Транспортна система, її формування, роль і значення в розвитку економіки регіону

Транспортна система, її формування, роль і значення в розвитку економіки регіону

1.1 Стан транспортної системи Рівненської області

Утворена 4.ХІІ 1939. Розташована на Північному Заході країни. На Півночі межує з Брестською, на Північному Сході - з Гомельськими областями Білорусі, на Сході - з Житомирською, на Південному Сході - з Хмельницькою, на Півдні - з Тернопільською, на Південному Заході - з Львівською, на Заході - з Волинською областями України. Площа 20,1 тис. км² . Чисельність наявного населення на 01.01.04 р. 1164,1 тис. осіб. Центр - м. Рівне. В області - 16 районів, 10 міст, у тому числі 4 обласного підпорядкування, 17 селищ міського типу, 1001 сільський населений пункт.

Область характеризується розвитком традиційних галузей промисловості (харчова, легка, деревообробна), що базуються на місцевій сировині, і нових галузей (машинобудівельна, у тому числі електротехнічна, хімічна, енергетика) та багатогалузевого сільського господарства (землеробство зерново-буряківничо-льонарського напряму і м'ясо-молочне тваринництво). У сукупній валовій продукції промисловості та сільського господарства питома вага промисловості становить 66,5%, сільського господарства - 33,5% (1989). У республіканському розподілі праці область виділяється виробником лляних тканин (56%), нетканих матеріалів (23%), деревно-стружкових плит (23%), мінеральних добрив (12%), цементу (10%), тощо.

В загальному обсязі промисловість товарної продукції 1989 на харчову промисловість припадало 23,8%, легку - 17,9%, машинобудівельну і металообробну - 16,8%, хімічну - 10,6%, лісову і деревообробну - 10%. Енергетичною базою є в основному енергія Рівненської АЕС, Добротвірської ДРЕС, а також місцевий торф. Машинобудівельний комплекс області виробляє високовольтну апаратуру, торгівельне устаткування, запасні частини для тракторів (Рівне), автокормоводи для тваринницьких ферм, транспортні причепи (Квасилів), будівельні інструменти (Костопіль); діють численні ремонтні підприємства. У Дубно - ливарно-механічний завод. Хімічна промисловість представлена Рівненським виробничим об'єднанням „Азот", заводами Рівненської побутової хімії, Здолбунівським і Корецьким пластмасових виробів та Дубнівським гумотехнічних виробів, тощо. Харчова промисловість (провідна ланка агропромислового комплексу області) базується в основному на переробці цукрових буряків, овочів і продукції тваринництва. Цукор виробляють на Дубнівському, Бабино-Томахівському, Корецькому, Мізоцькому, Острозькому і Шпанівському заводах, овочеві консерви - в Демидівці, Дубно, Острозі, Великих Межиричах, Червоноармійську, Рівному, Острожці, Острівську; м'ясо переробляють на міясокомбінатах у Рівному і Дубно. По всій території області розташовано підприємства молочної промисловості (найбільші - в Рівному, Дубно, Сарнах, Гощі). Працюють крохмале-патокові (Володимирець), спиртовий (Зірне), пивоварні (Рівне, Острог, Семи дуби, Василів, Вовковиї), мінеральні води (Острог, Березне, Степань) заводи, кондитерська фабрика (Рівне). Значне місце у промисловому комплексі належить легкій промисловості, головним чином текстильній, підприємства швейної, трикотажної галузей. Республіканське значення має лісова, деревообробна і паперова промисловість. Основу цієї галузі становлять 15 лісгоспзагів, які, крім заготівлі сировини для деревообробної і паперової промисловості, виробляють скипидар, живицю, вітамінне борошно.

У внутрішніх і зовнішніх перевезеннях провідну роль відіграють залізничний і автомобільний транспорт. Довжини залізниць загального користування становить 588 км, густота 29,2 км на 1000 км2. Залізничні вузли; Здолбунів, Рівне, Сарни. Довжина автомобільних шляхів 5,2 тис. км, у тому числі з твердим покриттям - 4,7 тис. км. густота 232,3 км на 1000 км2.

