Інвестиційні процеси в умовах глобалізації

2

Міністерство освіти та науки України

Тернопільський національний економічний університет

Чортківський інститут підприємництва і бізнесу

Контрольна робота

з дисципліни „Фінансова безпека в умовах глобалізації”

на тему:

„Інвестиційні процеси в умовах глобалізації”

Виконав: студент групи

ФМзм - 51

Блажієвський А.В.

Чортків - 2009

План

Вступ

1. Транснаціональні корпорації та прямі іноземні інвестиції як основа глобалізації

2. Інвестиційні процеси в Україні в умовах глобалізації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Світ все більше усвідомлює, що глобалізація являє собою об'єктивне явище сучасності, якого неможливо уникнути, відмінити чи зупинити, оскільки воно є об'єктивним і логічним результатом розвитку суспільства і НТП. Майбутні фахівці вивчатимуть глобалізацію і її вплив на інші сфери людської діяльності як одну з головних навчальних дисциплін. Що стосується становлення світових інститутів управління (система ООН, МВФ, OECD), то їхньою головною метою зараз є вирішення глобальних проблем, звертаючи постійну увагу також на локальні протиріччя.

Глобалізація несе з собою як прогресивний вплив з точки зору подальшого економічного і соціального розвитку людства (стратегічно), так і негативний вплив (тактично) через протиріччя, а також переваги для одних і втрати для багатьох інших.

Через новизну явища глобалізація до цього часу з позиції економічної науки ще недостатньо обгрунтована і формування науки глобалістики ще попереду. Внесок у розвиток концепції деяких напрямів глобалізації було зроблено економістами минулого.

Меркантилісти стверджували, що джерелом багатства суспільства є торгівля, і вважалося за необхідне завжди досягати активного торгового балансу і стимулювання експорту при ввезенні дешевої сировини. Головним напрямом підтримки національної економіки був протекціонізм зовнішньої торгівлі. Экономісти-класики головним рушійним елементом розвитку ринкової системи вважали одержання прибутку, причому втручання держави було небажаним. Дж.Кейнс, враховуючи уроки Великої депресії, стверджував, що ринкова економіка втратила здатність до саморегулювання. Вирішальне значення в його моделі економічної системи набуває сукупний попит і норми прибутку. Досягнення повної зайнятості неможливе. Держава завжди має набір інструментів для здійснення необхідних реформ.

Зараз, коли світова економіка знаходиться на етапі трансформації і глобалізації, всі ці концепції застосовуються різними країнами. Іншими словами, є можливість одночасного функціонування безлічі концепцій, шкіл і напрямів на етапі глобалізації. Виграє той, хто знайшов найкращий шлях для конкретних умов національної економіки.

Україна зараз стоїть лише на етапі вибору моделі, стратегії і тактики розвитку і пошуку методів їх реалізації. Вона має ще визначити свій шлях до активізації своєї участі у вирішенні глобальних завдань у міжнародному поділі праці.

В умовах розгортання інформаційної революції, поглиблення інтернаціоналізації процес всепланетарного співробітництва в економіці значно прискорився. Сьогодні світове господарство перетворилося у надто складний вразливий організм, у якому дуже важко підтримувати баланс сил та інтересів.

Глобалізація набуває різного значення в залежності від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи світове виробництво в цілому. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження доходів, розподілила активи у різних країнах і наскільки вона залучена до експорту капіталу. Для галузі головним показником є співвідношення обсягів зустрічної торгівлі з обсягами світового виробництва. Для країни це ступінь взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому (співвідношення зовнішньоторгового обороту і ВВП, ГШ в країну і з країни). Глобалізація на світовому рівні -- економічний взаємозв'язок між країнами, який зростає і відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу, ноу-хау.

Україна на етапі трансформації економіки робить спробу вийти на світові ринки, але вона дуже запізнилася і ніхто її на цих ринках не чекає. Майбутній важливий крок -- вступ у EU, що дасть певні пільги по залученню інвестицій, участі у спільних технологічних проектах. З 1998 р. почала працювати угода про співпрацю і партнерство з EU.

Глобалізація міжнародної торгівлі, новітні інформаційні технології зближують навіть найвіддаленіші країни. Україна у випадку належного розвитку своєї економіки має реальні шанси взяти участь у багатьох проектах на Американському континенті, в Африці, Тихоокеанському регіоні. Для України важливо не втратити час, зуміти своєчасно використати можливості, які з'являються. Кожна країна створює свою систему взаємозв'язків із зовнішнім світом і проголошує свої цілі, інтереси і пріоритети. Щоб не залишатися на узбіччі світового розвитку, Україна має вирішити, як вона буде підпорядковуватися правилам функціонування глобального господарського механізму, підтримувати його високий темп роботи.

1. Транснаціональні корпорації та прямі іноземні інвестиції як основа глобалізації

Сутність глобалізації легше зрозуміти, якщо проаналізувати деякі висновки й цифри з недавніх статистичних досліджень. Протягом останніх десятиліть кількість “транснаціональних” або “багатонаціональних” компаній бурхливо зростала. За даними ЮНКТАД, їх кількість у 14 найбагатших країнах світу більш ніж потроїлася за останню чверть століття, тобто з 7 тис. у 1970 р. досягла близько 30 тис. у 1997 р. А всього в світі у 1999р. нараховувалося близько 60 тис. транснаціональних компаній (ТНК). Через них по всій планеті здійснюються поставки та продажі майже на 6 трлн дол., що майже дорівнює обсягу всього ВВП США.

У зв'язку з таким ступенем насиченості світових ринків вкрай загострюється конкуренція на них. Щоб стати конкурентоспроможною, мало бути транснаціональною чи багатонаціональною компанією (БНК), - треба стати “глобальною”, тобто розширити сфери своєї діяльності на весь світ. Метою глобальної компанії, де б вона не з'явилася, є спрямування всіх її ресурсів проти конкурентів. Для глобальної компанії не досить обмежитися перенесенням виробничих потужностей туди, де можливо скористатися найкращими умами й найдешевшими руками, а необхідно зламати всі внутрішні бар'єри, які заважають рухові людей, ідей та капіталів.

Транснаціональні корпорації є основою глобалізації, її головною рушійною силою, несучою конструкцією всієї сучасної міжнародної економіки. Для ТНК закордонна діяльність має не менш, а все частіше і більш важливе значення, ніж внутрішні операції.

У доповіді ООН про іноземні інвестиції роль ТНК і прямих іноземних інвестицій як основних компонентів глобалізації визначається таким чином: “Внаслідок все більш ліберальної політики і технологічних досягнень і під тиском конкуренції глобалізація все в більшій мірі формує сучасну світову економіку.

Прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій грають зараз найважливішу роль в об'єднанні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи виробничого ядра світової економіки, що глобалізується”.

Про те ж йде мова і в дослідженні Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), виданому в 1998 р.:

“Прямі іноземні інвестиції продовжують бути рушійною силою процесу глобалізації, характерною для сучасної міжнародної економіки. Нинішній бум в сфері прямих іноземних інвестицій свідчить про все більш важливу роль, яку грають транснаціональні корпорації в розвинених і країнах, що розвиваються”.

ТНК розміщують в різних країнах свої матеріальні і нематеріальні активи (капітал, технологію і НДДКР, організаційний і управлінський досвід) з метою підвищити свою конкурентоздатність і ефективність, що знаходить вираження в прибутку. Разом з тим діяльність ТНК зміцнює ресурсну і виробничу базу приймаючих країн, розширює їх експортні можливості, сприяє реструктуризації їх економіки і в результаті поліпшує їх економічне становище. В принципі ТНК справляють позитивний вплив і на економіку тих країн, “звідки вони родом”, де знаходяться їх штаб-квартири.

Які ж причини перетворюють велику компанію в транснаціональну? Відповідь на це питання не така проста, як може здатися з першого погляду. І стандартне міркування - отримання прибутку, хоч і справедливо, не є достатнім для пояснення. Оскільки тут діє цілий ряд причин, причому не у всіх випадках вони однакові.

У одних випадках це, звичайно, те, що називається економікою, або ефектом масштабу. Все більше виходячи на глобальні ринки, компанії нарощують виробництво, “набирають вагу”, стають крупнішим, а разом з тим ефективніше. Особливої уваги заслуговує інша форма ефекту масштабу, яку представляє, наприклад, компанія “Кока-Кола”. Тут вирішальну роль грають масштаби не виробництва, а збуту, маркетингу на основі мережі незалежних фірм, діючого по ліцензії головної компанії.

Інший чинник в створенні ТНК - вертикальна інтеграція, пов'язана з придбанням фірм-постачальників або фірм-споживачів. Так забезпечуються гарантії стійкості для джерел постачання або каналів збуту. І якщо фірми, що поглинаються знаходяться за кордоном, головна компанія перетворюється в транснаціональну.

Третій чинник - конкурентна боротьба в масштабах світового ринку. Великі компанії, що зросли в конкурентному середовищі, характерному для розвинених країн, найкращим чином пристосовані до цієї боротьби.

Нарешті, формування ТНК само по собі породжує своєрідну ланцюгову реакцію, витягуючи за собою на міжнародний рівень суміжні з ними обслуговуючі виробництва, що постачають необхідні товари і послуги. Прикладами можуть служити компанії засобів зв'язку або інжинірінгові, лізингові та консультаційні фірми.

Приблизно половина всіх прямих іноземних інвестицій здійснюється за допомогою злиття і поглинання, переважно серед фірм в розвинених країнах. Саме США, зокрема, всі останні роки виявляються на першому місці по розмірах залучених прямих іноземних інвестицій. Вже протягом багатьох років приблизно 3/5 всіх таких інвестицій прямують в розвинені країни і лише 2/5 в країни, що розвиваються.

Разом з тим галузева структура цих інвестицій поступово змінюється. Якщо раніше переважали інвестиції в сировинні галузі, особливо в нафтодобувну для вивозу за кордон, то в цей час все більша частина цих інвестицій націлена на використання місцевого ринку, особливо по мірі зростання рівня життя в цих країнах і звідси попиту на автомашини, комп'ютери і інші предмети споживання. Ось чому автомобільні компанії створюють свої підприємства в Таїланді і Бразілії: не для експорту автомашин в Японію або США, а для збуту їх в Південно-Східній Азії і Південній Америці. Частково з цієї ж причини (особливо працюючи на перспективу) саме Китай займає нині провідне місце серед ринків, що розвиваються по залученню іноземних інвестицій. Темпи економічного зростання в Китаї вже багато років знаходяться на рівні 8-10% в рік.

Ці темпи і пов'язані з ними перспективи і визначають географію іноземних прямих інвестицій. Так, азіатські країни (без Японії) “захопили” 80 млрд. дол. цих інвестицій (приблизно 2/3 їх загального об'єму в всіх країнах, що розвиваються ). На частку Латинської Америки припало в тому ж році 39 млрд. дол. У той же час більшість африканських країн, незважаючи на їх багаті природні ресурси, майже не залучають іноземний капітал: споживчий ринок тут надто вузький, політична обстановка нестабільна, часто спалахують збройні конфлікти.

ТНК сьогодні - це приблизно 60 тис. основних (материнських) компаній і 500 тис. їх закордонних філіалів, що впливають все більшим чином на всю систему міжнародних економічних відносин і світову економіку в цілому. Загальний об'єм накопичених прямих іноземних інвестицій становить приблизно 3-4 трлн. дол., а об'єм продажу закордонних філіалів ТНК - 10 трлн. дол. Продаж цих зарубіжних філіалів росте на 20-30% швидше, ніж прямий експорт ТНК.

Що стосується прямих іноземних інвестицій ТНК, то в останні роки вони росли в 3 рази швидше, ніж внутрішні інвестиції, хоч на їх частку припадає всього 6% щорічних інвестицій в промислово розвинених країнах. Ще одна показова цифра: 70% всіх міжнародних платежів, пов'язаних з кредитами і ліцензіями, представляють платежі між материнськими компаніями і їх закордонними філіалами.

При цьому різні форми інтернаціонального виробництва замінюють або доповнюють один одну в залежності від загальної стратегії тієї або іншої ТНК. Мета такої стратегії полягає в тому, щоб забезпечити з найбільшою ефективністю доступ до ринків товарів і послуг, а також до ринків факторів виробництва.

В умовах зростаючої глобалізації зовнішня торгівля виявляється у все більш тісному зв'язку з прямими інвестиціями, розвиваючись на основі цих інвестицій, отримуючі внаслідок цього велику стійкість, постійність і передбачуваність.Ці процеси знаходять відображення і в політиці, що стосується режиму іноземних інвестицій.

Загальна тенденція тут така, що нарівні з лібералізацією зовнішньоторгівельного обміну відбувається (хоч і в меншій мірі) лібералізація в області іноземних інвестицій (табл. 2.3.).

Як видно переважна більшість змін, що відбулися в десятках країн протягом 2003 - 2008рр., передбачало послаблення обмежень, лібералізацію інвестиційного режиму.

Ці дані, однак, стосуються заходів прийнятих в односторонньому порядку. До них варто додати подібні заходи, прийняті на основі дво- та багатосторонніх угод, кількість яких особливо збільшилась в 2003р. Так, на 1 січня 2006р. діяло більше 1830 таких угод за участю 162 країн.

Таблиця 2.3. Лібералізація іноземних інвестицій, 2003 - 2008 рр. (кількість країн і кількість змін в цій галузі)

Аналіз прямих іноземних інвестицій ТНК, їх масштаби і динаміка виявляють ще одну істотну закономірність: ведуча, переважаюча роль у всіх цих процесах належить найбільш розвиненим індустріальним країнам, причому не тільки як донори, звідки поступають за кордон ці інвестиції, але, і що необхідно особливо підкреслити, як реципієнти, куди прямують інвестиції. Чим більш розвинена в економічних відносинах та або інша країна, тим більше бере участь вона в сучасних умовах в цьому двосторонньому русі прямих інвестицій. Справедливо і зворотнє: менш розвинені країни в набагато меншій мірі “притягують” іноземний капітал (в формі прямих інвестиції) і, звичайно, ще менше служать джерелом таких інвестицій. Ось як виглядають ці потоки в 1990-х і 2000-х рр (табл. 2.4).

Закономірним результатом цих процесів є концентрація основного масиву прямих іноземних інвестицій в розвинених країнах, передусім в країнах, що представляють три основних економічних центра сучасного світу: США, Європейський Союз, Японія.

Таблиця 2.4. Приплив та відтік прямих іноземних інвестицій 1992--2006 рр. (млрд. долл.)

Головними показниками глобалізації компанії є: міжнародне розосередження надходжень від продажів та основних активів; внутрішньо-фірмова торгівля напівфабрикатами, заготовками та готовою продукцією; внутрішньофірмові потоки технологій.

Одним із прикладів успіху глобальної компанії, яка зуміла наприкінці 1990-х років скористатися перевагами глобалізації, може слугувати діяльність автомобільного концерну Ленд Ровер (Великобританія), придбаного у 1995 р. компанією БМВ (Німеччина). Компанія Ленд Ровер, яка протягом 50 років випускала лише чотирьохприводні джипи, розробила й почала випускати у 1997-1999 рр. три нові моделі в рамках проекту Freelander, які відразу ж стали популярними. Занепадаюча компанія добилася успіху завдяки технічним інноваціям, а також внутрішньо фірмовій кооперації та повернула собі лідерство на світовому ринку спортивних джипів високого класу.

Глобалізація на рівні окремої галузі визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг одержує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують свої стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існує декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

- співвідношення зовнішньоторгового обороту і ВВП;

- прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в країну і з країни, та портфельні інвестиції;

- потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технологій.

2. Інвестиційні процеси в Україні в умовах глобалізації

Із року в рік Україна, як і інші країни світу, все більше і більше поглинається глобалізаційними процесами. Ці глобалізаційні процеси вже немають чітко визначених меж і тому спостерігаються майже у всіх сферах людського та суспільного життя. Не минула глобалізація і інвестиційні процеси в Україні.

Як відомо, головним чинником що впливає на інвестиційні процеси є інвестиційний клімат. Він в Україні був доволі несприятливим, особливо для іноземних інвесторів. Певне „потепління” в цьому плані спостерігається від 2008 року, коли Україна почала провадити політику по вступу до СОТ та можливого членства в ЄС.

Можна зазначити, що основними чинниками які погіршували інвестиційний клімат в Україні, були:

- нестабільна політична ситуація та відсутність суспільного консенсусу щодо збільшення якості та глибини реформ;

- вузькість внутрішнього ринку, низький платоспроможний попит підприємств і населення;

- низька прибутковість більшості підприємств в усіх сферах господарської діяльності, що робить більш вигідним імпорт у порівнянні з залученням іноземних інвестицій та розширенням виробництва;

- високий рівень та спотворена структура витрат на виробництво;

- недосконале корпоративне та інвестиційне законодавство, незадовільний захист прав дрібних акціонерів;

- надмірний податковий тиск на легальну економіку при одночасній "тінізації" майже половини національного виробництва;

- деформований грошовий обіг, платіжна криза, домінування низьколіквідних грошових сурогатів;

- високий рівень корупції та організованої злочинності;

- низька ділова культура та небажання впровадження сучасних технологій ведення бізнесу;

- нерозвиненість ринкової інфраструктури тощо.

Саме дією перелічених чинників пояснюється легальний і нелегальний відтік капіталів з України, обсяг якого за десять останніх років за оцінками експертів складає понад 20 млрд. дол. США. Щорічно з країни незаконно виводиться 3-5 млрд. дол. США.

Віддзеркаленням негативних умов для вкладення капіталів в українську економіку є незначні обсяги іноземних інвестицій, які лише на 30-40% компенсують відтік капіталу, та криза внутрішнього інвестування. Цей об'єктивний процес став причиною найбільш деструктивної тенденції в українській економіці - її декапіталізації. Остання спричиняє депресію внутрішнього ринку України на тлі зростаючих обсягів зовнішньої торгівлі.

Іноземні інвестиції спрямовуються переважно у галузі з швидким обігом. Більше половини обсягу прямих іноземних інвестицій зосереджено у чотирьох галузях - харчовій, паливній промисловості, торгівлі, фінансах. Таким чином, шляхом репатріації доходів відбувається вимивання джерел капіталів для решти галузей національної економіки та надходжень до бюджету.

Натомість відчувається дефіцит інвестицій у високотехнологічні галузі. Обсяг іноземних інвестицій в машинобудування з 1999 року не зростає, а їх частка у загальному обсязі за два роки скоротилася на 30%. Це є безпосереднім наслідком непривабливості наукомісткої сфери української економіки для міжнародного капіталу та неефективності державної політики щодо пріоритетного формування сприятливого інвестиційного клімату у високотехнологічних галузях.

Загрози фінансовій безпеці державі з боку неконтрольованих міграцій капіталу посилюються ще й через те, що світова фінансова система усе частіше використовується кримінальним світом для відмивання незаконно отриманих коштів.

Головним механізмом відмивання кримінальних капіталів є офшорні зони. Частка інвестицій, залучених з них в Україну, постійно зростає. За оцінками експертів, близько 25% кількісного складу спільних підприємств та від 30 до 55% (з залежності від галузі) сукупних іноземних інвестиційних вкладень сформувалися на основі легалізованого вітчизняного капіталу, ввезеного через офшорні компанії.

Діюча нормативно-правова база не перешкоджає відтоку капіталів за кордон і не дозволяє перекрити канали вивозу кримінальних капіталів з метою їх відмивання. В Україні досі не сформовано законодавство, яке б визначало національний режим функціонування транснаціональних корпорацій. Існуючі правові норми недостатньо узгоджуються з нормами, стандартами та правилами, які регламентують діяльність корпорацій на міжнародному рівні. З огляду на об'єктивний характер глобалізації господарських зв'язків, можна наголосити на безперспективності спроб будувати економічну стратегію, враховуючи суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому геоекономічні фактори і процеси глобалізації. Навпаки, геоекономічна парадигма має бути первинною при визначенні внутрішньоекономічної стратегії та моделі поведінки як державних інститутів, так і суб'єктів господарювання.

Спроби реструктуризації української економіки безперспективні, доки вони ігнорують сучасні геоекономічні стратегії і моделі поведінки. Моделі й інструменти реструктуризації, що пропонуються сьогодні, виходять з позицій мікроекономіки і не в змозі забезпечити "глобальну" реструктуризацію індустріальної у своїй основі економіки України. Навпаки, геоекономічний підхід до структурної перебудови національного господарства виходить не з проектів реструктуризації окремих підприємств чи галузей, а із стратегії реконструкції української економіки в цілому. Відтак Україна сьогодні потребує геополітичного самовизначення в системі стосунків з основними регіональними економічними та політичними об'єднаннями: ЄС, ЄАЕС, ГУУАМ тощо.

Для відвернення загроз фінансовій безпеці України внаслідок непідготовленого залучення її економіки до світової фінансової системи, можна запропонувати наступне:

- розробити Концепцію державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, спрямовану на реалізацію національних конкурентних переваг та інноваційних пріоритетів;

- забезпечити захист національних інтересів України в переговорах з міжнародними фінансовими організаціями, а також щодо вступу до Світової організації торгівлі;

- здійснити комплексний аналіз чинної нормативно-правової бази з метою виявлення норм, які використовуються для легалізації та вивезення капіталу за кордон, та внести відповідні зміни;

- вжити заходів щодо підвищення відповідальності комерційних банків за конвертацію та експорт коштів фіктивних підприємств;

- сприяти створенню промислово-фінансових груп та створити умови для мобілізації національного капіталу на пріоритетних напрямах розвитку економіки та експортного потенціалу;

- забезпечити реалізацію положень Державної програми приватизації на 2007р., насамперед в частинах стосовно визначення "промислового інвестора" і проведення відповідної селекційної та регулюючої політики в процесі приватизації;

- організувати централізовану систему моніторингу та юридичного забезпечення іноземних інвестицій.

З моєї точки зору, вжиття зазначених та інших заходів сприятиме встановленню партнерських стосунків української держави та національного бізнесу з іноземними інвесторами, переведенню їх на рейки економічного прагматизму та усвідомленої взаємоповаги економічних інтересів, цінностей та пріоритетів.

Висновки

Наслідком процесів глобалізації стало формування глобальної фінансової системи, системи обміну результатами інтелектуальної діяльності, глобальної системи просування товарів і послуг. Це означає, що геоекономічна парадигма повинна з самого початку визначати внутрішньоекономічну стратегію та модель поведінки державних інституцій та суб'єктів господарювання.

Глобалізація несе в собі багато загроз, пов'язаних з наявністю суперечностей між необхідністю інтегруватися в світову економіку, з одного боку, та захистом національного товаровиробника та національних інтересів - з іншого.

Основною ж причиною малого обсягу інвестицій в українську економіку, на мою думку, є відсутність цілісної стратегії щодо іноземного інвестування, зокрема ТНК. Також суди ж можна віднести недостатню інвестиційну активність вітчизняного капіталу, яка є недостатньою для відтворення національної економіки, усунення структурних диспропорцій, економічного зростання країни.

Вплив на ці процеси мають також низький рівень розвитку фондового та страхового ринку, його низька капіталізація, недостатність фондових інструментів, недосконалість фондової інфраструктури.

Проаналізувавши наведені в 2 - му питанні причини негативного інвестиційного клімату в Україні можна зробити такий висновок, що для його покращення потрібно:

1. забезпечити інвестиційну безпеку шляхом здійснення виробничих нагромаджень і капітальних вкладень на рівні, що забезпечує необхідні темпи розширеного відтворення, реструктуризацію і технологічне переозброєння економіки.

Інвестиційна безпека України повинна передбачати також дотримання оптимального співвідношення національних та іноземних інвестицій, забезпечення належного рівня фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів;

2. забезпечити зміцнення фондового ринку та його інфраструктури, розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів, вихід України на міжнародні ринки капіталів.

У розвитку фондового ринку особливе значення мають його прозорість, підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази, вдосконалення захисту прав інвесторів.

На мою думку, стратегія інвестиційного процесу, логіка української інтеграції в структури глобальних фінансових ринків, вітчизняної політики стосовно прямих іноземних інвестицій має передбачати:

- формування конструктивної моделі паритетної взаємодії національного й іноземного капіталу;

- політику активного державного захисту позицій національного капіталу;

- стимулювання не лише кількісного зростання прямих іноземних інвестицій, а й їх якісних аспектів.

Список використаної літератури

1. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Глобалізація інвестиційних процесів та фінансова безпека України". Взяті на сайті http://www.rainbow.gov.ua/

2. Іноземцев В. Глобалізація: наївна мрія 20 століття. // Фінансист. - 2003. - №5. - с.41-43.

3. Іноземцев В. Глобалізація: іллюзії чи реальність. http://www.postindustrial.ru/articl.shtml?article=225&type=6

4. Вимірюючи глобалізацію. / http://www.wdi.ru/