Вплив лізингу на подальший розвиток підприємництва та агробізнесу

Вплив лізингу на подальший розвиток підприємництва та агробізнесу

Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різноманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів і юридичних норм, які регулюють лізингові операції.

До основних видів лізингу відносяться фінансовий і оперативний. Критерієм їх розмежування служать ознаки за обсягом зобов'язань лізингодавця і строками використання лізингового майна. Всі останні види лізингу - це різновиди основних видів лізингу і в залежності від ознак, вони можуть бути віднесені до оперативного чи фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг - це комплекс економічних і майнових відносин, що виникає у зв'язку з придбанням майна у власність з подальшою його передачею в тимчасове володіння і користування за відповідну плату на строк, наближений за тривалістю до строку його експлуатації і амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

-участь в лізинговій угоді крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробника або постачальника лізингового майна);

-лізингодавець придбає майно не для власного використання, а спеціально для передачі його в тимчасове володіння і користування лізингоодержувачу;

-право вибору майна і його продавця належить лізингоодержувачу;

-продавець майна знає, що майно придбається спеціально для передачі його в тимчасове володіння і користування лізингоодержувачу;

-майно безпосередньо доставляється лізингоодержувачу і приймається ним в експлуатацію;

-претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів в гарантійний строк лізингордержувач направляє безпосередньо продавцю майна;

-ризик випадкової гибелі і пошкодження майна переходить де лізин- гоодержувача після підписання акту приймання-передачі майна в експлуатацію.

Оперативний лізинг - характеризується тим, що строк, на який майно передається в тимчасове володіння і користування, набагато менший нормативного строку служби майна. Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

-внаслідок того, що строк лізингового договору значно менший нормативного строку служби майна, лізингодавець не розраховує відшкодувати вартість майна за рахунок платежів від одного лізингового контракту;

-майно передається в лізинг багаторазово;

-в лізинг передається не спеціально придбане майно за замовленням лізингоодержувача, а наявне в лізинговій компанії;

-лізингова операція має двосторонній характер (лізингодавець лізингоодержувач);

-обов'язки щодо технічного обслуговування, ремонту, страхування покладаються на лізингову компанію;

-лізингоодержувач може розірвати договір, якщо майно через непередбачені обставини виявиться непридатним до використання;

-ризик випадкової гибелі, втрати, пошкодження лізингового майна покладається на лізингодавця;

-після закінчення строку лізингового договору майно, як правило, повертається лізингодавцю.

При виділенні видів лізингу виходять в першу чергу із ознак їх класифікації і диференціюються в залежності від форми організації контракту, тривалості відносин, обсягу обслуговування, особливостей об'єктів лізингу і умов їх амортизації, форми лізингових платежів, сектора ринку, відносин до податкових пільг .

В залежності від форми організації і техніки проведення лізингової операції лізинг ділиться на:

-прямий лізинг, при якому власник майна (виробник, постачальник) самостійно без посередника здає об'єкт в лізинг;

-посередній лізинг, коли майно в лізинг передає не постачальник, а фінансовий посередник, в якості якого виступає лізингова компанія;

-зворотній лізинг є різноманітністю двосторонньої лізингової угоди і однією із форм прямого лізингу. Зміст взаємовідносин, що складається при цьому виді лізингу, полягає в наступному. Підприємство-власник обладнання продає останнє лізинговій компанії і одночасно укладає угоду про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу. Зворотній лізинг застосовується у випадку, коли власник об'єкта угоди має гостру потребу в грошових коштах і за допомогою даного виду лізингу хоче покращити свій фінансовий стан;

-лізинг постачальнику відрізняється від зворотного тим, що постачальник, хоча і виступає в якості продавця і орендатора одночасно, але не є користувачем майна, яке він обов'язково передає в сублізинг третій особі.

За ознаками тривалості угод, обсягу зобов'язань лізингодавця і ступені окупності об'єктів виділяють два основних види лізингу: фінансовий і оперативний.

Фінансовий лізинг являє собою взаємовідносини сторін, які передбачають на протязі дії терміну угоди виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації машин і обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця.

Оперативний лізинг представляє собою взаємовідносини, при яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням і утримуванням лізингового майна, що не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту.

