Підприємництво - характерна риса економічного розвитку суспільства

- 15 -

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Реферат

з дисципліни "Основи бізнесу"

на тему "Підприємництво - характерна риса економічного розвитку суспільства"

Виконав:

студент групи Б-41

Зінов'єв Максим

Львів - 2008

План

Вступ

1. Суть підприємства та підприємницької діяльності

2. Підприємництво: механізм реалізації та значення в економічній системі

2.1 Погляди відомих економістів на значення підприємництва в економічній системі суспільства

2.2 Економічні теорії та їх роль у розвитку підприємництва

Висновок

Література

Вступ

Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти - окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.

У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства.

Основними критеріями, що визначають суб'єкта господарювання як підприємство, є такі:

* закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;

* володіння правом юридичної особи;

* наявність трудового колективу;

* самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;

* використання у виробничій діяльності відповідного майна;

* відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб'єктів господарювання, що володіють правом юридичної особи;

* ведення справи на принципах господарського або комерційного розрахунку

Важливою відмітною рисою підприємства як суб'єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційна та економічна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства виражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства, включених у єдиний процес виготовлення продукції або окремих частин готового виробу. При цьому підприємство може складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та дільниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції (надають послуги). Такий тип підприємства характерний, наприклад, для машинобудівної промисловості, приладобудування тощо.

Підприємство може складатися з технологічно однорідних виробництв, цехів та дільниць. Така організація виробництва характеризується технічною та технологічною сумісністю структурних підрозділів, однорідністю сировини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів організації виробництва, праці та управління. Ця форма організації властива фабрикам, комбінатам у металургійній, текстильній, деревообробній промисловості.

Організаційна єдність передбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарату управління, організаційних та управлінських регламентів, інформаційної бази тощо.

Економічна єдність виявляється в єдності методів господарювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності структурних підрозділів. [1, 1-3 c.]

Ці всі фактори показують на скільки суспільство пов'язане з підприємницькою діяльністю, яке є характерною рисою економічного розвитку суспільства. І мета цієї роботи показати як це відбувається.

1. Суть підприємства та підприємницької діяльності

Успіх економічного розвитку підприємства, формою якого є збільшення капіталу, вирішальною мірою залежить від упровадження у виробництво нововведень. А це, у свою чергу, пов'язане зі знаннями людини, котра володіє капіталом, та її вмінням поєднувати ці знання зі своїми організаторськими й комерційними здібностями. Тому підприємець передусім є новатором.

Підприємницька діяльність регулюється багатьма нормативно-технічними та законодавчими актами. Найважливішим серед них є закон "Про підприємництво", котрий регламентує правові та економічні основи підприємництва, порядок реєстрації та припинення діяльності, права, обов'язки та відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності, заходи щодо державної підтримки та захисту підприємництва.

Згідно з чинним законодавством під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність громадян, спрямовану на отримання прибутку або особистого доходу, яку вони здійснюють від свого імені і під майнову відповідальність юридичної особи (підприємства).

Підприємницька діяльність може здійснюватись у вигляді індивідуальної трудової діяльності, а також через створення підприємств різноманітних організаційно-правових форм. Останні залежать від форм власності та напрямків господарської діяльності.

Підприємства, метою яких є максимізація доходів, називаються комерційними. Підприємства, мета існування яких відрізняється від мети максимізації прибутку, є некомерційними. До такого типу підприємств можуть належати підприємства, створені з метою забезпечення зайнятості, виконання певних суспільних (громадських) робіт, надання соціальних послуг населенню тощо, а також підприємства, котрі створюються громадськими організаціями, різними фондами. [3, 12-15 c.]

Становлення та розвиток підприємництва неможливі без відповідних передумов. До них можна віднести такі:

1) Економічна свобода підприємцю. Виражається в необмеженому праві вибору підприємцем сфери діяльності виходячи з умов ринку та співвідношення попиту й пропозиції, а також в самостійності прийняття рішень.

2) Орієнтація підприємницької діяльності на отримання прибутку, досягнення комерційного успіху. Кінцевий результат підприємництва - прибуток. Але він має бути отриманий не будь-якою ціною, а за відповідними "правилами гри", які встановлює держава і які є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання.

