Вiдносини власностi та приватизація в Українi

13

План

Вступ

1.Необхiднiсть, мета та шляхи реформування вiдносин власностi в Українi

2. Роздержавлення та приватизація, як засіб реформування вiдносин власностi

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Головний засiб за допомогою якого можна поступово повернутися до нормального життя, це - радикальнi змiни вiдносин власностi та формування в нашiй економiчнiй системi незалежної фiгури приватного власника-людини, яка б працювала для забезпечення власних інтересів через задоволення потреб суспiльства. Без врахування вiдносин власностi не можна глибоко з'ясувати суть любого економiчного явища.

1. Необхiднiсть, мета та шляхи реформування вiдносин власностi в Українi

Соцiально-економiчною основою функцiонування економiчної системи є вiдносини власностi. Вони виникають мiж людьми з приводу привласнення матерiальних i духовних благ. Власнiсть не iснує без виробництва, як i виробництво неможливе без власностi i тут вiдбувається проникнення одного в iнше. Основними функцiями вiдносин власностi є визначення цiльової спрямованостi виробництва;характеру розподiлу обмiну i споживання його результатiв i доходiв;формування суспiльної форми працi;реалiзацiї i узгодження системи економiчних iнтересiв рiзних господарських суб'єктiв; визначення всього суспiльного устрою виробництва соцiальної iєрархiї, становища людини в суспiльствi, системи її соцiальних i моральних цiнностей.

Для того, щоб продовжити вивчення проблеми власностi, треба, насамперед дати вiдповiдi на питання про те, а чому саме власностi придiляється така велика увага, чому вона вважається економiчною основою процесiв, що вiдбуваються в сферi матерiального життя суспiльства. Кожна людина, кожний учасник виробництва керується в своїй дiяльностi власними уявленнями про те, що йому треба робити, своїми iнтересами, потребами. Останнi являють собою основу рушiйних сил матерiального виробництва. Саме завдяки цим силам економiка або розвивається, рухається в напрямку до бiльших обсягiв виробництва, вищої якостi, або перебуває в станi стагнацiї. I саме вiдносини власностi врештi-решт визначають рiвень зацiкавленностi суб'єктiв економiчного життя.

Не залишається непомiченою необхiднiсть у реформуваннi вiдносин власностi на Українi в зв'язку з iї переходом до ринкової економiки. Тобто виникла потреба докоринної змiни вiдносин власностi. В одному ж i тому суспiльствi iснує багатоформеннiсть власностi;в кожнiй країнi iснує своя структура вiдносин власностi i це цiлком вiрно. В Українi потрiбно було створити такi форми i структуру власностi якi б забезпечували ринковi умови господарювання на противагу, пануючiй ранiше в СРСР, адмiнiстративно - команднiй структурi, що основувалася на суцiльному одержавленнi власностi. За тих часiв вважалося, що соцiалiстична власнiсть виступає в двох основних формах-державнiй i колгоспно-кооперативнiй, де роль провiдної форми надавалася державнiй, а друга мала "влитися"в першу. Державна власнiсть охоплює значну частину майна, держава виступає могутнiм власником, що продовжує утримувати в своїх руках всi основнi пiдойми економiчного життя. Це безпосередньо означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Одержавлення ж процесiв привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управлiння: управляв той, хто мав у своєму розпорядженнi ресурси.

Треба визнати, що власнiсть, яку ми називали суспiльною, нiколи такою не була. Формально вона, згiдно з Конституцiєю, належала юнародовi, а за характером розпорядження, використання була державно-партiйною. Реальним же власником засобiв виробництва виступає пануючий партiйно-бюрократичний клас, що вико- ристовував iї, перш за все, у власних iнтересах. Так роками не розв'язувалися проблеми пiдвищення життєвого рiвня людей, задоволення їх потреб, що проголошувалось як головна мета функцiонування соцiалiстичної економiки.

