Ринкова економіка в Україні
Ринкове господарство України як економічна система, заснована на приватній власності на умови виробництва. Конкуренція господарюючих суб'єктів, інші закони ринку, інфраструктура. Проблеми становлення і формування ринкових відносин, їх зміст, інститути.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.07.2009 |
| Размер файла | 51,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ЗМІСТ
- Вступ
- РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
- 1.1 Ринкове господарство України та його складові
- 1.2 Умови функціонування ринку
- 1.3 Проблеми становлення ринкових відносин в Україні
- РОЗДІЛ 2. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА В УКРАЇНІ
- 2.1 Зміст ринкової інфраструктури
- 2.2 Формування ринкових інститутів
- 2.3 Становлення ринкової інфраструктури в Україні
- Висновок
- Список літературних джерел
Вступ
Ринок як економічна система становить собою систему ї виробничих відносин, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва, свобода підприємництва і вільна конкуренція. В сучасних і Умовах в країнах, які традиційно називаються країнами ринкової економіки, такого ринку не існує, оскільки в них мають місце державне підприємництво, колективна власність на засоби виробництва у формах акціонерної та кооперативної, власність монополій, обмеження свободи підприємництва державно-монополістичним регулюванням економіки. Таким чином, незалежно від вживаних термінів "ринок", "ринкове господарство", ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Мова може йти лише про ринок, як обмін організований за законами товарного виробництва та обігу й особливості його організації в різних економічних системах. Ринкова економіка - це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва.
В даний час механізм розвитку народного господарства України радикально міняється. Руйнуються виробничо-відомчі системи і господарські відносини, що визначали потоки розподілу ресурсів і продукції. На перший план висувається задача конструювання нової системи регулювання суспільного виробництва, що відповідає новим умовам господарювання. І хоча формування економічних відносин ринкового типу не може бути просто скопійоване із систем економічного регулювання розвинутих країн, а повинно відбуватися з урахуванням особливостей економічного стану України, основні принципи ринкової економіки залишаються однаковими для усього світового ринкового господарства.
Організації самостійно формують свою виробничу програму, вибирають постачальників, споживачів і інших партнерів по господарській діяльності, установлюють договірні ціни в рамках державної політики цін, розпоряджаються своєю продукцією, ресурсами і доходами. Повна економічна самостійність обмежується тільки законодавством і встановленою системою оподатковування. І для того щоб вижити в складних економічних і соціальних умовах організації необхідно грамотно використовувати механізм керування.
Світовий досвід довів життєвість і ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, у раціональному використанні трудових ресурсів, матеріальних і фінансових ресурсів, у створенні гнучких виробництв, сприйнятливих до запитів споживачів і досягненням науково-технічного прогресу. Така система організації стимулює до рішучих дій в оволодінні новими методами господарювання, перебудові діяльності. Організація стає головним суб'єктом господарювання. Вона є незалежним товаровиробником, економічне виробництво для якого практично не обмежене, але цілком залежить від уміння працювати беззбитково, адаптуючись до умов економічного середовища, що змінюється.
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
1.1 Ринкове господарство України та його складові
Однією з передумов переходу України від адміністративно-командної до ринкової форми організації господарювання є чітке розуміння очікуваного ефекту та особливостей цього переходу, які випливають з природи конкурентної організації ринкової системи, умов переходу України до ринкової економіки, обраних моделей переходу до ринку. Аналіз сукупності сутнісних рис ринку, основних економічних важелів та інструментів зумовлює з'ясування змісту всієї сукупності категорій та законів, відносин, які виражають характер та внутрішній механізм існування ринкової системи.
Економічні системи поділяються на чотири типи: традиційну економіку, адміністративно-командну економіку, ринкове господарство та змішану економіку.
Традиційна економіка -- економічна система, в якій традиції, звичаї і досвід визначають практичне використання виробничих ресурсів.
Адміністративно-командна економіка -- економічна система, заснована на державній власності та централізованих методах управління.
Ринкове господарство -- економічна система, заснована на приватній власності на умови виробництва, функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією господарюючих суб'єктів та іншими законами ринку. Вона базується на принципах вільного підприємництва, різних видах і формах власності господарюючих суб'єктів, ринковому механізмі ціноутворення, обмеженому втручанні держави та договірних стосунках суб'єктів ринку.
Змішана економіка -- економічна система, заснована на різних формах власності, розвиток якої регулюється ринком, традиціями та державними централізованими рішеннями. Сучасна змішана економіка в розвинутих країнах передбачає зростання ролі держави, що дає підстави стверджувати про співіснування ринкових сил, які визначають більшість економічних рішень, з державним втручанням в економіку.
Загалом ринок розглядається як механізм, який поєднує покупця та продавця.
Ринок -- економічні взаємовідносини, які виникають у процесі товарно-грошових взаємозв'язків виробництва і споживання, обслуговування потреб пропозиції і попиту.
Ринкова система характеризується пануванням приватної власності, суспільним поділом праці, широким розвитком товарно-грошових відносин. Як і кожна інша соціальна система, вона постійно розвивається. Сформований за товарного господарювання одночасно з виникненням товарно-грошових відносин, ринок поступово перетворився на всеохоплюючу багатоукладну систему, яка спирається на приватне підприємництво. Система вільного підприємництва, що базується на приватній власності, системі вільного ціноутворення та конкуренції, є не що інше, як ринкова економічна система. Сучасна ринкова система розвивається на основі високорозвинутої технології, різноманітних форм власності та активної участі держави в економіці. В кожній окремій країні цей розвиток відбувається у специфічних варіантах -- вільне ринкове господарство, соціально орієнтована ринкова економіка, перехідна до ринку економіка.
