Украина и мировой экономический кризис

Министерство науки и образования Украины

Университет Экономики и Управления

Реферат

На тему: «Кризові процеси в економіці Україні та основні напрямки використання моделі антикризового управління»

Выполнила:

студентка 422 группы

Валеева Дарья

Симферополь, 2009 г.

Нинішня криза української економіки має багато загального з тими економічними явищами, які є в будь-якій економіці, що перебуває в стадії спаду. Разом з тим, у ній можна виявити чимало специфічних рис. Для цього треба відзначити її основні причини .

Причини економічної кризи:

1. Промисловість і сфера послуг, яка бурхливо розвивалася, вимагала багато «дешевих» і «довгих» грошей. У той же час, непропорційне зростання доходів населення щодо росту продуктивності праці, що мало місце, не давало інфляції опуститися до 5-6 відсотків у рік, а значить і процентній ставці по кредитах нижче 12-13 відсотків. Устояна практика банків давати короткі кредити й бюджетна однорічна практика по фінансуванню державних проектів і програм породили безліч незакінчених і відкладених робіт, тобто «заморожених» капіталовкладень, що не принесли відповідні віддачі.

2. Банки, у погоні за полегшеним прибутком, удалися до більш дешевої позики коштів за рубежем, зберігаючи внутріукраїнську ставку по кредитах на високому рівні.

3. Відкритий ринок дав можливість купувати імпортні товари в обсязі доходів населення, що перевищує пропорції росту продуктивності праці в країні, а насичення внутрішнього ринку товарами й послугами відволікло увагу середнього й малого бізнесу від занять більше трудомістким експортом. На експорті залишилися тільки традиційні галузі - металургія, хімія, військово-промисловий комплекс і аграрний сектор. У результаті, Україна купує більше, ніж продає, негативне сальдо постійно наростає.

4. Покупка валюти в кредит за кордоном, щоб за цю валюту купити товари за рубежем і продати їх в Україні за гривню. Але ж для того, щоб віддати кредити у валюті, треба, щоб хтось валюту в країні заробляв у достатній мері. А якщо купуємо більше, ніж продаємо, то де брати іноземну валюту.

Не можна сказати, що приєднання до СОТ є зовсім негативним фактором для української економіки. Україна встигла скористатися позитивними якостями СОТ, але зате обгребла весь негатив. З 2005 року в нас постійно погіршується зовнішньоторговельний баланс. І в уряду можна спитати, чи бачив він комерційні валютні борги або займався тільки державним боргом. Схоже, що загальний зовнішній борг України досягне 75-80% від валового внутрішнього продукту.

Упустивши в 90-х роках можливість розвивати вже створену в УРСР індустрію й сектор інтелектуальних послуг з багатьох причин, Україна повинна була розробити й неухильно виконувати програму нової індустріалізації з елементами постіндустріальної економіки - благо, розвиток науки й високий освітній рівень населення дозволяв це робити. Сировинні галузі й індустрія низького переділу не можуть дати ні високої зайнятості, ні високої доданої вартості. Саме правильне - це заповнювати упущене за допомогою іноземних інвестицій. Не стільки в грошовому, скільки в технологічному виконанні. Тобто, замість організації ввозу необхідної населенню продукції з-за кордону, треба було всіма чинностями сприяти створенню виробництв іноземної техніки в Україні. Автомобілі, телевізори, пральні машини й кухонні комбайни, пилососи, побутові нагрівачі, праски популярних в Україні марок і моделей треба було виробляти в країні. Надати іноземним фірмам землю, комунікації, право безмитного ввезення встаткування й усього необхідного для виробництва, увести правило, що податки знову утворене підприємство починає сплачувати тільки після відшкодування витрат на організацію виробництва в Україні. І зараз би ми мали значно більше розвитий внутрішній ринок і більше стійку гривню.

Слід зазначити, що на виході із кризи структура економіки кожної більш-менш індустріально розвитої країни буде іншою. Хоч свідомо, хоч спонтанно. Взагалі, базовими секторами економіки всюди вважаються енергетика, транспорт, зв'язок, продовольчий і фінансовий сектор. Це ми собі самі придумали, що металургія, хімія й гірничо-рудна промисловість є базовими.