Одержавлення власностi, що здiйснювалося в нашiй країнi, не мало наукового пiдгрунтя i суперечило потребам суспiльного розвитку. Соцiальнi перетворення в Українi за часiв СРСР ґрунтувалися на помилкових та догматичних уявленнях про суть суспiльної власностi. Як раз те, що ця власнiсть має лише одну(дер- жавну) форму реалiзацiї, суперечить загальним законам економiчного розвитку. Об'єктивною необхiднiстю є iснування рiзноманiтних форм господарювання, а отже i форм привласнення. Сучасна система власностi характеризується не унiфiкацiєю, а ускладненням структури, багатоманiтнiстю форм власностi i господарювання.

Ось як характеризує вiдносини власностi економiчна енциклопедiя. "Власнiсть-акт iсторично змiнних об'єктивних вiдносин мiж людьми в процесi виробництва, розподiлу, обмiну, споживання, що характеризують привласнення засобiв виробництва та предметiв споживання. У будь-якому суспiльствi вiдносинам власностi на засоби виробництва належить провiдна роль, зумовлена тим, що основу економiчного життя суспiльства утворює процес виробництва, який вiдбувається у визначенiй iсторичнiй формi, неможливий без вiдповiдних матерiальних факторiв."

Вiдносини власностi в нашiй країнi мають бути докорiнно перебудованi. Принципово нових рис вони набувають у зв'язку з розвитком сучасної технологiчної революцiї та становленням постiндустрiальної структури виробництва. Економiчна наука виходить з того, що основою вiдносин власностi є власнiсть на засоби виробництва. Власнiсть же на засоби виробництва показує, який в суспiльствi соцiально-економiчний спосiб. За умов демократизацiї економiки i формування ринку вiдбуваються змiни у вiдносинах власностi. Цi змiни грунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах "Про власнiсть", "Про приватизацiю майна державних пiдприємств", "Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)", "Про приватизацiйнi папери". Цi закони передбачають конкретнi заходи для здiйснення переходу вiд монополiї держави на привласнення засобiв i результатiв виробництва, а також на управлiння ним до рiзноманiтних форм власностi, передусiм йдеться про широке роздержавлення власностi i приватизацiю пiдприємств.

2. Роздержавлення та приватизацiя, як засiб реформування вiдносин власностi

Як вже було зазначено, в нашiй краiнї в ходi вiдносин власностi змiнюється характер державної власностi, вона починає функцiонувати в умовах ринку, а отже в умовах конкуренцiї. Ринкова система предявляє до економiчної дiяльностi держави доволi жорсткi вимоги. В жоднiй країнi ще не вдавалося їх реалiзувати. Отже, Україна в умовах ринку.

Головним шляхом перетворення вiдносин власностi стало роздержавлення. Воно є загальносвiтовою тенденцiєю. Досвiд, накопичений розвинутими країнами, свiдчить, що роздержавлення не тотожнє виходу держави з економiки. Проблема роздержавлення особливо актуальна для країн, якi здiйснюють перехiд вiд тотального одержавлення до ринку.

Роздержавлення-це перетворення державних пiдприємств у такi, що заснованi на iнших (недержавних) формах власностi. Воно означає iстотне скорочення державного сектора економiки i масш- табiв державного втручання в економiку. Роздержавлення-це загальноекономiчний процес.

Форми i методи роздержавлення.

Роздержавлення

- в межах державної власностi

- поза межами державної власностi

- демонополiзацiя

- децентралiзацiя

- новi види державної власностi(мунiципальна, комунальна)

- форми приватизацiї: продаж (аукцiон, конкурс тощо), безплатне передавання, пiльгова приватизацiя.

