Економічний цикл в Україні

1. Економічний цикл - це форма, в якій відбувається рух економіки. Макроекономічна рівновага є динамічною, мінливою. Її мінливість проявляється не лише у постійному нарощуванні обсягів виробництва, а й у чергуванні скорочень (спадів) та розширень (підйомів) економіки. Важливим завданням науки є пояснення причин такого чергування.

В економічній науці ще з 20-х років ХХ століття почався перегляд традиційних уявлень про цикли в розвитку економіки. Внаслідок цього сформувалися три протилежні підходи:

1) економічний цикл розглядається як відхилення від нормального стану рівноваги;

2) цикл трактується як загальна форма економічного прогресу, а економічна рівновага не розглядається як норма, до якої тяжіє економіка в процесі коливань;

3) від ідеї закономірно-періодичного циклу відмовилися взагалі.

Таким чином, проблема звелася до визнання чи невизнання закономірності циклів в економіці та до аналізу зв'язку між циклом і рівновагою.

Ті дослідники, які розуміли коливання як явище закономірного відхилення від стану рівноваги (перший підхід), зробили пояснюючі теорії економічних циклів, в яких прагнули пояснити причини спадів та підйомів, закономірності переходу від однієї фази до іншої, проходження пікових та найнижчих точок циклу. Будь-яка інша наука могла б позаздрити різноманітності цих пояснень. Існує спеціальна література, присвячена класифікаціям та аналізу різних теорій економічних циклів.

Теорії нововведень (інновацій) тлумачить цикл періодичним впровадженням технологічних нововведень (Йозеф Шумпетер та його тлумачники). За Шумпетером, існують дві фази, які віддаляють економіку від рівноваги: підйом і депресія, та дві фази, що повертають економіку до рівноваги: криза та пожвавлення. Кожне нововведення, творцем якого є підприємці, порушує рівновагу.

Грошова теорія пояснює цикл рухом кредиту (Ральф Хоутрі, Фрідріх Хаєк і ін.). За теорією Хоутрі, причиною криз стає штучне звуження грошової пропозиції емісійними банками, які підвищують залікову ставку процента для захисту касової готівки або з метою підтримки курсу національної валюти. За Хаєком, економіка без грошей більше тяжіла б до стійкої рівноваги. Розширення ж кредиту провокує диспропорції у русі різних цін. Зокрема, ціни на предмети споживання зростають швидше, ніж на засоби виробництва. Це сприяє зменшенню інвестування і започатковує депресію.

Теорії недоспоживання пояснювали цикл надмірно високою часткою в сукупних доходах багатших прошарків суспільства (Джон Гобсон, Еріх Прайзер та ін.). За теорією Гобсона, величина заощаджень у капіталістичному суспільстві має тенденцію до перевищення обсягу інвестицій (оскільки переваги прогресу привласнюються багатими, їх схильність до інвестування спадає). Нерівний розподіл доходів, що спричиняє відносне скорочення інвестицій призводить до безробіття, зниження цін і доходів. Прайзер, навпаки, наголошував на тому, що надмірно високі прибутки періоду підйомів призводять до відносного відставання зарплати від інвестицій. Високі прибутки спричиняють високі інвестиції, з часом інвестування стає надмірним, а споживання - відносно недостатнім.

Теорії, що пояснюють цикл відсутністю синхронності (відповідності) у розвитку різних сфер, розробляли Альберт Афталіон, Джон М. Кларк, Уеслі К. Мітчел, Михайло Туган-Барановський. Афталіон пояснював цикл явищем, що дістало назву "принципу акселерації". Він обгрунтував появу надлишку предметів споживання тим, що на початку фази підйому ціни на засоби виробництва зростають швидше, ніж на предмети споживання. Наприкінці фази в результаті нагромаджень засобів виробництва створюється настільки значний надлишок предметів споживання, що падає їх гранична корисність і ціна. Криза, що охоплює галузі, де перенагромадилися засоби виробництва, перекидається на інші галузі, стаючи загальною. Кларк, розвиваючи ідею "акселератора", доводив, що попит на засоби виробництва залежить від двох чинників: величини амортизації і попиту на споживчі товари. Щорічне зношування засобів виробництва потребує постійної суми інвестицій, а непостійний попит на предмети споживання - змінюваної. Будь-яке зменшення попиту на предмети споживання робить непотрібною частину уже інвестованого раніше капіталу і викликає коливання економічної активності. Мітчел також акцентував увагу на невідповідності зростання цін на засоби виробництва і предмети споживання. Але він доповнював пояснення тим, що при підйомі до виробництва залучаються робітники з нижчою кваліфікацією і гірше обладнання. Відповідно, граничний прибуток починає падати, і за цих умов починається криза.

