Вплив економічної політики держави на платіжний баланс

31

Міністерство освіти і науки України

ПВНЗ «Європейський університет»

Кафедра ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни МАКРОЕКОНОМІКА

на тему:

Вплив економічної політики держави на платіжний баланс

Студентки ФЕМ

II курсу, групи 122

Руденко

Олександри Володимирівни

Прийняв ст. викладач:

Комарецька П.В.

Київ - 2007

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС І ЙОГО МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

1.1 Структура і система розрахунків платіжного балансу

1.2 Дефіцит платіжного балансу та шляхи збалансування

РОЗДІЛ II. ВПЛИВ ЕКОНОМІНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ НА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

РОЗДІЛ III. РОЛЬ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ В УКРІПЛЕННІ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

ВСТУП

Політична та соціальна ситуація в будь-якій країні значною мірою залежать від економічного розвитку і немає життєво важливої сфери для успіху держави, ніж її макроекономічний розвиток. Макроекономічні явища відбивають успіхи або невдачі країни, значною мірою впливають на стан її внутрішнього і міжнародного положення. Проблеми, що традиційно відносяться до мікроекономічних, - це питання зайнятості; велична виробленого національного доходу; динаміка ділового циклу; природа інфляції; світове господарство; економічне зростання. Метою кожної держави у сфері виробництва є високі темпи економічного зростання; у сфері зайнятості - високий рівень зайнятості та невелике вимушене безробіття; у сфері цін - стабільні ціни на вільних ринках; у сфері зовнішньоекономічних відносин - рівновага експорту та імпорту і стабілізація валютного курсу.

Безумовно, будь-яка національна економіка і її ефективність в першу чергу залежить від результатів внутрішньої діяльності. В той же час місце в цьому займає і участь держави в міжнародних економічних відносинах(МЕВ).

Об'єктом МЕВ є світове господарство як сукупність національних господарств і їх економічних відносин між собою. Суб'єктом - учасники МЕВ, здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Такими є: фізичні особи, юридичні особи, держави, міжнародні організації та міжнародні підприємства( багатонаціональні і транснаціональні корпорації).

Україна, як самостійний суб'єкт МЕВ, виступає з 1991 року, після проголошення і юридичного та політичного закріплення державного суверенітету.

Одною із основних форм МЕВ є міжнародна торгівля - обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами.

Міжнародні торгово-економічні відносини здійснюються і розвиваються на різних рівнях:

- Контактів(найпростіших економічних зв'язків, які мають епізодичний характер і регулюються, переважно, одиничними угодами);

- Взаємодії(стійких економічних зв'язків на основі міжнародних угод і домовленостей, укладених на тривалий час);

- Співробітництва(міцних економічних зв'язків на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, закріплених довгостроковими угодами);

- Інтеграції, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється в переплетенні національних господарств двох або декількох країн і проведенні ними узгодженої торговельно-економічної політики.

Сучасні МЕВ розвиваються у відповідності з певними принципами. Найбільш важливими загальними принципами є:

- Еволюційний розвиток у відповідності з об'єктивними економічними законами;

- Системність;

- Еквівалентність обміну.

Крім того, на національному рівні, на дво- і багатосторонній основі, міжнародними організаціями або в рамках міжнародних інтеграційних угрупувань виявляються і погоджуються принципи МЕВ, що мають специфічний характер як по суті, так і по сфері розповсюдження і застосування.

Універсальний характер мають принципи(основи) міжнародних економічних відносин організації Об'єднаних Націй(ООН), а саме:

- суверенітет;

- територіальна цілісність і політична незалежність держав;

- суверенна рівність всіх держав;

- ненапад і невтручання;

- взаємна і справедлива вигода;

- мирне врегулювання суперечностей;

- рівноправ'я і само визнання народів;

- усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили і позбавляє націю можливостей для її нормального розвитку;

- добросовісне виконання міжнародних зобов'язень;

- поважання прав людини і основних свобод;

- відсутність прагнення і гегемонії до сфер впливу;

- сприяння міжнародній соціальній справедливості;

- міжнародне співробітництво з метою розвитку;

- вільний доступ до моря і від нього до не морських держав.

Україна, відповідно цим принципам ООН проголосила, юридично закріпила та додержується наступних внутрідержавних принципів у міжнародних торгово-економічних відносинах:

- суверенітету народу України;

- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

- юридичної рівності і недискримінації;

- верховенства закону;

- рівного захисту інтересів українських та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності як в Україні, так і за її межами;

- еквівалентності обміну, неприпустимі демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Ступінь активності країни у світових економічних відносинах оцінюється такими показниками:

- рівнем експорту - відношенням обсягу товарів та послуг, що експортується, до обсягу ВВП, виражене в процентах. Рівень експорту залежить не лише від здатності країни конкурувати на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт;

- структурою експорту, тобто питомою вагою окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировину або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Так, переважна частка продукції обробної промисловості в експорті країни є ознакою високого науково-технічного рівня її промисловості.