У ринковій системі діють специфічні стимули та принципи господарювання, що ґрунтуються на свободі підприємництва, свободі професійного вибору, свободі споживчого вибору (в межах бюджетного обмеження), свободі вибору кожним суб'єктом джерел доходів -- заробітної плати, підприємницького прибутку, відсотка за банківськими вкладами, дивідендів на акції тощо. Стимулом підприємницької діяльності та ринкового вибору є приватна, економічна зацікавленість. Підприємці зацікавлені в максимізації прибутку, власники засобів виробництва -- в отриманні високого доходу за їх використання, а споживачі, купуючи необхідні їм товари та послуги, намагаються досягти оптимальної вигоди та максимізувати отриману корисність.
Свобода підприємництва, свобода споживчого вибору та особиста зацікавленість громадян формують відносини змагальності, конкуренції між суб'єктами ринкового господарства. Відносини конкуренції є загальною та обов'язковою умовою функціонування ринкового механізму як способу узгодження та синхронізації рішень, потреб споживачів і власників засобів виробництва.
Конкурентні ринкові відносини фокусуються у системі ринкових цін, яка відображає умови (витрати) виробництва, вподобання споживачів та вплив інших факторів, до яких змушені пристосовуватися власники виробничих ресурсів, підприємці, споживачі, інші суб'єкти ринку.
Відносини конкуренції в економічній теорії поділяють на два основних види: досконалу та недосконалу конкуренцію.
Досконала конкуренція -- ринкова структура, якій властиві велика кількість незалежних продавців та покупців, вільне входження в ринок та вихід з нього.
Ці особливості ринку досконалої конкуренції не дають змоги окремим агентам впливати на рівень цін.
Недосконала конкуренція ~ ринкова структура, якій притаманні обмежена кількість продавців, утруднене або відсутнє вільне входження в ринок.
Така структура дає змогу окремим ринковим агентам впливати на рівень цін та масштаби виробництва. Недосконала конкуренція виявляється у трьох формах: олігополії, монополістичної конкуренції та ринку чистої монополії.
1.2 Умови функціонування ринку
Для ефективного функціонування ринку необхідні певні умови:
- реальний плюралізм (множинність) форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на своїй, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна власність, муніципальна власність, змішані форми власності (різні комбінації названих форм);
- неспроможність суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. За наявності такого впливу, що передбачає існування монополій (в тому числі олігополій як колективних монополій), ефективність функціонування ринку зменшується;
- розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації. Ця умова значно послаблює монополістичні тенденції в економіці та сприяє ефективному функціонуванню сучасного ринку;
- високорозвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки з боку держави (за переважання економічних методів), що призводить до існування регульованого ринку;
- наявність і доступність всебічної інформації про ринок. Виконання цієї умови передбачає розвинуту маркетингову діяльність;
- наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу установ, інститутів, служб, підприємств, які обслуговують ринок;
- конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності;
- розгалужений, розвинутий комплекс об'єктів власності, які можуть стати предметом купівлі-продажу. До таких об'єктів належать засоби виробництва, в тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій тощо), послуги, різні види цінних паперів (акції, облігації, сертифікати та ін.), гроші, нерухомість, предмети споживання тощо;
- стабільна грошова та фінансова системи, а отже відповідно відсутність або низький рівень інфляції та стабільність податкової системи (яка породжує стабільність фінансової);
- раціональне поєднання лібералізму (відкритості внутрішнього ринку) та протекціонізму (система захисту від зовнішньої конкуренції).
Крім умов функціонування ринку слід розрізняти умови його виникнення. Оскільки ринок є невід'ємним елементом товарного виробництва, останнє виступає його основою. Ось чому виникає потреба з'ясування сутності товарного виробництва, умов його виникнення, які одночасно є умовами появи ринку.
Суб'єктами ринкової економіки можуть бути фізичні особи, групи громадян (партнери), трудові колективи, юридичні особи всіх типів і форм власності. Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання юридичних осіб. Серед них найбільш поширені такі, як державні підприємства, кооперативи орендні підприємства, фермерські господарства, колективні господарства, народні підприємства, акціонерні товариства , малі підприємства, корпорації, об'єднання, асоціації, консорціуми, спільні підприємства тощо. Кількісно переважають малі підприємства. У США , наприклад, нараховується понад 15 млн., тобто близько 80% усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНГЇ становить понад 40%, а в загальній чисельності найманої робочої сили - майже 60%.
Хоча малий бізнес має чимало недоліків, проте він має і цілу низку переваг , з огляду на які держава сприяє розвитку малих підприємств. Серед переваг малого бізнесу варто виділити такі:
- незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарської діяльності;
- індивідуалізована мотивація ризику і високого кінцевого результату;
- чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, та результати роботи;
- гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що постійно змінюються;
- більш низькі управлінські витрати.
Невід'ємними категоріями ринкової економіки є попит і (пропозиція. Попит - це форма вираження потреб в товарах чи послугах, наявних на ринку і забезпечених відповідними грошовими засобами. Попит представлений покупцями . Пропозиція - це сукупність товарів чи послуг, що є на ринку або можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями. Попит і пропозиція перебувають у діалектичному взаємозв'язку: пропозиція задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги, а попит, в свою чергу, є вагомим стимулом розвитку виробництва, пропозиції.
Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макроекономічні та мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту і пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Воно показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських потреб і характеризується певними галузевими пропорціями виробництва валового суспільного продукту порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей.
Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість.