3) Відповідальність за результати підприємництва. Її несе сам підприємець.

4) Високий ступінь ризику. Підприємництво завжди пов'язане з ризиком, котрий обумовлений прагненням підприємця до нововведень, удосконалення техніки та технології.

5) Комерційна таємниця. Підприємництво ефективне лише в умовах вільної конкуренції, яка не може існувати без комерційної таємниці, без приватної інформації. Тому держава в ринковій економіці повинна гарантувати захист приватної інформації підприємця.

6) Конкуренція. Підприємництво - це не просто доцільна діяльність, а відповідний тип поведінки людини, спосіб мислення, мистецтво, яке може розкритися лише в суперництві з іншими людьми. Підприємництво у своїй основі містить елементи передбачення, навіть хитрість, мудрість, але не може мати нічого спільного з обманом, шахрайством, нечесністю. Тому держава повинна заохочувати добросовісну конкуренцію і ставити перепони на шляху недобросовісності.

7) Формування в суспільній свідомості позитивного ставлення до підприємництва та підприємця, до господарського успіху як однієї з умов добробуту людей та суспільства в цілому.

До чинників, що сприяють розвитку підприємництва, належать:

* Прагнення людей до поліпшення свого добробуту, розширення їх запитів та потреб. Підприємницька діяльність у різних сферах життя людини найкоротший шлях до добробуту та процвітання.

* Підвищення матеріального та культурного рівня життя народу веде до зростання грошових доходів і заощаджень, які можна вкласти у "справу" й отримати додатковий дохід. Цей чинник сприяє розширенню підприємницького поля, концентрації капіталу і збільшує можливості підприємництва у вирішенні великомасштабних народногосподарських завдань.

* Приватна "справа" є однією з форм зв'язку працівника (людини) з власністю (матеріально-речовими факторами виробництва). Соціально орієнтована ринкова економіка за допомогою підприємництва має внутрішній потенціал, здатний змінити зв'язок людини і засобів виробництва, подолати відчуження працівників від них.

* Безробіття, яке є наслідком банкрутства збиткових та закриття низькорентабельних державних підприємств, за відповідних умов може бути джерелом кваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності. Таким чином може пом'якшуватися соціальне напруження в суспільстві, викликане ринковими реформами.

* Прагнення людини до незалежності, самовираження, визнання її таланту та заслуг, потреба в повазі, взаємодопомозі, які можуть бути Реалізовані у підприємництві.

* Державно-правове регулювання підприємницької діяльності в інтересах суспільства. [4, 39-42 c.]

2. Підприємництво: механізм реалізації та значення в економічній системі

2.1 Погляди відомих економістів на значення підприємництва в економічній системі суспільства

Термін "підприємець" (enterpreneur) введений до наукового вжитку у XVIII столітті французьким економістом шотландського походження Р. Кантильйоном, що народився у 1697 році в Ірландії і вже в 20-річному віці здобув славу процвітаючого паризького банкіра. В опублікованій після його смерті роботі "Нарис про природу торгівлі" люди, які самостійно працюють в умовах власного економічного ризику і використовують золотий принцип комерції "купи дешевше, продай дорожче", уперше чітко названі підприємцями. [2, 36 c.]

За Р. Кантильйоном, підприємець - це будь-який індивід, що володіє передбаченням і бажанням прийняти на себе ризик, спрямований у майбутнє; його дії характеризуються і надією одержувати доход, і готовністю до втрат.

Звертався до даної проблеми і видатний англійський економіст А.Сміт, автор праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776). Для А.Сміта капіталіст - це той, хто живе на прибуток від капіталу, але він одночасно виконує і підприємницькі функції. Підприємець, за Смітом, - це власник капіталу, який заради реалізації якоїсь комерційної ідеї йде на економічний ризик і одержання прибутку. Вчений вважав, що підприємець більшою мірою є капіталістом. А.Сміт віддавав перевагу приватній власності як матеріальній основі підприємництва, але в нього не було безмежної довіри до ініціативи приватних осіб. На його думку, навіть при зустрічі заради приємного проведення часу, розмова підприємців однієї і тієї ж галузі промисловості часто зводиться до того, щоб улаштувати змову проти покупців або прийняти яку-небудь угоду для підвищення цін.