- У сучасному світі спостерігається значний розрив у рівні технічного розвитку окремих країн. У зв'язку з цим розвинені країни спеціалізуються на експорті високотехнологічних і наукомістких товарів, а слаборозвинуті - на експорті сировини та палива. Згідно з товарною структурою зовнішньої торгівлі України, основними статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них, продовольчі товари та сировина для їх виробництва, продукція хімічної промисловості, машини та устаткування.

- Рівнем імпорту, що характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких в цій країні є неефективним. Імпортозалежність України (як відношення обсягу товарів імпорту до ВВП) за 2000 рік становила 42%.

- Структурою імпорту, тобто переліком груп товарів, що ввозяться Україна відноситься до країн з високою залежністю від так званого критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси. В 2000 році частка паливно-енергетичної продукції у загальній вартості імпорту України становила 46%(практично на цьому рівні лишалась і послідуючі роки). Стосовно інвестиційних товарів (машин та устаткування), які сприяють активізації інвестиційних процесів в економіці та структурній перебудові, то їхня частка у загальному імпорту незначна - 16%.

- Співвідношенням між імпортом та експортом капіталу, які здійснюються у підприємницькій формі (прямі та портфельні інвестиції) та в позичковій. Найбільш привабливою формою залучення іноземного капіталу є прямі інвестиції(забезпечують інвестору управлінський контроль над об'єктом, в який вкладається капітал). Капітал у цій формі дає змогу нерезидентам створювати за кордоном нові форми, купувати суттєву частку капіталу вже діючих фірм або повністю купувати їх. Портфельні ж інвестиції не дають права управляти об'єктом інвестування(вони здійснюються, як правило пакетами акцій, на які, згідно з поширеною практикою, припадає не більше 25% загального капіталу фірми). В розрахунку на душу населення серед країн з перехідною економікою Україна з залучення прямих інвестицій займає одне із останніх місць, близько 30 доларів США, тоді як в інших країнах 100 і більше доларів.

Зовнішньоторговельна діяльність країни враховується у вигляді платіжного балансу, сутність і значення якого розглянемо нижче.

РОЗДІЛ I. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС І ЙОГО МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Платіжний баланс - це співвідношення між платежами, які здійснені економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними в інших країнах за певний період часу(квартал, рік). Він складається у формі бухгалтерських розрахунків, що містять статистичну інформацію із зовнішньоторговельних операцій господарських суб'єктів країни і закордону. Вартісне вираження платіжного балансу відбиває співвідношення між вартістю, отриманою країною, і вартістю, вивезеною із її межі.

Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбити стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно - податкової, зовнішньоторговельної політики; управління державною заборгованістю.

Платіжний баланс має такі розділи:

- Торговий баланс, який фіксує всі торговельні операції між державою і закордоном. Показує експортні доходи й імпортні витрати;

- Баланс послуг - включає фрахт, виплату ліцензій, страхові, туристичні і брокерські послуги, чистий прибуток на інвестиції(відсотки і прибутки на закордонні активи, якими володіють у даній країні);

- Баланс переказів, що фіксує безоплатні постачання товарів і допомогу у вигляді грошових переказів;

- Баланс руху капіталів - фіксує купівлю/продаж активів(акцій, облігацій), тобто експорт/імпорт капіталу. Позитивне сальдо балансу руху капіталу означає притік капіталу, а негативне сальдо - відтік.

Рахунок поточних операцій включає торговий баланс і баланси послуг і переказів. Дефіцит рахунку поповнюється за рахунок чистого притоку капіталу. На розмір рахунку поточних операцій впливає темп економічного розвитку країни - збільшення темпу економічного росту викликає дефіцит рахунку поточних операцій. Сальдо рахунку поточних платежів відбиває чистий експорт країни.

До сальдо платіжного балансу входять в сумі сальдо поточних рахунків і сальдо балансу руху капіталу. Активне сальдо платіжного балансу означає заборгованість закордону країни і веде до підвищення національної валюти. Дефіцит/надлишок платіжного балансу впливає на валютні резерви країни і, теж , на пропозицію грошей. Відсутність впливу спостерігається тільки при змінному валютному курсі. Країна повинна рухатись до нульового платіжного балансу.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів в країни в міжнародній кооперації, зв'язками з світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

1.1 Структура і система розрахунків платіжного балансу

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом і включають два розділи: баланс поточних операцій; баланс капіталів та фінансових операцій.

