План

1. Зародження та розвиток навчальної дисципліни матеріально-технічне забезпечення підприємств

2. Структура норми витрат матеріалів

3. Порядок визначення потреби підприємства в основних матеріалах на плановий рік

4. Порівняння традиційних та оперативних форм постачання матеріальних ресурсів

Практичне завдання

Розвиток матеріально-технічного забезпечення як науки розпочався з 60-х років 20 ст. Можна виділити три основні етапи розвитку матеріально-технічного забезпечення.

Перший етап (60-80-ті роки 20 ст.). Існування директивної економіки в колишньому Радянському Союзі, передбачало наявність централізованого розподілу матеріальних ресурсів. Існували фонди і наряди на замовлення споживачів матеріальних ресурсів. Створювалися п'ятирічні плани з постачання сировини і матеріалів. Підприємства не мали вільного вибору постачальника, можливості брати участь у цінах на матеріали, не мали можливості самостійно встановлювати прогресивні господарські зв'язки. Основною причиною було розподіл та кооперація праці, яка встановлювалася директивно, а не на економічних законах. Основною функцією матеріально-технічного забезпечення є визначення потреби в матеріальних ресурсах та раціональне їх використання.

Другий етап (80-90-ті роки 20 ст.). Характеризується перебудовою економіки, роздержавленням, приватизацією та створенням об'єктів малого бізнесу. Підприємствам надається самостійність у виборі напрямку виробничої діяльності, розпорядження власними коштами, прибутком, здійснюється самофінансування. Тобто підприємства починають працювати на принципах госпрозрахунку. Перехід до соціально-орієнтованої економіки потребує відмови від централізованого розподілу матеріальних ресурсів і переходу до оптової торгівлі ними у формі вільної купівлі-продажу, з широким застосуванням договірних цін, змаганням за покупця і свободою у виборі ділового партнера. Оптова торгівля засобами виробництва здійснюється за законами товарно-грошового обігу на засадах широкої господарської самостійності підприємств і використання економічних важелів і стимулів. Основа взаємовідносин в оптовій торгівлі засобами виробництва - взаємні зобов'язання та матеріальна відповідальність підприємств постачальників та споживачів. Перехід до оптової торгівлі пов'язаний з поліпшенням комерційної роботи на підприємствах, з глибоким вивченням попиту на продукцію, всебічним удосконаленням роботи організації збуту та її споживання.

Роль матеріально-технічного забезпечення підвищується завдяки таким факторам:

розривом економічних зв'язків;

порушенням раніше встановленої цілісної системи матеріально-технічного постачання;

зменшенням обсягу виробництва матеріалів і як наслідки зростання цін на них;

збільшенням обсягу матеріальних ресурсів, які необхідно завозити із-за кордону;

зростанням транспортних витрат, необхідністю створення нових портів та терміналів для збереження ресурсів та подальшого їх транспортування;

застарілою або відсутньою нормативною базою щодо витрачення матеріально-технічних ресурсів.

До функцій матеріально-технічного забезпечення додаються функції із закупівлі сировини і матеріалів, нормування витрат матеріалів, нормування виробничих запасів.

Третій етап (з кінця 90-х років 20 ст. по сьогоднішній день). Цей етап може бути охарактеризований так. З'являються фундаментальні зміни в організації та управлінні ринковими процесами у всій економіці підприємств України. До них можна віднести: перетворення ринку продавця на ринок покупця, посилення конкурентної боротьби, поступове поширення концепції маркетингу і як результат - зростання насиченості, ширини, глибини товарного асортименту. Ускладнилося прогнозування попиту, зросли матеріальні запаси, збільшилися складські і транспортні витрати. Гостро постала проблема раціонального планування постачання, яке повинно бути зорієнтоване на задоволення попиту з мінімальними витратами. Виникла необхідність у посиленні координації між взаємопов'язаними видами діяльності, тобто організацією виробництва, збуту, закупівель, зберігання і транспортування як єдиного матеріального потоку. Вирішення таких проблем пов'язуються з поширенням використання логістики.