На мікроекономічному рівні розглядається співвідношення ринкового попиту і ринкової пропозиції. Це співвідношення виступає вихідним моментом для регулюючої роботи ринку, дії закону вартості, свідомої управлінської діяльності господарюючих суб'єктів. Ринковий попит і пропозиція надзвичайно динамічні. На їх коливання роблять вплив економічні, соціальні, демографічні, психолого-традиційні, естетичні, природнокліматичні та інші фактори.
Співвідношення між попитом та пропозицією прийнято називати кон'юнктурою ринку. Якщо це співвідношення урівноважене, тобто існує рівність між обсягом і структурою попиту на товари та послуги, з одного боку, і обсягом та структурою пропозиції їх - з іншого, має місце ринкова рівновага, яка є проявом збалансованості, пропорційності в розвитку народного господарства. Однак ринкова рівновага є явищем, як правило, короткочасним.
Кількість товару на ринку дорівнює платоспроможному попиту "З нього при встановлені ціни на товар, що характеризується як ціна рівноваги. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для Попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попит» на товар.
На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. На цьому етапі цілком правомірним є визначення ціни як грошового виразу вартості товару.
Вартість товару, як відомо, це кількісна визначеність втіленої в ньому живої та уречевленої праці.
Домінуючим законом ціноутворення в обігу є закон попиту і пропозиції, який коригує ціну відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції, яка формується під дією закону вартості, та ціна попиту і пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня - граничною кількістю грошей у споживача, тобто , рівнем його платоспроможності.
В залежності від того, в якому секторі господарства реалізується продукція і яке її призначення, розрізняють оптові ціни на промислову та сільськогосподарську продукцію, роздрібні ціни на товари народного споживання, зовнішньоторговельні ціни.
Оптові ціни можуть бути двох видів: оптова ціна підприємства, яка включає в себе повну собівартість продукції і середній (нормальний) прибуток підприємства. За цією ціною підприємства реалізують свою продукцію збутовим організаціям (торговим капіталістам); оптова ціна галузі, яка включає в себе оптову ціну підприємства, податок з обороту витрати і прибуток збутових організацій, а також витрати транспорту, а інколи і ренту. За цими цінами збутові організації реалізують продукцію підприємствам - споживачам.
Роздрібні ціни на товари народного споживання обслуговують сферу торгівлі. Вони включають в себе оптову ціну галузі, торгову скидку (націнку) для погашення витрат торговельних організацій та утворення в них середнього прибутку.
Зовнішньоторговельні ціни обслуговують зовнішню торгівлю. Величина їх залежить від суспільно необхідних затрат в межах світового господарства або господарств регіону.
Ціна виконує такі основні функції: контрольно-облікову, розподільчу і стимулюючу. Контрольно-облікова функція ціни І проявляється в тому, що ціна надає грошового виразу вартості товару Щ використовується для планомірного обліку затрат на випуск продукції та визначення вартісних пропорцій суспільного виробництва.
Розподільчу й перерозподільчу функцію ціна виконує тоді, коли використовується державою чи суб'єктами підприємницької діяльності для регулювання рентабельності виробництва різних видів продукції, для впливу на характер і пропорції розподілу сукупного суспільного продукту і чистого доходу.
Стимулюючу функцію ціна виконує тоді, коли використовується для впливу на розвиток виробництва, підвищення якості продукції, формування прогресивних пропорцій в сфері виробництво і споживання матеріальних благ та послуг. Розподільчу і стимулюючу функцію ціна виконує в результаті відхилення її від вартості, яке відбувається під впливом попиту і пропозиції.
1.3 Проблеми становлення ринкових відносин в Україні
Проблема здобуття Україною ринкового статусу відійшла в історію. Статус країни з ринковою економікою -- поняття досить давнє: його корені сягають Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ). 1965 року до цієї угоди було внесено поправку, яка визначала поняття країни з неринковою економікою. Мета цієї поправки полягала в тому, щоб забезпечити певний механізм прийняття до ГАТТ (правонаступницею якої є Світова організація торгівлі) членів, які не повністю відповідали критеріям індустріальних ринкових країн, а, маючи командно-перехідні економіки, досягли політичного прогресу. Для членства таких країн і було запропоновано поправку, яка була винятком з деяких правил і дозволяла застосовувати іншу методологію при антидемпінгових розслідуваннях. Отже, поняття країни з ринковою економікою має значення лише при застосуванні антидемпінгу.
У поправці до статті VI (саме тієї статті Генеральної угоди про тарифи та торгівлю, що регулює антидемпінгові заходи) говорилося, що країна з повною або майже повною монополією на торгівлю, в якій усі внутрішні ціни встановлюються державою, може вважатися неринковою економікою. До такої країни міг застосовуватися інший механізм розрахунку антидемпінгової маржі. Вважалося, що в такій країні існує значне втручання у господарську діяльність уряду, не діють такі ринкові важелі, як попит і пропозиція, а отже, орієнтуватися на внутрішні ціни неможливо.
Зауважимо, що демпінг передбачає порівняння експортної ціни та ціни на внутрішньому ринку чи нормальної вартості. Однак у неринкових економіках нормальна вартість не могла розраховуватись, виходячи з внутрішніх цін. Запропонований альтернативний механізм - це використання цін третьої, аналогової країни, де діють ринкові сили.
Також вважалося, що в неринкових економіках усі підприємства діють в однакових умовах, тому не варто розраховувати демпінгову маржу для кожного з них -- маржа може бути однаковою для всіх виробників в усій країні.