Основні компоненти цих рахунків виглядають так:

Таблиця 2.1

Рахунок поточних операцій	Кредит	Дебіт
1	2	3
А. Товари та послуги
Товари	Експорт	імпорт
Послуги
Транспорт
Поїздки
Державні послуги
Інші послуги
В. Доходи
Оплата праці найманих працівників
Доходи від інвестицій
В тому числі: процент по зовнішньому боргу.
С. Поточні трансфери	кредит	дебіт
2. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій
А. Рахунок операцій з капіталом
Капітальні трансфери
Придбання/вибуття не вироблених не фінансових активів
В. Фінансовий рахунок
Прямі інвестиції, нетто
Портфельні інвестиції, нетто
1	2	3
Інші інвестиції, нетто
Позики, комерційні кредити, тощо
Використання кредиту і позик від МВФ
Резервні активи
Монетарне золото
СДР
Резервна позиція Фонду
Іноземна валюта
Інші вимоги

Як було раніше викладено, рахунок поточних операцій відображає реальні операції - товарами, послугами, доходами та поточними трансферами. «Товарні» операції пов'язані з рухом товарів - експортом та імпортом. «Послуги» можуть бути результатом трудової діяльності(оплата праці працівників, які проживають у сусідніх країнах) і можуть бути пов'язані з фінансовими активами та зобов'язаннями(наприклад процентні платежі по зовнішньому боргу).

Експорт і імпорт відображаються в цінах FOB, тобто без обліку транспортних витрат за національними кордонами. Імпорт звичайно реєструється митницею на умовах СІФ(включаючи вартість міжнародного страхування і фрахту).

Підсумовуючи всі операції поточного рахунку, одержуємо баланс поточного рахунку або поточний платіжний баланс.

Основними компонентами операцій з капіталом є капітальні трансфери. Фінансовий рахунок поділяється на чотири функціональні категорії, а саме:

- Прямі інвестиції класифікують на основи їх напрямків(інвестиції резидентів за кордон і інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку);

- Портфельні інвестиції, які включають довгострокові боргові зобов'язання та цінні папери, що забезпечують участь у капіталі, боргові цінні папери грошового ринку, а також похідні фінансові інструменти, включаючи угоди про валютні або процентні свопи;

- Інші інвестиції, такі, як комерційні кредити і позики, а також кредити МВФ і позики від МВФ;

- Резервні активи для задоволення інших потреб

Ці активи включають іноземну валюту(готівкову валюту, депозити, цінні папери), монетарне золото, СДР, резервну позицію країни в Фонді та користування кредитами МВФ. Резервні активи повинні знаходитися під контролем органів державно-кредитного регулювання.

Поточний рахунок і рахунок капіталу взаємопов'язані, вони є відображенням один одного. Останній у випадку дефіциту поточних операцій є джерелом фінансування цього дефіциту.

Дефіцит платіжного балансу означає, що мешканці країни в даному періоді заплатили іноземцям більше(оплата благ плюс експорт капіталу більше ніж одержали від них(виручка від експорту благ плюс імпорт капіталу). Отже, іноземці мають суму грошей даної країни, рівну величині дефіциту її платіжного балансу. Ці гроші будуть пред'явлені в Центральний банк країни для обміну на девізи(іноземні валюти).

В українській економіці в продовж 1992-1998 рр. була хранична незбалансованість платіжного балансу. Від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу у зазначений період сягало 2,7 - 3,3% ВВП.

У 1999 - 2001 рр. позитивне сальдо рахунку платіжного балансу склало 3,0 - 3,9% ВВП, а у 2002 - 2003 рр. - 7,6 - 6% ВВП. Ось як виглядає динаміка показників розвитку зовнішнього сектору економіки України у 2000-2003 рр.

Таблиця 2.2. Динаміка показників розвитку зовнішнього сектору економіки України

Показники	2000	2001	2002	2003
Сальдо поточного рахунку до ВВП, %	3,9	3,7	7,6	6,0
Експорт товарів та послуг, % до ВВП	61,6	55,4	56,3	57,6
Імпорт товарів та послуг, % до ВВП	57,4	53,8	51,8	55,8
Темпи зростання, % до попереднього року: експорту товарів та послуг	112,8	109,5	110,7	124,0
Імпорту товарів та послуг	117,8	114,2	105,0	128,3
Коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу, %	14,5	14,6	12,0	11,4
У т.ч.: відсотки за довгостроковим зовнішнім боргом	4,4	3,3	2,5	2,2
Валові міжнародні резерви в млн. дол. США	1,5	3,1	4,4	6,9
Валові міжнародні резерви в місцях імпорту майбутнього періоду	0,9	1,7	2,0	2,8

1.2 Дефіцит платіжного балансу і шляхи збалансування

Дефіцит платіжного балансу свідчить про не конкурентноздатність вітчизняних товарів та послуг на світовому ринку і активне втручання імпортної продукції, про недосконалість та низьку привабливість нерезидентів до внутрішнього ринку капіталів. Існують, звичайно, і зовнішні причини незбалансованості: зростання світових цін на енергоносії, погіршення загальної економічної кон'юнктури тощо.