Щоб приватне підприємство було корисним для суспільства, вважав Сміт, необхідні дві важливі умови:

- у підприємця повинна бути особиста вигода від підприємства;

- конкуренція повинна тримати його в певних рамках.

А.Сміт є першим ученим-економістом, що виступав проти втручання держави в підприємницьку діяльність, оскільки "уряди - завжди і без винятку найбільші марнотрати".

Цікавою постає думка Ж. Бодо (1797 р.) про те, що підприємець - це особа, котра несе відповідальність за справу, за яку береться. Це та людина, що планує, контролює, організовує і володіє підприємством. Оперуючи сучасними поняттями, це особа, що поєднує функції власника капіталу і його керівника. При цьому Ж. Бодо вказував на необхідність освоєння капіталістом нових знань для розвитку свого підприємства.

Значний внесок у становлення теорії підприємництва зробив французький учений Ж.Сей (1767-1832 р.), котрий, вивчивши фундаментальну працю А.Сміта "Багатство народів", виклав своє бачення сутності й функції підприємництва у "Трактаті з політичної економії"" (1803р.). Сей велику увагу приділяє такій персоні, як підприємець, "яка відтепер не зійде зі сторінок економічної теорії"". Він розробив теорію трьох факторів виробництва (земля, праця, капітал), що є джерелом багатства суспільства. Сей розглядав доходи як плату за продуктивні послуги, що надаються кожним із трьох факторів виробництва. Він указував на активний, інноваційний характер підприємництва, пов'язаний не тільки з пошуком, але і з необхідністю створення нових комбінацій факторів виробництва.

У 1890 р. була опублікована книга А.Маршалла "Принципи політичної економії, у якій визначаються дві основні функції підприємця:

- "конструювання" загального плану виробництва;

- контроль за здійсненням його складових частин.

Важливим етапом у науковому осмисленні підприємництва було виділення інноваційності як його основної прикметної риси.

Основоположником цього напрямку є один із найвидатніших представників світової економічної думки И. Шумпетер (1883 1950 р.). У своїх новаторських роботах И. Шумпетер розглядав підприємця як центральний елемент механізму економічного розвитку. На його думку, в основі економічного розвитку лежить особлива функція підприємця, що виявляється в прагненні використовувати "нову комбінацію" факторів виробництва, наслідком чого є нововведення, інновація. "Якщо замість кількості факторів, - писав він, -- ми змінюємо саму форму функції, то одержуємо нововведення". Підприємець у такій ситуації покликаний "робити не те, що роблять інші", і "робити не так, як роблять інші".

Згідно з Шумпетером, підприємницька діяльність виявляється через 5 типів комбінацій:

- виробництво нових благ або поліпшення якості існуючих;

- впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;

- відкриття й освоєння нових ринків збуту;

- освоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів або напівоброблених товарів;

- проведення реорганізації у галузі й створення промислових організацій нового типу.

Шумпетер досліджує також і проблему мотивів підприємця. Розглянемо їх детальніше.

Насамперед, це мрія й свобода заснувати свою приватну імперію і - у більшості випадків, хоча і не завжди -- свою династію. Своя імперія дає підприємцеві простір і почуття влади. Шумпетер виділяє таку групу мотивів: одному потрібна "свобода" і "умови для розвитку особистості"; інший прагне володіти "сферою впливу".

Друга група мотивів пов'язана з волею до перемоги. Сюди входять, з одного боку, бажання боротьби, а з іншого боку - прагнення до успіху заради успіху.

В обох випадках, вважає И.Шумпетер, економічний бік справи сам по собі для підприємця зовсім байдужий. Величина прибутку тут - усього-на-всього показник успіху (найчастіше тільки тому, що іншого немає) і символ перемоги. І в цій групі можна виділити такий мотив, як прагнення піднятися нагору соціальними сходинками. Ці мотиви поведінки підприємця принципово відрізняються від економічних.

Третя група мотивів пов'язана з радістю творчості, що виявляється і в інших ситуаціях, але тільки в підприємницькій діяльності стає визначальним мотивом поведінка підприємця. Це і просте задоволення від роботи, і радість, яку відчуває людина від "свого творіння". І тут блага здобуваються не заради них самих, змінюється звичайний смисл їх придбання.