Слід зауважити, що при імплементації цієї статті Генеральної угоди ЄС та США пішли набагато далі зафіксованих у ній вимог. Адже важко стверджувати, що навіть кілька років тому всі внутрішні ціни в Україні встановлювалися державою і що існувала повна або майже повна монополія на торгівлю. Країни ЄС і США додали до цих умов багато інших критеріїв неринковості, які стосуються передусім конвертації валюти, впливу держави на свободу підприємницької діяльності, впливу держави на ціноутворення, встановлення ціни чи обсягів випуску для підприємств, трудових відносин між робітниками та менеджментом. Жоден із цих критеріїв фактично не згадувався в Генеральній угоді про тарифи та торгівлю, тож ціла низка країн зробила кілька кроків далі, аніж передбачалося міжнародним договором.
Тепер, після визнання України ринковою, при антидемпінгових розслідуваннях буде використовуватися національна собівартість, показники національної економіки, а не третьої країни. Завдяки цьому полегшиться процедура антидемпінгових розслідувань, вона стане більш транспарентною. Існує велика ймовірність того, що зменшиться сама кількість антидемпінгових розслідувань і що антидемпінгові мита знизяться. Неможливість вільного маніпулювання цінами слугуватиме певним стримуючим фактором для тих, хто в майбутньому ініціюватиме розслідування, - представників окремих галузей промисловості західних країн: доводити факти демпінгу, використовуючи українські ціни, стане набагато складніше.
Таким чином, переваги від ринкового статусу в основному отримають експортні галузі, зокрема металургія та хімічна промисловість. Однак слід пам'ятати, що під лежачий камінь вода не тече. Щоб знизити існуючі на сьогодні мита, а в США вони сягають на різні види української продукції 40--160%, потрібно запрошувати партнерів до перегляду антидемпінгових заходів у зв'язку із зміною обставин -- наданням статусу країни з ринковою економікою. Для цього слід подати заявку до Міністерства торгівлі США, слід письмово відповісти на цілу низку запитань, слід мати чітко відлагоджену систему розрахунку собівартості виробництва на підприємствах, чого часто немає в Україні, слід наймати професіоналів-адвокатів у цій галузі для захисту своїх інтересів - а все це час і кошти.
Основна перевага ринкового статусу полягає в тому, що у підприємств - експортерів з'явилася можливість на рівних боротися за ринки збуту. Раніше в цій боротьбі було майже неможливо виграти.
У США проти України діють сім антидемпінгових заходів: по гарячекатаному плоскому прокату, арматурі, силікомарганцю, нітрату амонію, карбаміду, прутку та дроту з вуглецевої та деяких сортів легованої сталі, з яких в одному Україна взяла на себе добровільні зобов'язання. В Європейському Союзі проти України діють 10 антидемпінгових заходів -- стосовно трубної продукції, труб безшовних та зварних, суміші нітрату амонію та сечовини, джгутів, канатів, тросів із чорних металів, карбіду кремнію, нітрату амонію, карбаміду, пентаеритритолу, гладильних дощок. Тепер експортери цих товарів зможуть звернутися з проханням переглянути існуючі мита в зв'язку з отриманням Україною статусу країни з ринковою економікою й одержати менші антидемпінгові мита.
У довгостроковій перспективі цей статус може забезпечити переваги і для країни загалом. Менша кількість антидемпінгових розслідувань та нижчі антидемпінгові мита стимулюватимуть нарощування експорту українських підприємств, що в результаті приведе до вдосконалення технологій у галузях, збільшення їх прибутковості, зростання зайнятості, а отже, й до загального прогресу.
Недолік ринкового статусу -- можливість застосування до України компенсаційних заходів, які не застосовуються до країн з неринковими економіками. Йдеться про заходи проти експорту товарів, виробництво яких значною мірою субсидувалося державою. Українські експортери, які користуються урядовою підтримкою, пільгами та субсидіями, можуть потрапити під такого плану розслідування. Хоча, слід зауважити, на практиці компенсаційні розслідування та мита загалом застосовуються значно рідше, ніж антидемпінгові.
З перших років своєї незалежності Україна прагнула довести свою ринковість. І до Європейської Комісії, і до Міністерства торгівлі США було подано дуже багато документів з аргументацією, як ми виконуємо всі критерії. Однак упродовж багатьох років не було зрушень у цьому питанні. Що ж помінялося цього разу, чому саме зараз Україну визнали ринковою?
Швидше всього, це збіг багатьох факторів. Передусім слід зазначити, що, незважаючи на правовий характер питання, в ньому є досить сильний політичний контекст. Зрозуміло, що політична ситуація в Україні помінялася в кращий для надання цього статусу бік, зрозуміло й те, що економічні зрушення, які оцінюються за правовими критеріями, теж відбулися. На шляху до СОТ наша держава імплементувала і прийняла багато законів, які інтегрують її у світове співтовариство і відповідають стандартам розвинених держав.
Слід наголосити і на зміні підходу до вирішення цього питання. Йдеться не тільки про всіляку урядову підтримку, що її було надано після подання чергового звернення щодо ринкового статусу. Знаменно, що цією проблемою перейнялися ті, кому її вирішення було найпотрібнішим, зокрема металурги, оскільки металургійний комплекс є одним з найбільших експортних комплексів України і саме на нього накладалися значні антидемпінгові санкції.
Українська асоціація підприємств чорної металургії «Укрмет» об'єднала зусилля 12 металургійних комбінатів і заводів, що й дало змогу професійно підійти до вирішення цього питання -- так, як це роблять на Заході. Скоординувавши діяльність підприємств, Асоціація заручилася юридичною підтримкою для вирішення правових питань, пов'язаних з ринковим статусом. Було найнято професійну адвокатську команду як з американських, так і з українських юристів, що спеціалізуються на вирішенні торгових суперечок та на міжнародному торговельному праві.