У світовій економічній науці відомого українського економіста Михайла Тугана-Барановського (1865-1919) відносять до "синтетичного" напряму, який пояснював цикл невідповідністю (асинхронністю) у розвитку різних сфер виробництва. Він пов'язував циклічний характер економічного розвитку з інноваціями в галузях, що виробляють засоби виробництва, а власне причину циклічних коливань вбачав у диспропорціях між рухом заощаджень та інвестицій у цих галузях. Появу диспропорцій він пояснював недосконалістю дії ринкових механізмів, їх неспроможністю пропорційно розподілити капітал між різними сферами.

Другий підхід до економічного циклу, як уже зазначалося, ґрунтується на відмові від його розуміння як відхилення від стану рівноваги. Він розроблявся в межах відносно молодої науки - економетрики. За уявленням представників цього напряму, поняття рівноваги - штучне, ідеальне утворення дослідника. Справжня економіка - це постійний рух. Тому необхідно розробляти моделі коливань, виходячи з внутрішніх залежностей та зовнішніх чинників, досліджувати їх посилення та затухання. Економетристи відстоювали ідею неминучості коливань в умовах економічного прогресу, досліджували можливості впливу на циклічні коливання, шукали засобів їх пом'якшення.

Третій підхід характеризується остаточною відмовою від розуміння коливань як відхилення від рівноваги, запереченням рівноваги як якогось нормального стану, відмовою від ідеї регулярної періодичності циклів і навіть заміною самого поняття - "цикл" іншими - "загальний рух", "коливання".

Розподілимо моделі, що будуть розглядатися нижче на три групи:

1) пояснення економічних коливань змінами на базі сукупного попиту;

2) пояснення коливань змінами у пропозиції:

3) пояснення, що враховують зміни і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Пояснення коливань змінами з боку попиту здійснюється в межах моделі IS-LM. Ця модель дала змогу пояснити зміни рівноваги (коливання) у короткотерміновому періоді під впливом таких екзогенних чинників, як бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика, на ендогенні величини; ставку процента і величину ВНП. Запишемо у символах ті наслідки, до яких, згідно з моделлю IS-LM, призводять дії згаданих чинників.

Явище інфляції має макроекономічну природу хоча б тому, що означає підвищення загального рівня цін і певні зрушення у сукупних обсягах виробництва.

Аналізуючи явище інфляції, розрізняють два її види: інфляцію попиту та витрат (пропозиції).

Для ілюстрації механізму інфляції скористаємося моделлю AS-AD, маючи на увазі такі вихідні положення:

1) інфляція - це порушення рівноваги, що відбувається внаслідок зсувів ліній AD та AS;

2) причиною зрушень лінії AD можуть бути раптові зміни кожного з компонентів сукупних витрат C,I,G, а також зміни в кількості грошей, які перебувають в обігу;

3) необхідно розрізняти довготермінову пропозицію, яка графічно зображується вертикальною лінією, і короткотермінову, що зображується лінією з правостороннім нахилом;

4) зрушення в обсягах виробництва, спричинені зсувами ліній AD та AS, є тимчасовими. Економіка тяжіє до виробництва на рівні своїх потенційних можливостей. Тому необхідно розрізняти короткотермінові і довготермінові наслідки тих чинників, що спричиняють інфляцію попиту і витрат.

Моделювання інфляції попиту ґрунтується на правосторонньому зсуві лінії AD, що є адекватним збільшенню сукупного попиту. Причиною цих змін може бути збільшення кожного з елементів сукупних витрат. Найважливішою серед них є збільшення державних витрат і зменшення податків. Так само сукупний попит зростає тоді, коли збільшується кількість грошей в обігу. Вважається, що будь-які заходи експансіоністської бюджетно-податкової чи грошово-кредитної політики можуть спричинити інфляцію попиту.