Отож, антикризовому менеджменту вже сьогодні треба уважно вивчати, що відбувається в конкурентні з українськими галузями в інших країнах світу й поводитися відповідно до світової кон'юнктури. Кого з вітчизняних виробників підтримати ґрунтовно, кому допомогти, а кому й не коштує. Базові сектори економіки повинні ґрунтовно й безумовно підтримуватися.

Попередньо, на виході із кризи в Україні мають перспективу подальшого розвитку радіотехнічна й радіоелектронна галузь, авіаційна й космічна промисловість, енергетичне машинобудування, аграрний і продовольчий сектор. Важливими, але не першорядними, залишаться й металургія, хімія й гірничо-рудна промисловість. Окреме питання - оборонна промисловість. На виході із кризи неминучий переділ ринків збуту й доступ до ресурсів. Це розуміють всі й будуть озброюватися.

Що в мене не викликає сумніву, так це необхідність реіндустріалізації. У першу чергу - високотехнологічної і конкурентоспроможної. Поки не пізно. Наприкінці, ми не настільки величезна країна, щоб уряд не змог дійти до кожного більш-менш значимого суб'єкта господарювання.

Фінансовий сектор повинен нести свою відповідальність за саме ним створену деформацію прав і відповідальності перед населенням України, перед економікою країни. На жаль, тільки моральну, тому що законодавчо запобіжні механізми для фінансового сектора прийняті не були.

В умовах кризи, держава по Конституції повинне захистити населення від найтяжких наслідків - зубожіння, голоду й холоду, забезпечити охорону здоров'я й освіту, інші конституційні права.

Піклуючись про майбутнє країни, держава повинна зберегти й ті сфери господарської діяльності, які будуть затребувані й конкурентоспроможні на зовнішніх ринках до моменту виходу із глобальної фінансової кризи. Банківська система повинна бути законодавчо трансформована й не відділена, як сьогодні, від держави. Якщо хочете, нині вітчизняна банківська система - це суверенна держава в державі. Влада грошей без якої-небудь відповідальності і яких-небудь обов'язків.

Здавалося б, ну ухвалили рішення щодо заборони на дострокові зняття внесків з депозитних рахунків у банках, так видайте підприємствам і громадянам, якщо їх це влаштовує, банківський чек з оплатою його в день закінчення строку депозитного внеску. Це багатьом би розв'язало платіжний ступор. Але банківській системі наплювати на всі інші сектори економіки.

Отож, Верховній Раді потрібно повернути собі право регулювання діяльності Національного банку, тому що НБУ, у діючих умовах, не впорався зі своїми обов'язками. Відповідальність його знову ж, тільки моральна.

Державні банки - Ощадбанк і Укрексімбанк, повинні мати відмінний від інших банків статус. Щось типу полуторного рівня. По-перше, ці два Держбанка повинні повністю гарантувати надійність внесків. Усіх, без обмеження розміру внеску. По-друге, держава повинне підтримувати тільки ті банки, які входять у пул гарантування внесків і тільки у випадку солідарної їх рекапіталізації - стільки-то вкладають хазяї, стільки-то держава. По-третє, два наших Держбанка повинні одержати право примусового викупу акцій у власників тих комерційних банків, які виявилися на грані банкрутства і які значимі для держави й фінансової системи - у першу чергу, для індустрії й сільського господарства. Всі інші банки повинні плавати, як зможуть, тому що порятунок банків державою може відбуватися тільки за рахунок наших податків. І тут держава повинне дуже дбайливо ставитися до грошей народу, які одержала у вигляді податків від населення для захисту його інтересів, прав і волі. З чим, до речі, справляється не якісно.

Бажано державі викупити в банків проблемні кредити й звести їх усі в один банк, який би й займався оздоровленням неспроможних позичальників.

Думаю, що уникнути заборони на вільне ходіння іноземної валюти в Україні не вдасться. І прийдеться директивно жорстко прив'язати гривню, але вже не до долара, а до Євро. Роки на три. І дозволяти продаж інвалюти тільки для поїздок за кордон. Причому - вільно у встановлених межах. Таке в Китаї було зовсім недавно. І добре, до речі, працювало.

