Виробнича та соціальна інфраструктура підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут радіотехніки, зв'язку та приладобудування

Факультет радіотехніки та телекомунікацій

Кафедра економіки підприємства і організації виробництва

Курсова робота

ВИРОБНИЧА ТА СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВА

з дисципліни “Економіка підприємства”

Керівник Нелюба В.Н.

“___” __________2006 р.

Розробив студент гр. 1ТСМ - 03

О.В. Гутнік

“___” __________2006 р.

Вінниця ВНТУ 2006

ЗМІСТ

Вступ

1. Виробнича та соціальна інфраструктура підприємства

2. РОЗРОБКА КОМЕРЦІЙНОЇ ІДЕЇ І ОЦІНКА НА ПРЕДМЕТ МОЖЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

3. РОЗРОБКА УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ СТВОРЕННЯ СУБЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

4. РОЗРАХУНОК ВАРТОСТІ НЕМАТЕРІАЛЬНОГО АКТИВУ, ЩО ВИСТУПАЄ ВНЕСКОМ ДО СТАТУТНОГО ФОНДУ ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА

5. ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО МІСЦЯ РОЗТАШУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

6. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В СТАРТОВОМУ КАПІТАЛІ

7. РОЗРАХУНОК ОСНОВНИХ ВИДІВ ПОДАТКІВ, ЯКІ ПОВИНЕН СПЛАЧУВАТИ СУБЄКТ БІЗНЕСУ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Для процвітання підприємства важливе місце займає інфраструктура підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. Інфраструктура безпосередньо впливає на подальшого вдосконалення технічної бази виробництва, організацію допоміжних та обслуговуючих процесів.Також інфраструктура впливає на покращення побуту робітників (громадське харчування, охорона здоров'я, дитячі дошкільні заклади, заклади освіти, житлово-комунальні господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом)

Метою проведення курсової роботи є закріплення основних теоретичних положень з організації підприємницької діяльності в Україні, а також отримання практичних навичок з вирішення актуальних питань, з якими може зіткнутись підприємець в процесі здійснення підприємницької діяльності.

В курсовій роботі потрібно виконати:

§ Розробити комерційну ідею;

§ Розробити установчі документи;

§ Розрахувати величину статутного фонду;

§ Вибрати місце розташування;

§ Визначити стартовий капітал;

§ Визначити величину податків.

1. Виробнича та соціальна інфраструктура підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. ~ нижче, під та struktura -- побудова, розташування) -- це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства -- це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства -- це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

-- допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

-- допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

-- магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Підприємство -- це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві е одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому ' сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.

Соціальна інфраструктура -- це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.[2]

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 /о всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості вітчизняних підприємств.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої - інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.[5]

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Система технічного обслуговування підприємства.

Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття -- система технічного обслуговування виробництва.

В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

-- ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;

-- забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;

-- переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

-- забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

-- забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

До системи технічного обслуговування виробництва ; ять підрозділи, що здійснюють названі функції .[5]

Ремонтне господарство Машини і устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для подальшого використання.

Ремонт -- це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової діє спроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до :кладу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання та модернізацію діючого.

За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкований головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів.

Змішана форма організації ремонті/ поєднує у собі централізовану та децентралізовану: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний зал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин та стандартного устаткування -- персонал ремонтно-аналітичного цеху.

В залежності від того, як визначаються потреби у ремонтних роботах, розрізняють систему планово-попереджувального ремонту та систему ремонту за результатом технічної діагностики.

Суть системи планово-попереджувального ремонту полягає у тому, що всі запобіжні заходи та ремонти устаткування здійснюються за встановленими попередньо нормативами. Після відпрацювання кожним верстатом певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість та послідовність яких залежить від призначення верстата, його: конструктивних особливостей, умов експлуатації. типів ремонтних робіт в системі результатами технічної експлуатації.

Система планово-попереджувального ремонту найбільш поширена на вітчизняних підприємствах. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування устаткування, його періодичних планових ремонтів та модернізацію.

В процесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефекти устаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюється заміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежності від обсягу, складності та терміни проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення діє спроможності і устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування під навантаженням. Модернізація -- це процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.