З часом зростання цін на засоби виробництва починає наздоганяти зростання цін на продукцію кінцевого виробництва. Лінія сукупної пропозиції зсувається ліворуч, і у довготерміновому періоді виробництво, яке зменшується, опиняється на своєму природному рівні. Як наслідок, має місце збільшення цін при незмінних обсягах виробництва.

Інфляція - це виключно явище пропозиції грошей, то чому зростання грошової пропозиції не зумовило пропорційного зростання індексу цін, а рівень інфляції при постійному зростанні пропозиції грошей то зростав, то зменшувався?

Відповідь на це питання міститься у відомій монетариській формулі:

МV = P Y

По-перше, частково зростання грошової маси може "поглинатися" зростанням реального ВНП. Тобто ефект від зростання грошової пропозиції розпадається на дві частини: частково зросла грошова маса "обслуговує" приріст ВНП, а частково втілюється у зростанні цін. По-друге, дія грошової пропозиції на ціни "коригується" швидкістю обертання грошей: ціни можуть зростати і при незмінній масі грошей лише за рахунок прискореного їх обертання.

Кейнсіанський погляд. Кейнсіанство, як зазначалося вище, поставило в центр макроекономічної теорії сукупний попит. Виходячи з цього, це вчення пояснює і явище інфляції.

Нам відомо, що ціни залежать від граничних витрат, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зарплати. Зростання сукупного попиту, за кейнсіанською теорією, має призвести до збільшення рівня зарплати, рівня витрат, а отже, і до підвищення цін.

Відомий економіст А. Філіпс свого часу зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 та 1923-1958 рр., який підтверджував існування залежності між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття. При безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%. На основі цих даних і була побудована крива Філіпса.

У разі скорочення безробіття під тиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних витрат і в результаті - зростання цін, тобто інфляцію.

Усі міркування, які випливають з кривої Філіпса мають обгрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмінною. Якщо ж продуктивність праці зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються.

Традиційно крива Філіпса зображується в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безробіття. Ще більш конкретно криву Філіпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та інфляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

Крім власного підвищення зарплати і граничних витрат, значний вплив на формування рівня інфляції мають передбачення щодо зростання цін. В основі кривої Філіпса лежить припущення, що вони перебувають на нульовому рівні.

Відповідно до кривої Філіпса, якщо сукупний попит зменшиться до рівня, що передбачатиме безробіття на рівні близько 6%, то рівень зарплати врешті-решт стане меншим, ніж рівень інфляції. Це знизить реальний рівень інфляції і зменшить його передбачення. Крива Філіпса повернеться у стан, коли природний рівень безробіття (4,5%) забезпечить нульову інфляцію.

3. Різновидом одночасно і інфляції попиту, і інфляції витрат є так звана "інфляція, пов'язана зі спадом". її модель розглянута у книзі Едвіна Дж. Долана та Дейвіда Е. Ліндсея. Вона цікава тим, що досить точно відтворює ситуацію в Україні. Початок інфляції в нашій країні пов'язаний із надмірним сукупним попитом та постійними інфляційними очікуваннями.

Розглянута модель ґрунтується, по-перше, на тому, що коли інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, то, найімовірніше, уряд, відчувши її негативні наслідки, починає обмежувати інфляцію саме стримуванням сукупного попиту. По-друге, в моделі враховано інерцію виробників у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін.

Власне інфляція, пов'язана зі спадом, припадає на інтервал між точками Е та Е. Саме тут інфляція поєднується із скороченням обсягів виробництва нижче від природного рівня та з появою безробіття, що перевищує природний рівень.

Що в розглянутій моделі є схожим на ситуацію в Україні, а що ні?

Несхожість полягає передусім в тому, що в розглянутій моделі вихідна точка Е передбачає, що реальні обсяги випуску перевищують природний рівень виробництва. В одній із попередніх тем ми вже наголошували на тому, що економічна система України не забезпечує випуску на рівні природних можливостей.

Крім того, скорочення обсягів виробництва в наших умовах спричиняється не лише передбаченнями інфляції, а й монополізованістю і "одержавленістю" виробництва.

