Холдингові групи України

Особливості системи управління холдингової структури

Як показує досвід, холдингова система має велику гнучкість і адаптивність, що дозволяє головній компанії ефективно управляти всією інтегрованою структурою. Завдяки холдинговій системі дочірні підприємства можуть зосередити свою увагу на оперативній діяльності та перетворитися в центри прибутку.

Це дозволяє створити умови для постійного розрахунку витрат і безперервного аналізу економічних результатів окремих організаційних одиниць. При цьому господарський ризик розподіляється на певну кількість дочірніх підприємств, які з моменту реєстрації будуть вести самостійну комерційну діяльність. Ліквідація чи банкрутство якогось з дочірніх підприємств не позначиться вагомо на фінансовому положенні інших.

Аналізуючи позитивні і негативні риси системи материнської і дочірніх підприємств, слід відзначити, що вона отримала широке розповсюдження тому, що найкращим чином відповідає стилю і структурі керівництва крупними об'єднаннями підприємств, часто диверсифікованими, коли намагаються уникнути недоліків централізації чи повної децентралізації, віддаючи перевагу проміжному варіанту. При цьому виділяються основні функції управління і по кожній із них приймається рішення про доцільність централізації/ децентралізації цієї функції.

Серед основних чинників, які впливають на прийняття рішення, є характер холдингової компанії. Найбільша централізація характерна для об'єднань, які займаються виробництвом однорідних товарів чи здійсненням послуг. Повна децентралізація, навпаки, доцільна для холдингових компаній, зацікавлених в інвестуванні в різні галузі виробництва.

Що стосується функціонального складу системи управління материнської компанії, то він визначається характером об'єднання підприємств, але завжди за головним підприємством залишається виключна функція управління портфелем цінних паперів.

Як вже зазначалося, в економічній літературі для оцінки взаємозв'язків видів діяльності фірми було запропоновано концепцію синергізму, джерелом якого може бути спільне використання одних і тих же виробничих потужностей, науково-дослідних і конструкторських розробок, застосування спільного досвіду управління. Синергетичний ефект може бути і негативним, коли в окремих фірмах у складі стратегічних зон з'являються такі, які суттєво відрізняються від традиційних за рівнем нестабільності і критичними чинниками успіху. В цих випадках керівництво не завжди в змозі ефективно управляти цими зонами.

Таким чином, стратегічне управління портфелем компанії в холдингу полягає в тому, що воно допомагає забезпечити вищу рентабельність інвестицій при комбінації підприємств, ніж у тому випадку, коли вони управляються окремо. В загальному вигляді портфельна стратегія холдингу визначається такими мотивами:

придбання в нових галузях;

укріплення існуючих підрозділів за рахунок придбання;

повільний вихід з небажаних галузей; розпродаж підрозділів;

розміщення ресурсів у формі капіталу.

Розробка стратегії холдингу є дуже важливим етапом формування всієї інтеграційної структури. Як показує досвід, рішення повинно бути детально обґрунтовано. Практика свідчить, що необхідним є виділення двох етапів у процесі створення холдингової компанії.

На першому етапі необхідно провести попередній діагностичний аналіз. Треба здійснити інвентаризацію майнових і постатейних балансових показників на основі бухгалтерських даних. Тільки це дасть змогу розрахувати необхідні узагальнюючі документи для вибору варіантів подальших організаційних перетворень.

На другому етапі проводиться багатоваріантна фінансова імітація з урахуванням різних критеріїв управління холдинговою компанією. На практиці створенню холдингу передують численні розрахунки і детальні дослідження, поки концепція компанії не буде відповідати фінансовим можливостям її учасників.

При формуванні складу холдингової компанії дочірні підприємства можуть бути різної організаційно-правової форми: відкриті і закриті акціонерні товариства, з обмеженою додатковою і повною відповідальністю, командитні товариства. Проте останні дві форми рідко використовуються у холдингах.