Регламентація ремонтних робіт в системі планово-попереджувального ремонту здійснюється за допомогою декількох нормативів. Головними з них є:

1) ремонтний цикл -- проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

2) міжремонтний період -- проміжок часу роботи устаткування між двома суміжними (черговими) ремонтами;

3) структура ремонтного циклу -- перелік та послідовність планових ремонтів та процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

4) категорія складності ремонту -- показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи, іншого верстата у порівнянні з трудомісткістю аналогічного ремонту еталонного верстата.[2]

Інструментальне господарство. Інструментальне господарство -- це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею робочі місця.

Підрозділи, що входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається наданням інструментів та пристроїв, що виготовляються спеціалізованих інструментальних заводах, та усуванням технологічної оснастки для власних потреб. інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт та відновлення спеціальної оснастки та інструменту загального користування. Весь придбаний, виготовлений і відремонтований власними силами інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, зберігання, облік та видача цехам-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони отримують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають та передають до центрального складу відпрацьований та зношений інструмент.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху.

Процес управління інструментальним господарством підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; організацію експлуатації інструменту.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиночному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстатів годин роботи даного устаткування).

Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.

В комплекс робіт по експлуатації технологічної оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації.

Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням великої кількості різноманітних вантажів: сировини, матеріалів, палива, готової продукції, відходів. В перебігу виробничого циклу всі ці вантажі зазнають багаторазових переміщень. На кожну технологічну операцію припадає декілька транспортних операцій. Це обумовлює значні витрати на транспортне обслуговування, чітка організація якого і забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

Вся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового та внутрішньо цехового. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, портами, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів по території підприємства між його цехами, службами, складами. Управління зовнішнім та міжцеховим транспортом покладено на начальника транспортного відділу або начальника транспортного цеху. Внутрішньо цеховий транспорт призначений для виконання транспортних операцій в межах окремого цеху. В свою чергу він поділяється на загально цеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, лініями) та між операційний (забезпечує зв'язок між окремими робочими місцями). Управління внутрішньо цеховим транспортом є функцією керівників відповідних цехів.

В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.[3]

В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік -- це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.

Планування роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства. Календарні плани встановлюють завдання на місяць, добу, зміну і даються за окремими транспортними маршрутами. В календарних планах вказуються види вантажів, пункти відправки та прийняття, час початку і закінчення перевезень.

Енергетичне господарство Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу різних видів енергетичного господарства входять: електросилового -- понижуючі підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство; теплосилового ~ котельня, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація; газового -- газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; пічного -- нагрівальні та термічні печі; слабкострумового -- власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо; енергоремонтного -- ремонт, модернізація та догляд за різним енергоустаткуванням.

Керівництво енергетичним господарством при значних обсягах споживання енергії здійснюється головним енергетиком. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладено на відділ головного енергетика, енергетичний цех (цехи), відповідні дільниці та лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковане головному механіку.

В основі організації енергетичного господарства лежать розрахунки планового та. звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу має на меті: по-перше, визначення потреби підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу);

Процес складання витратної частини балансу передбачає: розрахунки потреб основного та допоміжного виробництва підприємства у паливі та енергії, у тому числі .на опалення, вентиляцію, освітлення, господарсько-побутові та невиробничі потреби; визначення припустимих втрат енергії у внутрішніх мережах. Розробка приходної частики балансу включає визначення виробничих потужностей власних генеруючи установок, потреб у паливі різних видів за їх нормами, проектування режимів роботи власних генеруючи установок. Звітний енергетичний баланс призначений для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства та для контролю використання енергоресурсів. Він також є базою для розробки заходів щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.

Складське господарство Умовою безперервного перебігу виробничого процесу на підприємстві є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а також міжцехових і внутрішньо цехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство. Окрім зберігання на складах підприємства виконується комплекс робіт по підготовці матеріалів до виробничого споживання.

Структура складського господарства формується під впливом кількох факторів, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються, тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва. Різні види складів підприємства призначені для: матеріальні ~ зберігання запасів матеріалів, сировини, палива» комплектуючих та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні; вони підпорядковані відділу матеріально-технічного постачання; виробничі -- зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносяться також центральний інструментальний склад, інструментально-роздавальні комори у цехах, склади запасних частин та устаткування; збутові ~ зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; вони підпорядковані відділу збуту підприємства.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Завіз матеріалів на склади підприємства здійснюється згідно з оперативними планами відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання передбачає перевірку відповідності кількості, обсягів та номенклатури матеріалів записам у супроводжуючих документах. Якісне приймання має за мету встановленням відповідності отриманих вантажів технічним умовам, стандартам, зразкам та іншим вимогам, що обумовлені договорами постачання.

