Економічна політика Людвіга Ерхарда

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський Політехнічний Інститут»

Реферат з економічної теорії:

Економічна політика Людвіга Ерхарда

Виконала студентка І курсу

ФММ групи УС-91

Корева Ольга Олександрівна

Перевірив старший викладач

кафедри міжнародної економіки

кандидат економічних наук

Мицик Ольга Олександрівна

Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Економічний стан у повоєнній Німеччині

2. Економічна політика Людвіга Ерхарда

2.1 Грошова реформа

2.2.Цінова реформа

2.3.Проміжні результати реформ

2.4.Обмежувальна політика

2.5.Соціальні реформи

2.6.Реформи промисловості

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Повоєнну Німеччину вважають зразком успішного втілення моделі «соціальної ринкової економіки» в життя. Країна, що програла війну і була «розчавлена» переможцями, в нечувано короткий строк спромоглася не тільки відродитися економічно, але й зміцніла політично, об'єдналася з відокремленим Сходом і займає сьогодні провідні позиції не тільки в Європі, але й у світі. Практичне здійснення концепції «соціального ринкового господарства» цілком слушно пов'язуюють з ім'ям видатного німецького економіста-теоретика, міністра економіки і, нарешті, канцлера ФРН - Людвіга Ерхарда. В основу своєї практичної соціально-економічної політики Л. Ерхард поклав «ордоліберальну концепцію». Вищеназвані «три підпори» цієї концепції (поєднання регулювання з конкуренцією, відновлення і стабільність грошового обігу, соціальна безпека і справедливість) пройняли всю його практичну діяльність. завдяки його соціально-економічній політиці країна спромоглася в короткий історичний строк провести безпрецендентну в історії відбудовчу роботу. Л. Ерхард писав: «З допомогою цієї політики нам не тільки вдалося дати роботу і їжу населенню, яке збільшилося на одну чверть, але й підняти добробут цих людей на такий рівень, який перевищує рівень кращих передвоєнних років. «Соціальне ринкове господарство» пішло важким, але чесним шляхом відбудови». Але завдяки цьому йому вдалося завоювати довіру всього світу. Своєю реформацією Л. Ерхард згуртував німецький народ, пробудивши у здатних працювати їхні творчі можливості, а для нездатних - створити умови гідного людини існування.

1.Економічний стан у повоєнній Німеччині

Внаслідок Другої світової війни країна опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. В цей період вона зіткнулася з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і цілковитим крахом центрально-керованої примусової економіки. Після Другої світової війни у переможеній і розколотій на західну і східну зони країні в руїнах перебували міста, де переважна частина промислових об'єктів була зруйнована бомбардуваннями.

Країна в 1946 р. виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р. Кількість грошей в обігу в десятки разів перевищувала товарну масу. Інфляція сягнула 600 % довоєнного рівня. Дрібні й середні власники розорилися, зростало безробіття, більшість населення була невпевнена в майбутньому, потерпала від нестачі продовольства й гіперінфляції. До того ж Німеччина мала виплатити репарації союзникам у розмірі 20 млрд. Державний борг зріс з 27,2 млрд марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд марок у травні 1945 р. Усе це вело до натуралізації господарства і продуктообміну. Елементи натуроплати вводили навіть на транспорті, у сфері обслуговування тощо. Через хронічний дефіцит продовольчих і промислових товарів розвивались «чорний» ринок і спекуляція, була введена карткова система розподілу продуктів. Продовольчу проблему загострила еміграція значної кількості німців зі східних областей Німеччини, були навіть пропозиції у 1947 р. Переселити за межі Західної Німеччини 20 млн осіб через реальну загрозу голодної смерті.

На тяжкий стан економіки Німеччини, крім воєнної розрухи, впливав демонтаж обладнання промислових підприємств як компенсація втрат за рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав -- переможниць у війні 2 серпня 1945 p., а також поділ країни. Функціонування двох систем -- центрального управління і планування окупаційної влади та німецьких органів самоврядування -- дезорганізувало господарське життя країни. Обидві виявилися неспроможними забезпечити раціональне ведення господарства.