- оренда з правом наступного викупу

- створення спiльних i змiшаних пiдприємств

- дерегуляцiя державних пiд- приємств (розукруплення, спрощення взаємовiдносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави)

- ровиток кооперативної та колективної власностi на основi державної власностi

- комерцiалiзацiя державних пiдприємств

- акцiонування за участю державних пiдприємств

- оренда, договiрнi, контрактнi

- вiдносини, франчайзинг

- трастовi компанiї, довiрча власнiсть

- концесiя

- корпоратизацiя державних

- пiдприємств

- пiдвищення конкурентоспроможностi, мобiльностi, гнучкостi, ефективностi та самостiйностi державних пiдприємств

- розвиток конкурентного середовища, поява недержавних форм власностi та суб'єктiв господарювання, пiдвищення ефективностi всiєї економiчної системи.

Зi свiтового досвiду бачимо, що досить гарно i суттєво продемонстрували себе такi чотири способи роздержавлення.

1) Приватизацiя власностi. Зауважемо, що приватизацiя не обов'язково повинна здiйснюватись стовiдсодково, влучно, коли за державою залишається частина акцiонерного капiталу вiд належавших їй пiдприємств.

2) Лiбералiзацiя ринкiв. В цьому випадку державне пiдприємство втрачає владу над ринком, який перетворюється з монопольного на конкурентний.

3) Оздоровлення державного сектора. Тобто, поступова лiквiдацiя неринкової сфери.

4) Утворення змiшаних пiдприємств. Для стимуляцiї їх виникнення та розширення сфери дiяльностi використовують пiльгове оподаткування, особливий режим кредитування.

На практицi можливi комбiнацiї рiзних способiв роздержавлення та головними вважаються приватизацiя та лiбералiзацiя.

Роздержавлення i приватизацiя дають можливiсть створити нову структуру власностi таку, яка складає економiчну базу ринкової економiки.

Пiд приватизацiєю розумiють створення нових недержавних форм власностi зокрема перехiд власностi в iндивiдуальне i колективне володiння. Та не слiд стверджувати, що державна власнiсть лiквiдується, зникае повнiстю. У свiтi немає жодної країни де б держава не була власником. В процесi приватизацiї значна частина державного майна буде вилучена з державної власностi. Способами приватизацiї є продаж державного майна на аукцiонi та за конкурсом, купiвля-продаж часток держави i капiталу пiдприємств за конкурсом та на аукцiонi, викуп майна трудових колективiв, перетворення державних пiдприємств в акцiонернi товариства з приватним володiнням акцiй i т.д. Iснуе таке поняття, як комерцiалiзацiя-це шлях, яким здiйснюється роздержавлення. Комер- цiалiзацiя державних пiдприємств означає позбавлення невластивих державi функцiй господарської дiяльностi i перетворення їх у самостiйнi господарськi одиницi, якi беруть повну вiдповiдальнiсть за результати господарської дiяльностi. Приватизацiя державних пiдприємств має вирiшальне значення для рiзних форм власностi. За останнi роки питома вага державної власностi на Українi iстотно зменшилася, як в основних фондах, так i у валовому суспiльному продуктi. Водночас держава визначила цiлий ряд об'єктiв, якi приватизацiї не пiдлягають. Це унiкальнi природнi об'єкти (лiси, парки, водоймища), вони мають загальнонацiональне значення. Також не приватизується єдина транспортна система, майно органiв управлiння, державної влади i правопорядку, золотий i валютний фонд i т.д. Всенародним надбанням є земля.

Однiєю з найважливiших переваг приватизацii є протиiнфляцiйний ефект. Споживач надає перевагу акцiї, а не товару. Акцiї завжди можна обмiняти на грошi, а товарне завжди. Перемикання грошових доходiв на здобуття акцiй знижує попит на ринках товарiв та послуг, що є досить важливим в iнфляцiйних ситуацiях.

Починати процес роздержавлення треба з найбiльш ефективно працюючих пiдприємств немонополiзованих галузей - торговлi, постачання, будiвництва, сiльського господарства, легкої, харчової, лiсової промисловостi. Причому першими необхiдно перевести в приватне володiння невеликi магазини, ремонтнi майстернi, перукарнi, кафе тощо.