Стосовно обсягу обслуговування лізинг ділиться на:

-чистий, коли всі витрати з обслуговування майна бере на себе лізингоодержувач,

-повний, тобто з повним набором послуг, або його ще називають "мокрий лізинг", коли лізингодавець бере на себе всі витрати з обслуговування об'єкта угоди (комплексну систему технічного обслуговування, ремонту, страхування, підготовки кваліфікованого персоналу, поставки, необхідної сировини, реклами, маркетингу, податку на майно і т.д.);

-частковий (з частковим набором послуг) передбачає погоджений розподіл функцій щодо технічного обслуговування об'єкта лізингу між сторонами угоди,

-генеральний лізинг дає можливість при постійному і перевіреному співробітництві лізингоодержувача з лізинговою компанією укладати загальну угоду по наданню лізингової лінії, після якої лізингоодержувач може при необхідності брати додаткове обладнання без укладення нових контрактів.

За типом майна розрізняють:

-лізинг рухомого майна (робочі машини і обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби і т.д.), в тому числі нове і бувше у використанні);

-лізинг нерухомого майна (виробничі приміщення і споруди).

В залежності від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції,

розділяють :

-внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну;

-зовнішній (міжнародний) лізинг, до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належала різним країнам.

В свою чергу зовнішній лізинг підрозділяється на імпортний (коли зарубіжною стороною є лізингодавець, і експортний, коли зарубіжною стороною є лізингоодержувач.

Міжнародний транзитний лізинг має місце в тих випадках, коли лізингодавець однієї країни, бере кредит або придбає обладнання в другій країні і передає його лізингоодержувачу, який знаходиться в третій країні.

В залежності від умов амортизації майна виділяють лізинг з повною і неповною амортизацією:

-лізинг з повною (або близько до повної) окупністю, коли на протязі строку дії лізингового договору відбувається повна або близька до повної амортизація майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна;

-лізинг з неповною окупністю, при якому на протязі строку дії одного лізингового договору відбувається окупність тільки певної частини вартості майна і часткова його амортизація.

Прискорена амортизація є різновидом повної амортизації і є методом більш прискореного перенесення балансової вартості основних фондів на затрати виробництва і обігу в порівнянні з нормативними строками їх служби.

По відношенню до податкових і амортизаційних пільг лізинг ділиться на фіктивний і дійсний.

Фіктивний лізинг має спекулятивний характер і розрахований на отримання прибутку за рахунок діючих в країні пільг (по оподаткуванню майна, прибутку, ПДВ, прискореної амортизації і т. і.)

Дійсний лізинг в правовому відношенні повинен відповідати діючому законодавству і економічному змісту лізингової форми підприємницької діяльності.

За характером лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і змішаний лізинг.

Грошовий лізинг має місце у випадку, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі.

Компенсаційний лізинг передбачає платежі в формі поставок товарів, які надають один одному лізингодавець і лізингоодержувач.

Змішаний лізинг передбачає поєднання грошового і компенсаційного платежів.

Правове регулювання лізингових відносин

Правове забезпечення лізингових відносин є надійною гарантією успішного розвитку лізингової діяльності. І навпаки, правова неврегульованість сторін договору підвищує ступінь ризику і стає одним із факторів, що стримує розвиток лізингової діяльності.

Предметом регулювання фінансового лізинїу є тристоронні відносини між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем майна з приводу умов передачі об'єкта договору, переходу до лізингоодержувача ризику випадкової загибелі, принципу розподілу між ними прав і обов'язків, а також відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань.

Класифікація та правове регулювання лізингових відносин

В становленні організаційних форм управління лізингом і формуванні його правового середовища в Україні можна виділити декілька етапів.

Для першого етапу (до прийняття в 1997 р. Закону України "Про лізинг") характерна відсутність спеціального законодавства і нормативних актів про лізинг, нерозвиненість цієї форми підприємницької діяльності, а також відсутність достатнього практичного досвіду. В таких складних умовах учасникам лізингових угод доводилось застосовувати закони і нормативні акти, які регулюють подібні відносини. Найбільш близькі в юридичному і економічному значенні договір оренди і договір майнового найму. Однак ці договори мають суттєві відмінності, пов'язані з виконанням зобов'язань і способом ведення бухгалтерського обліку. Тому сторони стикаються з певними труднощами при реалізації лізингових угод. Все це стримувало розвиток лізингу в Україні. На цьому етапі майже весь обсяг лізингових операцій припадав на комерційні банки.