Більш розвинутою формою у порівнянні з товариствами є закриті акціонерні товариства. їх переваги для дочірніх підприємств полягають у наступному:

захищеність від інвестиційної політики конкурентів;

закриті товариства неможливо перекупити без згоди більшості засновників;

можливість перереєстрації у відкриті акціонерні товариства.

Закриті акціонерні товариства в своїй більшості є невеликими

посередницькими (фінансовими і торгівельними) фірмами з невеликим статутним фондом, кількістю засновників і обсягом власного капіталу.

Найдоцільнішою організаційно-правовою формою є відкриті акціонерні товариства, які мають такі переваги:

можливість залучення капіталу третіх осіб шляхом випуску акцій;

можливість залучення значної кількості коштів.

Визначальним моментом у функціонуванні холдингової компанії є організація діяльності головної материнської компанії, де зосереджуються основні функції управління об'єднаними (дочірніми) підприємствами. Відмічалося, що дочірні підприємства передають значну кількість своїх управлінських функцій головній компанії.

Материнській компанії у системі управління холдингом делегуються такі функції:

проведення виробничо-технологічної, інвестиційної і торгової політики в масштабах всього об'єднання;

централізація капіталу і координація фінансових, матеріальних та інформаційних потоків;

комбінування виробництва;

розвиток взаємодії на різних рівнях з метою кращого використання внутрішнього і зовнішнього середовища;

використання нових інвестиційних і кредитних джерел.

Організація управління холдинговою компанією реалізується через систему планування і керівництва діяльністю холдингу в цілому, а також за допомогою різних форм участі центру в капіталі та органах управління дочірніх підприємств (правління, ревізійні комісії). У сукупності це забезпечує безумовне право прийняття або відхилення певних рішень, пов'язаних з діяльністю дочірнього підприємства.

Материнська компанія виконує свої функції, розв'язуючи наступні завдання:

формування і централізація управління реалізацією програм всього об'єднання:

визначення цілей і стратегії холдингу;

розробка і впровадження методів планування діяльністю холдингу;

затвердження планів функціонування дочірніх підприємств;

впровадження комерційного розрахунку між підприємствами холдингу;

розробка планів ресурсного забезпечення;

контроль за виконанням і моніторинг реалізації планів;

організація реалізації макропроектів розвитку об'єднання:

розробка перспективних макропроектів розвитку;

створення нових структурних підрозділів;

будівництво;

впровадження нових технологій;

розвиток інфраструктури;

забезпечення фінансової і фізичної безпеки центру і дочірніх підприємств:

аналіз стану зовнішнього середовища (уряд, конкуренти, партнери, споживачі тощо);

висновки про можливі порушення в функціонуванні об'єднання на базі отриманої внутрішньої і зовнішньої інформації;

визначення можливих наслідків розвитку поточної і подальшої ситуації;

кадрове забезпечення центром управлінського апарату дочірніх підприємств:

підбір і розподілення кадрів;

підготовка і перепідготовка кадрів;

паблік рілейшенз:

імідж холдингу;

взаємовідносини з пресою.

Щодо підприємств, які борються за виживання і здійснюють інтеграцію (у тому числі і в Україні), актуальною залишається думка професора Бескидського інституту М. Хучека стосовно стратегічних цілей створення холдингу:

на рівні правління - завоювання в країні і за її межами позиції виробника сучасних продуктів шляхом забезпечення умов для подолання кризи, а також орієнтації своєї діяльності на стратегію розвитку;

на рівні материнської компанії:

мінімізація заборгованості;

маркетинг, придбання нових ліцензій і ноу-хау;

залучення фінансових коштів для погашення заборгованості і капітальних вкладів;

реструктуризація фірми;

раціоналізація управління;

на рівні дочірніх підприємств:

формування завдань для отримання прибутку;

передача деяких стратегічних і управлінських функцій на рівень материнської компанії.

