Підприємства: сутність, види, функції, принципи

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький державний політехнічний університет

КУРСОВА РОБОТА

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ»

На тему

Підприємства: сутність, види, функції, принципи

Студентка І курсу

Ульянова Альона Олександрівна

Групи ЕП-08-1,

спеціальності - економіка підприємства

Факультету економіки

Кафедра економічної теорії

Науковий керівник - Чучіна Ірина Миколаївна

Кременчук 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Підприємництво - основна ланка економіки

1.1 Поняття і зміст підприємницької діяльності

1.2 Підприємство - основна ланка економіки, його основні риси

1.3 Види підприємств по класифікаційних ознаках

РОЗДІЛ II. Розвиток підприємництва в Україні

2.1 Становлення підприємництва

2.2 Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва

РОЗДІЛ III. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВСТУП

Формування ринкового механізму - багатогранне і складне завдання, пов'язане з національною специфікою господарювання, певними історичними традиціями, матеріальними і соціальними передумовами, менталітетом населення тощо. Перехід України до ринкових відносин стає можливим насамперед завдяки використанню господарськими структурами вартісних методів оцінки підприємницької діяльності як в межах національної економіки, так і поза ними. Найбільш суттєвими передумовами розвитку системи ринкових відносин є перехід всіх ланок господарювання на повну самостійність, докорінна змін всіх відносин власності, формування відносин приватної власності на засоби виробництва. Як показує світовий досвід, приватна власність стимулює розвиток ініціативи, трудової активності, формує господарське ставлення та спонукає до раціоналізації виробничих процесів. Саме це необхідно нашому суспільству, яке шукає оптимальні шляхи виходу з економічної кризи.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки в соціально-спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро -, так і на макроекономічному рівні.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку. Мета роботи дослідити проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні, проаналізувати стан розробленості даної проблеми.

РОЗДІЛ І. ПІДПРИЄМНИЦТВО-ОСНОВНА ЛАНКА ЕКОНОМІКИ

1.1 Поняття і зміст підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність - це діяльність, яка не заборонена чинним законодавством, направлена на отримання доходу і ведеться за рахунок коштів власника. Існують такі види підприємницької діяльності:

виробнича;

комерційна;

фінансова;

посередницька;

страхова.

Виробнича діяльність - це діяльність у сфері виробництва товарів та послуг; комерційна - у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова - у банківській та кредитній сферах; посередницька - по наданню юридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова - по страхуванню життя людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо.

В Україні поки що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменш прибуткове - виробниче. Причина полягає в тому, що в умовах переходу до ринкової економіки вкладати кошти в розвиток промисловості ризиковане, так як ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то й зовсім принести збиток.

Крім того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також призводить до того, що підприємці не ризикують вкладати кошти в сферу виробництва. Тоді як вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідніше тому, що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені кошти.

В Україні заборонена підприємницька діяльність в сферах виробництва зброї, вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо.

В Україні обмежується підприємницька діяльність в таких сферах як:

виробництво алкогольних, тютюнових виробів;

мисливської зброї;

торгівля алкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.

Повніше про особливості підприємницької діяльності в Україні дивись Закон України “Про підприємництво” (1991р.)

Підприємницькою діяльністю мають право займатися як громадяни України, так і іноземні, відповідно до законів України, фізичні та юридичні особи. Згідно законодавства (а саме: Закону “Про власність”) такою діяльністю можуть займатися підприємства різних форм власності:

1. індивідуальні;

2. сімейні;

3. приватні;

4. колективні;

5. державні;

6. спільні.

Фізична особа-підприємець - це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований в державних органах і сплачує відповідні податки. Згідно чинного законодавства місцеві органи влаид повинні дати йому дозвіл для заняття конкретним бізнесом.

Юридична особа - це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок в банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:

1. військовослужбовців;

2. службових осіб органів прокуратури, суду;

3. державної безпеки;

4. внутрішніх справ;

5. державного арбітражу;

6. державного нотаріату;

7. а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також - недієздатні громадяни.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Прямі методи - це застосування адміністративних заходів, юридичних норм. Непрямі - це використання різних економічних важелів (ставок, податків, мита, цін, пільг тощо).

З кожним роком правова база України удосконалюється. Прийнято ряд Законів, законодавчих та нормативних актів, які повинні сприяти розвитку малого бізнесу, впорядкувати систему реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Внесено низку змін та доповненнь до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо встановлення відповідальності за протиправні дії, які завдають збитків суб'єктам підприємництва, що передбачає не тільки адмінистративну відповідальність посадових осіб, а й шляхи відшкодування збитків.