Схожість моделі з українською ситуацією полягає у тому, що:

1) поштовхом до інфляційного зростання цін у нас стало зростання сукупних витрат наприкінці 80-х - на початку 90-х років під впливом часткової лібералізації економіки. Остання, як відомо, виявилася у наданні колективам державних підприємств права більш вільно розпоряджатись заробленими коштами;

2) так, як це і передбачено моделлю, в Україні у певний момент (а саме у 1993 р.) уряд усвідомив те, що інфляцію спричиняють надмірні витрати, і були зроблені кроки, спрямовані на скорочення цих витрат. Це здійснювалось, головним чином, через обмеження індивідуальних доходів;

3) поведінка населення і виробників в Україні формується під впливом адаптивних очікувань зростання цін, а низька довіра до дій уряду є причиною стійкості таких очікувань;

4) спроби обмежити доходи споживачів в Україні не привели до передбачуваного урядом подолання інфляції.

Інфляція не викликала б, можливо, такої пильної уваги з боку теоретиків та практиків, якби не її негативні наслідки. Зупинимось на деяких з них. Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що мають місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції.

Суспільні втрати передбачуваної інфляції є такими:

) поява так званих "витрат меню", викликаних тим, що в умовах інфляції продавці змушені часто міняти цінники, каталоги тощо, що призводить до додаткових витрат.

2) існування так званих "витрат зношеного взуття", спричинених тим, що люди, запобігаючи втраті купівельної спроможності грошей, тримають усю готівку на депозитах і змушені часто відвідувати банк, щоб зняти кошти на поточні витрати.

До суспільних втрат непередбаченої інфляції належать:

1) фіскальний податок, спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма оподаткування протягом певного часу лишається незмінною, і платник податку несе додатковий тягар;

2) перерозподільний ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також ті, хто надає гроші у позику під незмінний процент;

3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслідок інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробництва і споживання (виробники скорочують виробництво через подорожання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів);

4) Втрата всіма грошовими показниками здатності бути вимірниками економічних процесів через постійну зміну масштабу вимірювання (100 грошових одиниць одного року можуть бути у декілька разів меншими, ніж 100 тих же одиниць іншого року).

Цікавим є питання про те, чи можна кількісно виміряти суспільні втрати від інфляції. Аналізуючи витрати, пов'язані із подоланням інфляції у 70-х роках, американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що зниження інфляції на один процентний пункт вимагатиме скорочення реальних обсягів ВНП на 10% нижче природного рівня, що, в свою чергу, передбачає 10-11% не збільшення норми безробіття (порівняно з її природною нормою на рівні 6%).

4. Висока соціально-економічна "ціна", яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагає антиінфляційних дій. Світова практика нагромадила в цій галузі певний досвід.

Контроль над зарплатою та цінами є частиною державної політики регулювання сукупного попиту. Визнається, що він не лише обмежує сукупний попит, а й є засобом подолання інфляційних очікувань з боку робітників та підприємців. Адже, повіривши у рішучість дій уряду, суб'єкти економічних відносин можуть стримати свої "зазіхання" на подальше зростання зарплати і цін кінцевої продукції. Можливі різні варіанти контролю: домовленість з профспілками про обмежене зростання зарплати, прийняття законів, які регулюють зростання зарплати та цін. В Україні, зокрема, приймалися законодавчі акти щодо обмеження рентабельності виробництва з метою стримування цін.

Слід, однак, враховувати, що в разі скорочення попиту за рахунок обмеження зарплати може бути досягнуто антистимулюючого ефекту: скорочення випуску. Це особливо небезпечно при інфляції, пов'язаній зі спадом. З іншого боку, наслідки контролю над зарплатою можуть бути зведені нанівець необмеженим зростанням державних витрат.

Під час війн контроль над цінами і заробітною платою вводиться і в ринкових економіках. Іноді там вводиться гарантований нижній рівень цін для того, щоб забезпечити відповідний рівень доходів в тому чи іншому секторі економіки, наприклад, в промислово розвинутих країнах це має місце в сільському господарстві. Гарантовані ціни іноді вводяться також для забезпечення монопольних прибутків в окремих галузях народного господарства.

Разом з цим контроль над цінами викликав суттєві порушення в економіці. Так, з введенням верхньої межі цін виникає дефіцит викликаючий довгі черги, розподіл по знайомству і корупцію. При цьому не можна забувати і про те, що великі субсидії, необхідні при такому ціновому контролі, в кінченому рахунку оплачуються платниками податків. Формуються чорні ринки, на яких ціни значно вищі від рівновісної ціни. При низьких цінах у підприємців і фермерів мало стимулів до нововведень і інвестування. Ціновий контроль часто приводить до виникнення надлишкової грошової маси і прихованої інфляції. Гарантований нижній рівень цін веде до виникнення лишків продукції і надто високих прибутків.