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статей відносяться операції, що впливають па сальдо балансу і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносять операції, які не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують надходження, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи врегулювання платіжного балансу.

До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті Центральними банками згідно угоди «своп». Це тимчасові методи балансування, оскільки країни-боржники зобов'язані виплачувані відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.

Покажемо це на прикладі консолідації платіжного балансу України за 1994-2003 роки, зображеній в таблицях (Додаток 1; додаток 2).

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів па іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігації! в Центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни безперервно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами.

Таблиця 2.3. Міжнародна ліквідність України в 1997-2002 рр. виглядить так ( млн.. дол.. США, на кінець періоду)

	Роки
	1997	1998	1999	2000	2001	2002
						січень	лютий	березень
Загальна сума резервів, не враховуючи золота	468.8	161,6	650,7	1050,6	1831,0
СДР	-	-	180,6	144,3	67,2	65,2	40,7	41,1
Резервна позиція у Фонді	-	-	-	-	-	-	-	-
Іноземна валюта	468,8	161,6	470,1	906,3	1763,8	1824,2	1963,1	1846,2
Золото (млн. тройських унщй)	0,0003	0,0115	0,036	0,047	0,0826	0,0826	0,0885	0,0809
Золото (за національною оцінкою)	0,1	4,4	17,7	18,3	30,4	28,5	31,6	28,3
Органи грошово-кредитного регулювання: інші активи	981.4	88,1	4,3	61,0	131.4	100,7	92,0	160,2
інші пасиви	2398,5	279,9	7,3	22,1	36,6	44,2	47,6	48,4
Депозитні банки
активи	863,5	1264.5	1406,3	1044,3	942,1	918,0	861,0	805,3
пасиви	896,3	570,4	724,8	302,0	334.4	437,8	447,7	489,8

Міжнародні резерви - це зовнішні активи, що контролюються органами грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, для проведення інтервенцій на валютних ринках і для інших цілей. До складу міжнародних резервів входять:

монетарне-золото;

СДР, що належать Україні (в доларовому еквіваленті);

резервна позиція України па Міжнародному валютному фонді;

валютні активи (валюта, вклади та депозити і цінні папери).

Іноземно валюта - грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу і платежу, виражені в іноземних грошових одиницях і використовувані в міжнародних розрахунках.

Золото монетарне - високочисте золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби, перебуває у власності або під контролем Центрального балку або органів державного управління і є частиною їх міжнародних резервів.

Органи грошово-кредитного регулювання включають лише Національний банк України.

Депозитні банки охоплюють державні, акціонерні і приватні комерційні банки та Ощадний банк України.

Таблиця 2.4. Позиція України у МВФ в 1997-2002(перший квартал) відображена так(на кінець періоду, в млн. СДР)

	Роки
	1997	1998	1999	2000	2001	2002
						Січень	Лютий	Березень
Квота	997,3	997,3	997,3	997,3	997,3	997,3	997,3	997,3
Авуари в СДР	-	-	123,73	97,06	46,72	46,72	. . .	. . .
Резервна позиція у Фонді	0,01	0,01	0,01	-	-	0,01	-	-
Загальна сума заборгованості за кредитами і позичками Фонду	-	-	249,33	1037,30	1573,30	1573,30	. . .	. . .

Квота у Міжнародному валютному фонді - частка країни- члена МВФ у капіталі Фонду. Залежно від квоти у МВФ визначається кількість голосів країни у керівних органах Фонду, сума СДР при розподілі, умови одержання кредитів. Статутом МВФ передбачено, що величина квоти (внеску) встановлюється для кожної країни окремо, з урахуванням її ролі у світовій економіці, перш за все - у міжнародній торгівлі (також враховуються національний доход і міжнародні резерви). Внески у МВФ робляться в національній валюті, СДР або іноземній валюті, що визначається МВФ. До 1 квітня 1978 р. 25 % квоти сплачувалося золотом. Розмір квоти у МВФ переглядається не рідше одного разу за три роки.

Авуари в СДР - це резервні активи, що належать учасникам Фонду та встановленим міжнародним фінансовим установам і є частиною міжнародних резервів країн-членів МВФ. СДР, або ЄПЗ Спеціальні права запозичення. Запроваджений у 1968 році спеціальний рахунок запозичення МВФ надає країнам-членам МВФ додаткові міжнародні резерви. СДР не є зобов'язаннями МВФ, а розглядаються як активи, тому що дають право па отримання інших активів - іноземної валюти або інших резервних активів. Вартість одиниці СДР розраховується щоденно як середньозважене значення валютних курсів п'яти провідних валют.

Резервна позиція у Фонді становить: резервна частка (квота) країни плюс кредити, позичені у МВФ.

Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них відносяться: дефляційна політика, бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика.

Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться макроекономічною теорією як політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

В рамках бюджетно-податкової політики у світовій практиці широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

Монетарна політика особливо ефективна щодо впливу ні) платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо. що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют маг тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валюті виплати країни перевищують надходження валюти з-за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися. В Україні девальвація національної валюти провадилася практично з моменту її введення з 10 січня 1992 року. Однак, вона відображала не так спроби підвищити обсяг експорту з країни з метою регулювання платіжного балансу, як загальне зниження реальної вартості національної валюти через кризу української економіки.

Важливим елементом впливу па платіжний баланс є також валютні обмеження. Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень па купівлю, продаж га інші операції з іноземною валютою, а також правила, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

У світовій практиці валю і пі обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через не збалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть бути у формі відвертих заборон, лімітування валютних операцій, введення кредитної «стелі» тощо.

Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного балансу, підтримка валютного курсу, концентрація валютних резервів.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит па іноземну валюту одночасно с пропозицією національної валюти та навпаки. Проте. коли мова йде про національні валюті ринки. То під попитом мається па увазі попит па іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією - пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Валютний ринок мас власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валю гною біржею.

Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'яжи між собою. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

Ціною па валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і структурні чинники. Серед цих чинників можна назвати такі:

1.Зростання національного доходу підвищений попит на іноземні товари.

2.Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані.

3.Стан платіжного балансу. Активний підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит па неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та байки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що Погіршує позиції ослабленої валюти. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

Ступінь довіри до валюти на національному та світовому рийках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також перспективами їх динаміки.

Валютна політика. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження, виходячи з завдань валютно-економічної політики.

Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість Імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним став вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми пінами і наступного їх експорту.

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується. Імпорт, навпаки, розширюється. Може виникнути подвійний дефіциті - дефіциті бюджету і зовнішньоторговельний дефіцит.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає па розвиток міжнародних економічних відносин.

Більше падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни приводить до валютного демпінгу.

Для валютного демпінгу характерне:

експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за пінами, нижчими за середньосвітові;

джерелом зниження експортних ціп є курсова різниця, яка виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте;

вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів. Демпінгова ціна може бути найти, нижчою за ціну виробництва або собівартості.

Дуже важливою є роль держави на валютному ринку. Вона проводить інтервенції, купуючи і продаючи іноземну валюту, чим впливає на її ціну або навіть установлює ціну безпосередньо. Існує дві крайні альтернативи цього втручання.

РОЗДІЛ II. ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ НА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

Для відкритої ринкової економіки серйозною проблемою макроекономічного регулювання є досягнення внутрішньої і зовнішньої рівноваги. її вирішення потребує врахування взаємного впливу як внутрішніх, так і зовнішніх змінних (хоча цей розподіл умовний). Проблема ускладнюється існуванням оберненого впливу змінних одна на одну, а також тим, що одиничний вплив супроводжується як правило цілим ланцюжком наслідків, як безпосередніх, так і тих, що виявляються в довгостроковому періоді.

Внутрішня рівновага припускає баланс попиту і пропозиції на рівні повної зайнятості при відсутності інфляції (або її стабільно низькому рівні). У короткостроковому аспекті проблема внутрішнього балансу вирішується насамперед методами регулювання сукупного попиту за допомогою фіскальної і монетарної політики. Зовнішня рівновага пов'язана з підтримкою нульового сальдо платіжного балансу у певному режимі валютного курсу. Іноді цю проблему підрозділяють на дві самостійні: досягнення певного стану рахунку поточних операцій і підтримки заданого рівня валютних резервів. Засоби державного регулювання залишаються тими ж: кредитно-грошова і бюджетно-податкова політика, але іноді виділяють, як самостійну, політику обмінного курсу. Ускладнюється задача досягнення зовнішнього балансу таким чинником, як мобільністю капіталу, тобто інтенсивністю міждержавного переливу капіталу у відповідь на коливання внутрішньої ставки відсотка стосовно її світового рівня. Фактично підтримка зовнішньої і внутрішньої рівноваги стосується функціонування трьох ринків: товарного, грошового і валютного.

Для внутрішньої рівноваги держава має проводити виважену бюджетно-податкову та кредитно-податкову політику, які безпосередньо впливають на баланс.