Прийняті постанови та укази дали можливість в новій Конституції України законодавче закріпити приватну власність, її пріоритетність та недоторканність, а також рівність прав усіх суб'єктів підприємництва, а це в свою чергу змушує державу все більше уваги приділяти розвитку малого бізнесу.

1.2 Підприємство (фірма) - основна ланка економіки, його основні риси

Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:

* організаційну;

* відтворювальну;

* соціальну.

Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

Відтворювальна функція підприємства -- це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причини виникнення підприємств вчені пояснюють порізному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. З попереднього матеріалу ви вже знаєте, які є види конкуренції (чиста, монополістична, олігополістична). Вони визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.

Формування ринкової структури економіки України призведе до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинених країнах, їх можна класифікувати за різними критеріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності. Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств -- одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.

Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування.

Умови виникнення і діяльності підприємств.

Закон України “Про підприємства в Україні”:

1. Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.

2. Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу.

3. Несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.

Створення подібного середовища означає, що країна живе за законами ринкової економіки.

Безперечно, що таких умов у період перехідної економіки підприємства України ще не мають. Вони лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

* вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

* самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

* вільне наймання працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

* вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

* самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Фонди підприємств і показники їх ефективності.

Виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. Саме вони є матеріальною основою фондів. Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає основа. Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства. Без неї немає основної ланки національного господарства. Без неї немає і власності, тому що спочатку потрібний об'єкт привласнення.

Деякі економісти замість поняття «фонди» вживають поняття «капітал». Обидві категорії мають право на існування, тим більше, що вони не є тотожними.

Слід зазначити, що не кожний капітал набуває форми фондів. Деякі економісти до поняття «капітал» включають не тільки матеріальні предмети, а й нематеріальні елементи, такі як людські здібності, освіту. Іноді капітал пов'язують лише з грошовою формою існування, з сумою грошей.

Можна погодитись з тими вченими, котрі розглядають капітал у матеріалізованому вигляді, тобто у вигляді будівель, споруд, верстатів, машин, устаткування, сировини, комплектуючих деталей, що функціонують у процесі виробництва (А. Сміт, Дж. С. Мілль та ін.). При цьому такому капіталу дають назви «основний капітал» (засоби праці) і «оборотний капітал» (предмети праці).

В умовах змішаної економіки і визнання багатоукладності не можна всі засоби виробництва вважати капіталом. Виходить, що дрібного виробника (кустаря або селянина, шевця або кравця), який використовує власну працю, має капітал, можна віднести до капіталістів. Так можна дійти висновку, що всі, хто має засоби виробництва, є капіталістами. Тоді виникає питання, що таке змішана економіка? Чи існує вона? Насправді ж засоби виробництва стають капіталом тоді, коли використання їх пов'язане з залученням найманої праці. Це основна риса капіталістичного укладу.

Отже, не всі засоби виробництва є капіталом. Однак усі засоби виробництва можна розглядати як фонди підприємства.

Фонди підприємства не обмежуються засобами виробництва. Вони містять і грошові ресурси, які потрібні для відновлення спожитих засобів і предметів праці, виплати заробітної плати тощо.

Фонди підприємства -- це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг)

Загальну структуру фондів підприємства подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Склад фондів підприємства

Виробничі фонди включають продуктивні фонди і фонди обігу. Продуктивні фонди поділяються на основні та оборотні. З допомогою саме цих фондів виробляється продукція (послуги). Фонди обігу -- це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями продукція, кошти на рахунку підприємства, які необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати. Фонди обігу не входять до продуктивних фондів: вони не беруть участі в процесі виробництва. Проте вони входять до складу виробничих фондів. Це пов'язано з тим, що на підприємстві є ще фонди невиробничого призначення. Вони використовуються для невиробничих потреб (житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі садки і ясла тощо). Фонди обігу в кінцевому підсумку мають виробниче призначення, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після реалізації дає кошти, що спрямовуються на виробничі цілі. Через це фонди обігу не можна включати до фондів невиробничого призначення.

Фонди невиробничого призначення також поділяють на основні та оборотні.

Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму

Систематичне зростання виробництва продукції за рахунок повного завантаження основних фондів дає змогу збільшити їхню віддачу, а отже, підвищити ефективність виробництва. Головним показником ефективного використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Цей показник показує випуск продукції, що припадає на 1 грн. основних виробничих фондів ОФП.