Індексація доходів є антиінфляційним заходом у межах політики регулювання сукупного попиту. Він передбачає зміну зарплати, боргових зобов'язань, ставок процента у відповідь на зміну цін. Його застосування може протидіяти втраті зацікавленості у продуктивній діяльності, а також скороченню заощаджень та інвестицій. Неоднозначність цього антиінфляційного заходу полягає в тому, що в разі, коли інфляція спричинена "шоком пропозиції", то індексація погіршує загальний стан економіки. Вихід із "шоку пропозиції" передбачає структурну перебудову економіки, а отже, зростання одних цін швидше, ніж інших, і навіть зменшення цін у деяких галузях. Індексація ж доходів діє в бік усереднення зарплат, а отже, протидіє коригуванню рівня цін.

Політика податкового регулювання стає заходом непрямого обмеження цін та доходів. Вона передбачає зростання норми оподаткування із кожним відсотком зростання цін, що перевищує встановлену межу.

Якби державою не були вчинені дії, спрямовані на стимулювання пропозиції, то, найвірогідніше, мав би місце той варіант подій, який був розглянутий нами щодо інфляції попиту: за рахунок зменшення пропозиції економіка повертається до природного рівня виробництва при ще вищих цінах.

3) З метою запобігання скороченню пропозиції під впливом інфляційних передбачень здійснюються заходи щодо збільшення природного обсягу виробництва. Обсяги виробництва у довготерміновому періоді збільшуються від точки Y до Y. Якщо немає передбачень щодо зростання цін на фактори виробництва, то праворуч зсувається і лінія короткотермінової пропозиції.

Точка Е означає нову рівновагу без зростання цін, але при збільшенні виробництва.

Серед заходів, які вживалися для збільшення природного рівня виробництва, слід насамперед назвати:

1) зміни у системі оподаткування доходів та податкових пільг з метою підвищення продуктивності і стимулювання додаткових інвестицій;

2) стимулювання конкуренції виробників;

3) вкладення державних коштів у розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;

Політики зацікавлені в тому, щоб подолати інфляцію найбільш швидким і безболісним шляхом. Хоча основним методом являється зниження росту сукупного попиту, головна проблема полягає в тому, можна це робити швидко чи повільно. Нижче наведені приклади різних методів боротьби з інфляцією.

Поступова політика передбачає невелике, але постійне скорочення темпів росту грошової маси с ціллю скорочення рівня інфляції. В цьому випадку крива сукупного попиту переміщується вліво, знижуючи ціни і об'єм випуску продукції. Внаслідок більш низьких цін, пропозиція реальної грошової маси зростає і крива сукупного попиту переміщується вправо повертаючи економіку знову до умов повної зайнятості і викликаючи подальше скорочення інфляції. Рівень безробіття, зв'язаний з цією політикою, відносно невеликий, але темп інфляції знижується дуже повільно. Спад має обмежений характер.

Ця політика представляє спробу швидкого скорочення інфляції шляхом прискореного скорочення грошової маси. Найбільш важливою перевагою цього підходу є те, що населення розуміє, що мова дійсно іде про зміну політики і, що уряд серйозно займається скороченням інфляції. Росте довіра до проводимої політики і віра в успіх. Оскільки рівень інфляції в певній мірі залежить від очікуваної інфляції, то ці зміни повинні дати певні результати. Велике скорочення росту грошової маси приведе до значного спаду виробництва, що являється недоліком цього підходу. По мірі зниження темпів випуску продукції, цін і росту заробітної плати, крива сукупної пропозиції буде зміщуватись вправо, відновлюючи економіку, але при більш низьких темпах інфляції. Крива сукупної пропозиції також буде зміщуватись вниз внаслідок швидкого зменшення інфляційних очікувань. Хоча ця політика відрізняється більшою швидкістю, проблема заклечається в тому, чи варте її проведення таких витрат, як більш довгий спад виробництва і більш високе безробіття.

