активності шляхом реалізації комплексу взаємоузгоджених заходів у кредитно-фінансовій, банківській, приватизаційній, зовнішньоекономічній сферах, насамперед, з боку держави. Саме держава повинна зайняти відповідну роль у вказаних процесах та стати реальним гарантом їхнього успішного здійснення.

Досягнення стабільного соціально-економічного розвитку потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їхнього вкладення. Завдання полягає в тому, щоб з боку держави стимулювати процеси нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до пріоритетів економічного зростання, перспектив інноваційного розвитку.

З точки зору державного управління іноземними інвестиціями слід зауважити щодо необхідності впровадження ефективної державної інвестиційної політики, серед складових якої мають бути: - забезпечення розвитку системи державних гарантій, що надаються іноземним інвесторам для стимулювання вкладення коштів у пріоритетні для держави сфери розвитку та конкретні проекти; - розробка заходів щодо стимулювання зацікавленості банківських і кредитно-фінансових установ, насамперед, з іноземним капіталом, у довгостроковому кредитуванні виробничої сфери; - забезпечення захисту іноземного інвестора від позбавлення прав власності, створення системи гарантування прав власності на майно та результати виробництва; - реалізація диференційованого підходу до стимулювання стратегічного інвестування, тобто встановлення податкових і митних пільг в межах державного регулювання спрямованості інвестиційних потоків, передусім, у принципово важливі для розвитку економіки галузі; - посилення дієвого державного контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань, створення механізму прямого надходження інвестицій у підприємства з обмеженням кількості посередників; - розробка регіональних програм залучення іноземного капіталу на підставі визначення пріоритетних напрямів розвитку регіону у поєднанні з регіональною політикою уряду.

Розділ III. Заходи держави щодо врегулювання сукупного попиту і пропозиції на інвестиції в Україні.

Попри активну динаміку інвестицій в основний капітал, відзначену у 2007 р., спрямування інвестиційних процесів на якісну технологічну модернізацію національної економіки є недостатнім. Відбувається відплив інвестиційних ресурсів до секторів перерозподільчої групи, що, зрештою, обумовлює посилення розриву темпів приросту попиту й пропозиції, відіграючи певною мірою проінфляційну роль. Між тим, на сучасному етапі національна економіка потребує концентрації інвестиційних ресурсів на стратегічно важливих напрямках, серед яких:

- підвищення ефективності та збільшення виробничих потужностей підприємств харчової промисловості, насамперед орієнтованих на переробку первинної сільськогосподарської сировини;

- підвищення енергоефективності основних галузей економіки, в тому числі - невиробничих секторів (транспорту, житлово-комунального господарства тощо);

- реконструкція та розвиток основних фондів транспортної, комунікаційної, енергетичної та комунальної інфраструктури.

Це вимагає здійснення цілеспрямованої державної інвестиційної політики, яка б сприяла зміцненню процесів генерування інвестиційних ресурсів в Україні, впорядкуванню їх використання, збільшенню частки інвестиційного спрямування доходів. З нашої точки зору, пріоритетними завданнями такої політики мають стати наступні:

1. Інституціалізація інвестиційного кредитування шляхом створення й розвитку спеціалізованих інвестиційних кредитно-фінансових установ, зокрема:

- створення дієздатного Державного банку реконструкції і розвитку як позабюджетного державного фінансового інституту, який має розглядатися як ключовий уповноважений у сфері надання державної підтримки галузям економіки, державного інвестування, здешевлення інвестиційних та інноваційних кредитів. У зв'язку з тим, що, створений «де-юре», цей банк досі не розпочав практичної діяльності, необхідні розробка та прийняття відповідного закону, згідно якого ДБРР має бути перетворено на повноцінний банк розвитку, подібний до аналогічних установ, які функціонують сьогодні в багатьох країнах світу. Доцільно створити ДБРР у статусі відкритого акціонерного товариства з початковою 100-відсотковою приналежністю акцій державі, а також передбачити його наступну додаткову капіталізацію шляхом емісії акцій;

- формування регуляторних та податкових стимулів надання комерційними банками довгострокових інвестиційних кредитів, запровадження поняття «інвестиційного банку», щодо якого мають застосовуватися пом'якшені вимоги щодо резервування, знижені ставки рефінансування НБУ, а також спрямовуватися кредити рефінансування з боку ДБРР;

- створення сприятливих умов для розбудови інститутів фінансового ринку, зокрема - інвестиційних фондів, пенсійних фондів, страхових компаній, спрямованої на диверсифікацію інструментів акумулювання вітчизняних фінансових ресурсів та їх спрямування на інвестиційні потреби.