(ф.1.1)

Основні чинники збільшення фондовіддачі такі:

* повне залучення у процес виробництва машин і устаткування;

* зростання коефіцієнта змінності;

* ліквідація простоїв;

* скорочення строків освоєння нових виробничих потужностей.

Резерви поліпшення навантаження устаткування, особливо на підприємствах машинобудування, характеризує коефіцієнт змінності, тобто відношення числа верстато-змін, фактично відпрацьованих устаткуванням за певний період, до кількості встановленого устаткування, помноженого на кількість днів розрахункового періоду.

Формула обчислення коефіцієнта змінності така:

 (ф.1.2)

де Тм-з -- кількість відпрацьованих машино-змін; Ку.у -- загальна кількість установленого устаткування; Др.д -- кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Чинниками підвищення ступеня використання засобів праці є скорочення часу ремонту, усунення зайвих простоїв.

Збільшення випуску продукції в результаті інтенсифікації навантаження засобів праці -- один з ефективних шляхів нарощування виробничих потужностей.

Досвід показує, що ефективність виробництва значною мірою залежить від технічного рівня основних фондів, їхнього своєчасного оновлення з урахуванням досягнень науково-технічного прогрессу.

1.3 Види підприємств по класифікаційних ознаках

За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:

комерційні, тобто підприємства мають комерційний характер з одержанням прибутку;

некомерційні, до них належить доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

За формою власності майна:

приватні, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили;

колективні, що ґрунтуються на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариств або громадської організації;

комунальне, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади;

державні (в т.ч. казенні), засновані на державній власності.

Казенні підприємства це такі, як і не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;

в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу:

· національні, капітал яких належить підприємцям своєї краси;

· закордонні, капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

· змішані (спільні) - капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

За правовим статусом і формою господарювання:

· одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом), Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми;

· кооперативні (кооперативи), добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.

· В економіці України функціонують два основі типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо;

· орендні, полягають в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності;

· господарські товариства є об'єднаннями підприємців.

Такі товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

За галузево-функціональним видом діяльності:

промислові;

сільськогосподарські, будівельні, транспорті, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні, тощо.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування:

головні (материнські), особливістю є те, що вони контролюють інші фірми;

дочірні- юридично самостійне організаційне утворення. Що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;

асоційовані - є формально самостійними, але з різних причин вони залежать від головної фірми і мусять підпорядковуватися її стратегічним цілям;

філії - на відміну від дочірніх та асоційованих підприємств не користуються юридичною й господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням головного підприємства, мають однакову з ним назву.

За розміром кількості працівників:

великі (над великі);

середні;

малі (дрібні);

мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції (надання послуг).

Малі підприємства.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу.

До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників:

у промисловості та будівництві - до 200 осіб;

в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб;

науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб;

галузях невиробничої сфери - до 25 осіб;

роздрібній торгівлі - до 145 осіб.

Добровільні об'єднання.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати 2 типи об'єднань підприємств та організацій:

1) добровільні;

2) інституціональні.

Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Асоціації- найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності.

Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

Корпорації - договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. З делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави.

Концерни - форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.

Картелі- договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції;

Синдикати- організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції.

Трести- монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.

Холдинги (холдингові компанії) - специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.

Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей н/г. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають й або кілька банків, які розпоряджаються капталом підприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, компаній) дедалі більше стають концерни, корпорації, та фінансові (промислово-фінансові) групи.

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Становлення підприємництва

Обов'язковою умовою розвитку підприємницької діяльності є певне економічне середовище і клімат, які б реально забезпечували, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестиціювання доходу. Іншими словами, по-трібний ринково-конкурентний режим господарювання. Консти-туція України констатує, що "держава забезпечує захист конку-ренції у підприємницькій діяльності".

Перелічені умови підприємницької діяльності передбачені Законом України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані принципи підприєм-ництва:

вільний вибір видів діяльності;

-залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

-самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відпо-відно до законодавства;

-вільне наймання працівників;

-залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

-вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

-самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

Розглянемо функції підприємництва в соціальне орієнтованій ринковій економіці.

По-перше, як найгнучкіша форма організації виробництва підприємництво оперативно реагує на потреби ринку, на найновіші досягнення науки і техніки, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці. Наприклад, вважалося, що науково-технічні досягнення найповніше реалізуються у великих фірмах. Це в основному було характерним для першої половини XX ст. Сучасна практика передових країн переконливо доводить, що сам науково-технічний прогрес та ефективна реалізація його досягнень неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво як ділова організаційно-господарська творчість, як уміння вести справу сприяє вільному розвитку працівників, вихованню у них чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних засад суспільного і економічного життя, самоуправління тощо.

