-2-

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ

1.1. Поняття, види та значення зайнятості

1.2. Проблеми відтворення робочої сили

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Зайнятість населення та проблеми відтворення робочої сили

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

Отже, завдання даної курсової роботи - аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Об'єктом дослідження є зайнятість населення України, а предметом - рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

Розділ 1. Управління зайнятістю населення

Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства - це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

· працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

· громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

· обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

· громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

· направлених для виконання платних громадських робіт;

· громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

· зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

· працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика. Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

· економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;

· службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;

· соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного робочого дня і зайнятість з режимом неповного робочого дня.

Регламентована тривалість дня в даний час для роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16 років - 24 години; від 16 до 36 років - 36 годин в тиждень.

Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий для таких країн, як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44% працюють за гнучким графіком і неповним робочим часом.

Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій.

По мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці.

Якісне відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне його використання - все це залежить від управління людськими ресурсами на всіх рівнях.

В даний час система управління трудовими ресурсами як складова частина управління соціально-економічним розвитком держави включає три взаємозв'язаних підсистеми, кожна із яких має свої чітко виражені проблеми.

І. Підсистема формування трудового потенціалу.

1. управління процесом відтворення населення:

· регулювання демографічних процесів;

· покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини.

2. Управління процесами підготовки робочої сили:

· загальноосвітня школа;

· професійна орієнтація;

· підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації.

3. Управління відтворенням робочої сили:

· оплата праці;

· суспільні фонди споживання;

· розвиток соціальної інфраструктури;

· використання вільного часу.

ІІ. Підсистема управління зайнятістю населення:

· управління процесами утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах;

· управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування;

· управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

ІІІ. Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:

1. Управління технічним процесом;

2. Управління організацією праці;

3. Управління економікою праці.

Кожна підсистема вирішує певні проблеми, але вони всі разом спрямовані на вирішення проблеми відтворення трудового потенціалу, розподілу й перерозподілу його в межах регіонів, галузей та раціональному його використанню.

Трудові ресурси - важлива частина економічного потенціалу країни. Кількість трудових ресурсів постійно змінюється. Якщо в 1991 році чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн. чол., то за даними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки, досягне свого мінімального значення у 2010 році - 19,5 млн. чол., в подальшому очікується поступове зростання зайнятих на 1-2 млн. чол. за 10 років.

Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний чи екстенсивний тип розвитку) скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу та створення високоефективного трудового потенціалу.

Трудовий потенціал - сукупність працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити із оцінки його якості та забезпечувати її покращення.

Збереження та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за такими напрямками:

· постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;

· впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;

· обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;

· застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спеціалістів;

· перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом входження України в світовий економічний простір.

Переважна більшість наукових досліджень в галузі відтворення трудового потенціалу й ринку праці лягла в основу розробки таких програм, як Державна та регіональна програми зайнятості; Державна програма соціально-економічного розвитку; програма розвитку підприємництва, довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства; програма „Діти України”. Всі ці програми направлені на відтворення якісного трудового потенціалу, заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Розділ 2. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з її державним регулюванням і ліквідацією.

З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних показників свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх дев'яти років і особливо у 1995-1997 рр. Загальне скорочення чисельності населення в 1997 р. становило 415 тис. чол., у тому числі за рахунок скорочення природного приросту - 300,4 тис. чол., а за рахунок від'ємного сальдо міграції - 114,6 тис. чол. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі.

У соціальній структурі населення України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю зайнятості населення у перехідний до ринку період. Скорочення чисельності населення України - негативне явище не лише з погляду демографічного розвитку і зайнятості населення, а також з економічної точки зору, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на соціально-економічний розвиток економіки України, її стабілізацію і збільшення обсягів виробництва. Зниження питомої ваги молодих кадрів і збільшення зайнятих осіб старших від працездатного віку гальмує умови розвитку нових виробництв і прогресивних технологій.