Найвищим органом управління в холдинговій групі є загальні збори акціонерів материнського холдингу. Адміністративні органи, які їх формують, керують як власною діяльністю, так і дочірніми підприємствами. На вищому рівні управління холдингової групи визначаються ключові питання керівництва її діяльністю: технологічна політика, інвестиційна стратегія, перспективні проекти та інше. Дочірні підприємства мають достатній рівень самостійності для виконання поставлених перед ними завдань.

Спостережна рада здійснює загальний контроль за діяльністю холдингу в цілому, Рада директорів і Правління працюють в межах повноважень, визначених в Положенні «Про спостережну раду». Рада директорів розробляє цілі і визначає стратегію діяльності холдингової компанії, глобально планує роботу, представляє холдинг у відносинах з державними органами влади, вносить зміни до статуту тощо.

Керівництво поточною роботою холдингу здійснює Правління, основними функціями якого є визначення складу і структури робочих органів холдингу, межі повноважень, відповідальності; координація фінансових, матеріальних, інформаційних та інших потоків, контроль за виконанням угод, розробка інвестиційних проектів і лізингових договорів.

Одною з головних проблем управління холдингом стає визначення ступеня господарської самостійності дочірніх підприємств. Це залежить від багатьох факторів, в першу чергу, від концепції комерційної діяльності і від тактики досягнення ринкових цілей холдингу.

Основні типи систем управління великими корпоративними системами холдингового типу можна класифікувати таким чином:

управління по функціях;

управління по галузях;

програмно-цільове управління; ^ матрична система управління.

Управління за функціями (планування, облік, маркетинг тощо) в чистому вигляді зустрічається дуже рідко. Така модель управління передбачає високий ступінь централізації активів фірми і характерна для керівництва в межах однієї юридичної особи. В умовах об'єднання така модель має недоліки в тому, що важко забезпечити комплексність і координованість управління, важко здійснювати облік витрат і визначати відповідальність за прийняті рішення. Проте без важелів управління, які забезпечують функціональні служби, не може обійтись жодне корпоративне об'єднання.

Управління по галузях (дивізіональна система) пов'язано з номенклатурою продукції холдингу. Дивізіони забезпечують комплексність управління при виготовленні певної продукції. Поряд з цим, поділ на окремі формування приводить до роздрібненості управління на рівні галузевих об'єднань, що заважає цілісному фінансовому, інвестиційному і перспективному плануванню.

Програмно-цільовий метод передбачає зниження впливу цих негативних чинників. Відповідно до цього підходу формуються певні програми і проекти для досягнення визначених цілей холдингу. Для цього керівникам проектів виділяються необхідні потужності і засоби як галузевих, так і функціональних служб. Цим досягається взаємодія функціональних і галузевих служб, підвищується оперативність і мобільність керівництва. Однак досвід свідчить, що подолати повністю відомчий підхід не вдається і при цій системі.

Упродовж довгого часу популярністю користується матрична система управління. Очікувалось, що вона повністю виключить негативні тенденції відомчого підходу. Виробничі одиниці при такому підході знаходяться під контролем функціональних і відомчих служб.

Мають місце матриці за схемою: функція - галузь - регіон. Застосування матричної системи пов'язано з певними труднощами, насамперед, втрачається управлінська ієрархія. Виконавець стає підлеглим двох або кількох керівників, закладаються передумови конфліктів тощо. Тому жодну з розглянутих схем не можна вважати оптимальною. Кожна з них має позитивні риси і недоліки. Мистецтво керівника полягає в тому, щоб створити систему управління, яка в найвищій мірі відповідала б діяльності холдингової компанії.

Холдингові компанії України, можливо, будуть мати особливості, обумовлені станом економіки країни. Середні і навіть крупні підприємства, які мають потребу в налагоджуванні стійких зв'язків з суміжниками, віддадуть перевагу «дружньому» поглинанню холдинговою компанією. Далі, з'явилась тенденція малих підприємств до стійкої кооперації, однак вони не хочуть втрачати свою самостійність. Мова йде не про їх злиття в крупні об'єднання, а у зміцненні своїх позицій за рахунок холдингу. Зрозуміло, що його центральне підприємство зможе з меншими витратами вирішити питання реклами, аудиту, інвестиційної діяльності.