Підприємництво - це така форма господарювання, за якої кожний учасник суспільного виробництва реально відчуває себе господарем; причому поняття "господар" стосується не лише великого власника, а й дрібного (в тому числі селянина), керівника підприємства, кооператора, орендаря, кваліфікованого спеціаліста, робітника, що є співвласником підприємства, коли воно належить трудовому колективу, власне, кожної ділової людини.

По-третє, широкий розвиток підприємництва застерігає від виявів суб'єктивізму і волюнтаризму, найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він зумовлений рівнем продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це виявляється, зокрема, в неоднаковому рівні усуспільнення виробництва в різних галузях, що неминуче передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності.

Отже, розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну і со-ціальну ефективність суспільного виробництва.

Командно-адміністративна система управління в Україні ставила непереборні перепони для підприємництва. Для відповіді на запитання, чому ця система стояла на шляху розвитку істинної діловитості, відродження як почуття, так і прав господаря, розглянемо найхарактерніші особливості адміністративно-командної економічної системи, які зумовлюють блокування підприємництва,

В умовах командної економіки держава монополізувала фактично всю господарську діяльність. Заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувались орієнтацією на будівництво нового суспільства, у якому державна власність вважалася найбільш зрілою формою, та логікою розвитку великого машинного виробництва. У певних межах останнє об'єктивно потребує посилення одержавлення, регламентації господарського життя, що тією чи іншою мірою і виявилося фактично в усіх нині індустріальне розвинених країнах: аж до "неоконсервативної хвилі" на межі 70-80-х років вони йшли таким шляхом, державна централізація не досягала гігантських, абсурдних розмірів і тривала недовго.

Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди гальмувала розвиток вільного господа-рювання, пошук, ініціативу. Починання були, але вони мали переважно ідеологічний характер і виступали у формі специфічного змагання. Підприємницьке господарювання, в якій би формі воно не мислилось: чи то сімейна ферма, чи кооператив, чи акціонерна компанія або оренда засобів виробництва, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу, заперечувалось.

Безумовний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж інноваційної професійності та організаційно-економічного новаторства, негативне ставлення до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії та кон'юнктури - все це породило не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру.

Адміністративно-командна система зумовила неефективну господарську структуру: відомчий монополізм і фондову систему роз-поділу ресурсів, що не давало змоги навіть великим господарствам повністю виявити свою підприємливість; неефективну кредитно-фінансову систему, відсутність комерційних банків, ринку капіталу; недорозвинену ділову інфраструктуру (підготовка кадрів, інфор-маційні банки, система консультування тощо).

Розглянуті особливості командно-адміністративної економічної системи становлять сутність проблем, які мають бути вирішені в умовах переходу до соціальне орієнтованого ринкового господарства. Першочерговим завданням є формування корпусу підприєм-ців (із складу спеціалістів, кооператорів, орендарів, селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури за умови подальшої демократизації, урізноманітнення економічного життя та форм власності. Треба подолати недоторканість принципу обов'язкового підпорядкування нижчих економічних структур ви-щим. Не менш важливими є формування повноцінного конкурент-ного ринку, забезпечення законних прав господарств.

Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво України", "Про форми власності на землю" тощо. Законодавчими актами в Україні передбачені такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (колективне, акціонерне товариство, кооператив тощо); державні підприємства.

Створення індивідуального дрібного підприємства здійснюється на основі права кожної людини займатись будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право забезпечується законо-давче установленою приватною власністю громадян на певні засо-би виробництва.

Важливим елементом дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери, яка має щонайповніше відповідати здібностям, знанням особи. Для цього потрібні надійна інформація про майбутній предмет діяльності, чітке знання відповідних законів, що регламентують підприємницьку діяльність.

Для того щоб запобігти банкрутству, підприємець повинен навіть за нормального стану справ постійно поліпшувати економічну діяльність. А для цього треба бути не лише кваліфікованим спеціалістом у певній галузі виробництва, а й економістом, щоб уміти розподіляти прибуток, враховуючи як поточні, так і перспективні потреби, оскільки для підприємця будь-якого рангу головною метою має бути прибуток не сам по собі, а його примноження. Для чіткого визначення перспективи потрібні відповідні попередні роз-рахунки, маркетингові дослідження тощо.

