Норми витрат та валовий дохід

8

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Бердичівський політехнічний коледж

Контрольна робота

з дисципліни “Економіка підприємства”

(варіант №6)

Виконав:студент групи Пзс-604

Леонович Олександра Юріївна

Перевірив: викладач

Шкрабак Валентина Ярославівна

м. Бердичів, 2008 р.

Зміст

1. Норми витрат

З метою визначення потреби в основній сировині та інших видах матеріальних ресурсів користуються відповідними нормами витрат на виготовлення одиниці тієї чи іншої продукції. У кожній галузі народного господарства на основі проведення відповідних досліджень розробляються норми на кожний вид продукції. Нині в ринкових умовах господарювання ці норми розробляються переважно самими підприємствами або ж на їх замовлення відповідними науково-дослідними організаціями. Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання матеріальних ресурсів, є їх нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, а деякі допоміжні матеріали, що слугують для забезпечення ритмічної роботи устаткування, -- на одиницю часу його роботи.

Застосування системи норми витрат матеріальних ресурсів включає велику кількість різноманітних норм. Для практичного користування їх класифікують за певними ознаками:

1) періодом дії;

2) масштабами застосування;

3) ступенем деталізації об'єкта нормування;

4) ступенем деталізації номенклатури матеріалів;

5) призначенням.

За періодом дії розрізняють норми: перспективні, що враховують прогресивні напрямки у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років; річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів; поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізняють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовлення окремого виду продукції, і групові для окремих видів продукції. За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь. За ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою).

За призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів -- сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути прогресивними, технічно та економічно обгрунтованими (з урахуванням досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє).

Техніко-економічне обгрунтування норм витрат матеріальних ресурсів пов'язане з аналізом їх структури. Структура норми витрат матеріальних ресурсів являє собою склад і співвідношення окремих її елементів. Для більшості матеріалів структура норми витрат представлена за формулою (1).

Нв = Rч + Q + q, (1.1)

де Нв -- норма витрат;

Rч -- чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробничої роботи (корисні витрати);

Q -- неминучі технологічні відходи та втрати;

q -- інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Чим менші складові норми Q і q тим якість норми витрат вища. Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.

У виробничо-господарській діяльності використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-виробничий, звітно-статистичний. Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і грунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатів науково-дослідних робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей упровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обгрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів. Дослідно-виробничий метод грунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту. Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження. Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрішніх резервів, тому застосування їх допустиме як виняток для приблизних розрахунків та для нормування малоцінних та рідко використовуваних матеріалів.

2. Валовий дохід

Валовий дохід (ВД) визначається шляхом множення ціни одиниці продукції на кількість виробленого і реалізованого фірмою товару. Отже, величину валового доходу легко можна визначити при будь-якому обсягові продаж. Те, що виступає у якості ціни одиниці продукції для покупця, є у той же час середнім доходом для продавця, тобто, середній дохід - це ціна продажу одиниці продукції.

Кожен раз, коли фірма вирішує, скільки продукції їй необхідно виробляти, вона стурбована питанням: як зміниться величина її валового доходу у результаті зміни обсягу випуску? Яку кількість додаткового доходу вона одержить, якщо продасть на одну одиницю продукції більше? Дохід, що є доповненням до валового доходу, тобто додатковий дохід, одержуваний від реалізації фірмою додатково ще однієї одиниці продукції називається.

Між валовим, середнім та граничним доходами існує тісний взаємозв'язок, який визначається динамікою ринкової ціни товару та обсягом його продажу. Так, наприклад, при реалізації всіх додатково вироблених одиниць продукції за однією і тією ж ціною - за умов досконалої конкуренції, величина валового доходу буде пропорційно зростати у міру збільшення обсягів реалізації товару, тоді як рівні середнього та граничного доходу будуть однаковими і до того ж незмінними та дорівнювати рівню ринкової ціни на цей товар (див. рис.1.

Рисунок 1

Якщо при збільшенні обсягів випуску продукції рівноважна ціна на неї буде поступово знижуватися внаслідок насичення ринкового попиту на цей товар, або навпаки, ціна у випадку скорочення обсягу продажу матиме тенденцію до зростання за умов недосконалої конкуренції чи монополії виробника, то взаємозв'язок між валовим, середнім та граничним доходами буде іншим: валовий дохід може як зростати, так і зменшуватись залежно від коефіцієнта цінової еластичності попиту, а величина середнього доходу (ціна одиниці товару) буде вищою за граничний дохід, оскільки вся продукція (а не лише додаткова), рівень ціни на яку встановлено нижче, реалізується за нижчою ціною. (див. рис.2.

Рисунок 2

Різниця між доходом та витратами фірми становить її прибуток. Якщо витрати фірми служать винагородою тим, хто продає для неї різні виробничі ресурси (фактори виробництва), то прибуток більшістю економістів розглядається як винагорода за застосування підприємницького таланту - підприємницьку діяльність господарського суб'єкта. Концепція прибутку побудована на основі аналізу витрат та доходу фірми. При здійсненні мікроекономічного аналізу діяльності підприємства користуються такими видами прибутку: валовий або бухгалтерський, чистий або економічний та нормальний прибуток.

Працівників порівнюють з плановою, типовими штатами та діючими нормами. Слід мати на увазі, що загальне зменшення кількості працюючих ще не свідчить про економію праці. Для цього визначають відносне відхилення, розраховуючи планову потребу в робітниках на фактичний обсяг валової продукції.

Порівнюючи фактичну чисельність працюючих із запланованою, можна проаналізувати забезпеченість господарства робітниками та інженерно-технічним персоналом, а також зміни середньорічної кожної категорії працюючих порівняно з минулим роком.

За даними облікового складу працюючих слід також установити, наскільки постійним є склад виробничих бригад, механізованих ланок, оскільки переведення з однієї ланки або бригади в іншу протягом року знижує зацікавленість робітників у кінцевих результатах своєї праці та їх відповідальність. У виробничо-фінансових планах господарств наводяться розрахунки в потребі робочої сили по галузях і за спеціальностями, що дає змогу аналізувати забезпеченість їх трудовими ресурсами. За цими даними можна визначити в яку галузь треба додатково залучити робітників, за рахунок власних ресурсів (переведення з іншої галузі), чи потрібно залучити працівників зі сторони. Напруга в забезпеченні підприємства трудовими ресурсами може бути частково знята за рахунок більш повного використання існуючої робочої сили, росту продуктивності праці робітників, інтенсифікації виробництва, комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, введення нової, більш продуктивної техніки, удосконалення технологій і організації виробництва. В процесі аналізу повинні бути виявлені резерви скорочення потреб в трудових ресурсах в результаті проведення вище зазначених заходів. Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує свої виробничі можливості, утворюють нові робочі місця, необхідно з'ясувати потребу в трудових ресурсах по категоріям і професіям і джерелам їх присвоєння.

Список використаної літератури

1. Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. Тернопіль. Економічна думка. 2000,

2. Т.О. Примак. “Економіка підприємства”, навчальний посібник. - Київ, “Вікар”, 2001р.

3. Економічна теорія у 2-х книгах. Кн. 1. Макроекономіка: навчальний посібник (За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчішина) - К.:Заповіт, 97р.

4. Економіка підприємства. Підручник. За загальною прогр., профессора С.Ф. Покропивного. - Київ, 2001 р.

5. Конспект лекцій.