2. Регулювання процентних ставок по кредитах комерційних банків. Зниження таких ставок у період спаду й депресії веде до збільшення підприємницького доходу і в кінцевому підсумку -- чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва. Навпаки, підвищення процентних ставок за умов "перегрівання" економіки зменшує підприємницький доход, а тому обмежує, гальмує надмірне зростання виробництва. Зниження процентних ставок досягається шляхом "помірної інфляції" (термін Дж. М. Кейнса), тобто шляхом випуску в обіг зайвої грошової маси. В результаті пропозиція грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижується, чистий прибуток зростає. Тому з'являється стимул до інвестицій і розширення виробництва. "Помірна інфляція", однак, не перевищує 6 % на рік.

3. Інвестиції у виробничу та соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі). Маючи значні бюджетні кошти, держава вкладає гроші у будівництво шляхів, портів, аеродромів, продуктопроводів, ліній зв'язку, у тому числі комп'ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи. Будівництво зазначених об'єктів здійснюється, як правило, приватними фірмами, які, проте, фінансуються державою. Разом з тим, держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок, які можуть дати прибуток лише у віддаленій перспективі. Держава також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств.

Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Важливу роль у стимулюванні економічного зростання відіграють державні закупівлі військової техніки, рухомого складу залізниць, залишків сільгосппродуктів.

4. Регулювання грошової маси, забезпечення її відповідно до маси товарів і підтримання тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей є важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму. У період, коли у народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку по кредитах, які надаються комерційним банкам (дисконтну ставку), у масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Така політика отримала назву політики "дешевих грошей". В період загострення інфляції центральний банк підвищує резервну норму, проценти по кредитах комерційним банкам, продає їм облігації державних позик, звужуючи їх можливості. Така політика має назву політики "дорогих грошей".

5. Проблема регулювання цін. Держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів води, електроенергії, послуг, зв'язку і міського транспорту від пограбування підприємствами-монополістами.

6. Державне програмування економіки. Економічне програмування -- це найрозвиненіша синтетична форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка і реалізація національних цільових комплексних програм.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає об'єднання національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Макроекономічне державне регулювання інтеграційних процесів відкриває простір інтеграційним процесам на макро- та мікрорівнях.

Вище згадувалося про виникаючі спади і підйоми виробництва під пас ділових циклів, які вимагають проведення окремої стабілізаційної політики. Вона здебільшого залежить від тієї теоретичної концепції, якої дотримуються прихильники різних економічних поглядів.

Основним засобом стабілізації економіки кейнсіанці вважають фіскальну політику, оскільки державні витрати на товари і послуги служать складовою сукупних витрат і тим самим безпосередньо впливають на зміни загального рівня виробництва -- чистий валовий продукт (ЧВП). Податкові надходження, які становлять другу частину фіскальної політики, прямо впливають на доходи, що йдуть на споживання і заощадження. Таким чином, опосередковано, особливо через споживання, вони також здійснюють вплив на обсяг ЧВП. Кейнсіанці не заперечують впливу кредитно-грошової політики, але, на їх думку, вона значно менше проявляється у період спаду і депресій.

Фіскальна політика не може служити надійним засобом стабілізації економіки -- вважають монетаристи. Свою думку вони намагаються обґрунтувати так званим ефектом заміщення, згідно з яким збільшення державних витрат призводить до дефіциту бюджету і звернення держави за позиками в банки. У результаті збільшується попит на гроші на фінансових ринках, внаслідок чого підвищується процентна ставка. В силу цього зменшується попит на гроші для інвестицій, а зменшення останніх призводить до скорочення сукупних витрат і тим самим до зменшення ЧВП. Складається ситуація, коли політика, розпочата для стабілізації економіки, не досягає своєї мети, оскільки держава, яка вдається до позик на фінансовому ринку, заміщує, або, точніше, витісняє на ньому приватний бізнес. На думку Фрідмена, "стан бюджету сам по собі не справляє істотного впливу на динаміку номінального (грошового) доходу, інфляцію, дефляцію або циклічні коливання".

Кейнсіанці визнають, що деяке витіснення інвестицій завдяки відомому підвищенню процентної ставки відбувається, але воно буде незначним порівняно з впливом бюджетних витрат на стабілізацію виробництва.

Яку стабілізаційну політику пропонують монетаристи? Ґрунтуючись на своїй фундаментальній тезі, що грошова пропозиція відіграє вирішальну роль в економічній активності, вони вважають основною умовою успішної стабілізації саме проведення правильної грошово-кредитної політики.

Однак проведення такої політики, на думку кейнсіанців, наштовхується на серйозні труднощі.

По-перше, між змінами грошової пропозиції і її впливом на номінальний ЧВП проходить досить тривалий період часу, або, як кажуть економісти, існує часовий лаг, тобто запізнення в часі. Таке запізнення може бути відносно коротким (від 6 до 9 місяців) або довгим (до двох років). Вірогідність точного визначення моменту, коли грошова пропозиція почне діяти на номінальний ЧВП, надто невелика, та й до того ж часто важко встановити, яку стабілізаційну політику слід проводити. Наприклад, якщо деякі ознаки вказують на процес спаду в економіці, то вдаються до політики так званих дешевих грошей, тобто низьких процентних ставок. Але через півроку виявляється, що економіка знаходиться на грані -інфляції, внаслідок чого здійснена політика може не послабити, а посилити дестабілізацію і викликати ріст інфляції.

По-друге., складність пов'язана з регулюванням процентних ставок. Інколи замість підвищення кредитні установи з метою стабілізації можуть знизити ці ставки і тим самим викликати подальший ріст інфляції. Ось чому М. Фрідмен і його прихильники рекомендували законодавче закріпити монетарне правило, відповідно до якого грошова пропозиція щорічно розширюється у тому ж самому темпі, що і реальний валовий внутрішній продукт (ВВП).

3 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОНЕТАРИЗМУ ТА КЕЙНСІАНСТВА

Монетаризм - школа економічної думки, що відводить грошам визначальну роль у коливальному русі економіки. Монетарний - значить грошовий (money - гроші, monetary - грошовий). Головну причину нестабільності економіки представники цієї школи вбачають у нестійкості грошових параметрів.

У центрі уваги монетаристів знаходяться грошові категорії, грошово-кредитні інструменти, банківська система, грошово-кредитна політика. Вони розглядають ці процеси і категорії, щоб виявити зв'язок між обсягом грошової маси і рівнем сукупного доходу. На їхню думку, банки - ведучий інструмент регулювання, при особистій участі якого зміни на грошовому ринку трансформуються в зміни на ринку товарів і послуг.

Можна сказати, що монетаризм - це наука про гроші і їхню роль у процесі відтворення. Це теорія, що обґрунтовує специфічні методи регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів.

Увага до монетаристської теорії зросла з другої половини 70-х - початку 80-х рр. У цей період виявилося, що кейнсіанські методи дають збої. Почався пошук нових підходів до відновлення економічної рівноваги. У Кейнса найбільш гострою проблемою, поставленої в центр аналізу, було безробіття, забезпечення зайнятості й економічного росту. Тепер на перший план висунулася задача регулювання інфляції.

Ріст споживчих цін у країнах Заходу переступив десятивідсоткову оцінку, склавши в 1974-1975 р. у Великобританії 16- 24%, у США - 9-11%. Інфляційні процеси в США - економічному і фінансовому центрі капіталістичного світу - ініціювали сплески цін в інших країнах.

Багатомільйонне безробіття при одночасному рості інфляції і падаючому або застійному виробництві означала появу нового, невідомого раніше феномена, що одержав назву "стагфляція" (стагнація плюс інфляція). Створилося свого роду замкнуте коло. Державна підтримка збиткових підприємств не сприяла виходу з кризового стану. Інвестиційні засоби, у яких бідували нові виробництва, витрачалися не суттєво.

У суперечках і дискусіях економістів виникали всілякі трактування причин інфляції і стагфляції. Багато хто як і раніше вважали, що треба регулювати попит, але розходилися щодо того, як це робити. Міри, що направляються на поточний ремонт господарського механізму, ігнорували задачі довгострокової політики.

Серед економістів став популярний гасло "Назад до Сміта", що означало відмовлення від методів активного державного втручання і регулювання, поспішну розробку нової доктрини.

Найбільшу увага заслужили погляди і пропозиції теоретиків монетаристської школи і прихильників теорії "економіки пропозиції". Вони вплинули на формування офіційних доктрин і економічну політику західних держав.

Варто зазначити, що з монетаристськими концепціями прихильники цього напрямку і їх визнаний глава Мілтон Фрідмен виступали ще в 50-х рр., але тоді їх пропозиції і висновки особливою популярністю не користувалися. Вони були затребувані пізніше, коли на порядок денний висунулися нові проблеми.

Щоб представити концепцію Фрідмена, виділимо вихідні положення, що розділяються його прихильниками.

1. Визнання стійкості грошового господарства. Ринкова економіка, на думку монетаристів, сама в силу внутрішніх тенденцій і умов прагне до стабільності, до саморегулювання. Система ринкової конкуренції забезпечує високу стабільність. Ціни виконують роль головного інструмента, що забезпечує коректування у випадку порушення рівноваги.

Постулат про стійкість частки, ринкового господарства спрямований проти твердження Кейнса про необхідність державного втручання, що, начебто, порушує природний процес.

2. Пріоритетність грошових факторів. Серед різних інструментів, що впливають на економіку, перевагу пропонується віддати грошовим інструментам. Саме вони (а не адміністративні, не цінові інструменти, не податкова система) здатні щонайкраще забезпечити економічну стабільність як головну мету регулювання.

Кейнс оцінював бюджетну політику як інструмент, досить точний, швидкий і передбачуваний за результатами. На відміну від нього Фрідмен характеризує подібним чином грошово-кредитну політику.

Він виходить з того, що між рухом грошей (темпами росту грошової маси) і динамікою валового національного продукту існує досить тісний кореляційний зв'язок. Прискорення або уповільнення темпів росту грошової маси позначається на сукупному грошовому доході, а значить, на розвитку ділової активності, циклічних коливаннях виробництва.

3. Регулювання повинне орієнтуватися не на поточні, а на довгострокові задачі. Наслідки коливань грошової маси позначаються на основних економічних параметрах не відразу, а з деяким розривом у часі. Часовий лаг (розрив) становить кілька місяців. Він неоднаковий по країнах, залежить від стану кон'юнктури, інших факторів.

Поточні корективи з метою впливу на кон'юнктуру звичайно запізнюються. Економічні умови швидко міняються. Грошова політика покликана орієнтуватися не на поточні ефекти і короткострокові зміни, а носити довгостроковий характер.

Попит на гроші

Володіючи багатством, людина в умовах ринкової економіки може зберігати його в різних формах - у виді грошей, цінних паперів, земельних ділянок, нерухомості, предметів споживання тривалого користування. Цінність одних видів багатства збільшується, інші - падає. Кожний прагне збільшити доход (прибуток) від наявних у його розпорядженні багатства і вирішує, у якій саме формі його доцільніше зберігати.

По Фрідмену, попит на гроші залежить не тільки від прибутковості фінансових активів, але і від інших форм багатства, здатних приносити доход. "Первинні власники багатства можуть володіти їм у самих різних формах, і кожний вибирає той спосіб поділу багатства по видах володіння, що дозволяє одержати максимум "корисності".

Фрідмен виділяє п'ять основних форм багатства: гроші, облігації, акції, фізичні блага, людський капітал. Форми багатства замінні, вони можуть продаватися і купуватися. Якщо одна з форм багатства приносить недостатньо високий доход, його власник обмінює його на іншу, більш прибуткову форму.

Прагнення мати частину активів у грошовій формі з'ясовано: гроші легко ліквідні, реалізовані. Володіючи грошовим запасом, можна без особливих затруднень придбати будь-які товари і послуги.

На відміну від кейнсіанського трактування монетаристи затверджують, що грошовий попит визначається винятково потребами обміну, інакше кажучи, трансакційним мотивом. За Фрідменом, "головна причина полягає, звичайно, у тому, що вони служать засобом звертання благ або тимчасовим умістищем купівельної спроможності", що дозволяє уникнути утруднень обміну, що особливо виникають при бартері.

Потреба в грошах - це попит на гроші. На відміну від Кейнса Фрідмен вважав, що грошовий попит відносно стабільний. Люди прагнуть не накопичувати в касах і гаманцях зайву готівку, щоб одержувати максимум вигод. У випадку надлишку грошей у касі, їх намагаються трансформувати в інші, що приносять відсоток або прибуток активи.

Якщо очікується ріст цін (інфляція), купівельна спроможність грошей буде падати, від "гарячих" грошей будуть прагнути позбутися. Якщо очікується зниження цін, то, навпаки, попит на гроші буде рости. Попит на гроші знижується при підвищенні відсотка. Він є свого роду регулятором, за допомогою якого досягається оптимальна пропорція між грішми як засобом заощадження і цінних паперів, що приносять доход у вигляді відсотка.

Але попит на гроші залежить не тільки від процентної ставки. За теорією Фрідмена, попит на гроші визначається їхньою граничною прибутковістю в порівнянні з прибутковістю всіх інших видів активів.

Пропозиція грошей

Пропозиція - та кількість грошей, що є в обігу. Вона досить мінлива, задається ззовні, а не визначається економічними факторами, хоча ці фактори і впливають на прийняті рішення. Пропозиція грошей регулюється центральним банком, розмірами кредитів, наданих комерційними банками, купівлею-продажем цінних паперів.

Попит на гроші і їхню пропозицію - вихідні параметри, під впливом яких складається монетарна рівновага. Це рівновага не формується ізольовано. Рівновага в грошовому секторі органічно пов'язано з процесами, що протікають у товарному секторі.

Взаємозв'язок цих двох секторів розглядається монетаристами і кейнсіанцями не однозначно. Кейнс надавав істотного значення відсотку як фактору, що впливає на динаміку інвестицій, на сукупний попит. Разом з тим він відзначав, що не слід перебільшувати роль відсоткової ставки. Треба враховувати, що інвестиційний попит не завжди і не занадто "бадьоро" реагує на зниження відсотка, а ріст грошової маси не обов'язково веде до зниження рівня відсотка.

Монетаристи трохи по-іншому оцінюють роль грошового фактора і відсотка. Попит на товари й інвестиції вони пов'язують із грошовим потоком (обсягом грошової маси). Вони ширше трактують сферу благ, що протистоять грошам. Це фінансові активи, речовинне майно, знову зроблені товари, вкладення в людський капітал. Пристосування економіки до змін у грошовому секторі представляє досить складну, суперечливу картину.

Безсумнівно, зміна кількості грошей і швидкості їхнього звертання впливає на сукупний попит. Деяке збільшення обсягу грошової маси підвищить попит на товари і послуги. Але не слід підштовхувати грошовий попит, тому що це чревате некерованим ростом цін. Важливо не заважати ціновому механізмові діяти в напрямку стійкого розвитку економічного процесу.

Монетаризм і кейнсіанство

Монетаристська концепція і монетаристські рецепти відрізняються від кейнсіанських, а іноді і суперечать їм. Разом з тим було б неправильно проводити різку грань між цими двома підходами до проблеми економічного регулювання. Обидві теорії побудовані стосовно до умов, насамперед , ринкової економіки. У певній мірі вони взаємодоповнюють один одного, складаючи теорію визначення загального доходу. Кейнс обґрунтовує кількісну залежність доходів від витрат, Фрідмен - залежність доходів від грошей. Разом з тим між підходами Кейнса і Фрідмена є чималі розходження. У самому загальному, схематизованому виді вони представлені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Основні особливості концепцій монетаристської та кейнсіанської шкіл

Варто мати на увазі, що концепція Фрідмена являє собою не тільки теорію монетарного режиму і монетаристської політики для стабільної економіки з невисоким темпом інфляції. По суті, вона містить і іншу частину, що включає систему мір для економіки перехідного періоду. Для вирішення задач перехідного характеру передбачаються інші ефекти, стимули і міри, інший монетарний режим. Передбачається відмова від регулюючої ролі держави і її участі у створенні грошей. Пропонується система заходів для переходу до вільних цін. Робиться упор на проведення приватизації і всіляке розширення приватного сектора.

ВИСНОВКИ

Монетаризм придбав популярність у 70-х рр., коли проявилася неспроможність кейнсіанських методів забезпечення високої зайнятості і подолання інфляції. Причину економічної нестабільності монетаристська теорія вбачає в порушеннях функціонування грошового сектора, у надмірному росту грошової маси.

Положення і висновки монетаристської школи спираються на кількісну теорію грошей, визнання здатності ринкової економіки до саморегулювання. Підкреслюється виняткова роль грошей - особливого товару, що дозволяє максимізувати доходи від інших видів активів.

М. Фрідмен і його послідовники виходять з того, що між ростом грошової маси і динамікою національного доходу існує тісний кореляційний зв'язок. Вона найбільш рельєфно виявляється в рамках довгострокового періоду. У межах одного господарського циклу зміни в темпах росту грошової маси і номінального доходу відбуваються з розривом у часі в кілька місяців. Наявність тимчасових лагів говорить про неефективність короткострокових методів регулювання.

На відміну від кейнсіанських поглядів монетаристська теорія виходить з визнання стійкого попиту на гроші, що є головною умовою стійкості платоспроможного попиту і ринкової системи в цілому. Перевага віддається грошово-кредитній політиці. Рецепт монетаристів полягає в тому, що грошова маса повинна постійно рости з незмінною швидкістю, що відповідає темпові зростання виробництва (грошове правило Фрідмена).

Теорія монетаристів не повинна розглядатися як універсальна. Рекомендації монетаристів варто використовувати з урахуванням реальних умов, у сполученні з іншими мірами економічної політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. - К., 2000 р. - 514 с.

2. Бартенєв С.А. История экономических учений. - М., 2001 г. - 456 с.

3. Ядгаров Я.С. История экономических учений. - М., 1999 г. - 320 с.

4. Несторенко О.П. Історія економічних вчень. - К., 1998 р. - 104 с.

5. Фридмен М. Если бы деньги заговорили. - М., 1998 г. - 310 с.

6. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М., 1994 г. - 410 с.

7. Браунинг П. Современные экономические теории - буржуазные концепции. - М., 1987 г. - 375 с.

8. Самуэльсон П.А., Нордхаус В.Д. Экономика. - М., 1997 г. - 270 с.

9. Осадчая И. Кейнсианство сегодня (К 50 - летию со дня смерти Дж. М. Кейнса). // МЭиМО. - 1996 . - № 8. - С. 20 - 29.