У Законі України "Про підприємства в Україні" визначено, що до категорії малих може бути віднесене підприємство у промисловості й будівництві з чисельністю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; у науці й науковому обслугову-ванні - до 100; у галузях невиробничої сфери - до 25; у роздріб-ній торгівлі - до 15 чол.

Згідно з чинним законодавством для малих підприємств визначені окремі пільги, наприклад щодо оподаткування залежно від напрямів використання прибутку, від числа працюючих пенсіонерів та інвалідів. Малі підприємства з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, випуску товарів народного споживання, будівельних матеріалів у перші два роки звільняються від податку. Малим державним підприємствам дозволяється здійснювати прискорену амортизацію активної частини виробничих фондів.

Важливою формою підприємництва є розвиток кооперативного господарювання. Майно кооперативу формується за рахунок грошових або матеріальних внесків його членів, за рахунок доходів від виробничої діяльності, продажу акцій.

Організація кооперативу здійснюється виключно на добровільних засадах з чисельністю працюючих не менше ніж. З чол. За законом членом кооперативу може бути кожний громадянин без будь-яких обмежень. До кооперативу приймаються особи на умовах як первинної, так і вторинної зайнятості (у вільний від основної робо-ти час).

Вступ до кооперативу і робота в ньому за трудовою угодою здійснюються без погодження з адміністрацією за місцем основної роботи, але працівники державних або громадських підприємств можуть бути членами лише одного виробничого кооперативу.

Існують кооперативи двох типів: виробничі та споживчі. Перші виробляють продукцію, виконують певні роботи, а також надають платні послуги підприємствам, організаціям і громадянам; другі задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговому і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу у житлі, дачах і городніх ділянках, гаражах, соціально-культурних та інших послугах.

Крім виконання розглянутих функцій кооперативи мають сприя-ти поліпшенню використання трудових ресурсів, оскільки вони залучають до громадського господарства ті соціально-демографічні групи населення, праця яких використовується недостатньо. Крім того, вони, як і малі підприємства, здатні забезпечити роботою значну частину трудових ресурсів, що вивільняються з державних та інших підприємств.

Важливою формою розвитку підприємництва є організація ак-ціонерних підприємств. Їхньою головною метою є залучення до господарського обороту вільних коштів, матеріальних і трудових ресурсів для виконання певних господарських завдань.

Акціонерна форма господарювання посилює демократизацію управління виробництвом шляхом залучення членів товариства до безпосередньої участі в управлінні.

Акціонерні товариства випускають і реалізують акції, які підтверджують право акціонера брати участь в управлінні цим під-приємством, у розподілі його прибутків, а також залишків майна у разі його ліквідації. Кожний власник акції отримує доход, який називається дивідендом і виплачується з прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на підставі рішення загальних зборів акціонерів.

Загальні збори акціонерів є найвищим органом управління акціо-нерного товариства. Рада акціонерного товариства здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. Виконавчим органом акціонерного товариства є його правління, яке організовує поточну діяльність. Контроль за фінансовою діяльністю акціонерного това-риства здійснює ревізійна комісія, яку обирають з числа акціоне-рів і представників трудового колективу підприємства.

Особливе місце в підприємницькій діяльності належить держав-ним підприємствам. Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка на основі дер-жавної форми власності здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві, комунальному господарстві", на транспорті, у зв'язку, науці та науковому обслуговуванні, тор-гівлі, матеріально-технічному постачанні, сфері послуг.

Діяльність державного підприємства грунтується на контрольних цифрах, державних замовленнях, замовленнях споживачів, довгострокових економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і затверджує свої плани, укладає угоди.

В умовах переходу до ринкових відносин мають створюватися можливості для розвитку всіх форм підприємницької діяльності та свободи у виборі методів господарювання, напрямів використання доходу і здійснення інвестицій. Такі можливості мають заохочувати конкуренцію та усувати монополізм державних підприємств у виробництві товарів і наданні послуг. Держава не відповідає за зобов'язання підприємства. Підприємство не відповідає за зобов'язання держави, а також інших підприємств, організацій, установ.