Фіскальна політика впливає на стан платіжного балансу по двох напрямках: через вплив на рівень доходу і на ставку процента. Так, додаткові державні витрати через мультиплікативний ефект приводять до росту доходу, що, у свою чергу, розширює попит не тільки на вітчизняні, але й на імпортні товари. Ріст імпорту погіршує торговий баланс. У той же час, додаткові державні витрати часто означають розширення державного запозичення на фінансових ринках, що викликає ріст процентної ставки. Більш висока ставка приваблює капітали з-за кордону, поліпшуючи баланс руху капіталу і деякою мірою нейтралізуючи негативний вплив торгового балансу на платіжний баланс у цілому. При цьому слід враховувати, що підсумковий вплив фіскальної політики на зовнішній баланс у короткостроковому періоді багато в чому залежить від ступеня мобільності капіталу. Наприклад, при високій мобільності капіталу ріст ставки відсотка може викликати настільки значний приплив іноземного капіталу, що позитивне сальдо по рахунку руху капіталу перекриє дефіцит торгового балансу, і платіжний баланс буде мати позитивне сальдо. У випадку низької рухомості капіталу припливу капіталу може не вистачити для компенсації дефіциту торгового балансу, і платіжний баланс буде мати негативне сальдо. Проте в довгостроковому періоді позики з-за кордону, притягнуті високою процентною ставкою, зажадають виплати процентів і погашення боргу, що викликає відтік капіталу з країни.

Кредитно-грошова політика впливає на платіжний баланс більш точно. Ріст пропозиції грошей знижує ставку відсотка за інших рівних умов), що також має два канали впливу на економіку. Дешеві гроші стимулюють ріст витрат, у тому числі і на імпорт (особливо з урахуванням можливого росту цін у зв'язку з інфляцією попиту), що погіршує торговий баланс. Одночасно низька процентна ставка призведе до відтоку капіталу з країни, що погіршить баланс руху капіталу. Платіжний баланс виявиться в дефіциті в зв'язку з погіршенням двох своїх складових - рахунків поточних операцій і рахунків руху капіталу. Проте в довгостроковому періоді капітали за рубежем почнуть приносити прибуток, роблячи позитивний вплив на платіжний баланс.

У обох випадках - як при стимулюючій фіскальній, так і при стимулюючій грошовій політиці - вплив через прибуток викликає погіршення платіжного балансу, а вплив через процентну ставку може бути різноманітним і багато в чому пов'язаний зі ступенем мобільності капіталу.

Не менш важливе виважене і розумне здійснення державою зовнішньоекономічної політики, державної політики в галузі експорту та імпорту, міна, тарифів, обмежень, залучення іноземного капіталу і вивозу капіталу, здійснення спільних економічних проектів.

Особливе місце в зовнішньоекономічній політиці держави займає її зовнішньоторговельна політика.

Зовнішньоторговельна політика - система економічних, організаційних, політичних заходів щодо розвитку зовнішньоторгових відносин даної країни або групи країн; включає визначення обсягів географічної і товарної структури експорту та імпорту.

Таблиця 2.5. Географічна структура експорту товарів у світ у 1996-2003рр. виглядає так (млн. дол. США):

	Роки
	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Всього	Експорт
	14400,8	14231,9	12637,4	11581,6	14572,5	16264,7	17957,1	23080,2
Країни СНД	7405,2	5585,7	4202,3	3252,2	4497.5	4675,4	4377,4	6048,3
Інші країни світу	1 6995,6	8646,2	8435,1	8329,4	10075,0	11589,3	13579,7	17031,9
Європа	3456,9	3675,3	3993,0	3790,2	4680,2	5720,9	6515,8	9156,5
Країни ЄС	1596,4	1757,1	2119,3	2118,6	2354,4	2976,5	3530,0	4561,2
Азія	2711,0	3829,2	2997,0	3183,8	3437,9	3970,2	5067,7	5401,0
.Африка	209,3	472,4	562,0	617,1	731,5	877,0	1055,2	1250,4
Америка	598,3	652,5	865,4	692,	1217,5	1011.9	936,9	1219,3
Австралія і Океанія	20,1	16,8	17,4	45,1	7,0	7.4	4,1	4,7
Невизначені країни	-		0,3	-	0,0		--

Таблиця 2.6. Географічна структура експорту товарів у світ у 1996-2003рр. (млн. дол. США)

	Роки
	1996	1997	1998	1999	2009	2001	2002	2003
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Всього	Імпорт
	17603,4	17128,0	14675,6	11846,1	13956,0	15775,1	16976,8	23020,8
Країни ПІД	11175,9	9879,4	7897,0	6743,2	8039,9	8832,2	8968,2	11508,4
Інші країни снігу	6427,5	7248.6	6778,6	5102,9	5916.1	6942,9	8008,6	11512,4
Європа	4655,6	5451,6	4998,5	3547,4	4311,5	4981,7	5751,1	8166,3
Країни ЄС	2769,0	3379,3	3170,5	2398,9	2881,2	3422,0	507,6	5800,7
Азія	668,8	837,2	879,1	756,7	832,0	970,8	1171,6	1971,1
Африка	141,5	136,8	118,7	157,8	136,4	198,5	177,3	248,8
Америка	931,0	797,9	755,5	588,4	581,4	740,9	856,7	1072,3
Австралія і Океанія	24,3	22,0	20,9	27,2	54,7	51,0	51,5	53,4
Невизначені країни			5,2	25,4	0,1	-	0,4	0,5

Положення України в таблиці узагальнення в розділі «Країни CНД».

