Склад і структура капітальних вкладень. Виробничі ресурси будівельної організації

Варіант 7

1. Склад і структура капітальних вкладень

Капітальні вкладення - це вкладення капіталу в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих та створення нових благ і внаслідок цього одержання значно більшого прибутку. Такі інвестиції ще дістали назву виробничих вкладень.

З огляду на функціональну спрямованість розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення - це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення - витрати на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують таким чином: від загального обсягу капіталовкладень треба відняти розмір амортизаційних відрахувань, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Капітальні вкладення являють собою використання суспільством валового національного продукту на відтворення основних фондів. За формою вони виступають як сукупність затрат на створення нових, а також технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих основних фондів виробничого і відтворювального призначення. Капітальні вкладення мають важливе народногосподарське значення, обумовлене роллю, що виконують знову створені або модернізовані засоби праці в процесі виробництва матеріальних благ. Як важливий фактор розширеного суспільного відтворення досягнень науково-технічного прогресу, що створює матеріальні умови для зростання й удосконалювання суспільного виробництва і підвищення матеріального добробуту народу. Капітальні вкладення розрізняються по формах власності галузевій і територіальній ознаці, призначенню споруджених об'єктів, формам відтворення основних фондів, складу затрат, засобові будівництва, джерелам фінансування. Ефективність капітальних вкладень значною мірою залежить від їхньої структури. Розрізняють галузеву, територіальну, відтворювальну і технологічну структури капітальних вкладень, що визначають їхній співвідношення в різноманітних галузях, регіонах, формах відтворення основних фондів і окремих затрат.

Сучасна інвестиційна політика спрямована на забезпечення соціальної спрямованості і високої народногосподарської ефективності капітальних вкладень, а також на використання їх переважно на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств.

Важливе значення капітальних вкладень і необхідність більш повного використання товарно-грошових відношень в умовах переходу до ринку об'єктивно потребують державного регулювання (прямого і непрямого) фінансово-кредитних відношень між суб'єктами інвестиційної діяльності. Ці відношення складаються на основі соціально орієнтованої ринкової економіки, що побудована на функціонуванні різноманітних форм власності.

Сукупність основних правил і рекомендацій, що визначають склад джерел коштів для капітальних вкладень, порядок їхньої мобілізації банками і надання суб'єктам інвестиційної діяльності, а також контролю за цільовим і ефективним використанням цих коштів утворить ядро системи фінансування і кредитування капітальних вкладень. Особливості відтворення основних фондів, будівельного виробництва і його продукції обумовлюють відносну самостійність і специфічні риси цієї системи.

Розрізняють два основних методи забезпечення капітальних вкладень коштами: безповоротний, або фінансування, і поворотний, або кредитування. Безповоротне надання коштів не обумовлено їхнім поверненням у заздалегідь установлені строки. У якому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні і притягнуті кошти інвесторів і, як правило, кошти спеціальних позабюджетних фондів.

Основними принципами фінансування являються прямого і планово-цільового характеру, його безперервність, надання коштів у міру виконання плану (контракту), грошовий контроль у процесі фінансування і безповоротність надання коштів. Прямий характер фінансування означає, що кошти на капітальні вкладення даються підприємства й організаціям безпосередньо. Планово-цільовий характер фінансування полягає в тому, що кошти видаються тільки на ті будівництва, що забезпечені затвердженою проектно-кошторисною документацією і прийнято відповідне рішення про їхнє спорудження. Важливим принципом фінансування капітальних вкладень є надання коштів підрядним і іншим організаціям відповідно до виконання плану (контракту).

Так, проектні роботи оплачуються після закінчення всіх робіт або їхнього етапу, а також іншого показника обсягу цих робіт, а при надходженні “розсипом” - у міру його надходження на будівництво. Необхідність безупинного фінансування обумовлена безперервністю самого будівництва. Невід'ємною рисою фінансування є контроль грошовою одиницею за цільовим і ефективним використанням коштів на капітальні вкладення з боку банків і органів господарського управління. Особливе значення він має при фінансуванні капітальних вкладень за рахунок бюджетних і інших централізованих коштів. При фінансуванні їх за рахунок власних коштів інвесторів останні самі зацікавлені в ефективності капітальних вкладень, тому банки можуть не контролювати такі вкладення. Тільки на прохання інвесторів на договірних засадах за окрему плату вони можуть здійснювати такий контроль, наприклад, перевіряти якість проектно-кошторисної документації або проводити контрольні обміри оплачених будівельно-монтажних і інших робіт.