Представляє собою політику, направлену на скорочення темпів росту цін і заробітної плати шляхом контролю над цінами і заробітної плати в формі переконання чи якогось іншого прямого впливу, яке вважається ефективним. Ціллю такого контролю являється скорочення процесу зміщення економіки до попереднього рівноважного рівня при проведенні фіскальної і монетарної політики. Ця політика рідко приносить успіх в довгостроковому і середньостроковому аспекті, поскільки вона не долає надлишковий сукупний попит, навіть якщо крива пропозиції буде зміщуватись вниз відповідно з політикою доходів до того часу, поки сукупний попит не зменшиться, інфляційний тиск буде в кінцевому рахунку збільшуватись. Цей тиск проявляється в нестачі товарів, рості чорного ринку і різних форм карточного розподілу товарів, пропонуємих по цінах нижче рівноважного рівня.

Означає регулювання росту заробітної плати в грошовій формі по відношенню до росту рівня цін. Це звичайна міра, яка приміняється на багатьох ринках праці для захисту персоналу від зниження купівельної сили грошей, викликаної інфляцією. Цей момент являється особлива важливим для працівників і профсоюзів, коли заклечаються довгострокові трудові угоди з підприємцями. Хоча обидві сторони, і найманий персонал і підприємці, виграють від стабільності довгострокових контрактів, існує небезпека того, що реальна заробітна плата буде “ з'їдена ” високою інфляцією. Але індексація заробітної плати створює проблеми для економіки, так вона може привести до розкручування спіралі “заробітна плата - ціна” і викликати ще більшу інфляцію. Вона зменшує можливість заробітної плати до зниження, що являється необхідним для зменшення інфляції. Коли наступає інфляція, уряд зазвичай скорочує сукупний попит, що призводить до кризи. Якщо скорочення випуску продукції, в кінцевому рахунку викликає падіння заробітної плати ціни впадуть і в кінці кінців інфляція буде під контролем. В таких країнах, як Бразилія і Італія, які проводили політику 100%-ої індексації, шок пропозиції в ?)-х роках і індексація привели до розкручування спіралі цін і заробітної плати і до швидкого росту цін. Формування систем соціального захисту безробітних і бідних прошарків населення - кращий спосіб рішення економічних проблем і захисту населення в порівнянні з 100%-ою індексацією.

Специфічні умови боротьби з інфляцією у постсоціалістичних країнах породили особливі антиінфляційні заходи:

1) обмеження ліквідності грошей:

2) протидія зовнішнім інфляційним чинникам;

3) підвищення курсу національної валюти;

4) роздержавлення економіки як засіб підвищення ефективності виробництва;

5) стимулювання імпорту;

6) подолання хронічного дефіциту бюджету тощо.

Антиінфляційне регулювання в Україні у першій половині 90-х років здійснювалося за принципом "стій-іди" ("stop-go"). Причиною суперечливості дій уряду є те, що український варіант постсоціалістичних перетворень - це так званий "м'який", нешоковий шлях, що дістаув назву "градуалізм". На відміну від країн, де обрано швидкий варіант перебудови економіки (Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва) і вже досягнуто фінансової стабільності та бездефіцитного або малодефіцитного бюджету, в Україні зберігається значний дефіцит бюджету. Коли інфляція почала переходити гіперінфляцію, національний банк вдався до монетарних обмежень. Але обмеження емісії, як правило, триває лише кілька місяців, упродовж яких загострюються проблеми виплат зарплати, пенсій, дотацій сільському господарству та вугільній промисловості, зростає заборгованість державних підприємств перед бюджетом та одного перед одним. Врешті-решт здійснюється нова емісія, і розпочинається новий виток інфляції.

Протягом 1993-1994 рр. в Україні було досягнуто декількох помітних зменшень зростання готівкової маси, але опісля неминуче спостерігалось її прискорене зростання. Найбільшим було обмеження у травні 1994 р., коли мало місце не просто гальмування зростання, а абсолютне скорочення грошової бази (на 9,8%). У наступні чотири місяці грошова маса, однак, зросла в 4 рази. Індекс споживчих цін грудня по відношенню до травня 1994 р. зріс у 3,17 раза. Так наказ "стій" щодо інфляції змінився наказом "іди".

Основні положення і висновки

1. У межах підходу, що розглядає цикл як закономірно періодичне явище, були запропоновані різні пояснення циклу: інноваційне грошове (пов'язане з кредитом), недоспоживання, відсутність синхронності у розвитку різних сфер та ін.