Якщо ж розглядати це в аспекті здійснення зовнішньоторгової політики України, то в її географічній структурі протягом останніх років сталися істотні зміни.

Тривав процес скорочення обсягів торгівлі з країнами ПІД. Частка країн цієї групи в загальному товарообігу скоротилася з 44,6% у 2000 р. до 38,8 у 2003 р. Торгівля з країнами далекого зарубіжжя, у т. ч. з ('('. навпаки розвивалася більш швидкими темпами.

Протягом 2000-2003 рр. спостерігалися високі темпи зростання експорту товарів. Вони збільшишся майже вдвічі. Приверни увагу прискорення темнів зростання експорту машинобудівної продукції. У 2003 р. обсяги експорту останньої збільшилися на 38,3 %. Основними споживачами продукції машинобудування залишаються країни ПІД. Водночас значно зросла (до 36,5%) частка європейських країн. Частка експортних поставок до нових країн членів ЄС зросла до 18,3 %.

Український експорт характеризується значною час і кою продукції сировинної спрямованості та низьким рівнем доданої вартості, що виснажує ресурсну базу країни та робить її економіку доспи, вразливою до зовнішніх шоків, зміни цінової кон'юнктури. Частка товарів з високою доданою вартістю в загальному обсязі експорту залишається незначною - на продукцію машинобудування припадає лише 15 %.

У структурі українського експорту продовжує домінувати продукція металургійної промисловості, хоча частка цієї групи в загальному обсязі експорту зменшилася з 41,9 у 2000 р. до 35,8 % у 2003 р.

Слід відзначити позитивну тенденцію зростання в структурі імпорту частки продукції машинобудівної промисловості з 17,6% у 2000 р. до 23,8% у 2003 р. Протягом 2003 р. імпортні поставки машинобудівної продукції зросли на 51,0%. Основним чинником такої динаміки є прискорення темпів оновлення основного капіталу та зростання у зв'язку з цим інвестиційного попиту па імпортні машини та обладнання.

Основними рисами державного регулювання зовнішньої торгівлі в даний час є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики протекціонізму і лібералізації.

Протекціонізм має на меті забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації на внутрішньому ринку товарів національних виробників, захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Ці задачі зважуються застосуванням засобів політики лібералізації.

Засоби зовнішньоторговельної політики, які мають прийматися державами з метою підтримання найбільш вигідного платіжного балансу, підрозділяються на дві групи:

тарифні (митні тарифи);

нетарифні (кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори й угоди).

Мита підвищують вартість товару, тому що експортер (імпортер) змушений компенсувати свої витрати на сплату мита за рахунок збільшення піни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.

В групі нетарифних методів особливе місце займає проведення державою валютної політики.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної полі гики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив па розвиток реального сектору економіки. Це, зокрема:

лібералізація валю і них відносин у країні;

забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

* забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

захист іноземних та національних інвестицій у країні;

забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є по суті, її складовими.

Сферою дії валютної політики є валютний ринок і ринок дорогоцінних металів і каменів.

Поточна валютна політика підрозділяється на дисконтну політику і девізну політику. До валю гної політики також належать валютне субсидування і диверсифікація валютних резервів.

Задачею поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування системи, підтримка рівноваги платіжних балансів.

Валютна дисконтна політика представляє собою систему економічних і організаційних заходів по збалансуванню платіжних зобов'язань, орієнтовану на коригування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткострокових інвестицій.

Валютна девізна політика - це система регулювання валютного курсу покупками і продажем валюти за допомогою валютної інтервенції і валютних обмежень.

Валютна інтервенція - це цільова операція Національного Банку по купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти визначеними м його підвищення чи зниження.

Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку вали курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну до зменшення маси грошей в обігу і пропозиції грошей, що спричиняє зростання рівня відсотка, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночі операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючи операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на ні тому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної продають цінні напери. Такі операції називаються стер НОЮ інтервенцією.

Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових, організаційних заходів, що регламентують опер національною й іноземною валютою, золотом і т. д.

Так, найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися Національного Банку України в його валютній політиці перехідного періоду, були:

введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті (на 100 % чи на 50 %);

заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;

заборона спекулятивних валютних операцій на рим

заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку;

заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму;

контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалансування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інвестицій нерезидентів в Україні;

лімітування валютної позиції комерційних банків-резидентів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкритої позиції;

* жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечую 11 важно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:

· курсова політика;

· облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;

· валютна інтервенція (девізна політика);

· регулювання сальдо платіжного балансу;

· формування та використання золотовалютних резервів.