Зайнятість населення здебільшого залежить від співвідношення працюючих і утриманців. Економічне навантаження на одного працездатного перевищує в селах порівняно з містами у 1,5 рази. Цей показник на 1 тис. осіб працюючих становить 791 чол., а в сільській місцевості - 1037, у тому числі 596 осіб старших від працездатного віку і 448 дітей. Водночас збільшився показник економічного навантаження на зайнятого у сфері матеріального виробництва, де припадає понад 2,2 чол., зайнятих у невиробничій сфері, дітей та пенсіонерів.

Вивчення демографічних процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму державного регулювання зайнятості населення за сферами і галузями економіки. Проблеми позитивного функціонування підприємств і організацій усіх сфер економіки в умовах посилення конкуренції зможуть вирішувати лише ті, які мають постійний моніторинг сучасного стану зайнятості й використання робочої сили з чіткими орієнтирами розвитку на перспективу. Як наслідок реформування відносин власності, реструктуризації й реорганізації виробництва спостерігаються значні зміни в політиці державного регулювання зайнятості населення. Головна тенденція полягає в тому, що у сфері матеріального виробництва неухильно скорочується чисельність зайнятих. Цей показник у 2001 р. зменшився на 0,5 млн. чол., причому основне скорочення чисельності зайнятих припадало на сферу матеріального виробництва і, найперше, на промисловість і будівництво. Чисельність зайнятих скорочується і в галузях невиробничої сфери, особливо в освіті, науці й культурі.

Основні тенденції до скорочення зайнятих, характерні для останніх дев'яти років, нині уповільнюються. Так, за відповідний періоду 2001 і 2000 рр. загальна чисельність зайнятих скоротилась на 6%, тоді як за аналогічний період 1999 р. щодо 2000 р. цей показник становив 9%. Означена ситуація виникла через відсутність можливості підприємств скорочувати зайнятих внаслідок нестачі коштів на забезпечення соціального захисту вивільнених, а також у результаті скорочення обсягів виробництва окремих видів продукції. Найважливіші процеси змін зайнятості відбувались у сфері матеріального виробництва, а скорочення чисельності зайнятих - в основному за рахунок працездатного населення. Порівняно з 1999 р., у якому скорочення чисельності зайнятих становило 0,8 млн. чол., протягом 2000 р. такий показник був 0,4 млн. чол., тобто збільшився удвічі, що свідчить про уповільнення темпів скорочення зайнятих у галузях економіки.

Впродовж останніх років найбільше скорочення зайнятих спостерігалось у промисловості й будівництві і становило 87% усіх вивільнених. Внаслідок негативних тенденцій тривали зміни в міжгалузевій структурі зайнятих. Ще більше скорочення було в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, - промисловість, будівництво, наука і наукове обслуговування за незначного збільшення чисельності зайнятих у сфері обслуговування і апараті органів управління. Загалом сучасний стан зайнятості населення характеризує загальний кризовий стан економіки.

Чисельність зайнятих в інших сферах діяльності, в основному індивідуалів-підприємців, згідно з офіційною статистичною звітністю становить 2,2 млн.чол., що на 7% менше, ніж у 2000 р., знизилась самозайнятість населення. Ця тенденція до скорочення категорій самозайнятих і зайнятих індивідуальною діяльністю пов'язана зі зниженням купівельної спроможності населення і попиту на товари індивідуального використання. Водночас держава продовжувала протекціонувати цьому виду діяльності, що дало змогу оптимально підтримувати рівень безробіття, а відтак знизити соціальну напруженість.

Загальний рівень економічної активності населення у 2001 р. становив 76,0%, тоді як відсоток зайнятих у галузях економіки дорівнював 68,1%. Зазначимо, що поширення торгівлі з наметів і лотків, створення робочих місць без урахування ефективної зайнятості призводить до знецінення праці, робить ілюзію добробуту в цій сфері й, таким чином, створює загрозу для реальної ситуації на ринку праці. На тлі загального незадовільного стану формування зайнятості населення як позитивну тенденцію слід виокремити скорочення чисельності незайнятого населення, що становило 0,8% у 2001 р. порівняно з 2,3% у 2000 р. Хоча ці зміни відбулись за рахунок підвищення рівня наявного безробіття і частина незайнятих перейшла до категорії безробітних з виплатою допомоги в разі безробіття.

