Витрати на збут. Розрахунок збитків

Зміст

Витрати на збут

Витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції - проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. до непрямих - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

§ динаміки операційних витрат;

§ чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

§ впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

§ структури операційних витрат за економічними елементами;

§ собівартість за калькуляційними статтями витрат.

Задачами аналізу собівартості продукції є: оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

* максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

* статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

* сировина та матеріали;

* енергія технологічна;

* основна заробітна плата виробників;

* додаткова заробітна плата виробників;

* відрахування на соціальні потреби виробників;

* утримання та експлуатація машин і устаткування;

* загальновиробничі витрати;

* загальногосподарські витрати;

* підготовка та освоєння виробництва;

* позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

Збиток

Оскільки вплинути на ринкову ціну в умовах чистої конкуренції окрема фірма не може, то максимізувати свій прибуток чи мінімізувати витрати вона мусить лише шляхом пристосування свого обсягу виробництва, змінюючи величину змінних ресурсів, що знаходяться у її використанні.

Визначити оптимальний рівень обсягу виробництва продукції конкурентна фірма може двома способами: порівнюючи між собою валовий дохід фірми з валовими (сукупними) витратами; шляхом співставлення граничного доходу з граничними витратами. Розглянемо перший спосіб. В умовах чистої конкуренції, де рівень ціни для фірми є фіксованим, перед нею постає три взаємопов'язаних завдання:

чи потрібно у ринковій ситуації, що склалась, взагалі виробляти продукцію?

якщо потрібно, то скільки виробляти?

яку кількість прибутку чи збитків при цьому буде отримано?

На перше питання правильною є наступна відповідь: фірмі у короткостроковому періоді треба виробляти, якщо вона може отримати при цьому прибуток або збитки, які будуть меншими за величину постійних витрат.

На друге запитання відповідь зрозуміла: фірма у короткостроковому періоді намагатиметься досягти такого обсягу виробництва, за якого вона максимізує свої прибутки чи одержить найменші збитки (мінімізує витрати).

Як же фірмі розрахувати конкретну величину одержуваних прибутків чи збитків? Зрозуміло, що домогтись зростання прибутку фірма може лише шляхом здійснення процесу виробництва продукції. А от мінімізація збитків можлива і шляхом закриття фірми. Що для фірми є вигіднішим - вихід з ринку чи продовження процесу виробництва показують підрахунки основних економічних показників її діяльності.

Будь-яка фірма, що функціонує в умовах ринкової економіки, намагатиметься збільшувати обсяги виробництва до тих пір, поки кожна додаткова одиниця товару (послуг) буде додавати до валового доходу фірми більше, ніж до валових витрат, оскільки це сприятиме зростанню її прибутку, або ж зменшенню понесених збитків. Прибуток фірми буде максимальним, якщо ВД перевищує ВВ на максимальну величину. Якщо ж фірмі доводиться мінімізувати збитки, то в цьому випадку оптимальним буде обсяг виробництва за якого ВВ перевищують розмір ВД на мінімальну величину. Графічно принцип зіставлення ВД і ВВ показаний на рис.20. Точки критичного обсягу виробництва показують, що виробництво за межами цих точок буде збитковим для фірми, а на відрізку між ними - навпаки, прибутковим.

Список використаної літератури

1. Т.О.Примак. “Економіка підприємства”, навчальний посібник. - Київ, “Вікар”, 2001р.

2. Економічна теорія у 2-х книгах. Кн. 1. Макроекономіка: навчальний

посібник (За ред. З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчішина) - К.:Заповіт, 97р.

3. Економіка підприємства. Підручник. За загальною прогр.,

профессора С.Ф. Покропивного. - Київ, 2001 р.

4. Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. Тернопіль. Економічна думка. 2000,

5. Конспект лекцій.

6. Глобальна мережа Інтернет: сайт (www.bestreferat.ru)