Розміщення та зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного, певного місця його зберігання. Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення або дільниці складів.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, який розраховується відділом постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний). У кожній карточці вказують номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марку, сорт, одиницю виміру та ціну, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За її допомогою розраховуються залишки матеріалів, які й порівнюються з нормами встановленого запасу зберігання та лімітами.

Соціальна діяльність підприємства.

Виробництво -- це комплексний процес створення . матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди та система взаємовідносин між ними. Тому підприємство становить не лише економічну, але і соціальну підсистему суспільства. Крім того, на результативність діяльності підприємства в сучасних умовах все більше впливають соціально-культурні фактори зовнішнього середовища (екологічні, соціальні, культурно-побутові та інші проблеми регіону, де розташоване підприємство). Таким чином сучасні підприємства повинні направляти частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішню проблем соціального характеру.

Соціальні потреби виникають в результаті діяльності людини як суспільної істоти. Вони безпосередньо пов'язані з поведінкою людини v взаємовідносинах з іншими людьми, групами людей і суспільством в цілому та спрямовані на відтворення соціальних умов життєдіяльності.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань поліпшення: умов праці та охорони здоров'я; побуту робітників та членів їх сімей; соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких входять: їдальні, кафе, буфети; лікарні, поліклініки, медпункти; власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; школи, професійно-технічні училища, інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації;

дитячі ясла та садки, бібліотеки, клуби; будинки та бази відпочинку, літні табори школярів, спортивні комплекси тощо.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства з кадрових та соціальних питань. Йому підпорядковані відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Рішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Сучасні умови господарювання пред'являють високі вимоги до робітників, до рівня їх загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Подальший розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, пов'язаною не тільки з використанням сучасних машин і механізмів, але і з удосконаленням техніки і технології, використанням наукових досягнень у виробництві. З метою задоволення соціальних потреб працівників на підприємстві складається план соціального розвитку.

Цей план являє собою обґрунтовану та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Передумовою ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі робітників. Так, встановлення необхідних відношень різних груп робітників за статтю і віком слідує мету своєчасного забезпечення потреб у кадрах діючого виробництва. Характер та зміст праці, що оновлюються під впливом досягнень науки і техніки, діють на професійну та кваліфікаційну структуру колективу. У цьому ж розділі плану соціальною розвитку значне місце відводиться заходам щодо підвищення рівня загальної та спеціальної освіти робітників, зменшення плинності кадрів.[8]

В плані соціального розвитку, як" правило, передбачаються заходи, спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості і т.ін.). Не менш важливою є розробка заходів щодо збереження працездатності протягом тривалого часу та попередження стомлюваності. Все це має за мету усунути фізичні та нервово-психологічні навантаження, що залежать від режиму праці та відпочинку, організації робочого місця, стану знарядь праці, ритму та темпів роботи, стану промислової естетики і т. ін. Особлива увага при цьому надається заходам, що підвищують безпечні умови праці, Усувають виробничий травматизм, що спрямовані на профілактику і зниження професійної та загальної захворюваності.

До складу плану соціального розвитку включають також заходи, що пов'язані з покращенням житлових та побутових умов робітників підприємства, їх соціально-культурним обслуговуванням (будівництво житла, дитячих закладів, зміцнення матеріально-технічної бази установ громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров'я, закладів культури, спорту, відпочинку і т. ін.)

В плані соціального розвитку передбачають також заходи, що сприяють розвитку трудової та творчої активності і відбиваються, зокрема, у розвитку раціоналізаторського руху і науково-технічної творчості робітників.

План соціального розвитку підприємства має бути узгодженим з місцевими територіальними планами і в цьому його особливість. Це пов'язано з тим, що багато соціальних проблем за своїм значенням і можливостями вирішення виходять за межі окремого підприємства.[6]

2. РОЗРОБКА КОМЕРЦІЙНОЇ ІДЕЇ І ОЦІНКА НА ПРЕДМЕТ МОЖЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Моєю комерційною ідеєю є створиння студії Web-дизайну.