Заслуга Й.Шумпетера полягає в створенні цілісної теорії підприємництва, що поєднує економічне обґрунтування інноваційної функції підприємництва й спробу розробки психологічного портрета підприємця.

Згодом Л.Мізес і Ф.Хайєк висловили думку про те, що справою підприємця є не просте експериментування з новими технологічними методами, але і добір із безлічі можливих методів саме тих, котрі найбільш вигідні для постачання найдешевшим способом людям того, чого вони на цей момент найбільше потребують. Ідеї Л.Мізеса і Ф.Хайєка розвинув американський економіст І.Кірцнер, який бачить основну роль підприємництва в тому, щоб домогтися такого регулювання системи, здійснити таке її налаштовування, забезпечувало б рух ринків до стану рівноваги, тобто підприємець - це "сила, яка врівноважує".

Ф.Хайєк вважав, що підприємець як суб'єкт господарювання характеризується особливою поведінкою, прагненням знайти різні можливості одержання прибутку, ще не помічені іншими суб'єктами господарювання. Хайєк особливо підкреслює, що в сучасних умовах підприємці діють у рамках високої ринкової конкуренції і перемагає той із них, хто в цій конкуренції виживає, пристосовуючись до неї. Досить цікавою є думка Хайєка про деякі умови розвитку підприємництва. Він вважає, що частка приватних осіб, готових випробувати нові можливості (якщо це, як їм видається, обіцяє поліпшення їхнього становища і якщо їм не заважає тиск із боку одноплемінників), скрізь приблизно однакова. Відсутність духу підприємництва в багатьох "молодих" країнах, що викликає стільки нарікань, не є природженою властивістю їхніх жителів, а є наслідком обмежень, які накладаються існуючими звичаями й інститутами. Отже, для розвитку підприємництва необхідно змінити суспільний менталітет, сформувати в країні відповідну підприємницьку інфраструктуру. [2, 37-52 c.]

2.2 Економічні теорії та їх роль у розвитку підприємництва

Питання про місце та роль підприємства в економічній системі суспільства не має однозначного тлумачення. В економічній літературі щодо цього висловлюються різні точки зору. Одні автори вважають, що призначення підприємства - бути основним джерелом доходу його членів, інші - що воно є головним структуроутворюючим елементом економіки. Є також думка, що призначення підприємства - задоволення потреб суспільства в товарах та послугах тощо.

Насправді роль підприємства набагато ширша, а питання про те, яким має бути підприємство у вітчизняній економіці, значно складніше. Для того щоб проілюструвати це, скористаємося такою таблицею (табл. 1).

З аналізу таблиці можна зробити висновок щодо різноманітності функцій підприємства. Навіть їх простий перелік показує, що вони становлять основу існування суспільства. Деякі з них належать до соціальних, що відбивають фундаментальні потреби та права людини. Інші функції забезпечують рух матеріальних, фінансових, інформаційних потоків, переміщення робочої сили та реалізують дію економічних сил конкуренції на мікроекономічному рівні.

Згідно з макроекономічним аналізом роль підприємства як агента економіки полягає у виробництві товарів і послуг, на які є попит, тобто вони мають бути реалізовані. [1, 12 c.]

За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту (товарів та послуг) відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким "сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції", тому економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця в цій теорії була не дуже важливою. Вона зводилася лише до виробничої функції.

У кейнсіанській економічній теорії в центрі стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва apriori повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. При цьому є ризик того, що попит на кредити для інвестування і пропозиція грошей не збігатимуться, оскільки ця пропозиція є функцією доходу домогосподарств (сімей), і якщо він буде дуже малим, сім'ї не зможуть заощадити необхідної суми для здійснення інвестицій. З іншого боку, чим більший дохід, тим меншою буде та частіша, яка споживається (зменшується схильність до споживання). [2, 42-43 c.]

Як бачимо, можливість нерівноваги дуже велика навіть apriori. Більше того, Дж. М. Кейнс пояснює, що нерівновага кумулятивна: передбачуване зниження споживання породжує запрограмоване зниження виробництва, а значить і заробітної плати, а затим зниження реального споживання. Звідси важливість ролі підприємця та підприємства в економічній структурі суспільства. Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією "темпераменту підприємця", тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень.