За 2005 рік всіма видами транспорту перевезено 12912,7 тис.тонн вантажів, що на 3,9 відсотка більше, ніж за 2004 рік.Транспортна робота склала 9,1 міль'ярда тонно-кілометрів вантажообороту.

Зокрема, залізничним транспортом виконується 74,2 відсотки загального обсягу вантажних перевезень.Упродовж 2005 року Рівненська дирекція залізничного перевезень Львівської залізниці збільшила на третину відправлення цементу, на чверть - хімічних і мінеральних добрив.

Автомобільним транспортом за цей період доставлено замовникам 3332,3 тис. тонн вантажів, що на 28,2 відсотки більше порівняно з 2004 роком.Вантажооборот зріс на 19 відсотків.

Послугами пасажирського транспорту скористалось 105,4 мільйона пасажирів, виконано пасажирську роботу в обсязі 2,6 мільярда пасажиро-кілометрів, що відповідно на 5,4 відсотка та на 3,2 відсотка більше порівняно з 2004 роком.

Найбільша частка (88 відсотків) загального обсягу пасажирських перевезень припадає на автомобільний транспорт, яким перевезено 92,8 мільйона пасажирів, з них 62,5 мільйона перевезено підприємцями-фізичними особами.

Залізничним транспортом відправлено 12,6 мільйона пасажирів.

За 2004 рік всіма видами транспорту перевезено 12400,0 тис.тонн вантажів.Це на 11,4 відсотка менше, ніж за 2003 рік.

Залізничним транспортом перевезено 7317,5 тис. тонн вантажів, що на 21,8 відсотка більше ніж 2003 році.

Автомобільним транспортом перевезено 2600 тис. тонн вантажів, що на 15,3 відсотки більше ніж 2003 році.

За 2003 рік всіма видами транспорту перевезено 13995,5 тис.тонн вантажів. З них залізничним транспортом перевезено 6007,4 тис. тонн,а автомобільним транспортом перевезено 2300 тис. тонн вантажів.(Див. табл.1)

Таблиця 1.1. - Об'єми перевезень вантажів по Рівненській області

Рис. 1.1. Графік перевезень вантажів різними видами транспорту по Рівненській області

З цього графіку виходить, що з кожним роком зростає доля перевезених вантажів автомобільним і залізничним транспортом впорівнянні з іншими видами транспорту.

Рис. 1.2. Графік перевезень автомобільним транспортом в Рівненській області.

З цього графіка видно, що з кожним роком зростає кількість перевезень вантажів як АТП так і підприємцями фізичними особами.Але доля фізичних осіб в порівнянні з АТП дуже мала.

Рівненська область входить до складу областей де за 2005 рік зросли обсяги перевезень вантажів, приріст становить 27 відсотків.

На території Рівненської області сформувалися 3 промислові вузли: Рівненсько-Здолбунівецький (спеціалізацію визначають машинобудівельна, хімічна, легка, харчова промисловість), Дубнівський і Сарненський (переважає харчова промисловість, допоміжними є легка, деревообробна і металообробна галузі).

Агропромисловий комплекс області включає сировинну, переробну і обслуговуючи ланки. Основна його ланка - сільське господарство. У загальному обсязі валової продукції сільського господарства на тваринництво припадає 55%, рослинництво - 45%. В 1990 в області було 282 колгоспи, 68 радгоспів, міжгосподарчи та інші держгоспів; 16 комбікормових заводів, 335 кормцехів. Сільськогосподарські угіддя займали (тис. га) - 833,6 у тому числі орні землі - 596,9, сіножатні пасовища - 232,9. Площа багаторічних насаджень (хмільники, сади, ягідники) 4,7 тис. га.

На території області провадяться значні роботи по меліорації заболочених земель. Загальна площа осушених земель 372,3 тис. га, у тому числі закритим дренажем - 270,6 тис. га. Споруджено 281 осушувальну систему.

Серед галузей тваринництва найбільше значення має скотарство, розвиваються також свинарство і вівчарство; допоміжні галузі - птахівництво, бджільництво і рибництво.