Попри об'єктивну необхідність підтримки рівня зайнятості за рахунок самозайнятості й комерціалізації, оперативними і стратегічними заходами щодо державного регулювання зайнятості населення мають бути підвищений рівень продуктивності праці й впровадження активної політики ефективної зайнятості населення. Така зайнятість сприятиме створенню умов для мотивації до праці з метою ефективного використання трудового потенціалу.

Одним із головних інструментів упровадження ефективної зайнятості населення є економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який повинен розглядатися в системі глобальної стратегії в сфері зайнятості населення на всіх рівнях державного управління. В умовах соціально-економічної кризи існує загроза зникнення кадрового потенціалу в промисловості, будівництві, науці й науковому обслуговуванні. Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення має бути забезпечення кожному зайнятому на виробництві мінімум вартості прожиткового рівня, з метою збереження існуючого кадрового потенціалу.

Характерною особливістю зайнятості населення для останніх дев'яти років є зменшення рівня зайнятості з-поміж жінок і молоді в основному в державному секторі економіки. За вказаний період питома вага жінок скоротилась приблизно на 30% у структурі працюючого працездатного населення. Це означає, що за такий короткий термін була звільнена кожна третя жінка-робітниця, що становить понад половину загального скорочення працюючих. В основі зниження зайнятості жінок перебувають суб'єктивні й об'єктивні причини.

В умовах масового скорочення працюючих послабився державний нагляд із виконання вимог законодавства щодо політики ефективної зайнятості населення. Через це роздержавлення і реструктуризація підприємств, їх перепрофілювання або банкрутство призводять до значних кадрових змін і без урахування інтересів робітників. Значна частина їх поповнює когорту безробітних, оскільки виникають проблеми з новими робочими місцями, відсутні умови для вільної міграції робочої сили і прискорення темпів розвитку приватної сфери господарювання.

Одним із стратегічних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність у суспільстві й підтримувати на певному рівні життєзабезпеченість населення, хоча такі заходи призводять до імітації добробуту в сфері зайнятості. Стратегічною лінією держави має стати розширення приватного сектора, регулювання створенням малих і середніх підприємств. Головна мета таких заходів полягає в легалізації тіньового бізнесу зняттям обмежень в сфері підприємництва і вдосконалення механізму оподаткування, що дасть змогу більшості населення, незайнятого трудовою діяльністю, організувати приватний бізнес, а іншим легалізувати тіньовий бізнес.

Однією із форм залучення працівників і безробітних до системи ринкової соціально орієнтованої економіки є ринок праці, який в Україні існує у вигляді служб зайнятості на макроекономічному і регіональному рівнях.

В умовах економічної нестабільності спостерігається диспропорція попиту і пропозиції робочої сили. В системі ринкових відносин ринок праці виступає головним індикатором стану сучасної економіки, а рівновага між попитом і пропозицією на ринку праці свідчить про стабілізацію економічного розвитку. Скорочення обсягів виробництва загострює проблему зайнятості населення і дестабілізує ринок праці. Нині рівень безробіття становить 2,91%, хоча характерною особливістю сучасного ринку праці є приховане безробіття.

На ринку праці спостерігається негативна тенденція з працевлаштуванням вивільнених працівників і збільшується чисельність незайнятого населення, що свідчить про пасивну політику зайнятості.

Пасивна форма зайнятості, зорієнтована на збільшення допомоги в разі безробіття, призводить до неефективного використання трудового потенціалу і фінансових ресурсів із фонду зайнятості. Зростає чисельність незайнятих, з-поміж яких безробітні становлять 43,7%, які потребують працевлаштування. Складною залишається і проблема працевлаштування, бо на кожне вакантне місце претендує близько 12 робітників проти 13 у 2000 р. А відтак проблема збільшення нових робочих місць в усіх сферах економіки є одним із стратегічних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. Нині пропозиція робочої сили на ринку праці сягає близько 1 млн. чол.

