Міністерство освіти та науки України

Харківський державний університет харчування та торгівлі

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Малий бізнес: характерні риси, закордонний досвід та проблеми становлення в Україні

Виконала студентка II курсу

економічного факультету

гр. МР - 46: Жуковіна А.В.

Перевірив: ас. Карел О.П.

м. Харків - 2007

План

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку малого бізнесу

1.1 Сутність малого бізнесу

1.2 Роль малого бізнесу в економіці

1.3 Державна політика підтримки малих підприємств

Розділ 2. Розвиток малого бізнесу в Україні

2.1 Проблеми розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці

2.2 Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні

Розділ 3. Розвиток малого бізнесу в Росії

3.1 Підсумки розвитку і стан малого бізнесу на даному етапі

3.2 Проблеми розвитку малого бізнесу в Росії

3.3 Державна підтримка малого бізнесу

Висновок

1.1 Сутність малого підприємства

Малий бізнес представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою»--малого підприємництва. Звідси слідує, що останнє є особливий сектор--економіки,--що утворюється сукупністю малих підприємств і тому що є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законах, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях, конституціонуючих сутність цього поняття.

Як показує світова практика, основним критеріальним показником, на основі якого підприємства різних організаційно правових форм відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є насамперед середня чисельність працівників, зайнятих за звітний період на підприємстві. Більшість вчених під малим бізнесом розуміють діяльність, яка здійснювана невеликою групою осіб, або підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними критеріями, на основі яких підприємства відносяться до-малого бізнесу, є: чисельність персоналу, розмір статутного капіталу, величина--активів,--об'єм--обороту--(прибутку).

В Європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться ті, які не перевищують наступних показників:

- кількість зайнятих працівників до 50 чол.;

- річний оборот менше за 4 млн. ЕКЮ;

- сума балансу менше за 2 млн. ЕКЮ.

При визначенні заходів підтримки суб'єктам малого бізнесу на рівні країн ЄС можуть застосуються і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Інші економічні організації встановлюють свої заходи віднесення фірм до категорії малого бізнесу.

У Великобританії віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25 чол., до дрібних - від 25 до 99. При цьому в обробляючій промисловості малими вважаються фірми із зайнятістю нижче за 200 чоловік, в той час як в торгівлі це підприємство з річним оборотом менше за 400 тис. фунтів стерлінгів. Згідно з Законом «Про компанії», в Великобританії мале підприємство повинно відповідати двом з наступних критеріїв:

1.оборот.не.більше.за.2,3--млн.--ЕКЮ;

2.активи.не.більше.за--1,5--млн.--ЕКЮ;

3.середня.чисельність.зайнятих--до--50--чол.

У Франції малими вважаються підприємства, на яких чисельність зайнятих не перевищує 500 чол. і річний оборот до стягування податків, оцінений на момент закриття підсумкового балансу, нижче за 200 млн. франків. Причому в різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо.в сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад 200 чол. вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання поріг чисельності 500 чол.

Потрібно відмітити що тут, як і в багатьох інших країнах, грає роль і галузева структура підприємства. Причому в одних галузях грає визначальну роль кількість зайнятих (обробляюча і добувна промисловість), а в інших величина обороту (будівництво, торгівля, послуги). Норми критеріїв різні для підприємств, працюючих в різних галузях економіки США. У США малими вважаються підприємства, керовані незалежними власниками і що не займають домінуючого положення на товарних ринках. Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності,--в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Основними економічними чертами малого підприємництва є: відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик); спеціалізація на якому-небудь виді діяльності; реалізація вироблених товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

Мале підприємництво - цілком самостійна і найбільш типова форма організації економічного життя суспільства зі своїми відмітними особливостями, перевагами і недоліками, закономірностями розвитку. Функціонування на локальному ринку, швидке реагування на зміну кон'юнктури цього ринку, безпосередній зв'язок з споживачем, вузька спеціалізація на певному сегменті ринку товарів і послуг, можливість почати власна справа з відносно малим стартовим капіталом - всі ці межі малого підприємства є його достоїнствами, що підвищує стійкість на внутрішньому ринку, але при певних умовах стають недоліками, стримуючими його розвиток. З одного боку, швидке реагування малого підприємства на зміни умов функціонування робить його більш мобільним і що пристосовується, а з іншою - залежним від кон'юнктури ринку, динаміки зовнішніх соціально-економічних і політичних умов.