2. Пояснення економічних коливань у межах моделі IS-LM розкриває зв'язок між екзогенними явищами (бюджетно-податковою та грошовою політикою) та ендогенними (ставкою процента і обсягом випуску).

3. Модель "хибних уявлень працівників про зарплату" пояснює збільшення пропозиції праці невірними уявленнями про реальну зарплату, які виникають тому,що працівники помиляються у своїх передбаченнях цін у бік їх зниження. Більша пропозиція праці забезпечує більший випуск.

4. Модель "модель недосконалої інформації" пояснює збільшення пропозиції з боку виробників неможливістю отримати реальні дані про відносні ціни своєї продукції і орієнтацією на передбачувані ціни. Якщо реальні ціни перевищують передбачувані, виробник збільшує випуск.

5. Модель "жорсткої зарплати" пояснює збільшення випуску зменшенням реальної зарплати і зростанням зацікавленості підприємців у наймі додаткових працівників. Це може відбуватись в умовах відносно стабільної зарплати і змінюваних цін.

6. Модель "жорстких цін" поянює зростання випуску неможливістю для частини виробників часто змінювати ціни, що породжує потяг до завищення цін. Тут очікування підвищення цін спричиняє це підвищення в дійсності. Відповідно, зростає випуск.

7. Модель "реального економічного циклу" пояснює збільшення пропозиції (випуску) технологічними змінами і збільшенням загального попиту через зростання попиту на продукцію нових технологій та збільшення державних витрат.

8. Інфляція існує у двох видах: як інфляція попиту і витрат. Інфляція попиту може бути ініційована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастіше - збільшенням державних витрат), або ж зростанням грошової маси.

9. Інфляція витрат спричиняється раптовим підвищенням цін на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносії, працю. Інфляцію витрат називають "шоком пропозиції",бо у цьому разі зростання цін поєднується із скороченням випуску.

10.Монетаристське пояснення інфляції зводить її проблему насамперед до зростання грошової пропозиції. Доводиться існування залежності між швидкістю обертання та ставкою процента. Остання розглядається як така,що може контролюватись і коригуватись.

11.Кейнсіанське пояснення інфляції ґрунтується на зв'язку: "зарплата - граничні витрати - ціни". Його узагальненням є крива Філіпса, яка, крім усього іншого, відображає "компроміс" між інфляцією та безробіттям: зменшення безробіття "компенсується" збільшенням інфляції.

12.Особливим видом є інфляція,що пов'язана зі спадом.°ї особливість полягає в тому,що вона зумовлюється збільшенням сукупного попиту, а намагання обмежити її шляхом обмеження попиту спричиняє лише скорочення випуску і дедалі вищі ціни. Модель інфляції, пов'язаної зі спадом, досить точно відтворює ситуацію, що нині існує в Україні.

13.Втрати від інфляції поділяють на дві групи: спричинені передбачуваною і непередбачуваною інфляцією. Втрати від непередбачуваної інфляції є більш вагомими. Особливо обтяжливі для суспільства наслідки гіперінфляції.

14.Традиційні антиінфляційні заходи - це контроль над зарплатою та цінами, індексація доходів, політика податкового регулювання та заходи, що дістали назву "концепції пропозиції". Антиінфляційні заходи в Україні здійснюються за принципом "стій-іди".

Використана література

1, Історія економічних учень. Підручник / Л. Я. Корнійчук, H. О. Татаренко, А. M. Поручник та ін.; За ред. Л. Я. Корнійчук, H. 0. Татаренко. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 564 с.

2, Основи економічної теорії. Підручник. - К., 2001.

3. Пахомов Ю.М., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. -- К.: Междунар. деловой центр, 1998. 432 с.

4. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. -- К.: Техніка. 1999. 336 с.

5. Кригель Ян, Моцнер Згон, Грабер Гернот. Для группы “Адженда”. Рыночный шок. Материалы группы “Адженда” по социально-зкономической реконструкции Центральной и Восточной Европы: пер. с англ. -- Вена, 1992. 176 с.

6. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. -- К., 1998. 392 с.

7. Стиглиц Дж.Ю. Экономика государственного сектора. Пер. с англ. М.: МГУ: ИНФРА. 1997. 639 с.