Поворотне надання коштів, або кредитування, відбувається на умовах повернення наданих коштів у конкретні строки і визначені розміри. Банки надають довгостроковий кредит на капітальні вкладення в основному на тих же принципах, на яких провадиться фінансування. Крім того, кредитування являється поворотним, терміновим, платним і забезпеченим. Довгострокове кредитування більш повно, чим безповоротне фінансування, відповідає умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту і сплати відсотків за користування їм більше зацікавлює позичальників у раціональному техніко-економічному обгрунтуванні напрямки і розміру кредиту, сприяє посиленню режиму економії в процесі його використання, а також являється засобом контролю за окупністю капітальних вкладень.

Капітальні вкладення виступають як одна з форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність їх є обов'язковими для нормального функціонування економіки кожної країни. В даний час інвестиційна діяльність у країні здійснюється в умовах загальної кризи її економіки, нестабільності соціально-економічного становища в країні. Гіперінфляція, лібералізація цін, дефіцит бюджету, важкий фінансовий стан підприємств і організацій, платіжна криза, безупинне зростання вартості будівництва, дорогий банківський кредит, а також інші кризові явища викликали різке зниження обсягів капітальних вкладень, капітального будівництва і введення виробничих потужностей і об'єктів будівництва, що обумовило спад виробництва необхідної продукції. Одним з заходів для виводу економіки з кризи повинна бути активізація інвестиційної діяльності, для чого необхідно добрати способу для додаткових капітальних вкладень, направити їх на виконання пріоритетних державних програм, забезпечити їх цільове й ефективне використання.

На обсяг капітальних вкладень істотно впливає очікувана норма чистого прибутку. Як відомо, в умовах ринкової економіки прибуток є основним мотивом інвестування. Зі збільшення очікуваної норми чистого прибутку збільшується обсяг капітальних вкладень.

На обсяг капітальних вкладень істотно впливає й ставка позичкового процента, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і позиковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового процента зменшується обсяг капітальних вкладень, і навпаки.

Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг капіталовкладень. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування. Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

· підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

· проектні організації та установи;

· фінансові посередники - інвестиційні банки, компанії, фонди;

· органи державного управління, що регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності;

· інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний доход країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20 - 30 % національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п'ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

· у нове будівництво - створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

· на розширення виробництва - уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

· на реконструкцію - обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

· на технічне переустаткування - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях (капітальних вкладеннях) можна вирізнити їх технологічну структуру:

· будівельні роботи;

· монтажні роботи;

· машини та обладнання;

· проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізацію - створення нового матеріального об'єкта;

3) експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта.

Капітальні вкладення забезпечуються коштами з різних джерел, основним із який являється національний доход, утворюваний у сфері матеріального виробництва. Поряд із національним доходом джерелом коштів для капітальних вкладень являється фонд відшкодування спожитих коштів праці. Джерелом коштів виступають також кредити іноземних банків і фірм. Кошти з цих джерел направляються на капітальні вкладення по декількох розподільних каналах. Тому в практиці забезпечення капітальних вкладень коштами з'являються різноманітні по характері джерела коштів. До них варто віднести: власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові накопичення і заощадження громадян, юридичних осіб); позикові фінансові кошти інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); притягнуті фінансові кошти інвесторів (кошти, отримані від реалізації акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; кошти позабюджетних фондів, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Склад коштів, що спрямовуються на капітальні вкладення, залежить від того, хто являється інвестором і якою формою власності він володіє. Так, інвесторами державних капітальних вкладень являється органи влади і управління країною, галузями й іншими адміністративно-територіальними утвореннями, а також державні підприємства й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів. Державні підприємства й організації, а також ті, що засновані на колективній формі власності, забезпечують капітальні вкладення власними, притягнутими і позиковими коштами.

Окремі громадяни, трудові і селянські господарства забезпечують капітальні затрати за рахунок власних коштів (трудові прибутки, прибутки від коштів, що вкладені в кредитні установи і цінні папери, заощадження) і банківського, а в окремих випадках і державному пільговому кредиті.