Таблиця 1.1 Взаємні очікування підприємства та інших суб'єктів економіки

Економічні суб'єкти	Очікування суб'єкта	Очікування даного підприємства
Населення та його окремі групи (нинішні, потенційні та колишні працівники підприємства, члени їх сімей, власники, інноватори, власники фінансових засобів, інші громадяни, суспільство в цілому)	Зайнятість. Засоби до існування. Можливість самореалізації в колективі. Повага колективу. Матеріальна та моральна підтримка в надзвичайних ситуаціях. Отримання доходів від коштів, укладених у дане підприємство. Попит на організаційно-технологічні винаходи. Урахування інтересів суспільства	Залучення робочої сили. Попит на товари та послуги підприємства. Пропозиція інновацій. Залучення коштів населення через цінні папери. Відданість працівників корпоративним Інтересам. Визнання суспільної цінності підприємства. Підтримка в надзвичайних ситуаціях
Інші підприємства (реальні та потенційні партнери, конкуренти, власники нових технологій, вільних фінансових та інших ресурсів)	Попит на товари та послуги іншого підприємства. Залучення кадрів, які мають досвід роботи на даному підприємстві. Попит на нові технології іншого підприємства	Попит на товари та послуги даного підприємства. Залучення кадрів, котрі набули досвіду на іншому підприємстві. Отримання доходів від коштів, укладених в інше підприємство. Попит на нові технології даного підприємства
Банки	Попит на банківські послуги	Депозитно-розрахункове та кредитне обслуговування
НД і ДК	Попит на НДДКР	Пропозиція НДДКР
Навчальні заклади	Попит на випускників	Пропозиція фахівців
Податкові органи	Своєчасна сплата податків	Надання податкових пільг та відстрочок
Дане підприємство	Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, переданий виробничого досвіду	Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, передання виробничого досвіду
Економічні суб'єкти	Очікування суб'єкта	Очікування даного підприємства
Державні (центральні) органи регулювання економіки	Реалізація структурної політики держави	Інформаційна підтримка. Координація діяльності з іншими галузями
Центральні та місцеві органи виконавчої та законодавчої влади	Забезпечення достатнього обсягу податкових надходжень для формування центрального та місцевого бюджетів	Бюджетне фінансування підприємства. Створення та підтримка зовнішніх умов діяльності підприємства

А держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента.

При цьому включаються макроекономічні ринкові механізми: доходи, що розподіляються, породжують купівлю, яка, у свою чергу, створює нові доходи людей, котрі отримують зарплату. Це механізм так званого мультиплікатора. Купівля обладнання сприяє зростанню національного виробництва. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості. І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують протилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.

Слід також мати на увазі, що визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування дій керівників підприємств, розробляючи господарську (економічну) політику, наприклад політику доходів, міжгалузеві та галузеві програми, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.

В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження. Коротко розглянемо сутність цих теорій (концепцій). [1, 15-19 c.]

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво. Ця модель підприємства ґрунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залучаються, а відтак і продукції, що виробляється. Неокласичне розуміння підприємства як носія головної (виробничої) функції перетворення ресурсів у продукцію, що продається на вільному ринку, є загальновизнаним у світовій економічній науці.

Параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції.

Головне завдання підприємства визначити необхідні обсяги та співвідношення витрат, які дали б змогу установлювати таку ринкову ціну на продукцію, яка максимізувала б прибуток. Прибуток є формою вираження результативності та ефективності діяльності підприємства. Вважається, що коли підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.

Таким чином, підприємство в неокласичній теорії є, по суті, "чорним ящиком", у якому ресурси трансформуються в продукти відповідно до характеру виробничої функції. Ця функція, як зазначалося, виражає технологічну залежність останніх від перших та від того зовнішнього середовища (ринкової структури), котре визначає спосіб максимізації прибутку як цільової функції підприємства (досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція).

Відповідно до такого розуміння ролі та функцій підприємства дослідження його як суб'єкта ринкової економіки в 50 -70-ті роки концентрувалось на двох головних напрямках:

Перший це вивчення технологічних властивостей і параметрів підприємства, тобто пропорції відтворення праці, капіталу, засобів виробництва, які забезпечували б найменші витрати.

Другий - аналіз організації різноманітних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.