2. Економічна політика Людвіга Ерхарда

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини в могутню процвітаючу державу. Реформи, що привели пізніше до «німецького дива», проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла, об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької) і передача управління економікою до рук самих німців, допомога в розробці проектів реформи. Натхненником і організатором здійснення економічної реформи був Людвіг Ерхард (1897--1977), який почав проводити її в 1948 р. Як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. Потім він був у 1949--1963 pp. Міністром економіки в уряді Аденауера (1949--1963), заступником федерального канцлера (з 1957 p.), канцлером республіки (1963--1966).

2.1Грошова реформа

Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. Рейхс-марку оголосили недійсною і замість старої рейхсмарки ввели нову валюту -- дойчмарку. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойчмарки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачували одразу, а решту, 20, -- через місяць. Пенсії і заробітну плату виплачували в новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установили 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово «заморожену» другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми можна було забрати, 1/10 -- вкласти в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувалися також у співвідношенні 1 : 10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готівку, а потім функціонувати за рахунок виробництва й збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Новий емісійний банк -- Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів.

2.2Цінова реформа

Через три дні після грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового їх механізму регулювання. Ціни було відпущено «на волю» відповідно до закону від 24 червня, ліквідовано адміністративний розподіл ресурсів, скасовано нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку. Цінова реформа передбачала лібералізацію цін, відміну адміністративного розподілу ресурсів та відмову від встановлення цін державою.

2.3 Проміжні результати реформ

Після початку грошової реформи соціально-економічний розвиток країни був неоднозначним. Промислове виробництво різко зросло: за 1948 р. - на 50 %, у 1949 р. - ще на 25 %, але зайнятість впала, збільшилось безробіття. Різко підскочили ціни на «чорному» й легальному ринках (окрім цін на продукти харчування, які перебували під урядовим контролем і мали верхню межу). Населення витрачало майже усі свої кошти на ринку. Проблема ліквідності змусила підприємства викинути на ринок приховані запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції.

Все ж інфляція далася взнаки, що позначилося на життєвому рівні населення. Опозиція почала кампанію повернення до старої централізованої системи управління. У цих складних обставинах Л. Ерхард не відмовився від орієнтації на ринкову економіку. Регулююча роль центрального уряду полягала в тому, щоб не припуститися «перегріву економіки». Уряд Ерхарда провадив т. зв. «обмежувальну політику».

2.4 “Обмежувальна політика”

Початкового періоду економічної реформи проявилася в тому, що 70 % заощаджень було «заморожено» (не вилучено насильницьким шляхом як у нас, а саме «заморожено» на певний строк).

Л. Ерхард наочно показав мистецтво «кон'юктурної політики» в стабілізації економіки. Макроекономічна рівновага, як відомо, досягається балансуванням сукупного попиту і сукупної пропозиції. Т. зв. «ефективний попит» був обмежений і пристосований до реалій без порушення принципів функціонування грошово-ринкового механізму.

Головним ворогом, як і в будь-якій країні перехідного періоду, була інфляція. Щоб запобігти її «розкручуваванню», вся кредитна політика уряду була спрямована проти кредитної експансії. Центральний банк країни підвищив т. зв. «обов'язковий резерв» комерційних банків з 10 до 15 %. Було обмежено також можливість для комерційних банків здійснювати редисконт (переоблік векселів).

Економічні важелі й фактори тісно пов'язані з політичними. Головною небезпекою інфляційної економіки, як відомо, є загроза розкручування «інфляційної спіралі»: ціни - зарплата - ціни, і знову «по спіралі». З метою запобігання такому ходу подій уряд Ерхарда досяг угоди з профспілками щодо їхніх вимог підвищення заробітної плати. У відповідь і в обмін на стабільні ціни (по основних продуктах харчування, квартплаті, транспортним витратам) профспілки зобов'язалися виявити дисциплінованість. Зростання зарплати було поміркованим і не стало фактором подальшої «інфляційної спіралі». Наслідки такої політики уряду виявилися досить швидко. Вже наприкінці 1948 р. Зростання цін припинилося, а по деяких товарах почалося їх зниження. Відбулося вирівнювання попиту і пропозиції, тобто відновилася макроекономічна рівновага. Деякі товаровиробники зазнали труднощів із збутом своєї продукції внаслідок конкуренції, що зросла. Ринок почав змінюватися і трансформуватися з «ринку продавця» (економіка попиту) у «ринок покупця» (економіка пропозиції). Стабілізація грошового обігу, як основний фактор, що забезпечує безперервне функціонування грошово-ринкової економіки, створила стартові умови для майбутнього швидкого і динамічного розвитку економіки.