Власні кошти підприємств і організацій утворяться відповідно до вимог комерційного розрахунку і складаються з прибутку, амортизаційних відрахувань і інших коштів. У останні роки зростає питома вага власних коштів у загальному обсязі фінансування капітальних вкладень.

Важливим джерелом фінансування капітальних вкладень стає прибуток від основної діяльності, що являє собою частину чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства й організації. Використання прибутку для цієї цілі створює залежність капітального будівництва на діючих підприємствах від їхньої основної діяльності, оскільки своєчасне і повне фінансування таких вкладень обумовлено виконанням плану прибутку. В даний час державні підприємства й організації роблять відрахування від прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні, на технічне переустаткування виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва. Нормативи відрахувань встановлюються органами, що виконують функції по керуванню майном, що знаходиться в державній власності, у розмірах не менше 30 і не більш 80% суми, що залишається в підприємств і організацій прибутку після сплати ними обов'язкових платежів.

Джерелом коштів на капітальні вкладення може бути довгостроковий кредит як банківський, так і державний. Кредит дається, як правило, тим інвесторам, у котрих немає або недостатньо власних коштів у усіх випадках технічного переозброєння, реконструкції і розширення виробництва, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також на будівництво нових підприємств і споруд.

Джерелом коштів для капітальних вкладень виступають і різноманітні фонди, створення яких дозволено в останні роки (Чорнобильський, інноваційний, сприяння конверсії).

Всі кошти на капітальні вкладення акумулюються на розрахунковому рахунку інвесторів. По їхньому проханню установи банків можуть відкривати окремі рахунки для урахування власних коштів на капітальні вкладення за окрему плату.

2. Виробничі ресурси будівельної організації, їх розподіл та використання

Планування собівартості будівельно-монтажних робіт здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 07.05.2002 р. № 81.

Собівартість будівельно-монтажних робіт може бути:

· плановою, яка включає витрати на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються на підставі техніко-економічних розрахунків з використанням економічно обґрунтованих норм і нормативів витрат на виконання будівельно-монтажних робіт за умови нормальної потужності будівельної організації та дотримання планових термінів будівництва, раціонального та ефективного використання виробничих ресурсів та вимог до якості будівництва, а також інженерних розрахунків щодо підвищення організаційно-технічного рівня будівельного виробництва внаслідок впровадження заходів з нової техніки та технології, удосконалення його організації і управління, інших техніко-економічних чинників;

· фактичною, яка включає фактичні витрати будівельної організації на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та цих Методичних рекомендацій.

Планування та бухгалтерський облік витрат, що включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт, здійснюється за об'єктами витрат.

Об'єктом витрат у будівництві можуть бути:

· окремі види будівельно-монтажних робіт;

· об'єкт будівництва;

· будівельний контракт.

Відповідно до об'єктів витрат розрізняють:

· собівартість окремих видів будівельно-монтажних робіт - це витрати будівельної організації, пов'язані з виконанням на свій ризик і власними силами окремих видів будівельно-монтажних робіт на одному або декількох об'єктах будівництва, за одним або декількома будівельними контрактами;

· собівартість об'єкта будівництва - це витрати будівельної організації, пов'язані з виконанням на свій ризик і власними силами будівельно-монтажних робіт на конкретному об'єкті будівництва за весь період його будівництва;

· собівартість будівельно-монтажних робіт за будівельним контрактом - це витрати будівельної організації, пов'язані з виконанням будівельно-монтажних робіт, передбачених контрактом на будівництво від дати укладання контракту до остаточного завершення контракту.

Метою планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт є:

· визначення витрат, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт у встановлені терміни за умови раціонального використання матеріалів, робочої сили, будівельних та інших виробничих ресурсів, дотримання правил технічної експлуатації будівельних машин і механізмів, а також дотримання безпечних умов праці;

· організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у структурних підрозділах будівельної організації;

· визначення ціни, за якою будівельна організація спроможна збудувати об'єкт (виконати роботи), щодо якого провадяться торги (тендери).