Інтернет наполегливо проникає в наше життя, займає важливі місця в учбових закладах, фірмах, підприємствах. Подорожуючи мережею Інтернет ми зустрічаємо сотні Веб-сайтів - візитні карточки різних фізичних чи юридичних осіб. Саме це наштовхнуло мене на думку про створення студії Веб-дизайну.

Види діяльності:

§ Створення веб-сторінок:

Ш Html сторінки ;

Ш Сторінки з застосуванням flash технології;

Ш Веб-магазини та вітрини;

Ш Форуми та чат-кімнати.

§ Створення веб-банерів:

Ш Графічні банери;

Ш Анімаційні банери.

§ Розкрутка готових веб-сторінок.

Послугами мого підприємства будуть користуватися:

§ Підприємства:

Ш Малі підприємства;

Ш Середні підприємства.

§ Фізичні особи:

Ш Публічні люди (зірки, знаменитості);

Ш Звичайні люди.

Врахувавши, що моє підприємство буде займатись створенням сайтів лише на домені vin.com можна визначити попит:

;

Де:

П - загальний попит;

П_ВЕБ - попит на веб-сторінки;

П_БАН - попит на банери;

П_РОЗ - попит на розкрутку веб - сторінок ;

3- кількість веб-студій на Вінниччині;

Персонал підприємства:

§ 2 дизайнера;

§ 4 веб-конструктора;

§ 2 програміста

Робочий день триватиме10 годин (з 9 до 18) з обідньою перервою1 годину (з 13 до14).

3. Розробка установчих документів для створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи

Для створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу суб'єкта бізнесу, такі документи:

1. Реєстраційну картку встановленого зразка.

2. Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо засновників два або більше, то подаються протокол зборів засновників та установчий ( засновницький договір).

3. Статут

4. Документи, які підтверджують сплату внесків до статутного фонду ( для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).

Установчий договір - це угода між засновниками суб'єкта бізнесу, в якій регламентуються питання створення суб'єкта бізнесу, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому що він є одним із різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст - порядок об'єднання майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання прибутку. Договір, зазвичай, має такі розділи:

§ Преамбула.

§ Предмет, загальні положення договору.

§ Юридичний статус підприємства, що створюється.

§ Види діяльності.

§ Статутний фонд і вклади засновників.

§ Права і обов'язки засновників.

§ Управління підприємством.

§ Розподіл прибутку та відшкодування збитків.

§ Відповідальність за порушення договору.

§ Умови розірвання договору.

§ Умови та строки набуття договором чинності тощо.

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази, умови участі у розподілі прибутків та ризиків, потрібно розписати конкретні права і обов'язки учасників, порядок передавання прав на об'єкти промислової власності ( винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання тощо.

Статут - це основний документ що регламентує діяльність суб'єкта бізнесу. Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління. У цьому розумінні статут - нормативний документ підприємства, що доповнює та конкретизує більшість положень установчого ( засновницького договору).

Статут та установчий договір підписую усі засновники, тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом ( для фізичних осіб) або печатками ( для юридичних осіб) та подають на реєстрацію. Тільки після державної реєстрації суб'єкт бізнесу вважається створеним і дістає право на своє функціонування.

Завершується створення суб'єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб'єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код, який слугує для ідентифікації суб'єкта бізнесу в ринковому просторі. За цим кодом суб'єкт бізнесу - юридична особа заноситься до Державного реєстру підприємств та організацій.

Суб'єкти бізнесу - юридичні особи мають право створювати відокремлені відділення, філії, представництва, які визнаються суб'єктами бізнесу без прав юридичної особи.

4. Економічне обґрунтування створення акціонерного товариства

Таблиця 4.1 - Завдання

Варіант	15
Спосіб розміщення акцій		Емітент
Ціна виробів, грн.	А	10
	Б	11
	В	12
Змінні витрати V, грн.	А	5,9
	Б	8
	В	8,1
Кількість виробів, млн. штук	А	1,6
	Б	1,7
	В	1,3
С, млн. грн.	1,13
, %	13
, %	5
, %	19
, %	32
, %	43

Створення акціонерного товариства (АТ) передбачає проведення низки робіт. Насамперед, проводяться збори засновників (фізичних та юридичних осіб), на яких приймається рішення про створення акціонерного товариства. Це рішення оформлюється відповідним протоколом.