При цьому дослідження ґрунтувалися на таких положеннях:

* розподіл видів діяльності та її обсягів між підприємством та ринком розглядалося як дане;

* підприємство це перетворювач ресурсів у продукцію, носій виробничої функції;

* ринки являють собою "сигнальні пристрої", причому цінова інформація є найважливішою;

* угоди (контракти) реалізуються на основі механізму, аналогічного аукціонам. Вибір контрагента з максимальною (для продавця) або мінімальною (для покупця) ціною здійснюється за допомогою цінової конкуренції як серед покупців, гак і серед продавців, а не шляхом індивідуального торгу;

* спори і конфлікти перебувають за межами власне економічної теорії, тому що вони ефективно вирішуються в суді.

Усі ці положення, що відповідають неокласичній теорії підприємства, можуть бути зведені до двох головних:

1) критерій прийняття всіх рішень на рівні підприємства є єдиним;

2) можливості отримання та обробки інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, необмежені.

Саме виходячи з указаних положень економічної теорії логічно виводилась поведінка підприємства на ринках відповідно до структури останніх це позиція економіко.

Практика набагато складніша, ніж теорія. Як відомо, практика завжди вносить "корективи". Невідповідність, що регулярно виникала між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємства, обумовлювала потребу в пошуках нових підходів до вирішення проблеми.

Одна з перших спроб осмислити та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою була зроблена І. Ансоффом. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не вкладалися в межі неокласичної теорії фірми:

1)знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;

2)ускладнення управлінських проблем, викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;

3)виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, з іншого;

4)зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане зростанням частоти виникнення нових завдань.

Концепція стратегічного планування І. Ансоффа відіграла головну роль у розвитку стратегічного менеджменту і залишилася в межах теорії менеджменту як прикладний її напрямок. Підприємство розглядалось як об'єкт управління, а стратегічне планування як одна з його функцій.

Осмислення різноманітних теоретичних та прикладних проблем функціонування підприємства значно полегшується при використанні ідей інституціональної концепції.

Інституціональна концепція розглядає підприємство як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками.

Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на передбачену поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва та їх комбінації. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. З цієї точки зору Інституціональний варіант теорії підприємства є немовби "містком" між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. "Завданням" інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.

Неокласична та Інституціональна теорії залишаються й досі достатньо самостійними напрямками.

На початку 80-х років набув розвитку еволюційний підхід до вивчення підприємства. В еволюційній теорії підприємство розглядається як один із суб'єктів у середовищі собі подібних. Поведінка підприємства визначається, по-перше, взаємовідносинами між членами спільноти, а по-друге деякими внутрішніми його характеристиками, наприклад правилами прийняття рішень з урахуванням дії тих або інших внутрішніх та зовнішніх факторів. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з контрагентами формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Згідно з еволюційною концепцією ці правила загалом визначають "обличчя" фірми, відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку "еволюціоністів", саме правила, що склалися, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку в усіх ситуаціях і за всіх умов визначають характер рішень, що приймаються. Ці правила змінюються (еволюціонують) відповідно до змін ділового середовища підприємства та несуть на собі відбиток як особистостей керівників підприємства, так і характеру взаємовідносин їх з партнерами.

Поведінка підприємства це безпосередня та еволюційна його реакція на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища. Еволюційна модель підприємства на відміну від неокласичної визнає, що у підприємства немає єдиного критерію оптимальності прийняття рішень. Цей критерій має строго індивідуальний характер, який враховує історичний досвід діяльності підприємства. Тут мова йде не про постійний, як у неокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється час від часу.

Характерним для еволюційної концепції є уявлення про підприємство як про двоїстий об'єкт: з одного боку, воно є членом ділової спільноти (популяції) й повною мірою відчуває на собі усі наслідки еволюції цього співтовариства, а з іншого керується власними традиціями у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій факторів, які залучаються.

Підприємницька модель підприємства ґрунтується на уявленні про нього як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому розумінні підприємницька теорія має вужчий об'єкт дослідження, ніж інші теорії підприємства.