Завдяки збігові усіх цих факторів, Україні вдалося отримати ринковий статус, і тонни подань, тонни перекладів законодавства, тисячі документів лягли в архівні файли як Міністерства торгівлі США, так і вітчизняних міністерств.
На сьогодні питання ринковості є для України є закритим. Незважаючи на те, що Україну й далі трактують як неринкову в деяких країнах, зокрема у Бразилії, Мексиці, Індії тощо, ці країни, безперечно, наслідуватимуть приклад США та Європи і в недалекому майбутньому визнають Україну країною з ринковим статусом.
Слід відзначити, що рішення про ринковий статус є надзвичайно своєчасним з огляду на прийняття України до Світової організації торгівлі.
РОЗДІЛ 2. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА УКРАЇНІ
2.1 Зміст ринкової інфраструктури
Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.
Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.
Біржа - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції.
В Україні вже створено чимало бірж. Серед них: Українська універсальна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та інші. У зв'язку з переходом до ринку найбільшого поширення в Україні набули товарні біржі.
Товарна біржа - це комерційне підприємство, різновид товарного ринку оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється законом "Про товарну біржу". В світовій практиці до біржових товарів належать 60-70 найменувань.
Для товарної біржі характерні такі риси:
1) регулярність функціонування;
2) ведення торгівлі однорідними товарами з певними характеристиками на основі жорстких правил і в спеціальному місці;
3) продаж біржових товарів здійснюється за допомогою представлених зразків, або стандартів, а самі товари на біржі відсутні.
Всі операції на товарних біржах поділяються на два види: операції з реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди, і строкові, або ф'ючерсні операції, тобто попередній продаж товару, якого ще не виробили. Більшість біржових операцій (90 і більше відсотків) складають саме ф'ючерсні угоди. Метою ф'ючерсної угоди є не продаж чи придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до терміну завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування (хеджування) від втрат, пов'язаних зі зміною цін на товари.
Фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами (див. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"). Основними видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуальні торговці паперами та кредитно-фінансові інститути.
Фондова біржа виконує такі функції: забезпечує мобілізацію тимчасово вільних грошових засобів; встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів; здійснює переміщення капіталу між галузями. Операції на фондовій біржі, в залежності від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові і строкові. Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо після їх укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі). Строкові операції здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу акцій укладається в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалегідь встановлений період. Строкові операції дозволяють здійснювати спекулятивні операції і одержувати спекулятивний прибуток.
Органічною частиною сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин, які забезпечують концентрацію валютних операцій, формування, взаємозв'язок і динаміку валютних курсів, є валютна біржа. Валютна біржа - це комерційне підприємство, яке здійснює купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.
З появою бірж в Україні з'являються і нові види професійних занять та робочих місць для населення. Операції купівлі-продажу на біржах здійснюють брокери, маклери і дилери, оскільки приватні особи на біржі не допускаються.
Брокер - це посередник при укладенні угод між покупцями і продавцями товарів. Ними можуть бути брокерські фірми, контори і незалежні брокери. Брокери підготовляють, оформляють і реєструють договори купівлі-продажу, здійснюють нагляд за правильністю біржового торгу.
Дилери - це, як правило, представники фірм, що хочуть продати чи купити біржовий товар. На відміну від брокерської діяльності, дилерська передбачає наявність певного початкового капіталу і поєднується в більшій мірі з комерційним ризиком.
Маклер - це теж посередник біржових торгів, який фіксує укладення угод між членами біржі (брокерами, дилерами).
На відміну від товарної, фондової та валютної біржі, біржа робочої сили (біржа праці) формується державою. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості.
У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі-продажу товару - робочої сили. Згідно із Законом послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безплатно, при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними завданнями служби зайнятості є:
- аналіз та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили;
- консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи та забезпечення робочою силою;
- облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
- допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям - у доборі потрібних працівників;
- організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян;
- реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної тощо.
До інфраструктури ринку входить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торговельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і роздрібну.
2.2 Формування ринкових інститутів
Для перехідної економіки, у тому числі і для української, особливо актуальною є задача формування ринкових інститутів, бо нерозвиненість інституціональної структури -- одне із самостійних джерел проблем і протиріч перехідної економіки.
Інститути належать до найважливіших елементів ринкової інфраструктури. Тому, перш ніж аналізувати процес формування інститутів, потрібно чітко уявляти місце інститутів у ринковій інфраструктурі (РІС). Що ж таке інфраструктура?
Інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі -- це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів цієї системи. Крім забезпечуючої функції, інфраструктура одночасно виконує регулюючу функцію, певним чином впорядковуючи взаємодію елементів самої системи.
Ринкова інфраструктура (РІС) -- це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків і взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків. Кожна з її двох функцій, виділених вище, характеризується певними рисами або властивостями.
Забезпечуюча функція по самій своїй суті є функція внутрішня, що характеризує суть і безпосереднє призначення інфраструктури. Вона носить пасивний характер. Ринкова інфраструктура, як підсистема усієї економіки, надає останній умови і можливості для виконання своїх функцій (передусім таких, як оптимальна акумуляція ресурсів і створення з них продуктів господарської діяльності), безпосередньо не беручи участь в створенні продукту. Цю функцію можна класифікувати також, як пряму, оскільки формування адекватної інфраструктури -- одна з безпосередніх і обов'язкових умов існування і розвитку економічної системи.