Курсова політика є невід'ємною складовою урядової програми економічного розвитку держави і має враховувати весь комплекс інструментів та реальні можливості щодо її реалізації.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.

Мета девальваціїї - зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту.

До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація - підвищенням. За умов «плаваючих» валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютних умовах девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку.

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку.

Довгострокова валютна політика охоплює довгострокові заходи структурного характеру по зміні валютного механізму. Основними методами довгострокової валютної політики є міждержавні переговори й угоди, насамперед у рамках Міжнародного валютного фонду, а також на регіональному рівні (Європейський фонд валютного співробітництва й ін.).

Заходами довгострокової валютної політики є порядок валютних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота і резервних валют, міжнародних платіжних засобів та ін.

Серед широкого кола питань, які мають розглядатися при формуванні економічної політики держави є політика іноземного інвестування .

Міжнародний інвестиційний ринок - це сукупність економічних відносин, які виникають між суб'єктами різних країн щодо залучення га вкладення міжнародних інвестицій, у результаті яких формуються попит і пропозиція на інвестиції, ціна на інвестиції, конкуренція в інвестиційному середовищі. Міжнародний інвестиційний ринок є регулятором сукупності суспільно-економічних відносин, що виникають між продавцем і покупцем
інвестиційних ресурсів, які знаходяться у річних країнах.

Функціонування міжнародного інвестиційного рийку неможливе без відповідної інфраструктури: кредитних інститутів (банків), інвестиційних фондів і компаній, фондових бірж, страхових та консалтингових фірм тощо.

Міжнародна інвестиційна діяльність є сукупністю практичних дій суб'єктів господарювання щодо вкладення міжнародних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі й часі ресурси між окремими суб'єктами та об'єктами різних країн.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

низької інвестиційної активності власних інвесторів;

необхідності залучення разом з інвестиціями нової техніки і

технології;

бажання створити конкурентоспроможну економіку, освоїти світові ринки, необхідності посилення «відкритості» економіки;

потреби в модернізації соціальної структури суспільства;

* наявності політичних мотивів тощо.

За даними Державного комітету статистики, станом на 1 січня 2004 року загальний обсяг вкладених в українську економіку прямих іноземних інвестицій становив 6657,6 мли дол. В розрахунку па одну особу обсяг прямих інвестицій складає 150 дол. США.

Серед країн світу лідерами прямого інвестування в українську економіку є США (1074,X мли дол., або 16,2 % від загального обсягу) Кіпр (779,2 мли дол., або 11,7%), Великобританія (6X6,1 млн дол.,або 10,3%).

Певний ріст іноземних інвестицій відбувався в 2005-2007 р.р. Але і на сьогодні Україна знаходиться на одному із останніх місць серед східно європейських країн. Ліквідація цього дисбалансу є завданням українського уряду та НБУ.

Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділялися па дві великі груші: заходи, що впливають на всіх, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв'язувати їх треба з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.

Компанії з іноземними інвестиціями, як правило, дуже уважно ставляться до системи інвестиційних пільг у країні, що приймає. Бо такі пільги - важливий елемент підвищення конкурентного становища фірми та забезпечення її панівного господарського і фінансового становища. На Заході основна кількість пільг, якими можуть скористатися іноземні інвестори, пільги загальноекономічні. Вони поширюються на всі компанії, котрі інвестують свої кошти, - на національні й на іноземні. У країнах, що розвиваються, та у країнах із перехідною економікою існують окремі спеціальні пільги для іноземних інвесторів. Особливо багато цих пільг надається в оффшорних зонах.

РОЗДІЛ III. РОЛЬ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ В УКРІПЛЕННІ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

У зв'язку з глобалізацією світової економіки, економізація зовнішньої політики будь-якої держави займає особливе місце в укріпленні платіжного балансу.

Безумовно, ведуче місце у цьому відношенні займають найбільш економічно розвинуті держави і, в першу чергу, наддержави і провідні регіональні держави, стан економіки яких потребує забезпечення успіху зовнішньополітичними засобами шляхом збереження і розширення ринків збуту товарів, а відповідно і зміцнення свого платіжного балансу. Досягається це перш за все шляхом політичного та економічного тиску на економіки інших держав, зміцнення своїх позицій (в окремих випадках з використанням військової сили).

Україна не претендує на роль наддержави (а сьогодні навіть на провідної регіональної держави) і тому її зовнішні стосунки мають бути спрямовані не на ослаблення економік інших держав, а на забезпечення в них економічних інтересів. У цьому сенсі економізація зовнішньополітичної діяльності означає підпорядкування зовнішньої політики України меті оптимального приєднання нашої країни до процесів світової глобалізації з максимально можливою реалізацією ефективного впливу на розвиток національної економіки та забезпечення економічної безпеки держави.