Другий етап (після прийняття в 1997 р. Закону України "Про лізинг") - характеризується активним формуванням спеціальної нормативної бази для регулювання лізингових відносин. В цей період в лізингову діяльність поряд з комерційними банками включились спеціалізовані компанії, створені як з участю, так і без участі банківського капіталу.

Лізингові відносини в Україні регулюються законами і нормативними документами : Законами України "Про лізинг", "Про власність", "Про оренду майна державних підприємств", "Про підприємство", "Про підприємництво", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про податок на додану вартість". Указом Президента України "Про справляння податку на добавлену вартість з імпортних товарів", "Інструкцією з бухгалтерського обліку орендних операцій", затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.07.95 р. № 128 та ін.

Доленосним для розвитку лізингу в Україні необхідно вважати прийняття в 1997 р. Верховною Радою України Закону "Про лізинг". Цей Закон визначає поняття лізингу, загальні правові та економічні засади його здійснення, а саме: об'єкти і суб'єкти лізингу, види та форми лізингу, істотні умови та строки лізингового договору, передача та повернення об'єкта лізингу, право власності на об'єкт лізингу, права і обов'язки суб'єктів лізингу, лізингові платежі та інші засади, що регулюють лізингові відносини.

Особливості правового регулювання лізингових відносин обумовлені, перш за все, їх складністю і багатосторонністю. Навіть найпростіший зворотній лізинг об'єднує в одному договорі правове регулювання відносин купівлі-продажу майна і його оренди. В найбільш складній його формі - пайовому лізингу поєднуються договори продажу, кредиту, оренди, застави, страхування, технічного обслуговування, а також інших цивільних правових відносин. При цьому окремі складові частини комплексу лізингових відносин, набувають нетрадиційні, з точки зору, цивільних правових: відносин ситуації, пов'язані з передачею прав, відповідальності і ризику (наприклад, кредит без права подачі позову на активи одержувача, передачі ризиків власника постачальнику або користувачу).

Для країн з перехідною ринковою економікою з гострими проблемами обмеженості власних інвестиційних ресурсів, ненадійного інвестиційного середовища для прямих іноземних капіталовкладень, вирішення питання прийняттям спеціального законодавства про лізинг в Україні в значній мірі усуває недоречності в національному законодавстві введенням спеціальних норм, які регулюють лізингові відносини.

Введення спеціального законодавства щодо лізингу має першочергове значення не стільки для забезпечення правового регулювання лізингових відносин, скільки необхідністю створення сприятливих умов для їх розвитку. Тут першочергове значення має вирішення скоріше методичних, як правових питань, тобто введення в правовий і господарський вжиток понять, типових цивільно-правових норм, порядку юридичного оформлення лізингових відносин і т.п.

Складна правова природа лізингу обумовлена тим, що він об'єктивно знаходиться на межі суміжних відносин, які часто переплітаються: доручення, оренди, купівлі-продажу, товарного кредитування та ін.

Дійсно, в лізинговому комплексі відносин одним із його компонентів є договір-доручення, який використовується два рази: перший раз, коли майбутній лізингоодержувач доручає лізинговій компанії закупити для нього необхідне майно, а другий - коли лізингодавець доручає лізингоодержувачу отримати майно і надалі пред'являти всі претензії до його комплекності і якості безпосередньо постачальнику.

Орендні відносини також безпосередньо включаються в лізингову угоду в якості обов'язкового елемента, який окремо як складова частина не може з необхідною повнотою характеризувати єдине ціле - систему лізингу. В зв'язку з цим слід відзначити, що за лізингом користувач розраховується з лізингодавцем за принципом не оренди, а кредитної операції: при випадковій загибелі об'єкта не з вини сторін він відшкодовує всю суму лізингових платежів, передбачених договором, тобто повертає якби борг (вартість отриманого майна) з процентами за користування кредитом.