Різноманітні природні умови спричинили формування агропромислових спеціалізованих комплексів рослинницької і тваринницької орієнтації. В галузевій структурі рослинницької групи провідне місце посідає льонопромисловий комплекс (у поліській частині області), розвинуті також бурякоцукровий, хмелепивоварний і картоплепромисловий, а також зерно промисловий і плодоовочепромисловий АПК. Тваринницька група представлена м'ясо- і молоко промисловий АПК. Навколо Рівного і Здолбунова розвивається приміське сільське господарство, яке спеціалізується головним чином на виробництві овочевої і м'ясо-молочної продукції.

На території Рівненської області виділяється 2 господарські підрайони. Північний (Поліський) підрайон займає більш 2/3 площі області, тут зосереджено 40% її населення. Галузі спеціалізації - видобування торфу, граніту, базальту, лісова, деревообробна промисловість, енергетика; значне місце посідає харчова та промисловість будівельних матеріалів. Сільське господарство спеціалізується на кортоплятстві, виробництві зерна, льонарстві та м'ясо-молочному тваринництві. Південний (лісостеповий) підрайон виділяється розвинутими харчовою, легкою, машинобудівельною. І металообробною, хімічною, деревообробною та будівельними матеріалами галузями; сільське господарство - буряківництвом, виробництвом зерна, картоплярством та м'ясо-молочним тваринництвом.

Володимирецький район знаходиться на північному заході Рівненської області. Створений в 1940 році. Володимирецький район межує з Дубровицьким, Зарічнянським, Сарненським Костопільським районами Рівненської області та Маневицьким районом Волинської області. По території району протікають ріки Горинь, Стир, Стубла, Веселуха, Бережанка. На території району знаходяться 8 державних заказників місцевого значення та державний заказник «Білоозерський». В районі є родовища глини, торфу, базальту, білого кварцового піску. Добувають бурштин, органічне добриво сапропель. Площа району - 1,95 тис.км2. На території району розміщена Рівненська атомна електростанція та м. Кузнецовськ обласного значення

Володимирець (селище міського типу з 1957 року) - районний центр Рівненської області, що появився на карті України 6 грудня 1939 року. Селище розкинулось у межиріччі Стиру і Горині, від обласного центру Рівне Володимирець віддалений на 133 кілометра на північ, а від сусіднього районного центру Дубровиця на 40 кілометрів на південний захід. До найближчої залізничної станції Антонівка 20 кілометрів, стільки ж до залізничної станції Рафалівка. На північний схід селища, на відстані 4 кілометрів, знаходиться залізнична станція Володимирець вузькоколійної залізниці Антонівка-Зарічне, що була побудована купцями ще на передодні Ії світової війни. У поборовому реєстрі Луцького повіту за 1570 рік містечко згадується як “давнє поселення” і знаходиться у власності Івана Кердея Миншинського. В кінці ХVІ століття переходить до власності князів Чорторийських, пізніше до мінського воєводи Паца. А в першій половині ХVІІ століття Володимирець з навколишніми землями вже знаходиться у володінні князів Четвертинських. 4 червня 1667 року завдяки старанням князя Стефана Стефановича Четвертинського місто Володимирець отримало привілей на самоврядування за Магденбурзьким правом та ряд пільг. Володимирецьких міщан було звільнено на 12 років від сплати чиншів, податків, контрибуцій та інших повинностей. В кінці ХІХ століття у Володимирці була православна церква, костел, 2 синагоги, проживало 1083 мешканці. Працював винокурний завод, було 10 ремісників, 4 магазини. У 1874 році відкрито церковно-приходську школу, яка була реорганізована у 1908 році в двокласне народне училище. У 1918-1920 роках Володимирець став ареною жорсткої боротьби різних суспільно-політичних сил. Влада в селищі часто мінялася, переходила з рук в руки. А восени 1920 року селище опинилося знову в зоні окупації відновленої польської держави, колоніальна політика якої гальмувала розвиток економіки та культури, освіти і науки. З 1931 року Володимирець входить до складу Волинського воєводства. Польський період в історії Західної України, а відтак і Володимирця, закінчився вереснем 1939 року, 19 вересня до селища входять частини Червоної Армії. Вже весною 1940 року було створено колгосп, що включав у себе 34 селянських господарства. З 3 липня 1941 року по 12 січня 1944 року Володимирець був окупований німецько-фашистськими загарбниками. У цей період активно проводились бойові операції партизанами, підпільними організаціями, місцевими громадянами. 20 лютого 1943 року на базі ініціативної групи Володимирецького району створено партизанський загін імені Кармелюка. Район почав інтенсивно розвиватися після Великої Вітчизняної війни, поступово розгорталась промисловість. В 1959 році на базі спиртзаводу був створений крохмале-патоковий комбінат, у 1960 році організовано Володимирецький лісгосп, багатогалузеве підприємство, що заготовляє та вивозить деревину для потреб народного господарства країни. В 1961 році в районі створено міжколгоспбуд, при якому працюють цегельний завод, пилорами, черепичний та столярний цехи. В 1959 році Володимирецький район об'єднується з Рафалівським.