2. Розширення умов для посилення інвестиційної активності фізичних осіб засобами:

- заохочення розвитку та розширення сфери діяльності інститутів спільного інвестування шляхом удосконалення нормативно-правової бази їхнього функціонування, проведення відповідної інформаційної політики щодо поінформованості потенційних інвесторів, поширення ефективних практик, оцінки надійності інвестиційних компаній тощо;

- організації випуску державних та муніципальних цінних паперів для продажу населенню з гарантованим рівнем дохідності, надходження від яких спрямовуватимуться виключно на фінансування проектів розвитку;

- встановлення, разом із впровадженням прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб, податкового кредиту для індивідуальних доходів громадян, вкладених в цінні папери інститутів спільного інвестування та державні цінні папери.

3. Збільшення обсягів державного інвестування при посиленні його цільової спрямованості, в тому числі:

- здійснення в процесі розробки Бюджету-2009 інституційного розмежування бюджетних видатків на поточне споживання та видатків розвитку, для чого слід вивести бюджетні видатки розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого знаходитиметься у компетенції ДБРР, що дозволить: перевести фінансування частини видатків розвитку на кредитну основу, посилити автономність державного інвестування щодо поточних заходів фіскального збалансування; забезпечити стабільне довгострокове фінансування державних інвестиційних програм на основі Програми державних інвестицій, забезпечити контроль за цільовим характером та ефективністю реалізації гарантованих державою кредитів;

- зосередження бюджетних інвестицій на напрямках створення та реконструкції транспортної, комунікаційної, комунальної, соціальної інфраструктури;

- формування механізми інвестиційного спрямування внутрішніх державних запозичень понад потреби, обумовлені необхідністю обслуговування держборгу, шляхом передачі ДБРР повноважень залучення, в межах визначених лімітів, позичкових ресурсів на інвестиційні потреби під гарантії держави;

- розвиток державно-приватного партнерства в підтримці інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом: запровадження механізмів пайового фінансування (за участю приватних іноземних і українських фінансово-кредитних інститутів та ДБРР) великих інвестиційно-інноваційних проектів; державного інвестування акціонерного капіталу інвестиційних фондів, які здійснюють пріоритетне фінансування розвитку інноваційних галузей та проектів; створення стимулів для залучення приватного капіталу до інвестування в проекти розвитку локальної інфраструктури.

4. Заохочення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання шляхом:

- створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату у межах проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, із залученням до його розробки та обговорення широкого кола експертів, науковців, представників органів державної влади, вітчизняних та зарубіжних інвесторів, розробки регіональних планів підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням особливостей їх ресурсного потенціалу;

- упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Висновок

Товарний ринок займає центральне місце у ринковій системі. Це обумовлено тим, що на цьому ринку результати суспільного виробництва у формі сукупної пропозиції за допомогою цін узгоджуються із суспільними потребами у формі сукупного попиту. Отже, основними параметрами товарного ринку є сукупний попит і сукупна пропозиція, взаємодія між якими визначає обсяг виробництва товарів і послуг, рівень зайнятості і цін. Сукупний попит -- це сукупність вітчизняних товарів і послуг, які мають бажання купити резиденти і нерезиденти з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Сукупний попит є спадною функцією від ціни. Тому його крива має від'ємний нахил. Попит виникає лише на такі інвестиційні проекти, для яких поточна ставка процента є нижчою, ніж гранична ефективність капіталу. Чим нижче ставка процента відносно граничної ефективності капіталу, тим більша кількість інвестиційних проектів буде ефективною і тим більше попит на інвестиції.

Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій -- від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки проценту, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва -- це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їх продукцію. Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції. Інвестиції в житлове будівництво -- це витрати на будівництво нового житла і реконструкцію наявного житла. Такі інвестиції знаходяться в прямій залежності від ціни, яка встановлюється на ринку наявного житла. Чим вища ціна житла, тим вище прибутковість його будівництва, тим більше мотивація до інвестування в житлове будівництво. Ціна залежить від попиту. Тому чинники, що впливають на попит на житло, є чинниками інвестицій в житлове будівництво.