В лізингових операціях в тій або іншій мірі застосовуються також елементи кредитного фінансування під заставу майна, розрахунки за договірними зобов'язаннями, інвестування коштів в основний капітал та інші фінансові механізми.

З економічної точки зору, лізинг представляє собою інвестування коштів в основний капітал на зворотній основі. Тобто не в грошовій, а в формі передачі в користування майна. Власник майна (лізингодавець), по суті, надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність, передає його на відповідний термін користувачу і відшкодовує затрати за рахунок періодичних платежів лізингоодержувача. Таким чином, лізингова операція здійснюється на умовах терміновості, зворотності і платності у вигляді комісійних за надану послугу, так як це має місце при кредитуванні. При цьому позикодавцем виступає лізингодавець, позичальником - лізингоодержувач, а об'єктом позички - предмет лізингу.

В створенні сприятливого середовища для розвитку лізингу важливе місце належить договору, як правовій формі регулювання лізингових відносин. При будь-якій формі лізингових відносин невід'ємним елементом господарських зв'язків партнерів є договір (контракт), який визначає найважливіші умови функціонування суб'єктів лізингових угод.

Закон України "Про лізинг", в частині лізингового договору, дає загальні правові і економічні засади його здійснення. Кожний договір має індивідуальний характер, а спеціальне законодавство не може враховувати всіх особливостей конкретної ситуації.

Суб'єкти лізингового договору можуть вирішувати багато питань на свій розсуд за умови, що це не суперечить вимогам законів та нормативних документів. Останні прямо пропонують сторонам договору напрямок дій, від яких відступати не можна.

Лізинговий договір, як і будь-який інший контракт, набуває практичного значення в тому випадку, якщо в ньому чітко визначені права і обов'язки сторін, що вступають в ділові відносини. А саме: сукупність прав і обов'язків, що відповідають принципам рівності, автономії волі, самостійності і майнової відповідальності учасників - складає основний зміст лізингового договору.

Бурхливий розвиток лізингу в окремих країнах світу не міг не привести до його поширення на міжнародному рівні. Це привело до необхідності міжнародного регулювання лізингу з метою усунення юридичних перепон на шляху міжнародного фінансового лізингу.

26 травня 1988 року в Оттаві на дипломатичній конференції за участю 55 країн світу, був прийнятий текст Конвенції, в якому були встановлені деякі єдині норми і правила щодо операцій міжнародного фінансового лізингу. В третій статті Конвенції визначений критерій віднесення лізингової операції до міжнародної, що приведе до застосування або незастосування Конвенції. Такому критерію відповідає місцезнаходження сторін лізингового договору. Іншими словами, щоб на договір поширювалося дія Конвенції лізингодавець і лізингоодержувач повинні знаходитись в різних країнах. Постачальник може знаходитись як в одній із двох країн, де знаходяться лізингоодержувач або лізингодавець, так і в третій, важливо тільки, щоб така держава була членом Конвенції.

5 жовтня 1997 року на ХХV щорічних зборах членів Європейської Федерації Національних лізингових асоціацій Україна була прийнята членом цієї Європейської економічної структури. Оскільки остання є членом Оттавської Конвенції, тому організація лізингових операцій, як в Україні, так і між українськими і іноземними учасниками обов'язково повинна враховувати норми Оттавської Конвенції з міжнародного фінансового лізингу.

Методика проведення лізингових операцій

Основні етапи лізингового процесу

Лізинговий процес - від концептуальної ідеї до практичної реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки, виробництва продукції і закінчення договору - умовно можна поділити на такі чотири великі етапи:

-підготовка і обгрунтування;

-юридичне оформлення;

-використання об'єкта лізингу;

-оформлення відносин по закінченні строку дії договору.

На першому - попередньому - етапі здійснюють всі підготовчі роботи, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних договорів. На цьому етапі оформляються такі документи: заява майбутнього лізингоодержувача до лізингодавця на покупку лізингового майна; висновок про платоспроможність лізингоодержувача і ефективність лізингового процесу; заява-наряд, яка подається лізингодавцем постачальнику обладнання; заява лізингової компанії банку про надання кредиту для проведення лізингової операції. Проведення цих робіт обумовлено складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, необхідністю детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди.