На території району розташовано 67 населених пунктів, з них 65 сіл та 2 селища міського типу. Населення - 61,4 тис.чол., в тому числі сільського - 44,05 тис.чол., Молоді до 28 років - 9586 чол., з них 19,4 тис.чол. - до 18 років. Людей віком 90 і більше років - 138 чоло., 100 і більше років - 3 чол. В районі 50 дітей-сиріт, 18300 пенсіонерів, з них інвалідів Великої Вітчизняної війни - 203, учасників бойових дій - 654, учасників війни - 3500, 10005 сімей отримують державну допомогу сім'ям з дітьми. Щільність населення - 31,5 чол. на 1км2.

В районі працює 8 промислових підприємств, які за 2001 рік випустили продукції в порівняльних цінах на суму 7,4 млн.грн., що на 61,3 відсотка більше рівня 2000 року. Середньорічна чисельність працюючих 1275 чоловік. Основні види промислової продукції - пиломатеріали, плодоовочеві консерви, меблі, масло тваринне, продукція з незбираного молока, олія соняшникова, камінь, щебінь. Найбільше приросту обсягів промислової продукції у 2001 році досягти ВАТ “Володимирецький молокозавод” - 3,1 рази, КП “Меблева фабрика” - 2,4 рази, ВАТ “Рафалівський кар'єр” - 2,3 рази. Діє 25 малих підприємств та 370 суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб. В районі діє 32 підприємства агропромислового комплексу, з них 29 сільськогосподарських виробничих кооперативи, 1 приватне сільськогосподарське підприємство, 1 приватно-орендне господарство, 1 дослідне господарство (Див. табл.1.2). Площа сільськогосподарських угідь - 34124,9 га., з них ріллі - 20117 га, сіножатей - 7054,5 га, пасовищ - 4655,5 га. Зареєстровано 4 будівельні підприємства різних форм власності, якими протягом року виконано робіт на суму 3,1 млн.грн., що на 58 відсотків більше рівня 2000 року. Найбільша частка робіт (41,7%) припадає на КП “Агробуд”. В 2001 році введено в експлуатацію поліклінічний корпус на 150 відвідувань в зміну в смт. Рафалівка. Протягом 2001 року підприємствами експортовано продукції на суму 3061,2 тис.грн., в підприємства району вкладені іноземні інвестиції в сумі 90 тис.дол. США. Основними видами продукції, що відправляються на експорт є: ділова деревина. Щебінь, скло медичне. В районі працює 5 товариств торгівлі та громадського харчування, 173 торгові точки різних форм власності, в тому числі 112 підприємств споживчої кооперації, з них 69 - громадського харчування. Загальна кількість працюючих у цій галузі 941 чоловік.