За сприяння служб зайнятості щоквартально працевлаштовується приблизно 30 тис. чол. незайнятих, що становить чверть осіб, які звернулися з питань працевлаштування, тобто понад 5,5% проти 2000 р. Це пояснюється збільшенням кількості заяв від підприємств. Число безробітних сягає 724,3 тис. чол., що в 1,2 рази більше, ніж за відповідний період 2000 р. Серед безробітних переважно жінки (64,1%), третина безробітних - молодь до 28 років (30,5%). Найбільший рівень безробіття залишається в Івано-Франківській (5,3%), Волинській і Чернігівській (4,7%), Тернопільській (4.0%) областях. Найменший рівень безробіття спостерігається у м. Києві (0,5%), Одеській області (0,6%) і м. Севастополі (0,8%).

Через збільшення безробіття найважливішим стратегічним заходом є активна політика ефективної зайнятості населення в період перехідної економіки до ринку, яка полягає у запобіганні масового безробіття і стабілізації економічного розвитку. Ефективна зайнятість населення передбачає підвищення продуктивності праці, зростання обсягів виробництва і скорочення затрат праці й засобів виробництва на одиницю продукції. Під час впровадження ефективної зайнятості доцільно проводити активні й оперативні заходи щодо державного регулювання ринку праці, які передбачають організацію навчання безробітних безкоштовно за раніше розробленими програмами з урахуванням індивідуальних здібностей і знань. Для цього варто організувати навчальні центри із залученням науковців.

Дослідження підтверджують, що головною причиною звільнення за особистим бажанням є низька заробітна плата. А відтак одним із основних стратегічних заходів є державне регулювання зі збільшення заробітної плати залежно від вартості робочої сили і затрат праці, як основного економічного важеля в механізмі державного регулювання зайнятості населення. Для цього має бути вирішено головне стратегічне завдання із удосконалення пропорцій в оплаті праці між працівниками різних галузей економіки і особливо промисловістю й бюджетними організаціями, а також кооперативних і комерційних підприємств.

Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення і ринку праці мусить стати реформа заробітної плати, яка ґрунтуватиметься на ринкових відносинах, сприятиме посиленню мотиваційних чинників до праці й підвищуватиме її роль у відтворенні робочої сили. Враховуючи необхідність підтримки здоров'я працюючого і задоволення його соціальних потреб, слід посилити зв'язок оплати праці з кінцевими результатами виробництва, професіоналізмом і кваліфікацією, а також зростанням продуктивності праці. Для підвищення заробітної плати одним із заходів є вдосконалення системи оподаткування, нарахувань на заробітну плату і виведення з тіньового сектора доходів фізичних і юридичних осіб.

Стратегічні й оперативні заходи місцеві органи влади мають вирішувати за допомогою розробки і впровадження додаткових завдань на основі чинного законодавства. Негативним є те, що чимало працівників перебували у відпустках без збереження заробітної плати або були зайняті неповний робочий день (тиждень). Усе це позначається на зайнятості населення і пов'язано з недоліками в структурній перебудові економіки, з діями керівників підприємств із збереження кваліфікованих кадрів, що призводить до прихованого безробіття. Останнє, з одного боку, гальмує перерозподіл зайнятих між секторами економіки, обмежує можливості перепрофілювання виробництва, а з іншого - запобігає масовому безробіттю і дає змогу зберегти кадри. З огляду на це оперативним заходом мусить бути ліквідування неефективних робочих місць на основі розроблених програм вивільнення робочої сили і створення нових робочих місць.