Засновники складають та приймають установчий договір, в якому визначається мета та напрямки діяльності майбутнього товариства, величина та механізм формування статутного фонду, даються відомості про засновників та обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між ними, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо.

Одним із актуальних питань при розробці установчого договору є визначення розміру статутного фонду. При визначенні величини статутного фонду слід враховувати дві обставини:

1. Статутний фонд повинен бути таким, щоб забезпечити загальну потребу в коштах, необхідних для здійснення підприємницької діяльності та отримання очікуваного результату.

2. Потрібно забезпечити привабливість акцій для населення та інвесторів, які при виборі напрямків вкладання своїх вільних коштів віддали б перевагу новостворюваному акціонерному товариству, яке випускає в обіг свої акції і виступає в цьому випадку емітентом.

Існує низка методик визначення величини статутного фонду акціонерного товариства.

Одна з таких методик передбачає спочатку розрахунок мінімальної величини статутного фонду. Ця методика базується на забезпеченні перевищення ставки дивідендів майбутнього АТ над середньою ставкою депозитних вкладів в комерційних банках. Потім отримана величина статутного фонду може корегуватись (збільшуватись) з урахуванням реальних витрат майбутнього підприємства на реалізацію поставленої мети.

Дана методика передбачає проведення таких розрахунків:

1. Визначають розрахункову ставку дивідендів , яка б гарантувала залучення грошових коштів населення та інвесторів:

[%],

% (1)

де: - розрахункова ставка дивідендів, %;

- річний рівень інфляції в країні, %;

- величина, що характеризує ризик вкладання грошей в акції підприємства, рівна 5-30 %;

- середня ставка процентів при вкладанні грошей на депозитні рахунки комерційних банків, %.

2. Визначається прогнозований прибуток П, який може отримати акціонерне товариство від виконання поставлених завдань з виготовлення та збуту запланованої продукції.

Величину прогнозованого прибутку П можна розрахувати за формулою:

,(4.2)

де: - ціна реалізації виробу і-го найменування, грн.;

- кількість виробів і-го найменування, які планується виготовляти за рік, шт.;

- витрати акціонерного товариства на виготовлення та реалізацію продукції, грн.;

- величина змінних витрат (матеріали, заробітна плата тощо), які перепадають на один виріб і-го найменування , грн.;

- величина постійних витрат (обладнання, оренда приміщень тощо), необхідних для виконання поставлених завдань, грн.;

- число найменувань виробів, які планується виготовляти;

ПДВ - прогнозована величина податку на додану вартість, який повинно сплатити акціонерне товариство.

Величину податку на додану вартість ПДВ можна розрахувати так:

,(4.3)

де: - зустрічна ставка податку на додану вартість, в %;

- прогнозована вартість матеріалів, які потрібно купити для виготовлення одного виробу і-го найменування, грн.

Розрахунок:

Розраховують величину чистого прибутку П_р, який може залишитися в акціонерному товаристві після сплати податку на прибуток, який був отриманий від виготовлення та збуту запланованої продукції:

,(4.4)

де: - ставка податку на прибуток, в %.

Розрахунок:

4. Розраховують масу дивідендів М, яка може бути спрямована на виплату дивідендів після того, як будуть зроблені внески в резервний та інші фонди акціонерного товариства:

,(4.5)

де: - ставка відрахувань у фонд розвитку виробництва та інші обов'язкові фонди, в %;

ФРВ - відрахування у фонд розвитку виробництва та інші обов'язкові фонди, грн.

Розрахунок:

5.Визначають мінімальну величину статутного фонду Ф:

,(4.6)

де: - розрахункова ставка дивідендів, в %.

Розрахунок:

Розрахована за формулою 4.6 мінімальна величина статутного фонду забезпечує виконання тільки одного показника, а саме: ставка дивідендів буде вищою, ніж середньорічна ставка по депозитних вкладах в комерційних банках.

6. Визначення кількості звичайних та привілейованих акцій, які потрібно запропонувати потенційним інвесторам для підписки

1)Мінімальну величину статутного фонду порівняли з реальними витратами, які повинно понести акціонерне товариство для реалізації поставленої мети.

Мінімальна величина статутного фонду забезпечує реалізацію поставленої задачі, тому величину статутного фонду потрібно або збільшувати, або приймати рішення про додаткове залучення коштів з інших джерел, наприклад, за рахунок випуску облігацій, отримання кредитів тощо. Зрозуміло, що останні дії не відобразяться на величині статутного фонду.