Відносно невеликий капітал звужує рамки виробництва, обмежує можливість залучення додаткових ресурсів (науково-технічних, фінансових, виробничих, трудових і т.д.). Обмежені масштаби виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту і ефективність управління підприємством. Однак характерне для малого підприємства поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, неформальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести - і часто приводять - до самоексплуатації і понаднормовим роботам. Нестійкість малого підприємства внаслідок обмеженості ресурсів набагато вище, ніж у великих і середніх підприємницьких структур. На розвиток малого бізнесу найбільший вплив надають наступні чинники: - розвиток коштів зв'язку; - розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах; - зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем; - підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях - сприяння малими фірмами розв'язанню питання про безробіття; - скорочення робочої зміни; - велика конкурентоздатність за рахунок менших витрат, пов'язаних зі зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати. Малі підприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих--витратах, ніж підприємцеві вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду. Але все ж, незважаючи ні на що, кількість фірм, що створюються перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці.

Для підприємництва все більш важливої стає швидка і гнучка адаптація внутрішньої і зовнішньої середи фірм до невизначеної господарської середи. Підприємці все більше усвідомлюють необхідність використати не тільки переваги спеціалізації, особливу атмосферу зацікавленості, але і можливості, які відкриваються при виробничій кооперації: економія на масштабах, спільні науково-дослідні розробки, розділення ризику. Значний плюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявився більш пристосованими, ніж великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економіки. Великі фірми не так чутливо і швидко реагують на які-небудь зміни в економіці. Не випадково в політиці урядів Німеччини, США, Японії і багатьох інших розвинених капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на зміну в економіці, на падіння або підвищення норми прибули в галузях економіки. Розорення і утворення нових компаній відбувається, передусім, в немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, відбуваються і на більш великих фірмах, відбиваючись на їх діяльності. У таких умовах великі компанії експортують капітал. Дрібні ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживання дрібні фірми вимушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті фірми, які зуміли пристосуватися вижили, інші просто розорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужив важливим засобом для оздоровлення економіки. І пояснюється це передусім роллю і функціями, які малий бізнес виконує.

1.2 Роль малого бізнесу в економіці

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства:

· як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність;

· він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися;

· створювати атмосферу конкуренції;

· він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги:

· більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу;

· гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління;

· велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності;

· більш низька потреба в капіталі і інш.

Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг. У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інш. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають: некомпетентність; незбалансований досвід; недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

- формування конкурентних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення;

- підвищення якості товарів, робіт;

- наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

- сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);

- залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва;

- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

- сприяння розкриттю таланту людей, розвитку різних видів ремесел;

- освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

- звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри прибавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового адміністрування. Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань. Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існуванню, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме їм.

1.3 Державна політика підтримки малих підприємств

Існують різні підходи до вирішення проблем формування й підтримки державою малого сектора. У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:

· фінансова допомога;

· система державних закупівель (як правило - на контрактній основі);

· надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств включає в себе:

· використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;

· страхування комерційних ризиків;

· пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;

· забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;

· надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

· компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

· компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;

· надання обладнання в лізинг;

· підтримку утворення кредитних союзів для малих підприємств;

· централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.

Слід відзначити, що суб'єктами підтримки виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги малим підприємствам:

· надання інформації про форми та методи державної підтримки малого бізнесу;

· консультації з питань законодавства;

· забезпечення спрощених режимів звітності;

· забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;

· підтримка участі малих підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;

· підтримка виходу малих підприємств на фондові ринки;

· розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;

· створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);

· перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);

· регіональна підтримка.

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис.

Розділ 2. Розвиток малого бізнесу в Україні

2.1 Проблеми розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці

Уповільненість та диспропорційність розвитку малого бізнесу в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малих підприємств в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є: відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва; збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо); відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки; надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання.

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також: невпорядкованість відносин власності; вузькість ринків збуту; нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств; нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція; нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів; дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності; недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту; відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур; тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку малого бізнесу в Україні залишаються вельми потужними.

Регуляторні бар'єри. За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на малі підприємства та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

Загалом система адміністрування та регулювання діяльності малого бізнесу в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар'єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв'язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар'єри доти, доки він не встановить таких зв'язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Серед основних регуляторних перешкод для функціонування малого бізнесу фахівці виділяють:

· значну кількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб'єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Зокрема, у першій половині 2006 року середня кількість перевірок суб'єктів господарювання зменшилася до 2 (проти 12,7 у 1999 році), а їхня середня тривалість - до 2,8 дня (проти 5-6 у 1999-2003 рр.). Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;

· непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;

· значні перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб'єктами малого підприємництва. Затрати часу та коштів є значними для підприємців;

· складність та об'ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі підприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат;

Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, які втручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. За оцінками спеціалістів, у певних корумпованих взаємостосунках перебувають майже 90,0 % підприємницьких структур. Як свідчить аналіз, серед хабарників, щодо яких порушено кримінальні справи, значною є частина державних службовців окремих міністерств і відомств, місцевих органів влади та управління. Протягом 2005 року підрозділами МВС України складено 3869 адміністративних протоколів (за аналогічний період 2004 року - 2717) відносно суб'єктів Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Значного негативного впливу на розвиток малого бізнесу завдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу.

Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витрат бізнесу та, з одного боку, запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих малих підприємств. Відповідно, відбувається “тінізація” малого бізнесу в Україні.

Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.

2.2 Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні

Слід відмітити, що позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 2000 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2004 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України.

Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах.

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” - економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

· забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів - розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

· зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

· забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

· забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

· суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

· забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності.

Виходячи з аналізу, проведеного в попередніх розділах, слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти у формуванні “економіки зростання” в Україні малий бізнес. На нашу думку, основним змістом стратегії підтримки малого бізнесу в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.

На жаль, реальні показники розвитку малого бізнесу свідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій - забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого малого бізнесу в Україні.

Майбутнє малого бізнесу прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв'язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища малих підприємств, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.

В Україні на кінець 2001 року з 151,4 тис. малих підприємств лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої “малої приватизації”, тобто, можливо, “успадкували” корисні виробничі зв'язки з колишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх було від'єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними до мереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів, постачальників та клієнтів. На жаль, поглиблена регламентація питань розвитку малого бізнесу у спеціальних законодавчих актах все більше виділяє його з єдиного законодавчого поля підприємництва і може ускладнити взаємодію малого бізнесу з великим. Випадіння з розгляду категорії “середній бізнес”, який вже не в змозі користуватися пільгами для малих підприємств, але ще не набув фінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулює зростання малих підприємств через збільшення обсягів їхніх оборотів та чисельності зайнятості на них.

Стимулювання кооперування малих підприємств між собою і з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві з малими вже тому, що таке співробітництво компенсує їхній консерватизм щодо реалізації нових технічних рішень та дозволяє проникати на нові ринки збуту, сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділу ризиків, дозволяє позбутися виробничих операцій, в яких великий масштаб підприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового, кадрового менеджменту тощо.

З іншого боку, кооперування малих підприємств з великими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державної політики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансового забезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з уже розробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції, яку можуть виробляти малі підприємства, орієнтовані не лише на споживчий, але й на виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку на збільшення кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них.

На нашу думку, розвиток малого бізнесу в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування малих підприємств в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

· впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких малі підприємства часто дотримуватись не в змозі;

· реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для малих підприємств;

· поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов'язання щодо витрат з боку малих підприємств (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

· посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості малих підприємств;

· підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі - у традиційній сфері діяльності малих підприємств - торгівлі;

· зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості малих підприємств.

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об'єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі - і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки малого бізнесу в Україні.

Світовий досвід свідчить, що вирішення нагальних економічних і соціальних проблем неможливе без розвитку підприємницької сфери. Малий і середній бізнес стає головним джерелом інновацій, доходи від підприємництва у розвинених країнах становлять 40-60 % ВВП. За даними експертів ООН, у сфері малого бізнесу зайнято понад 50 % працюючого населення світу.

Соціальний ефект розвитку малого підприємництва полягає, насамперед, в самоорганізації найбільш активної частини населення з метою включення в процес суспільного відтворення, що частково знімає з держави безпосередні зобов'язання щодо працевлаштування, що, в свою чергу, суттєво впливає на зниження бідності та соціальної напруженості в суспільстві. Підприємництво сприяє пробудженню у значного прошарку населення ініціативи до активної трудової діяльності, до керівництва виробництвом, до прояву творчого підходу до конструктивної діяльності з урахуванням інтересів конкретного споживача.

Послідовну державну організаційно-правову підтримку малого бізнесу здійснює Держпідприємництво: сприяє прийняттю нормативних актів щодо підприємництва, зокрема, Закону України "Про деякі питання загальнообов'язкового соціального страхування суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів"; розробляє механізм розповсюдження дії спеціальних торгових патентів по всіх регіонах України; здійснює супроводження забезпечення сталості Податкового кодексу України; сприяє започаткуванню механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва за допомогою спеціалізованих установ і кредитних спілок; усуває адміністративні бар'єри, що перешкоджають підприємницькій діяльності, та бере участь у законотворчому процесі шляхом залучення до розробки проектів Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємництва" та "Про основні засади проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами" тощо.

На нашу думку, мале підприємництво в Україні недостатньо розвинене у сфері науково-технічних розробок та інновацій. На цей напрям доцільно розповсюдити держзамовлення або пільгові умови господарювання, виходячи із загальнонаціональних потреб. Розвиток підприємництва у науково-технічній сфері міг би частково забезпечити відповідною зайнятістю досвідчених науковців і спеціалістів, які через відсутність попиту на свої знання (і навіть таланти) мігрують за кордон, застосовуючи в інших державах знання, отримані на батьківщині, або ж, змушені боротися за виживання, поповнюють ряди дрібних торговців.

В Україні рівень зареєстрованого безробіття на початок квітня 2006 року становив 3,9 % населення працездатного віку, або 1110,7 тис. осіб. Із Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття протягом березня 2006 року на допомогу по безробіттю було витрачено 66,8 млн гривень. Зменшення безробіття, на наш погляд, може бути досягнуте за рахунок малого підприємництва і, навпаки, розвиток малого підприємництва слід розглядати як один з важливих соціально-економічних чинників, у т. ч. щодо зниження безробіття.

Творчі, освічені керівники малих підприємств мають сформувати у суспільстві середній клас, який повинен стати головною силою у завершенні економічних реформ в Україні. Підприємницький клас може скласти значний прошарок населення, на який держава спиратиметься в розбудові вітчизняної економіки. Стабілізація економічного середовища в країні єднає інтереси малого підприємництва з загальнодержавними інтересами.

Повага до суб'єктів малого і середнього бізнесу з боку посадових осіб різних рівнів та сприяння їхній діяльності як структур, що створюють додаткові робочі місця і додатковій продукт, напрацьовуючи підприємницький доход, мають стати суспільною нормою сьогодення.

Розділ 3. Розвиток малого бізнесу в Росії

3.1 Підсумки розвитку і стан малого бізнесу на даному етапі

Як показав час, малий бізнес поступово (хоч і не настільки швидко, як передбачалося) починає займати певне місце в господарстві країни. Разом з тим слід зазначити стабільне зростання числа підприємств в таких галузях, як охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення (на 39,8% - в 2002 р., на 12,1% - в 2003 р.), операції з нерухомим майном (на 19,9% і на 26,8% відповідно), торгівля і громадське харчування (на 3,8% і на 3,6%). Продовжувало скорочуватися число малих підприємств, що працюють в галузі "наука і наукове обслуговування" (на 6,2% і на 11,4%).

Галузева структура малого бізнесу поступово міняється у бік збільшення частки підприємств торгівлі і громадського харчування і зменшення частки будівельних організацій, підприємств, що займаються загальною комерційною діяльністю по забезпеченню функціонування ринку, наукою і науковим обслуговуванням.

Основні показники діяльності малих підприємств Санкт-Петербурга в 2002 році представлені в табл. 1. (за даними Петербургкомстата і УМНС РФ по Санкт-Петербургу)

Таблиця №1

№	Найменування показника	На 01.01.2003 г.
1	Кількість малого бізнесу	124,7 тис.
2	Чисельність зайнятих у малому бізнесі	627,0 тис. чол.
3	Об'єм продукції (послуг)	48 млрд. руб.
4	Доля податкових надходжень у бюджет міста	30%

Основні показники діяльності малого бізнесу за даними Державного комітету Росії із статистики.

Таблиця №2

Показник	2003 р.	в % от РФ
Кількість МБ	109165	12,4
Загальна чисельність зайнятих на МП, чол.	722555	9,5
Випуск товарів і послуг фактичних цінах (без НДС) по всіх видах діяльності, млн. руб.	48126,3.	7,8
Виручка від реалізації товарів, продукції (без НДС ), млн. руб.	225494,9	11,6
Об'єм інвестицій в основний капітал, млн. руб.	2428,8.	8,2

Кількість малого бізнесу в РФ на 1 квітня 2004 р. склали 886.2 тис., що на 1.3% більше показника аналогічного періоду минулого року (про це свідчать дані Держкомстату Росії). Структура розподілу малого бізнесу за основними галузями економіки за рік істотно не змінилася - безумовним лідером залишається торгівля і громадське харчування (47,1% від загального числа МБ проти 47,9% в квітні 2003 року), за ним слідує промисловість (13,2% проти 13,7%) і будівництво (13,1% проти 12,8%). Кількість робочих місць в МБ за рік збільшилася на 5% до 7,84 млн. Таким чином, цей сектор економіки забезпечує близько 12% від загального числа робочих місць в РФ. У I кварталі 2004года малими підприємствами було проведено продукції в діючих цінах на суму 363 млрд руб., що складає 12,5% від загального об'єму російського ВВП (у основних цінах). У аналогічний період минулого року частка малих підприємств у виробництві ВВП дорівнювала 9,5%.[3]

3.2 Проблеми розвитку малого бізнесу в Росії

Багато характерних особливостей становлення малого підприємництва в Росії безпосередньо пов'язані з основними проблемами, що заважають розвитку нормальних ринкових відносин і приватного підприємництва в цілому. Для оцінки рівня значущості цих проблем можна використовувати дані соціологічних опитів.

Основні проблеми приватного підприємництва в Росії: податки, законодавство інфляція, економічна ситуація в цілому, дефіцит, труднощі отримання та висока ставка за кредит, неплатоспроможність клієнтів, політична ситуація, бюрократія, корупція, недостатньо інформації.

Наявність прошарку, хай дуже маленької, власників-підприємців позначило і їх проблеми. Так в Резолюції I Всеросійського з'їзду підприємців малих підприємств були виділені наступні проблеми:

ь поволі йде процес створення інфраструктури малого бізнесу;

ь низькими темпами відбувається збільшення числа малих підприємств, особливо у виробничій сфері;

ь не у багатьох регіонах розроблені і прийняті органами влади нормативні акти, регіональні програми розвитку малого бізнесу, а там де вони прийняті, реалізація їх відбувається далеко не повною мірою;

ь недостатньо налагоджено взаємодію регіонів, як в плані обміну інформацією і досвідом по розвитку малого бізнесу, так і в організації практичної господарської взаємодії підприємців різних регіонів між собою.

Якщо торкнутися проблеми фінансування, то багато банків, не проявляють особливого бажання вкладати інвестиції в малі підприємства, пояснюють це тим, що кількість часу, що витрачається, і зусиль на оформлення кредиту розміром 100 тис.$ і 10 млн.$ однаково, а одержуваний дохід різниться у багато разів.

Більшість кредитних організацій, що мають зв'язки з малим бізнесом, знаходяться в регіонах і не мають достатнього оборотного капіталу. В першу чергу кредити одержують ті виробництва, продукція яких має найбільший попит: переробка продуктів харчування, деревообробка, розлив напоїв, транспортні послуги, легка промисловість. І дуже небагато займаються фінансуванням інноваційного бізнесу - нових наукоємких технологій, які визначають майбутнє технологічного прогресу.

Перейдемо від загальних проблем до більш приватних, які безпосередньо зачіпають підприємців і є причиною розвалу підприємства. Багато малих підприємств згасають вже на самому початку своєї діяльності. Наприклад, з 600 тисяч нових підприємств, що щорічно виникають в США, тільки половина дотягує до 18 місяців і лише одне з п'яти доживає до 10 років.

Можливо, головною причиною є легкість створення підприємства. Але ж свобода вибору означає не тільки свободу успіху, але і свободу невдач.

Самі ж керівники малих підприємств виділяють наступні причини:

44% опитаних головною причиною називають некомпетентність;

17% - відсутність управлінського досвіду;

16% - незбалансований досвід: недолік досвіду в маркетингу, фінансах, постачанні і виробництві;

15% - відсутність досвіду роботи в галузі;

1% - недбалість у веденні справ;

1% - шахрайство або біда;

6% - інші причини, з якими стикаються керівники малих фірм.

Варто також відзначити, що лише 20% керівників підприємств мають відповідну освіту.

Звичайно, основною проблемою зі всіх вище названих є проблема, що головним чином представляє відносини малого бізнесу і держави.[2]

3.3 Державна підтримка малого бізнесу

Практика державного сприяння немонополістичному сектору економіки розвинених країн показує, що урядовий вибір основних напрямів цього сприяння відбувається на основі досліджень даного круга проблем. Тому найважливіше завдання органів влади визначити пріоритетні напрями розвитку малого бізнесу. У Росії до таких напрямів віднесені:

· Виробництво і переробка сільськогосподарської продукції;

· Виробництво продовольчих, промислових товарів, товарів народного споживання;

· Лікарських препаратів і медичної техніки;

· Надання виробничих, комунальних і побутових послуг;

· Будівництво об'єктів житлового, виробничого і соціального призначення.

Відповідно, одним з важливих інструментів державного сприяння розвитку малого бізнесу є пряма фінансова допомога, яка здійснюється за допомогою пільгового субсидування малих фірм, надання гарантій при отриманні ними позик з інших джерел і пільгового оподаткування.

Зараз, при коректуванні багатьма політичними партіями і рухами своїх програм, в них можна відмітити змінне відношення до малого бізнесу. Так зі всіх програм можна виділити головні загальні ідеї:

· Пріоритетний розвиток малого бізнесу - одна з основних умов економічного і соціального відродження Росії.

· Масовий широкомасштабний розвиток малого бізнесу дозволить надати роботу мільйонам громадян, що вивільняються з державних і приватизованих підприємств.

· Мале підприємство, що грає все велику роль в регіональних соціально-економічних процесах, враховує своєрідність кожного регіону, формує значну частку прибуткової бази бюджету і є вирішальним чинником економічної стабілізації через створення місцевих споживчих ринків і нових робочих місць.

Якщо не вдаватися в подробиці, то сьогодні виділяють чотири основні напрями для вирішення проблем малого бізнесу.

Перше - поміняти психологію влади до малого бізнесу. Відійти від думки, що малий бізнес не платить податки і знаходиться в сірій економіці.

Друге - реформування і спрощення оподаткування. При сьогоднішній системі, коли віднімається левова частка доходу, підприємства вимушені ухилятися від податків.

По-третє, зробити прозорими і внести ясність в акти купівлі-продажу майна. І, нарешті, вирішити питання із землею, інакше аграрна Росія харчуватиметься імпортом.

Четверте - стимулювати інвестиції населення, яке вже не довіряє ні банкам, ні державі, в малий бізнес. А це, за деякими оцінками, примусити працювати від 20 до 40 млрд. $, що зберігається під подушками і матрацами.

Росія повинна жити за принципом: держава обслуговує потреби і запити суспільства, а не навпаки.[14]

Висновок

Малий бізнес є невід'ємною складовою частиною будь-якої економічної системи. Малі підприємства заповнюють ті сфери, де великий бізнес неефективний, а мале виробництво - найдоцільніше з економічного погляду.

Становлення малого бізнесу є життєво необхідною умовою реформування української економіки. Воно здатне забезпечити структурну перебудову економіки, створити нові робочі місця, сприяти процесам приватизації та демократизації. Розвиток малого бізнесу є гарантом невідворотності вітчизняних ринкових перетворень.

Сьогодні становище вітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагає негайного вирішення. Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризової економіки: вони потерпають від надмірного оподаткування, нестачі кредитних джерел, адміністративних утисків, та інших негативних явищ, які супроводжують процеси реформування в країні. Мале підприємство, як найвразливіший сектор економіки, не отримує належного захисту та підтримки держави. Результатом цих труднощів є масовий відхід малих підприємств у тіньовий сектор, посилення кримінальних тенденцій у бізнесі, тощо.

Сектор малого бізнесу в Україні ще недостатньо розвинутий. Спостерігається підвищена концентрація малого підприємства у торгівлі, матеріально-технічному постачанні та громадському харчуванні, тобто галузях зі швидкою окупністю капіталу. Існує тенденція до зменшення кількості малих підприємств у промисловості. За офіційною статистикою найбільше малих підприємств перебуває у колективній власності (65%), приватними є 31% та державними - 0,9%.

Негайних змін потребує податкова ситуація. Необхідно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, зменшити кількість податків та різноманітних платежів; перетворити податкову систему на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента щодо пільгового оподаткування мікропідприємств потрібно поширити на усі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності.

Малий бізнес перебувають у складній фінансовій ситуації. Проблема отримання фінансування для бізнесу є суттєвим фактором, що стримує появу нових господарських одиниць та розширення вже існуючого бізнесу. Проте в умовах хронічної нестачі державних коштів та економічної нестабільності говорити про фінансову підтримку малого бізнесу ще зарано. Такі заходи державної підтримки малого підприємства, як створення фондів фінансування, виділення пільгових державних кредитів, гарантування позик для малого підприємства, не матимуть успіху в сучасній економічній ситуації. В Україні ще не склалися оптимальні передумови для ефективного використання пільгових кредитів. Ці заходи фінансової допомоги можуть "запрацювати" тільки в економіці, яка досягла певної стабільності. Тому сьогодні увагу держави доцільно сконцентрувати на забезпеченні сприятливих умов для розвитку підприємництва: проведенні комплексних економічних реформ, запровадженні пільгового оподаткування суб'єктів малого бізнесу, дерегулюванні підприємницької діяльності.

На сьогодні ефективної системи державної підтримки малого підприємства в Україні не існує. Істотним недоліком усіх невдалих спроб становлення дієвої системи державної підтримки малих підприємств є повільне здійснення радикальних економічних перетворень. Першочерговою метою підтримки повинно бути не вирішення конкретних проблем малого бізнесу, а забезпечення сприятливих загальних умов для розвитку бізнеса. Саме така політика може бути найефективнішим стимулятором становлення малого бізнесу в Україні.