2.5Соціальні реформи

Економічні досягнення дали поштовх і соціальним перетворенням. Як складова частина «соціального ринкового господарства» соціальна система ФРН базується на таких фундаментальних принципах як - страхування, забезпечення і допомоги. Державні витрати на соціальні потреби включають, по-перше, систему соціального страхування, яка обслуговує сферу класичних ризиків, по-друге, елементарне забезпечення через соціальну допомогу, і, по-третє, форми соціальної допомоги (охорона материнства, допомоги на дітей, по квартплаті, отримання освіти, придбання майна тощо). Історичним законодавчим актом стала пенсійна реформа 1957р. Вона створила динамічну систему забезпечення старості, виходячи з розвитку прибутків працюючих. Інші закони передбачали допомогу багатодітним родинам та «вирівнювання» тягаря сімейних витрат. Така соціальна політика водночас забезпечила економічний підйом, соціальний захист і вільне розгортання особистої ініціативи.

2.6Реформи промисловості

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства важливе значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала основні важелі управління економікою. Вважалося, що відповідальність за економіку несе тільки держава, вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства і потребами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. На це були спрямовані законодавчі акти про кредитну та податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази тощо. Особливу роль відводили дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У країнах Європейського Союзу на малих підприємствах працює приміром 63 % всього населення і створюється 67 % ВВП, вони є головним середовищем, у якому народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. Рівень виробництва був удвічі вищий, ніж у 1936 р. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. Експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. На кінець 60-х років Німеччина вийшла в передові країни Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.

Отже, «космічний старт» західнонімецької економіки почався з переходом від централізовано-керованого типу економіки до «соціально орієнтованої ринкової економіки». За період 1950 - 1965 pp. Суспільний продукт і національний дохід ФРН зріс у 4,2 рази, а середня заробітна плата - приблизно втроє (з 2911 ДМ до 8493 ДМ), заощадження в банках з З млрд. ДМ до 110,7 млрд. ДМ. Ці роки названі «золотими» в розвитку країни і отримали назву німецького «економічного дива».

Висновки

Побудова «соціального ринкового господарства» у ФРН сталася у надзвичайно короткі історичні строки, повністю відновила зруйновану війною економіку і різко підвищила народний добробут. Це було результатом чітко продуманої соціально-економічної політики уряду, його енергійної політичної волі, наслідком послідовних дій, доповнених впевненістю в успіху обраного шляху. Досвід економічних, соціальних і політичних реформ у ФРН спростовує поширену точку зору про неминучі для населення злидні і зубожіння у перехідний період. Принципи й хода одночасного проведення грошової та соціально-економічної реформ у ФРН свідчать про ефективність цих заходів в напрямку створення «соціального ринкового господарства». Досвід «перебудови» в Німеччині свідчить також і про можливість успішного поєднання високої економічної ефективності та соціальної орієнтації в економічному розвитку. Негативні наслідки багаторічного діяння централізовано-керованої системи (загальна безвідповідальність, настрої утриманства, відсутність особистої ініціативи і т. Ін.) можна здолати лише цілим комплексом цілеспрямованих і продуманих заходів.

Основними чинниками успіху реформ були менталітет німецького народу, його працездатність, досвід, схильність до дисципліни, готовність в ім'я майбутнього йти на тимчасові жертви, сприятливі соціально-економічні та політичні умови -- приватна власність і підприємницькі структури, уміле використання допомоги за планом Маршалла тощо, вибір правильної стратегії економічних реформ і чітке визначення послідовності та етапів проведення їх, сильна політична воля до реформування і в процесі його, можливість вільного обміну поглядами для вибору напрямів та постановки завдань реформи і міцна особистість.

Список використаної літератури

1. П.І. Юхименко, Економічна історія, Київ «Вікар» 2004р. ст. 244-249

2. Голубович В.І. "Економічна історія зарубіжних країн". Мінськ, 1997.

3. Ломакин Д. Світова економіка. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 620с.