2)Після остаточного погодження величини статутного фонду визначимо кількість звичайних та привілейованих акцій, які будуть випущені на первинний ринок з метою їх реалізації та залучення необхідних для здійснення підприємницької діяльності коштів.

Номінальну вартість акції визначають засновники. При цьому слід враховувати, що вартість акції повинна дорівнювати числу, яке кратне 25 копійкам, а кількість привілейованих акцій не може перевищувати 10 % від загального обсягу випущених акцій. Всі інші акції, тобто 90 %, - звичайні.

К_а= 16944444/1= 16944444 (акції)

Із них 1694444 акцій привілейовані, 152500000 - звичайні.

8.Наступним етапом у створенні акціонерного товариства є публікація в пресі інформаційного повідомлення (емісійного проспекту) про створення акціонерного товариства (якщо акціонерне товариство відкритого типу). Мета інформаційного повідомлення - зацікавити потенційних інвесторів вкласти свої гроші в створюване акціонерне товариство.

Інформаційне повідомлення

АОсновні відомості про емітента

1.Фармацевтична інвестиційно-промислова компанія „Фарміон” була створена 5 травня 2005 року як акціонерне товариство відкритого типу з статутним фондом 16944444 акції, поділеним на 1694444 привілейованих акцій та 152500000 звичайних номіналом по 1 грн.

2.Юридична адреса засновників: м. Київ, вул. Хмельницьке шосе 13.

3.Предмет діяльності компанії

- Розвиток фармацевтичних технологій та методик виробництва лікарських препаратів, виробництво та реалізація медичних препаратів та допоміжних матеріалів

- Участь у капіталі інших акціонерних товариств

- Виробництво фармацевтичного обладнання

- Робота з цінними паперами, біржова діяльність

-Інша, не заборонена законом діяльність

4.Склад засновників, їх адреси, розмір внеску до статутного фонду та його питома вага:

Козак Руслан Анатолійович - вул. Д. Нечая 83а - 1694444 грн., або 10%

Козак Анатолій Анатолійович - вул. Д. Нечая 83а - 1694444 грн., або 10%

Козак Миколай Анатолійович - вул. Д. Нечая 83а - 1694444 грн., або 10%

5.Органи Управління компанією:

- Загальні збори акціонерів

- Рада директорів

В проміжках між загальними зборами вищим органом управління є Рада директорів, до якої пропонується обрати:

Козак Руслан Анатолійович, 1983 року народження

Козак Анатолій Анатолійович, 1962 року народження

Основні напрямки діяльності ВАТ

Метою та предметом діяльності Товариства є:

- Виготовлення лікарських засобів різної лікувальної дії;

- Лабораторні дослідження та клінічні випробовування нових медичних препаратів;

- діяльність, пов'язана з розробкою, виготовленням, ввезенням, вивезенням, реалізацією та використанням допоміжних лікарських засобів (вата, бинти тощо);

- будівельна діяльність (окремі види проектних та будівельно-монтажних робіт для побудов дослідницьких лабораторій, інженерних вишукувань для будівництва, надання інженерних та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України);

- будівництво та технічне обслуговування станцій переливань крові, аптечних пунктів, аптечних кіосків тощо;

- організація збуту продукції, виготовленої на виробничих підприємствах, що належать ВАТ „Фарміон”;

Інвестиції будуть направленні на реорганізацію підприємства, оновлення обладнання, покращення продукції, виготовлення зовсім нової продукції в галузі фармацевтики, проведення високотехнологічних (довготривалих) та планових досліджень у галузі фармакології . Планується реалізувати проекти, які полягають в тому, щоб виготовляти новітні високоефективні та нешкідливі (шляхом проведення клінічних випробовувань) лікарські засоби. Ефективність цих проектів залежить від роботи керівництва підприємства, а як показав досвід роботи цих працівників на попередніх місцях роботи, їх здатність організовувати виробництво, впроваджувати нові ідеї, не залишає ніяких сумнівів в ефективності проектів. Щодо ризиків, то, як в будь-якій справі, в нашій справі існують ризики, проте ризики в даному випадку є мінімальними. Завадити здійсненню запланованих проектів може в деякій мірі зміна законів в країнах ЄС та законів щодо структури державної влади, хоча це мало ймовірно.

