Формування заробітної плати в ринкових умовах

Для матеріального стимулювання у великих корпораціях світу в 90-х роках стали характерними такі тенденції:

збільшення масштабів застосування систем змінної заробітної плати і зростання змінної частини у загальному доході співробітника;

зростання масштабів застосування групових, або колективних, форм заробітної плати;

широке розповсюдження систем оплати за знання і компетенцію;

розвиток гнучких систем пільг. Водночас простежуються дві особливості:

нові моделі оплати праці у більшості організацій не витісняють повністю традиційні системи, а лише доповнюють їх;

сучасні моделі охоплюють не всіх працівників підприємства, а лише окремі категорії чи підрозділи.

Необхідність реформування заробітної плати в ринкових умовах Система централізованого планування, що існувала в недалекому минулому, суворо регламентувала діяльність підприємств у питаннях оплати праці. В обов'язковому порядку встановлювалися: ставки розмірів індивідуального заробітку, показник середнього заробітку, ліміт кількості зайнятих, розміри фондів оплати праці та економічного стимулювання.

Ринкова економіка визначила проведення реформи оплати праці. її мета - принципово нова й ефективна система матеріального стимулювання. Основними принципами оплати праці в ринковій економіці є:

винагорода працівників у розмірах, що об'єктивно відбивають кількість витраченої праці й результати роботи колективу;

надання підприємствам і організаціям, що функціонують на основі різних форм власності, максимальної самостійності в питаннях оплати праці;

державна регламентація розмірів_г мінімальної заробітної плати, що забезпечує працівникам різної кваліфікації нормальне відтворення робочої сили.

Таким чином, в умовах ринку оплата праці заснована на принципово нових положеннях, і колектив (окремий працівник) одержує частину суспільного продукту, ним виготовленого, тільки в разі його реалізації на ринку. Отже, визнання споживачем і стан ринкової кон'юнктури - це два фактори, які визначають рівень доходів колективу й окремого працівника.

Змінився підхід до поділу праці. За основу однакової оплати за рівну роботу беруться не витрати - кількість годин робочого часу і рівень кваліфікації, а результати праці - визнання ринком продукту праці як товару. Засоби від реалізації товарів - вищий критерій для оцінювання кількості і якості праці товаровиробників і головне джерело їхніх особистих доходів.

Заробітна плата є основною формою винагороди за працю і важливий стимул працівників підприємств, оскільки виконує відтворювальну і стимулюючу (мотиваційну) функції.

У країнах Заходу зазвичай розрізняють такі поняття, як "заробітна плата" і "платня", при цьому під заробітною платою розуміють винагороду працівників фізичної праці, а під платнею - винагороду працівників розумової праці. До винагород так само належать пенсії, допомоги через непрацездатність, оплачувані відпустки, право користування транспортом, інші пільги, а так само комісійні, частка в прибутку тощо.

Загальний рівень оплати праці на підприємстві залежить від ряду факторів:

результатів господарської діяльності, рівня прибутковості;

кадрової політики підприємства;

рівня безробіття в регіоні;

впливу профспілок, конкурентів і держави.

Метою раціональної організації оплати праці є встановлення відповідності між мірою праці й мірою споживання. Розрізняється грошова або номінальна заробітна плата і реальна заробітна плата.

Мірою праці виступає сума грошей, яку одержує працівник за виконану роботу. Ця грошова плата не дає повного уявлення про фактичний рівень оплати праці. Дійсна її величина залежить від рівня цін на предмети особистого споживання, вартості комунальних послуг, розмірів оподаткування обкладання тощо.

Мірою споживання виступає реальна заробітна плата, яка виражається в засобах існування й послугах, якими користується працівник, показує, яку кількість товарів і послуг він може купити на свою номінальну (грошову) заробітну плату.

Таким чином, реальна заробітна плата визначається розміром номінальної заробітної плати, рівнем цін на предмети споживання й послуги, величиною квартирної плати, розміром стягнутих податків.

Середньомісячну номінальну й реальну заробітну плату в Україні за 1995-2002 рр. характеризують дані таблиці 5 (додаток Г).

Наведені дані свідчать про значне збільшення номінальної заробітної плати в розглянутому періоді (з 73 до 376 грн.), тим часом як реальна заробітна плата, судячи з її індексів у 1996 - 2000 році, залишалася на дуже низькому рівні, деяке її збільшення спостерігається у 2001 - 2002 році. Аналогічне становище із середньомісячною номінальною заробітною платою в Запорізькій області. Так, остання за 1995 - 2002 р. збільшилася з 84 до 445 грн., водночас реальна заробітна плата зросла не набагато.

До основних проблем у сфері оплати праці на цьому етапі розвитку економіки України варто зарахувати:

хронічне зменшення реальної заробітної плати основної маси працівників, що зумовлено відсутністю компенсацій інфляційних утрат;

низький рівень середньої й мінімальної заробітної плати.

Власники середньої заробітної плати на Україні належать до категорії бідних, тому що 65% такої заробітної плати вони витрачають на харчування (американці - 12,3%) прибутків, шведи - 23%, японці - 18,4%, французи - 18,6%), голландці й німці - 15%).

Низька середня заробітна плата багато в чому зумовлена невирішеністю проблеми мінімальної заробітної плати, яка на сьогодні є технічним нормативом, відповідно до якого встановлюються різноманітні види соціальної матеріальної допомоги.

Тому встановлення соціально справедливого й економічно ефективного рівня мінімальної заробітної плати має першочергове значення для створення діючої системи мотивації праці.

Ця проблема потребує негайного прийняття соціально й економічно справедливого законодавства про мінімальну заробітну плату. При реалізації реформи заробітної плати мають бути вирішені такі проблеми:

визначення основних напрямів подальшого удосконалення механізму регулювання оплати праці;

розробка критеріїв якісної оцінки мотивації та стимулювання праці;

дієвого контролю за реалізацією законодавства з оплати праці й норм Генеральної тарифної угоди;

зближення розміру мінімальної зарплати з мінімальним прожитковим мінімумом;

внесення змін у чинні законодавчі й нормативно-правові акти з питань оплати праці відповідно до сьогоднішнього дня.

Вирішення цих проблем усуне принцип „зрівнялівки" в оплаті праці, при цьому зросте стимулювання професіоналізму, продуктивність, відповідальність за результати праці, підвищиться реальна заробітна плата в 2-2,5 рази, і ВВП досягне рівня 45% (зараз 25,5%).

Мінімальна заробітна плата у сфері праці та її оплати