Порядок і методи планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт встановлюють будівельні організації самостійно, виходячи з умов та особливостей їх виробничої діяльності. Планування собівартості будівельно-монтажних робіт може здійснюватись за об'єктами витрат у будівництві.

Планова виробнича собівартість окремих об'єктів будівництва та видів будівельно-монтажних робіт може розраховуватись на основі техніко-економічних обґрунтувань та визначатися за статтями калькулювання витрат або за елементами витрат. Вихідними даними для таких розрахунків є: програма робіт будівельної організації, проектно-кошторисна документація об'єктів, що споруджуються; фізичні обсяги видів робіт; виробничі норми витрат на одиницю виміру відповідних видів робіт (конструктивних елементів). Під час здійснення розрахунків враховуються: конкретні технологічні та організаційні умови роботи будівельної організації, передбачені проектами організації будівництва і проектами виконання робіт; результати аналізу рівня витрат у минулих облікових періодах, можливості інтенсифікації та підвищення ефективності будівельного виробництва.

У разі зміни протягом року проектних рішень, що викликає зміну обсягів будівельно-монтажних робіт, їх вартісних показників, цін на матеріальні ресурси тощо, або проведення індексації заробітної плати, відповідно до законодавства, виробнича собівартість підлягає уточненню.

Витрати на виконання будівельно-монтажних робіт за статтею калькулювання "Прямі матеріальні витрати" визначаються виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, виробничих норм витрачання матеріальних ресурсів та цін постачальників на матеріальні ресурси.

Витрати за статтею калькулювання "Прямі витрати на оплату праці" визначаються виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, та норм затрат праці, що діють в організації. Основна, додаткова заробітна плата та інші грошові виплати робітникам та лінійному персоналу (начальникам дільниць, виконавцям робіт, майстрам, механікам дільниць), що входить до складу виробничих бригад, визначається відповідно до системи оплати праці, що застосовується у даній будівельній організації.

Витрати за статтею калькулювання "Експлуатація будівельних машин та механізмів" визначаються виходячи з потреби в роботі будівельних машин і механізмів у машино-змінах (машино-годинах), передбаченої у проектах організації будівництва і проектах виконання робіт для окремих об'єктів, та планової калькуляції вартості машино-змін (машино-годин).

Витрати за статтею калькулювання "Відрахування на соціальні заходи" визначаються за кожним видом відрахувань відповідно до встановлених законодавством норм.

Загальновиробничі витрати визначаються на плановий період у цілому для будівельної організації на підставі кошторисів цих витрат. Розподіл загальновиробничих витрат між об'єктами витрат здійснюється з використанням бази розподілу.

Базою розподілу загальновиробничих витрат (постійних та змінних) може бути:

· сума прямих витрат на виконання будівельно-монтажних робіт;

· сума прямих витрат на оплату праці на виконання будівельно-монтажних робіт;

· трудовитрати на виконання будівельно-монтажних робіт (нормативні або фактичні);

· відпрацьований час на будівництві об'єкта будівельними машинами і механізмами;

· тощо.

Витрати на оплату праці лінійного персоналу та робітників, які зайняті на роботах, що виконуються за рахунок загальновиробничих витрат, визначаються виходячи з посадових окладів, тарифних ставок та систем оплати праці, установлених у даній будівельній організації.

Для визначення планової виробничої собівартості окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт) складають планові калькуляції, у яких витрати розраховуються за окремими статтями на обсяг робіт, передбачений планом (програмою робіт). Враховується також зниження витрат, передбачених заходами щодо підвищення технічного і організаційного рівня будівельного виробництва. Планова собівартість повинна бути не вищою ніж відповідна собівартість об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), передбачена договірною ціною.

Планова виробнича собівартість будівельно-монтажних робіт структурного підрозділу може визначатися як підсумок планових витрат окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), включених до плану (програми робіт підрозділу) або розрахована укрупнено аналітично-розрахунковим методом в цілому за окремими елементами витрат.

Планові витрати за елементом "Матеріальні витрати" можуть обчислюватися одним з наведених способів:

- за планово-розрахунковими нормативами матеріальних витрат на 1 млн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулі періоди з використанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди;

- за фізичними обсягами укрупнених видів будівельно-монтажних робіт по об'єктах будівництва, включених до плану, планово-розрахунковими нормативами матеріальних ресурсів на відповідні види робіт та їх вартості за цінами.

