Політекономія як наука

7

Вступ

Людські істоти - це особи, що мають безліч потреб. В числі потреб їм потрібні любов, суспільне визнання, матеріальні блага і життєві зручності. Боротьба людей за покращення матеріального становища, їх прагнення “заробити собі на життя” - це і є предмет економічної науки.

Джерела економічної думки мають глибоке коріння і спрямовані в давнину. Уже перші люди володіли початковими економічними знаннями. З виникненням перших класових суспільств на древньому Сході в центрі економічної думки стали проблеми організації та управління державним господарством.

Економічна теорія вперше виникла в античному суспільстві як “економія” - наука про домогосподарство. Термін “економія” вперше запропонував Ксенофонт. Найбільш глибоким дослідником економічних проблем був Аристотель.

В більш пізній період виникли проблеми, пов'язані з економікою, яких не знав античний світ і які вимагали свого осмислення. Їх намагались вирішити такі вчені як Томас Мор, Томазо Кампанелла та ін.

Становлення капіталізму сприяло виникненню економіки як самостійної науки, яка дістала назву політичної економії. В центрі її уваги спочатку знаходилась не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі підвищив роль купців. Інтереси купців виражала перша школа, що виникла в політичній економії - меркантилізм (XVI -XVII)ст. В1615 році Антуан - де Монкретєн опубліковує “Трактат політичної економії”, що дав назву майбутній науці. Словосполучення “політична економія” походить від слів “політейя” - суспільство, держава; “ойкос” - господарювання, “номос” - закон. Таким чином, термін “політична економія” означає в буквальному смислі - закони суспільного господарювання.

Метою дослідження меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства. Об'єктом спостережень стала капіталістична торгівля, а предметом пристальної уваги - рух грошей і товарів між окремими сторонами. Це вчення відображало інтереси торгівельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Оскільки основною формою багатства представники меркантилізму вважали золото і срібло, то таке багатство, на їхню думку, нагромаджується в результаті зовнішньої торгівлі.

Оскільки ця школа відображала переважно інтереси торгівельної буржуазії, уже наприкінці XVI - на початку XVII ст. її ідеї увійшли в протиріччя з інтересами промислової буржуазії.

На зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Засновники - У. Петті. Ф. Кене та А.Р.Ж. Тюрго. Найвищого досягнення набула в працях англійських економістів А. Сміта (1723 - 1790) та Д. Рікардо (1772 - 1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей, започаткувала теорію трудової вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.

У Франції варіантом класичної школи були фізіократи (з грец. - влада природи). Вони вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу з капіталу.

Класична школа буржуазної політичної економії, її прогресивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії.

К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці, виокремлює те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар, виділив поняття середньої вартості товару, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того виражає коливання попиту і пропозиції.

1. Предмет політекономії, її напрями, школи і течі

Історична школа та маржиналізм. Історична школа виникла в Німеччині. Економічні явища, на думку представників історичної школи, зумовлені історичними обставинами. Тому вони політекономію ототожнювали з поняттям “національна економіка”. У середині ХІХ ст. виникає новий напрям економічної науки - маржиналізм (від франц. - граничний). Основою маржиналізму є теорія граничнї корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів, тобто граничною корисністю.

Основні напрямки сучасної економічної теорії. Всю сукупність течій і шкіл сучасної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрямки:

1. Неокласична економічна теорія.

2. Інституціонально - соціальний напрямок, або інституціоналізм.

3. Кейнсіанство та неокейнсіанство.

Об'єктом дослідження неокласичної економічної теорії є поведінка ”Людини економічної”, яка як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати (чи зусилля).

Інституціоналізм (з лат. - установа) - один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ ст. Він заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих в управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

Кейнсіанство - один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж. Кейнса. Кейнс усвідомив, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати.

Посткейнсіанство - один із напрямів розвитку західної економічної науки, що розглядає теорію Кейнса лише як один із елементів нової системи економічних поглядів. Значну роль посткейнсіанці відводять існуванню грошей та грошово-кредитних інститутів, грошового попиту та грошової пропозиції на процес відтворення, виступають за розробку довгострокової стратегії регулювання економіки, проведення глибоких структурних реформ, за впровадження системи національного планування економіки. Широкого розвитку в сучасних умовах набув також монетаризм, засновником якого вважають М. Фрідмена.

Суттєвий внесок в розвиток світової економічної науки внесли й українські вчені, такі як С.Ю. Десницький, М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, Є.Є. Слуцький, М.В. Птаха.

Розвитку економічної теорії, в тому числі політичної економії, присв'ячена спеціальна наука “Історія економічних вчень”.