Надзвичайно важливу роль в організації управління лізингом відіграє другий етап - юридичне закріплення лізингової угоди. Для досягнення цієї мети оформляються такі документи: кредитний договір між лізинговою компанією і банком пре надання позички для проведення лізингової операції; договір купівлі-продажу об'єкта лізингу; акт прийняття- передачі об'єкта лізингу в експлуатацію; договір з технічного обслуговування техніки; договір із страхування майна, переданого в лізинг, лізинговий договір.

Третій етап лізингової операції - період використання об'єкта лізингу. Він супроводжується тим, що лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, виконує роботи направлені на підтримку його в робочому стані, проводить виплати лізингових платежів. Лізингові операції відображуються в бухгалтерському обліку і звітності.

Четвертий етап лізингового процесу - період оформлення взаємовідносин між яізингодавцем і лізингоодержувачем після закінчення строку дії лізингового договору.

Лізинговий договір вважається припиненим після закінчення строку його дії. Лізингоодержувач після закінчення або до закінчення строку дії договору може стати власником об'єкта лізингу після повної сплати його вартості відповідно до умов лізингового договору та законодавства України.

У разі, якщо лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві в стані, зазначеному в договорі.

Послідовність і тривалість лізингових процедур на прикладі американських лізингових компаній показано на схемі 3.

Схема 3. Послідовність і тривалість лізингових процедур

Загальна тривалість лізингових процедур може коливатися в межах 180 - 360 днів.

Дана організація лізингового процесу властива великим компаніям в умовах насиченої інфраструктури лізингового ринку і необхідності боротьби за клієнтів. В лізингових процедурах значне місце відводиться незалежній експертизі лізингового проекту, на основі якої робиться висновок про відбір найкращого клієнта.

Підготовка та обгрунтування агролізингових операцій

На підготовчому етапі здійснюється проведення великої кількості робіт, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних договорів. Для лізингової компанії метою попередньої роботи е пошук потенційних клієнтів, зацікавлених в здійсненні лізингу, а для лізингоодержувача - пошук продавця необхідного майна і лізингодавця, який би придбав це майно у власність і передав його лізингоодержувачу в тимчасове користування на прийнятних умовах.

Лізингова компанія бере активну участь на всіх етапах лізингового процесу починаючи з ранньої стадії зародження лізингової операції. Для того, щоб про неї знав майбутній лізингоодержувач, вона веде рекламну кампанію про свого діяльність і переваги лізингу для користувача, збирає інформацію про перспективні види техніки і обладнання, ціни, постачальників, ціни і тарифи на інші супровідні лізингу послуги (ремонт, технічне обслуговування), аналізує попит та багато інших факторів.

Ініціатива в проведенні лізингової операції, як правило, виходить від майбутнього лізингоодержузача, який самостійно знаходить необхідне йому майно і його виробника. Лізингоодержувач також може звернутися до лізингової компанії з проханням підібрати постачальника необхідного майна. У будь-якому випадку останнє слово при виборі майна і постачальника залишається за лізингоодержувачем.

Будь-яка лізингова операція починається з отримання лізингодавцем заявки від майбутнього лізингоодержувача на купівлю майна і передачу його в тимчасове користування останньому.

Заявка підготовляється за довільною формою і повинна мати найменування майна, його параметри, технічну і економічну характеристику, а також місцезнаходження потенційного постачальника і його реквізити (додаток 1 ).

Одночасно із заявкою або після прийняття рішення про її розгляд лізингодавцем потенційний лізингоодержувач представляє всі документи, які вимагає лізингодавець. Стандартний комплект включає в себе такий набір документів:

-нотаріально завірені копії статуту і установчих документів підприємства;

-свідоцтво про реєстрацію підприємства (нотаріально завірена копія);

-нотаріально завірена карточка зразка підписів з відбитком печатки підприємства;

-копії бухгалтерського балансу підприємства за останні один - два роки і останній звітний період;

-копії нотаріально завірених договорів з постачальниками сировини, робіт, послуг, споживачами виробленої продукції;

-економічне обгрунтування і аналіз ефективності лізингової операції (бізнес-план);

-сертифікати на вироблену продукцію;

-гарантійне забезпечення лізингової операції;

-висновки аудиторів

При необхідності лізингодавець може запросити й іншу додаткову інформацію.