Тенденції, що склалися у сфері зайнятості населення останнім часом, були закладені під час розрахунків прогнозних показників у галузях економіки, які передбачають зниження чисельності зайнятих в усіх секторах економіки, хоча темпи зниження уповільнюватимуться, а щорічне скорочення зайнятих становитиме 3,8%. Під час формування ринку праці на прогнозований період буде скорочення попиту робочої сили і тому безробіття може стати довготривалим.

На основі наукових досліджень стратегічними заходами мають бути: піднесення виробництва; максимізація рівня ефективної зайнятості; вдосконалення якісної структури зайнятості; проведення реформи оплати праці; справедливий розподіл доходів; розвиток конкурентного середовища на ринку праці; підтримка малого і середнього бізнесу; послідовне подолання бідності. Означені проблеми варто вирішувати лише у взаємозв'язку із посиленням регулюючої рол і держави.

В умовах ринкової економіки безробіття є об'єктивним явищем, хоча вивільнення надлишків робочої сили з виробництва має бути вибірковим з урахуванням комплексу соціально-економічних проблем певного регіону. Такий підхід вносить визначеність в економічне обґрунтування соціальних допомог для досягнення гарантованого державою рівня життєзабезпечення. Дослідження проблеми зайнятості населення уможливлює дійти узагальнених висновків, які можна використати для вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості в умовах трансформування економіки, структурних зрушень і формування різних форм власності.

Таким чином, для змістовної характеристики найдоцільнішої для України моделі необхідний економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який має ґрунтуватись на органічному поєднанні пріоритетів структурної перебудови і заходів економічних перетворень зі стратегією зайнятості населення України.

Висновки

Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер макроекономіки. Будь-яка держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття.

Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ. Довгий час в Україні тривало зростання пропозиції праці та скорочення попиту на неї. Але за останній рік з'явилась тенденція до зростання попиту на робочу силу.

Складна демографічна ситуація в Україні спричиняє зменшення працездатного населення з 28 млн. чол. у 1993 р. до 26,6 у 2001 р., що негативно позначається на формуванні ринку праці в країні та динаміці процесів у сфері зайнятості.

Під час розроблення державної політики зайнятості населення основним показником має бути критерій, який зменшував би масштаби безробіття. Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття. Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних. Характерною рисою українського ринку праці є „тіньова” зайнятість.

Державна політика зайнятості має спрямовуватись на створення нових продуктивних робочих місць. Навіть в умовах фінансової кризи політику створення нових робочих місць можна було б реалізувати за допомогою використання непрямих економічних важелів - податкових пільг, розвитку малого й середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій тощо.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5.10.2000 року №2017-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №48. - с.38-48.

2. Указ Президента України „Про стратегію подолання бідності” від 15.08.2001 р. №637/2001. - Урядовий кур'єр. - 2001. - 18 серпня. - с.10.

3. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості // Україна: аспекти праці. - 1999. - №2.

4. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами. - Житомир: ЖІТІ, 2000.

5. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України - з основами теорії. - К.: Знання, 1998.

6. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. пос. - К.: Либідь, 2001.

7. Статистичний збірник Житомирської області 2001 рік.

8. Гакал Н., Ярошенко А., Гребенченко Н. Сучасні доходи і рівень життя населення // Праця і зарплата. - 1999. - №10. - с.12-13

9. Лібанова Е. Баланда А. Незареєстрована зайнятість в Україні: формування і можливості державного регулювання // Україна: аспекти праці. - 2000. - №4. - с.3-8

10. Моніторинг показників сфери соціального розвитку за січень 2002 року // Праця і зарплата. - 2002. - №12. - с.8-9.

11. Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності // Соціальний захист. - 2001. - №10. - с.10-11.

12. Якуненко Н. Аналіз рівня і структури витрат і доходів населення України // Україна: аспекти праці. - 2001. - №1. - с.12-17.

13. Яценко В. „Безробіття по-українські” у цифрах і фактах // Україна: аспекти праці. - 1999. - №6. - с.19-27.

14. Ящук В. Житлові субсидії і новий розмір прожиткового мінімуму // Місто - 2002. - 14 лютого. - с.6.