Негативною особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них директивним шляхом для відновлення під новою назвою міністерських структур. Це може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки.

В українській економіці можуть себе добре зарекомендувати банківські холдингові компанії. З одного боку, вони зможуть кваліфіковано здійснювати фінансовий контроль за діяльністю підприємств і видавати їм кредити. З іншого боку, за власним характером їх діяльності банкам не характерно втручання у внутрішні виробничі проблеми підприємств.

Економічний зміст, передумови створення і формування холдингових компаній

Становлення ринкових відносин неможливо без впровадження організаційних форм, створених багатолітнім історичним досвідом людства. На сучасному етапі ця проблема на Україні є одною з найактуальніших. Розвинуті країни вже з давніх часів застосовують акціонерну власність як основу формування різних форм об'єднань підприємств і організацій.

В Україні акціонування власності має свою специфіку, воно почалося на фоні роздержавлення виробничих структур. Причиною такого реформування є те, що в умовах економічної нестабільності держава не в змозі підтримувати функціонування підприємств. Державною програмою приватизації передбачено повну корпоратизацію всіх (допущених до приватизації) державних підприємств. Акціонерні товариства можуть закуповувати не лише матеріальні засоби, але й цінні папери інших товариств, обмінюватися з ними пакетами акцій. Це є основою високої мобільності товариств у створенні різних господарських структур. Товариства можуть поєднувати свої зусилля з різним ступенем фінансового, технологічного і організаційного проникнення у кожному конкретному випадку злиття.

Стосовно процесів інтеграції акціонерні товариства є гнучким, універсальним механізмом для встановлення вертикальних зв'язків між виробничими підрозділами шляхом заснування дочірніх та інших акціонерних товариств. Створення дочірніх акціонерних товариств дозволяє досягнути самостійності, при цьому зберігаються крупні формування як єдиний виробничо-господарський комплекс, змінюючи адміністративні важелі управління на економічні.

Акціонерне товариство надає значні можливості для встановлення міжгалузевих і внутрішньогалузевих горизонтальних і вертикальних зв'язків.

Холдингова компанія являє собою тип акціонерного товариства, що створюється для володіння контрольним пакетом акцій (контрольними паями) інших фірм з метою ділового контролю над ними та управління їх діяльністю.

Практично всі сучасні корпорації і групи у розвинутих країнах мають холдингову форму організації. При цьому на чолі багато-чисельних підприємств, заводів, фірм, банків, що мають юридичну самостійність, стоїть головна фірма-холдинг, яка концентрує в своїх руках їх контрольні пакети, що надає всій структурі характер цілісності і керованості. Виділяють такі види холдингів:

чистий холдинг (фінансовий), який створюється, насамперед, з метою фінансового контролю та управління;

змішаний холдинг здійснює також певну підприємницьку діяльність (промисловість, торгівля, транспорт, кредитно-фінансова діяльність).

Змішані холдинги типові як материнські компанії сучасних промислових концернів, багатогалузевих об'єднань, організаційно пов'язаних між собою підприємств. Однак останнім часом намітився кількісний ріст чистих холдингів, які об'єднують фінансові заклади (банки, страхові та інші фірми).

Будучи фінансовими компаніями, чисті (фінансові) холдинги мають цілу низку специфічних функціональних відмінностей від інших фінансових інститутів, наприклад, банків та інвестиційних компаній і фондів.

На відміну від банків, холдинги можуть здійснювати прямі дольові інвестиції у нефінансові підприємства (тобто промислові, торгівельні, будівельні та інші фірми). При цьому, маючи відповідні ліцензії, холдинги можуть займатися і відповідною кредитно-фінансовою діяльністю.