2.Функції політекономії та її методологія

Функція всякої науки - це те, заради чого вивчається її предмет, яку роль наука відіграє в суспільному житті. Функції політичної економії відповідають на питання: для чого суспільству, державі, окремій моделі слід вивчати економічні відносини.

Політекономії властиві такі функції: теоретико - пізнавальна, практична, критична, методологічна та виховна.

Теоретико-пізнавальна функція пояснює закономірності, процеси та явища економічного життя суспільства. Вона допомагає людині, спеціалістам, керівникам підприємств орієнтуватись в складних економічних процесах, що відбуваються в житті суспільства, мати про них наукове, а не побутове, судження.

Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Тому теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція. Якщо, наприклад, теоретико-пізнавальна функція спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціально орієнтованої ринкової економіки, то практична функція націлена на створення національних банків, економічної та соціальної та екологічної інформації, організації центрів дослідження.

В широкому розумінні практична функція політичної економії зводиться до того, що є науковою основою економічної політики держави. Як правило, провідниками економічної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою є вчені - політекономи (доктори наук, професори, академіки). Вони ж є радниками з економічних питань президентів та керівників урядів.

Критична функція полягає в можливості того, хто володіє політ економічними знаннями, оцінити те чи інше економічне явище в суспільстві, зробити певні наукові обґрунтовані висновки.

Роль методологічної функції в тому, що політекономія є теоретичною базою, основою, всіх інших конкретних економічних наук - економіка підприємства, економіка галузі, банківська справа, маркетинг, менеджмент тощо.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної психології людини, соціальної або професійної групи. Вивчення політичної економії формує сучасне економічне мислення, орієнтоване на свідому поведінку, зокрема, в умовах ринку. Завдяки виховній функції майбутнім спеціалістам прищеплюється вболівання за стан справ у вітчизняній економіці, прагнення своєю активною поведінкою та компетентністю сприяти прискоренню економічного розвитку країни.

Метод - це те, яким чином наука вивчає свій предмет. Методи політичної економії - це шлях пізнання економічних відносин, їх основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії. Вивчення системи прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука методологія.

Головними структурними ланками методу економічної теорії є філософські та загальнонаукові принципи розвитку, суперечності, взаємодії, об'єктивності зокрема закони та категорії діалектики: єдності і боротьби протилежностей, кількісно - якісних змін, заперечення заперечень, якість, кількість тощо.

Найбільш поширеним є діалектичний метод.

Діалектика - це наука про більш загальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення. Завдяки ній економічні закони та категорії вивчаються як складові цілісної економічної системи.

Економічна система розглядається як розвинутий взаємозв'язок категорій і законів, їх взаємозв'язок в розвитку. Це означає, що кожне явище і система аналізується в процесі саморуху від нижчого до вищого, від старого до нового. Протиріччя виступає як внутрішнє джерело так і основний принцип руху.

Власне розвиток розуміється як перехід кількісних змін у якісні і навпаки, як єдність і боротьба протилежностей, як заперечення заперечення. Діалектичний метод був розроблений Кантом, Фіхте, Гегелем і був використаний К. Марксом при написанні “Капіталу”. Для пізнання окремих соціально - економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів пізнання соціально - економічних процесів чільне місце належить структурно - функціональному методу, який передбачає розгляд будь - якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

Одним із способів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу і використання на цій основі математичних методів в економічних дослідженнях.

За допомогою спеціальних методів економічна теорія висвітлює сутність явища, що вивчається. До з найважливіших спеціальних прийомів економічних досліджень є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається.

Абстрактне мислення охоплює також методи пізнання виробничих відносин, зокрема аналіз і синтез, індукцію та дедукцію. У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде від абстрактного до конкретного, від розуміння сутності відносин до вияву їх у конкретній ситуації.

Метод індукції зводиться до вивчення явищ, фактів економічного життя і формування певних висновків, метод дедукції - навпаки, дослідження від висновків до фактів.

Наукове пізнання суспільних процесів і систем передбачає також використання методу поєднання логічного та історичного підходів до вивчення економічної теорії.

3. Економічні закони та економічні категорії

Змістом політичної економії як науки є економічні закони та економічні категорії.

Економічний закон - це внутрішньо необхідні, сталі, такі, що багато раз повторюються суттєві причинно - наслідкові зв'язки між економічними явищами і процесами, а також між сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто не залежать від свідомості і волі окремих людей і навіть держави. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються й функціонують лише у процесі діяльності людей, тобто завдяки свідомості і волі людей.

Економічні закони, на відміну від законів природи, не вічні. Більшість із них діє впродовж існування одного або кількох суспільних способів виробництва.