Регулююча функція виростає із забезпечуючої, є її продовженням, але її властивості інші, прямо протилежні. Передусім, вона носить зовнішній характер. Незважаючи на те, що інфраструктура є підсистемою економічної системи, вона (підсистема) існує як би над процесом взаємодії господарюючих суб'єктів, як деяка даність: без неї вони, з одного боку, не можуть взаємодіяти, але, з іншого боку, при певних обставинах вона здатна впливати вельми істотним чином на весь процес відтворення. В цій своїй якості дана функція є активною, що особливо помітно в перехідних економічних системах. Нарешті, за своєю природою вона є функція зворотної дії, сигналізуючи економіці про ті або інші проблеми у сфері безпосереднього створення продукту.
Обидві функції нерозривно пов'язані і не можуть реалізуватися одна без іншої. Результатом їх взаємодії є цілком певний синтетичний ефект, який можна визначити як оптимізацію руху товарно-грошових потоків. У процесі забезпечення і регулювання цього руху інфраструктура сприяє досягненню відповідності між суспільними потребами в товарах і послугах і здатністю процесу виробництва задовольняти їх в необхідних масштабах.
Тим самим забезпечується сполученість у реалізації обох функцій, досягається пропорційність у розподілі ресурсів, що, в свою чергу, веде до мінімізації витрат, пов'язаних із розподілом ресурсів і продуктів. Саме тому інфраструктура своїми функціями забезпечує ефективність економіки, причому в тій мірі і через ті механізми, які властиві тільки їй. Цю частину ефективності можна назвати прихованою ефективністю в тому сенсі, що традиційні методи зіставлення витрат і результату (наприклад, негативні наслідки поганих доріг для збору врожаю або недостатня розвинутість банківської системи як чинник, що гальмує швидкість розрахунків тощо) прямо і безпосередньо до неї незастосовні.
Описані вище функції розкривають те, що повинна робити ринкова інфраструктура, але не визначають її природу. З точки зору свого походження, або природи, ринкова інфраструктура є не що інше, як інституціоналізована трансакція. Такий підхід виходить з товарно-грошової природи ринкової економіки, яка являє собою потоки товарів, ресурсів і грошових коштів, що безперервно рухаються через посередництво операцій (трансакцій), що також безперервно здійснюються. В свою чергу, трансакції укладаються і виконуються через посередництво цілої системи інститутів, які вплетені в тканину економічної системи і утворюють її інфраструктуру. Розвиненій ринковій економіці властива і відповідна мережа інститутів. Звичайно, в принципі трансакції можуть здійснюватися і без використання інститутів (це можливе, зокрема, тільки на початкових етапах переходу до ринку, коли відповідний інститут ще не сформувався). Але рано або пізно трансакції, що безперервно повторюються, неминуче породжують і відповідні інститути. Тому РІС і виступає інституціоналізованою формою трансакцій.
3 цього виходить, що першим елементом РІС якраз і є відповідні інститути. їх можна поділити на дві групи -- інститути загального призначення і спеціальні інститути. Діяльність інститутів загального призначення звичайно не зводиться до виконання тієї або іншої функції тільки в складі РІС, а передбачає також участь в реалізації задач і цілей інших підсистем, особливо якщо врахувати, що багато які з цих підсистем належать державі і використовуються далеко не тільки бізнесом у комерційних цілях. Відповідні інститути орієнтовані на переважне «прокачування» або товарних, або грошових потоків.
Товарні потоки і потоки послуг циркулюють як між виробниками, так і між виробниками і споживачами. До числа основних загальних інститутів РІС належать: дороги (автомобільні і залізні), порти (річкові, морські), аеродроми, вантажний і пасажирський транспорт (залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний, метрополітен), в тому числі в містах, склади (в тому числі митні), підприємства зв'язку, житлово-комунальне господарство. З відомою часткою умовності до загальних інститутів можна віднести підприємства, що випускають засоби сполучення і обладнання для складів, портів і т. ін. Характер цієї частини інститутів робить можливим не тільки їх військове використання державою у разі необхідності (звідси -- зацікавленість держави в їх розвитку), але і, в умовах конверсії ВПК, їх приватизацію або комерційне використання державою. Спеціальні інститути представлені як приватними структурами, провідну роль серед яких грають товарні біржі і торговельна мережа (що включає підприємства оптової і роздрібної торгівлі), так і державою в особі митних органів та інших регулюючих і контролюючих інстанцій.
Грошові потоки проходять через відповідні фінансово-кредитні інститути, які внаслідок самої природи грошових потоків існують тільки в ринковій економіці. Грошова форма капіталу є самою універсальною і знеособленою, яка пронизує і об'єднує всі сторони і сфери життя сучасного суспільства. При характеристиці інститутів грошового ринку більш доцільно провести відмінність між приватними j державними інститутами, тобто розмежувати їх за критерієм форми власності, а не функціональної широти (тобто розподілу на загальні і спеціальні, як у випадку з інститутами товарного ринку).
З приватних інститутів, ключову роль у фінансово-кредитній системі відіграють банки як універсальні інститути грошового ринку. Розвиненим елементом сучасної РІС є небанківські фінансово-кредитні інститути, що носять в більшій мірі не універсальний, а спеціалізований характер. Серед них виділяються страхові компанії та пенсійні фонди, існування яких сприяє оптимізації розвитку ринкової економіки завдяки зменшенню ризику підприємницької діяльності.