Холдинги не обмежуються портфельними інвестиціями в акції того чи іншого підприємства, а намагаються заволодіти його контрольним пакетом, що дозволяє здійснювати управлінські функції. Крім цього, завдання інвестування коштів у різні активи фондового ринку (особливо похідні, наприклад, ф'ючерси та опціони), типові для інвестиційних компаній, взагалі може не розглядатися керівництвом холдингової компанії як одне із пріоритетних.

Основна різниця фінансового холдингу від інших фінансових інститутів полягає в здійсненні особливої інвестиційної стратегії, метою якої є встановлення ділового контролю над вже існуючими чи новими фірмами, що входять до кола його інтересів.

Процес організації холдингової структури може йти «знизу», «зверху» чи об'єднувати обидва способи.

На першій стадії при організації «знизу» здійснюється об'єднання незалежних компаній з заснуванням їх холдинг-центру.

При цьому засновники можуть надавати різні засновницькі внески в активи об'єднання: грошові кошти, цінні папери, будівлі, споруди, обладнання, права на користування надрами, а також майнові права. В обмін на це засновники отримують звичайні акції.

У випадку, коли засновники холдингу - відкриті акціонерні товариства, то засновницьким внеском можуть бути звичайні акції цих компаній. У даному випадку виникають відносини співучасті, тоді як обидві компанії володіють голосуючими акціями одна одної. Холдингом є та з них, яка в змозі здійснювати діловий контроль над діяльністю іншої.

Після заснування холдингової компанії процес формування об'єднання йде «зверху». Якщо досягнута умова між керівництвом холдингу та іншими компаніями на купівлю-продаж акцій, то здійснюється обмін акціями («дружнє» поглинання). Іншим варіантом «дружнього» поглинання може бути передача пакета акцій фірми в довірче управління холдингу.

В іншому випадку, коли відсутня така згода, холдинг намагається скупити акції компанії на фондовому ринку, а потім вже вступає у взаємовідносини на загальних зборах акціонерів («агресивне» поглинання). Результатом цього варіанта може бути заміна всього складу керівництва компанії.

У практиці достатньо розповсюдженим варіантом встановлення ділового контролю над фірмою є інвестиційне кредитування. Такі кредити направляються на реалізацію конкретних заходів і проектів при участі кредитора у прибутку.

Ще одним зі способів встановлення ділового контролю над підприємством, причому дешевшим, ніж купівля акції, є придбання холдингом боргів підприємства. За умов дефіциту грошових коштів борги можуть бути скуплені зі значним дисконтом до номінальної величини.

Як видно, функція контролю являє собою основну причину появи цієї форми об'єднання, яка сприяє досягненню максимального результату від консолідованої діяльності підприємств і максимальних дивідендів на кожну одиницю інвестованого капіталу материнської компанії.

Основними мотивами створення холдингів бувають такі види контролю:

контроль за джерелами сировини;

контроль цін і ринків збуту;

контроль виконання зобов'язань суб'єктів зовнішнього середовища;

контроль технології виробництва;

контроль розподілу ризиків між учасниками комерційних угод.

Механізм контрольного пакета забезпечує безумовне право прийняття чи відхилення деяких рішень на загальних зборах акціонерів, наприклад, суттєвих змін і доповнень до статуту, створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств тощо. Крім того, вказані права дають можливість холдинговій компанії провадити єдину економічну, фінансову і технологічну політику.

Термін «холдингова компанія» стосується об'єднань, які мають контрольний пакет в акціонерному капіталі (кількість їх не обмежується) одного або кількох підприємств. Для ефективного вирішення конкретних завдань холдинг об'єднує і консолідує їх інтереси, в той самий час кожне самостійне підприємство продовжує функціонувати в своїй сфері діяльності в якості філії чи дочірнього підприємства. Сумарний капітал контролюючих холдингом дочірніх підприємств (їх може бути до сотні і більше) в багато разів більше, ніж капітал самої холдингової компанії. Іноді 10-15% акцій достатньо, щоб отримати контрольний пакет. Користуючись цим, холдингові компанії можуть формувати структуру окремих галузей, не займаючись безпосередньо виробництвом.