Робота державних підприємств в умовах ринку передбачає реалізацію таких основних принципів життєдіяльності:

1) право власності або повного господарського ведення; продавати, передавати, надавати в позику, безплатно, обмінювати, здавати в оренду засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, уста-новам, організаціям, громадянам (у тому числі іноземним), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.;

2) самоокупність витрат (беззбитковість) і доходність. Цей принцип вимагає точного обліку і зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції;

3) самофінансування. Його сутність полягає у закріпленні частини отриманого прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелами фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків грома-дян, трудового колективу;

4) матеріальна заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип забезпечує подолання все ще не здоланої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємництва, досягнення найкращих результатів;

5) фінансовий контроль за діяльністю підприємства. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні та касові операції. Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо підприємство систематично не виконує свої зобов'язан-ня за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом;

6) повна економічна відповідальність за кінцеві результати, виконання договорів. Головною формою реалізації принципу є економічні санкції - вилучення незаконно отриманих доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій;

7) міжнародне співробітництво, право виходу на світовий економічний простір;

8) законність діяльності, не входження ніякими сегментами в "тіньову економіку".

Всі ці принципи застосовуються з метою забезпечення організаційних засад інтенсивного характеру індивідуального відтворення. Головне і найбільш складне завдання полягає в тому, щоб забезпечити їх взаємодію. Реалізація цих принципів в умовах ринкових відносин зумовлює необхідність розробки нової концепції державного (казенного) підприємства. Зокрема, йдеться про орієнтацію діяльності підприємства на покупця, на задоволення його потреб. На перший план висувається проблема поліпшення якості продукції та послуг з урахуванням запитів, що забезпечує конкурентоспроможність. Проте для того щоб у системах "виробництво - споживання", "пропозиція - попит" перейти від пріоритету першої складової до другої, треба мати відповідний рівень виробництва та організації всього економічного життя. Все це, як свідчить світовий досвід, потребує значного часу і надійного державного регулювання.

2.2 Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва

Розглянемо основні напрямки нормативно-правового забезпечення:

1. Законодавче забезпечення - формування чинного законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.

Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України "Про підприємництво". "Про власність". "Про підприємства України". "Про господарські товариства", що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об'єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема щодо розвитку приватного та малого бізнесу, зокрема. Підприємці давно очікують на прийняття Законів України "Про державну підтримку підприємництва". "Про приватну власність". "Про ліцензування". "Про малі підприємства". "Про кредитні спілки" тощо.

2. Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивне впроваджує певні нормативи і здійснює контроль за цим процесом. Для підприємств недержавного сектору нормативне регулювання здебільшого має індикативний характер. Нормативне регулювання полягає в установленні державою граничних розмірів окремих показників, що характеризують якісний стан підприємств. Нині використовуються такі показники:

- норматив рентабельності застосовується для визначення рівня прибутковості суб'єкта господарювання. Як фіксований показник може використовуватись для державного регулювання окремих галузей економіки, котрі мають пріоритетне значення для суспільства;

- норматив амортизаційних відрахувань застосовується з метою визначення терміну оновлення основних виробничих фондів, що особливо важливо за умов НТП. Оскільки амортизацій] відрахування є складовим елементом собівартості продукції, то в такий спосіб можна також впливати на процес оподаткування прибутку. Використання норм амортизації як засобів державного регулювання часто називають амортизаційною політикою.

- норматив обігових коштів - показник, що застосовується для визначення раціонального обсягу товарно-матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для нормального здійснення підприємницької діяльності;

- різноманітні екологічні нормативи, що є складовими екологічної політики держави.

3. Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.

Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Перспективи малого і середнього бізнесу пов'язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні. Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб'єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг ,прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон'юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів:

-у промисловості та будівництві-100 осіб;

- на транспорті -100 осіб;

-у сільському господарстві-60 осіб;

-у науково-технічній сфері-50 осіб;

-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;

-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;

До суб'єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються Підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи. На кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.

Що стосується Івано-Франківщини, то к-сть діючих підприємств в області на кінець2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення),чисельність працюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерських господарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вага малого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала 19,5%.

Аналіз динаміки змін кількості діючих суб'єктів малого підприємництва засвідчує,що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв'язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.

Як свідчать статистичні дані ,кількість зареєстрованих суб'єктів малого бізнесу вУкраїні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих),а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.

В Україні в 1996 р. нараховувалося 93 091 діючих малих підприємств (з низ у промисловості 12753, сільському господарстві-690, транспорті та зв'язку-1892, будівництві-10316, торгівлі та громадському харчуванні -47273, інших галузях-20167).Кількість діючих кооперативів становила 3170,а фермерських господарств 35353.

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств в 1991-1995рр., фермерських господарств в 1991-1995рр., громадян-підприємців в1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей період скоротилася.

В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

Разом з тим ,протягом 1999-2000рр., як свідчать самі підприємці український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, які оцінили стан справ у своїх фірмах як ”задовільний” було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше ,порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30% ,а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів .