Мікроекономіка як наука

Міністерство транспорту та зв`язку України

Державний Економіко-Технологічний Університет Транспорту

РЕФЕРАТ

З мікроекономіки

Тема : «Мікроекономіка як наука»

Виконала : студентка 2-Ф-2

Тарасова Анастасія

Перевірив:Маркевич Н.А.

Київ 2008

ПЛАН

1.Мікроекономіка як наука

2.Основні поняття та припущення

3.Методи мікроекономічних досліджень

4.Список використаної літератури

1. МІКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі суб'єкти, а з іншого - вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур - галузевих ринків. Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX -- на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємства.

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. При виборі оптимального варіанта використання ресурсів ми завжди стоїмо перед альтернативою, тому «альтернативною вартістю» зробленого вибору можна назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Здійснюючи вибір, необхідно узгоджувати результат використання ресурсів з певною платою за можливість такого вибору. Рішення, які щодня приймають домогосподарства, фірми, інвестори, по використанню рідкісних ресурсів, повинні забезпечувати нормальне функціонування економіки. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем:

Обмеженість ресурсів зумовлює те, що збільшення пропозиції будь-якого товару неможливо без зменшення пропозиції іншого товару. Автомобільна фірма, маючи певні площі, кількість устаткування та робочих, не може одночасно збільшити випуск мікроавтобусів і випуск седанів. Зробивши більше мікроавтобусів, фірма відмовляється від можливості виробництва певної кількості седанів. У цьому випадку річна плата за збільшення виробництва мікроавтобусів - відмова від річного обсягу виробництва седанів. Фірма зробила правильний вибір розподілу ресурсів, якщо попит на мікроавтобуси високий. Суспільство, у цілому, теж зіштовхується з проблемою «що виробляти?». Припустимо, у гіпотетичній економіці виробляють два товари: одяг ( у ) і продукти харчування ( х ), але існують такі обмеження:

· кількість ресурсів і рівень розвитку продуктивних сил на цей час постійні;

· повне та ефективне використання ресурсів.

За допомогою простої економічної моделі - кривої виробничих можливостей - проілюструємо проблему «що й скільки виготовляти» з використанням, поняття «альтернативна вартість» (мал. 1)

Мал.1. Крива виробничих можливостей.

Крива АВСD визначає границю виробничих можливостей нашої гіпотетичної економіки. У точці А всі ресурси використовуються для виробництва одягу. У точці B всі ресурси використовуються для виробництва продуктів харчування. При пересуванні з точки А в точку В і С ми відмовляємося від виробництва певної кількості одягу, щоб виготовляти чи збільшити виробництво продуктів харчування. Точка N - неефективне використання ресурсів. Точка О - перебуває вище виробничих можливостей цієї економіки. За наявності постійних ресурсів, крива може переміститися в точку О лише за розвитку науково-технічного прогресу та використанні його результатів (нові технології) у виробництві.

Кількість одиниць товару, яким необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених можливостей чи альтернативною вартістю .

Для виробництва можуть бути використані альтернативні ресурси (високомеханізована чи ручна праця). Коли науково-технічний прогрес забезпечує більший обсяг випуску за тих самих ресурсів, менеджери, які приймають рішення, повинні порівняти вигоду від використання нової технології і витрати, пов'язані з її впровадженням.

Добробут людини частково залежить від кількості щорічного споживання товарів і послуг. Обсяг споживання, у свою чергу, залежить від доходу (зарплата, дивіденди, відсотки). Рішення, прийняті як індивідом, так і державою, впливають на характер розподілу доходів. Дохід людини залежить також від податків і платежів державних органів (пенсія, безплатне медичне обслуговування, безплатна освіта). Тому розподіл між громадянами доходу, який може бути витрачений, залежить від рішень, що впливають на надходження, податки і урядові платежі. Досить часто в наш час економіку визначають як суспільну науку, що вивчає вибори, які роблять люди, використовуючи різні ресурси для задоволення своїх потреб та бажань. Економічні вибори здійснюються скрізь: у фірмах та на підприємствах при виробництві тієї чи іншої продукції або послуг, в державних установах, що приймають політичні та соціальні рішення, у безприбуткових організаціях (церкви, благодійні фонди тощо). Тобто, економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві.

Частина економічної теорії, де вивчаються вибори, які здійснюються малими економічними одиницями та наслідки цих виборів, називається мікроекономікою. Іншими словами, мікроекономіка - це галузь економічної науки, яка досліджує діяльність окремих осіб, споживачів, виробників, які, взаємодіючи, формують ціни, за якими продаються товари і послуги. Тому мікроекономіку ще називають теорією цін. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва треба пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки і запитання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Пошук відповіді на переліченні запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати свої функції.

Ресурси можуть бути використані для невідкладного споживання або частина ресурсів може бути використана для забезпечення споживання в майбутньому. Має бути прийняте рішення, яку частину доходу зберегти для фінансування капіталовкладень в економіку, для збільшення виробничих потужностей, для накопичення доходу в сім'ї. Сучасна мікроекономіка вивчає, як вирішуються ці запитання. Таким чином, мікроекономіка - це наука про прийняття рішень економічними суб'єктами, домогосподарствами і фірмами.

Об'єкт мікроекономіки - економічна діяльність людей і загальні економічні проблеми, що виникають.

Суб'єкти мікроекономіки - окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Кожен з цих суб'єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди, зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення. Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції, яке принесе їм максимальний прибуток.

Знання основних принципів, щодо прийняття рішень в мікроекономіці, може істотно підвищити ефективність практичної діяльності. Тому метою економічної теорії є з'ясування і аналіз цих принципів і закономірностей.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного аналізу . Порівнюючи втрати та переваги, суб'єкт оцінює не загальне їх значення, а приріст користі чи збитків. Для прийняття рішень мають значення саме ці прирости, додаткові результати, які й визначають економічну поведінку суб'єкта.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб'єктів в різних ринкових структурах. Індивідуальний економічний суб'єкт - це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб'єкти ринкової економіки численні - це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо. Центральними суб'єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач - це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів - як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор. Об'єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб'єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди. 

2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ПРИПУЩЕННЯ

Дослідження поведінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:§ принцип рідкісності або обмеженості ресурсів,§ закон спадної віддачі; § принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб'єктів. Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб'єктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами. Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб'єктами постає проблема вибору. Вибір - це компроміс, на який змушені йти економічні суб'єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов'язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення. Альтернативна вартість - це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага. Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат. Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб'єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб'єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати. Всі суб'єкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб'єктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень. Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку. Окремі суб'єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб'єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку. Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб'єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції. Ринок досконалої конкуренції - це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій - державних або недержавних. Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасних економіках лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні структури, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які належать до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

3. МЕТОДИ МІКРОЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об'єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов'язаних загальних та специфічних методів. До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв'язки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов ”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів. До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання. Граничний аналіз - один з головних методів мікроекономіки - це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп'ютерні, змішані моделі. Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб'єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов. Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей - модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки його альтернативної вартості. Вона єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Рис. 1.1 представляє криву трансформації економіки, в якій виробляються засоби виробництва (y) та предмети споживання (x). Кутовий коефіцієнт нахилу кривої трансформації показує альтернативну вартість виробництва двох благ .

У ситуації обмеженості ресурсів нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Така ситуація вважається ефективною, оскільки забезпечує одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування донизу кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартості, який діє внаслідок недосконалої взаємозамінюваності ресурсів. Всі точки на межі виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного розподілу ресурсів. Всі точки над нею (Н) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею (К) відповідають неповному використанню ресурсів, є неефективними. Щоб розширити виробничі можливості, потрібно або збільшити обсяги ресурсів у суспільстві, або підвищити ефективність їх використання за рахунок технологічних інновацій, що зрушить криву трансформації далі від початку координат. Це означає, що відбувається економічне зростання. Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу - позитивний і нормативний. Позитивний аналіз дає відповідь на запитання „що є”, вивчає реальний стан речей в економіці, з'ясовує об'єктивні взаємозв'язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб'єктів. Нормативний аналіз відповідає на запитання „що повинно бути”, представляє оцінкові судження про стан об'єкта чи суб'єкта економіки згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

Досить часто в наш час економіку визначають як суспільну науку, що вивчає вибори, які роблять люди, використовуючи різні ресурси для задоволення своїх потреб та бажань. Економічні вибори здійснюються скрізь: у фірмах та на підприємствах при виробництві тієї чи іншої продукції або послуг, в державних установах, що приймають політичні та соціальні рішення, у безприбуткових організаціях (церкви, благодійні фонди тощо). Тобто, економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві.

Частина економічної теорії, де вивчаються вибори, які здійснюються малими економічними одиницями та наслідки цих виборів, називається мікроекономікою. Іншими словами, мікроекономіка - це галузь економічної науки, яка досліджує діяльність окремих осіб, споживачів, виробників, які, взаємодіючи, формують ціни, за якими продаються товари і послуги. Тому мікроекономіку ще називають теорією цін. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва треба пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки і запитання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та

перспективне споживання. Пошук відповіді на переліченні запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати свої функції.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гальперина В.М., Игнатьева С.И., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2 т. - СПб.: Экономические школы, 1994.

2. Гребенников П. Микроэкономика: Учеб. (2-е изд.). - СПб.: Спбуэф, 1998.

3. Долан Э.Дж; Линдсей Д. Микроэкономика: - СПб.: - Экон. Шк.,1994.

4. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика: Учеб. - М.:. МГУ - им. М.В.Ломоносова, Изд-во «ДИС», 1997. - 320 с.

5. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. - К.: Знання, 1998.