Підприємство випускає акції в кількості 16944444, із них 152500000 - звичайні, 1694444 - привілейовані. Акції можна скупити на фондовій біржі номінал однієї акції - 1 коп., в продаж буде випущено 49% акцій.

Акціонери не матимуть прав впливати на роботу підприємства, якщо не матимуть 51% акцій, які будуть зосередженні в одних руках. Дивіденди виплачуватимуться через „Промінвестбанк”, кожен акціонер матиме рахунок у цьому банку і кошти будуть щомісячно надходити на цей рахунок.

Підприємство буде займатися перспективною справою, тому дивіденди будуть надходити вчасно у разі ненадходження дивідендів підприємство нестиме за це кримінальну відповідальність. Оскільки підприємство займатиметься надзвичайно продуктивною справою, то статутний фонд буде збільшуватись щорічно і отож збільшуватимуться дивідендів акціонерів.

5. ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО МІСЦЯ РОЗТАШУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

До стратегічних питань підприємництва відносять вибір місця розташування суб'єкта бізнесу - підприємства. При цьому потрібно розрізняти такі питання:

- вибір місця розташування офісу підприємства;

- вибір місця розташування самого.

Зрозуміло, що основний вплив на результати діяльності підприємства здійснює місце розташування самого підприємства.

Кращим буде таке розташування підприємства, де так званий брутто-прибуток (БП), тобто прибуток, який безпосередньо залежить від місця знаходження підприємства, буде найбільшим:

БП=Д-В>максимум, (5.1)

де: Д - дохід підприємства за рік, грн.;

В - річні витрати, які безпосередньо залежать від місця розташування підприємства, грн.

В свою чергу, річні витрати, які безпосередньо залежать від місця розташування підприємства, розраховуються за формулою:

В=В₁+ В₂+В₃+В₄+В₅ , (5.2)

де: В₁- витрати на транспортування матеріалів та сировини, комплектуючих, готової продукції від джерела постачання до місця розташування підприємства, грн./рік;

В₂- витрати на заробітну плату персоналу, грн./рік;

В₃- витрати на оренду приміщень, грн./рік;

В₄- величина податків на капітал, грн./рік;

В₅- величина податків з доходу від підприємницької діяльності, грн./рік.

Розглянемо фактори, які впливають на вибір оптимального місця розташування підприємства, більш докладно.

Витрати на транспортування матеріалів та сировини, комплектуючих, готової продукції від джерела постачання до місця розташування підприємства В₁ можна розрахувати за формулою:

(5.3)

де: вартість транспортування 1 тонно-км вантажу даного виду, грн.;

відстань від джерела постачання до місця розташування підприємства, км.;

маса матеріалів, сировини, комплектуючих, готової продукції, які постачаються на підприємство від джерела постачання за рік, тонн;

(5.4)

де: М - маса виробу, кг;

Р - кількість потенційних покупців, які мешкають в даному регіоні;

К₅ - коефіцієнт, який враховує, скільки саме покупців, які проживають в регіоні, завітають до підприємства;

К₆ - коефіцієнт, який враховує, скільки покупок зроблять потенційні покупці, зайшовши до даного підприємства.

коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на переміщення транспортних засобів від джерела постачання до місця знаходження підприємства, включаючи оплату проїзду транспорту порожняком.

Витрати на заробітну плату персоналу В₂, включаючи її доставку до місця роботи, можна розрахувати за формулою:

(5.5)

де: середньомісячна заробітна плата одного працівника, грн./місяць; коефіцієнт, який враховує виплати підприємства в обов'язкові державні соціальні фонди, в відносних одиницях;

кількість працівників;

12 - число місяців в році;

коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на заробітну плату в випадку коли підприємство знаходиться в зоні з дуже розвинутою інфраструктурою.

Витрати на оренду приміщень В₃ можна розрахувати за формулою:

(5.6)

де:розцінка, тобто плата за оренду 1 кв.м. приміщень за місяць, яка діє в даний час грн./кв.м.;

площа приміщень, які орендуються, кв.м.;

12 - число місяців в році;

коефіцієнт, який враховує збільшення орендної плати персоналу при наближені до центральних районів, тобто до розвинутої інфраструктури.