В основі підприємництва та в центрі діяльності відповідного підприємства перебуває фігура підприємця незалежного, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, настирливого, адаптивного, упевненого в собі тощо. Згідно з підприємницькою концепцією є три типи підприємців, дії яких впливають на діяльність підприємства:

* макропідприємці керують зовнішніми зв'язками підприємства;

* мезопідприємці здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства, у тому числі інноваційними заходами;

* мікропідприємці - діють на рівні мікроланки підприємства, аж до організації робочих місць.

Для успішного функціонування будь-яке підприємство потребує підприємців усіх трьох типів.

Слід підкреслити, що у підприємницькому варіанті концепції підприємства керівник останнього за будь-яких умов залишається підприємцем. Поведінка підприємства в даній моделі є результатом дії та взаємодії підприємців усіх трьох типів.

Концепція агентської моделі підприємства відображає взаємовідносини між власниками та менеджерами підприємства. Згідно з цією концепцією власники, які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, що її мають менеджери. У таких умовах вони мусять бути впевненими в тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства, тобто власника. На практиці узгодженість інтересів власника та менеджера досягається за допомогою системи стимулювання сервісного механізму.

Згідно з "теорією виживання" (певною мірою антиеволюційною) підприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та обсягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. Зв'язки між основними ланками економічної системи не забезпечують стабільності її існування в цілому, тому головним завданням підприємства є виживання. Отже, поступова та узгоджена із зовнішнім середовищем еволюція неможлива, а правила прийняття рішень на підприємстві, які ще не встигли сформуватися, руйнуються під тиском стресових ситуацій. У таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди та прагнуть до зміцнення свого безконтрольного становища.

Відповідно до інтеграційної концепції підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна соціально-економічна система, котра інтегрує в часі та просторі процеси виробництва, реалізації продукції, відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами та іміджем підприємства є його потенціал. Останній розглядається як сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики розвитку підприємства за змінного зовнішнього середовища. Головним об'єктом прийняття рішень є розподіл ресурсів та зусиль підприємства між нарощуванням потенціалу та його використанням, між виробництвом та відтворенням, між сучасністю та майбутнім.

Певною мірою в цій концепції відображені всі ті аспекти діяльності підприємства, які становлять основи перелічених вище концепцій. [2, 54-68 c.]

Висновок

Підприємницька діяльність регулюється багатьма нормативно-технічними та законодавчими актами. Згідно з чинним законодавством під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність громадян, спрямовану на отримання прибутку або особистого доходу, яку вони здійснюють від свого імені і під майнову відповідальність юридичної особи (підприємства). Підприємства в залежності від мети бувають комерційними та некомерційними.

Становлення та розвиток підприємництва неможливі без відповідних передумов. До них можна віднести такі:

- Економічна свобода підприємцю

- Орієнтація підприємницької діяльності на отримання прибутку,

- Відповідальність за результати підприємництва

- Високий ступінь ризику

- Комерційна таємниця

- Конкуренція

- Формування в суспільній свідомості позитивного ставлення до підприємництва та підприємця, до господарського успіху як однієї з умов добробуту людей та суспільства в цілому.

Також у роботі були визначені чинники, що сприяють розвитку підприємництва.

У другому основному розділі були розкриті основні погляди відомих економістів на значення підприємництва в економічній системі суспільства.

Отже термін "підприємець" (enterpreneur) введений до наукового вжитку у XVIII столітті французьким економістом шотландського походження Р.Кантильйоном. Цікавою є думка щодо підприємництва Ж.Бодо, французького ученого Ж.Сейя (1767-1832 р.). У 1890 р. була опублікована книга А.Маршалла "Принципи політичної економії", у якій визначаються дві основні функції підприємця. Також у роботі викладена думка І. Шумпетера (1883-1950 р.) та Л.Мізеса і Ф.Хайєка.

У другій частині цього розділу були викладені різні економічні теорії та їх бачення підприємництва та його ролі у суспільстві.

Література

1. Вiгуржинська С. Ю., Економіка підприємства. - К.: Освіта. 2003. - 234 с.

2. Войтов С. М., История экономических учений - К.: Вища школа. 2001. - 109 с.

3. Виноградська А.М. Основи підприємництва. Навч. посібник. - Кандар. - 2005. - 134 с.

4. Мочерний С. В., Основи підприємницької діяльності. Посібник. - Київ: ВЦ "Академія" - 2001. - 280 с.