До складу інших чинників інвестиційного попиту відносяться технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування. Особливим варіантом дискреційної фіскальної політики є такий, коли державні закупівлі і чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто на умовах збалансованого бюджету. Його особливість полягає в тому, що він породжує мультиплікатор збалансованого бюджету, який відображає відношення між рівнозначними величинами -- між прирістом доходу і прирістом державного бюджету. Тому мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці. В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що переважна більшість податків і трансфертів залежить від доходу і тому може змінюватися пропорційно до змін доходу навіть при стабільних податкових ставках і незмінному рівні трансфертних платежів.

Вирішальне значення у зовнішньоторговельному механізмі відіграє імпорт, який відображає рівень залежності національної економіки від економік інших країн. Протилежним елементом зовнішньоторговельного механізму є експорт, валютні надходження від якого слугують основним джерелом коштів, необхідних для оплати імпорту. Механізм міжнародних фінансових операцій включає отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з реальними та фінансовими активами. Результатом міжнародних фінансових операцій є чистий приплив капіталу, який може мати додатну або від'ємну величину. Між грошовими потоками, пов'язаними із зовнішньоторговельним механізмом і механізмом міжнародних фінансових операцій, існує тісний взаємозв'язок. Так імпорт можна оплачувати не лише валютними надходженням від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, валютні надходження від експорту можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й відпливу капіталу. Отже, країна може імпортувати більше, ніж експортує, якщо чистий приплив капіталу в цю країну є додатною величиною. І, навпаки, якщо чистий приплив капіталу в країну є від'ємною величиною, то це означає, що вона експортує більше, ніж імпортує. У форматі моделі «витрати--випуск» під впливом решти світу сукупні витрати діляться на дві частини: 1) внутрішні витрати (внутрішній попит), які охоплюють приватне споживання, приватні інвестиції та державні закупівлі; 2) чистий експорт, який відображає чисті іноземні витрати (чистий іноземний попит). Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішній попит, то це означає, що країна виробляє більше, ніж закуповує, і тому є чистим експортером. Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менше внутрішнього попиту, то це означає, що країна закуповує більше, ніж виробляє і тому є чистим імпортером. Сукупні витрати у відкритій економіці відрізняються не лише чистим експортером, а й функцією споживання, в якій гранична схильність до внутрішнього споживання зменшується порівняно з граничною схильністю до сукупного споживання на величину граничної схильності до імпорту. У форматі моделі «вилучення--ін'єкції» під впливом решти світу вилучення доповнюються імпортом, а ін'єкції -- експортом. Тому економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між сумою всіх вилучень та сумою всіх ін'єкцій. Після певної трансформації цієї тотожності економічна рівновага у відкритій економіці набуває вигляду тотожності між сальдо балансу національні заощадження -- національні інвестиції і чистим експортом. Якщо виникає дефіцит національних заощаджень, то він покривається за рахунок перевищення імпорту над експортом і тому країна є чистим дебітором. Якщо виникає надлишок національних заощаджень, то він використовується для фінансування іноземців, і тому країна є чистим кредитором.

Список використаної літератури

1. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ, 1998.

2. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європейський контекст. Київ, 1998.

3. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М., Реверчук С.К. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Київ, 2001.

4. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. Економічна теорія. Харків, Київ, 2003.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ, 2002.

6. За ред. В.Д. Базилевича. Історія економічних учень. Київ, 2004.

7. Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ, 1999.

8. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Київ, 2004.

9. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум. Київ, 2003.

10. Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ, 2003.

11. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ, 2000.

12. Мочерний С.В. Економічна теорія. Київ, 2001.

13. Орищак Я. Основи курсу "Макроекономіка". Тернопіль, 2001.

14. Панчишин С. Макроекономіка. Київ, 2002.

15. Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ, 2002.

16. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ, 2003.

17. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. Київ, 1999.

18. Солоненко К.С. Макроекономіка. Київ, 2002.

19. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії. Київ, 2003.

20. Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ, 2001.

21. Ястремский О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки. Київ, 1998.

22. Дідур С.В. Регулювання попиту і пропозиції на макрорівні: Монографія. Київ, 2005.

23. http://www.br.com.ua/referats/Macro_economic/4880-1.html

24. http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1413/1413.html

25. http://www.lib.ua-ru.net/inode/35148.html