Необхiдно активно формувати iнфраструктуру ринку-систему органiзацiй, що забезпечували б взаємодiю та ефективне функцiонування товаровиробникiв.

Не можна забувати i про створення системи соцiальних гарантiй для тих громадян, хто не зумiє потрапити до сфери вiльного пiдприємництва або програє у конкурентнiй боротьбi. Руйнування старої економiчної системи б'є , в першу чергу, по найслабкiших соцiальних групах-пенсiонерах, iнвалiдах, студентах, дiтях, iнтелiгенцiї. Ринок - це жорстка система вiдносин, i без захисту з боку держави їм не вижити в нових умовах.

Проблема власностi дуже складна, неоднозначна, вимагає вирiшення цiлого комплексу питань. Разом з тим вона посiдає центральне мiсце в економiчнiй реформi i визначає швидкiсть їi проведення.

Умови приватизацiї.

Для того, щоб приватизацiя вiдбувалася з успiхом, необхiднiстю є виконання таких умов.

ПЕРША УМОВА - iснування суб'єктiв державної власностi, тобто установ, якi за законом мають право на продаж чи купiвлю акцiй державних пiдприємств.

ДРУГА УМОВА - iснування розвинутої ринкової iнфраструктури.

ТРЕТЯ УМОВА - достатня ємнiсть фiнансових ринкiв, якi повиннi "обпрацювати" багато акцiй тих пiдприємств, що приватизуються.

ЧЕТВЕРТА УМОВА - розподiл власностi, яка приватизується.

П'ЯТА УМОВА - оптимальний розподiл повноважень мiж центральними i мiсцевими органами державної влади.

ШОСТА УМОВА - створення правової основи приватизацiї.

У проведеннi приватизацiї беруть участь окремi органи, фiзичнi та юридичнi особи. Це -суб'єкти приватизацiї, а також рiзного роду продавцi та покупцi державного майна i посередники. Державнi органи приватизацiї включають Фонд державного майна України та його регiональнi вiддiлення i представництва. Цей Фонд розробляє приватизацiї на поточний рiк i прогноз на перспективу та здiйснює органiзацiю i контроль за приватизацiєю. Вiн пiдзвiтний Верховнiй Радi України. Вперше в Українi така програма була зроблена на 1992 рiк i дано прогноз до 1995 року. Про передбаченi тут масштаби приватизацiї свiдчать данi про розподiл основних виробничих фондiв за формами власностi.

Наведенi данi характеризують глобальнi змiни у вiдносинах власностi, що вiдбуваються за сучасних умов в нашiй країнi.

Найвищими темпами здiйснювалося роздержавлення шляхом продажу акцiй вiдкритих акцiонерних товариств. Так, на 1995 рiк їх чисельнiсть, порiвняно з 1993 роком, зросла в 13, 6 раза. 3

Така форма приватизацiї, як i в попереднi роки, в сьогоднiшнiх умовах стає основною.

Саме ця форма органiзацiї господарства стає логiчним продовженням орендних вiдносин. Її виникнення пояснюється i тим, що з поширенням акцiй в економiку вносяться елементи розвинутого ринку. Крiм того, акцiонерна власнiсть створює певнi суперечностi мiж iнтересами власникiв-акцiонерiв i працюючих, що є стимулом саморозвитку. Разом з тим, свiтова практика показує, що акцiонернi товариства ефективно працюють лише в тому випадку, якщо вони створенi з майновою вiдповiдальнiстю членiв i функцiонують у ринковому середовищi з великою питомою вагою iнших форм власностi.