Таблиця 1.2. - Сільськогосподарські підприємства Володимирецького району

Система освіти району включає в себе 56 загальноосвітніх навчальних закладів, з них 15 шкіл І ступеня, 13 шкіл І-ІІ ступеня, 28 шкіл І-ІІІ ступеня. В районі діє Володимирецький районний колегіум. Дві загальноосвітні школи реорганізовані у навчально-виховні комплекси “школа-ліцей”. Функціонують ВПУ та дитячо-юнацька спортивна школа.

На території району працює 46 бібліотечних, 43 клубних установи, дві дитячі музичні школи та районний історико-краєзнавчий музей, діє 8 народних аматорських колективи.

В районі функціонує 4 лікарні, 3 амбулаторії та 44 ФАПи. Працює в медичних установах 1087 чол., з них лікарів - 105 чол., середній медичний персонал - 433 чол.

В районі зареєстровано 68 релігійних громад християнського напрямку. Найчисельнішим є православ'я - 34 громади, яке розділене на дві конфесії. Найбільшу структуру і кількість віруючих має УПЦ - 31 громада, УПЦ-КП - громади. Зареєстровані також протестантські громади. Найчисельнішими є ХВЄ (п'ятидесятники) - 30 громад, ЄХБ - 2 громади, а також одна незалежна релігійна громада повного Євангеліє - “Спасіння” та одна харизматична церква “Світло зорі”.

На території району знаходяться 8 водоймищ та водосховищ, 9 державних заказників місцевого значення площею 1120 га та державний заказник “Білоозерський” площею 3330 га.

Район вкритий мережею автомобільних шляхів.Їх категорії та протяжність наведені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3. - Мережа автомобільних шляхів Володимирецького району

1.2 Організація перевезень і транспортного обслуговування

Загальні умови перевезення визначаються Закономи України Про автомобільний транспорт, Про транспорт, Правилами перевезень вантажів, Законом України Про перевезення небезпечних вантажів, Статутом автомобільного транспорту, Господарським, Цивільним Кодексами України,іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповіднодо них.

Перевезення вантажів як вид господарської діяльності.

Перевезенням вантажів є господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин,зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами(Стаття 306 ГКУ).

Договір перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі,яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправникзобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (Стаття 909 ЦКУ).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо)відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (Стаття 307 ГКУ).

Перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі.У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення (Стаття 914 ЦКУ).

На автомобільному транспорті при систематичних перевезеннях укладається річний довгостроковий договір (Стаття 307 ГКУ).

Плата за перевезення.

За перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника(володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін.

Перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання (Стаття 916 ЦКУ).

Приймання вантажу до перевезення.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи(посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином (Стаття 308 ГКУ).

Надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення.

Перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу.

Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.

Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (Стаття 917 ЦКУ).

Зміна умов перевезення.

Вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адресату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу.

У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу (Стаття 309 ГКУ).

Строк доставки вантажу.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами),іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами(статутами), вважається втраченим.

Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами) (Стаття 919 ЦКУ).

Одержання вантажу в пункті призначення.

Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу.

Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку (Стаття 310 ГКУ).

Завантаження та вивантаження вантажу.

Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником(одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Завантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (Стаття 918 ЦКУ).

Відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із договору перевезення.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (Стаття 920 ЦКУ).

Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу.

Перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами) (Стаття 921 ЦКУ).

Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення (Стаття 313 ГКУ).

Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті,нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач(відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу,повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування (Стаття 314 ГКУ).

Порядок вирішення спорів щодо перевезень.

До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії.

Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення,встановлюється шестимісячний строк (Стаття 315 ГКУ).

Договір транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторонни (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта,зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення,одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї статті поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (Стаття 929 ЦКУ).

Форма договору транспортного експедирування.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків (Стаття 930 ЦКУ).

Плата за договором транспортного експедирування

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (Стаття 931 ЦКУ).

Виконання договору транспортного експедирування.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (Стаття 932 ЦКУ).

Документи та інша інформація, що надаються експедиторові.

Клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків,встановлених договором.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.

У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті (Стаття 933 ЦКУ).

Відмова від договору транспортного експедирування.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору (Стаття 935 ЦКУ).