У підсистемі фондового ринку виділяються фондові біржі і фінансові посередники -- торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії, позабіржові торгово-інформаційні мережі, реєстратори, депозитарії, зберіганні та ін. Кількісні параметри інфраструктури українського фондового ринку на початок 2001 р. виглядали таким чином: на ньому здійснювали діяльність близько 250 інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, 839 торговців цінними паперами (з них 150 банків), 357 незалежних реєстраторів, 84 зберігачі, 2 депозитарії. Загальна кількість професійних учасників фондового ринку перевищила 1,5 тис. У Києві і Київській області діяло більше ніж 40% учасників ринку. Далі йдуть Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Львівська області і Крим -- по 5-10%. Працювали 7 фондових бірж: Українська фондова біржа, Українська міжнародна фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Донецька, Придніпровська і Кримська фондові біржі, а також 2 позабіржові торговельно-інформаційні системи -- Перша (ПФТС) і Південноукраїнська. Загальний обсяг торгів на організованих ринках склав близько 2,8 млрд. грн., причому домінувала позабіржова торгівля.
Інституційна складова утворює найбільш важливий елемент РІС, що виражає її сутність найбільш відчутно і виступає класичною формою її прояву. Однак при всій його винятковій важливості РІС не зводиться до нього. Справа в тому, що інституційний елемент в більшій мірі підпадає під пасивну функцію РІС, виступаючи її матеріальним носієм. У той же час потрібне щось, що реалізовувало б активну функцію РІС. Як це «щось» виступає інформація про процеси, що здійснюються в надрах РІС, своєрідні сигнали зворотного зв'язку РІС з усією економічною системою. Ось чому другим елементом сучасної РІС є інформаційні мережі і потоки, а також інститути, що їх забезпечують (включаючи засоби масової інформації, мережі Internet, інформаційний і рекламний бізнес), завдяки яким вона може існувати як єдине ціле, не тільки направляючи функціонування ринкової економіки, але і сприяючи оптимізації руху товарно-грошових потоків. Поза інформаційною складовою РІС не може існувати, оскільки у міру розвитку економіки виробництво і поширення інформації поступово заміняє традиційне виробництво матеріальних благ. Саме єдність інституційної та інформаційної складових утворює внутрішній зміст ринкової інфраструктури.
Інформаційна складова виконує важливу роль -- вона забезпечує зв'язок РІС із зовнішнім середовищем, яким для неї виступає вся інша частина економічної системи. Але інформація йде не тільки з РІС зовні, а і повертається зворотно в її інститути. Здійснюється безперервний обмін інформацією між підсистемами, який не може бути нейтральним процесом, а є безперервним їх взаємним пристосуванням. Тут виникає необхідність періодичного закріплення сигналів прямого і зворотного зв'язку -- як для надання стійкості роботі систем, так і для фіксації досягнутого оптимуму. Формою реалізації такого закріплення служить нормоутворення, регламентація діяльності самих інститутів. Через інформацію та її безперервну циркуляцію здійснюється контроль за мірою інституційності самого інституту, і це стає можливим тільки через посередництво нормоутворення. Придатність або непридатність самого інституту, рівно як і міра його відповідності потребам економіки, не може бути визначена інакше, як через регламентацію його діяльності і контроль (передусім, з боку держави). З цієї об'єктивної необхідності виростає третій елемент сучасної РІС -- законодавство, яке регулює функціонування ринкової економіки і регламентує як діяльність інститутів, так і поведінку господарюючих суб'єктів взагалі, і яке, по суті, задає «правила гри» в ринковому середовищі. Сьогодні ні у кого вже не викликає сумніву, що якість розробки нормативної бази підприємництва надає безпосередній (на жаль, часто негативний) вплив на ефективність функціонування української економіки.
Таким чином, внутрішній зміст РІС доповнюється її зовнішнім змістом -- нормоутворенням. Але на цьому не можна зупинятися, характеризуючи склад її елементів. Як можна помітити, всі три її попередніх елемента носять неживий характер, позбавлені людського виміру. І якщо на цьому характеристику РІС завершити, то проблему створення сучасної РІС можна було б вирішити досить просто: треба було б лише пересадити на наш грунт інститути, інформаційні мережі і законодавчі норми, які добре зарекомендували себе в розвинених країнах. До речі, приблизно так досі й чинять суб'єкти, що формують економічну політику в Україні протягом всіх років її державної самостійності. А результати принципово інші, ніж у свій час були при впровадженні відповідних елементів у розвинених країнах.
З одного боку, багаторічний досвід обслуговування потреб планового господарства забезпечив їй досить високий рівень технічного оснащення і кваліфікації кадрів, розвитку банківських технологій, розгалужену мережу банківських установ по території країни, належну міру керованості з боку держави, тобто явні позитивні риси, наявність яких робить її в принципі придатною для забезпечення потреб ринкової економіки (і передусім для створення дворівневої банківської системи класичного типу «державний центральний банк -- система приватних комерційних банків», покликаної замінити традиційний державний монополізм у банківській сфері).
У той же час відзначені переваги часто перетворюються в недоліки, бо їх носіями є колишні державні структури, вимушені в нових умовах створювати конкурентне середовище, що підриває їх монополізм, і тому вони не завжди послідовні в своїх діях щодо створення сучасної моделі банківської системи.
Те ж саме можна сказати і про страхові компанії. З період бурхливого зростання страхового бізнесу в 1993-1994 pp. кількість страхових компаній в Україні перевалила за 700, поменшавши до 2000 року до 270, в той час як Німеччина, наприклад, обходиться кількістю, що не перевищує 100. Якщо звернутися до якісної сторони, тобто до аналізу змісту їх діяльності, то виявляється, що значна частина створених структур або «простоює», або займається невластивою їм справою. Так, ті ж страхові компанії в свій час активно займалися так званим змішаним страхуванням життя, а по суті -- завуальованою формою банківської діяльності (природно, без відповідного дозволу Нацбанку України), що призвело до відомих сумних наслідків. Ще більш красномовним є скандальний досвід роботи довірчих товариств, реальна діяльність яких на першому етапі їх розвитку до ринку трастових послуг, в його сучасному розумінні, мала вельми віддалене відношення.