Це особливо важливо для української промисловості, яка довгий час вже потребує раціоналізації галузевої структури. Справа в високій маневреності холдингів, їх здібності швидко і вагомо реагувати на потреби в переміщенні капіталу, збільшувати число сфер своєї діяльності, здійснювати комплексні програми.

Можна вважати встановленим той факт, що визначальна роль у керівництві ринковою економікою належить крупним об'єднанням типу холдингу. Холдинги функціонують в світі практично у всіх галузях господарства.

Створені на сьогодні в Україні за ініціативою держави холдинги важко віднести до одного з тих видів, які ефективно функціонують на Заході. Це пояснюється тим, що при їх створенні за мету ставиться збереження раніше існуючих об'єднань підприємств. Крім того, український фондовий ринок ще продовжує формуватися.

Порушення жорстких, адміністративних, управлінських вертикальних відносин поряд з демонтажем механізмів централізованої економічної системи диктує необхідність створення нових господарських об'єднань, якою є холдингова структура - контроль акціонерного капіталу підприємств. Слід визначити, що ефективність цього процесу досягається в значній мірі за рахунок високого ступеня взаємодії, а не конкуренції.

В умовах перехідного періоду можливі такі варіанти створення державних холдингових компаній:

за ініціативою самих державних підприємств;

створення нових акціонерних товариств;

створення державних холдингових компаній міністерствами;

в результаті реструктуризації великих підприємств;

за ініціативою крупних підприємств, що виробляють складну готову продукцію.

До створення холдингу можуть спонукати багато причин. До типових з них можна віднести:

відсутність необхідних фінансових коштів;

знос та технічне старіння обладнання;

труднощі з реалізацією продукції;

необхідність стабільного та якісного забезпечення сировиною і комплектуючими;

відсутність попиту на акції підприємства.

Управління портфелем цінних паперів стало основним завданням у системі стратегічного управління інтегрованою діяльністю холдингу. Раціонально вибраний напрям стратегічної діяльності в сфері виробничої, фінансової і господарської діяльності зумовлюють ефективну діяльність всього об'єднання.

Переваги консолідації підприємств і цілі, що досягаються у межах холдингової компанії, можуть бути такими:

обмеження або ліквідація конкуренції;

контроль за постачанням сировини і готової продукції;

незалежність від зовнішніх постачальників сировини;

створення єдиного виробничого комплексу від видобутку сировини до готової продукції;

зменшення накладних витрат за рахунок централізації управлінських витрат;

можливість зниження податків;

широкі можливості інноваційної діяльності;

об'єднання технічного досвіду, економія у виробництві і розподілі продукції;

економія на торгівельних операціях;

зменшення кризового тиску.

Крім того, створювані таким чином державні холдинги будуть виступати як етап передачі функції управління і розпорядження державної власності недержавним структурам. Формування холдингових груп в Україні спостерігається і в сфері недержавних структур (комерційні фінансові компанії).

Слід зазначити, що поглинання господарських суб'єктів в процесі приватизації здійснюється за згодою Антимонопольного комітету України. Поглинання може здійснюватися шляхами:

шляхом укладання договору:

закупівлі за грошові кошти акцій дочірнього підприємства (під час первинного розміщення) на вторинному ринку цінних паперів;

дарування;

обміну;

випуск материнською компанією привілейованих акцій на суму вартості контрольних пакетів підприємств, які поглинаються; випуск привілейованих акцій здійснюється на суму, яка не перевищує 10% статутного фонду холдингової компанії;

випуск холдинговою компанією простих іменних акцій та обмін на вторинному ринку цінних паперів дочірнього підприємства;

придбання на умові договору внаслідок:

спадщини;

рішення суду;

приватизації.

Материнська компанія може бути будь-якою організаційно-правовою формою, але краще, якщо вона матиме статус відкритого акціонерного товариства. Це дає можливість реалізувати основні холдингові функції шляхом постійної маніпуляції складом портфеля цінних паперів материнської компанії.