До статті "Прямі матеріальні витрати" включаються: вартість сировини, матеріалів, будівельних конструкцій, комплектуючих виробів та напівфабрикатів; вартість допоміжних та інших матеріалів, придбаних у сторонніх організацій та виготовлених у допоміжних та другорядних виробництвах будівельної організації, що в подальшому безпосередньо використовуються на виконанні будівельно-монтажних робіт; вартість паливних і мастильних матеріалів, пари, води, енергії всіх видів та запасних частин тощо.

Вартість матеріальних ресурсів включається у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт за їх первісною вартістю, яка формується відповідно до ПБО 9 "Запаси" (додаток К). Вартість продукції, виготовленої у допоміжних та другорядних виробництвах будівельної організації, включається у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт за собівартістю їх виготовлення, яка формується відповідно до ПБО 16 “Витрати”.

Планові витрати за елементом “Витрати на оплату праці” можуть обчислюватися за планово-розрахунковими нормативами витрат на оплату праці робітників та лінійного персоналу (начальників дільниць, виконавців робіт, майстрів, механіків дільниць), що входить до складу виробничих бригад та апарату управління відособленого структурного підрозділу на 1 млн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулі періоди з використанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди.

Планові витрати за елементом "Відрахування на соціальні заходи" обчислюються за кожним видом відрахувань відповідно до встановлених законодавством норм.

Планові витрати за елементом "Амортизація" обчислюються виходячи із середньомісячної вартості як власних, так і орендованих основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, на які нараховується амортизація, і середньої норми амортизаційних відрахувань.

Середня норма амортизаційних відрахувань визначається виходячи з переліку основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, що передбачається задіяти у плановому періоді, на які нараховується амортизація, а також норм, затверджених за окремими групами основних засобів.

Планові витрати за елементом “Інші операційні витрати” обчислюються із застосуванням планово-розрахункових нормативів, які розраховуються у відсотках до суми витрат за елементами. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулий період з використанням даних бухгалтерського обліку.

Використана література

1. Астахов А.С., Каменецкий Л.Е, Чернегов Ю.А. Экономика горной промышленности. - М.: Недра, 1982.- 406с.

2. Моссаковский Я.В. и др. Экономика горной промышленности: Учебник для вузов. - М.: Недра, 1988. - 367с.

3. Каменецкий Л.Е., Лобанов Н.Я., Протасеня А.Г. Сборник задач по экономике горной промышленности: Учеб. пособие для вузов. - М.: Недра, 1986.- 188с.

4. Практикум по экономике, организации и нормированию труда: Учеб. пособие для студентов вузов /Под ред. Г.Р.Погосяна. Л.И.Жукова. - М.: Экономика, 1991.- 192с.

5. Ратушный А.Д., Черевик А.К. Экономика, организация и планирование на предприятиях угольной промышленности. - М.: Недра, 1981. - 360с.

6. Экономика предприятия Учебник для вузов /Под ред. проф. В.Я.Горфинкеля, проф. Е.М.Купрякова - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. - 367с.

7. Закон Украины "О налогообложении прибыли" //Бухгалтерский учет и аудит. 1997. - N6.

8. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учеб. пособие для вузов /Ин-т экономики и права. - М.: МИК, 1996.- 128с.

9. Економіка підприємства: Підручник: В 2-х т./За ред. С.Ф.Покропивного. - К.: Хвиля - Прес, 1995.

10. Сборник задач по экономике: Учеб. пособие /Под ред. Ю.Е.Власьевич. - М.: Бек, 1996. - 273с.

11. Указ Президента Украины N 116/96 от 7.02.96г. "О структурной перестройке угольной промышленности".

12. Каменецкий Л.Е., Шибаев Е.В. Экономика шахтного и подземного строительства: Учебник для вузов. М.: Недра. 1987.- 264с.

13. Сборник задач по экономике, организации, планированию и управлению строительством горных предприятий: Учеб. пособие для вузов /Ю.Н.Огородников, А.И.Морозов, Н.С.Попова и др. - М.: Недра, 1986. - 189с.

14. Золотогоров В.Г. Энциклопедический словарь по экономике. - Минск: Полымя, 1997. - 571с.