Величина податків на капітал В₄ розраховується за формулою:

(5.7)

де: К - вартість основного капіталу, який задіяний в бізнесі, грн.;

загальна ставка податку н а основний капітал, в %;

загальна ставка податку з обороту (непрямі та прямі податки на бізнес) та податку на прибуток, у відсотках;

коефіцієнт, який враховує зменшення податків при розташуванні підприємства в вільній економічній зоні.

Виручка (виторг) підприємства Д за рік розраховується за формулою:

Д=ц·Р·К₅·К₆ (5.9)

де: ц - середня ціна одиниці товару, грн.;

Р - кількість потенційних покупців, які мешкають в даному регіоні;

К₅ - коефіцієнт, який враховує, скільки саме покупців, які проживають в регіоні, завітають до підприємства;

К₆ - коефіцієнт, який враховує, скільки покупок зроблять потенційні покупці, зайшовши до даного підприємства.

Варіанти розміщення підприємств та джерел постачання наведено в таблиці 5.1.

коефіцієнт, який враховує зменшення податків при розташуванні підприємства в вільній економічній зоні.

Величина податків з доходу від підприємницької діяльності В₅ розраховується за формулою:

(5.10)

де: Д - виручка (виторг) підприємства за рік, грн.;

Конкретні показники економічної діяльності підприємства наведені в таблиці 5.1.

На рисунку 5.1 представлено карту на якій є 24 пункти, де можна розмістити підприємство, та 4 джерела звідки до підприємства можуть доставлятися сировина та матеріали. Згідно карти визначається відстань від джерела постачання до місця розташування підприємства (Масштаб : 1см =1км).

Таблиця 5.1 - Варіанти розміщення підприємств та джерел постачання

№ Варіанта	Джерело постачання	Пункти, де можна розташувати підприємство
16	В	1,23,9,11,12,16

Визначимо брутто-прибуток для кожного пункту де може розташовуватися підприємство.

Пункт 1

,

,

,

,

,

,

В=633,49+14973+5227,2+585+116567,1=137985,78(грн),

БП=448335-137790,86 =310349,21 (грн).

Пункт 23

,

,

,

,

,

,

В=1237,19+14973+6177,6+1170+ 407984,85=431542,64(грн),

БП=1569172,5-431542,64=1137629,86(грн).

Пункт 9

,

,

,

,

,

,

В=310,1+13020+871,2+1170+93253,68=108624,98 (грн),

БП=358668-108624,98=250043,02 (грн).

Пункт 11

,

,

,

,

,

,

В=201,64+14973+5227,2+585+116567,1=137553,93 (грн),

БП=448335-137553,93=310781,06 (грн).

Пункт 12

,

,

,

,

,

,

В=39,84+13020+4552+1170+34970,13=35129,49 (грн),

БП=134500,5-35129,49 =99371,01 (грн).

Пункт 16

,

,

,

,

,

,

В=438,57+14973+5227,2+585+116567,1=137790,86 (грн),

БП=448335-137790,86 =310544,13 (грн).

Таблиця 5.2 - Результати розрахунків величини брутто-прибутку

Пункт п-ва	Д грн.	В1 грн.	В2 грн.	В3 грн.	В4 грн.	В5 грн.	?В грн.	БП грн.
1	448335	633,49	14973	5227,2	585	116567,1	137985,78	310349,21
23	1569172,5	1237,19	14973	6177,6	1170	407984,85	431542,64	1137629,86
9	358668	310,1	13020	871,2	1170	93253,68	108624,98	250043,02
11	448335	201,64	14973	5227,2	585	116567,1	137553,93	310781,06
12	134500,5	39,84	13020	4752	1170	34970,13	35129,49	99371,01
16	448335	438,57	14973	5227,2	585	116567,1	137790,86	310544,13

З отриманих розрахунків найбільший брутто-прибуток (БП) буде в тому випадку якщо підприємство розташувати в пункті 23, який знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвиненою інфраструктурою. Але основною проблемою вибору місця розташування підприємства є те що ні результати діяльності цього підприємства, ні відповідні витрати не можна визначити точно. Всі вони будуть мати певну невизначеність, тому вибране місце розташування підприємства може виявитися неоптимальним. Із цього витікає, що вибір місця розташування підприємства - це проблема прийняття рішень в умовах невизначеності, яку слід вирішувати шляхом зіставлення альтернативних розрахунків, на основі яких вибирається найкращий варіант.