З цiєї точки зору велике значення має те, як поширюються акцiї. Їх слiд продавати, за думкою багатьох економiстiв, переважно за грошi населення, а не за фонди пiдприємств. Коли акцiонерами стають не стiльки приватнi особи, скiльки державнi пiдприємства, навiть вiдомства, то приватизацiя фактично не вiдбувається. Але практика свiдчить про те, що на перших етапах акцiонування наших пiдприємств контрольний пакет акцiй (кiлькiсть акцiй, що дає змогу контролювати роботу пiдприємства, його кошти, визначати економiчну полiтику) зберiгається за державою. Рядовi ж робiтники володiють у даному випадку практично символiчною часткою акцiонерного капiталу, i тому дуже швидко в них губиться заiнтересованiсть у пiдвищеннi ефективностi виробництва та при- бутковостi фiрми. Необхiдно також розробити й механiзм отримання акцiй робiтниками, що поступають на роботу вже пiсля перетворення пiдприємства на акцiонерне товариство.

Процес роздержавлення та приватизацiї призводить до зрощення орендних форм господарювання з акцiонерними. За думкою провiдних спецiалiстiв та керiвникiв пiдприємств, саме поєднання орендної та акцiонерної форм господарювання стане визначальним у становленнi ринкової економiки. На початок 1990 ро- ку в нашiй країнi близько 300 пiдприємств проводило свою дiяльнiсть з притягненням елементiв акцiонерних форм господарювання. Перехiд на оренду, в свою чергу, прискорює процес перетворення державних пiдприємств в акцiонернi товариства.

Це пiдтверджує й досвiд країн Схiдної Европи. Найбiльш перспективним напрямом активiзацiї пiдприємницької дiяльностi, створення умов для конкуренцiї вважається тут розвиток акцiонерних форм господарювання. Перетворення пiдприємств в акцiонернi товариства повинно допомогти подоланню знеособлення та монополiзацiї власностi, подоланню бюджетного дефiциту, низької ефективностi господарювання, марнотратства та поганої якостi продукцiї - всього того, чим дискредитувала себе протягом десятирiч державна власнiсть. Процес приватизацiї стає однiєю з головних потреб радикалiзацiї економiчної реформи, важливим засобом оздоровлення економiки.

На даний перiод в недержавнiй власностi створюється до половини, а то i бiльше, валового внутрiшнього продукту. Процес приватизацiї буде продовжуватись i надалi. Та необхiдно навести порядок, бо приватизацiя перетворюється на так звану "прихватизацiю", а це викликає незадоволення людей, тому необхiдно вдосконалювати юридичну основу i чiтко витримувати прийнятi норми.

В умовах сучасної ринкової економiки приватизацiя державної власностi не є самометою або втiленням iдеологiчних симпатiй чи антипатiй. Здiйснюючи приватизацiю, держава прагне умiстити свою дiяльнiсть в окресленi ринком межi, добиваючись високої ефективностi ринкового господарства.

Висновок

Не слiд ототожнювати роздержавлення власностi з приватизацiєю. Процес роздержавлення як комплекс заходiв, спрямованих на усунення монополiї держави на власнiсть, формування конкурентного ринкового середовища, вiдбувається як у ме жах державної власностi, так i поза ними.

Приватизацiя є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутнiсть ячкої полягає у змiнi державної форми власностi на рiзновиди приватної.

Зазначенi процеси - дуже необхiднi заходи, рiшучiсть i послiдовнiсть в проведеннi яких, зрештою, призведуть до трансформацiї перехiдної економiки в змiшану економiку стабiльного соцiального орiєнтованого суспiльства.

Список використаної літератури

1. С.В. Мочерний;"Основи економiчної теорiї".;Київ 1997.

2. Ю. В. Нiколенко;"Основи економiчної теорiї".;Київ "Либiдь" 1998.

3. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко;"Основи економiчної теорiї".;Київ "Вища школа"- "Знання" 1997.

4. А.Я. Лившиц, И.Н. Никулина;"Введение в рыночную экономику".; Москва "Высшая школа" 1994.

5. О.Ф. Бичкова, Ю.В. Мушинський;"Форми власностi сьогоднi".;Київ "Знання" 1992.