Тому роль та значення дисципліни в системі економічних дисциплін спеціальності "Економіка підприємства" зростає, що зумовлено підвищувальними вимогами до матеріально-технічного забезпечення підприємства в умовах ринкових відносин, економічний зміст якого значною мірою відрізняється від такого в умовах директивної економіки.

Навчальна дисципліна "Матеріально-технічне забезпечення підприємства" -- це нова навчальна дисципліна, яка вивчає систему матеріально-технічного забезпечення підприємства за різних форм господарювання і вплив її на результати господарської діяльності підприємства.

2. Структура норми витрат матеріалів

Методика розробки прогресивних норм витрати вимагає точного знання складу і структури норми, факторів, які впливають на формування і величину кожного елементу норми. Сума нормоутворюючих факторів називається складом норми, а їх співвідношення у загальній величині - структурою норми.

Основу норми витрат матеріалів утворює корисна витрата матеріалів на одиницю продукції або виконання одиниці робіт. Вона дорівнює масі готової деталі за кресленням і залежить в основному від конструкції деталі і використовуваних матеріалів. В нормуванні витрати матеріалів цю складову прийнято називати чистовою витратою матеріалів.

Розрізняють теоретичну і фактичну масу деталі. Теоретична визначається за кресленнями, розрахунками за об'ємом деталі і питомою масою матеріалу, із якого вона виготовлена. Фактична маса деталі визначається шляхом зважування деталі, що виготовлена у відповідності кресленням і технічним умовам.

Другий елемент норми витрат матеріалів - технологічні відходи і втрати. Включає додаткові витрати матеріалів на відходи і втрати, які зумовлені безпосередньо особливостями технологічного процесу.

Відходи - це залишки вихідного матеріалу, які не можемо використати для виготовлення тих деталей, при виробництві яких вони виникли. За характером можливого їх застосування відходи поділяються на поворотні і безповоротні. Поворотні відходи можна використати у виробництві менших деталей того ж виробництва, для обслуговування основного виробництва, для виготовлення продукції допоміжного виробництва або можуть бути продані іншим підприємствам. До безповоротних відходів відносять відходи, які не можуть бути використані у якості вихідного матеріалу, але можуть застосовуватися як вторинні ресурси (стружка, металолом, макулатура тощо).

Втрати - це частина матеріалу, яка не може бути використана на даному етапі технічного розвитку виробництва. До них відносять втрати металу на угар, втрати лісоматеріалів, пов'язані з припусками на усушку тощо.

Для різних видів матеріальних ресурсів склад технологічних відходів і втрат різний. Це пов'язано з призначенням матеріалів у виробництві, а також із особливостями їх обробки і споживання.

Третій елемент норми - інші організаційно-технічні відходи і втрати матеріалів, технічно неминучі в умовах певного виробництва, які зумовлені причинами, що не залежать від технологічного процесу. Наприклад, відходи матеріалів, пов'язані з поставкою некратних немірних його розмірів, втрати хімікатів з промивними водами, віднесенням у вентиляцію тощо. На рівень даного виду втрат і відходів основний вплив мають організаційно-технічні фактори виробництва.

Організаційно-технічні відходи і втрати враховуються тільки у деяких виробництвах (оброблювальна промисловість). В деяких галузях (наприклад, будівництво) вони не виділяються у якості третього норму утворюючого елементу.

В склад норми не можна включати відходи і втрати, що викликані відхиленнями від регламентованих технологічних процесів, режимів роботи, рецептур, від встановлених форм організації виробництва. Не включаються у норму і втрати матеріалів, що перевищують нормативи їх природного убутку у виробництві, а також втрати при транспортуванні і зберіганні. Втрати, що обумовлені відхиленнями від встановлених стандартів, якості сировини, їх нормальних розмірів, а також витрати, викликані браком, також не включаються в склад норми витрати.