Загалом можна зробити висновок, що найменше розвиненими в кількісному і якісному відношенні, з точки зору відповідності вимогам ринкової економіки, є саме інститути грошового і фінансового ринку. Це й недивно, оскільки в командній економіці з її безпосереднім розподілом ресурсів і продукції з центру потреби в організації грошових потоків не було. Сказане, звичайно, не означає, що проблеми розвитку інфраструктури товарних ринків стоять менш гостро. Просто вони носять інший характер і пов'язані швидше з необхідністю її структурної перебудови і пошуком необхідних для цього інвестицій, ніж зі створенням нових інститутів і докорінною зміною характеру діяльності існуючих, як це має місце в інфраструктурі фінансових ринків.
Така ж ситуація і з іншими складовими. Так, інформаційна складова характеризується надто низьким рівнем використання обчислювальної техніки і персональних комп'ютерів. Специфікою України є також форсування українізації діловодства -- як в державному, так і в приватному секторі, що підвищує вартість здійснення трансакцій і супроводжується низкою небажаних побічних ефектів. У той же час, кажучи про відставання України в справі розвитку цього компонента РІС, заради справедливості потрібно відзначити певні позитивні моменти такого стану. Справа в тому, що прогрес інформатизації супроводжується значним розвитком комп'ютерного піратства, крадіжками і розповсюдженням вірусів в комп'ютерних мережах. Негативні наслідки цих процесів у повній мірі відчули на собі саме розвинені країни. Сказане, звичайно, не виправдовує нашого відставання, однак дозволяє витягнути вигоду з нього -- належно підготуватися до такого роду прикрощів.
Що стосується нормоутворення, то законодавче забезпечення переходу до ринку в Україні характеризується надто низькою ефективністю, нестійкістю і частим переглядом «правил гри». Стан ментальної складової також поки не вселяє оптимізму, бо рівень економічного мислення і сприйняття ринкових механізмів більшістю населення України вельми далекий від того, який потрібно для включення соціальної енергії маси і прямування її в русло напруженого пошуку найкращого додатку своїх здібностей.
З цього можна зробити висновок, що тільки підвищена увага до кожної зі складових РІС може забезпечити реалізацію ринкових механізмів в усій економіці. В той же час потрібно пам'ятати, що формування кожної з складових РІС є необхідною, але недостатньою умовою виконання властивих їй функцій. Не менш важливо забезпечити їх гармонічну взаємодію. А вона, в свою чергу, можлива тільки за умови узгодженого розвитку всіх її складових. Не можна, наприклад, вважати, що, створивши весь набір необхідних інститутів в необхідній кількості, ми зможемо успішно перейти до ринку, не змінивши, наприклад, законодавчу базу і не забезпечивши переходу до нового економічного мислення. Тому формування сучасної ринкової інфраструктури -- це тривалий складний процес.
Подобные документы
Основне поняття ринку, умови його формування та розвитку. Особливості становлення ринкових інститутів та відносин в Україні. Сутність основних елементів ринку. Закони попиту та пропозиції. Ринкова ціна, кон'юнктура. Перспективи розвитку економіки України.
курсовая работа [30,1 K], добавлен 08.12.2008Підприємства колективної власності в Україні. Формування багатоукладності відносин. Головні особливості розвитку багатоукладної економіки в Україні. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації в країні. Перехідний період України до ринкових відносин.
курсовая работа [107,3 K], добавлен 07.09.2016Виникнення і суть ринку, його структура, функції і умови формування, державні і недержавні методи регулювання. Умови, необхідні для нормального функціонування реального ринку. Особливості становлення ринкових відносин в Україні. Моделі ринкової економіки.
реферат [410,5 K], добавлен 21.10.2012Сутність, функції, види конкуренції, її місце та роль в ринковій економіці. Конкуренція як фактор впорядкування цін, стимул інноваційних процесів. Напрямки і проблеми формування конкурентного середовища в умовах становлення ринкової економіки України.
курсовая работа [278,9 K], добавлен 21.04.2009Власність як економічна категорія, теорія прав власності. Форми, місце та роль власності в економіці України, особливості становлення та основні тенденції розвитку відносин власності. Економічні, юридичні, політичні та інші суспільні відносини власності.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 13.11.2010Сутність, функції та види економічної конкуренції і особливості її проявів у сучасній та вітчизняній економіці. Сучасні проблеми становлення конкурентного підприємницького середовища та його захист в Україні. Неповна конкуренція і монополія в економіці.
курсовая работа [217,6 K], добавлен 10.10.2010Поняття "інфракструктура". Ринок та його інфраструктура. Характеристика складових ринкової інфракструктури. Роль інфракструктури ринку в розвитку економіки. Проблеми формування інфракструктури ринку в Україні.
курсовая работа [114,0 K], добавлен 08.07.2007Ринок і ринкова система. Ринок як форма організацій суспільного виробництва. Інфраструктура ринкового господарства. Механізм функціонування ринку. Українська економіка: стан і перспективи. Нова модель економічного розвитку України. Політика державного рег
курсовая работа [57,4 K], добавлен 26.05.2004Види та типи власності, розвиток її відносин у інформаційному суспільстві. Структура економічної та юридичної власності. Дослідження понять державної, приватної, суспільної, колективної власності. Система прав та обов'язків господарюючих суб'єктів.
курсовая работа [36,3 K], добавлен 19.11.2014Історія виникнення ринку, його основні поняття та функції. Класифікація кризових явищ економіки. Необхідність та роль державного контролю у системі ринкових відносин. Проблеми становлення ринку в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 27.12.2010