Люди, як і держава в цілому не можуть відмінити об'єктивні економічні закони, але їм під силу створити умови для їх існування. Це досягається, по - перше, вдосконаленням права власності, господарського механізму; по - друге, за допомогою державного регулювання. Економічна діяльність людей, тобто виробництво матеріальних благ, їх облік, розподіл і споживання, у свою чергу залежить від розвитку продуктивних сил а інших елементів економічної системи, соціальних і капітальних ресурсів.

Система економічних законів включає чотири їх типи.

Перший тип - це загальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однакових для всіх соціально - економічних формацій.

До другого типу належать закони, що діють у кількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони діють з моменту виникнення товарного виробництва, тобто з часу розпаду первіснообщинного ладу.

Третій тип - специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки в процесі взаємодії між продуктивними силами і відносинами власності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво прибутку як основної мети всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

До четвертого типу економічних законів належать закони, що діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва. (Наприклад: закон утворення монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні категорії - це теоретичний вираз, мисленні форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Вони теоретично відображають насамперед відносини власності у їх взаємодії з розвитком системи продуктивних сил. Оскільки змістом останніх виступає взаємодія людини з природою у процесі праці, то однією стороною економічної категорії є окремі рамки цієї взаємодії. Такими категоріями, зокрема, є праця, предмети праці, засоби праці, споживна вартість, продукт праці та ін.

Другою стороною економічної категорії є відносини між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності, результатів праці. Окремі ланки цих відносин відображаються в таких категоріях, як гроші, ціна, вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо.

Окрема економічна категорія відображає окремі елементи розвитку економічної системи.

4. Об'єкт політекономії та її предмет

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро -, макро -, і глобальних рівнях).

Макрорівень - охоплює господарство країни в цілому.

Глобальний рівень - розглядає міждержавні об'єднання та світове господарство.

Мікрорівень - розглядає домогосподарство, фірму.

Економічна теорія досліджує проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне виробництво.

Найпоширеніше визначення предмета політичної економії таке:

Політична економія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну і розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг, й також економічні закони, що управляють цими процесами.

Економічна наука досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення необмежених потреб.

Економічні виробничі відносини - це відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності тобто у виробництві, обміні, розподілі та споживанні благ та послуг.

Виробництво - в економічному розумінні це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу та їх узгодженого цілеспрямованого використання.

Обмін - це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробника до споживача і цей рух обслуговують гроші, торгівля і ціни.

Розподіл - це формування доходів підприємств, робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави.

Споживання - це використання доходів і реалізація корисних властивостей речей та послуг.

Політична економія на відміну від інших т. зв. конкретних економічних наук, в центрі уваги тримає суспільно - економічні відносини, тобто відносини щодо володіння, розпорядження та користування (відносини власності), становище різних прошарків населення в економічному житті, їх інтереси в суспільному відтворенні. Прикладом таких відносин є відносини між власниками підприємств - роботодавцями, та власниками робочої сили - людьми найманої праці.

Висновки

1.Економічна теорія є узагальненим відображенням господарської діяльності, її закономірностей. Вона тісно пов'язана зі створенням багатства, матеріальних умов добробуту людей, їхнім розподілом і споживанням.

2.Економічна теорія досліджує, як суспільство вибирає найліпші способи використання обмежених ресурсів, щоб виробляти різноманітні товари та розподіляти їх серед різних груп населення. Економічна теорія є дослідженням багатства й одночасно частиною дослідження людини.

3.Економічна теорія тісно пов'язана з усіма економічними дисциплінами, для яких вона є методологічною (теоретичною) основою, з іншими суспільними, а також природничими й гуманітарними дисциплінами.

4.Економісти використовують різноманітний інструментарій для дослідження господарської діяльності людей, зокрема спостереження та економічний аналіз. Результати досліджень відображають певний стан економіки, певні факти. Нові факти спростовують старі теорії, і наука розвивається далі.

5.Розглядаючи економічні проблеми, треба уникати низки пасток, зокрема так званої «помилки композиції» - помилки, пов'язаної зі співвідношенням часткового і цілого. Важливо також завжди пам'ятати, що наші спостереження «хворіють» на суб'єктивізм, а також те, що досліджуючи те чи інше питання, слід дотримуватися припущення «за інших однакових умов».

6.Економічна теорія виконує низку функцій: окрім методологічної, ще й світоглядну, пізнавальну, практичну.

7.В економічній науці можна виокремити три філософські концепції: класичну, кейнсіанську і марксистську. Вони по - різному трактують те, якою є ефективна форма власності, як досягати рівноваги в економіці і як забезпечити розподіл виготовлених життєвих благ.

8.Сучасна економічна теорія є результатом усього попереднього її розвитку, синтезом її історії. Вона увібрала в себе найяскравіші наукові набутки, які стали загальновідомими й апробовані практикою.