З методичної точки зору у найбільш загальному вигляді величину норми витрати матеріалів можна виразити такою формулою

(1)

де Н_м - норма витрати матеріалів; О_ч - чистова маса або корисна витрата на деталь; О_т і - технологічні відходи і псування; Оі_н і - інші організаційно-технічні відходи і втрати.

Чистова маса визначається величиною матеріальних ресурсів, які речово входять у готовий виріб, складають кінцеву масу виробу і характеризують його конструкційну матеріалоємність.

При визначенні норми витрати матеріалів необхідно оцінювати ступінь її прогресивності, тобто наскільки повно вона дозволяє використовувати вихідний матеріал при виготовленні продукції. Основними якісними показниками такої оцінки служить коефіцієнт використання матеріалу та коефіцієнт виходу придатної продукції.

3. Порядок визначення потреби підприємства в основних матеріалах на плановий рік

Потреба у матеріальних ресурсах розраховується окремо за різними видами матеріалів: основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо та енергія.

1. Потреба в основних матеріалах визначається на основі виробничої програми підприємства або цеху, норм витрати матеріалів і планової величини запасів цих ресурсів.

Якщо техніка розрахунків пов'язана із великим обсягом розрахункових робіт, які не можуть бути механізованими, то потреба в матеріальних ресурсах визначається за укрупненою номенклатурою продукції.

Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству у розрахунковому періоді у натуральному виді обчислюється за формулою:

п_м=м_в+м_зк-м_зп (2)

де П_м - потреба підприємства у матеріалах; М_в - витрати матеріалів на виконання виробничої програми; М_зп і М_зк -запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Витрати матеріалів для виготовлення продукції визначаються як добуток виробничої програми на норму витрати матеріалу, з врахуванням обсягу матеріалів у незавершеному виробництві.

2. Потреба у допоміжних матеріалах обчислюються шляхом добутку обсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат. При визначенні потреби у допоміжних матеріалах їх розділяють на такі групи:

а) матеріали, що використовуються безпосередньо на виробництво продукції (барвники, пакувальні матеріали тощо). Визначаються відповідно нормам витрати і обсягу продукції.

б) матеріали, які витрачаються на інструмент, пристосування. Визначаються відповідно часу зносу та нормативного часу застосування інструменту протягом планового періоду (року).

в) матеріали, які витрачаються на ремонт та утримання обладнання, будівель та споруд.

3.Потреба в паливі та енергії визначається окремо за такими видами:

технологічне паливо та електроенергія, яке використовується для приведення в рух механізмів. Потреба визначається прямим розрахунком на основі норми витрати палива або енергії на одиницю продукції та планового обсягу виробництва.

паливо та електроенергія відповідно для опалення і освітлення приміщень. Потреба розраховується виходячи із об'єму опалювального приміщення і норми витрати на 1 м будівлі.

Загальна потреба у матеріалах у певному періоді визначається потребою в основних, допоміжних матеріалах, паливі та енергії за такими видами робіт:

§ основне виробництво,

§ ремонтно-експлуатаційні потреби (догляд за обладнанням, будовами, спорудами),

§ виконання дослідних та інших робіт, пов'язаних з освоєнням нової продукції,

§ роботи по впровадженню у виробництво нової техніки,

§ науково-дослідні роботи, що проводяться на підприємстві,

§ капітальні роботи, що виконуються власними силами.

Визначення потреби підприємства в обладнанні для його заміни здійснюється виходячи із величини зношеного обладнання (машин) в межах його річного зносу, терміну служби обладнання або відповідно до плану реконструкції підприємства. В окремих галузях народного господарства (будівництві, сільському господарстві), де машини та обладнання носять мобільний характер потреба в обладнанні та машинах визначається виходячи із річного обсягу робіт у натуральних величинах, наявності та вибуття цих засобів праці внаслідок зношення.