Банки не кредитують реальний сектор тому, що зараз їм немає ніякої вигоди кредитувати реальний сектор у гривнях. Ніякі кредити в гривнях не можуть бути більше вигідними, чим купити долари й тримати їх доти, поки гривня не знеціниться, скажемо, на 20 відсотків за 3 місяці. Це ж однаково, що дати кредит під 80% річних, нехай мінус 25% інфляція. А гривня по весні однаково буде коштувати 10 американських центів. А ті ризиковані кредити в гривнях, які видаються під божевільні відсотки, волею-неволею розкручують інфляцію. А тверде придушення інфляції приводить до падіння експортного товаровиробництва . А ми й так продаємо менше, ніж купуємо.

Отут саме місце поговорити про мінімізацію наслідків кризи для населення. Прийняти, як неминучість, що по весні кількість безробітних у тій або іншій формі збільшиться на 2,5 - 3 мільйони чоловік. Спад виробництва буде, підприємства закриватися будуть, розгорнути попит-пропозицію на внутрішньому ринку товару й праці за півроку не вдасться. Стало бути, потрібно шукати мінімум 4 мільярди гривень на місяць для допомога з безробіття вже з лютого. І це в умовах, коли через спад виробництва доходи бюджету зменшуватися в порівнянні з 2008 роком відсотків на 25-30. Тому розмова про підтримку банків і підприємств із коштів бюджету - можлива, але дуже проблематична. Про підвищення зарплат можна забути роки на три.

Треба раз у шість скоротити число державних і муніципальних службовців і заморозити на три роки всі пільги, якими вони користуються. Усіх, хто досяг пенсійного віку, але продовжує трудитися - відправити на пенсію. Крім ведучих учених, лікарів і висококваліфікованих робітників. На три роки заморозити працюючим пенсіонерам виплату пенсії, а направляти її на трирічний депозитний рахунок пенсіонера в Ощадбанку.

Можливо, застосування всіх перерахованих вище мір і не врятує Україну від кризи, в якій та засіла глибоко й надовго, але однаково дасть можливість зменшити її наслідки для держави й допоможе швидше перебороти період після кризового застою.

Література

1. Панков В.В. Анализ в условиях антикризисного управления // Бухг. учет. - 2003. - N 11. - С.61-62.

2. Панков В.В. Тестовый анализ состояния бизнеса в условиях антикризисного управления // Финансы. - 2003. - N 8. - С.59-62.

3. Покрытин П. О предмете антикризисного управления // Экономист. - 2005. - N 6. - С.50-53.

4. Райзберг Б. Антикризисное управление - основа оздоровления предприятий / Б.Райзберг, Н.Костецкий, Е.Янковский // Экономист. - 2000. - N 10. - С.31-36.

5. Тарасов В. Финансовая несостоятельность и антикризисное управление муниципальными образованиями. Статья I. Зарубежный опыт // Муницип. власть. - 2007. - N 1. - С.61-76.

6. Тарасов В. Финансовая несостоятельность и антикризисное управление муниципальными образованиями. Статья II. Правовое регулирование статуса несостоятельных муниципальных образования в Российской Федерации // Муницип. власть. - 2007. - N 2. - С.72-80.

7. Титов В.В. Антикризисное управление предприятием, корпорацией в сложных экономических условиях // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Соц.-экон. науки. - 2000. - Т.1, Вып.1. - С.69-78.

8. Торкановский Е. Антикризисное управление // Экономист. - 1999. - N 12. - С.58-69.

9. Ушанов П.В. Антикризисное управление: социально-психологические аспекты // Деньги и кредит. - 2008. - N 6. - С.61-65.

10. Ушанов П.В. К вопросу о развитии и антикризисном управлении платежной системой Банка России // Деньги и кредит. - 2008. - N 11. - С.13-21.

11. Фомин Я.А. Диагностика кризисного состояния предприятия: учеб. пособие. - М.: Юнити, 2003. - 180с.