Після отримання лізингодавцем всіх необхідних документів починається як їх перевірка, так і всебічна експертиза лізингового проекту, яка у випадку необхідності може бути доручена незалежним експертам.

При проведенні експертизи лізингового проекту лізингодавець на попередньому етапі перед укладенням угоди повинен визначитись відносно лізингового майна, а саме:

-наскільки воно є ліквідним на протязі лізингового періоду і після його закінчення;

-чи можна, наприклад, демонтувати майно і продати його за прийнятною для лізингодавця ціною у випадку невиплати лізингоодержувачем лізингових платежів;

-яка можливість повторної здачі майна в лізинг або його продажу у випадку дострокового розірвання лізингового договору з вини лізингоодержувача.

При підготовці вихідних даних для розрахунків з лізинговому договору аналізується слідуюча інформація:

-закупівельна ціна майна;

-процентна ставка, за довгостроковими банківськими кредитами, і розмір комісійної винагороди лізингодавцю за надання майна в користування по договору лізингу;

-строк дії договору;

-схеми виплат лізингових платежів і їх періодичність;.

-розмір авансу;

-метод нарахування амортизації;

-величина викупу залишкової вартості майна.

Перш ніж прийняти рішення про застосування лізингу, лізингодавець і лізингоодержувач повинні уточнити перелік машин і обладнання які вони хочуть лізингувати. З цією метою проводиться така робота:

-оцінюються перспективи одержання нових та машин, які були в експлуатації за експортом;

-з'ясовуються можливості і готовність вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки щодо їх участі в лізингових відносинах,

-вивчаються можливості залучення машин, які тимчасово вільні в промислових, будівельних та транспортних організаціях;

-вирішуються питання відновлення зношених машин та обладнання. Уточнення складу послуг:

-виявлення організацій, які займаються обслуговуванням та ремонтом техніки;

-оцінка їх можливості щодо виконання робіт (строки, ціни, потужності);

-проведення переговорів з транспортування машин;

-оцінка можливостей самовивозу техніки споживачами;

-визначення доцільності утилізації старої техніки;

-розробка питань передлізингової підготовки машин,

-вирішення питань страхування;

-визначення потреб за видами використання машин: постійно, сезонно, епізодично.

Вибір критеріїв і оцінка ефективності лізингового проекту за цими критеріями є одним з найбільш важливих, відповідальних і складних завдань в роботі лізингової компанії. При оцінці лізингового проекту необхідно дати відповіді на такі, наступні питання:

-чи відповідає проект цілям і завданням підприємства;

-чи достатній рівень запланованого прибутку;

-яка мінімальна величина прибутку і доходу для даної лізингової компанії;

-який максимальний обсяг інвестицій допускається;

-якому строку реалізації проекту слід віддати перевагу;

-яка частина ресурсів буде направлена на короткострокові; середньострокові і довгострокові проекти;

-які завдання поставлені перед підприємством;

-який ризик вважається високим;

-проекти якого типу і масштабу відповідають організаційним і фінансовим можливостям підприємства.

Оцінка платоспроможності лізингоодержувача в поточному періоді може проводитись за загальною схемою, прийнятій для проведення банком аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. Однак оскільки лізингова операція носить, як правило, довгостроковий характер, лізингодавець повинен проаналізувати не тільки поточний фінансовий стан лізингоодержувача, а і його здатність виконувати всі платіжні зобов'язання в перпективі, відповідно до строку лізингового договору. Ця обставина в значній мірі ускладнює аналіз платоспроможності лізингоодержувача.

Відсутність розробленої методики визначення платоспроможності підприємств при довгостроковому кредитуванні зумовлює необхідність поряд з аналізом коефіцієнтів покриття, ліквідності і додаткових показників кредитоспроможності звернути особливу увагу на перспективу розвитку підприємства. Оцінюється також загальна кон'юнктура ринку, місце і перспективи цього підприємства в ринковій конкуренції. На основі такого аналізу лізингова компанія підготовлює висновок про кредитоспроможність клієнта і рекомендації щодо встановлення з ним лізингових відносин.