4. Порівняння традиційних та оперативних форм постачання матеріальних ресурсів

Існують різні форми забезпечення споживачів матеріальними ресурсами. В кожному конкретному випадку форма забезпечення повинна бути обґрунтована економічними факторами та умовами, які роблять певну форму забезпечення більш ефективною в порівнянні з іншими.

Форми постачання між підприємствами можуть бути прямими, опосередкованими та змішаними (рис. 1).

Рисунок 1 - Форми постачання

Прямі форми постачання для підприємств є найбільш економічними та прогресивними порівняно із непрямими зв'язками, оскільки вони, виключаючи посередників, зменшують витрати обігу, документообіг, зміцнюють взаємовідносини між постачальниками та споживачами. Поставки продукції стають більш регулярними та стабільними.

Опосередкованими вважаються форми постачання, коли між підприємствами є хоча б один посередник (дистриб'ютор, агент та брокер).

Поставки продукції споживачу можуть здійснюватись змішаним шляхом, тобто як прямі, так і через посередників.

Потреба у непрямих зв'язках пояснюється тим, що прямі зв'язки вигідні та доцільні в умовах споживання ресурсів у великих розмірах. Якщо підприємство споживає сировину і матеріали у незначних обсягах, які не досягають транзитної норми відвантаження, то, щоб не створювати на підприємствах зайвих запасів матеріальних ресурсів, доцільні і форми постачання, які передбачають послуги посередників.

Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, насамперед з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах.

Серед чисельних економічних зв'язків особливе місце належить прямим тривалим господарським зв'язкам. Прямі тривалі зв'язки створюють необхідні умови для регулярного комплексного постачання, тобто постачання необхідними ресурсами у потрібній кількості та в термін. Це позитивно впливає на весь виробничий процес і його економічну ефективність. Встановлення прямих зв'язків не означає відмови від інших джерел матеріально-технічного забезпечення.

За характером замовлення ресурсів системи постачання є традиційними і оперативними.

Традиційні системи постачання базуються на визначенні планової потреби в матеріальних ресурсах, розрахунку термінів та інтервалу поставок. Постачання здійснюється згідно плану матеріально-технічного забезпечення підприємства, що передбачає створення відповідної величини запасів.

Оперативні системи постачання засновані на мінімальних запасах на складах і оперативному зв'язку між постачальником і споживачем.

Прикладом оперативної форми матеріально-технічного забезпечення підприємства є система постачання „точно в термін" - система поставки матеріальних ресурсів до місця виробничого споживання у певній кількості та у потрібний час. Відношення між постачальником та покупцем, які дозволяють застосовувати систему поставок „точно в термін", повинні носити характер тривалих господарських зв'язків та будуються на довготермінових контрактах.

Відповідно до моделі системи постачання „точно в термін" переважна більшість витрат, пов'язаних із зберіганням запасів, а також частина витрат на організацію замовлення може бути значно зменшена або навіть взагалі усунена, а частина витрат переноситься на постачальника, які потім відшкодовуються ціною.

Порівняльна характеристика двох систем представлена у табл. 1.

Таблиця 1 - Порівняльна характеристика традиційної та оперативної системи постачання

Досвід показує, що система „точно в термін" не є універсальною і застосовується не завжди. її реалізацію стримують такі важливі фактори, як незадовільна якість продукції, порушення термінів постачання і оплати за товар, помилки і збої в передачі інформації між замовником і постачальником. Успіх у реалізації цієї стратегії залежить також від кількості та територіальної дислокації постачальників, рівня їх відповідальності під час виконання договірних зобов'язань. Тому величезні витрати, пов'язані з реалізацією системи „точно в термін", ефективні тільки в стабільно працюючих економічних системах за умови довгострокових господарських зв'язків.

Серед основних методів закупівлі можна назвати такі:

закупівля товару однією партією;

регулярні закупівлі дрібними партіями;

оптові закупівлі;

закупівлі за мірою необхідності.